Нові можливості захисту прав особи у кримінальному провадженні на підставі угод як напрямок гуманізації кримінальної юстиції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Нові можливості захисту прав особи у кримінальному провадженні на підставі угод як напрямок гуманізації кримінальної юстиції

Демократія в суспільстві тримається на таких засадах як: верховенство закону та забезпечення прав людини. Ще у 1789 році у ст. 16 Французької декларації прав людини та громадянина зазначалося: «суспільство, у якому не забезпечуються гарантії прав…не має конституції» [1]. При цьому важливо не тільки виявити факти порушення прав людини, не тільки знайти і покарати винних, але й відновити потерпілого у його правах, відшкодувати чи компенсувати завдану шкоду - саме ці положення визначають актуальність поставленої у статті проблеми.

Досліджувана проблема передусім полягає в тому, що реальний захист на досудовому слідстві прав суб'єктів кримінального процесу являється важливим напрямком гуманізації кримінальної юстиції. Так, статтею 3 Конституції України встановлено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Відповідно до ст. 2 КПК України одним із основних завдань кримінальної юстиції є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. Охорона прав та законних інтересів, і зокрема потерпілих, є об'єктивною необхідністю, оскільки всі права, надані особистості і не забезпечені необхідними засобами захисту у випадку їх порушення, є лише «декларативними правами».

Охороняти відповідно до Нового тлумачного словника української мови означає «оберігати від небезпеки… стояти на варті біля кого, чого-небудь… забезпечувати, гарантувати недоторканість, оберігати від знищення, завдавання шкоди …захищати від когось,чого-небудь» [2, с. 507].

Аналіз юридичної літератури слідчої та судової практики свідчить про те, що для правової держави захист прав людини, забезпечення свободи в суспільстві, неприпустимість порушення простору свободи, що визначено правом, це не просто її органічні політико-правові функції, це її головна мета, якій мають підкорятися всі її дії. Нині саме стан здійснення, охорони і захисту (насамперед, юридичними засобами) прав і свобод людини є визначальним показником рівня гуманності суспільних відносини та високої правової культури будь-якого та держави [3, с. 8].

О.Ф Скакун відмічає, що механізм захисту прав людини включає заходи, що призводять до відновлення порушених прав неправомірними діями і відповідальності особи, яка вчинила ці правопорушення [4, с. 190].

А.М. Ларін з цього приводу більш широко трактує захист і зазначає, що в найбільш загальному розумінні захист є протидією незаконним порушенням і обмеженням прав, свобод та інтересів особи, попередження цих правопорушень і обмежень, а також відшкодування заподіяної шкоди у випадку якщо попередити чи відвернути порушення і обмеження не вдалося (5, с.169; 6,с.160-161 ).

У демократичній державі з гуманним напрямком розвитку у кримінально-процесуальному провадженні механізм захисту прав і свобод людини, повинен бути пріоритетним напрямком діяльності правотворчих, правоохоронних та судових органів, що створить реальне підгрунття гуманізації у сфері кримінальної юстиції. Це пов'язано з тим, що передбачене кримінальним процесуальним кодексом України обмеження будь-якими суб'єктами кримінального провадження суб'єктивних прав та свобод особи зумовлює необхідну сукупність гарантій, механізмів, правових інститутів, які б давали можливість особі захистити свої права перед державою, її органами, змусити громадян, підприємства, установи, організації, посадових осіб виконувати вимоги Конституції і законів України.

На жаль, Україна посідала одне із перших місць за кількістю скарг до Європейського суду з прав людини. Крім цього кількість справ, розглянутих Європейським судом з прав людини проти України, катастрофічно збільшується, і така тенденція, за даними експертів, й далі зростатиме. Правозахисний механізм в Україні знаходиться в стадії становлення і однієї із причин являється недостатня довіра населення до правоохоронних органів.

Незважаючи на кількість державних органів, що забезпечують і захищають права та свободи людини у кримінальному провадженні дві третини громадян не вважають Україну державою, у якій дотримуються права і свобод людини [7, с. 5]. Громадяни України в більшості своїй не довіряють правоохоронним органам і, зокрема, міліції.

