Державне стратегічне управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

25.00.02 - механізми державного управління

ДЕРЖАВНЕ СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В РЕАЛЬНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ

ФРАНЧУК Тетяна Олексіївна

Запоріжжя - 2008

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На етапі ринкових перетворень в Україні можливості збільшення випуску продукції і послуг за рахунок залучення в економічний обіг нових ресурсів стають обмеженішими. Вирішального значення для економічної динаміки набуває перехід економіки на інноваційний тип економічного зростання.

Інновації стають головною "дійовою особою" теоретичних сценаріїв і практичної реалізації сучасної науково-технічної революції, потіснивши звичайні інвестиції, що тривалий час були головним фактором економічного зростання. Дотепер у економічних теоріях стосовно розширеного відтворення, нарощування обсягу капітальних вкладень розглядають як основну умову НТП зокрема й економічного розвитку взагалі. В теоретичних побудовах недостатньо уваги приділялося ринково-орієнтованим нововведенням. Принципове підвищення ролі нововведень викликано в першу чергу зміною ринкової ситуації: характером конкуренції, переходом від звичної "статичної" до "динамічної" конкуренції. Ця обставина багато в чому визначила особливості взаємодії інновацій і ринку на сучасному етапі.

Високий знос і моральне старіння основних засобів, відсутність необхідного відтворення вимагають для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників використання продуктивних і технологічних інновацій, що у свою чергу потребують організаційно-управлінських нововведень. Останнє можливе тільки при організації пропозиції інновацій і стимулюванні попиту на них, формуванні цивілізованого ринку інновацій з його ефективною конкуренцією.

Багато років проблеми інноваційного розвитку, пошуки шляхів подолання технологічної відсталості через управління науково-технічними нововведеннями були предметом особливої уваги економістів усього світу.

Фундаментальні дослідження, спрямовані на розгляд економічного змісту передових технологій та інновацій, механізмів їх державного стимулювання і регулювання проводили відомі зарубіжні вчені Й. Шумпетер, Е. Янг, К. Опенлендер, Е. Менсфілд, Д. Мартін, Д. Сахал, Т. Кун, Л. Амділен, П. Уайт, Р. Уотермен, Е. Денісон, М. Портер, Д. Білл і вітчизняні В.П. Александрова, О.І. Амоша, С.С. Аптекар, Ю.М. Бажал, Л.К. Безчасний, П.Ю. Белєнький, С.О. Біла, Б.М. Біренберг, Д.П. Богиня, В.Г.Бодров, Є.І. Бойко, В.Є. Воротін, М.В. Гаман, В.М. Геєць, М.С. Герасимчук, В.І. Голіков, В.М. Гончаров, М.І. Долішній, В.І. Захарченко, М.І. Іванов, Б.Є. Кваснюк, В.Ф. Мартиненко, А.В. Мерзляк, В.М. Рижих, М.А. Садиков, І.Л. Сазонець, В.О. Точилін, Л.І. Федулова, Б.І. Холод, Д.М. Черваньов, М.Г. Чумаченко, І.Б. Швець.

Але вони не розглядали цей ринок як самостійну соціально-економічну підсистему на рівні товарно-грошового обігу зі специфічним комерційним типом господарських зв'язків усередині інноваційного процесу. Тому проблеми розвитку ринку інновацій виявилися недостатньо розробленими, а практично не розглянутими в комплексі, що спричинило відсутність серйозної довгострокової концепції розвитку ринку інновацій і інноваційного розвитку вітчизняної економіки й стратегії інноваційної політики. Науково-теоретична та практична значимість зазначених проблем зумовила вибір теми, актуальність і цільову спрямованість дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до теми “Механізми регулювання ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0101U003345) Національної академії державного управління при Президентові України. Роль автора полягає в удосконаленні механізмів державного регулювання інноваційної діяльності.

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні й розробці пропозицій щодо вдосконалення механізмів державного стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки. Відповідно до мети в роботі поставлено такі завдання:

- провести теоретичний аналіз суті інноваційної політики держави в реальному секторі економіки;

- дослідити особливості стратегічної ролі державного управління на ринку інновацій;

- визначити ефективність регулювання і стимулювання розвитку інновацій в реальному секторі економіки;

- уточнити чинники формування державного стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки;

- визначити головні умови формування нової інноваційної політики в реальному секторі економіки;

- удосконалити процедуру оцінки державного регулювання інноваційної діяльності в реальному секторі економіки України;

- розробити напрями стратегії державного управління інноваційною діяльністю, які впливають на рівень інноваційності окремих галузей реального сектора.

