Роль акціонерних угод у попередженні та вирішенні корпоративних конфліктів

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЛЬ АКЦІОНЕРНИХ УГОД У ПОПЕРЕДЖЕННІ ТА ВИРІШЕННІ КОРПОРАТИВНИХ КОНФЛІКТІВ

Т. Штим

Акціонерні угоди є новим правовим інститутом для вітчизняної правової системи, і вперше на легальному рівні закріплені в ст. 29 Закону України "Про акціонерні товариства" від 17.09.2008 р. Варто зазначити, що це є безумовним плюсом на шляху модернізації українського акціонерного законодавства. Оскільки акціонерні угоди є новою і незнайомою формою правових відносин, відсутнє належне правове регулювання, не накопичена судова практика з зазначених питань - все це зупиняє процес широкого їх застосування на практиці. Для того, щоб в Україні акціонерні угоди набули широкого розповсюдження має бути створене відповідне правове середовище.

Крім того слід зазначити, що акціонерні угоди запозичені з англо-саксонської системи права і, звичайно, більш пристосовані до цієї правової системи. Адже в США, Канаді та Англії зазначені угоди активно застосовуються в діяльності компаній протягом останніх 30-35 років. У зв'язку з цим зазначений правовий інститут становить значний як теоретичний, так і практичний інтерес.

За останні роки особливо актуально постало також питання корпоративних конфліктів. В багатьох роботах, що присвячені тематиці корпоративних конфліктів зауважується, що причиною їх виникнення є неефективне правове регулювання діяльності господарських товариств. Одним із інструментів, що покликаний мінімізувати корпоративні конфлікти і можна вважати акціонерні угоди.

На сьогодні питанню акціонерних угод приділяють увагу багато науковців, проте глибокі комплексні дослідження зазначених відносин, враховуючи особливості українських акціонерних угод, практично відсутні.

Питанням акціонерних угод займалися такі вчені як Вінник О.М., Грибкова Т.В., Каржавіна Н.С., Спасибо- Фатєєва І. В., Степкін С.П. та інші.

Питання, пов'язані з вирішенням корпоративних конфліктів досліджувалося такими вченими як Вінник О. М., Дєдов Д.І., Лаптєв В. О., Макарова О. О., Нікологорська О. І., Рожкова М. О, Філіпова С. Ю. та іншими.

Метою цієї статті є дослідження питання корпоративних конфліктів в акціонерних товариствах, способів вирішення корпоративних конфліктів та визначення ролі акціонерних угод в їх попередженні та вирішенні. Для досягнення цієї мети поставлені наступні завданні: висвітлити способи захисту корпоративних прав та обґрунтувати значення акціонерної угоди при вирішенні корпоративного конфлікту.

В корпоративних правовідносинах виникнення конфліктів явище доволі поширене.

Звертаючись до тематики конфлікту інтересів необхідно перш за все визначити поняття "конфлікт інтересів". Так, на думку Д. І. Дєдова, конфлікт інтересів означає суперечність між інтересами, що захищені правом і повинні бути задоволені діями іншої уповноваженої принципалом особи (повіреного, агента, директора) і особистими інтересами цього уповноваженого [1, с. 1].

Конфлікти інтересів, що виникають в господарських товариствах і акціонерних, зокрема, іменують корпоративними конфліктами.

О. А. Макарова розглядає корпоративні конфлікти як конфлікти між органами товариства і його акціонерами, а також між акціонерами, якщо такий конфлікт зачіпає інтереси товариства [2, с. 347].

В. О. Лаптєв зазначає, що конфліктом є будь-яка суперечність між сторонами корпоративних відносин (в тому числі між акціонерами/учасниками, потенційними акціонерами/учасниками, всередині господарського товариства) [3, с. 29].

