Поняття та види засобів державного регулювання господарської діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття та види засобів державного регулювання господарської діяльності

державний господарювання галузь

Частиною 1 ст. 12 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. По-суті, цією нормою визначено глобальну (стратегічну) мету застосування засобів і механізмів державного регулювання господарської діяльності.

Незважаючи на величезне значення засобів і механізмів регулювання господарської діяльності, в господарсько-правовій науці питання поняття засобів державного регулювання, їх переліку, особливостей застосування у різних галузях і сферах господарювання не були предметом комплексних досліджень, а, відтак, не отримали належного висвітлення в юридичній літературі. державний господарювання законодавство

Поза увагою науковців залишилися також і проблеми застосування механізмів регулювання господарської діяльності, у тому числі - поняття цієї юридичної категорії, змісту елементів механізму регулювання господарської діяльності, функціонування зазначеного механізму.

Значно більше уваги приділяється державному регулюванню економіки представниками економічних наук.

Метою цієї статті є з'ясування поняття та видів засобів державного регулювання господарської діяльності, а також визначення можливих шляхів удосконалення законодавства, спрямованих на упорядкування механізмів регулюючого впливу держави на суб'єктів господарювання.

У підручниках та навчальних посібниках з державного регулювання економіки, написаних відомими українськими вченими-економістами, як правило, державне регулювання економіки розглядається як система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства.

Російські вчені-юристи визначають державне регулювання економіки як діяльність держави в особі її органів, спрямовану на реалізацію державної економічної політики з використанням спеціальних засобів, форм і методів [7, с. 387-388].

При цьому об'єктами державного регулювання економіки розглядаються сфери, галузі, регіони, а також явища, ситуації та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникати проблеми, які не вирішуються автоматично або невідкладно, як того вимагають умови нормального функціонування економіки й підтримання соціальної стабільності.

Разом з тим зазначається, що визначення об'єкта державного регулювання економіки залишається складною теоретичною проблемою.

Так, найбільш агрегованим об'єктом державного регулювання економіки називають економічну систему держави.

До об'єктів державного регулювання економіки вчені - економісти відносять також: економічні підсистеми (економіка регіонів, народногосподарських комплексів, галузей; сектори економіки; стадії відтворення); соціально - економічні процеси (економічні цикли, демографія, зайнятість, інфляція, науково-технічний прогрес, екологія, кон'юнктура і т.д.); відносини (кредитні, фінансові, зовнішньоекономічні тощо); ринки (товарів, послуг, інвестицій, цінних паперів, валюти, фондів, капіталів і т.д.).

Складність втілення зазначених об'єктів державного регулювання в чіткі організаційні форми зумовлює, як правило, опосередкований вплив держави на функціонування та розвиток підсистем, процесів, відносин, ринків і т. п. Саме тому безпосереднім об'єктом державного регулювання є діяльність підприємств (установ, закладів, організацій), державних органів.

В контексті цього дослідження, як буде зазначено нижче, об'єктом державного регулювання, стосовно якого застосовуються ті або інші засоби державного регулювання, виступатиме господарська діяльність суб'єктів господарювання. Таким чином, об'єкт державного регулювання у цьому випадку значно вужчий, ніж об'єкт (об'єкти) державного регулювання економіки, що і зумовлює застосування специфічних засобів державного регулювання.

Процеси переходу економіки України на ринкові засади, хоч і проходять у сповільненому темпі, який навряд чи може задовольнити суспільство, все ж вимагають відповідних змін у співвідношенні питомої ваги між державним регулюванням економіки і дією ринкових законів. Головна мета таких змін полягає у пошуку оптимального співвідношення між цими двома групами важелів впливу на економічну систему держави, яке, втім, намагання прагнути до стабільності, з урахуванням певних економічних, соціальних, політичних та інших умов не може залишатися абсолютно незмінним, оскільки має враховувати і адекватно реагувати на зміни, що відбуваються в суспільстві загалом і в його економічній системі зокрема.

В таких умовах здійснення державного регулювання господарської діяльності надзвичайно актуальною проблемою постає проблема застосування засобів державного регулювання господарської діяльності, які у своїй сукупності, очевидно, і визначають рівень впливу держави на господарське життя, на економічні процеси, що відбуваються в країні.

