Становлення особистих немайнових відносин в Україні від найдавніших часів до сьогодення

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО СЬОГОДЕННЯ

О. Безклубий

Особисті немайнові відносини як один із найважливіших у житті кожної людини видів правовідносин в усі часи мали велике значення для розвитку особистості, держави та права, а відтак викликали широкий інтерес зі сторони державної влади та правознавців. На думку відомого вченого Миколи Іванишева, яку він виклав у науковій праці "Міркування про ідею особистості в древньому праві богемському та скандинавському", ідея особистості є основною ідеєю права, наріжним каменем, на якому будується правова система [3, с. 85-87]. Особливого розвитку ідея особистості здобула в правових системах народів Європи, зокрема, в Україні.

Окремі питання історичного розвитку особистих немайнових відносин в Україні досліджувалися такими вченими як В. Б. Антонович, А. П. Вилейта, М. Володимирський-Буданов, М. В. Гримич, Е. Гудавичюс, У. Ернст, М. Д. Іванишев, К. О. Неволін, Й. О. Покровський, В. П. Самохвалов, В. Спечюнас, О. О. Шевченко та багато інших.

Коротко розглянемо історію правового регулювання особистих немайнових відносин в Україні з найдавніших часів до сьогодення. Проаналізувавши низку історико-правових та історичних джерел [1, 3, 4, 6, 12], приходимо до таких висновків.

У становленні особистих немайнових відносин вирізняються такі періоди:

1) Найдавніший період (з незапам'ятних часів до початку Залізного віку приблизно у 800 році до нашої ери);

2) Античність (приблизно з 800 року до нашої ери і до падіння Рима у 476 році нашої ери);

3) Раннє Середньовіччя (476 - 882);

4) Високе (Розвинене) Середньовіччя (882 - 1362);

5) Пізнє Середньовіччя та Відродження (1362 - 1648);

6) Класицизм і Бароко, або Козаччина (1648 - 1783);

7) Новий час (1783 - 1917);

8) Радянський період (1917 - 1990);

9) Сучасний період (1990 - 2011).

Перші три етапи недостатньо досліджені сучасною історико-правовою наукою. Слід відзначити, що особисті немайнові відносини в цей час регулювалися переважно правовими звичаями, які в багатьох випадках ґрунтувалися на релігійних світоглядних уявленнях. В той же час, є відомості про правове регулювання з допомогою законів. Таке правове регулювання мало, однак, майже винятково надзвичайний характер. Закони видавалися у випадку війни, стихійного лиха чи інших надзвичайних обставин. Важливе місце в правовій системі вже в цей час посідали цивільно-правові договори. Здійснювалася активна правова охорона найважливіших особистих немайнових відносин - зокрема, тих особистих немайнових відносин, змістом яких є життя, здоров'я, честь і гідність. Особливості цих періодів значною мірою продовжували існувати і в наступні періоди.

Початок Високого чи Розвиненого Середньовіччя ознаменувався створенням найбільшої держави в Європі - Руської Землі, Русі - яку науковці називають Київська Русь. Поміж основних правових актів цього періоду слід відзначити такі:

1) Правда Руська - звід правових положень, своєрідна конституція, яка об'єднувала найрізноманітніші галузі права, в трьох хронологічних частинах: Правда Ярослава, Правда Ярославичів, Устав Володимира Мономаха;

2) угоди Великого Князя Олега з Візантією 907 та 911 року, а також інші міжнародні угоди, які визначали правовий статус підданих Руської Землі у Візантійській Імперії та в інших державах і правовий статус іноземців у Руській Землі;

3) Кормча книга (Номоканон) та інші джерела канонічного права;

4) законодавчі акти, рецепійовані з інших держав (наприклад, Закон судний людям, запозичений із Болгарії).

Правове регулювання особистих немайнових відносин відбувалося з допомогою звичаєвого права, канонічного (християнського) права та законодавчих актів і зовнішньополітичних угод, які ґрунтувалися переважно на звичаях. Слід відзначити, що дві функції права - правове регулювання та правова охорона - розподілялися між різними видами правових актів: правова охорона здійснювалася переважно засобами законодавчих актів (зокрема, Руської Правди), тоді як докладне правове регулювання відбувалося в інших правових актах - правових звичаях, актах канонічного права. Широке розповсюдження як засіб правового регулювання мали цивільно-правові договори.

Особлива увага приділялася правовому регулюванню та правовій охороні особистих немайнових відносин, змістом яких є життя, здоров'я, честь і гідність. Впадає в очі різка станова зумовленість кримінальної відповідальності за посягання на життя та здоров'я представників різних суспільних верств - чим вищий суспільний стан потерпілого від злочину, тим суворіше покарання передбачене в Руській Правді. Регулювалися (переважно з допомогою канонічного права) також інші права - наприклад, право на сім'ю, право на опіку та піклування. Таке важливе особисте немайнове право як право на свободу й особисту недоторканість визнавалося не за всіма підданими Руської Землі - частина з них перебувала в різних видах особистої та майнової залежності різного ступеню. Однак цей час став важливим етапом розвитку особистих немайнових відносин.

