Становлення та розвиток кадр римського, цивільного та торгового права у дореволюційний період

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК КАФЕДР РИМСЬКОГО, ЦИВІЛЬНОГО ТА ТОРГОВОГО ПРАВА У ДОРЕВОЛЮЦІЙНИЙ ПЕРІОД

кафедра університет римський право

І. Діковська

Як відомо, успішність функціонування будь-яких суспільних утворень залежить у тому числі від знання та врахування їх історичного досвіду. Тому, метою даної статті є дослідження становлення та розвитку окремих кафедр Університету Св. Володимира у ХІХ - початку ХХ ст.

Юридичний факультет Університету Св. Володимира був створений у 1835 році. З моменту відкриття (у 1934 році) до 1842 року Університет діяв на підставі Статуту Університету Св. Володимира від 25 грудня 1833 року. Вказаний Статут регулював численні питання (наприклад, визначав статус ректора, ради, викладачів, порядок прийняття студентів та ін.), однак кафедральна структура факультетів ним визначена не була. Разом із тим, він містив положення щодо предметів, які викладалися на факультетах. Так, згідно § 34 Статуту на юридичному факультеті серед інших предметів викладалися загальні та особливі російські цивільні закони, а також римське законодавство та його історія [1].

Кафедральна структура факультетів університетів Російської імперії ХІХ - початку ХХ ст. визначалася Загальними статутами імператорських російських університетів, на підставі яких функціонували університети. Загальний статут 1835 року передбачав, що юридичний факультет складається з 8 кафедр серед яких кафедра римського законодавства та його історії та кафедра цивільних законів (загальних особливих та місцевих). (Загальний статут імператорських російських університетів 1934 року був покладений в основу Статуту університету Св. Володимира 1842 року) Зальний статут 1863 року збільшив кількість кафедр юридичного факультету до 13, а також змінив назви окремих кафедр. Зокрема, згідно Статуту 1863 року існували кафедра римського права (історія, догматика, візантійське право) та кафедра цивільного права, судоустрою та судочинства [2].

Розвиток виробничих відносин та торгівлі у другій половині XIX ст. обумовлював необхідність викладання дисциплін, які вивчали правове регулювання підприємницької діяльності та торгівлі. Тому Загальний Статут 1884 року передбачив у складі юридичного факультету, крім кафедр римського права та цивільного права і судочинства, кафедру торгового права та судочинства [3]. Така організація юридичного факультету існувала в усіх імператорських університетах [4].

Кафедри римського, цивільного, торгового права в Університеті Св. Володимира - це передусім талановиті, надзвичайно працелюбні особистості, які своїми зусиллями, натхненням виховували майбутніх юристів і сприяли розвитку цивілістики.

З моменту заснування у 1935 році кафедру римського права посів Олександр Миколайович Міцкевич (рідний брат знаменитого поета) [5].

Міцкевич О.М. народився у 1804 році у Гроднеській губ. Походив із старовинного литовського роду Римвидів- Міцкевичів. Закінчивши Імператорський Віленський Університет зі ступенями магістра римського та цивільного права, з 1927 року викладав римське та цивільне право у Волинському ліцеї. У 1934 році призначений екстраординарним, а у 1836 році ординарним професором Університету Св. Володимира по кафедрі римського права;

крім того він був секретарем юридичного факультету, радником правління і членом училищного комітету. Міцкевич став першим професором юридичного факультету Університету Св. Володимира. У 1939 році був перевезений ординарним професором римського права до Харківського університету, де залишався до 1858 року та був звільнений за вислугою 30 років служби.

У 1934 році О.М. Міцкевич викладав інституції римського права з внутрішньою історією права латинською мовою двічі на тиждень. З 1835-1838 років він викладав студентам 1-го та 2-го курсів: 1) загальний вступ, в якому розмірковував про право взагалі та про сучасний спосіб вивчення римського права; 2) історію римського права до Юстініана; 3) історію римського права від Юс- тініана до 19 ст.; 4) систему приватного римського права, всього по 6 годин на тиждень. Всі ці предмети він читав за власними записами, в яких керувався творами Гуго, Гаубольда, Савіньї, Кленце, Штекградта, Варнкеніга та Мацієвського, пропонуючи слухачам оригінальний текст джерел права. Крім того, враховуючи складність слухання лекції латинською мовою студентами, він робив часті переклади на російську мову. Сучасники Міцкевича вважали його людиною із світлим практичним розумом та енергійним характером. Помер проф. О.М. Міцкевич 16 листопада 1871 року [6].