Цей рівень може бути занадто високим, таким, що обмежує дію економічних законів вільного ринку, свободу підприємницької діяльності і створює загрозу повернення до адміністративно-командної системи управління економікою.

Він може бути занадто низьким, недостатнім для забезпечення впливу держави на економічні процеси, що призводить до нівелювання дії державних важелів на макро - та мікроекономічні процеси, до «стихійного» ринку, анархії і невпорядкованості в господарських (особливо організаційно-господарських) відносинах.

Таким чином, розв'язання проблеми вибору засобів державного регулювання господарської діяльності, встановлення оптимального співвідношення між ними при здійсненні державного регулювання у різних сферах і галузях державного регулювання сприятиме побудові оптимальної моделі ринкової економіки в Україні, як соціальній державі, відмові від «ручного управління» і прийняття суб'єктивних управлінських рішень, а, зрештою, - забезпеченню балансу приватних і публічних інтересів у цій сфері суспільного життя.

З урахуванням цього, великого значення набуває також вирішення проблеми визначення чітких критеріїв ефективності впливу різноманітних засобів і механізмів державного регулювання господарської діяльності на рівень розвитку економіки, її конкурентоспроможність на європейському та світовому ринках, а також на зростання добробуту українського народу.

Проте, пошук відповідей на всі окреслені питання і виявлення та вирішення існуючих проблем видаються неможливими без з'ясування поняття і змісту державного регулювання господарської діяльності і його співвідношення з суміжними категоріями.

В законодавстві і юридичній літературі відсутнє узагальнене визначення поняття державного регулювання господарської діяльності, попри те, що в окремих нормативно-правових актах, прийнятих переважно у формі законів, йдеться про державне регулювання діяльності в окремих галузях чи сферах.

Аналіз чинного господарського законодавства та спеціальної літератури з тематики дослідження дозволяє сформулювати таке визначення поняття державного регулювання господарської діяльності: державне регулювання господарської діяльності - це здійснення державою в особі її компетентних органів комплексу економіко-правових, організаційно-правових (управлінських) та юридичних (правових) заходів щодо упорядкування діяльності господарських організацій та фізичних осіб-підприємців з метою реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку шляхом застосування різноманітних засобів і механізмів такого регулювання.

Державне регулювання господарської діяльності за своєю природою є одним із видів соціального регулювання, під яким розуміють процес упорядкування поведінки соціальних суб'єктів через надання їм прав на певні дії, покладання обов'язків, установлення заборон, застосування заохочення та примусу [8, с. 128], тобто, по-суті, через застосування певних засобів, інструментів.

Тлумачні словники розуміють під засобом, зокрема, те, що служить знаряддям в якій-небудь дії, справі [9, с. 215; 10, с. 325].

В наукових дослідженнях з загальної теорії права та з окремих галузей права головна увага приділяється категорії «правові засоби». У зв'язку з цим певний інтерес становить дослідження співвідношення понять «правові засоби» і «засоби державного регулювання».

Незважаючи на використання категорії «правові засоби», законодавство не наводить визначення даного поняття і не містить їх переліку, що за відсутності глибоких спеціальних теоретичних досліджень породжує труднощі, пов'язані з вибором правових засобів, найбільш прийнятних для вирішення конкретних ситуацій, та їх правильним застосуванням [11, с. 33-34].

Тому цілком справедливо складність застосування господарського-правових засобів пов'язують із відсутністю їх системного викладення на законодавчому рівні [12, с. 155].

В.М. Карташов, розуміючи під засобами предмети (явища, процеси), за допомогою яких забезпечується досягнення мети, одержання необхідного результату юридичної діяльності, поділяє їх на соціально-юридичні, технічні, матеріальні й інтелектуальні, прості і складні, усні і письмові, імперативні і диспозитивні. При цьому до правових він відносить засоби, які закріплені нормативно-правовими актами і підлягають обов'язковому використанню в зазначених ситуаціях [13, с. 62-64].