На думку О.І. Нікологорської, корпоративним конфліктом є засноване на колізії прав та інтересів відношення, в якому дії його суб'єктів свідомо спрямовані на реалізацію взаємовиключних цілей, досягнення яких обумовлено їх участю в корпоративних правовідносинах [5].

Корпоративний конфлікт можна визначити як розбіжності між акціонерами та менеджерами товариства у зв'язку з порушенням прав акціонерів, що приводять чи можуть привести до позовів до товариства, контролюючому акціонеру чи управляючим по суті прийнятих ними рішень, достроковому припиненню повноважень органів управління, суттєвим змінами в складі акціонерів [5].

О.М. Вінник пропонує під корпоративним конфліктом визнати конфлікт інтересів, що виникає між учасниками корпоративних відносин, спричиняючи для них (котрогось з учасників відносин) негативні наслідки або створюючи реальну загрозу їх настання, в т. ч. порушення їх прав та законних інтересів (включаючи корпоративні інтереси) або створюючи загрозу такого порушення [4, с.250].

Важливо відмітити, що вирішенням проблеми корпоративного конфлікту є система ефективного корпоративного управління в акціонерному товаристві. Метою такого управління є забезпечення і підтримання балансу інтересів різноманітних суб'єктів корпоративних відносин, а також своєчасне виявлення і врегулювання на початковому етапі конфліктів, що вже виникли. Слід звернути увагу на те, що, на думку, низки дослідників, коли корпоративний конфлікт переходить у відкриту стадію (перехід сторін до конфліктної поведінки), правові норми вже не допоможуть. В даному випадку слід обмежитися публічно-правовими методами впливу і, не втручаючись в конфлікт безпосередньо, захистити суспільство і державу від його руйнівного впливу [7, с. 58].

Отже, при застосуванні певних правових механізмів розв'язання корпоративних конфліктів має враховуватися їх вид. Залежно від матеріальної сутності спору визначається процесуальна форма його розв'язання.

І.М. Зайцев слушно відмічає, що особливості розв'язання спорів можуть свідчити про особливості природи самих конфліктів [8, с.14].

На думку О.М. Вінник, внутрішні корпоративні конфлікти зазвичай мають перспективу врегулювання всередині товариства - з використанням внутрішніх важелів, що передбачені установчим документом товариства. Наявність в корпоративному конфлікті публічного елементу, а також неможливість вирішення приватного конфлікту за допомогою згаданих механізмів зумовлює застосування судової процедури [4, с.253].

Як вже було зазначено вище, в корпоративних правовідносинах виникнення конфлікту широко розповсюджене, як то, укладення договорів із заінтересованістю, договори злиття та поглинання, чи навіть поточне функціонування акціонерного товариства, включаючи відносини між його органами. В юридичній літературі цьому дається багато різних пояснень: подвійна сутність акціонерної власності, сама суть корпоративної конструкції, система відносин між учасниками колективної підприємницької діяльності [9, с.32]. Так, наприклад,

С. Ю. Філіпова зауважує, що корпоративні відносини завідомо є конфліктними. Відносини суб'єктів корпорації ускладнені протиріччями, які врешті решт приводять до розхитування рівноваги у ній [7, с. 57]. Слід відмітити, що в процесі організації підприємницької діяльності дійсно зіштовхується безліч різноспрямованих інтересів, що робить існування безконфліктності всередині акціонерного товариства майже недосяжним. До таких інтересів відносять інтереси осіб посадових осіб органів акціонерних товариств, мажоритарних та міноритарних акціонерів, кредиторів, інвесторів.

Оскільки будь який конфлікт порушує чи створює загрозу реального порушення законних прав та інтересів його учасників, останні використовують можливості захисту суб'єктивних прав та законних інтересів, що передбачені законодавством.