Об'єктом дослідження є механізми вдосконалення державного стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки.

Предметом дослідження є теоретичні основи, методичні підходи, практичні пропозиції щодо вдосконалення механізмів державного стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що розроблені теоретичні засади, методичні підходи, практичні пропозиції щодо вдосконалення механізмів державного стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки доповнюють правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямовані на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом.

Методи дослідження. Як основу використано роботи вчених неокласичного, кейнсіанського й інституціонального напрямів економічної теорії, а саме: праці економістів неошумпетеріанської і неокейнсіанської шкіл, матеріали науково-практичних конференцій з економічного реформування і розвитку інноваційного підприємництва, статті періодичної преси з проблем інноваційного розвитку економіки України.

Дослідження спиралося на системний підхід до розвитку ринку інновацій в економіці, що трансформується, на рівнях макро- і мікроекономіки. При цьому воно проводилося за допомогою методів порівняльного економічного аналізу (формування висновків), групувань (аналіз сучасного стану ринку інновацій), розрахунково-конструктивний і графічний (розробка основних напрямів розвитку інновацій).

Матеріалом для дослідження послужили офіційно-документальні дані статистичних органів країни, законодавчі матеріали з науково-технічної та інноваційної політики, статистичні обстеження інноваційної активності підприємств.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:

вперше:

- запропоновано авторське визначення державного регулювання ринку інновацій як системи економічних, організаційних й інституційних відносин у товарно-грошовому обігу інновацій, інноваційних капіталів;

- запропоновано методичний підхід до оцінки впливу державного управління на інноваційність реального сектора економіки на основі моделі показника інноваційності для окремих галузей, отриманої шляхом побудови і реалізації алгоритму процесу імітаційного моделювання та кореляційно-регресійного аналізу вибіркових виробничо-господарських й фінансових показників, який, на відміну від існуючих підходів, дозволяє здійснювати органам державного управління обґрунтовану стратегічну оцінку якості інноваційної діяльності кожної окремої галузі реального сектора, а також впливати на основні напрями її реалізації;

удосконалено:

- сутність інновацій у межах процесно-утилітарного підходу, яка полягає в задоволенні нових суспільних потреб через процеси створення, поширення і споживання нових товарів на основі використання результатів наукових та науково-технічних робіт, що формує механізм руйнування в рутинних виробничо-господарських процесах і змушує ринкову економіку піднятися на новий рівень динамічної рівноваги;

- зміст державної інноваційної політики, який для охоплення стадій інноваційного процесу повинен ґрунтуватися на синтезі різних типів інноваційної політики: "технологічного поштовху", "орієнтації на попит", "соціальної орієнтації" і довгострокової політики "соціально-економічної трансформації";

- механізм функціонування інноваційного менеджменту в структурі стратегічного управління за допомогою графічного зображення схеми його реалізації, яка враховує ієрархічність і циклічність стратегічних етапів та дозволяє приводити у відповідність внутрішній потенціал розвитку реального сектора зовнішньому середовищу;

- оцінку державного регулювання інноваційної діяльності в реальному секторі економіки України за допомогою побудови схеми напрямків перспективного розвитку, яка, виходячи з положень економічної та інноваційної політики, показує прямий вплив держави на макро- і мікро рівнях управління та встановлює зворотні зв'язки реального сектору економіки з державними пріоритетами, що дозволяє вносити відповідні корективи в розроблені стратегічні цілі на основі моніторингу практичних заходів з їх реалізації;

дістало подальший розвиток:

- дослідження стратегічної ролі державного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки у взаємозв'язку інновації як товару з різними формами благ. Економічні блага, вироблені для обміну, можуть являти собою інновацію як товар. При цьому з матеріальних благ в інновацію як товар входять нові продукти або засоби виробництва, що є специфічними економічними благами, виробленими для обміну. З нематеріальних благ інновацією як товар стають блага, які впливають на розвиток здібностей людини в ролі новатора;

- уточнення поняття "державна інноваційна політика", яке, на відміну від існуючих, співвідноситься з близькими за змістом поняттями (наукова, науково-технічна, промислова, науково-технологічна, впроваджувальна політика). Інноваційна політика держави має виходити за межі НТП і стати засобом здійснення широкого кола змін у суспільстві, тобто пов'язувати заходи державної науково-технічної політики з заходами соціальної, військової, економічної й екологічної політики. У зв'язку з цим інноваційна політика жорстко пов'язана з науково-технічною політикою, і загальною політикою держави.

