Правові режими зовнішньоторговельної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВІ РЕЖИМИ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

В. Поєдинок

В. Назарова

Одним з найбільш важливих кроків на шляху розбудови функціонуючої ринкової економіки в Україні стало набуття нашою державою членства в Світовій організації торгівлі (СОТ), що обумовило необхідність підпорядкування процесів регулювання зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) Україною в особі її органів нормам та вимогам цієї міжнародної організації. В основі системи СОТ лежить принцип торгівлі на недискримінаційній основі, який забезпечується шляхом запровадження режиму найбільшого сприяння (РНС) та національного режиму (НР).

Правові режими зовнішньої торгівлі досліджуються передусім в рамках наук міжнародного права та міжнародної економіки. У науці господарського права про проблематику цих режимів опосередковано йдеться лише в поодиноких роботах [3; 4], при тому, що їх зміст визначає можливі рамки реалізації організаційно-господарських повноважень в сфері ЗЕД, виступає формуючим чинником правового господарського порядку. Це негативно відбивається і на змісті господарського законодавства: так, ст.6 Господарського кодексу України одним із загальних принципів господарювання беззастережно називає захист національного товаровиробника, тоді як можливості такого захисту істотно обмежуються зобов'язаннями щодо надання Нр.

Завданнями статті є: визначення змісту і сфери дії РНС та НР; систематизація положень угод СОТ щодо РНС та НР; з'ясування характеру впливу цих режимів на правовий господарський порядок в Україні; критична оцінка положень законодавства України щодо РНС та НР.

"Режим найбільшого сприяння" ("MostFavoured-Nation (MFN) treatment") вимагає від країн- членів СОТ поширювати найбільш сприятливий тарифний та регуляторний режим, що надається товару будь-якого члена, на імпорт або експорт "подібних товарів" ("like products") решти членів. У силу РНС, у разі, якщо член СОТ А в ході переговорів з країною В (якій не обов'язково бути членом СОТ) погодиться знизити ставку ввізного мита на певний товар X з десяти відсотків до п'яти, така ж сама знижена митна ставка повинна стосуватися і подібних товарів усіх інших членів СОТ. Іншими словами, всупереч буквальному прочитанню, "найбільше сприяння" означає однакове ставлення до усіх країн - членів СОТ як торговельних партнерів.

Власне ідея РНС має тривалу історію. Закріпленню застереження про найбільше сприяння в ГАТТ 1947 р. передувало часте включення його до двосторонніх торговельних угод, що значно прислужилося лібералізації міжнародної торгівлі. Однак у 30-х роках ХХ ст. були вжиті заходи щодо обмеження дії РНС, які призвели до поділу світової економіки на торговельні блоки. Внаслідок усвідомлення помилковості такого шляху, після Другої світової війни безумовне правило щодо РНС було встановлене в ГАТТ на багатосторонній основі. Положення TATT щодо РНС закріплений у статтях I, XIII та XVII ГАТТ.

(а) Ст. I:1 ГАТТ. Ст. I:1 ГАТТ зобов'язує членів СОТ надавати РНС подібним товарам інших членів СОТ щодо тарифів, правил у зв'язку з експортом та імпортом, внутрішніх податків і зборів та інших правил внутрішнього регулювання. Іншими словами, "подібні" товари з усіх країни-членів СОТ повинні отримувати найвигідні- ший режим, що надається товарам будь-якої країни.

Якщо країна-імпортер неприховано диференціює подібні товари за ознакою походження, наприклад, застосовуючи різні ставки ввізного мита, це, безсумнівно, становитиме порушення ст. І:1 ГАТТ. Однак порушення ст. І:1 ГАТТ можуть мати місце навіть за відсутності прямої (de jure) дискримінації товару іншого члена, як-от коли країна-імпортер надає різний правовий режим товарам, які вважаються "подібними", що результує у фактичній (de facto) дискримінації товарів конкретних членів. Хрестоматійним прикладом є встановлення країною вищої ставки мита на окремий сорт необсмаженої кави: якщо цей сорт та інші сорти кавових зерен вважатимуться "подібними товарами" згідно з критеріями смаків споживачів та кінцевого призначення, диференційований тариф може впливати на імпорт лише з окремих країн, а відтак становити порушення РНС (справа Spain - Tariff Treatment of Unroasted Coffee, BISD 28S/102).