Прийнято виділяти юрисдикційну та неюрисдикційну форму захисту прав. При юрисдикційній формі захисту носій порушеного корпоративного права звертається за захистом до компетентних органів держави чи інших уповноважених компетентних органів. Неюрисдикційна форма захисту передбачає самостійну діяльність управненої особи по відновленню порушеного права чи по припиненню дій, що створюють загрозу його порушення, без звернення за захистом цього права до компетентних органів держави чи уповноважених нею органів [5].

Неюрисдикційна форма захисту охоплює собою захист прав і законних інтересів, що здійснюється фізичними та юридичними особами без звернення до спеціально уповноваженого на розгляд конфлікту органів, що мають можливість прийняття обов'язкових для сторін спору рішень, виконання яких підкріплено можливістю державного примусу [5].

Як прояв процесів саморегулювання бізнесу неюрисдикційна форма захисту прав є додатковою по відношенню до юрисдикційної форми і по часу виникнення, і по правовому інструментарію. Проте це зовсім не означає, що вона є менш дієвою. Неюрисдикційна форма захисту може стати навіть більше ефективною, виходячи з можливості локальної нормотворчості акціонерних товариств.

В рамках неюрисдикційної форми захисту суб'єктивних прав і законних інтересів учасників акціонерних правовідносин за суб'єктом, що застосовує способи захисту і характером процедури врегулювання конфлікту можна виділити порядок захисту прав власними діями управленої особи та погоджувальний порядок захисту, за яким врегулювання конфлікту здійснюється переважно шляхом узгодження конфліктуючими сторонами своїх інтересів.

До погоджувального порядку в рамках неюрисдикційної форми захисту можна віднести способи вирішення конфліктів, альтернативні судовому та третейському розгляду, наприклад процедури примирення і корпоративний порядок врегулювання конфліктів [5]. Термін "альтернативне вирішення спорів" використовується в теорії та в законодавстві США для позначення неформальних та більш гнучких процедур врегулювання конфліктів, що виникли як альтернатива складному і важкому державному правосуддю [10, с.12]. Серед альтернативних способів вирішення корпоративних спорів у вітчизняній та світовій практиці можна виділити наступні: 1) корпоративний порядок; 2) переговори (negotiation); 3) примирення сторін (conciliation); 4) медіація (mediation, conciliation); 5) третейський розгляд, арбітраж; 6) незалежне рішення (adjudication); 7) посе- редництво-арбітраж (med-arb); 8) експертний висновок Expert determination); 9) міні-процес (mini-trial); 10) встановлення обставин (fact finding); 11) досудова нарада (settlement); 12) спрощений суд присяжних (summary jury trial); 13) приватний суд (private judging); 14) суд з множинністю дверей (multi-door courthouse).

Зазначені способи вирішення корпоративних спорів виділені в роботах М.А. Рожкової, А.Ю. Коннова, Є.І. Нікологорської, Є.М. Носирєвої, А.А. Бєгаєвої тощо. Традиційно в літературі всі альтернативні процедури вирішення корпоративних спорів поділяють на основні та комбіновані. До основних відноситься переговори, посередництво, медіація та арбітраж. Слід зазначити, що ці основні альтернативні способи є притаманними і для нашої правової системи.

В контексті даної статті звернемо увагу на окремі способи захисту.

Корпоративний порядок - це внутрішній порядок врегулювання корпоративного конфлікту, за якого рішення щодо суті спору та його врегулювання приймається уповноваженим органами товариства. Основною умовою виникнення можливості застосування корпоративного порядку є намір сторін досягнути компроміс, конструктивно подолати протиріччя. В тому випадку, якщо конфліктуючі сторони налаштовані на конфронтацію, така форма врегулювання спору є недоцільною та неефективною.

Застосування корпоративного порядку можливе при виникненні конфлікту між органами акціонерного товариства та його акціонерами та конфлікту між акціонерами, якщо такий конфлікт зачіпає інтереси товариства.