Чи не одним з перших в теорії соціалістичного права порушив проблему правових засобів С.С. Алексєєв [14, с. 12-15.]. Втім поняття правових засобів і раніше використовувалося в наукових працях, щоправда, без пояснення його змісту [15; 16; 17, с. 40-44; 18, с. 68-70].

С.С. Алексєєв визначав правові засоби як норми права, індивідуальні приписи та веління, договори, засоби юридичної техніки, всі інші інструменти регулювання, що розглядаються в єдності характерного для них змісту і форми [14, с. 14].

Повернувшись до проблематики правових засобів значно пізніше, С.С. Алексєєв дійшов висновку, що правові засоби у сфері юридичного регулювання суспільних відносин можуть бути підсумовані у вигляді свого роду «трійці»:

заборони, тобто зобов'язування до утримання від вчинення певних дій;

позитивні зобов'язування, тобто покладання обов'язку щодо певних позитивних дій - передання майна, вчинення робіт тощо;

дозволення, тобто надання гарантованого простору для власної, на свій розсуд, поведінки даного суб'єкта [19, с. 32].

Інші вчені під правовими засобами розуміють правові явища, що виражаються в інструментах (установленнях) і діяннях (технології), за допомогою яких задовольняються інтереси суб'єктів права, забезпечується досягнення соціально корисних цілей [20, с. 66-67].

Очевидно, що в контексті нашого дослідження під правовими засобами державного регулювання господарської діяльності доцільно розуміти закріплені в правовій (юридичній) формі засоби (інструменти, знаряддя) економічного, організаційного і правового впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання.

Свого часу ми зазначали, що правові засоби, які застосовуються при здійсненні різних функцій, відрізняються різноманітністю, і їхній склад (обсяг) залежить від призначення конкретної функції [11, с. 34].

Звідси цілком логічним буде висновок, що в основу визначення переліку засобів державного регулювання господарської діяльності мають бути покладені функції держави в економічній сфері, до яких, на думку В.О. Ко - тюка, зокрема, відносяться: а) господарсько-організаційна (організація виробництва, планування, управління і самоуправління, програмування тощо); б) господарсько - стимулююча (створення умов для розвитку виробництва, захист різних форм власності тощо) [21, с. 296].

Слід зазначити, що, незважаючи на окремі спроби дослідити певні аспекти правових засобів [22, с. 34-37; 12, с. 144-165; 23, с. 78-145], загалом сучасна наука господарського права не приділяє достатньої уваги загальнотеоретичним питанням застосування правових засобів у сфері господарювання, у тому числі засобів державного регулювання господарської діяльності.

Зі змісту ст. 12 ГК України випливає, що законодавець вживає, як тотожні, юридичні конструкції «засоби державного регулювання господарської діяльності» і «засоби регулюючого впливу на суб'єктів господарювання».

Разом з тим поряд з юридичною конструкцією «засоби державного регулювання господарської діяльності» в чинному законодавстві вживається конструкція «засоби регуляторного впливу на суб'єктів господарювання», як це має місце, наприклад, в Законі України від 9 липня 2010 р. «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» [24].

Очевидно, виходячи з цього, в окремих публікаціях спостерігаємо ототожнення зазначених понять [25], хоч для цього немає жодних підстав, оскільки, незважаючи на схожість, йдеться все-таки про різні види регулюючого впливу.

Так, в Законі України від 11 вересня 2004 р. №1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» [26] під регуляторною діяльністю розуміється діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів [курсив наш. - В.Щ.], яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Регуляторним актом зазначений закон визначає: а) прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; б) прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Таким чином, регуляторну діяльність (регуляторний вплив) можна визначити лише як один із аспектів (засобів) регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання.

Разом з тим в науковій літературі (переважно економічній) зустрічаються і такі конструкції, як «засоби державного регулювання економіки» (остання є більш широкою у порівнянні з конструкцією «засоби державного регулювання господарської діяльності»), і «засоби державного регулювання підприємницької діяльності» [27, с. 145-150], яка, з урахуванням того, що підприємницька діяльність є одним із видів господарської діяльності, на що прямо зазначається в ст. 42 Гк України, є вужчою від конструкції «засоби державного регулювання господарської діяльності» [28, с. 297-298].

