Конституційні основи національної безпеки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ЧУЙКО ЗОРЯНА ДМИТРІВНА

УДК 342.5

національний безпека президент рада

КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.02 - конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків - 2008



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного права України Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор Тодика Юрій Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри конституційного права України, академік Академії правових наук України.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Нижник Ніна Романівна, Інститут законодавства Верховної Ради України, завідувач відділу моніторингу ефективності законодавства, член-кореспондент Академії правових наук України;

кандидат юридичних наук, доцент Серьогін Віталій Олександрович, Харківський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри конституційного та міжнародного права.

Захист відбудеться 19 лютого 2008 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.04 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 17 січня 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.П. Колісник.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі вітчизняного державотворення урізноманітнення загроз та викликів людині, державі і суспільству призвело не лише до загострення проблем національної безпеки, а й спричинило значну трансформацію її змісту. Попри зовнішньополітичні і військові аспекти національна безпека поширилася на сферу економічних, соціальних, екологічних, інформаційних, правових та інших відносин й, окрім перших, почала визначатися економічною спроможністю, транспарентністю, гідними умовами життя людини і громадянина.

Формування повноцінного режиму національної безпеки передбачає вибір пріоритетів і аналіз факторів національної безпеки на рівні особливої стратегії, початок якої закладено у першу чергу в Основному Законі. У Конституції Україну проголошено суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Встановлено базові параметри діяльності уповноважених органів державної влади в сфері національної безпеки; закладено правовий фундамент врахування можливих викликів і загроз та ймовірної активної реакції на них; визначено межі втручання держави в життя людини; закріплено вихідні начала для поточного законодавства щодо забезпечення національної безпеки.

Однак незважаючи на те, що окремі проблеми національної безпеки уже були предметом наукових пошуків учених, комплексного дослідження конституційних основ національної безпеки в Україні не проводилося. Отже, саме недостатня розробленість теоретичних положень, наявність ряду правових проблем, а також необхідність наукового осмислення шляхів оптимізації процесу забезпечення національної безпеки України у зв'язку з виникненням та наростанням дестабілізуючих чинників у державі і тенденцій до зміни рівнів існуючих загроз у світі й обумовили вибір автором даної теми дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах та відповідно до цільової комплексної програми “Права людини і проблеми організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування в умовах становлення громадянського суспільства” № 0106u002285.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у розробці, узагальненні та обґрунтуванні конституційно-правових засад національної безпеки; у здійсненні комплексного аналізу нормативної бази, вітчизняного і зарубіжного досвіду, які стосуються становлення та розвитку системи забезпечення національної безпеки; в доведенні необхідності удосконалення законодавства у цій сфері; заповненні теоретичних прогалин, які мають місце в конституційно-правовій теорії з цієї проблематики.

Для досягнення зазначеної мети в дисертації поставлено такі завдання:

- проаналізувати й узагальнити основні теоретичні підходи щодо розуміння поняття “національна безпека”, дати їй авторське визначення з позиції вимог сьогодення;

- визначити співвідношення понять “національна безпека” та “державна безпека”;

- встановити структуру національної безпеки та особливості її основних складових;

- визначити основні фактори, що впливають на забезпечення національної безпеки;

- розкрити особливості впливу глобалізаційних процесів на національну безпеку;

- розробити поняття і структуру механізму забезпечення національної безпеки, розкрити його складові елементи;

- з'ясувати особливості конституційно-правового регулювання процесу забезпечення національної безпеки;

- виявити і проаналізувати місце і роль органів державної влади у механізмі забезпечення національної безпеки;

- розробити пропозиції щодо оптимізації чинного законодавства у сфері конституційно-правого регулювання національної безпеки.

Об'єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що складаються в сфері забезпечення національної безпеки України.

Предметом дослідження є конституційно-правове регулювання сфери національної безпеки, подальше вдосконалення законодавства у цьому напрямку.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації становить діалектичний метод, за допомогою якого проблеми національної безпеки проаналізовано у взаємозв'язку і взаємозалежності, цілісності, всебічності та динаміці. Характер та обсяг предмета дисертаційного дослідження зумовили також використання історико-правового методу - для аналізу еволюції інституту національної безпеки різних країн світу і України, тенденції розвитку конституційно-правового регулювання національної безпеки; порівняльно-правового - для порівняльного аналізу вітчизняного і зарубіжного досвіду організації і функціонування системи забезпечення національної безпеки; формально-логічного - для визначення основних понять у даній сфері відносин (національна безпека, механізм забезпечення національної безпеки); системного - для дослідження структурних складових національної безпеки, висвітлення взаємозв'язків та взаємовпливів елементів національної безпеки та системи забезпечення національної безпеки; структурно-функціонального - для визначення ролі і місця органів державної влади в механізмі забезпечення національної безпеки; моделювання та прогнозування - для розробки рекомендацій щодо оптимізації механізму забезпечення національної безпеки.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим у вітчизняній науці конституційного права цілісним науковим дослідженням конституційних основ національної безпеки, у межах якого розроблено комплексну характеристику конституційно-правового регулювання та практики забезпечення національної безпеки в Україні, визначено роль і місце органів державної влади в механізмі забезпечення національної безпеки, сформульовано низку понять, концептуальних теоретичних висновків і практичних рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства:

1. Запропоновано авторське визначення поняття «національна безпека України», згідно з яким національна безпека розглядається як динамічний політико-правовий режим, метою якого є стан убезпеченості національних інтересів від різного роду загроз, що досягається завдяки цілеспрямованій діяльності органів державної влади та інститутів громадянського суспільства з метою гарантування прав людини і основоположних свобод, їх прогресивного розвитку та стабільності конституційного ладу.

