Післясталінський тоталітаризм в УРСР: ретроспектива процесу легітимації

На підставі ухвалених 1968 року Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб і сім'ю у 1969 році було прийнято Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР. Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю, затверджені Верховною Радою СРСР у 1970 році, визначили фактичний зміст норм введеного 1972 році у дію Кодексу законів про працю УРСР. 1983 року було прийнято Житловий кодекс Української РСР, розроблений на засадах Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік, ухвалених у 1981 році.

Житловий кодекс УРСР базувався, окрім інших засадничих принципів, на конституційних положеннях, які обмежували право власності на житло особистою власністю на жилий будинок і не включали до переліку видів цієї власності житло в багатоквартирних будинках. Такі будинки відносились до державного (а також відомчого, як його різновиду) і комунального, кооперативного житлових фондів. Кодексом визначалися розміри, підстави і порядок надання громадянам житлоплощі, підстави поліпшення житлових умов, порядок збереження, експлуатації та ремонту житлового фонду, відповідальність за порушення житлового законодавства.

Реалізація конституційно проголошеного права на труд, як і всіх інших прав, регулювалась законодавством у єдиній системі з вимогами і правилами щодо обов'язків, які покладалися на громадян. Як обов'язок і справу честі кожного працездатного громадянина Конституція визначала сумлінну суспільно-корисну працю та додержання трудової дисципліни. Ухилення від такої праці оголошувалось несумісним з принципами соціалістичного суспільства. Щодо порушників застосовувалися як виховні методи, так і засоби примусу. Їхній арсенал поступово розширювався. У 1983 році Президія Верховної ради СРСР внесла певні зміни до трудового законодавства. Ці зміни, разом з директивами, які містили видані того ж року спільні постанови цК КПРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС «Про посилення роботи по зміцненню соціалістичної дисципліни праці» та «Про додаткові заходи щодо зміцнення трудової дисципліни», передбачали стосовно прогульників та порушників дисципліни строкове переведення на менш оплачувану роботу, скорочення чергової відпустки, посилення відповідальності працівників за заподіяну ними при виконанні трудових обов'язків шкоду підприємству та інші.

Загалом Кодекс законів про працю УРСР містив норми, що враховували як потреби підприємств в належній організації роботи, так і інтереси власне працівників. Щодо останніх, практика застосування відповідних положень не завжди відповідала букві закону. З другого боку, наявність цих положень створювала правові основи профспілкової роботи, укладання колективних договорів, укладання і розторгнен- ня трудових договорів та забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників, внормування робочого часу, охорони та порядку оплати праці, державного соціального страхування, особливостей організації роботи жінок та молоді, нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю тощо.

Режим доволі ефективно використовував право для утвердження і стабілізації в державі відносин своєрідного «суспільного компромісу». Це був компроміс між відчуженими від власності, реальної влади і управління «низами», яким «верхи» гарантували мінімальні соціальні умови відносно забезпеченого існування, і «верхами», котрим «вдячні низи» давали можливість управляти на власний розсуд. Такі відносини підтримувалася не в останню чергу завдяки варварській експлуатації природних багатств країни. Кожен, хто усвідомлював нагромадження труднощів і проблем та пропонував шляхи їх вирішення або прагнув самостійної дії, наражався на небезпеку гонінь. Будь- яке вільнодумство переслідувалось всіма засобами, що були в розпорядженні держави, включно з її репресивними інститутами. Все- проникний партійний і державний контроль та жорстка цензура полегшували насадження у масовій свідомості ілюзій стабільності, соціально-економічних і культурних успіхів.

Підсумуємо розгляд правових контекстів легітимації тоталітарного режиму на теренах України від середини 1960-х до середини 1980-х років.