(б) Недискримінаційне застосування кількісних обмежень. Ст. ХІІІ ГАТТ встановлює, що кількісні обмеження або тарифні квоти на будь-який товар повинні застосовуватися у спосіб, недискримінаційний щодо подібних товарів. Члени СОТ повинні прагнути розподіляти частки участі у торгівлі якнайближче до такого розподілу, який очікувано мав би місце за відсутності кількісних обмежень.

(в) Державні торговельні підприємства. Під державними торговельними підприємствами розуміються державні підприємства, створені або утримувані членами СОТ, або приватні підприємства, яким членами СОТ надані виключні або спеціальні привілеї, що здійснюють закупівлі або продажі, пов'язані з імпортом або експортом. Використовуючи власне монопольне становище, такі підприємства можуть діяти всупереч принципам системи світової торгівлі. Ст. XXVII ГАТТ зобов'язує членів СОТ забезпечувати відповідність діяльності державних торговельних підприємств правилам недис- кримінації, включаючи правило РНС.

Винятки з правил РНС ГАТТ передбачає ряд винятків з правил щодо РНС, які описані нижче.

(а) Регіональна інтеграція (ст. XXIV ГАТТ). Регіональна інтеграція лібералізує торгівлю між країнами всередині регіону, водночас дозволяючи торговельні бар'єри щодо країн за межами регіону. Таким чином, регіональна інтеграція призводитиме до результатів, які суперечать принципу рНс, оскільки ставлення до країн у межах та за межами регіону різнитиметься. Це може негативно впливати на країни, що не є учасниками регіональної інтеграції, а відтак мати наслідки, зворотні до лібералізації торгівлі.

Тому ст. XXIV ГАТТ встановлює, що регіональна інтеграція може бути дозволена як виняток з правила РНС, тільки якщо дотримуються наступні умови: по-перше, країни-сторони регіональних домовленостей скасують тарифи та інші торговельні бар'єри, що впливають на значну частину усієї торгівлі між ними; по-друге, домовленості не призводитимуть до виникнення нових торговельних бар'єрів у торгівлі з іншими країнами.

Наразі регіональна інтеграція справляє величезний вплив на світову економіку та виступає предметом дискусій на різноманітних форумах, включаючи Комітет СОТ з регіональних торговельних угод.

(б) Генеральна система преференцій (ГСП). Генеральна система преференцій (The Generalized System of Preferences ) - це система, що адресує товарам походженням з країн, що розвиваються, тарифні ставки, нижчі за ті, що як правило застосовуються згідно з РНС. Це розглядається як захід, що збільшує надходження країн, що розвиваються, від експорту та сприяє їх економічному розвитку. ГСП запроваджена Рішенням країн-учасниць ГАТТ від 25 червня 1971 р. та має наступні характеристики. По-перше, преференційні тарифи можуть застосовуватися не тільки до країн, що мають особливі історичні та політичні зв'язки (як-от: Співдружність Британських держав), а до країн, що розвиваються, загалом (тому система іменується "генеральною"). По-друге, отримувачами преференцій можуть бути тільки країни, що розвиваються. По-третє, переваги надаються розвиненими країнами країнам, що розвиваються в односторонньому порядку.

(в) Незастосування багатосторонніх торговельних угод між окремими членами (ст. XIII Угоди про СОТ). Марракеська угода про створення Світової організації торгівлі 1994 р. (Угода про СОТ) встановлює, що ця Угода та багатосторонні торговельні угоди, перераховані у додатках 1 та 2 до неї, не будуть застосовуватися між будь-яким членом СОТ та іншим членом СОТ, якщо один з них не погоджується на таке застосування тоді, коли інший стає членом СОТ.

