Пропозиції щодо зменшення мінімальної вікової межі кримінальної відповідальності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Пропозиції щодо зменшення мінімальної вікової межі кримінальної відповідальності в Україні

О. Сапожнікова

Згідно зі статистичними даними, кількість осіб віком 10-19 років збільшується [4]. І питання юридичної відповідальності даної вікової групи на сьогодні постає дуже гостро. Так, у своєму звіті про судову практику у справах про злочини неповнолітніх станом на 2003 р. Судова палата у кримінальних справах Верховного суду України відзначила про стан злочинності неповнолітніх, що “рівень криміналізації у підлітковому середовищі залишається високим... Порівняно з 1993 р., тобто за 10 років, кількість засуджених неповнолітніх збільшилася на третину (+37,8 %). У структурі злочинності серед неповнолітніх крадіжок стало менше, натомість збільшилася кількість тяжких та особливо тяжких злочинів... Однією з причин вчинення злочинів є п'янство неповнолітніх. У стані алкогольного сп'яніння вчинив злочин кожен шостий засуджений підліток. їх кількість збільшилася минулого року на 11,5 %. Підліткова злочинність молодшає. Кожний третій підліток вчинив злочин у віці 14-15 років. У зв'язку з цим набирає гостроти проблема вчинення злочинів дітьми у віці від 11 до 14 років” [16].

Хоча “темпи зростання злочинності останні роки призупинено (у 2006 році за вчинення злочинів було засуджено 13 939 неповнолітніх, що на 20,6 % менше ніж у 2005, та на 24,2 % менше, ніж у 2002 році), здебільшого це пояснюється досить значним скороченням рівня народжуваності, хоча у цілому як коефіцієнт інтенсивності злочинності неповнолітніх у центральних регіонах та великих містах, так і коефіцієнт злочинної активності неповнолітніх залишаються досить високими” [1, 1]. Кількість злочинів у 2007 році менша, ніж у 2006 [12], але про повне її викорінення не може і йти мови, адже скільки буде існувати людство, стільки буде злочинність, ми можемо лише по мірі можливостей її зменшувати. Статистичні дані лише підтверджують актуальність нашого дослідження і вимагають ґрунтовного теоретичного аналізу ситуації, що склалася.

Оскільки українському кримінальному законодавству притаманний певний монізм, то це полегшить наше завдання: згідно з ч. 1 ст. 3 КК України, будемо використовувати за основу виключно КК України 2001 року, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. У ч. 2 ст. 22 КК України передбачено, що кримінальній відповідальності може бути піддана особа з 14 років за такі злочини: умисне вбивство (ст. 115-117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (ст. 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, ч. 2 ст. 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122, ч. 2 ст. 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (ст. 113), бандитизм (ст. 257), терористичний акт (ст. 258), захоплення заручників (ст. 147 і 349), зґвалтування (ст. 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153), крадіжку (ст. 185, ч. 1 ст. 262, 308), грабіж (ст. 186, 262, 308), розбій (ст. 187, ч. 3 ст. 262, 308), вимагання (ст. 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (ч. 2 та 3 ст. 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (ч. 2, 3 ст. 289), хуліганство (ст. 296). Перелік їх є вичерпним.

У зв'язку зі сказаним, у нас є наступна пропозиція, що потребує глибокого наукового дослідження: зменшити вік кримінальної відповідальності з 14 до 11 років за злочини, що передбачені ч. 1 ст. 115, пп. 1, 2, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, і закріпити дану пропозицію у ч. 3 ст. 22 КК України.