2. Уперше в конституційно-правовому аспекті встановлено структуру національної безпеки та визначено, що її складовими є: об'єкт (людина і громадянин, суспільство і держава, національні інтереси), суб'єкт (державні і недержавні інституції) та діяльність, спрямована на убезпечення національних інтересів від різного роду загроз. А з огляду на те, що зазначені елементи за своєю природою є складними підсистемами, елементами національної безпеки пропонується вважати: залежно від місцезнаходження джерела загрози - внутрішню та зовнішню безпеку; стосовно об'єкта національної безпеки - безпеку людини і громадянина, безпеку суспільства, безпеку держави; за функціональними сферами - державну, економічну, енергетичну, екологічну, інформаційну, соціальну, політичну, науково-технологічну та воєнну безпеку тощо.

3. По-новому визначено систему факторів, які впливають на забезпечення національної безпеки, і відповідно обґрунтовано, що їх доцільно розділяти на три основні групи: система і характер національних інтересів на відповідному етапі історичного розвитку держави; джерела, зміст та спрямованість загроз національній безпеці; внутрішні та зовнішні умови (політичні, соціально-економічні, правові, духовні та ін.) існування країни.

4. Удосконалено класифікацію загроз національній безпеці та визначено, які з них є найбільш небезпечними та актуальними для національної безпеки на сучасному етапі державотворення. Встановлено, що здійснена класифікація розкриває можливі масштаби різних за характером загроз та є необхідним аспектом їх оцінювання, основою для вироблення засобів протидії та розробки правових засад щодо їх нейтралізації.

5. Обґрунтовано, що процеси глобалізації відіграють роль зовнішнього фактора, який має амбівалентну спрямованість щодо національної безпеки, яка полягає в тому, що, будучи позитивним явищем суспільного прогресу, глобалізація поглиблює проблеми національної безпеки.

6. Уперше в конституційно-правовому аспекті сформульоване поняття механізму забезпечення національної безпеки, згідно із яким він являє собою сукупність двох комплексних елементів нормативного (матеріального і процесуального) й інституційного (державного і недержавного) характеру, спрямованих на реалізацію національних інтересів країни та їх захист від різного роду загроз.

7. Уперше обґрунтовано положення про доцільність встановлення як однієї з підстав притягнення до конституційно-правової відповідальності вчинення дій (бездіяльність), які становлять загрозу національній безпеці. Порядок притягнення до цієї відповідальності пропонується передбачити у межах законів, покликаних врегулювати правовий статус посадових осіб та державних інституцій, що є суб'єктами забезпечення національної безпеки.

8. Уперше визначено особливості конституційно-правового регулювання процесу забезпечення національної безпеки і розроблено пропозиції щодо його подальшого вдосконалення. Встановлено, що розвиток конституційно-правового забезпечення національної безпеки визначає реалізація таких вимог: удосконалення конституційної бази забезпечення національної безпеки; приведення чинного законодавства в галузі забезпечення національної безпеки у відповідність із Конституцією України, міжнародно-правовими зобов'язаннями, потребами забезпечення національної безпеки країни у конкретних сферах життєдіяльності та прийняття нового законодавства у цій галузі; забезпечення системності правової регламентації у даній сфері на базі розробки концепції розвитку відповідного законодавства на найближчий період та на перспективу на основі врахування багатоплановості сфер забезпечення національної безпеки та існуючих (і потенційних) загроз для національних інтересів країни.

9. Отримало подальший розвиток дослідження ролі і місця органів державної влади у механізмі забезпечення національної безпеки. Визначено, що ефективність їх діяльності перебуває в площині чіткого розмежування компетенції органів державної влади у чинному законодавстві, усвідомлення ними національних інтересів країни та консолідації навколо подолання загроз національній безпеці з метою створення належних умов для розвитку людини і суспільства. На цій підставі визначені основні напрямки оптимізації механізму забезпечення національної безпеки.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації пропозиції i висновки можуть бути використані: у науково-дослідницьких цілях - для подальшої розробки теорії правового забезпечення національної безпеки України та визначення меж її конституційно-правового регулювання; у правотворчій роботі - як теоретична основа при розробці i прийнятті законів України, що визначають конституційно-правові засади національної безпеки; у правозастосуванні - для оптимізації функціонування системи забезпечення національної безпеки; у навчальному процесi - при пiдготовцi вiдповiдних роздiлiв пiдручникiв і навчальних посiбникiв з конституцiйного права України та інших галузей права, при викладаннi курсу конституцiйного права України, у науково-дослідницькій роботi студентiв; у правовиховній роботі серед населення основні положення і висновки дисертації можуть служити підвищенню правової культури народних депутатів, посадових осіб різних гілок державної влади та органів місцевого самоврядування, громадян України, формуванню у них демократичного світогляду.