В рамках цього дослідження ми оперуватимемо поняттям «засоби державного регулювання господарської діяльності», виходячи з того, що, по-перше, саме таку конструкцію вжито в ГК України, по-друге, зазначена конструкція найбільш точно і адекватно відображає зміст регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання.

Перелік засобів державного регулювання господарської діяльності, встановлений ч. 2 ст. 12 ГК України, є примірним і відкритим, на що вказує вжите у цій частині словосполучення «основними засобами регулюючого впливу, є», а також словосполучення «різноманітні засоби», застосоване в ч. 1 зазначеної статті.

Ця тенденція спостерігається і в нормативно - правових актах, що визначають правові засади державного регулювання в окремих галузях і сферах господарювання.

Наприклад, відповідно до ч. 5 Закону України від 9 липня 2010 р. №2479-VI «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» [29] Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, застосовує такі засоби регуляторного впливу на суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках:

1) ліцензування господарської діяльності та контроль за дотриманням ліцензійних умов;

2) встановлення тарифів на комунальні послуги для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках;

3) встановлення для суб'єктів природних монополій, які провадять діяльність у сфері централізованого водопостачання та водовідведення, індивідуальних технологічних нормативів використання питної води;

4) інші засоби [курсив наш. - В.Щ.], передбачені чинним законодавством України.

Разом з тим, оскільки названі в ч. 5 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» засоби є відповідно до ч. 2 ст. 12 ГК України засобами регулюючого, а не регуляторного впливу [курсив наш. - В.Щ.] положення ст. 5 зазначеного закону доцільно привести у відповідність до термінології, вжитої в ГК України.

В окремих законах спостерігається невиправдане застосування терміну «форми» замість терміну «засоби» (наприклад, в ст. 3 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів», в ст. 20 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»), наслідком чого стала неузгодженість положень низки поточних законів положенням ст. 12 ГК України.

Спостерігається подібне ототожнення і в наукових працях. Так, російський вчений С.М. Шишкін стверджує, що термінологічне позначення заходів державного регулювання економіки не має принципового значення [30, с. 114], і в подальшому в своїй праці іменує формами ті заходи, які в ст. 12 ГК України відносяться до засобів.

З таким підходом автора погодитися не можна, оскільки, як філософська категорія, форма - це спосіб існування і вираження змісту [31, с. 595; 10, с. 395], тоді як засіб - це інструмент, за допомогою якого здійснюється регулюючий вплив, те, що служить знаряддям в якійсь діяльності, справі [10, с. 325].

З іншого боку, в російській літературі має місце віднесення до економічних засобів державного регулювання таких форм державного регулювання як державне прогнозування та планування соціально-економічного розвитку [32, с. 398-400]. Подібне ототожнення мало місце і в українській науковій та навчальній літературі, але до прийняття ГК України [33, с. 184-185].

Спірним, на наш погляд, є ототожнення понять «засоби» і «методи» державного впливу на господарську діяльність [34, с. 62-63; 35, с. 22-23], оскільки засіб - це знаряддя, інструмент (відповідає на питання «що?»), а метод - спосіб або (іноді) сукупність способів (відповідає на питання «як, яким чином?»).

Інтерес викликає також питання щодо співвідношення засобів державного регулювання господарської діяльності і механізмів такого регулювання. Оскільки в ч. 1 ст. 12 ГК України застосовано конструкцію «засоби і механізми», навряд чи можна погодитися з Ю.Є. Атама - новою, яка зазначає, що до господарсько-правових засобів слід віднести ті, що у формі правових механізмів реалізують засоби регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання.

Нарешті, ще один аспект, який стосується співвідношення державного регулювання і правового регулювання господарської діяльності, а відтак, співвідношення засобів і правових засобів державного регулювання. Правове регулювання господарської діяльності, в процесі якого, опираючись на результати наукового дослідження С.С Алексєєва, можна виділити такі стадії як:

1) стадія формування і дії юридичних норм; 2) стадія виникнення прав і обов'язків (правовідносин); 3) стадія реалізації прав і обов'язків; 4) стадія застосування права [36, с. 26], є важливою складовою її державного регулювання. В науці господарського права при дослідженні проблем державного регулювання господарської діяльності увага акцентується, головним чином, на його нормативному регулюванні, тобто власне на прийнятті нормативно-правових актів, як на одній із правових форм державного регулювання економіки, тісно пов'язаній з державною регуляторною політикою [37, с. 116], як якісно новим управлінням у сфері економіки - управлінням нормотворчою діяльністю [38, с. 24].