Положення ст. ХІІІ Угоди про СОТ спрямовані на вирішення проблем приєднання до СОТ нових членів. Можлива ситуація, коли країна А, яка вже є членом СОТ, з певних причин не бажає поширювати права та обов'язки в рамках СОТ на нового члена В. Приєднання до СОТ вимагає згоди лише двох третин існуючих членів, тому ймовірно, що країна А проти своєї волі буде змушена надавати рНс країні В. Таким чином, ст. ХІІІ

Угоди про СОТ є способом задоволення інтересів країни А щодо незастосування правил СОТ у відносинах між А і В. З іншого боку, ця стаття дає країні В можливість приєднатися навіть коли більше третини членів, як-от країна А, заперечують проти поширення правил СОТ на відносини з В (за відсутності права незастосування цим країнам довелося б заперечувати проти приєднання як такого).

(г) Інші винятки. Інші специфічні винятки з принципу найбільшого сприяння встановлені ст. XXIV:3 ГАТТ, яка стосується прикордонної торгівлі з сусідніми країнами, та ст. 1:2, яка стосується історичних преференцій, чинних на момент підписання ГАТТ. Загальні винятки зі сфери дії ГАТТ, що можуть бути застосовані до принципу найбільшого сприяння, включають ст. ХХ щодо заходів, необхідних для захисту публічної моралі, життя та здоров'я тощо, та ст. XXI щодо винятків з міркувань безпеки.

Положення щодо РНС за межами ГАТТ

Угода про СОТ поширила ідею режиму найбільшого сприяння на сфери торгівлі послугами та об'єктами інтелектуальної власності, де вона набула суттєвої специфіки порівняно зі сферою торгівлі товарами. Як випливає з викладеного вище, положення щодо РНС згідно з ГАТТ стосуються тільки товарів та не включають в свою сферу дії осіб - фізичних і юридичних. Таким чином, ці положення не здійснюють прямого впливу на внутрішній правопорядок країн-членів. Тимчасом, і Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС), і Угода про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТріПС) передбачають, що їх дестинаторами є фізичні та юридичні особи, які в переважній більшості випадків виступатимуть суб'єктами господарювання.

Ст. ІІ (2) ГАТС встановлює, що РНС поширюється як на подібні послуги, так і на постачальників послуг. У свою чергу, ТРІПС надає режим, передбачений цією Угодою, у тому числі і РНС, "підданим" країн-членів (ст.І (3) та примітка І). У силу цього як ГАТС, так і ТРІПС мають певний прямий вплив на внутрішній правопорядок країн-членів СОТ. Наприклад, учасники процесу в національному суді вправі послатися на ці Угоди, і суд зобов'язаний їх застосувати у повному обсязі, навіть якщо їх положення суперечать внутрішнім нормам [2, c.194-195].

РНС за законодавством України

Тривалий час РНС надавався Україною на основі взаємної угоди суб'єктам господарювання інших держав згідно з відповідними міжнародними договорами України у сфері зовнішньої торгівлі (абз. 3 ч. 4 ст. 7 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"). Тобто, режим, що стосувався однієї іноземної держави, з якою укладений торговельний договір, поширювався лише на ті держави, з якими також укладений торговельний договір з аналогічних питань (так зване обумовлене застереження про РНС). З набранням чинності Законом №360-V від 16 листопада 2006 р. "Про внесення змін до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", сфера застосування Україною РНС значно розширилася - відтепер він надається товарам, що імпортуються з усіх країн-членів СОТ.

Відповідно до нових частин ст. 7 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", РНС стосується мит, митних зборів, методів стягнення таких мит і зборів, правил і формальностей у зв'язку з імпортом і означає, що будь-яка перевага, сприяння, привілей чи імунітет, які надаються стосовно будь-якого товару, що походить з будь-якої держави, повинні негайно і безумовно надаватися аналогічному товару, який походить з території держав - членів сОт або держав, з якими укладено двосторонні або регіональні угоди щодо РНС. Виключення щодо РНС в формі преференцій можуть бути зроблені для товарів, що походять з держав, з якими Україна уклала угоди про вільну торгівлю або митний союз чи проміжні угоди, що у майбутньому приведуть до створення зон вільної торгівлі або митних союзів у межах розумного періоду часу (10 років), чи угоди про прикордонну торгівлю та застосування генеральної системи преференцій.

