Цивільно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства (на прикладі України, Азербайджану та Росії)

Размещено на http://www.allbest.ru/

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Цивільно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства (на прикладі України, Азербайджану та Росії)

Спеціальність 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право

Київ-2008

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Стрімкий розвиток ринкових відносин у постсоціалістичних країнах обумовлює зростання інтересу до них з точки зору цивільно-правового регулювання. Це повною мірою відноситься і до землі, яка є просторовою базою і основним засобом виробництва у сільському господарстві. Разом з тим земля виступає складовим елементом навколишнього природного середовища, впливає на характер екологічних відносин.

Земельні ресурси часто використаються нераціонально, чим завдається істотна шкода як суспільним, так і приватним інтересам. Така ситуація характерна, зокрема, для України, Азербайджану і Росії. Земельне законодавство цих країн є недосконалим. Внаслідок цього мають місце істотні недоліки, пов'язані з відшкодуванням збитків, заподіяних порушеннями земельного законодавства.

Законодавчі недоліки доповнюються неефективною роботою судових органів щодо застосування цивільно-правової відповідальності за відповідні правопорушення. Ці недоліки мають подібний характер у всіх перелічених вище країнах. Порівняльний аналіз відповідного законодавства та практики його застосування у цих умовах має принципово важливе значення.

Актуальність даного дисертаційного дослідження обумовлена також недостатнім рівнем теоретичної розробки проблеми ефективності застосування цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства. Багато аспектів цієї проблеми залишилися поза увагою науковців України, Азербайджану та Росії.

Дана дисертація становить собою комплексне наукове дослідження актуальної як у теоретичному, так і практичному значенні проблеми. Воно базується на вивченні та порівнянні земельного й цивільного законодавства, а також судової практики застосування цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства в Україні, Азербайджані та Росії.

Дисертаційна робота ґрунтується на сучасних теоретичних дослідженнях в галузі правового регулювання цивільно-правової відповідальності в цілому та цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства, зокрема. У роботі використані наукові дослідження і розробки вітчизняних та іноземних науковців, що досліджували відповідні проблеми: українських - В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, С.Б. Гавриша, А.П. Гетьмана, Н.І. Єрофєєва, І.І. Каракаша, П.Ф. Кулінича, Н.Р. Малишевої, В.Л. Мунтяна, В.В. Носіка, А.А. Льохового, В.К. Попова, Б.Г. Розовського, В.І. Семчика, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги; російських - М.М. Бринчука, В.П. Грибанова, О.Л. Дубовик, І.А. Іконницької, О.С. Колбасова, Н.И. Краснова, В.В. Петрова, М.Д. Шаргородського, Р.А. Халфіной; азербайджанських - С. Аллахвердиєва, Г. Мамедова, Н.К. Міаілова, Д.Г. Нурієва, К.Г Нурієва та ін.

Проте, незважаючи на таку кількість наукових робіт, і до сьогодні існує ціла низка загальнотеоретичних та практичних питань, пов'язаних із розумінням поняття, галузевої належності, правової природи, змісту та структури цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства.

Результатом даного дослідження стануть рекомендації, спрямовані на заповнення прогалин у правовому регулюванні цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства.

Все вищевикладене обумовило актуальність теми дисертаційного дослідження як для науки земельного та цивільного права, так і для українського цивільного і земельного законодавства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідницької роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України «Еволюція цивільного законодавства України: проблеми теорії і практики» (державний реєстраційний номер РКО105 V 000797), у рамках якої автором вирішено проблему теоретичних засад застосування цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства; з планом науково-дослідницької роботи відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України «Проблеми організаційно-правового забезпечення інноваційної діяльності в сільському господарстві» (PK0106 V 012116).

Мета та завдання дослідження. Метою роботи є вирішення фундаментальних теоретичних проблем правової природи цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства та практики її застосування, визначення основних напрямків, пов'язаних з підвищенням ефективності цього виду відповідальності.