Апробація результатів дисертації. Основні положення i висновки роботи доповідалися на науковій конференції молодих вчених “Нове законодавство України та питання його застосування” (Харків, 2003); ХV Харківських політологічних читаннях “Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності” (Харків, 2004); міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні” (Харків, 2004); міжнародній науковій конференції молодих учених та здобувачів “Актуальні проблеми правознавства” (Харків, 2004); всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів “Конституція України - основа побудови правової держави і громадянського суспільства” (Харків, 2006); ХІХ Харківських політологічних читаннях “Проблеми глобалізації та геополітичний вектор розвитку України” (Харків, 2007), а також розглядалися і обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного права України Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Публікації за темою дисертації. Основні теоретичні положення і висновки, що сформульовані у дисертаційному дослідженні, знайшли відображення у 13 наукових працях: 7 статтях у фахових виданнях та 6 тезах доповідей на наукових конференціях. Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, що поділяються на вісім підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 209 сторінок, з них основного тексту - 179 сторінок. Список використаних джерел містить 329 найменувань.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, розкриваються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про апробацію результатів дисертації, публікації, структуру й обсяг роботи.

Розділ 1. “Теоретико-правові основи національної безпеки” складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття національної безпеки” розглянуто етимологічний зміст поняття “національна безпека”, шляхи його запровадження до політико-правового поля. Проаналізовано найбільш поширені підходи до визначення національної безпеки у вітчизняних і зарубіжних нормативно-правових актах, науковій та навчальній літературі. Визначено найбільш характерні ознаки його змістовної частини та з'ясовано значення на сучасному етапі.

У роботі підкреслюється, що в Україні окремі аспекти національної безпеки уперше були закріплені в Декларації про державний суверенітет України. Отже, є всі підстави вважати, що національна безпека як самостійна категорія конституційного права більш інтенсивно починає досліджуватися в 90-ті роки ХХ ст. з моменту створення на пострадянському просторі суверенних держав. Встановлено, що з часу включення цієї категорії у державно-правову практику України щодо її визначення та забезпечення ще не вироблено єдиних підходів як з боку вчених, так і практиків. Крім того, часто спостерігається ототожнення поняття “національна безпека” з поняттям “державна безпека”, що призводить до негативних наслідків у правозастосовній діяльності. З метою уникнення такої ситуації досліджено їх співвідношення та взаємозв'язок. Практика вітчизняного державотворення та дослідження у сфері національної безпеки свідчать про необхідність розмежування категорій “державна безпека” та “національна безпека”. Основними їх відмінностями є особливості об'єктів, суб'єктів, характер загроз та заходи, які вживаються щодо їх забезпечення. На підставі проведеного аналізу визначено національну безпеку України як динамічний політико-правовий режим, метою якого є стан убезпеченості національних інтересів від різного роду загроз, що досягається завдяки цілеспрямованій діяльності органів державної влади та інститутів громадянського суспільства з метою гарантування прав людини і основоположних свобод, їх прогресивного розвитку та стабільності конституційного ладу.

У підрозділі 1.2. “Структура національної безпеки” наголошується, що національна безпека України є багатогранним, багатоаспектним, системним явищем. На підставі проведеного аналізу зроблено висновок, що основними елементами у структурі національної безпеки є: об'єкт (людина і громадянин, суспільство і держава, їх життєво важливі інтереси (національні інтереси)), суб'єкт (державні і недержавні інституції (система забезпечення національної безпеки)) та цілеспрямована діяльність щодо убезпечення національних інтересів від різного роду загроз.

Окрім цього, встановлено, що структура національної безпеки містить й інші елементи. Її складовими залежно від місцезнаходження джерела загрози слід вважати внутрішню та зовнішню безпеку. А стосовно об'єкта національна безпека передбачає триєдину складову, кожний компонент якої однаково значущий, - безпека людини і громадянина, безпека суспільства, безпека держави. З огляду на те, що життя суспільства і держави розгортається у різних сферах, національну безпеку потрібно розглядати як сукупність взаємопов'язаних складових, різнорідних за функціональними сферами (державну, воєнну, інформаційну безпеку та ін.). Значна увага у підрозділі приділена характеристиці саме останніх, зокрема тих складових, які прямо закріплені в першому розділі Основного Закону. Серед них екологічна (ст. 16), економічна (ч. 1 ст. 17), інформаційна (ч. 1 ст. 17) та державна безпека (ч. 3 ст. 17).

Звертається увага на те, що складові структури національної безпеки за функціональною ознакою мають свою специфіку. Внаслідок впливу різних чинників, залежно від конкретних історичних обставин та чи інша складова може набувати пріоритетного значення. Кожна із них може достатньо яскраво проявлятися у сфері дії іншої, посилюючи або послаблюючи її вплив, однак має свої особливості, які іноді потребують тільки їй притаманних заходів реагування.