Перелік основних засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання визначено в ч. 2 ст. 12 ГК. До нього входять: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що в ній названі основні засоби державного регулювання господарської діяльності, і тим самим законодавець передбачає ще і можливість використання інших, «неосновних», «другорядних» засобів регулюючого впливу. У зв'язку з цим зазначимо, що така редакція ч. 2 ст. 12 ГК України не може не викликати заперечення, оскільки окремі засоби державного регулювання, які в ч. 2 ст. 12 ГК України віднесені до основних, у ряді випадків їх застосування зовсім такими не виступають. Натомість, засоби державного регулювання, які взагалі не зазначені в ч. 2 ст. 12 ГК України, за певних умов виступають саме як основні.

Вважаємо, що з урахуванням цього ч. 2 ст. 12 ГК України потребує редакційних уточнень, зокрема шляхом доповнення її абзацом такого змісту: «інші засоби державного регулювання господарської діяльності, встановлені цим Кодексом та іншими законами».

Як зазначено в ч. 3 ст. 12 ГК України, умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються ГК України, іншими законодавчими актами [39], а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до ГК України та інших законів.

Досить значний перелік засобів державного регулювання господарської діяльності, передбачених актами господарського законодавства, їх різноманітність зумовлюють потребу в їх класифікації, проте в науці господарського права не приділялося належної уваги класифікації засобів державного регулювання господарської діяльності, хоч деякі аспекти цієї проблематики були предметом аналізу українських науковців.

Так, Ю.Є. Атаманова вказує, що всі зазначені в ст. 12 ГК України засоби мають економічний характер. Використання одних з них (абз. 2-6 ч. 2 ст. 12) спрямовано на забезпечення усталеності економічної системи, інших же (абз. 7, 8 ч. 2 ст. 12), - зумовлено необхідністю стимулювання важливих для держави секторів, галузей економіки та видів господарської діяльності [12, с. 156].

На нашу думку, передбачені законодавством засоби державного регулювання господарської діяльності можуть бути класифіковані за кількома критеріями.

Так з урахуванням характеру (сутності) тих або інших засобів державного регулювання господарської діяльності, є всі підстави для того щоб умовно поділити всі (як зазначені в ст. 12 ГК України, так і в інших статтях ГК та в інших законах) засоби державного регулювання господарської діяльності на 3 групи:

- економіко-правові засоби (державне замовлення; державні закупівлі; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій);

- організаційно-правові засоби (ліцензування і квотування, видача документів дозвільного характеру [40], сертифікація та стандартизація, застосування нормативів і лімітів, контроль та нагляд за господарською діяльністю);

- юридичні (правові) засоби, які охоплюють штрафні та адміністративно-правові санкції, організаційно - господарські договори, типові та примірні договори.

Залежно від того, стосовно яких суб'єктів застосовуються засоби державного регулювання, можна розрізняти індивідуальні, групові і загальні для всіх суб'єктів господарювання засоби державного регулювання.

Виходячи з обов'язковості застосування тих або інших засобів щодо окремих видів господарської діяльності або окремих суб'єктів господарювання, їх можна поділити на обов'язкові і необов'язкові.

За строками застосування можна виділити разові, тимчасові і постійні засоби державного регулювання.

Не викликає особливих заперечень поділ засобів державного регулювання господарської діяльності на засоби тарифного регулювання (регулювання цін і тарифів, надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій) і нетарифного регулювання (ліцензування і квотування, сертифікація та стандартизація, застосування нормативів і лімітів) а також на адміністративні, які передбачають встановлення певних правил або обмежень у здійсненні господарської діяльності, порушення яких тягне за собою застосування адміністративно-господарських санкцій, і економічні, які спрямовані на підтримку окремих суб'єктів господарювання, забезпечення їх заінтересованості в проведенні суспільно важливих видів виробничої діяльності чи здійсненні інших соціально значимих заходів у господарській сфері [41, с. 48].

