Найефективнішими і, відповідно, найпоширенішими формами здійснення підприємницької діяльності у більшості країн світу є господарські товариства. Серед них перевага віддається тим, які передбачають обмеження відповідальності своїх учасників внесками до статутного капіталу товариства, тобто товариствам з обмеженою відповідальністю (далі за текстом - ТОВ). Тому на законодавчому рівні важливим є постійне удосконалення правового регулювання цієї форми підприємництва.

Розглянемо деякі питання, пов'язані з правовим регулюванням створення та діяльності ТОВ.

1. Визначення ТОВ міститься одразу у трьох нормативних актах:

— Цивільному кодексі України 2003 р. (далі за текстом - ЦК) [5];

— Господарському кодексі України 2003 р. (далі за текстом - ГК) [1];

— Законі України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. (далі за текстом - Закон) [2].

Викликає сумніви доцільність формулювання визначення у більш, ніж одному законі чи кодексі. Відповідно до теорії права законодавче визначення повинно містити всі істотні ознаки правової категорії і повністю розкривати її зміст. Неоднозначне або неповне визначення певного об'єкта призводить до різного розуміння його правового статусу і обумовлює проблеми правозастосування.

Відповідно до ч.1 ст.140 ЦК ТОВ є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом [5].

Згідно із ч.3 ст.80 ГК ТОВ є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном [1].

Схоже визначення міститься у ст.50 Закону: ТОВ визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами [2].

Саме законодавче визначення містить в собі суперечливі положення. Якщо статутний капітал товариства складається з часток, то яким чином його можна буде поділити при створенні товариства однією особою? Увагу на те, що створення ТОВ однією особою не виключає обов'язковості поділу статутного капіталу на частки звертають також А.Г. Ярема і В.Г. Ротань [3].

Таку неузгодженість, на нашу думку, можна усунути, встановивши окрему норму у ст.140 ЦК, яка б містила зауваження щодо цілісності і неподільності статутного капіталу ТОВ у випадку його створення однією особою. Одночасно слід внести зміни до ч.3 ст.80 ГК та до ст.50 Закону, оскільки ця норма взагалі не містить положення про те, що засновником ТОВ може бути одна особа.

2. Відповідно до ч.2 ст.141 ЦК ТОВ не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа; особа може бути учасником лише одного ТОВ, яке має одного учасника [5]. Вказана норма спрямована на обмеження можливостей фізичних та юридичних осіб самостійно створювати ТОВ. Надавши їм право одноосібного створення ТОВ, законодавець обмежив кількість таких ТОВ до одного, щодо кожної з осіб.

Виникає питання щодо логічності та доцільності такої норми. Кожен законодавчий припис повинен бути обґрунтований з точки зору теорії конкретної галузі права і спрямований на впорядкування суспільних відносин та захист інтересів їх учасників. Чиї права або інтереси можуть бути порушеними у разі створення фізичною особою не одного, а декількох ТОВ? Чому, з точки зору законодавця, недоцільно створення однією особою двох або трьох ТОВ? На нашу думку, аргументованої відповіді на ці питання немає.

Можна припустити, що таким чином законодавець хотів попередити випадки створення ТОВ без забезпечення майнової самостійності товариства. Однак дана норма не є досконалою. Адже закон не забороняє одній і тій же особі створити декілька ТОВ спільно з іншими суб'єктами господарювання, в т. ч. і з тим ТОВ, засновником якого є така особа.

Доцільно було б змінити ЦК, виключивши із ст.141 заборону створення більш, ніж одного ТОВ, однією особою чи господарським товариством, учасником якого є одна особа. Це, на нашу думку, буде відповідати сучасним ринковим відносинам та попередить використання тіньових схем при створенні суб'єктів господарювання.

3. Слід також звернути увагу на те, що законодавство України не містить положення про максимальну кількість учасників ТОВ. Хоча згідно із ч.1 ст.141 ЦК максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється законом [5]. У врегулюванні цього аспекту діяльності ТОВ ми підтримуємо думку таких вчених, як

А.Г. Ярема, В.Г. Ротань, І.А. Бірюков, Ю.О. Заіка про те, що необхідною є законодавчо встановлена кількість учасників, за якої ТОВ повинно бути перетворено в акціонерне товариство (як цього вимагає ст.141 ЦК). В іншому випадку таке ТОВ повинно бути ліквідовано, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої законодавством межі [3; 6].

Відсутність відповідної норми в законодавстві робить неможливим застосування ч.1 ст.141 ЦК на практиці.

4. Вважаємо неточним формулювання, яке міститься у ч.2 і ч.3 ст.50 Закону: учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів [2]. У випадках, передбачених установчими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

Дане положення суперечить сутності і тим ознакам, які притаманні юридичній особі. Адже юридична особа є самостійним учасником цивільних правовідносин, а її майно відокремлене від майна учасників. Отже учасники ТОВ не можуть нести відповідальність за її зобов'язаннями, а лише несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства.

Якщо звернутись до ч.2 ст.140 ЦК, читаємо більш прийнятне правило: учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів [5].