У підрозділі 1.3. “Фактори, що впливають на забезпечення національної безпеки” зазначається, що наявність широкого спектру таких факторів вимагає ґрунтовного наукового аналізу виявлення впливу головних із них з метою своєчасного визначення акцентів у загальнодержавній політиці забезпечення національної безпеки та передбачення і мінімізації негативних наслідків. Встановлено, що визначальними факторами, від особливостей яких на сучасному етапі розвитку країни безпосередньо залежать конкретні дії держави щодо її забезпечення, є система і характер національних інтересів, джерела, зміст і спрямованість загроз національній безпеці та внутрішні і зовнішні умови (політичні, соціально-економічні, правові, духовні та ін.) існування країни.

Аргументується, що поняття “національний інтерес” набуває свого смислу тільки у контексті взаємовідносин тієї чи іншої нації або держави з іншими націями та державами. Національні інтереси є головним стимулюючим фактором зовнішньополітичної діяльності держави і реалізації міжнародних відносин. Тому будь-яка стратегія національної безпеки повинна розроблятися, виходячи із своїх національних інтересів. Узагальнено, що національні інтереси визначають цілі, стратегічні та поточні завдання внутрішньої та зовнішньої політики; необхідність будівництва і розвитку системи забезпечення національної безпеки; вони не можуть обмежуватися національною територією; не повинні вирішуватися ізольовано від інтересів інших держав.

Характер та рівень загроз національним інтересам визначають основні напрямки діяльності з їх попередження та нейтралізації, а також форми, способи, засоби і методи вирішення завдань забезпечення національної безпеки. Наявність широкого кола загроз національній безпеці викликає потребу з'ясування обсягу поняття “загроза”. З цією метою встановлено їх види та удосконалено класифікацію. Врахування критеріїв цієї класифікації є необхідним аспектом їх оцінки, серед найбільш важливих ознак якої - місцезнаходження їх джерел, об'єкти національної безпеки, масштаб поширення, ймовірність реалізації, сфери прояву, час дії, ступінь прояву, характер прояву, зв'язок із людською діяльністю.

Обґрунтовується, що серед інших факторів, які необхідно враховувати при забезпеченні національної безпеки, найважливішими є: ступінь суспільно-політичної та соціально-економічної стабільності суспільства, особливості політичного режиму, рівень правової культури різних суб'єктів правовідносин, особливо посадових осіб державного апарату, особливості історичних умов існування країни, геостратегічне положення країни, процеси глобалізації тощо.

У підрозділі 1.4. “Процеси глобалізації і проблеми забезпечення національної безпеки” підкреслюється, що глобалізація передбачає всеохоплюючий процес взаємодії та взаємовпливу практично всіх держав світу. Однак справа не лише в обсязі, але й у якості, формах і змісті такої взаємодії. Узагальнюється, що зміст глобалізації становлять різнорідні за своїм походженням, сферами прояву, механізмами і наслідками процеси, що дають змогу розглядати глобалізацію як якісно самостійну, складну систему явищ і відносин, цілісну у своїй системності, але внутрішньо суперечливу, що виключає однозначне її сприйняття.

Наголошується, що глобалізаційні процеси є одним із факторів, який призвів до формування нового уявлення про національну безпеку, відповідно до якого, по-перше, остання є складовим елементом системи вищого рівня (міжнародної безпеки), що є наслідком інтеграції світового співтовариства у прагненні подолати спільні виклики та загрози. А по-друге, проблеми національної безпеки отримали більш широке розуміння, що викликано інтернаціоналізацією політичних і правових систем різних країн та пов'язує їх з акцентом на невійськових аспектах національної безпеки, зокрема питаннях людського розвитку.

Глобалізаційні процеси стимулюють суперечливі тенденції суспільного розвитку. На сучасному етапі розвитку суспільства і держави передусім глобальні загрози детермінують загрози національній безпеці України. Відповідно визначено найбільш відчутні за негативним впливом джерела загроз для національної безпеки, що супроводжують глобалізаційні процеси, які свідчать про неможливість у сучасних умовах досягти належного рівня національної безпеки без урахування регіональних та глобальних чинників, які системно впливають на всі аспекти життєдіяльності людини, держави і суспільства.

Розділ 2. “Механізм забезпечення національної безпеки України” містить чотири підрозділи.

У підрозділі 2.1. “Поняття механізму забезпечення національної безпеки” підкреслюється, що категорія “механізм забезпечення національної безпеки” не отримала належного висвітлення у правовій літературі. З метою розкриття його змісту враховано найбільш поширені підходи до визначення інших правових механізмів. Встановлено, що категорія “механізм” відображає момент руху, сукупність способів, засобів і методів функціонування й оптимальної організації всіх ланок і елементів тієї чи іншої системи. На основі здійсненого аналізу механізм забезпечення національної безпеки пропонується розглядати як комплексну сукупність органів державної влади та інститутів громадянського суспільства, які на основі норм Конституції та законодавства в межах організаційних форм, методами, засобами і способами згідно із життєво важливими інтересами людини, суспільства та держави здійснюють реалізацію національних інтересів країни та їх захист від різного роду загроз.