Поділ засобів державного регулювання господарської діяльності на види, їх класифікація дозволяють виявити різноманітні функції зазначених засобів у певних галузях, сферах і видах господарської діяльності з урахуванням форм і методів державного регулювання економіки.

Висновки.

Засоби державного регулювання господарської діяльності - це встановлені законом економічні, організаційні і правові інструменти (знаряддя) регулюючого впливу держави в особі уповноважених органів на діяльність суб'єктів господарювання.

Застосування засобів державного регулювання господарської діяльності має бути спрямоване на розв'язання двох основних задач:

1) забезпечення оптимального державного регулювання, яке б виключало надмірне втручання держави в організацію і здійснення господарської діяльності;

2) забезпечення оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних (господарських) відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів в державі.

Дослідження деяких аспектів застосування засобів державного регулювання господарської діяльності в Україні виявило низку проблем, що потребують розв'язання з метою його вдосконалення.

1. З урахуванням конституційного положення щодо обов'язку органів державної влади та органів місцевого самоврядування діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України), вважаємо за доцільне передбачати у відповідних законах, що визначають компетенцію певних органів державної влади (у тому числі уповноважених органів у певних сферах господарювання) та органів місцевого самоврядування, чіткий перелік засобів державного регулювання господарської діяльності, що їх мають право застосовувати зазначені органи для реалізації економічної політики, виконання цільових та інших програм і програм економічного і соціального розвитку з метою забезпечення регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання.

2. При цьому за основу визначення переліку таких засобів мають обиратися засоби державного регулювання господарської діяльності, визначені ч. 2 ст. 12 ГК України, примірний перелік яких доцільно розширити, зокрема, за рахунок засобів, зміст яких розкрито в ст. ст. 17, 18, 19 ГК України, а також таких засобів як державні закупівлі, типові і примірні договори, тарифне і нетарифне регулювання імпорту товарів тощо.

Водночас, перелік засобів державного регулювання господарської діяльності, встановлений ч. 2 ст. 12 ГК України потребує коригування шляхом приведення його у відповідність до змін, що відбулися в чинному законодавстві (зокрема, у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України).

3. Як і раніше, залишається невирішеною проблема уніфікації положень тих законів, норми яких визначають мету, завдання, способи державного регулювання певних видів господарської діяльності (ринків), а також приведення їх у відповідність до положень ГК України в частині визначення засобів державного регулювання господарської діяльності.

4. Вважаємо за доцільне узгодити положення ч. 2 ст. 12 ГК України, яка встановлює перелік основних засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання (зазначений перелік має носити характер примірного), з положеннями наступних статтей ГК України таким чином, щоб докладніше визначити зміст та механізми застосування всіх засобів, перелічених в ч. 2 ст. 12 ГК України, в окремих статтях кодексу (наприклад, застосування нормативів та лімітів, регулювання цін і тарифів, надання пільг, цільових інновацій і субсидій).

5. Регулювання (в тому числі державне) господарської діяльності в окремих сферах (на ринках) здійснюється саморегулівними організаціями (які не можуть бути віднесені до суб'єктів господарювання), правовий статус яких потребує легального визначення і закріплення у ГК України та у відповідних нормативно - правових актах. Виходячи з положень ст. 2 ГК України, саморегулівні організації можна віднести до організацій, які здійснюють щодо суб'єктів господарювання організаційно-господарські повноваження. Проте здійснення цих повноважень відбувається не на основі відносин власності, а внаслідок делегування їм зазначених повноважень уповноваженими органами держави відповідно до закону. Це положення доцільно було б закріпити і в ст. 2 ГК України. В нормативно-правових актах, що регламентують діяльність саморегулівних організацій, доцільно чітко визначати перелік тих засобів державного регулювання, які можуть бути делеговані зазначеним організаціям відповідними органами державної влади.

Размещено на Allbest.ru