Практичне значення одержаних результатів. Результати досліджень щодо розробки основних напрямів державного стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному сектору економіки використані Апаратом Верховної Ради України при розробці відповідних законодавчих актів (дов. № 03-6/56 твід 23.11.2006 р.). Авторські пропозиції щодо застосування інноваційних механізмів регулювання виробничо-господарських процесів використані Міністерством з питань житлово-комунального господарства України (дов. № 8/4-313 від 07.11.2007 р.). Пропозиції щодо підвищення ефективності регулювання і стимулювання розвитку інновацій в реальному секторі економіки використані Міністерством промислової політики України (дов. № 01/6-2-1235 від 12.11.2007 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління» при викладанні навчального модуля «Державне регулювання економіки», а також у системі підвищення кваліфікації державних службовців (дов. № 461 від 23.05.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею та містить отримані автором особисто результати в галузі науки державного управління, що в сукупності вирішують конкретне наукове завдання щодо вдосконалення механізмів державного стратегічного управління інноваційною діяльністю.

Апробація результатів дослідження. Наукові положення основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: „Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування”, м. Київ (2007 р.); „Проблеми державного управління та місцевого самоврядування в умовах сучасного політичного вибору України”, м. Запоріжжя (2007 р), „Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины”, м. Алушта (2007 р).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено в 7 наукових публікаціях, з них 4 - у наукових фахових виданнях; загальний обсяг публікацій становить 4,2 обл.-вид. арк.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг роботи - 196 сторінок, з яких 4 рисунків займають 3 сторінок, 2 таблиці - 2 сторінок, список використаних джерел (173 найменувань) - 15 сторінок, 5 додатків - 6 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

державний стратегічний управління інноваційний

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що вирішується; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну корисність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі - «Теоретичні основи державного стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки» - проведено аналіз економічної політики держави в розрізі загальної економічної політики всіх суб'єктів економічної системи. Остання виражає ширший процес. Зазначене підтверджує те, що економічну політику здійснюють не тільки державні органи влади. Якщо під економічною політикою розуміти усвідомлену діяльність людей в процесі господарської діяльності, постановку ними конкретних економічних цілей, завдань і їх досягнення за допомогою різноманітних засобів та методів, то до неї причетні всі суб'єкти економіки.

Економічна політика держави є складовою частиною економічної політики в цілому, тобто національної економічної політики. Суб'єктами останньої в тій або іншій мірі є всі “чинні особи” даного соціуму.

Змістовно інновація являє собою комплексний процес створення, поширення і використання нововведень (нового практичного засобу) для задоволення людських потреб, що змінюються під впливом розвитку суспільства, охоплюючи всю систему економічних відносин виробництва, розподілу, обміну і споживання нововведення. За формою інновації - це відновлення основного капіталу (виробничих фондів) чи виробленої продукції на основі впровадження досягнень науки, техніки, технології, закономірний, об'єктивний процес удосконалення суспільного виробництва.

Методологічно сутність інновацій у ринковій економіці можна розкрити лише на основі процесного підходу до їх визначення, доповнюючи його утилітарним підходом. І саме цей підхід найбільш прийнятний з позицій розгляду всієї системи виробничих відносин, відносин виробництва при розробці, створенні нововведень, відносин розподілу при поширенні нового, відносин обміну при комерціалізації нововведень, відносин споживання при їх освоєнні, впровадженні та використанні. Але в рамках процесно-утилітарного підходу відносини споживання очолюють і підкоряють собі все. Останнє виправдане тільки відносно комерціалізованих нововведень і не прийнятне стосовно фундаментальних, базисних нововведень, які не комерціалізуються доти, доки не перетворяться в конкретні, прикладні, поліпшуючі нововведення. До того ж цей підхід розриває розгляд усього інноваційного процесу, тому що випадає найважливіша його початкова стадія - фундаментальні дослідження, які створюють багато нововведень на рівні ідеї, а через прикладні дослідження - нові ринки інновацій.