Таким чином, визначення РНС у сфері торгівлі товарами згідно з українським законодавством загалом відповідає ГАТТ. Разом з тим, слід відзначити "вибірковість" уваги законодавця, оскільки ст. 7 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" не була доповнена будь-якими положеннями щодо РНС в сфері торгівлі послугами та об'єктами інтелектуальної власності, де його застосування має істотну специфіку.

ІІ. Національний режим (national treatment), закріплений у ст. 3 ГАТТ, поряд з РНС є однією з опор системи СОТ. Згідно з правилом НР, країни-члени СОТ не повинні дискримінувати імпортні товари порівняно з подібними вітчизняними (за винятком стягнення ввізних мит). Це правило забороняє країнам, з одного боку, вживати дискримінаційних заходів щодо імпорту, а з іншого боку, компенсувати ефект тарифів через нетарифні інструменти. Останнє має місце, наприклад, коли член А знижує ставку мита на товар Хз десяти відсотків до п'яти, але водночас запроваджує п'ятивідсотковий податок на внутрішнє споживання імпортного товару Х, компенсуючи, таким чином, втрати від зниження тарифу. Метою НР є усунення членами СОТ прихованих національних бар'єрів для торгівлі через надання імпортним товарам режиму, не менш сприятливого, ніж той, що надається подібним товарам вітчизняного походження. Аналогічні положення з урахуванням особливостей сфери регулювання містять ГАТс та ТРІПС.

Ст. ІІІ ГАТТ вимагає від членів СОТ застосування національного режиму до усіх інших членів. Ст. ІІІ:1 встановлює загальний принцип, згідно з яким члени не повинні застосовувати внутрішні податки та інші внутрішні збори, закони, правила та вимоги, що впливають на імпортні або вітчизняні товари так, щоб створювати захист для вітчизняного виробництва.

Ст. ІІІ:2 передбачає, що імпортні товари походженням з будь-якої країни-члена не повинні обкладатися внутрішніми податками та зборами, що перевищують податки та збори, застосовувані до подібних товарів вітчизняного походження. Окрім того, члени не повинні будь-яким іншим чином застосовувати внутрішні податки та збори так, щоб це суперечило принципові, викладеному в параграфі 1. Щодо внутрішніх законів та правил, то ст. III:4 встановлює, що члени повинні надавати імпортним товарам режим, не менш сприятливий, ніж той, що надається вітчизняним подібним товарам.

Варто відзначити, що подібність ("likeness") товару вважається однією з найважливіших проблем міжнародного торговельного права. У типовому провадженні у спорі в рамках СОТ незадоволений член-експортер доводитиме, що його товар подібний до вітчизняного, який отримує сприятливіший правовий режим, тоді як член-імпортер заперечуватиме таку подібність.

Критерії розрізнення "подібних" та "таких, що не є подібними" товарів ніколи чітко не визначалися у праві ГАТТ/СОТ. Це частково завдячує використанню концепції "подібного товару" у цілому ряді положень ГАТТ, які слугують різним по суті цілям [5]. Більшість рішень у справах, розглянутих в рамках ГАТТ/СОТ, визначає подібність двох товарів, беручи до уваги такі чинники, як: (1) їхня фізична подібність; (2) розрізнення їх митними класифікаціями світу; (3) комерційна взаємозамінність на ринку з точки зору споживачів; (4) однакове кінцеве призначення. Замість того, щоб намагатися вибудувати несуперечливу систему рішень щодо врахування відповідних чинників, арбітражі ГАТТ/СОТ традиційно наполягають на тому, що аналіз має здійснюватися у рамках кожної конкретної справи, відкидаючи, таким чином, необхідність забезпечення послідовного підходу до вирішення справ.

Винятки з національного режиму

Хоч НР є базовим принципом ГАТТ, вона ж передбачає і деякі винятки зі сфери його дії.

(а) Державні закупівлі. Ст. III:8 (a) ГАТТ дає можливість урядам закуповувати вітчизняні товари на преференційних засадах. Цей виняток з НР дозволений, оскільки члени СОТ визнають роль державних закупівель у національній політиці. Наприклад, потреба у виготовленні та придбанні товарів всередині держави може визначатися потребами національної безпеки, або ж державні закупівлі можуть використовуватися як засіб сприяння малому підприємництву, локальному виробництву або високим технологіям.