Мета дослідження обумовила вирішення наступних завдань:

визначити правову природу цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства;

розкрити характерні ознаки поняття «порушення земельного законодавства» як підстави для застосування до юридичних і фізичних осіб заходів цивільно-правової відповідальності;

визначити характерні риси та тенденції розвитку цивільного й земельного законодавства України в частині регулювання питань цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства;

проаналізувати судову практику України, Азербайджану та Росії, яка виникає при застосуванні цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства;

визначити характер, способи розрахунку та особливості шкоди, що наноситься порушенням земельного законодавства власникові чи іншому землекористувачеві;

сформулювати висновки та пропозиції, спрямовані на підвищення ефективності застосування цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства.

Об'єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, які виникають при порушенні земельного законодавства, та при притягненні осіб, які вчиняють зазначені правопорушення, до цивільної відповідальності.

Предметом дослідження є правові норми, які регулюють застосування заходів цивільної відповідальності за земельні правопорушення, теоретичні положення юридичної науки з питань функціонування інституту цивільної відповідальності за земельні правопорушення, та практика реалізації законодавства про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства.

Методи дослідження становлять методи історичного, порівняльно-правового, формально-логічного, структурно-функціонального, статистичного, системного аналізу та комплексний метод. Метод історичного аналізу було використано у дослідженні розвитку правового регулювання у сфері цивільно - правової відповідальності за порушення земельного законодавства на прикладі розвитку правового регулювання земельних відносин в Україні, Росії та Азербайджану. Порівняльно-правовий метод покладено в основу аналізу законодавства України у сфері цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства та відповідного законодавства Росії та Азербайджану. За допомогою методу формально-логічного аналізу виявлено недоліки легітимаційного підходу до розуміння цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства, а також встановлено справжню - легалізаційну юридичну природу відповідного інституту. З позицій структурно-функціонального аналізу було досліджено правові аспекти інституційно-функціонального забезпечення цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства. Метод статистичного аналізу було використано під час роботи з офіційно-статистичними матеріалами у сфері цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства. Системний аналіз було закладено в основу виділення ознак цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства. За допомогою комплексного методу сформульовано ряд наукових визначень, прикладних положень дисертаційного дослідження, а також наукових положень, що виносяться на захист.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в сучасному українському та азербайджанському цивільному праві здійснено всебічну розробку дискусійних питань щодо особливостей реалізації цивільно-правових механізмів притягнення правопорушників до відповідальності за порушення земельного законодавства.

Наукова новизна отриманих результатів конкретизується в наступних положеннях, що виносяться на захист:

зроблено висновок про те, що цивільно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства є інститутом цивільного, а не земельного права. Передбачена останнім земельно-правова відповідальність має специфічні особливості і не є тотожною з інститутом цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства;

обґрунтовано положення, що безпосереднім об'єктом земельного правопорушення здебільшого виступає не земля як така (у широкому розумінні), а конкретна земельна ділянка (у вузькому розумінні). Під земельною ділянкою розуміється відокремлена та визначена певними чіткими межами частина земної поверхні, яка наділена всіма ознаками землі як природного ресурсу і територіального базису. Особливості земельної ділянки є визначальними при визначенні шкоди, заподіяної земельним правопорушенням;

визначено поняття шкоди, заподіяної правопорушенням, як будь-яких несприятливих екологічних, економічних чи інших наслідків протиправних посягань на суспільні відносини, що виникають з приводу охорони і використання землі, а також, володіння, користування і розпорядження нею як нерухомим майном, чи охоронюваним законом немайновим благом;

розроблена класифікація складових елементів шкоди, заподіяної в результаті земельного правопорушення, яка включає: витрати, які особа, чиє право порушено, зробила або повинна буде зробити для відновлення порушеного права, невикористані витрати власника земельної ділянки, що складають його збитки, які підлягають відшкодуванню. Втрата або пошкодження майна може виражатися у псуванні землі, втраті можливості її обробки і використання у певних цілях тощо. Під неотриманим прибутком (упущеною вигодою) розуміється вартість сільськогосподарської продукції, яку потерпілий одержав би зі своєї земельної ділянки, якби його майнові права не були порушені;