У рамках процесно-утилітарного підходу інновації виявляють себе в сукупності взаємозалежних технічних, виробничих, організаційно-управлінських і комерційних заходів, що зумовлюють появу на ринку нових і поліпшених промислових процесів, устаткування, продуктів і послуг.

Сутність інновацій у розвитку ринкової економіки полягає в задоволенні нових суспільних потреб через процеси створення, поширення і споживання нових товарів на основі використання результатів наукових та науково-технічних робіт, що формує творення руйнування в рутинних виробничо-господарських процесах і змушує ринкову економіку піднятися на новий рівень динамічної рівноваги.

Специфіка державного стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки полягає у визначенні інновації як товару при одержанні науково-технічного результату. Однією з головних особливостей споживчої вартості інновації як нового знання порівняно з новими речовими товарами є її нематеріальний характер, що не піддається фізичному зносу доти, доки морально не застаріє. При цьому різні види нових знань мають неоднакову за економічним змістом суспільну споживчу вартість. Ступінь реалізації цієї потенційної здатності зростає в міру просування від результатів наукових досліджень до їх практичного використання у вигляді конкретних нововведень.

В інноваціях як товарі втілено абстрактну працю, з відомим ступенем стохастичності існують середні суспільно необхідні витрати праці на їх виробництво і відтворення, а отже, вони мають вартість. Ціна інновації має подвійний характер. Вона є похідною від вартості і ренти. Перший компонент, вартість, дає можливість інновації бути товаром, при цьому угоди з передачі нових знань набувають рис договорів купівлі-продажу чи надання послуги. Другий компонент, рента, зближає операції з передачі інноваційних знань з договором оренди, лізингу і наймання. Причому розмір ренти залежить від спроможності власника інновації привласнити вигоди від її використання за допомогою монополії на неї як на об'єкт підприємництва. З огляду на тимчасовий характер монополії на досягнення НТП, що виникає в результаті її встановлення, дохід правильно було б визначати як квазіренту, щоб відрізняти від більш постійної за характером ренти на природні ресурси.

У другому розділі - «Сучасний стан державного стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки» встановлено, що необхідність державного стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки зумовлена вирішальним впливом на макроекономічні показники економічного зростання; зміною структури економіки в напрямі збільшення частки наукоємного виробництва і сфери ділових послуг, виникненням одних виробництв і галузей, поступовим відмиранням і зникненням інших; економічною організацією суспільства за рахунок появи венчурних елементів, посиленням горизонтальних зв'язків, зрушень у структурі різних форм власності в напрямі домінування колективних акціонерних форм власності змішаного типу, м'якого органічного управління, переходу до переваги непрямих методів регулювання над прямими; здатністю нації до прогресу; підвищенням рівня життя населення, освіти й охорони здоров'я, вирішенням проблем зайнятості за рахунок створення нових високооплачуваних робочих місць; зменшенням використання невідновних ресурсів і шкідливих викидів шляхом раціоналізації структури виробництва і споживання, а також поширенням рециклічних технологій; активізацією міжнародного науково-технічного співробітництва і глобальної конкурентоспроможності національної економіки.

Інноваційна політика держави має виходити далеко за межі НТП і стати засобом здійснення широкого кола змін у суспільстві, тобто пов'язувати заходи в рамках державної науково-технічної політики з заходами, в рамках соціальної, військової, економічної й екологічної політики. Через це інноваційну політику варто водночас вважати складовою і науково-технічної політики, і загальної політики держави. Це широке визначення практично виправдано лише при формуванні соціально-ринкового господарства за рахунок активного державного регулювання.

У вузькому значенні інноваційну політику можна уявляти як складову частину державної науково-технічної політики, яка основну увага приділяє державному впливу на процеси виробничого освоєння нововведень (тиражування) і їхню реалізацію. Це визначення практично виправдано при реалізації політики державного дерегулювання (за досвідом США, Великобританії, Японії). Саме при дерегулюванні інноваційну політику уряду вузько спрямовано тільки на забезпечення сприятливих умов (інноваційного клімату) комерціалізації використання науково-технічного заділу, на всіляке заохочення приватної ініціативи, необхідність відновлення техніки, технології, асортименту продукції для підвищення конкурентоспроможності, забезпечення переходу до "самоорганізації" інноваційного процесу.