Тимчасом як ГАТТ розглядає державні закупівлі як виняток з НР, Угода з державних закупівель, яка є результатом Уругвайського раунду торговельних переговорів, зобов'язує її учасників поширювати НР і на сферу державних закупівель. Однак члени СОТ не зобов'язані приєднуватися до цієї Угоди, тож участь у ній бере є лише відносно невелика частина членів (переважно розвинені країни). Відтак у сфері державних закупівель НР застосовується лише між країнами, що приєдналися до Угоди з державних закупівель, а для інших залишається в силі традиційний виняток.

(б) Внутрішні субсидії. Ст. III:8 (b) ГАТТ дозволяє виплату субсидій виключно вітчизняним виробникам як виняток з НР за умов, що це не порушує інших положень ст. ІІІ ГАТТ та Угоди про субсидії та компенсаційні заходи. Цей виняток ґрунтується на усвідомленні важливості субсидій як інструмента державного регулювання, застосування якого є, у свою чергу, визнаною компетенцією вітчизняних регуляторних органів. Разом з тим, оскільки субсидії можуть справляти негативний вплив на торгівлю, Угода про субсидії та компенсаційні заходи жорстко регламентує їх використання.

(в) Ст. XVIIkC ГАТТ. Країни-члени на ранніх стадіях розвитку можуть підвищувати власні стандарти життя через підтримку виробництв, що зароджуються, однак це потребуватиме урядової підтримки і, ймовірно, не буде реалізовано за допомогою заходів, що узгоджуються з ГАТТ. У таких випадках країни можуть використати положення ст. XVIII:C ГАТТ для повідомлення членів СОТ та ініціювання консультацій. Після закінчення консультацій та за деякими обмеженнями цим країнам дозволяється застосовувати заходи, несумісні з ГАТТ, за виключенням статей I, II та XIII.

(г) Інші винятки з національного режиму. Спеціальним винятком з НР є положення щодо демонстраційних квот на кінофільми, передбачені статтями III:10 та

IV ГАТТ. Приписи ст. XX ГАТТ щодо загальних винятків стосовно заходів, необхідних для захисту публічної моралі, життя та здоров'я тощо та ст. XXI щодо винятків з міркувань безпеки так само стосуються НР.

Положення щодо НР за межами ГАТТ

Зі вступом у силу Марракеської угоди про створення СОТ ідея національного режиму була поширена, хоч і у дещо обмеженому вигляді, на угоди з торгівлі товарами, послугами та об'єктами інтелектуальної власності. З-поміж угод про товари, наприклад, ст. 5.1.1 Угоди з технічних бар'єрів у торгівлі така само посилається на НР. Ст. XVII ГАТС передбачає НР для послуг та постачальників послуг, а ст.3 ТРІПС встановлює НР захисту прав інтелектуальної власності. Угода з державних закупівель, що має обмежену кількість учасників, теж містить умову про НР.

НР за законодавством України

Донедавна застосування Україною НР у сфері зовнішньої торгівлі було обмеженим. Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 7 Закону "Про ЗЕД", в Україні НР застосовувався щодо інвестиційної діяльності іноземних суб'єктів господарювання, а також щодо експортно-імпортних операцій суб'єктів господарювання лише тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів (наразі Україна не входить до жодного економічного союзу - нагадаємо, що економічний союз є найскладнішою формою економічної інтеграції і являє собою економічне угруповання, члени якого уніфікують економічну політику у грошово-кредитних, податкових та соціальних аспектах [1, c.228]). З набранням чинності Законом №360-V від 16 листопада 2006 р. "Про внесення змін до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", НР, як і РНС, надається товарам, що імпортуються з усіх країн-членів СОТ.

Відповідно до нової ч.5 ст. 7 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", НР означає, що стосовно імпортованих товарів походженням з держав - членів СОТ надається режим не менш сприятливий, ніж для аналогічних товарів українського походження щодо податків, зборів, встановлюваних законами та іншими нормативно-правовими актами правил та вимог до внутрішнього продажу, пропозиції до продажу, купівлі, транспортування, розподілу або використання товарів, а також правил внутрішнього кількісного регулювання, які встановлюють вимоги щодо змішування, переробки або використання товарів у певних кількостях чи пропорціях.