У роботі зроблено висновок, що оптимізація механізму забезпечення національної безпеки потребує комплексних державних і суспільних зусиль, передусім спрямованих на зміни в розумінні національної безпеки з огляду на сучасні загрози людині, державі і суспільству; активізації дій з удосконалення процесу розробки та прийняття нормативно-правових актів стосовно структури та функціонування системи забезпечення національної безпеки України; удосконалення правозастосування; підвищення ролі структур громадянського суспільства у процесі забезпечення національної безпеки; діяльності державних структур у режимі консенсусу, підвищення професіоналізму та рівня правової культури посадових осіб, правосвідомості населення держави.

Звертається увага на те, що назріла потреба передбачити як одну із підстав застосування конституційно-правової відповідальності вчинення дій (бездіяльність), які становлять загрозу національній безпеці. Така відповідальність входить у структуру механізму забезпечення національної безпеки як засіб, міра і гарантії правомірних дій органів державної влади.

У підрозділі 2.2. “Верховна Рада України в механізмі забезпечення національної безпеки” зазначається, що Верховна Рада України, будучи суб'єктом забезпечення національної безпеки, впливає на процес забезпечення національної безпеки здебільшого у ході реалізації представницької, законодавчої та контрольної функцій. Це обумовлено, перш за все, тим, що парламент безпосередньо отримує владні повноваження від народу, який є носієм суверенітету. При здійсненні представницької діяльності Верховна Рада України стає інтеграційним центром щодо виявлення, узгодження, відображення, реалізації та захисту інтересів народу України. По-друге, саме парламент створює основи нормативно-правового інструментарію у сфері національної безпеки. По-третє, парламент не тільки приймає акти, які визначають нормативну основу національної безпеки, компетенцію органів державної влади у цій сфері, а й має право контролю за тим, як вони втілюються у життя, причому як шляхом заслуховування владних структур про їх діяльність у даному напрямку на своїх пленарних засіданнях, так і через контрольну діяльність комітетів парламенту, тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій, кожного депутата, діяльність Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Рахункової палати.

На підставі здійсненого аналізу зроблено висновок, що на сучасному етапі парламент має достатньо повноважень, щоб зробити сферу національної безпеки більш прозорою завдяки концентрації уваги на виникаючих проблемах у цьому напрямку, фокусуючи на них загальну увагу. Одним із пріоритетних завдань законодавчої діяльності Верховної Ради України у досліджуваній сфері є структурне і організаційно-правове вдосконалення механізму забезпечення національної безпеки України. З огляду на широкий спектр проблем національної безпеки зазначається, що істотне значення для забезпечення національної безпеки має здійснення парламентського контролю за органами державної влади. Результативність цього контролю пов'язана, перш за все, із удосконаленням форм контрольної діяльності, активізацією контролю комітетів, роботи народних депутатів в округах, врегулюванням статусу тимчасових слідчих комісій. Підкреслюється необхідність підвищення ролі у його здійсненні комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони.

У підрозділі 2.3. “Роль Президента України в механізмі забезпечення національної безпеки” на підставі здійсненого аналізу повноважень, закріплених у чинних нормативно-правових актах, та практики функціонування інституту президентства в Україні зроблено висновок, що забезпечення національної безпеки значною мірою залежить від ефективності реалізації Президентом України покладених на нього завдань і функцій, результативності діяльності його Секретаріату, Ради національної безпеки і оборони при Президентові та інших підлеглих йому структур. Президент України є Верховним Головнокомандувачем, Головою Ради національної безпеки та оборони і як одноосібно, так і спільно з іншими державними органами може (а у деяких випадках зобов'язаний) приймати оперативні рішення як у мирний час, так і в умовах, викликаних екстраординарними обставинами, що загрожують національній безпеці. Зазначається, що Президент України як один із основних суб'єктів забезпечення національної безпеки, який наділений широким колом повноважень у сфері національної безпеки, повинен їх спрямовувати у першу чергу на узгоджене функціонування всього механізму забезпечення національної безпеки і у цій діяльності тісно співпрацювати із парламентом та органами виконавчої влади.

З огляду на те, що у сучасній суспільно-політичній думці України вже досить чітко сформувалася позиція про необхідність вдосконалення форми правління, існує потреба пошуку відповідної моделі президентства. Враховуючи вітчизняну практику функціонування цього державного органу та стан законодавства у розглядуваній сфері, зазначається, що збереження і зміцнення парламентаризму має поєднуватися із збереженням інституту президентства, наділеного не суто представницькими і церемоніальними, а реальними та дієвими владними повноваженнями. Все це обумовлює необхідність більш детального наукового обґрунтування подальшого розвитку і новелізації цього інституту.