У період з 1835 до 1917 рр. в Університеті сформувалася школа видатних романістів. Її засновником став К.А. Мітюков. До неї належали також В.І. Синай- ський, Л.М. Казанцев, Й.О. Покровський, М. Катков, Д. Грімм, А. Мітюков (автор праці "Ответственность продавца за эвикцию в историко-сравнительном освещении". - Киев: Типография Императорского Университета Св. Владимира, 1906); В.В. Карпека (автор монографії "Пассивная легимитация в kei vindicatio классического римского права" та ін.

Йосип Олексійович Покровський народився 5 вересня 1868 року у Глухівському уїзді Чернігівської губернії в сім'ї сільського священика.

Навчання Й.О. Покровського почалося в гімназії м. Глухова, що налічував на той час десять тисяч жителів. Однак, завершувалося воно у Києві, у відомій на той час установі - Колегії Павла Галагана, де існував конкурсний відбір.

Закінчивши Колегію Й.О. Покровський у 1886 році вступає на юридичний факультет Імператорського університету Св. Володимира, де його головним учителем став Л.М. Казанцев. Під його керуванням студент Покровський написав свою першу наукову роботу - випускний твір "Locatio-conductio operis в римском и современном гражданском праве". Це було історичне та порівняльно-правове дослідження договору підряду. За цю роботу Й.О. Покровський був нагороджений золотою медаллю та премією М.І. Пирогова.

Після завершення університетського курсу Й.О. По- кровський був залишений в університеті стипендіатом для приготування до професорського звання по кафедрі римського права. Через рік він був командирований для завершення освіти до Берлінського університету. І з 1 січня 1891 року Й.О. Покровський розпочинає заняття у організованому при Берлінському університеті для російських вчених інституті римського права.

Й.О. Покровський працював у Берлінському університеті під керуванням А. Перніса та Г. Дернбурга.

А. Пернісу належить фундаментальне дослідження римського приватного права у першому столітті імператорського Риму.

Зрештою важливим є те, що перебування Й.О. По- кровського у Берліні співпало з роками інтенсивної роботи німецьких юристів над проектом майбутнього Німецького цивільного уложення.

Перебуваючи у Берліні близько півтора року Й.О. Покровський практично завершує роботу над магістерською дисертацією. У 1895 році він публікує німецькою мовою у найавторитетнішому журналі з історії права та римського права статтю про actiones in factum у класичному римському праві. У цьому році Й.О. Покровський захищає цю роботу як магістерську дисертацію.

Ще до захисту магістерської дисертації, після повернення з Німеччини Й.О. Покровський призначається приват-доцентом до Юрьєвського університету. Тут він викладав історію римського права. Через два роки Й.О. По- кровський був переведений до Київського університету.

Захистивши магістерську дисертацію, Й.О. Покровський у 1898 році призначається "виконуючим на посаду екстраординарного професора" університету і через деякий час очолює кафедру історії римського права. З цього ж часу Йосип Олексійович включається в обговорення проблем проекту Цивільного уложення Росії. Він робить декілька доповідей у Київському юридичному товаристві, публікуючи їх потім у вигляді журнальних статей. Так, 1899 році були опубліковані статті "Основные вопросы владения в новом Германском уложении", "Возмещение вреда и разложение его. Дилеммы современного гражданского права в области ответственности за вред и убытки".

У 1902 році була опублікована його праця "Право и факт в римском праве", у 1913 - "История римского права", що протягом наступних п'яти років витримала три перевидання, у тому числі два виправлених та доповнених.

Докторську дисертацію Й.О. Покровський захистив у 1092 році у Петербурзькому університеті і скоро був обраний професором юридичного факультету цього університету, отримавши кафедру історії римського права. З осені 1903 року починає на факультеті читання лекцій з історії римського права. Крім того, у 1904-1907 рр. Йосип Олексійович викладає енциклопедію права та римського права у Александровському ліцеї у Царському селі, з 1907 по 1913 читає курс догми римського права на Петербурзьких вищих жіночих (Бестужівських) курсах.

У 1906 році була опублікована стаття "Право на существование", що поклала початок публіцистичним виступам Йосипа Олексійовича.

З 1910 по 1912 роки Й.О. Покровський працював деканом юридичного факультету Петербурзького університету.

