Міжнародне торгове право чи Право міжнародної торгівлі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана

Ессе на тему:

«Міжнародне торгове право» чи «Право міжнародної торгівлі»

Київ-2012

Право міжнародної торгівлі - це сукупність норм (звичайно-правового походження, національних норм законодавства окремих держав, а також міжнародних договорів), які діють у сфері міжнародної торгівлі в широкому розумінні (тобто в області відносин, по-перше, виходять за рамки власне торговельних і, по-друге, що відносяться до міжнародного господарського обороту).

Найбільш традиційні сфери, які відносяться до права міжнародної торгівлі це :

- міжнародна купівля-продаж

- страхування

- перевезення товарів різними видами транспорту

- оборотні документи, інтелектуальна власність

- торговий арбітраж тощо.

Крім того, право міжнародної торгівлі, означає як матеріально-правові, так і колізійні норми, як норми міжнародних договорів, так і приписи внутрішньодержавного права. В такому аспекті право міжнародної торгівлі не містить національних положень державно-правового або адміністративно-правового характеру, що направлені на конструювання системи правового регулювання, визначення механізмів управління та загальних принципів правової регламентації зовнішньоекономічної діяльності (квотування, ліцензування, митне і тарифне регулювання і т.д. ), а також правил міжнародних договорів, які регулюють відповідні відносини між державами і встановлюють кореспондуючі цього їх обов'язки у цій області, оскільки вони не належать до приватного права.

В останні роки в науковий обіг і практику міжнародної торгівлі міцно увійшло латинське lex mercatoria поняття (букв.: "торгове право"), яким здебільшого прийнято позначати певну автономність, відокремленість регламентації міжнародних торгових угод від будь-яких національних систем правового регулювання. У теорії lex mercatoria отримали відображення існуючі тенденції і результати взаємодії права з його матеріальною основою в частині міжнародних економічних (переважно торгових в широкому розумінні слова)відносин, конкретно зростаючої динаміки світових господарських зв'язків і певним відставанням розвитку національного законодавства, що забезпечує їх регулювання.

До складових елементів lex mercatoria відносять:

- норми міжнародного публічного права

- уніфіковані акти, загальні принципи права

- рекомендаційні норми документів міжнародних організацій

- звичаї і звички

- арбітражні рішення

Причому крім міжнародних конвенцій в lex mercatoria включаються:

модельні закони, що розробляються в міжнародному масштабі для цілей використання при виробленні актів національного законотворення, а також звичаї міжнародної торгівлі, які трактуються нетрадиційно широко, маючи на увазі в тому числі і торговельні (ділові) звичаю, типові договори (контракти), загальні умови, всілякі склепіння однакових правил.

Важливо підкреслити, що концепція lex mercatoria при всьому різноманітті інтерпретації її змісту має загальний стрижень. Це перш за все висновок - право міжнародної торгівлі за рамки будь-якої конкретної правової системи, будь то міжнародної або національної, з одного боку, і включення до його складу приписів неправового характеру - з іншого: нарешті, відмова від традиційних колізійних принципів як основного інструментарію міжнародного приватного права і заміна їх "позанаціональним", "Автономними" засобами регулювання зовнішньоекономічних зв'язків і вирішення виникаючих у цій сфері спорів.

Право міжнародної торгівлі слід відрізняти від міжнародного торгового права, яке кваліфікується як підгалузь міжнародного економічного права, що входить до складу міжнародного права, і, таким чином, регулює відносини міждержавні або такі між суб'єктами, похідними від держав, і іншими суб'єктами міжнародного права.

Міжнародне торгове право -- підгалузь міжнародного економічного права.

Міжнародне торгове право є системою принципів і норм, що регулюють відносини у сфері міжнародної торгівлі. Міжнародне торгове право є підгалуззю міжнародного економічного права. Поняття міжнародне торгове право іноді вживається в набагато ширшому значенні,- принципи і норми міжнародного публічного права злиті з принципами і нормами міжнародного приватного права. Інакше кажучи, міжнародне торгове право розглядається або як дисципліна, що створена двома зазначеними гілками права, або як така, що стоїть на межі між ними. У пропонованому варіанті поняття "міжнародне торгове право" розумітимемо класично, тобто без урахування сфери міжнародного приватного права.

Джерела міжнародного торгового права:

* міжнародні договори (зокрема, торговельні);

* міжнародні правові акти міжнародних організацій;

* міжнародні торговельні звичаї;

* міжнародні прецеденти міжнародних арбітражів і судів;

* національне законодавство, якщо воно за згодою відповідних держав застосовується до регулювання міжнародних торговельних відносин.

Принципи міжнародної торгівлі

право міжнародний торгівля товар

Принципи міжнародної торгівлі сформульовані в багатьох міжнародно-правових актах. Зокрема, у заключному акті Конференції 00Н з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) від 15.06.64 міститься досить довгий їх перелік. Наведемо деякі з них.