обґрунтовано висновок про те, що шкода, заподіяна в результаті здійснення земельних правопорушень, хоч і відшкодовується за нормами цивільного законодавства, але з урахуванням у необхідних випадках вимог земельного та екологічного законодавства;

вперше висунута пропозиція про доцільність створення системи спеціалізованих земельних судів, як важливого засобу удосконалення механізму застосування цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства;

розроблено рекомендації щодо удосконалювання цивільного та земельного законодавства в частині відшкодування шкоди, заподіяної земельними правопорушеннями, а також щодо удосконалення практики діяльності судових органів України по застосуванню цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані в процесі законотворчої діяльності, зокрема, при розробці законопроектів про внесення змін до Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, а також при розробці рамкових нормативних актів на рівні міжнародного співробітництва України, Азербайджану та Росії.

Основні висновки та пропозиції дисертації також можуть бути використані в навчальному процесі при читанні курсу «Земельне право», а також у судовій діяльності при розгляді справ, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної земельними правопорушеннями.

Апробація результатів дисертації. Основні висновки та положення дисертаційного дослідження обговорювались на наступних наукових конференціях:

науково-практична конференція «Конституційні засади державотворення й правотворення в Україні: проблеми теорії й практики» (м. Київ, 26 червня 2006 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Ольвійський форум 2007: стратегії України в геополітичному просторі» (м. Ялта, 6-9 червня 2007 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки були опубліковані у шести статтях у виданнях, що входять до переліку наукових фахових видань, затвердженого ВАК України, та двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура й обсяг роботи обумовлені метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (153 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 209 сторінок друкованого тексту, обсяг використаних джерел - 12 сторінок.

земельний законодавство відповідальність порушення

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, ступінь наукової розробки проблеми, предмет, об'єкт, мета й основні завдання дослідження, методологічна, теоретична та практична основа дослідження, наукова новизна дисертації, її теоретичне та практичне значення, наводяться дані щодо апробації дослідження.

Розділ перший «Поняття, підстави і особливості цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття і юридична природа цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства» автором аналізуються роботи, присвячені визначенню загальнотеоретичних підходів до розуміння юридичної відповідальності. Проводитися порівняльний аналіз і дослідження правової природи юридичної відповідальності як загальнотеоретичної категорії та правової природи цивільно-правової відповідальності як окремого виду юридичної відповідальності.

Розгляд питань, що складають предмет даного підрозділу, дозволив автору зробити висновок про те, що земельна ділянка, виступаючи об'єктом цивільно-правових відносин, зберігає ознаки природного ресурсу. Земельна ділянка також характеризується з позицій земельно-правового регулювання як територіальний базис, природний ресурс, засіб виробництва в сільському господарстві тощо.

Аналізуючи питання позитивної відповідальності за земельні правопорушення, автор приходить до висновку про те, що повна екстраполяція принципів позитивної відповідальності на сферу цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства може привести до неефективності законодавчо створених правових моделей гарантій прав суб'єктів цивільних відносин стосовно належних останнім прав на землю або інших, пов'язаних з ними, майнових та немайнових прав.

Визначення земельно-правової відповідальності як виду юридичної відповідальності, обумовлено наявністю певних ознак, які дозволяють розмежовувати земельно-правову відповідальність і цивільно-правову відповідальність за порушення земельного законодавства. Цивільно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства полягає в обов'язку особи, винної в порушенні земельного законодавства, зазнати співмірні правопорушенню адекватні позбавлення благ особистісного або майнового характеру. Фактично це є видом майнової відповідальності, що полягає у примусовому застосуванні до порушника прав і законних інтересів власників землі та землекористувачів (існуючого земельного правопорядку) заходів (санкцій) майнового характеру. Які впливають на економічну сферу порушника та забезпечують таке майнове положення власника земельної ділянки або землекористувача, яке було б при утриманні винної особи від здійснення ним земельного правопорушення, а також відшкодування реальних збитків та упущеної вигоди.

Цивільно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства є підвидом цивільно-правової відповідальності в цілому. Особливість цього різновиду відповідальності обумовлена специфікою правового регулювання даної сфери суспільних відносин.