Результати опитування громадян 12 держав Європейського співтовариства показали, що перше місце за шкалою довіри громадян посідає саме поліція (на відміну від України, де довіра до будь-яких інституцій дуже низька, а правоохоронні та судові органи користуються довірою приблизно 12 % населення) - 70 %, випереджаючи урядові структури Європейського Союзу - 59 %, збройні сили - 58 %, систему освіти - 56 %, церкву - 54 %, телебачення і радіо - 53 %, систему соціального страхування - 49 %, місцеву владу - 47 %, парламенти - 43 %, пресу - 38 %, міжнародні компанії - 37 %, профспілки - 36 % та індустрію реклами - 24% [8, с. 261-262], проведене

Не вдаючись більш детально в розгляд цього аспекту проблеми зазначимо те, що захист прав та свобод громадян залежить від багатьох чинників і, на наш погляд, повинен здійснюватися в першу чергу на своєчасному та якісному законотворчому рівні, на основі прийнятих інших нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини захисту особи при досудовому розслідуванні та судовому розгляді. Повинні прийматися відповідні правові акти для забезпечення та реалізації конституційних прав особи. У цьому напрямку є суттєві позитивні зрушення так, відповідно до нового КПК України новелами, які вдосконалюють захист прав особи порівняно із КПК 1960 року є таки: розширено обсяг прав підозрюваного/обвинуваченого і особливо потерпілого; розширено судовий контроль за органами досудового слідства та оперативно-розшуковими підрозділами; захист можуть здійснювати у кримінальному провадженні тільки адвокати, що значно покращить рівень цієї діяльності; передбачено новий для українського кримінального процесу інститут кримінального провадження на підставі угод тощо.

Відповідно до теми нашого дослідження необхідно підкреслити те, що інститут угод є одним із важливих кроків до демократизації кримінального провадження в цілому. Угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим, між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості значно розширять можливість захисту сторін у розумних строках і в рамках здійснення кримінального провадження.

Слід зазначити, що угода про визнання вини існує в багатьох європейських державах, США та інших країнах світу. Як показала практика цих держав, інститут угод сприяє прискоренню та спрощенню розгляду результатів кримінальних проваджень, прискоренню призначення покарання обвинуваченим/підсудним, зменшенню навантаження на суди та суддів але як нам вважається найважливішим елементом у цьому процесі має бути врахування прав потерпілого від злочину.

Окремо необхідно підкреслити те, що закріплення можливості застосування угод про примирення на законодавчому рівні відповідає європейським вимогам і вважається одним із проявів гармонізації національного законодавства із законодавством ЄЄ, адже в ст. 10 Рамкового рішення Ради Європейського Союзу від 15 березня 2001 р. «Про становище жертв у кримінальному судочинстві» зазначено про необхідність розширення сфери застосування медіації у кримінальних справах. А це зобов'язує всі держави ЄС поширювати посередництво у кримінальних справах та сприяти взяттю до розгляду угод, які досягнуті між жертвою і правопорушником. Має місце зближення у розумінні міжнародних та національних підходів у право установчій діяльності, але є ще проблеми у правозастосовній практиці. Необхідно розробити та втілити в життя механізм реалізації цієї нової можливості відновного правосуддя, в том числі дослідити психологічні сторони цього не простого процесу, зокрема, механізм діагностики та подолання конфліктних відносин між підозрюваним/обвинуваченим та потерпілим.

Краще щоб захист здійснювався ще до виникнення відповідних правовідносин, які можуть бути вчинені неправомірними діяннями, з основною метою запобігти порушенням конституційних прав особи - і це одна із головних функцій захисту. Запобігання злочинам - окреме і не просте питання, яке повинно вирішуватися як на мікро ( сім'я, група спортсменів інші просоціальні групи тощо) так і на макро рівнях ( вулиця, школа, місце роботи, місце проведення вільного часу) тощо.

Метою статті є розгляд питань психологічного супроводження примирення сторін на підставі угоди. В зв'язку з цим психологічний механізм захисту конституційних прав громадян тлумачиться нами як постійно діючий, починаючи з ранніх етапів запобігання правопорушень, оскільки пасивність і бездіяльність, в першу чергу, правоохоронних органів може призвести до суспільно небезпечних наслідків, які можуть виявитися у масових обмеженнях, порушені прав і свобод, у занепаді загальнолюдських гуманістичних цінностей, у зростанні правового нігілізму, що зрештою приводить до порушення засад законності, рівності громадян перед законом і судом.

Але якщо за певних умов мало місце порушення прав особи, то функцією захисту на цьому етапі являється припинення початого порушення та відновлення порушених ними прав потерпілого. Якщо не вдалося запобігти, припинити порушення прав і свобод особи і такі порушення мали місце, то захист повинен бути здійснений з метою не допущення нових порушень і відновлення порушених прав.

Вивчення матеріалів сучасної юридичної практики свідчить про те, що на досудовому розслідуванні захист потерпілого у кримінальному процесі як і до недавнього в основному зводиться до заходів з притягнення до відповідальності особи, яка вчинила злочин. Відновлення порушених прав потерпілого та відшкодування заподіяної шкоди засобами досудового розслідування не завжди вдається. Заходи захисту, як правило, вчиняються не в повному обсязі. Тому велика надія на те, що активізація кримінального провадження на підставі угод, зрушить цю проблему з мертвої точки.