1. Торгові відносини базуються на основі поваги до принципу суверенної рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших держав.

2. Недопущення дискримінації, що може відбуватись через те, що держави належать до різних соціально-економічних систем.

3. Кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з іншими країнами.

4. Економічний розвиток і соціальний прогрес мають стати загальною справою міжнародного співробітництва, сприяти зміцненню мирних відносин між країнами.

5. Національна і міжнародна економічна політика повинна спрямовуватись на досягнення міжнародного поділу праці відповідно до потреб та інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому.

6. Міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприяють економічному і соціальному прогресу.

7. Розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежать від можливості доступу на ринки й вигідності цін на сировинні товари, що експортуються.

8. Міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і здійснюватись у режимі найбільшого сприяння, в її межах не повинні застосовуватися дії, які шкодять торговельним інтересам інших країн.

9. Розвинені країни, які беруть участь у регіональних економічних угрупованнях, повинні робити все, що від них залежить для того, щоб не завдавати шкоди і не впливати негативно на поширення їх імпорту з третіх країн, особливо з тих, що розвиваються.

10. Міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних економічних угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між країнами, що розвиваються.

11. Міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають забезпечити збільшення припливу міжнародної фінансової, технічної й економічної допомоги для підкріплення і підтримки шляхом поповнення експортної виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення економічного розвитку.

12. Значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєння, повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються.

13. Державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутріконтинентального положення на їх торгівлю.

14. Повна деколонізація відповідно до Декларації ООН про надання незалежності колоніальним країнам і народам є необхідною умовою економічного розвитку та здійснення суверенних прав країн на природні багатства.

Міжнародні торговельні договори

Міжнародні торговельні договори -- це угоди між двома чи більшою кількістю держав, які встановлюють їх взаємні права та обов'язки.

Торговельні договори можуть укладатись як на дво-, так і на багатосторонній основі. Прикладами багатостороннього економічного договору є Генеральна угода з тарифів і торгівлі, Генеральна угода з торгівлі послугами, Угода про регулювання взаємовідносин країн СНД у сфері торговельно-економічного співробітництва (1992 р.).

Ідею створення конвенцій про уніфікацію права міжнародної купівлі-продажу товарів висунув голландський юрист Е. Рабле [14, 216-218]. Робота розпочалася 1926 р. З 1928 р. її виконувала Конференція з міжнародного приватного права під контролем голландського уряду. У 1930 р. цю тему почав розвивати Міжнародний Інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА, фр. -- UNIDROIT) у Римі, що діяв під егідою Ліги Націй. Проект конвенції був поданий до Ради Ліги Націй у 1935 p., а потім переданий на розгляд державам-членам Ліги. 24 уряди надіслали свої зауваження. Рада директорів УНІДРУА у травні 1941 р. схвалила доопрацьований проект.

Подальшу роботу зупинила війна. У 1951 р. уряд Голландії скликав у Гаазі Дипломатичну конференцію за участю 25 держав, представників Європейської економічної комісії, УНІДРУА, Міжнародної торговельної палати. Конференція схвалила основні положення проекту конвенції та створила робочу комісію для його доопрацювання. Новий проект у 1955 р. був переданий урядом Голландії заінтересованим країнам. У 1963 р. Європейська економічна комісія завершила роботу над остаточним проектом. 2-25 квітня 1964 р. відбулася Дипломатична конференція за участю 28 держав. Результатом її роботи стали дві конвенції. Одна з них стосувалася уніфікованого права з міжнародної купівлі-продажу матеріального рухомого майна, інша -- уніфікованого права про укладення договорів з міжнародної купівлі-продажу матеріального рухомого майна.

Конвенції мали складну внутрішню структуру, громіздку і малокорисну систему критеріїв суб'єкта та об'єкта. Стало зрозумілим, що конвенції не дістануть широкого міжнародного схвалення. Постала потреба створити кращий і водночас простіший міжнародно-правовий акт.

Резолюція XXI сесії Генеральної Асамблеї 00Н від 17 грудня 1966 р. зафіксувала, що відмінності в законах різних країн з питань торгівлі є однією з перепон на шляху її розвитку. Того ж року Генеральна Асамблея 00Н створила Комісію з права міжнародної торгівлі 00Н (ЮНСІТРАЛ). Унаслідок її діяльності в 1980 р. у Відні на дипломатичній конференції було прийнято Конвенцію ООН про договори міжнародного продажу товарів (United Nations Convention on Contracts for the International Sale of Goods) (Документ A/CONF, 97/18). Конвенція була спрямована на подолання суперечностей між національними системами регулювання договору купівлі-продажу та міжнародним характером нинішнього торговельного обміну. Конвенція є компромісом між різними правовими та соціально-економічними системами. Вона застосовується під час укладення договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, якщо їх торговельна діяльність здійснюється в різних державах і якщо обидві держави є учасницями Віденської конвенції або ж норми приватного міжнародного права вказують на право Договірної держави.