У підрозділі 1.2. «Порушення земельного законодавства як підстава цивільно-правової відповідальності» аналізуються підстави виникнення відносин, пов'язаних із застосуванням механізму цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства.

Обґрунтовується висновок щодо правової природи порушення земельного законодавства як юридичного факту, що тягне за собою виникнення відносин цивільно-правової відповідальності.

На підставі аналізу правової природи порушення земельного законодавства обґрунтовується поняття земельного правопорушення, що посягає на охорону землі, її раціональне використання, забезпечення відтворення родючості ґрунтів, збереження та поліпшення навколишнього природного середовища, охоронювані права та законні інтереси суб'єктів земельних правовідносин, та є винною протиправною дією чи бездіяльністю, за яку передбачена юридична відповідальність. При цьому земельне правопорушення, як підстава для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства, безпосередньо пов'язане з винною поведінкою правопорушника, спрямованою на порушення земельного правопорядку, встановленого нормами земельного законодавства.

За наслідками дослідження правової природи порушення земельного законодавства, як підстави виникнення відносин цивільно-правової відповідальності, в дисертації обґрунтовані наступні висновки:

а) підставою цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства є сам факт вчинення відповідного правопорушення;

б) характер і вид такого правопорушення визначається з урахуванням наявності усіх його елементів. Визначальною ознакою, що характеризує даний різновид правопорушення, є предмет протиправного посягання, тобто суспільні відносини, які врегульовані земельним законодавством. Дана особливість зумовлює не тільки характер правопорушення, але й специфіку цивільно-правової відповідальності;

в) наслідки правопорушення є визначальними при виборі процесуальних заходів застосування цивільно-правової відповідальності за земельні правопорушення.

У підрозділі 1.3. «Особливості шкоди, заподіяної порушенням земельного законодавства» проводиться комплексний аналіз загальнотеоретичних підходів до розуміння правової природи шкоди, а також аналіз законодавства, що регулює відносини в сфері визначення й відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення земельного законодавства.

Дисертант поділяє думку авторів, які вважають, що шкода є родовим поняттям негативних майнових наслідків правопорушення. Шкодою може бути будь-яке зменшення охоронюваного законом блага, тобто всього того, що має для людини позитивну цінність як матеріального, так і нематеріального, духовного характеру, володіє здатністю задовольняти потреби людини. Збитки - це натурально-речовинна форма вираження шкоди, якій відповідає й один із закріплених у законодавстві способів відшкодування шкоди, а саме відшкодування в натурі.

У дисертації сформульовано висновок про те, що поняття «шкода, заподіяна порушенням земельного законодавства» носить умовний характер та не відображає в правовому розумінні заподіяння цивільно-правової шкоди природним об'єктам, а вказує на навколишнє природне середовище, складовою частиною якого є земля.

При дослідженні правової природи шкоди, заподіяної порушенням земельного законодавства, були вивчені підходи щодо розуміння шкоди з економічної та екологічної точок зору. Внаслідок цього автор, враховуючи належність землі до природних ресурсів, приходить до наступних висновків: 1) економічна шкода не може бути співвіднесена із екологічною шкодою, заподіяною навколишньому природному середовищу, оскільки природне середовище в цілому не виступає як об'єкт охоронюваних прав; в результаті заподіяння економічної шкоди обмежуються інші права власників; 2) поняття екологічної шкоди є більш широким, ніж поняття економічної шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, оскільки включає в себе: а) негативні наслідки антропогенного впливу на навколишнє природне середовище, виражені в натурально-вартісній оцінці, відшкодування яких можливе за допомогою цивільно-правової відповідальності; б) інші негативні наслідки, що не піддаються вартісній оцінці через недосконалість технічних можливостей суспільства на сучасному етапі його розвитку; в) наслідки, що наступили в результаті дозволеного державою природокористування, у вигляді забруднення та іншого впливу на навколишнє середовище (викидів, скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів), є наслідками, що не відносяться до цивільно-правової шкоди, яка підлягає компенсації.