У 1362 році в Україні розпочинається Пізнє Середньовіччя. Виникає Велике Князівство Литовське, Руське та Жомойтське як триєдина унія держав - Великого Князівства Литовського (Литва, крім північно-західної, та більша частина Білорусі), Великого Князівства Руського (Україна та південна Білорусь) та Великого Князівства Жомойтського (північно-західна частина Литви). Утворилося найбільше державне утворення в тогочасній Європі, а відтак з'явилася потреба в цілеспрямованій систематизації та кодифікації законодавства.

Тривалий час комплексне правове регулювання різноманітних правовідносин відбувалося з допомогою пам'ятки давньоруської кодифікації - Руської Правди, яка продовжувала діяти аж до ХVІ століття. Пізніше майже всі правові положення Руської Правди увійшли до змісту Статутів Великого Князівства Литовського, Руського та Жомойтського. Поміж вагомих змін - тільки посилення кримінальної відповідальності та значне збільшення суворості покарань і кількості різновидів покарань. У 1468 році прийнято перший кодекс саме литовсько-руського права - Судебник Великого Князя Казимира, який регулював переважно кримінально-правові, земельно-правові та процесуальні правовідносини. Велася Литовська метрика - багатотомне зібрання важливих правових документів, зокрема, законодавчих актів і судових рішень. Інтенсивно розвивалося Магдебурзьке право - право самоврядування, яким наділялися міста і деякі села. Поміж інших правових актів слід відзначити Земські устави, зокрема, Устава на волоки, або Поміра на волоки (1557). Важливе місце в правовому регулюванні особистих немайнових відносин посідали привілеї (привілейні грамоти) Великих Князів двох видів: загально-земські привілеї та обласні привілеї. Дія загально-земських привілеїв поширювалася на все Велике Князівство. Поміж найважливіших загально-земських привілеїв слід назвати: шляхетський привілей Ягайла (1387 року); Городельський привілей (1413); Гродненський привілей (1432); Трокський привілей (1434); привілей Казимира (1437); Віленський привілей (1457); Віленський привілей Олександра (1492); привілеї Сигізмунда (1506, 1522) [10, с. 46-50]. Дія обласних привілеїв (відомих також як уставні грамоти) [2, с. 7375] поширювалася на окремі удільні князівства (землі), пізніше на окремі воєводства - привілей Київській землі, привілей Волинській землі та інші. Однак правове регулювання особистих немайнових відносин здійснювалося перш за все з допомогою Статутів, правових звичаїв і частково канонічного (релігійного) права.

Найважливішими правовими актами цього періоду стали Статути, які увібрали в себе переважну більшість правових положень раніше виданих правових актів, а також правових звичаїв, судових рішень і канонічного (релігійного) права:

1. Перший (Старий) Статут Великого Князівства Литовського, Руського та Жомойтського (1529);

2. Другий (Волинський) Статут Великого Князівства Литовського, Руського та Жомойтського (1566);

3. Третій (Новий) Статут Великого Князівства Литовського, Руського та Жомойтського (1588).

Перший (Старий) Статут Великого Князівства Литовського, Руського та Жомойтського 1529 року, захищав інтереси магнатів - великих шляхетських землевласників, підтверджував права шляхти, надані раніше привілейними грамотами, зводив шляхту в єдиний суспільний стан. Відзначено деякі права селян, зокрема, право на землю. Стверджувалося, що право - для всіх єдине. Другий (Волинський) Статут Великого Князівства Литовського, Руського та Жомойтського 1566 року забезпечував захист інтересів шляхти, обмежував права селян, виражаючи тяжіння до закріпачення селянства [6, с. 121].

У зв'язку з ухваленням в 1569 році Люблинської унії та заснуванням Речі Посполитої Трьох Націй - литовської, руської та польської, правовий лад ще більше ускладнився, а відтак вже здійснена в 1529 - 1566 роках кодифікація мала бути вдосконалена. Саме тому в 1588 році приймається Третій (Новий) Статут Великого Князівства Литовського, Руського та Жомойтського. Науковці відзначають: "якщо перша редакція Литовського статуту захищає права магнатів і узаконює права селян, то друга редакція - збільшує права шляхти і обмежує права селян, третя редакція Литовського статуту юридично оформляє панівне становище шляхти і закріпачує селян, в ній майже нічого не говориться про права міщан і духовенства" [12, с. 63].