У березні 1913 року Й.О. Покровський був обраний ординарним професором Московського комерційного інституту. З цього часу починається новий найбільш плідний і найтяжчий період його життя.

Саме в цей період Й.О. Покровський створює книгу "Основные проблемы гражданского права", яка ще за життя принесла йому великий успіх. У цей час Йосип Олексійович продовжує активно займатися політико- правовою публіцистикою. Він пише і публікує брошури у яких, не приховуючись, виступає проти класової диктатури "Этические предпосылки свободного строя", 1917, "Государство и человечество", 1919. Остання робота "Право. Его действительность и стремления" не біла опублікована.

Помер Йосип Олексійович Покровський в Москві в ніч 13 на 14 квітня 1929 року [7].

Кафедру цивільних законів з моменту заснування до 1843 року займав проф. С.М. Орнатський.

Орнатський Сергій Миколайович народився 19 березня 1806 року в Городищенському погості С-Петербурзької губернії у родині священика. До шестирічного віку виховувався у будинку батьків. У 1812 році вступив до Новоладозького духовне приход- ське, у 1915 році - в уїзне училище. Звідки в 1819 році переведений до С-Петербурзької Олександро-Невської духовної семінарії. Закінчивши курс навчання у ній з атестатом студента, у 1925 році вступив до С-Петербурзької Олександро-Невської духовної академії.

У січні 1828 року вступив з духовної академії у Друге відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії (далі - Друге відділення) для освіти у російському законознавстві.

Слухаючи лекції з юридичної пропедевтики, науки російських цивільних законів, політекономії, загальної теорії, займався власним вивченням різних інших частин російського законодавства, у історичному та догматичному порядку.

Всі ці заняття відбувалися під головуванням і частково безпосереднім керівництвом головноуправляючим відділенням М.М. Сперанського.

В Університеті слухав лекції з римського права латинською мовою, грецької та римської словесності, німецької, французької словесності та англійської мови. Після складання іспитів з цих предметів був направлений до Берлінського університету у 1829 році для подальшої освіти в юридичних науках.

Найбільшу частину свого перебування за кордоном провів у слуханні лекцій у цьому Університеті, а також деяку його частину використав для тимчасово відвідування інших університетів, юридичні факультети яких були відомі через особливо поважних у них викладачів: Савіньї, Тібо, Гуго, Гегель, Захаріе, Міттермаєйр, Гофман, Шмальц та ін.

Повернувшись із закордону у вересні 1832 року був зарахований до Другого відділення, де займався різними предметами за дорученням безпосереднього керівництва до 1834 року.

У 1834 році склав іспит на отримання ступеня доктора законознавства з особливо складеної програми.

Головні предмети іспиту були: 1) Огляд наук законознавства чи енциклопедія; 2) Російське законознавство у всіх тих частинах, які увійшли до складу Зводу Законів Російської імперії; 3) Римське право (латинською мовою); 4) Історія римського законодавства (латинською мовою); 5) Історія німецького законодавства.

У 1835 році він захистив дисертацію на тему: "De certitudine juridical ejusque mediis in processu judiciario et civili et criminali".

Після цього Міністр народної освіти затвердив його у ступені доктора права і направив до Імператорського університету Св. Володимира на посаду ординарного професора російських цивільних законів.

Проф. Орнатський викладав російські цивільні закони: загальні та особливі (устави кредитний, торговий і про фабрики) для студентів ІІ курсу 6-7 годин на тиждень. Вступ до науки російського цивільного законознавства та історію цивільного законодавства в Росії викладач виклав за власними записами, звертаючи головним чином увагу та внутрішню історію.

У викладенні діючих законів дотримувався порядку і по можливості самого тексту, прийнятого у Зводі Х,ХІ т.т., доповнюючи його місцями теоретичними і практичними поясненнями. За відгуками слухачів, викладання Ор- натського полягало у буквальному викладенні тексту Зводу Законів, які студенти повинні були вивчати на пам'ять не відступаючи ні на крок від букви.

Під час свого перебування у Києві, - крім викладання цивільних та межових законів студентам університету, - в особливих лекціях викладав межові закони вихованцям Київської школи землемірів безоплатно; а казеннокоштним студентам юридичного факультету давав, також особливо від звичайних лекцій, поради у практичному діловодстві, переважно із судової частини.