У підрозділі 2.4. “Органи державної виконавчої влади в механізмі забезпечення національної безпеки” узагальнено, що роль і місце органів державної виконавчої влади у механізмі забезпечення національної безпеки визначається їх місцем у державному механізмі, широкими повноваженнями та здатністю вирішувати конкретні завдання щодо забезпечення національної безпеки у різних сферах життєдіяльності, наявністю розгалуженої системи спеціально для цього створених органів. Встановлено, що тільки комплексна реалізація наявних повноважень органів виконавчої влади дозволить їм найефективніше брати участь у забезпеченні національної безпеки. Тому потрібно, щоб ці органи мали стійку адаптованість до постійних соціально-політичних змін і були стабільними незалежно від політичних коливань у суспільстві та завжди діяли єдино і консолідовано.

Зазначається, що складним питанням, яке сьогодні не вирішено у чинному законодавстві і реальній практиці державотворення, є питання розмежування контролю у сфері забезпечення національної безпеки між Президентом і Кабінетом Міністрів, а також контролю і координації дій органів виконавчої влади, які здійснює Рада національної безпеки та оборони і Кабінет Міністрів. Це призводить до перетягування повноважень і до послаблення відповідальності за результати відповідної діяльності. Означена проблема загострилася внесенням змін до Конституції, реалізація яких на практиці може спричинити деформацію виконавчої вертикалі, виникнення конкуренції Президента, Секретаря РНБО та Прем'єр-міністра і Віце-прем'єр-міністра з питань національної безпеки і оборони.



ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється в розробці комплексної характеристики конституційно-правових засад національної безпеки України, обґрунтуванні й удосконаленні основних напрямків її забезпечення. Головними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки:

1. Узагальнюючи наявні наукові джерела й застосовуючи авторський підхід стосовно визначення поняття “національна безпека”, встановлено, що на сучасному етапі вітчизняного державотворення його сутнісною характеристикою є цілеспрямована діяльність органів державної влади та інститутів громадянського суспільства щодо захисту національних інтересів від різного роду загроз та забезпечення таких умов для існування людини, держави і суспільства, які гарантують можливість їх всебічного прогресу.

2. Здійснені узагальнення дають підстави вважати, що національну безпеку і державну безпеку неприпустимо ототожнювати, а тим більше підміняти національну безпеку державною безпекою, оскільки вони співвідносяться як ціле і частина. Поняття “національна безпека” охоплює значно ширше коло об'єктів, має міждисциплінарний, міжгалузевий характер та дозволяє об'єднати всі відомі види безпеки, які забезпечуються державою.

3. Проведений аналіз свідчить, що на сьогодні пріоритетними структурними елементами національної безпеки залежно від конкретних сфер людської життєдіяльності доцільно вважати державну, економічну, енергетичну, екологічну, інформаційну, соціальну, політичну, науково-технологічну та воєнну безпеку й поглиблювати дослідження правових основ у цих напрямках. Нормативно-правове забезпечення складових національної безпеки за функціональною ознакою має бути незалежним від політичної ситуації та відображати гостроту реальних проблем і їх значення для розвитку країни. Це вимагає ретельного моніторингу та аналізу наявних загроз, урахування потенціалу країни та зарубіжного досвіду в цих сферах суспільних відносин.

4. На сучасному етапі становлення державності реальна та ефективна політика у сфері забезпечення національної безпеки має будуватися на основі чіткого врахування суттєвих факторів, які на неї впливають, знання їх основних характеристик, пріоритетів та граничних значень. Кожний з цих факторів впливає на стан національної безпеки по-своєму, що потребує їх системного та комплексного врахування в процесі вітчизняного державотворення.

5. Механізм забезпечення національної безпеки є специфічним видом правових механізмів, який має особливу, складну природу, що зумовлена самою сутністю категорії національної безпеки. Зміст поняття механізму забезпечення національної безпеки розкривається через єдність його комплексних елементів: систему, яка включає в себе конституційні норми та конкретизуючі норми поточного конституційного законодавства, процесуальні акти, правовідносини (правова основа) і цілеспрямовану діяльність (сукупність узгоджених дій (їх форм, методів, способів, засобів) органів державної влади, до компетенції яких входить вирішення питань щодо забезпечення безпеки людини і громадянина, держави і суспільства та структур громадянського суспільства (органів місцевого самоврядування, громадських організацій, політичних партій), що мають на меті реалізацію і захист національних інтересів (інституційний механізм).

6. З урахуванням зростаючої ролі забезпечення національної безпеки для зміцнення української державності, захисту прав людини і основоположних свобод необхідно зміцнити конституційну основу цього інституту. У зв'язку із цим, вважаємо за потрібне внести зміни до норм про засади конституційного ладу, якими мають бути удосконалені базові положення щодо забезпечення національної безпеки. З огляду на це пропонується по-новому закріпити положення ч. 1 ст. 17 Конституції України: “Забезпечення національної безпеки є найважливішою функцією держави, справою всього Українського народу. Пріоритетні складові національної безпеки визначаються Конституцією і законами України”.