Вражає високий рівень юридичної техніки правових актів: "Литовський статут у третій редакції за своїм техніко-юридичним рівнем стояв значно вище від багатьох тогочасних західноєвропейських кодексів" [12, с. 63]. Статути Великого Князівства Литовського, Руського та Жомойтського - "це збірники високорозвиненого, навіть за західноєвропейськими критеріями права ... Виданням Литовських статутів закінчився процес уніфікації різних джерел права і правових систем, які діяли у Великому Литовському князівстві, зокрема в українських землях" [5, с. 73].

Період Козаччини в Україні розпочинається з 1648 року (початок Хмельниччини) та завершується в 1783 році (скасування козацького суспільного стану та запровадження кріпацтва) та складається з двох частин - Класицизму (1648 - 1687) та Бароко (1687 - 1783). За часів Класицизму особисті немайнові відносини регулювалися правовими звичаями, Статутами Великого Князівства Литовського, Руського та Жомойтського, гетьманськими універсалами та іншими актами законодавства. Для Бароко всі вказані правові акти також мали велике значення. Крім того, досягненням Бароко була велика увага до людської особистості, що відобразилося в законодавстві. Основні правові акти цього часу:

1) Пакти та конституції вольностей Війська Запорозького Низового, або Конституція Гетьмана Пилипа Орлика (1710);

2) Права, за якими судиться малоросійський народ (1743) [4, с. 407-758].

Період, який одержав назву Новий час (1783 - 1917) в історії особистих немайнових відносин має неоднозначну оцінку. З одного боку, в суспільно-правовій думці розвиваються ідеї Просвітництва та ідеї цінності кожної людини. Однак, з іншого боку, в Україні в цей час розпочинається занепад правового регулювання особистих немайнових відносин. Різко обмежується низка особистих немайнових прав. Більшість представників цілого суспільного стану - селянства - була позбавлена права на свободу й особисту недоторканність, оскільки в 1783 році російська імператриця Катерина ІІ, яка на словах називала себе прихильницею ідей французьких просвітителів, зокрема Вольтера, запроваджує в Україні кріпацтво - один із найтяжчих різновидів особистої та економічної (матеріальної) залежності - яке разом з усіма іншими видами анти-правової залежності було повністю скасоване ще в 1648-1657 роках внаслідок національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

Всі суспільні стани - духовенство, дворянство, селянство та міщанство зазнали значного втручання в особисте життя та посягання на найрізноманітніші види особистих немайнових прав - не тільки на політичні (свобода думки та слова, свобода зібрань, свобода об'єднань), але й на особисті, духовні та культурні, соціальні (право вільного вибору занять, право на працю, право на відпочинок), економічні.

У 1917 - 1922 роках розпочинається радянський період (1917 - 1990). На початку цього періоду законодавче регулювання особистих немайнових відносин продовжувало перебувати в занепаді - перш за все у зв'язку з тим, що погляди ідеологів марксизму-ленінізму заперечували все приватне, особисте. Як стверджував Володимир Ленін, нічого приватного марксисти не визнають. Зумовлюється це, зокрема, вченням про базу та надбудову, згідно з яким суспільні відносини та інші суспільні явища існують на двох рівнях. Базу (основу, фундамент) нібито утворюють економічні, тобто майнові, відносини. Тоді як надбудова складається з усіх інших суспільних явищ - держави та права, моралі, особистих немайнових відносин. Отже, й особисті немайнові відносини могли в законодавчій сфері виступати тільки як додаток до майнових відносин. Пізніше дана позиція послаблюється і розпочинаються інтенсивні цивільно-правові дослідження особистих немайнових відносин. Однак у цивільному законодавстві, навіть в останньому Цивільному кодексі Української Радянської Соціалістичної Республіки, який було прийнято 18 липня 1963 року, регулювання обмежується дуже вузьким колом особистих немайнових відносин і тільки тих, які безпосередньо пов'язані з майновими - перш за все відносин інтелектуальної власності. Поміж врегульованих цивільним законодавством особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими, можна назвати тільки захист права на честь, гідність і ділову репутацію.

Сучасний період розпочався з проголошенням державного суверенітету України (1990) та відновленням незалежності України (1991) і триває на час написання даного дослідження (2011). Поміж найважливіших правових актів сучасного періоду:

1) Декларація про державний суверенітет України (1990);

2) Акт проголошення незалежності України (1991);

3) Конституція України (1996);

4) Цивільний кодекс України (2004).