Нова державна інноваційна політика має бути системною складовою загальної політики, а не тільки науково-технічної чи промислової. При цьому змістовно для охоплення стадій інноваційного процесу вона повинна ґрунтуватися на синтезі політики "технологічного поштовху" (для початкових стадій інноваційного процесу), "орієнтації на попит" (для фінішних стадій інноваційного процесу, починаючи з прикладних досліджень), "соціальної орієнтації" (для мінімізації соціальних витрат НТП і підтримки соціально-політичного консенсусу у вирішенні питань інноваційної політики) і довгострокової політики "соціально-економічної трансформації" (на основі концепції "бачення" динаміки очікуваних віддалених наслідків для вироблення і корекції стратегій розвитку).

Нова державна інноваційна політика в реальному секторі економіки має спиратися на наукові принципи макроекономічного регулювання інноваційного процесу і ринку інновацій. Ці принципи в сукупності визначають виділену нами нетрадиційну подвійність господарського механізму реалізації інноваційної політики відносно розвитку ринку інновацій, що полягають у просуванні до кінцевих стадій інноваційного процесу, підтримці природних монополій на доконкурентній і завершальній стадіях інноваційного процесу, здійсненні прямого державного фінансування програм НДДКР стосовно наукових досліджень і капіталомістких нововведень у новітніх галузях промисловості, заохоченні до НДДКР приватних і державних підприємств шляхом створення пільгових умов для їхньої економічної діяльності.

Україна має сформувати і реалізувати нові цілі й принципи інноваційної політики, власні пріоритети в цій сфері. Форми державної підтримки повинні бути різними стосовно наукової й інноваційної діяльності.

При цьому нові форми підтримки науки й інновацій мають формуватися за рахунок розвитку регіональних структур, взаємовигідного партнерства великих і дрібних підприємців, інноваційної кооперації центрального уряду й адміністрацій регіонів з науково-дослідними організаціями і приватним бізнесом. Для інтенсифікації ефективного розвитку інтеграції науки і виробництва всередині інноваційного процесу уряду необхідно по-новому брати участь у реалізації національних дослідницьких програм (НДП), інноваційних консорціумів, асоціацій, кооперативних дослідницьких центрів (КДЦ), центрів інженерних досліджень (ЦІД), програм підтримки малого інноваційного підприємництва, реформи антимонопольного регулювання відносно колективних форм наукових досліджень, розробок і нововведень.

Варто підвищити роль регіональних органів управління інноваційною діяльністю, що формують регіональну політику в науково-технічній і інноваційній сферах і мають створити систему моніторингу інноваційного потенціалу, організовувати регіональну систему підтримки, включаючи фінансову, розвитку інноваційної діяльності, забезпечити створення нових робочих місць для висококваліфікованих фахівців.

У третьому розділі - «Удосконалення стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки» - визначено, що фактично інноваційну функцію держави зведено до такого. Безпосереднє управління науковою діяльністю здійснює Міністерство освіти і науки України. У свою чергу, наукові і прикладні дослідження проводять установи НАНУ та науково-дослідні й проектні інститути окремих галузей народного господарства, результати роботи яких втілюють у життя Міністерство промислової політики та галузеві відомства. Крім того, окремі дорадчі функції виконує й Рада з питань науки та науково-технічної політики. І, нарешті, Державний комітет статистики комплексно вивчає стан розвитку науково-технічної діяльності в країні.

Світова практика пропонує цілу низку економічних інструментів інноваційної політики за допомогою яких здійснюється управління інноваційними процесами як на макро-, так і на мікрорівнях. У своїй більшості всі вони спираються на залучення значного обсягу фінансових ресурсів, однак у кожному окремому випадку мають певні специфічні особливості. У зв'язку з цим виникає необхідність в обґрунтованому свідомому виборі тих з них, які є найбільш ефективними та гнучкими щодо умов діяльності вітчизняної інноваційної сфери. Запорукою їх успішного застосування може стати виділення пріоритетів у сфері державної інноваційної політики, до яких можна віднести: стимулювання інноваційної діяльності, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, підтримку фундаментальних наукових досліджень, розвиток системи освіти тощо. Таким чином, виділені аспекти державного впливу щодо інноваційної діяльності в Україні доцільно навести у графічному вигляді (рис.1).