7. Необхідна розробка Закону України “Про національну безпеку” з урахуванням вітчизняного і міжнародного досвіду нормативного регулювання забезпечення національної безпеки, у якому доцільно по-новому закріпити: положення про складові національної безпеки; уточнити перелік суб'єктів її забезпечення та більш детально визначити їх повноваження і питання взаємодії; закріпити методику збору інформації у сфері національної безпеки, її оцінки, аналізу та прогнозування загроз тощо.

8. Пропонується розширити повноваження Верховної Ради України щодо діяльності у сфері національної безпеки. З цією метою доцільно законодавчо закріпити положення про необхідність заслуховування Верховною Радою України не рідше одного разу на рік звіту Голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, Голови Служби безпеки України, Міністра оборони, Міністра з надзвичайних ситуацій та звітів і доповідей посадових осіб інших державних органів з окремих питань, пов'язаних із забезпеченням належного стану національної безпеки. З огляду на динамічні зміни, які відбуваються в сфері забезпечення національної безпеки, для скоординованого здійснення законопроектної роботи, попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, та парламентського контролю за діяльністю органів державної влади у сфері національної безпеки пропонується підвищити статус профільного комітету шляхом закріплення його повноважень у Законі “Про основи національної безпеки України” та створити постійно діючий підкомітет у складі цього комітету, для забезпечення більш узгодженої діяльності усіх постійних комітетів, функціонування яких стосується питань національної безпеки.

9. Проблему взаємовідносин та розмежування повноважень у сфері національної безпеки між Кабінетом Міністрів України, Президентом України та Радою національної безпеки і оборони доцільно більш детально врегулювати на рівні Закону “Про основи національної безпеки України”, який сьогодні тільки у загальному вигляді окреслює повноваження державних органів у цій сфері, з подальшим удосконаленням їх у законах, які покликані деталізувати правовий статус вищих органів державної влади: “Про Кабінет Міністрів України”, “Про Президента України”, “Про Раду національної безпеки і оборони України”.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Чуйко З.Д. Поняття національної безпеки України: конституційно-правовий аспект // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2003. - Вип. 61. - С. 23-28.

2. Чуйко З.Д. Президент України в механізмі забезпечення національної безпеки // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. праць. - 2003. - Вип. 5. - С. 175-182.

3. Чуйко З.Д. Роль прокуратури у забезпеченні національної безпеки України // Прокуратура. Людина. Держава. - 2004. - № 1 (31). - С. 73-76.

4. Чуйко З.Д. Національна безпека у світлі втілення національних інтересів: конституційний аспект // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. - Вип. 65. - С. 25-31.

5. Чуйко З.Д. Верховна Рада України в механізмі забезпечення національної безпеки // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. праць. - 2005. - Вип. 10. - С. 155-166.

6. Чуйко З.Д. Конституційно-правовий механізм забезпечення національної безпеки України // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2006. - № 8 (58). - С. 81-89.

7. Чуйко З.Д. Процеси глобалізації і проблеми національної безпеки // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ: Науково-теоретичний журнал. - 2007. - Вип. 1. - С. 38-47.

8. Чуйко З.Д. Сутність загроз національній безпеці України // Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності. Зб. наук. тез (за матеріалами ХV Харківських політологічних читань). - Х.: НЮАУ, 2004. - С. 240-242.

9. Чуйко З.Д. Конституційно-правове регулювання питань національної безпеки в Україні // Нове законодавство України та питання його застосування: Тези доп. та наук. повідом. учасників наук. конф. молодих учених та здобувачів (м. Харків, 26-27 груд. 2003 р.) / За ред. М. І. Панова. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. - С. 17-19.

10. Чуйко З.Д. Органи місцевого самоврядування в механізмі забезпечення національної безпеки України // Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., м. Харків. 25 травня 2004 р. / За ред. проф. Ю. П. Битяка. - Х.: Інститут державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України, 2004. - С. 244-247.

11. Чуйко З.Д. Структура національної безпеки України // Актуальні проблеми правознавства: Тези доп. та наук. повідом. учасників наук. конф. молодих учених та здобувачів (м. Харків 11-12 листопада 2004 р.) / За ред. М. І. Панова. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. - С. 20-22.

12. Чуйко З.Д. Деякі аспекти співвідношення понять національної та державної безпеки // Конституція України - основа побудови правової держави і громадянського суспільства: Тези доп. та наук. повідом. учасників всеукр. наук.-практ. конф. молодих учених та здобувачів (26-27 червня 2006 р.) / За заг. ред. М.І. Панова. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2006. - С. 9-12.

13. Чуйко З.Д. Деякі особливості впливу глобалізаційних процесів на національну безпеку // Проблеми глобалізації та геополітичний вектор розвитку України: Збірник тез (за матеріалами ХІХ Харківських політологічних читань). - Х.: НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрНУ, 2007. - С. 231-233.



АНОТАЦІЯ

Чуйко З.Д. Конституційні основи національної безпеки України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 - конституційне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2008.