Вплив на становлення правового регулювання особистих немайнових відносин в Україні в різний час мали також іноземні та міжнародні правові акти, зокрема, такі:

1) Закони Дванадцяти Таблиць, або Leges Duodecim Tabularum (Італія);

2) Звід цивільного права, або Corpus iuris civilis (Східна Римська Імперія, тобто Візантія, VI століття) у трьох частинах: Кодекс Юстиніана, або Codex Iustiniani; Пандекти (Дигести) Юстиніана, або Pandectae (Digesta) Iustiniani; Інституції, або Institutiones;

3) Велика хартія вольностей, або Magna Charta (Англія, 1215);

4) Петиція про права, або Petition of Rights (Англія, 1628);

5) Закон про недоторканість особи, або Habeas Corpus Act (Англія, 1679);

6) Акт (Білль) про права, або Bill of Rights (Англія, 1689);

7) Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки, або Declaration of Independence of the United States of America (1776);

8) Конституція Сполучених Штатів Америки, або Constitution of the United States of America (1787);

9) Декларація прав людини та громадянина, або Declaration des Droits de l'Homme et du Citoyen (Франція, 1789);

10) Конституція Франції, або Constitution frangaise (1791);

11) Акт (Білль) про права, або Bill of Rights (Сполучені Штати Америки, 1791);

12) Цивільний кодекс Франції (відомий як Кодекс Наполеона), або Code Civil des Frangais (Code Napoleon) (1804);

13) Міжнародний акт (Білль) про права людини, який складається із трьох частин: Загальна декларація прав людини (1948); Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966); Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966);

14) Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950);

15) Декларація прав дитини (1959);

16) Конвенція про права дитини (1989).

Напружена історія особистих немайнових правовідносин зумовлює необхідність ефективного правового регулювання. Значення особистих немайнових правовідносин у наш час невпинно зростає. Як відзначають науковці, це зумовлено тим, що "переважна кількість людей сьогодні вважають найбільшою цінністю своє духовне "я", спрямовуючи зусилля на самовдосконалення своєї особистості через духовне зростання. Нематеріальне, немайнове важить для людини не менше, а інколи і набагато більше, ніж матеріальне.

Таким чином, оцінка людини як особистості, відчуття свободи, самоповаги - це те, заради чого вона живе, покращує своє матеріальне становище, працює та спілкується. Відчуваючи себе особистістю, людина бажає зберегти свою неповторність, продемонструвати її оточуючим, бути впевненою в оцінці і повазі до себе [11, с. 588].

Дослідивши процеси становлення особистих немайнових відносин в Україні від найдавніших часів до сьогодення, приходимо до висновку: особисті немайнові відносини впродовж усієї історії перебувають в центрі правової системи нашої держави. Сьогодні, як і в минулі століття, особисті немайнові відносини складають основу всієї системи суспільних відносин в Україні, зумовлюючи широкий науково-практичний інтерес правознавців і зацікавленість кожної особистості в їх подальшому розвитку, а відтак мають великі перспективи піднесення та розквіту вже в найближчому майбутньому.

немайновий правовий кодифікація давньоруський

Література

1. Верстюк В. Ф., Дзюба О. М., Репринцев В. Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. - К.: Наукова думка, 1995. - 688 с.

2. Захарченко П. П. Історія держави і права України: Навч. посіб. для дистанційного навчання / П. П. Захарченко, О. В. Кузьминець; За науковою редакцією А. І. Берлача. - 2-ге вид., перероб. і допов. - К.: Університет "Україна", 2006. - С. 73-75.

3. Иванишев Н. Д. Сочинения. / Под ред. А. В. Романовича-Славатинского, К. А. Царевского. - К., 1876.

4. Кодифікація цивільного законодавства на українських землях: Т. 1 / Уклад.: Ю. В. Білоусов, І. Р. Калаур, С. Д. Гринько та ін. / За ред. Р. О. Стефанчука та М. О. Стефанчука. - К.: Правова єдність, 2009. - 1168 с.

5. Кульчицький В. С., Тищик Б. Й. Історія держави і права України: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, доп. і перероб. - К.: Атіка, 2006. - 352 с.

6. Кульчицький В. С., Тищик Б. Й. Історія держави і права України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. - К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2007. - 624 с.

7. Статут Вялікага княства Літоускага 1529 года / Под ред. К. И. Яблонскиса. - Мн.: Изд. АН БССР, 1960.

8. Статут Вялікага княства Літоускага 1566 года / Уводны артикул Я. А. Юхо. - Мн.: Тэсей, 2003.

9. Статут Вялікага княства Літоускага, 1588: Тэксты. Даведнік. Каментарьіі / Бел. Савецкая Энцыклапедыя; рэдкал.: I. П. Шамякін (гал. рэд.) [и др.]. - Мінск : Беларуская Савецкая Энцыклапедыя, 1989. - 573 с.

10. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В. Д. Гончаренка. - 3-тє вид., перероб. Уклад. В. Д. Гончаренко, О. Д. Святоцький. - К.: Видавничий дім "Ін Юре", 2003. - 800 с.

11. Цивільне право України. Загальна частина: підручник / за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, Р. А. Майданика. - 2-тє вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - 976 с.

12. Шевченко О. О., Самохвалов В. О. та ін. Історія держави і права України: Навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі, 1996. - 288 с.

Размещено на Allbest.ru