Група злочинів, за які ми вважаємо можна зменшити вік кримінальної відповідальності з 14 до 11 років, записана у II Розділі “Злочини проти життя та здоров'я особи” таким чином: ч. 1 ст. 115 вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині; п. 1 ч. 2 убивство двох або більше осіб; п. 2 ч. 2 убивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; п. 4 ч. 2 убивство, вчинене з особливою жорстокістю; п. 5 ч. 2 убивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб; п. 6 убивство з корисливих мотивів; п. 8 ч. 2 убивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку;

п. 9 ч. 2 убивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення; п. 10 ч. 2 убивство, поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням пристрасті неприродним способом; п. 12

ч. 2 убивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб; п. 13 ч. 2 убивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтею 117 цього Кодексу (ми зазначили тут тільки статтю 117, бо висловлюємо необхідність виключити ст. 116 із переліку, даного у ч. 2 ст. 22 КК України, а посилання на ст. 118 тут є недоречним у зв'язку з тим, що дана стаття не зазначається взагалі у переліку злочинів, передбачених ч. 2 ст. 22 КК України, та не будемо зупинятися на цьому детально).

Ще один цікавий момент. У зв'язку із формулюванням ч. 1 ст. 115 КК України, ст. 119 КК України (вбивство через необережність) нині викликає багато суперечливих думок серед науковців. Наприклад, М.І. Хавронюк відмітив, що “на відміну від КК України, у КК Росії (статті 105-108) і КК Білорусі (статті 139-143) вбивство, тобто навмисне заподіяння смерті іншій людині, вже за назвою чітко відмежовується від заподіяння смерті через необережність (відповідно, ст. 109 і ст. 144). Як зазначає В.К. Грищук, якщо “розшифрувати” ст. 119 КК України з урахуванням визначеного у ч. 1 ст. 115 КК України поняття “вбивство”, то її ч. 1 матиме такий вигляд: “умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене через необережність”. Аналогічне зауваження робить М.Й. Коржанський. Відзначаючи у ст. 119 КК як недолік у частині використання терміна “вбивство”, В.М. Мамчур констатує, що таке кримінально-правове формулювання суперечить правилам законодавчої техніки, оскільки не можна, визначивши вбивство як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, в подальшому використовувати цей термін для позначення необережного діяння. Погоджуючись в принципі з цим підходом, зазначимо, що проблема тут полягає не стільки в правилах законодавчої техніки, скільки у різному правовому змісті двох зазначених кримінально-правових явищ. Для обох характерним є один вид суспільно небезпечного наслідку смерті людини, але діяння які призводять до нього, є істотно різними. Власне останнє, а не правила законодавчої техніки є визначальним щодо недопустимості позначення позбавлення життя з необережності терміном “вбивство” [17, 651-652]. Дану думку висловлюють у своїх працях С.С. Яценко і С.Д. Шапченко [11, 217], О.Ф. Бантишев та В.С. Картавцев [10, 274], а також у радянські часи М.Д. Шаргородський, А.М. Трайнін [15, 20] та інші. Наприклад, А.В. Байлов пропонує виключити із назв статей 115, ч. 2 ст. 115, 117, 118 КК України слово “умисне” [2, 16]. Ми погоджуємося із викладеними позиціями, а саме щодо неможливості назви діяння, яке призводить до позбавлення життя з необережності, терміном “вбивство”, і це дає нам підстави стверджувати можливість передбачити у кримінальному законодавстві (у ч. 2 ст. 22 КК України), що особи несуть кримінальну відповідальність за вбивство, без вказівки на умисне.

Загалом, вбивство це, на нашу думку, найтяжчий із усіх злочинів, які передбачені КК України. Це пов'язано не з тим, що воно з кримінально-правової точки зору є особливо тяжким злочином, а з позицій цінності людського життя, як такого. Людське життя це дар, який ніхто не вправі відібрати. А результат даного злочину невідворотний, й компенсувати якимось чином втрату неможливо. Якщо говорити юридичною термінологією, то життя, на думку більшості науковців, є об'єктом такого складу злочину, як вбивство (як простого так і кваліфікованого). Але цей підхід не єдиний, наприклад, М.Й. Коржанський зазначає: “Твердження про те, що життя і здоров'я людини виступає в кримінальному праві як самостійні об'єкти незалежно від того, носієм яких суспільних відносин вони є, слід визнати необґрунтованим... життя в біологічному значенні і життя як об'єкт злочину не збігаються, не відповідають один одному, оскільки немає суспільних відносин, що охороняють це життя” [7, 84-85]. На думку В.О.Навроцького, і ми погоджуємося із нею, об'єктом вбивства є “суспільні відносини, які виникають з приводу недоторканності життя іншої людини”.