Дисертацію присвячено дослідженню питань конституційно-правового регулювання та практики забезпечення національної безпеки в Україні. У роботі на теоретичному рівні проаналізовано і узагальнено основні підходи до розуміння поняття національної безпеки та розкрито його змістовну характеристику й структурно-елементний склад. Визначено і проаналізовано основні фактори, що впливають на забезпечення національної безпеки. Запропоновано авторське визначення поняття механізму забезпечення національної безпеки і розкрито його складові елементи. Зосереджено увагу на здійсненні аналізу ролі і місця органів державної влади в механізмі забезпечення національної безпеки. Сформульовано низку концептуальних теоретичних висновків і практичних рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства у сфері національної безпеки.

Ключові слова: національна безпека, загрози національній безпеці, національні інтереси, конституційно-правове регулювання питань національної безпеки, забезпечення національної безпеки, механізм забезпечення національної безпеки.



АННОТАЦИЯ

Чуйко З.Д. Конституционные основы национальной безопасности Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 - конституционное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2008.

Диссертация посвящена исследованию теоретических и практических проблем конституционно-правового регулирования обеспечения национальной безопасности Украины. Проанализированы и обобщены основные подходы к пониманию понятия “национальная безопасность”. Отмечается, что содержательной характеристикой определения национальной безопасности является деятельность органов государственной власти и институтов гражданского общества с целью защиты национальных интересов от разного рода угроз и обеспечения таких условий для существования человека, общества и государства, которые гарантируют возможность их прогресивного развития.

Определены авторские подходы к структуре национальной безопасности, дана характеристика основных ее составляющих. Анализируется система факторов, влияющих на обеспечение национальной безопасности. Указывается, что на современном этапе они могут быть разделены на три основные группы: система и характер национальных интересов на различных этапах исторического развития; источники, содержание и направленность угроз национальной безопасности; внутренние и внешние условия (политические, социально-экономические, правовые, духовные и др.) существования страны. Констатируется, что реальная ситуация, которая сложилась на современном этапе в стране, свидетельствует о некоторых принципиальных отличиях источников и проявлений угроз: наблюдается разный характер угроз для человека и гражданина, общества и государства; существенным образом отличается восприятие угроз разными социальными группами и политическими силами; пути обеспечения национальной безопасности не адекватны определенным угрозам - указываются одни угрозы, а практическая политика направлена на преодоление других угроз; наблюдается преобладание внутренних угроз над внешними; взаимосвязь внутренних и внешних угроз состоит в том, что наличие внутренних угроз детерминирует возрастание внешних.

Формулируется понятие механизма обеспечения национальной безопасности, определяется его элементный состав, дается характеристика составляющих. Большое внимание уделяется анализу нормативной базы, отечественного и зарубежного опыта становления и развития системы обеспечения национальной безопасности. Исследуется место и роль органов государственной власти Украины и институтов гражданского общества в механизме обеспечения национальной безопасности. Обосновывается целесообразность установления как одного из оснований привлечения к конституционно-правовой ответственности совершение действий (бездеятельность), которые представляют угрозу национальной безопасности. Отмечается, что функционирование органов государственной власти в сфере обеспечения национальной безопасности Украины на современном этапе происходит в условиях формирования новой модели государственного механизма и характеризуется конфронтацией властных структур и низкой эффективностью их деятельности, отсутствием четкой стратегии развития государства и общества и консолидированной стратегии обеспечения национальной безопасности; коллизионностью и несовершенством законодательства. Поэтому основные направления усовершенствования их деятельности в исследуемой сфере находятся в плоскости осознания национальных интересов страны, четкого размежевания компетенции органов государственной власти в законодательстве и консолидации вокруг преодоления угроз национальной безопасности. При этом проблемы обеспечения национальной безопасности важно осмысливать и решать с учетом внутригосударственных потребностей, особенностей переходного периода, общецивилизационных достижений, накопленных на разных этапах государственно-правового развития. Предлагаются концептуальные теоретические выводы и практические рекомендации по совершенствованию действующего законодательства в сфере национальной безопасности.

Ключевые слова: национальная безопасность, угрозы национальной безопасности, национальные интересы, конституционно-правовое регулирование вопросов национальной безопасности, обеспечение национальной безопасности, механизм обеспечения национальной безопасности.



ANNOTATION

Chuiko Z.D. Constitutional foundations of national security of Ukraine. - Manuscript.

Dissertation for scientific degree of Candidate of Law in Specialty 12.00.02 - Constitutional Law. - Yaroslav the Wise Ukrainian National Academy of Law, Kharkiv, 2008.

The dissertation is devoted to the study of problems in constitutional law regulation and practice of ensuring national security in Ukraine. The work analyzes and generalizes on theoretical level the main approaches to understanding of “national security” concept, reveals its contentual characteristic and structural elementary composition. The basic factors are determined and analyzed that affect protection of national security. The author proposes his own definition of “national security insurance mechanism” and reveals its components. Special attention is paid to analysis of role and place of government bodies in national security protection mechanism. A set of conceptual theoretical conclusions is formulated as well as practical recommendations relating to improvement of incumbent legislation in the field of national security.

Keywords: national security, threats to national security, national interests, constitutional law regulation of national security problems, protection of national security, national security protection mechanism.

Размещено на Allbest.ru