О.М. Вінник зазначає, що важливим є запровадження обов'язкового внутрішньо-корпоративного механізму вирішення конфліктних ситуацій (у разі їх виникнення між безпосередніми учасниками корпоративних відносин). При цьому на рівні закону мають передбачатися: обов'язкове включення в установчий документ товариства положень щодо порядку розгляду конфліктів у товаристві (посадовими особами чи спеціально створеним органом), обов'язковість створення для розгляду корпоративних конфліктів спеціального органу - арбітражної комісії в товариствах з кількістю учасників понад 1000 осіб, можливість залучення за згодою сторін конфлікту незалежного посередника, максимальні строки розгляду конфлікту, персональна відповідальність посадових осіб, що порушують цей порядок, у формі відшкодування заявникові заподіяних йому з вини таких осіб збитків [4, c.451].

Інститут медіації, або посередництва, як альтернативний спосіб розв'язання конфліктів широко відомий законодавству зарубіжних країн. Слово медіація походить від латинського medius - займати середину між двома точками зору або сторонами, діяти нейтрально, неупереджено [11, с. 3].

Під терміном "медіація" розуміється процедура примирення конфліктуючих сторін шляхом їх вступу у добровільні перемови за допомогою третьої сторони - медіатора, що сприяє врегулюванню спора. На сьогодні медіацію можна розглядати в якості альтернативного, досить поширеного в сучасних умовах способу врегулювання корпоративних спорів [12, с. 14].

Метою медіації є надання допомоги учасникам конфлікту у розробці, рішення, що максимально задовольняє інтереси сторін, про припинення конфлікту та мінімізації його негативних наслідків. Медіатор не є ні суддею, ні арбітром та не приймає рішень. Медіатор допомагає віднайти вирішення, що відповідає цілям та інтересам обох сторін.

Важливе значення має і той фактор, що, вдаючись до допомоги медіатора (посередника), сторони можуть зберегти наявність спору чи конфлікту в конфіденційності. Велику роль відіграють і терміни врегулювання конфліктів. Використання судового порядку захисту прав звичайно потребує значних часових затрат. У судових інстанціях, як відомо, процес розгляду справи може затягнутися не на один рік, у той час за допомогою посередника, як правило, спір розглядається не більше місяця [13, с.44].

Не так давно інститут медіації був легалізований в Російській Федерації із прийняттям Федерального закону Російської Федерації від 27.07.2010 р. N 193-ФЗ "Про альтернативну процедуру врегулювання спорів за участю посередника (процедуру медіації)" [14].

Відповідно до ч.2 ст. 2 зазначеного закону, процедура медіації - це спосіб врегулювання спорів за сприяння медіатора на основі добровільної згоди сторін з метою досягнення ними взаємоприйнятного рішення. Закон також передбачає принципи медіації, які характеризують її як альтернативну процедуру вирішення корпоративних спорів: 1) взаємне волевиявлення; 2) добровільність; 3) конфіденційність; 4) співробітництво та рівність сторін; 5) незалежність медіатора.

На практиці акціонери, особливо великих акціонерних компаній, з метою уникнення непередбачених ситуацій і уникнення "захоплення" компаній, почали використовувати такий спосіб регулювання акціонерних відносин, як укладення акціонерної угоди. Як нами вже раніше зазначалося, такий різновид угод давно і успішно поширений в практиці західних країн. В Україні ж зазначений вид договорів тільки набирає свою популярність. Акціонерна угода є договором, що укладається між акціонерами або між акціонерами та акціонерним товариством і спрямований на визначення порядку дій, прав та обов'язків сторін, безпосередньо пов'язаних з управлінням акціонерним товариством, розподілом прибутку, реалізації прав та обов'язків акціонерів, вирішенням "тупикових" ситуацій, коли кількість голосів акціонерів, що мають різні точки зору на вирішення того чи іншого питання виявилася рівною.