Але це можливо тільки при умові належного психологічного забезпечення подолання конфліктної сторони відносин, зокрема, між підозрюваним/обвинуваченим та потерпілим. При цьому необхідно враховувати те, що психологічний механізм подолання конфліктних правовідносин має свою специфіку в залежності від виду злочину: насильницького (нанесення тілесних ушкоджень, зґвалтування тощо); корисливо-насильницького(грабежі, розбійні напади, вимагання тощо) або корисливого (крадіжки, шахрайство тощо).

Різне тлумачення сторонами самої наявності злочину та розмірів завданої шкоди утворює підґрунтя для конфліктів, подолання яких можливо тільки при врахуванні особливостей виникнення й перебігу конфлікту, адже при тілесних ушкодженнях, зґвалтуванні немайнова шкода може бути більшою, ніж у випадку конфлікту, який виникає між потерпілим і підозрюваним після крадіжки.

Зазначене вище дає можливість стверджувати, що покращення захисту прав особи у кримінальному процесі має здійснюватися за такими напрямками:

- по-перше, необхідно постійно вдосконавлювати право на захист, яке повинно бути врегульовано на рівні Конституції, законів, в відомчих та міжвідомчих нормативно-правових актах;

- по-друге, захист повинен здійснюватися, як правило, у певному нормативно закріпленому порядку звернення громадян до правоохоронних органів та суду за захистом порушених прав;

- по-третє, необхідно також розробити і втілити в життя механізм захисту, який здійснювався б постійно не залежно від того чи зверталася особа про порушення її прав до посадових осіб компетентних органів чи ні;

- по-четверте, захист слід здійснювати в певній процесуальній формі;

- по-п'яте, повинні використовуватися такі засоби та методи, які розроблені практикою, наукою та передбачені законом;

- по-шосте, повинна бути розроблена і втілена в життя система заходів захисту. Самі заходи захисту, в першу чергу, мають завдання запобігти порушення прав особи, а з іншої сторони є первинною захисною реакцією на факт правопорушення з метою його припинення або примушення правопорушника виконати обов'язки, покладені на неї законом відносно потерпілої особи. Заходи захисту можливо поділити на: правотворчі та правозастосовні. Останні поділяються також на: заходи правоохоронних органів, судові заходи, заходи адвокатських послуг, охоронних організацій, громадських організацій, ЗМІ, заходи самозахисту тощо;

- по-сьоме, відповідно до новел КПК України стосовно використання угод у кримінальному провадженні, є потреба в розробці психологічного забезпечення подолання конфліктів у кримінальному судочинстві, в формуванні медіативної компетенції слідчих, прокурорів та суддів, у постійному розширенні кримінального провадження на підставі угод.

На завершення необхідно наголосити на тому, що серед пріоритетних напрямків захисту особи в сфері кримінальної юстиції можливо назвати: розвиток інституту медіації; дослідження психологічних аспектів діагностики та припинення конфліктних відносин між правопорушником та потерпілим; продовження розробки правового положення потерпілих і реального механізму відшкодування матеріальних збитків та відновлення психологічного та фізіологічного стану особи; продовження розробки психологічного та правового механізму захисту інших учасників кримінального процесу тощо.

При впровадженні угоди про визнання вини основоположним принципом застосування такої процедури повинно стати дотримання прав учасників процесу, зокрема найважливішим елементом у цьому процесі має бути відновлення прав потерпілого, порушених під час злочину. Інститут медіації потребує: а) розробки закону про цей вид діяльності; б) проведення психологічної експертизи його проекту і на кінець, його прийняття та втілення в кримінальне провадження. А це, у свою чергу, потребує проведення заходів з перепідготовки слідчих, прокурорів, суддів з питань кримінального провадження на основі угод.

демократія право кримінальний суд

Література

1. Декларація прав людини і громадянина [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// constituanta.blogspot.com/2011 /02/1789.html 10"

2. Новий тлумачний словник української мови у трьох томах. - Том 2 / Укладачі Яременко В.В.,Сліпушко О.М. - К.: Вид-во «Аконіт», 2001. - 928с.

3. Селіванов В. Приватно-правові засади концепції державної політики захисту прав і свобод людини в Україні // Право України. 1997. - № 10. - С.8-18.

4. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підр. - Х.: Консум, 2001. - 656с.

5. Ларин А.М Защита прав человека и гражданина в уголовном судопроизводстве / Общая теория прав человека. - М.: Бек,1996. - С.169-173.

6. Ларин А.М. Уголовный процес России: лекции. - М.: Бек, 1997. - 315 с.

7. Назаров В.В. Аспекти забезпечення органами досудового слідства, прокуратурою, судами конституційних прав і свобод громадян// Криміналістичний вісник: наук.- практ. зб. - К.: Ін Юре, 2007. - № 1. - С.11-18.

8. Права і свободи людини в Україні (результати загальнонаціонального опитування громадянської думки). - К.: Сфера,2000. - 116 с.

Размещено на Allbest.ru