Ще кілька століть тому за вбивство можна було розплатитися грошовим еквівалентом, зауважимо, легально: “Якщо уб'ють княжого мужа під час розбою, а вбивцю не шукають, то платити верву 80 гривень тій верві, в якій голова убитого лежить, а коли простолюдин, то 40 гривень” [14]. Та покарання у сучасному розумінні не лише направлене на повернення якихось матеріальних благ, а більше зроблено акцент на принцип справедливості й відповідальності за скоєне, з наданням злочинцю в умовах ізоляції від суспільства можливості усвідомити вчинене та виправити свій напрям життя у позитив, не вчиняючи подібного у майбутньому.

Повернемося ж до нашої характеристики. Для даної категорії злочинів (простих та кваліфікованих вбивств) характерним є те, що в об'єктивну сторону входять три обов'язкові ознаки: “а) діяння, що полягає в посяганні на життя іншої людини; б) наслідку настання біологічної смерті потерпілого; в) причинного зв'язку між діянням і наслідком” [11, 218]. Також до даної сторони входить місце, час, спосіб, знаряддя, засоби та обстановка вчиненого діяння. Відмітимо, що, на думку Н.М. Ярмиш, “причинний зв'язок не має самостійного місця в системі ознак об'єктивної сторони складу злочину” [18]. Дана позиція є цікавою, наповненою об'єктивними підставами і варта спеціального обговорення, але це виходить за рамки нашого дослідження.

Саме по собі діяння може бути скоєне як певними діями, так і бездіяльністю. Особа може своїми активними вчинками безпосередньо здійснювати фізичний вплив на організм потерпілого за допомогою своїх тілесних можливостей, так і за допомогою будь-яких явищ навколишнього середовища, а також своїми словами тощо. Усі ці дії можуть бути скоєні як з прямим умислом, так і з непрямим. І тільки відокремлюючи одні елементи від інших, а потім аналізуючи їх у симбіозі, можливо зрушити ту ситуацію, яка склалася нині із незмінними майже півстоліття мінімальними віковими межами кримінальної відповідальності в Україні, так, наче час зупинено, розвитку немає й нічого не змінилося ні у об'єктивному світі, ні у суб'єктивному.

Здається усе зрозумілим: законодавець визначив, що фізичні особи з 14 років можуть нести кримінальну відповідальність за такий злочин, але це є конвенційне рішення і воно не аксіоматичне, тому закономірними є різні точки зору з цього приводу. Наприклад, В.М. Бурдін вважає, що “неповнолітні вже з 11 -річного віку здатні розуміти протиправність та усвідомлювати суспільну небезпеку таких злочинів, як умисне вбивство. Пропозицію про пониження віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, за тяжкі насильницькі злочини проти особи підтримали понад 69 % опитаних практичних працівників правоохоронних органів” [3, 41]. З подібними пропозиціями виступає і науковець Російської Федерації В.Г. Павлов: “Уявляється доцільним встановити кримінальну відповідальність з 13-літнього віку за ч. 2 ст. 105 КК РФ: за убивство з корисливих спонукань або за наймом, а також поєднане з розбоєм, вимаганням або бандитизмом. Дана пропозиція відповідає криміногенній обстановці в країні щодо даної категорії злочинів, враховує вікові особливості підлітків і не суперечить у цьому відношенні зарубіжній законодавчій практиці” [13, 95].

Ми вважаємо, що особи у віці 11 років уже розуміють цінність людського життя, знають, що людина смертна, і позбавлення її життя є, щонайменше протиправним діянням, гріхом, а школа дає можливість отримати правову оцінку цьому що таке діяння є злочином.