Запропонована схема наочно показує прямий вплив держави на макро- та мікрорівні інноваційної сфери і встановлює зворотні зв'язки реального сектору економіки з пріоритетами державного розвитку взагалі. Останні формуються виходячи з положень вітчизняної економічної та інноваційної політики і включають до свого складу бюджетне фінансування інноваційної сфери, вдосконалення інноваційної інфраструктури, розвиток системи освіти тощо. При цьому взаємозв'язок між державою і реальним сектором визначається через його державну підтримку шляхом стимулювання малого та середнього бізнесу, залучення іноземних інвестицій, застосування сучасних організаційних форм управління, розвитку інформаційного забезпечення інноваційної діяльності.

Рис. 1. Схема напрямків перспективного розвитку державного регулювання інноваційної діяльності в реальному секторі економіки України

Теорія стратегічного менеджменту зазначає, що інноваційна стратегія реального сектора знаходиться в межах його загальної стратегії поряд з підприємницькою, виробничою, а також маркетинговою стратегіями тощо.

Цілі інноваційної стратегії, крім безпосередньо інноваційних, включають питання маркетингу, конкуренції, елементи інвестиційної, фінансової і кадрової політики. Результатом формування цих цілей є остаточне визначення пріоритетів інноваційного розвитку реального сектора. Тобто стратегічне управління інноваційною діяльністю відбувається відповідно до вимог системного підходу - від загального до часткового. При цьому через наявні зворотні зв'язки вносяться зміни до стратегій, вищих за ієрархією, тобто здійснюється замкнутий системний цикл, який включає декілька етапів, чисельність яких визначається виходячи з розрахунків економічної доцільності.

Ефективність загальної стратегії реального сектора з позиції системного підходу буде залежати від якості його інноваційної діяльності з урахуванням впливу факторів зовнішнього середовища, що графічно можна зобразити у вигляді певної схеми взаємодії (рис.2), яка дає можливість розглядати інноваційну діяльність реального сектора відносно ступеня, рівня та масштабів новизни інновацій, їх форм, сфери й частоти застосування, а також інвестиційного забезпечення усіх стадій інноваційного циклу.

Виходячи з запропонованої схеми взаємодії інноваційності реального сектора зі стратегією його діяльності, основним каталізатором стратегічного розвитку реального сектора є його інноваційна стратегія.

При цьому ефективність, узгодженість і кінцевий взаємозв'язок останньої з загальною стратегією забезпечує показник інноваційності, який спрощує побудову системи кількісної та якісної оцінки інновацій та надає інвестору можливість порівняння окремих галузей реального сектора з огляду на встановлені інноваційні характеристики.

Встановлено, що ефективність загальної стратегії державного управління з погляду системного підходу буде залежати від якості інноваційної діяльності реального сектору (власне інноваційності) з урахуванням впливу факторів зовнішнього середовища. Крім того, органам державного управління потрібно здійснювати постійну оцінку не тільки якісної, але й кількісної сторони інноваційності реального сектору. Як приклад можна виділити побудову гіпотетичної імітаційної моделі, основаної на використанні сучасних методів моделювання, зокрема, методу Монте-Карло, що в умовах мінливості ринкового середовища дозволить реальному сектору отримати значні конкурентні переваги. У цьому випадку імітаційна модель буде представляти собою логіко-математичне описування системи державного управління якістю інноваційної діяльності реального сектору. Вона визначатиме динамічну поведінку цієї системи за допомогою просування її з одного стану в інший у певному інтервалі часу.

У відповідності до цього планування і реалізація імітаційної системи оцінки державного впливу на інноваційність реального сектору буде здійснюватися за такими етапами.

Етап 1. Вибір результативної величини моделі. Під час визначення органами державного управління складових інноваційності реального сектору необхідно сформулювати критерії і показники, за допомогою яких можуть бути оцінені результати інноваційної діяльності.

Рис. 2. Схема взаємодії інноваційності реального сектору зі стратегією його діяльності

Виходячи з цього, кількісна оцінка впливу державного управління на інноваційність реального сектору економіки виробляється у відповідності з такою цільовою функцією

; (1)

,

де - показник впливу державного управління на інноваційність реального сектору економіки (показник інноваційності);

- складові інноваційності реального сектору;

- область припустимих значень складових інноваційності реального сектору.