Це положення є не надто вдалою спробою стисло передати зміст доволі об'ємної ст. ІІІ ГАТТ. У приписах ГАТТ щодо застосування правил внутрішнього кількісного регулювання поняття "подібності" та "не менш сприятливого режиму" взагалі не фігурують. Йдеться про інше: такі правила не повинні вимагати постачання будь-якої кількості або пропорції товару, що є об'єктом регулювання, з внутрішніх джерел, більше того, внутрішнє кількісне регулювання не повинне застосовуватися таким чином, щоб створювати захист для внутрішнього виробництва (ст. ІІІ:5 ГАТТ); ніяке внутрішнє кількісне регулювання, що стосується змішування, переробки або використання товарів у певних кількостях чи пропорціях, не повинно застосовуватися таким чином, щоб будь-яка така кількість або пропорція розподілялася між зовнішніми джерелами постачання (ст. ІІІ:7 ГАТТ).

Крім того, законодавець не завдав собі клопоту консолідувати нові норми щодо НР (а також і РНС) та вже існуючі, натомість механічно додав до ст. 7 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" частини 5 та 6, тим самим ускладнивши і без того непросте прочитання цієї статті. Зокрема, "стара" частина 4 ст. 7 говорить про надання відповідних режимів суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, а "нові" - товарам, тобто об'єктам зовнішньої торгівлі. Жодних приписів щодо НР (як, втім, і щодо РНС) для іноземних послуг та об'єктів інтелектуальної власності нові норми Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" взагалі не містять.

Проведене дослідження дає змогу дійти таких висновків:

1. Положення угод СОТ щодо РНС та НР є важливим чинником впливу на правовий господарський порядок в Україні. Однак у сфері торгівлі товарами такий вплив є опосередкованим (зміст і сфера дії цих режимів повинні враховуватися при вжитті Україною в особі уповноважених органів заходів державного регулювання ЗЕД, а невідповідність таких заходів може бути предметом спору між Україною та іншим заінтересованим членом СОТ в Органі з вирішення спорів СОТ). У сфері торгівлі послугами та об'єктами інтелектуальної власності такий вплив може бути прямим, оскільки відповідні угоди СОТ встановлюють не лише обов'язки для країн-членів, а й права для суб'єктів господарювання цих країн.

2. Положення Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" щодо РНС та НР є змістовно та редакційно недосконалими. Вважаємо, що з огляду на членство України в СОТ потреба дублювання в національному законодавстві положень угод СОТ про РНС та НР взагалі відсутня. Увага законодавця і господарсько-правової науки повинна бути зосереджена на пошуку і використанні можливостей реалізації національних регуляторних інтересів в рамках цих режимів, а також на визначенні особливостей дії цих режимів у сферах, які не охоплюються (або охоплюються не повною мірою) регулюванням СОТ (як-от відносини з країнами, що не є членами СОТ, сфера іноземного інвестування). Спеціальне дослідження окреслених питань становить перспективи подальших наукових розвідок проблематики РНС та НР.

національний правовий господарський торгівля

ЛІТЕРАТУРА

Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі / І. Бураковський. - К.: Основи, 2000. - 241 с.

2. Карро Д., Жюйар П. Международное экономическое право: Учебник / Д. Карро, П. Жюйар. - М.: Международные отношения, 2002. - 608 с.

3. Чайковська В.В. Методи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності: господарсько-правові аспекти: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.04 / В.В. Чайковська; НАН України, Ін-т екон.-прав. дослідж. - Донецьк, 2010. - 19 с.

4. Юсупов В.А. Господарсько-правове забезпечення зовнішньоекономічної політики держави: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.04 / В.А. Юсупов; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. - Х., 2009. - 19 с.

5. Hudec R. "Like product": the differences in meaning in GATT articles I and III [Electronic resource] / R. Hudec. - Mode of access: www.worldtradelaw.net/articles/hudeclikeproduct.pdf .

Размещено на Allbest.ru