Конвенція не застосовується до продажу товарів:

* що купуються для особистого, сімейного або домашнього вжитку;

* з аукціону;

* у порядку виконавчого провадження іншим способом згідно із законом;

* цінних паперів і грошей;

* суден водного та повітряного транспорту, а також суден на повітряній подушці;

* електроенергії.

Положення Віденської конвенції не застосовуються також до договорів:

* на постачання товарів, які підлягають виготовленню, якщо сторона-замовник зобов'язується поставити значну частину матеріалів, необхідних для їх виготовлення;

* у яких обов'язки сторони, що поставляє товари, переважно полягають у виконанні роботи та наданні інших послуг.

Віденська конвенція диспозитивна. Вона надає сторонам широку автономію. Сфера її застосування може бути обмежена використанням державою-учасницею заяв і застережень, чим і скористались у процесі її ратифікації окремі країни.

Україна є учасницею Віденської конвенції з 1 лютого 1991 р. Одне із застережень України визначає, що суб'єкти підприємницької діяльності, які перебувають в Україні, повинні обов'язково укладати зовнішньоторговельні угоди в письмовій формі незалежно від місця їх укладення.

До міжнародного договору купівлі-продажу товарів, на який поширюється і Віденська конвенція 1980 p., національне законодавство може застосовуватись тоді, коли сторони договору відмовилися від застосування Конвенції повністю чи частково або коли постають питання, не врегульовані Конвенцією.

Конвенція ООН регулює договори купівлі-продажу, укладені шляхом обміну офертою та акцентом. Оферта -- це пропозиція щодо укладення договору, адресована одній чи кільком особам. Акцентом вважається заява чи інша поведінка адресата оферти, що виражає згоду з офертою.

Країни-учасниці Гаазьких конвенцій 1964 р. повинні денонсувати їх для того, щоб стати учасниками Віденської конвенції 1980 р.

Конвенція ООН 1980 p. містить лише матеріально-правові норми, тому існувала потреба у прийнятті міжнародно-правового акта, що стосувався б уніфікації колізійних правил.

У 1986 р. було прийнято Конвенцію про право, що застосовується до договорів міжнародної куплі-продажу товарів. Цю Конвенцію розробила надзвичайна сесія Гаазької конвенції міжнародного приватного права, що відбулась у 1985 р.

У практиці діяльності РЕВ купівля-продаж товарів між підприємствами різних держав-членів РЕВ здійснювалася відповідно до Загальних умов поставок РЕВ. Уперше такий акт було застосовано в 1958 р. У подальшому він неодноразово доповнювався (останнього разу -- у 1988 p.).

Загальні умови поставок РЕВ охоплюють широке коло питань (укладення, зміна та припинення контракту, базис поставки, терміни поставки, якість товару, гарантії якості, кількість товару, упаковка та маркування, технічна документація, перевірка якості товару, права та обов'язки сторін щодо поставки товару з недоліками, його кількості та якості, порядок платежів, загальні положення щодо відповідальності, санкцій, арбітражу тощо).

Унаслідок ліквідації РЕВ Загальні умови поставок РЕВ втратили практичне значення. Проте й нині вони вважаються значним здобутком юридичної науки. Загальні умови поставок було високо оцінено розробниками Конвенції ООН про договори міжнародного продажу товарів.

Європейська економічна комісія 00Н розробила Загальні умови поставок обладнання, машин, пиломатеріалів, хвойних порід тощо. Цей акт застосовується лише за наявності посилання на нього в конкретних договорах.

У межах ЄЕС було розроблено керівництва щодо міжнародних договорів зустрічної торгівлі, міжнародних компенсаційних договорів та правових засад зустрічної торгівлі.

Список використаної літератури

1. Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. -- М.:БСЭ, 1998.

2. Вельяминов Г. М. Основы международного экономического права. -- М.: ТЕИС, 1994.

3. Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев О. Г. Международное право: Словарь-справочник. -- М.: ИНФРА-М, 1997.

4. Международное право: Учебник / Под ред. Г. Н. Тункина. -- М.: Юрид. лит., 1994.

5. Международное частное право: Действующие нормативные акты. -- М.:

6. Изд-во ин-та междунар. права и экономики, 1997.

7. Международное частное право // Сб. документов. -- М.: Изд-во "БЕК", 1997.

8. Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право. -- К.: Либідь, 1995.

9. Основы права Европейского Союза: Учеб. пособие / Под ред. С. Ю. Каш-кина. -- М.: Белые альвы, 1997.

10. Панов В. П. Международное право: Учеб. материалы. -- М.: ИНФРА-М, 1997.

11. Тынель А., Функ Я., Хвалей В. Курс международного торгового права. -- Минск: Амалфея, 1999.

12. Шумилов В. М. Международное экономическое право. -- М.: Издат.-кон- салтинг. фирма "Де-Ка", 1999.

Размещено на Allbest.ru