Вважаємо, що зазначену угоду можна вважати окремим різновидом неюрисдикційної форми захисту прав при вирішенні корпоративних конфліктів. Звичайно ж, що акціонерна угода не покликана вирішувати всі корпоративні конфлікти, проте, наприклад, існує велика кількість корпоративних конфліктів, що пов'язані з управлінням корпорацією. Типовий приклад - неминучий конфлікт, що виникає в "мертвозакритій" корпорації (що складається з двох учасників, що мають пакети акцій, розмір яких складає частину статутного капіталу. Передбаченими законом засобами конфлікт між ними не може бути вирішений, тому що при протидії волі двох власників пакетів акцій, жодне рішення не може бути прийняте. У цій ситуації вважаємо, що саме за допомого акціонерної угоди, в якій сторони можуть передбачити варіанти вирішення спору, вони можуть досягти компромісу. В окремих випадках для укладення акціонерної угоди залучається третя незаінтересована сторона, яка може, з врахуванням інтересів обох сторін запропонувати шляхи вирішення конфліктної ситуації, що допоможе останнім знайти вихід з кризової ситуації в компанії.

Як бачимо, акціонерній угоді і процедурі медіації притаманні певні спільні риси, як то: добровільність сторін на врегулювання конфлікту такими засобами; їх конфіденційний характер; укладення письмової угоди на вирішення конфліктної ситуації; здійснення акціонерних угод та процедури медіації без звернення до компетентних органів для вирішення спору; можливість сторін брати участь у вирішенні конфлікту; для медіації - це участь медіатора, а для акціонерної угоди - в окремих випадках сторони за власним бажанням можуть залучати незалежну особу для пошуку шляхів вирішення тупикової ситуації. Таким чином, акціонерну угоду можна вважати одним із способів попередження та вирішення конфліктів.

Доцільно вдосконалити внутрішньо-корпоративні механізми розв'язання корпоративних конфліктів, в тому числі з використанням акціонерних угод, а саме: передбачити можливість (а в певних випадках - обов'язковість) створення спеціального органу в акціонерному товаристві з питань вирішення корпоративних конфліктів, який має також опікуватися питаннями розробки та укладення акціонерних угод з метою попередження та вирішення корпоративних конфліктів.

Проте, можливості акціонерної угоди у вирішенні корпоративних конфліктів на даний час недооцінені. Тому вважаємо, що ЗУ Про АТ, який (ст.29 ЗУ Про АТ) тільки закріплює можливість статутом товариства передбачити укладення договору між акціонерами, за яким на акціонерів покладаються додаткові обов'язки, у тому числі обов'язок участі у загальних зборах, і передбачається відповідальність за його недотримання, є недосконалим і не відображає всіх особливостей і можливостей акціонерної угоди, потребує доповнення в контексті зазначеного вище. Вважаємо за доцільне закріпити в Законі положення, що сторони в акціонерній угоді можуть передбачити можливість у разі виникнення "тупикових" ситуацій застосовувати процедуру медіації.

Складність структурної побудови акціонерного товариства, наявність великої кількості акціонерів, їх розрізненість, складність системи відносин між акціонерами доволі часто призводить до конфліктів інтересів в товаристві - корпоративного конфлікту. Конфлікт інтересів визначають як гостре протиріччя між інтересами учасників суспільних відносин, що загрожує порушенню їх прав та/або законних інтересів у разі невжиття адекватних заходів щодо його припинення (розв'язання). Шляхи розв'язання конфліктних ситуацій досить різноманітні. Існують дві форми захисту порушених прав, які учасники корпоративних відносин обирають на власний розсуд: юрисдикційна та неюрисдикційна. В рамках нашого дослідження ми звернули увагу на окремі аспекти неюрисдикційної форми захисту, що полягає в захисті прав і законних інтересів, що здійснюється фізичними та юридичними особами без звернення до спеціально уповноваженого на розгляд конфлікту органу. В рамках неюрисдикційної форми захисту суб'єктивних прав і законних інтересів учасників акціонерних правовідносин за суб'єктом можна виділити порядок захисту прав власними діями управленої особи та погоджувальний порядок захисту, за яким врегулювання конфлікту здійснюється переважно шляхом узгодження конфліктуючими сторонами своїх інтересів. До способів неюрисдикційного (альтернативного) вирішення корпоративних конфліктів пропонується віднести також акціонеру угоду, як договір, що укладається між акціонерами, а також між акціонерами та товариством з метою попередження та розв'язання корпоративних конфліктів, вирішення "тупикових" ситуацій. Автором підтримується, висловлена в літературі думка, щодо створення спеціальної посади/ органу з вирішення корпоративних конфліктів, в тому числі з питань укладення акціонерних угод. Пропонується закріпити в ЗУ Про АТ положення, що сторони в акціонерній угоді можуть передбачити можливість (або необхідність) у разі виникнення "тупикових" ситуацій застосовувати процедуру медіації.