У зв'язку із зазначеним ми висловлюємо наступну пропозиції, без якої бачимо неможливим існування першої, а саме передбачення ч. 4 ст. 22 такого змісту: якщо неповнолітній досяг віку, передбаченого частинами першою, другою та третьою даної статті, але внаслідок відставання у психічному розвитку, що не пов'язаний із психічним розладом, під час вчинення суспільно небезпечного діяння не міг повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпечність своїх дій (бездіяльності) або керувати ними, він не підлягає кримінальній відповідальності. До такої особи застосовуються примусові заходи виховного або медичного характеру. Підтримку даної позиції знаходимо у дослідженнях Т.О. Гончар: “Досягнення хронологічного віку підлітком-правопорушником є недостатньою підставою для визначення того, чи він був здатний критично ставитися до вчиненого діяння та притягнення його до кримінальної відповідальності. Особливо це положення стосується неповнолітніх із відставанням у психічному розвитку. У цьому разі потрібно вирішувати питання про здатність такого неповнолітнього бути суб'єктом злочину. Тому важливе правове значення у кримінальному праві має психологічний вік та необхідність встановлення такого віку у випадках, коли психічний розвиток неповнолітнього, який вчинив суспільно небезпечне діяння, суттєво відхиляється від вікових закономірностей та тягне психічне (розумове та особисте) відставання” [5].

Запропоновані нами пропозиції звісно потребують глибокого дослідження, яке ми плануємо здійснити. І будь-які позиції з приводу сказаного варті проведеної нами роботи, адже статтю прочитано певним колом людей, наші думки ввібрано у чиєсь мислення, а це уже певний відсоток успіху на шляху до істини.

злочинність неповнолітній кримінальний насильницький

Література

1. Абросімова Ю.А. Злочинність неповнолітніх та запобігання їй на регіональному рівні. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. К., 2007. 20 с.

2. Байлов А.В. Кримінальна відповідальність за посягання на життя та здоров'я особи, вчинене в стані сильного душевного хвилювання. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Харків: Національний університет внутрішніх справ, 2004. 20 с.Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні: Монографія. К.: Атака, 2004. 240 с.

3. Віковий склад населення, зафіксований Всеукраїнським переписом населення 2001 р. www.gmdh.net/pop/ustat.htm 40k -

4. Гончар Т.О. Неповнолітній як суб'єкт відповідальності за кримінальним правом України. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Одеса, 2004. 18 с.

5. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Офіційне видання: Українська правнича фундація, Київ, 1996. 54 с.

6. Коржанський М.Й. Предмет і об'єкт злочину: Монографія. Дніпропетровськ: Ліра ЛТД, 2005. 252 с.

7. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. К.: Юрінком Інтер, 2005. 480 с.

8. Навроцький В. Злочини проти особи. Лекції. Львів: Вид-во ЛДУ, 1997. 48 с.

9. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. 2-е вид., перероб. та доп. / За заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. К.: Дакор, 2008. 1428 с.

10. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С. Яценко. К.: А.С.К., 2005. 848 с.

11. Офіційна статистика МВС України за 2006-2007 роки // Офіційний сайт Міністерства внутрішніх справ України mvs.gov.ua/ 1k -

12. Павлов В.Г. Субъект преступления. Санкт-Петербург, 2001. 280 c. Электронная библиотека юридической литературы pravoznavec.com.ua/books/letter/25/%C1/1638 27k -

13. Правда Руська (переклад зроблено за виданням: Правда руська. Тексти на основі 7 списків та 5 редакцій. Склав та підготував до друку С. Юшков. К.: ВУАН, 1935. Редакція

14. С. 137-144 (На основі тексту Архівної комісії АН СРСР, № 240, Новгородський 1-й літопис ХV ст.) // Електронний ресурс litopys.org.ua/ 8k -

15. Саинчин О.С. Заказные убийства (уголовно-правовые, криминалистические и криминологические аспекты): Монография. Одесса: Юрид. лит., 2003. 248 с. .

16. Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність за 2003 рік. Судова палата у кримінальних справах Верховного суду України // Офіційний сайт Верховного суду України www.scourt.gov.ua

17. Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації. Монографія. К.: Юрисконсульт, 2006. 1048 с.

18. Ярмиш Н.М. Теоретичні проблеми причинно-наслідкового зв'язку в кримінальному праві (філософсько-правовий аналіз): Автореф. дис. ... доктора юрид. наук. Харків, 2003.

Размещено на Allbest.ru