За результатами дослідження правової природи шкоди, заподіяної порушенням земельного законодавства, дисертант дійшов висновку, що поняття й особливості шкоди, заподіяної земельним правопорушенням, визначено специфікою самого об'єкта протиправного посягання, тобто, специфічними якостями регенеративної здатності землі, як природного ресурсу, й можливостями подальшого одержання прибутку від її експлуатації.

Розділ другий «Застосування цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Застосування цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства при вирішенні земельних спорів» досліджується характер земельних спорів через призму підстав для застосування цивільно-правової відповідальності. Автором розглядаються основні види порушень земельного законодавства, які є причинами виникнення спірних правовідносин та підставами для порушення судового провадження.

У даному підрозділі проводиться аналіз правової природи поняття «правовий спір» у контексті порушень земельного законодавства. Земельні спори розглядаються як спори, що виникають у сфері використання, володіння та розпорядження земельною ділянкою, як об'єктом цивільного обороту. Аналізуються наукові позиції представників земельно-правової й цивільно-правової науки щодо поняття земельних спорів та їх правової природи.

Розглядаючи правову природу спору, автор приходить до висновку, що всі спори, пов'язані із заподіянням шкоди у сфері землекористування, носять цивільний характер і підлягають розгляду в судовому порядку. Предметом цих спорів є цивільні права землекористувачів, порушення яких пов'язане з порушенням земельного права.

До цивільно-правових спорів відносяться також спори, пов'язані з визначенням розмірів відшкодування. У деяких випадках відбувається об'єднання цивільного та земельного спорів в одному судовому процесі. Так, громадянин, у якого вилучається земельна ділянка, є суб'єктом двох груп правовідносин. З одного боку, він є суб'єктом земельних правовідносин, оскільки демонтує будівлю, яка зведена на землі, наданій йому в користування, а з другого - він виступає як власник даної будівлі та плодово-ягідних насаджень, що перебувають на його земельній ділянці. Тому в подібних випадках виникають як спори, пов'язані із цивільно-правовими наслідками такого вилучення, тобто є спір про оцінку будівлі, що зноситься, та спір, пов'язаний із наданням нової земельної ділянки, що зумовлений відмовою відповідних суб'єктів від відшкодування збитків.

Розглядаючи проблему відмежування земельних спорів від цивільних, автор наголошує, що охорона законних прав і інтересів землекористувачів може здійснюватися в різних процесуальних формах. Під останніми маються на увазі встановлені законом процесуально-правові механізми здійснення тих або інших методів охорони права на землю.

У правовій літературі, як правило, виділяють кримінально-процесуальну, цивільно-процесуальну та адміністративну форми охорони та захисту прав на землю. При цьому поза увагою часто залишається земельно-процесуальна форма охорони відповідних прав.

На думку дисертанта, спір не можна вважати цивільно-правовим лише на тій підставі, що він вирішується в цивільному судовому порядку. Це той випадок, коли неправомірно змішувати процесуальну форму вирішення спору з його матеріально-правовим змістом.

Розглянувши правову природу земельних спорів з різних наукових і практичних позицій, автор приходить до висновку, що земельні спори - це особливий вид правовідносин, основу яких складають спірні правовідносини суб'єктів в процесі виникнення, реалізації, зміни або припинення земельних прав, їхньої охорони (захисту), у зв'язку з порушенням прав і законних інтересів (або їхнім визнанням) власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів земельних ділянок, а також інших суб'єктів земельних правовідносин.

У підрозділі 2.2. «Судовий порядок застосування цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства» автором подається розгорнута характеристика процесуального порядку механізму порушення і розгляду справ, пов'язаних із застосуванням цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства. Зокрема, розглядаються правові підстави визначення порядку і характеру захисту порушених прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Дисертант, розглядаючи судовий порядок застосування цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства, приходить до висновку про те, що закріплений у законодавстві України, Азербайджану та Росії процесуальний порядок передбачає розгляд як цивільних, так і земельних спорів. Тобто, суд вправі використати цивільно-правові механізми притягнення до відповідальності за порушення земельного законодавства.