Етап 2. Визначення факторів моделі. Згідно з виразом цільової функції кількісна оцінка впливу державного управління на інноваційність реального сектору як складової ефективності його загальної стратегії здійснюватиметься за допомогою таких факторів: виробничий (додана вартість, отримана за рахунок впровадження інновацій), фінансовий (загальний обсяг інноваційних витрат), інформаційний (загальний обсяг витрат на інформаційне забезпечення інноваційної діяльності), соціальний (соціальні трансферти за рахунок прибутку від впровадження інновацій), екологічний (витрати реального сектору на охорону та раціональне використання природних ресурсів за рахунок впровадження інновацій).

Етап 3. Збирання інформації щодо статистичних параметрів відібраних факторів. На цьому етапі вибирають оптимальні методи й алгоритми для опису аналітичних функцій розподілу і проводять обчислення для визначення вихідних даних моделі.

Етап 4. Моделювання системи, що досліджується (за методом Монте-Карло). У четвертому функціональному блоці відповідно до методу Монте-Карло за допомогою пакета Аналізу даних засобів Microsoft Excel виробляється генерування випадкових чисел з метою одержання значень показника впливу державного управління на інноваційність згідно з отриманою генеральною середньою за галуззю виробництва.

Розрахунок моделі оцінки показника впливу державного управління на інноваційність промисловості проводився на основі завдання границь довірчих інтервалів ендогенних складових моделі за даними вибіркового спостереження Державного комітету статистики (обсяг вибіркової сукупності для галузі промисловості та галузі аграрного виробництва - 12 інноваційно активних підприємств Київської області). В ході проведення багатофакторного кореляційно-регресійного аналізу за допомогою засобів Microsoft Excel здобувачем було отримано для підприємств промисловості модель оцінки показника (2), а для підприємств з аграрного виробництва - модель (3), оцінка адекватності яких за критерієм Фішера та множинним коефіцієнтом детермінації довела їх практичну значущість для промисловості:

; (2)

. (3)

Практична цінність моделі інноваційності полягає в тому, що приймаючи до уваги отримані розрахункові коефіцієнти, органи державного управління мають можливість здійснювати стратегічну оцінку якості інноваційної діяльності кожної окремої галузі реального сектору, а також впливати на основні напрямки її реалізації, що в умовах нестабільного зовнішнього середовища дозволить отримати певні конкурентні переваги при прийнятті раціональних управлінських рішень.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового питання вдосконалення механізмів державного стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. Економічну політику держави варто відрізняти від загальної економічної політики всіх суб'єктів економічної системи. Остання виражає ширший процес. Економічну політику здійснюють не тільки державні органи влади, до неї причетні всі суб'єкти економіки. Економічна політика держави в реальному секторі економіки є складовою національної економічної політики.

Сутність інновацій у розвитку ринкової економіки полягає в задоволенні нових суспільних потреб через процеси створення, поширення і споживання нових товарів на основі використання результатів наукових та науково-технічних робіт, що формує руйнування в рутинних виробничо-господарських процесах і змушує ринкову економіку піднятися на новий рівень динамічної рівноваги.

2. Специфіка державного стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки полягає у визначенні інновації як товару при одержанні науково-технічного результату; ризиком тимчасового розриву між витратами і результатами при фінансуванні; невизначеністю попиту; неможливістю споживання без певного мінімуму наукових знань, професійної компетенції й необхідної інформованості, що відповідає попередній підготовці та перекваліфікації персоналу; здатністю до множинної мультиплікації доходів при відповідному захисті інтелектуальної власності й конкуренції покупців.

3. Інновація в реальному секторі економіки має тісний взаємозв'язок з різними формами благ. При цьому з матеріальних благ інновацією є нові продукти або засоби виробництва: продукти харчування, будинки, споруди, машини, інструменти, технології тощо. З нематеріальних благ інновацією стають блага, що впливають на розвиток здібностей людини в ролі новатора. Вони створюються в невиробничій сфері: освіта, наука, наукове обслуговування, дослідження, розробки, експериментування тощо. Взагалі інноваціями є змішані блага, що являють собою особливі товари, симбіоз конкурентоспроможності.

4. Об'єктивна необхідність формування ринку інновацій в реальному секторі економіки викликана такими причинами: суспільним поділом праці й спеціалізацією в інноваційній сфері. Ні один з учасників інноваційної діяльності не може жити за рахунок повного самозабезпечення, вони займаються найрізноманітнішими видами інноваційної діяльності, що пояснюється принципом порівняльної переваги; економічною відособленістю виробників, впроваджувачів і розповсюджувачів нововведень, що історично виникає на базі приватної індивідуальної інтелектуальної власності й потім поширюється на колективну промислову приватну власність на інновації. Ці причини створюють глибинну суперечність в інноваційної сфері між об'єктивною необхідністю загального взаємозв'язку виробників, розповсюджувачів нововведень і їх загальною відособленістю, що відбувається через розвиток системи товарних, ринкових відносин у інноваційній сфері.