корпоративний конфлікт акціонерний угода

Література

1. Дедов Д.И. Конфликт интересов / Д. И. Дедов. - М. : Волтерс Клу- вер, 2004. - 288 с.

2. Макарова О.А. Корпоративное право: Учебник. - М. : Волтерс Клувер, 2005. - 432 c.

3. Лаптев В.А. Понятие корпоратиных конфликтов. Разграничение понятий "корпоративный конфликт" и "корпоративный спор", "корпоративное поглощение" и "корпоративнй захват" / В. А. Лаптев //Арбитражный и гражданський процесс. - 2010. - № 9. - с. 28-32.

4. Вінник О. М. Теоретичні аспекти правового забезпечення реалізації публічних та приватних інтересів в господарських товариствах : дис. д-ра юрид. наук: спец. 12.00.04 / Київський національний ун-т ім.. Тараса Шевченка. - К., 2004. - 631 с.

5. Никологорская Е. И. Урегулирование корпоративных конфликтов в акционерных правоотношениях / Е. И. Никологорская // Законы России: опыт, анализ, практика. - 2007. - № 7 // СПС "Гарант". - [електронний ресурс]. - Режим доступу: http://base.garant.ru/5363157/.

6. Корпоративные конфликты. Причины возникновения и способы преодоления. М. : Едиториал УРСС, 2002 - - 304 с.

7. Филиппова С.Ю. Синергетический подход к корпорации как основа правового регулирования корпоративных конфликтов // Российское правосудие. 2009. N 12(44). - с. 57-66.

8. Зайцев И.М. Сущность хозяйственных споров / И.М. Зайцев. - Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1974. - 159 с.

9. Филиппова С.Ю. К вопросу о понятии корпоративного конфликта / С. Ю. Филиппова // Российская юстиция. - 2009. - № 12. - С. 31-35.

10. Рожкова М. А. Средства и способы правовой защиты сторон коммерческого спора. - М. : Волтерс Клувер, 2006. - 416 с.

11. Катарина Грефин фон Шлиффен,. Медиация в нотариальной практике (альтернативные способы разрешения конфликтов) / Катарина Грефин фон Шлиф фен, Бернд Вегманн. - М.: Волтерс Клувер, 2005. - 388 с.

12. Бегаева А.А. Институт медиации - альтернативный способ разрешения корпоративных конфликтов/ А.А. Бегаева // Предпринимательское право. - 2008. - №3. - C. 13-16.

13. Соколов М. О медиации за рубежом и в России / М.О. Соколов // Корпоративный юрист. - 2006. - №2. - С. 44-48.

14. Федеральный закон Российской Федерации от 27 июля 2010 г. N 193-ФЗ "Об альтернативной процедуре урегулирования споров с участием посредника (процедуре медиации)". електронний ресурс]. - Режим доступу : http://base.consultant.ru/cons/cgi/online.cgi?req=doc;base=LAW;n=103038.

Размещено на Allbest.ru