Автор обґрунтовує позицію, що адекватне законодавче врегулювання процесуальних питань, пов'язаних з вирішенням земельних спорів, має важливе практичне значення для сторін, між якими виник спір. Особливо це стосується процесуальних прав і обов'язків сторін. З цим пов'язані як гарантії захисту суб'єктивних прав землекористувачів, так і забезпечення режиму законності при вирішенні земельних спорів у цивільно-правовому порядку.

Аналіз судової практики застосування цивільно-правової відповідальності за земельні правопорушення дозволив дисертантові обґрунтувати висновок про те, що судовий захист у сучасних умовах є найбільш прийнятною та ефективною формою захисту порушених або оспорюваних прав. Такий захист прав і свобод є конституційною гарантією, закріпленою ст. 55 Конституції України.

Захистові прав на землю та порядку розгляду земельних спорів у ЗК України присвячений окремий розділ (Гарантії прав на землю). У даному розділі ст. 152 присвячена способам захисту прав на земельні ділянки. Деякі з них дублюють положення, ст. 16 ЦК України. Так, ст. 152 ЗК України, закріплює такі способи захисту: визнання права на земельну ділянку; відновлення положення, порушеного правопорушенням; визнання недійсним акту органів виконавчої влади й місцевого самоврядування, що не відповідає закону й порушує земельні права та інтереси громадянина чи юридичної особи; відшкодування збитків, заподіяних землевласникам, землекористувачам.

Проте, зважаючи на те, що земельні ділянки відносяться до нерухомого майна, спори, пов'язані з ними, підлягають вирішенню за загальними правилами захисту цивільних прав.

На думку дисертанта, цивільно-правові інститути не завжди знаходять повну реалізацію в спірних земельних правовідносинах. Така ситуація зумовлена в першу чергу тим, що іноді суди не враховують специфіки земельних правовідносин, а тому застосування цивільних способів захисту здійснюється без урахування існуючого поділу власності на майно та на земельні ділянки.

Певною мірою це пов'язано з тим, що встановивши право власності на земельні ділянки, законодавець не повно врегулював механізм захисту земельних прав. У зв'язку з цим обґрунтовано висновок про необхідність формування в Україні, Азербайджані та Росії системи спеціалізованих земельних судів, які б враховували земельно-правову специфіку при вирішенні цивільних справ, у тому числі й справ про застосування цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства. До компетенції земельних судів доцільно, на наш погляд, віднести розгляд усіх спорів, що випливають із правовідносин, об'єктом яких є земля як природний ресурс, операційний базис, засіб виробництва та нерухоме майно.

У підрозділі 2.3. «Правове регулювання визначення розміру шкоди, заподіяної порушенням земельного законодавства» досліджуються проблеми визначення розміру шкоди, заподіяної порушенням земельного законодавства.

Проведений аналіз дозволив автору дійти висновку про те, що відшкодування шкоди, за загальним правилом, регулюється нормами цивільного законодавства. Проте існують спеціальні нормативно-правові акти, які встановлюють порядок розрахунків і відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення земельного законодавства (постанова Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року «Про порядок визначення і відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам»). Цивільно-правова відповідальність передбачена також за порушення лісового і водного законодавства, законодавства про надра.

Збитки, заподіяні внаслідок земельного правопорушення, складаються з: витрат, які особа, чиє земельне право було порушено, зробила або повинна буде зробити для відновлення порушеного права; невикористаних витрат власника земельної ділянки, що становлять його збитки й підлягають відшкодуванню; втрати від пошкодження землі чи псування земельних ділянок тощо.

Під неотриманим прибутком (упущеною вигодою) зазвичай розуміється вартість сільськогосподарської продукції та інших благ, які потерпілий одержав би зі своєї ділянки, якби його майнові та інші земельні права не були порушені. Ці особливості визначають необхідність застосування спеціальних методів обчислення розміру збитків, заподіяних землі, як природному ресурсу.

На думку дисертанта, розміри збитків повинні визначатися у відповідності до реальної вартості майна на момент заподіяння шкоди та реальної вартості засобів, спрямованих на поліпшення (відновлення) якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості). Заподіяні збитки відшкодовується власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями й громадянами, які їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій з визначення розміру збитків, а при вилученні (викупі) земельних ділянок - після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок, у період до видачі документа, що засвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.