Під час служби в Університеті постійно брав участь у заняттях, заснованого у Києві Тимчасового комітету віднайдення і збереження старожитностей у якості члена та секретаря комітету (з листопада 1835 до квітня 1843 року). А в Університеті був Секретарем юридичного факультету. З жовтня 1835 року по серпень 1934 року; тричі був деканом юридичного факультету. У 1940 року був на посаді проректора Університету.

У 1843 році отримав звільнення і поступив на службу в Департамент Міністерства юстиції, де займав посаду редактора IV відділення і навіть тимчасово керував IV відділенням Департаменту.

У 1846 році повернувся до освітньої служби у званні ординарного професора на кафедру загальнонародного правління і дипломатії в Імператорському Харківському Університеті, звідки у 1848 році був переміщений у тому ж званні на кафедру енциклопедії законознавства та російських державних законів у Імператорському Московському університеті. Під час проходження служби був удостоєний наступних нагород: Монаршего благовоління 16 вересня 1837 року; ордена Св. Анни ІІІ ст. 1840 р., Знака відмінності бездоганної служби за 15 років - 1846 року; чина статського радника - 1847 рік; Вдячності Міністра народної освіти 1850 рік; Знака відмінності бездоганної служби за 20 років - у 1851 році.

Після виходу у відставку Орнатський жив у Курську, де помер у 1884 році [8].

Професором кафедри цивільного права був Демченко Василь Григорович. Він народився 5 березня 1831 року у Золотішському уїзді Полтавської губернії у дворянській сім'ї. Закінчивши курс навчання у місцевому уїзному училищі та Ніжинській гімназії з золотою медаллю, вступив до Університету Св. Володимира на юридичний факультет до числа власнокоштних, а через рік - казеннокоштних студентів. У 1854 році нагороджений Радою Університету золотою медаллю за твір, поданий на отримання нагороди. У 1855 році закінчив курс юридичного факультету зі ступенем кандидата і з правом вступу на службу у вищі установи. У 1856 році призначений на службу помічником секретаря до Межового департаменту урядового сенату. У 1857 році переміщений позаштатним учителем до Київської ІІ гімназії з прикомандируванням до Університету Св. Володимира для викладання на кафедрі кримінальних законів. У 1858 році йому доручено викладання частини предметів кафедри цивільних та межових законів. У 1859 році після захисту дисертації отримав ступінь магістра цивільного права і відряджений за кордон з начальною метою на два роки, які провів у Гейдельберзі,

Мюнхені, Берліні та Парижі, відвідуючи головним чином курси професорів Вангерова з пандектного права, Рено з загального німецького цивільного процесу, Белунчлі, Безелера з німецького цивільного права та ін.

У 1861 році призначений ад'юнктом на кафедру цивільних та межових законів. У 1862 році призначений на посаду екстраординарного професора по цій же кафедрі. У 1877 році після захисту дисертації отримав ступінь доктора цивільного права та затверджений у званні ординарного професора.

З 1863 по 1864 і з 1866 по 1879 р.р. був суддею університетського суду, з 1870 по 1879 - секретарем юридичного факультету, а з 1879 р. до 1885 року деканом юридичного факультету. Був також головою Юридичного товариства і членом Історичного товариства Нестора літописця у Києві. Протягом служби став кавалером орденів: Св. Станіслава ІІ ступеня - 1868 р., Св. Анни ІІ ступеня - 1876 рік та Св. Володимира IV ступеня - 1882 рік. З 1883 року став статським радником.

В.Г. Демченко читав студентам лекції з курсів "Цивільне право", "Цивільне судочинство", а також керував практичними заняттями з цих предметів.

В.Г. Демченко написав наступні наукові праці "Историческое исследование о показаниях свидетелей, как доказательств по делам судебным по русскому праву до Петра В", диссертация на степень магистра, Киев, 1859; "Универсальное и партикулярное наследование как необходимое следствие одинакового или неодинакового наследственного усвоения имуществ", 1875, "Существо наследства и призвание к наследованию по русскому праву", диссертация на степень доктора, Киев, 1877.

Крім того, проф. Демченко редактував "Протоколы Киевского юридического общества" за 1877 та 1878 р.р. [9].

Завершуючи короткий огляд історії кафедр римського, цивільного та торгового права протягом 18351917 років, слід відзначити величезну роль цього періоду для розвитку викладання приватно-правових дисциплін та цивілістичної науки.

Размещено на Allbest.ru