Положення про ризик збитків, який несуть учасники ТОВ в межах своїх вкладів, міститься і в ч.3 ст.80 ГК.

Таким чином, ст.50 Закону потребує внесення відповідних змін для її узгодження з ЦК та ГК.

5. Нечітко врегульованим у законодавстві є порядок виходу учасника з товариства з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до ст.64 Закону учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере. Виключення учасника з товариства призводить до наслідків, передбачених статтями 54 і 55 Закону [2].

При цьому законодавець не розробив чіткої процедури виключення учасника з ТОВ. Оціночними є такі поняття, як "систематичне невиконання обов'язків", "неналежне виконання обов'язків", "перешкоджання своїми діями досягненню цілей товариства". Не визначений також порядок скликання зборів, на яких вирішуватиметься питання про виключення учасника.

На нашу думку, слід чітко законодавчо визначити процедуру виключення учасника ТОВ. Інакше, на практиці існує можливість зловживань, пов'язаних з використанням даної норми, а також підстави для судових спорів, де суддя прийматиме рішення, виходячи з власної оцінки понять, використаних законодавцем.

Про таку необхідність зазначає також С.В. Хєда [4]. Крім того, науковець звертає увагу на те, що недосконалість законодавства у цій сфері "утримує багатьох іноземних інвесторів від використання товариства з обмеженою відповідальністю як форми ведення господарської діяльності на території України" [4].

6. Необхідно звернути увагу на законодавче регулювання скликання зборів учасників ТОВ. Процедура скликання зборів визначена у ст.61 Закону [2]. Проте, як зазначає С.В. Хєда, "існує ризик визнання угоди недійсною (якщо така угода потребує затвердження зборами) через недотримання процедури скликання, навіть якщо на зборах були присутні всі учасники" [4]. Ми підтримуємо думку науковця про те, що ст.61 Закону необхідно доповнити наступною нормою: "Неналежно скликані збори учасників визнаються дійсними у випадку присутності на них всіх учасників" [4]. Таким чином законодавець зможе попередити випадки зловживання несумлінними учасниками своїми правами для визнання "невигідних" їм рішень ТОВ недійсними.

7. Звернувши увагу на правове регулювання товариства з обмеженою відповідальністю, необхідно також зазначити про суперечність цивільного та банківського законодавства.

ЦК не містить вимоги про нотаріальне посвідчення договору про створення товариства з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до п.4.2 Інструкції "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах", затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 492 від 12 листопада 2003 р., під час відкриття поточного рахунку для формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу, пайового або неподільного фонду) суб'єкту господарювання - юридичній особі (крім банків) необхідно надати банкові (крім інших документів) один примірник оригіналу установчого документу або його копію, засвідчену нотаріально. При цьому не враховано правила ЦК, а саме:

— ч.1 ст. 209 - правочин підлягає нотаріальному посвідченню тільки у випадках, установлених законом [5];

— ч.1 ст.42 - яке не встановлюється обов'язок нотаріально посвідчувати договір про створення ТОВ чи його копії [5].

Доцільно привести підзаконний правовий акт у відповідність із Законом, дозволивши при відкритті рахунку у банку пред'явити оригінал договору про створення ТОВ та його копію (звичайну, не нотаріально засвідчену) для того, щоб банк міг переконатись у достовірності поданого документу.

— Підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що законодавче регулювання створення та діяльності товариства з обмеженою відповідальністю містить прогалини і недоліки. На нашу думку, доцільно внести наступні доповнення в нормативне регулювання даної форми господарювання: встановивши окрему норму у ст.140 ЦК, яка б містила зауваження щодо цілісності і неподільності статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю у випадку його створення однією особою (з одночасним редагуванням ч.3 ст.80 ГК та ст.50 Закону);

— законодавчо визначити максимальну кількість учасників ТОВ;

— у ст.50 Закону замість "відповідальності учасників за зобов'язаннями ТОВ", використовувати фразу "ризик збитків, які вони несуть у зв'язку з діяльністю ТОВ";

— чітко прописати процедуру виходу учасника з товариства з обмеженою відповідальністю;

— внести зміни у ст.61 Закону, встановивши виняток із загального правила, за якого збори учасників ТОВ визнаються дійсними;

— привести у відповідність норми банківського законодавства з нормами ЦК.

господарське товариство правове регулювання

Ми вважаємо, що вказані доповнення та уточнення вдосконалять правове регулювання ТОВ та практичне застосування відповідних норм.

Список літератури

1. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. 2003. - № 18. - Ст. 144.

2. Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 49. - Ст. 682.

3. Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України / За ред. А.Г. Яреми, В.Г. Ротаня - К.: Реферат, 2005. - 336 с.

4. Хєда С.В. Правове регулювання участі іноземних юридичних осіб у цивільних правовідносинах (порівняльно-правовий аспект): Автореф. дис. канд. юрид. наук. - Київ, 2004.

5. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003 - № 40. - Ст. 356.

6. Цивільне право України. Загальна частина / За ред. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. - К.: КНТ, 2006. - 480 с.

Размещено на Allbest.ru