При розгляді окремих аспектів заподіяння шкоди в результаті порушення земельного законодавства, з огляду на те, що при цьому має місце погіршення природних якостей землі, автор приходить до висновку, що при визначенні розміру збитків, пов'язаних з відновленням якісних характеристик землі, до складу витрат слід також включати й витрати землекористувача або власника землі на проведення ґрунтових, агрохімічних та інших спеціальних обстежень і досліджень, а також витрати на заходи, що забезпечують відновлення якості земель, які визначаються в проектній документації. Витрати на виконання будівельних, меліоративних та інших робіт, придбання матеріалів і устаткування, необхідних для відновлення обсягів виробництва, що скорочуються, також повинні підлягати відшкодуванню суб'єктам відповідних земельних прав.

Таким чином, на думку дисертанта, до складу збитків (шкоди), заподіяних внаслідок земельного правопорушення, включаються: витрати, які особа, чиє право порушене, зробила або повинна буде зробити для відновлення порушеного права; невикористані витрати власника земельної ділянки, що становить його збитки й підлягають відшкодуванню.

Втрата або пошкодження майна може виражатися у псуванні земель, втраті можливості її обробки й використання у певних цілях. Під неотриманим прибутком (упущеною вигодою) розуміються вартість сільськогосподарської продукції та інших благ, які потерпілий одержав би зі своєї ділянки, якби його майнові права не були порушені.

У підрозділі 2.4. «Шляхи підвищення ефективності цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства» аналізуються стан і перспективи правового забезпечення організації і діяльності в сфері підвищення ефективності механізмів притягнення до цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства.

Автором аргументовано необхідність вдосконалення існуючого порядку відшкодування шкоди власникам землі та землекористувачам. Йдеться, зокрема, про встановлення чітких критеріїв визначення розміру та порядку відшкодування шкоди, заподіяної порушенням земельного законодавства.

У цьому ж контексті пропонується прийняти відповідні методики для визначення порядку розрахунку та відшкодування шкоди, заподіяної порушенням земельного законодавства, що дозволить підвищити ефективність застосування цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства при розгляді справ у судовому порядку.

Автор також акцентує увагу на необхідності підвищенні ефективності відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення земельного законодавства органами державної влади та органами місцевого самоврядування. У зв'язку з цим дисертант пропонує посилити відповідальність відповідних органів за додержання земельного законодавства, а також зробити більш системним узагальнення судової практики по вирішенню земельних спорів Верховним Судом України.

У висновках за результатами здійсненого дослідження викладені найбільш важливі наукові і прикладні результати, отримані в дисертації, а також пропозиції та рекомендації, спрямовані на вдосконалення цивільного законодавства та практики його застосування. Автор обґрунтовує висновок, що цивільно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства є інститутом цивільного, а не земельного законодавства, яке має власні інститути відповідальності, а тому необхідно чітко розділяти цивільно-правову відповідальність за порушення земельного законодавства і земельно-правову відповідальність.

Правова природа цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства обумовлена необхідністю діалектичного об'єднання механізмів земельно-правового регулювання, визначених специфікою суспільних відносин у цій сфері і механізмів цивільно-правової відповідальності за земельні правопорушення, в тому числі у випадках коли земельне право не містить положень, що визначають правовий механізм відповідальності за земельні правопорушення.

Поняття і особливості шкоди, заподіяної земельним правопорушенням визначено специфікою самого об'єкта посягання та якостями регенеративності землі як природного ресурсу і можливості подальшого отримання прибутку від її експлуатації.

Специфіка відносин, що виникають з приводу відшкодування шкоди, заподіяної земельними правопорушеннями дозволила нам зробити висновок, що така шкода відшкодовується на основі норм цивільного законодавства із врахуванням положень земельного і екологічного законодавства.

Скоєння земельного правопорушення, в результаті якого порушуються особисті немайнові права громадян або відбувається посягання на належні громадянину інші нематеріальні блага у виняткових випадках можуть викликати фізичні та (або) моральні страждання потерпілого. У разі виникнення таких ситуацій належним способом захисту виступатиме компенсація моральної шкоди.

Размещено на Allbest.ru