5. Чинниками формування державного стратегічного управління інноваційною діяльністю в реальному секторі економіки визначені: зростання впливу інновацій на макроекономічні показники економічного зростання; зміна структури економіки в напрямі збільшення частки наукомісткого виробництва і сфери ділових послуг, виникнення одних виробництв і галузей, поступового відмирання і зникнення інших; економічна організація суспільства за рахунок появи венчурних елементів, зміцнення горизонтальних зв'язків, зрушення у структурі різних форм власності в напрямі домінування колективних акціонерних форм власності змішаного типу, м'якого органічного управління, переходу до домінування непрямих методів регулювання над прямими; здатність нації до прогресу; підвищення рівня життя населення; активізація міжнародного науково-технічного співробітництва і глобальна конкурентоспроможність національної економіки; зовнішня і внутрішня безпека держави.

6. Інноваційна політика держави має виходити за межі НТП і стати засобом здійснення широкого кола змін у суспільстві, тобто пов'язувати заходи державної науково-технічної політики з заходами соціальної, військової, економічної й екологічної політики. Тому інноваційна політика жорстко пов'язана з науково-технічною політикою і загальною політикою держави. Це широке визначення практично виправдане лише при формуванні соціально-ринкового господарства за рахунок активного державного регулювання.

7. У ході аналізу стратегічного періоду 2000-2006 рр. встановлено, що економічне зростання в Україні відбувалося головним чином без суттєвих інноваційних досягнень, тому підвищення рівня інноваційного розвитку повинне реалізовуватися на основі чітко сформованого плану дій та комплексного поєднання ефективної державної інноваційної політики й ринкових методів управління. З цією метою було вдосконалено процедуру оцінки державного регулювання інноваційної діяльності в реальному секторі економіки шляхом визначення напрямків його перспективного розвитку, що дозволяє враховувати інтереси вітчизняної економічної, політичної, соціальної та інституціональної сфер на макро- і мікрорівнях управління.

8. Доведено, що органам державного управління при виробленні загальної стратегії необхідно враховувати рівень інноваційності окремих галузей реального сектора, виходячи з відповідності їх перспективного розвитку наявному інноваційному потенціалу та приймаючи до уваги особливості розробленої моделі, яка, на відміну від критеріїв ефективності загальної стратегії, що визначаються станом та факторами розвитку зовнішнього середовища, зорієнтована власне на стан галузі у зовнішньому середовищі. Виходячи з цього, кількісним виразом інноваційності може служити максимізація цільової функції, похідної від виробничого, інвестиційного, фінансового, екологічного та соціального факторів. Використання цієї функції забезпечить можливість порівняння окремих галузей реального сектору з точки зору встановлених інноваційних характеристик.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Франчук Т.О. Адаптування функцій державного управління у сфері економіки до інноваційного розвитку // Теорія та практика державного управління: 3б. наук. пр. - X.: Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2007. - Вип. 3 (18). - С. 111-117.

2. Франчук Т.О. Державна підтримка інновацій в реальному секторі економіки України // Економіка та держава. - 2007. - № 9. - С. 70-72.

3. Франчук Т.О. Економічна сутність інновацій у ринковій економіці // Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2007. - № 1. - С.139-144.

4. Франчук Т.О. Стан державного регулювання інноваційної діяльності // Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2006. - № 4. - С.179-183.

5. Франчук Т.О. Нагромадження і використання інноваційного потенціалу // Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины: Материалы VI Междунар. науч.-практ. конф., Алушта, 4-6 окт.

6. 2007 г. - Симферополь, 2007. - С. 226.

7. Франчук Т.О. Україна у міжнародному науково-технічному співробітництві // Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю: У 4 т. - К.: Вид-во НАДУ, 2007. - Т. 3. - С. 23-24.

8. Франчук Т.О. Теорія регулювання інноваційної діяльності // Дні науки: Зб. тез доповідей: В 3 т. - Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2007. - Т. 3. - С. 74-75.

Размещено на Allbest.ru