Українська РСР продовжувала існувати і розвивалась як обмежена в правах суверенності складова гіперцентралізованої держави - СРСР, що маскувала свою унітарність політико-правовою фразеологією про федеративний союз рівноправних республік. Домінуючим чинником режиму була партієцентричність держави, всієї політичної системи. Керівне ядро структур влади і управління, а також громадських організацій становила партійно-державна бюрократія. Серед головних інструментів, якими вона забезпечувала власне всевладдя, була організована компартійним апаратом і керована ним номенклатурна система контролю, підбору і підготовки кадрів в усіх сферах державного і суспільного буття, включно з тими, що впливали на формування індивідуальної і масової свідомості людей. Ці впливи стосувалися також галузей, функціонування яких сприяло піднесенню рівня освіти населення республік. В комплексі засобів легітимації режиму важлива роль відводилася законотворчій діяльності і важелям законозасто- совного та позаправового примусу. На спрямованість і форми відповідних дій певний вплив справляла залученість Радянського Союзу в систему міжнародних відносин і зобов'язань, а головне - внутрішні потреби організації суспільних відносин на стабільних, визначених і закріплених законодавчими актами засадах.

Виразною якісною ознакою розвитку в СРСР і в Україні «соціалістичної законності» було домінування легістських принципів розуміння права як настанов, законів і указів наділеної силою чинної влади. Право, згідно цих принципів, є те, що на даний час має оформлену законом силу; законним вважається те, що йде від офіційної влади.

Деякі особливості сучасного державотворення в Україні, в тому числі вітчизняна специфіка партизації інституцій державної влади і місцевого самоврядування, засвідчують схильність окремих фінансово-промислових утворень і контрольованих ними партійних об'єднань і груп політичного класу до відтворення та легітимації тоталітарних механізмів соціального управління, хай і в адаптованому до новітніх реалій вигляді.

конституійний правовий радянський судовий

Література та джерела

1. ХХІІ съезд Коммунистической партии Советского Союза, 17-31 октября 1961 года. Стен. Отчет. Т.ІІІ. М., 1962.

2. Арбатов Г. Из недавнего прошлого // Л.И. Брежнев: материалы к биографии. М., 1991.

3. Сторінки історіїКомпарттії України: запитання, і відповіді. К., 1990.

4. Испытанный отряд КПСС: К ХХІІ съезду Компартии Украины.. К., 1986.

5. Коммунистическая, партия. Украины, в цифрах: К 70-летию I съезда Компартии Украины. К., 1988.

6. Акимов В.Я., ЗасоринВ.М. Незыблемость ленинских принципов партийного строительства // Вопросы истории КПСС. 1966. - № 11.

7. КПСС в цифрах: К 80-летию Второго съезда РСДРП // Партийная жизнь. 1983. - № 15.

8. Розраховано за даними: Партийная жизнь. 1965. - №10. С.8; Партийная жизнь. 1983. - №15. С.23; Испытанный отряд КПСС. - С.13.

9. Восленский М. Номенклатура.- М., 1992; Джаваланов О.Т., Михеев В.А. Номенклаттура: эволюция отбора: историко-политологический анализ. - М., 1993; Коржихина Т.П., Фигатнер Ю.Ю. Советская номенклатура: становление, механизм действия. Вопросы истории. - 1993.-№7.- С.25-38.

10. Коржихина Т.П., Фигатнер Ю.Ю. Советская номенклатура: становление, механизм действия. Вопросы истории. - 1993.-№7.

11. Брежнев Л.И. О проекте Конституции (Основного Закона) Союза Советских социалистических республик и итогах его всенародного обсуждения. М.: Политиздат, 1977.

12. Історія партійно-радянської преси України: Підручник / За заг.ред. А.З. Москаленка. К.: Вища школа, 1989.

13. Див.: Комуністична партія. України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК. Том другий, 1941 1976. К.: Політвидав України, 1977.

14. Див.: Данилюк Ю., Бажан О. Опозиція в Україні (друга половина 50-х 80-ті рр. хХ ст.). К.: Рідний край, 2000.

15. Див.: ПогорілкоВ.Ф. Національно-державний устрій СРСР. К., 1989.

16. Див.: Відомості Верховної Ради УРСР. 1980. - № 15.

17. Див.: Сучасність. 1970. Ч.9 (117).

18. Див.: Про минуле заради майбутнього / Редкол.: І.Ф.Курас та ін. К.,

1989.

19. Див.: Відомості Верховної Ради УРСР. 1980. - № 11.

20. Див.: Відомості Верховної Ради УРСР. 1979. - № 1.

21. Історія держави і права України: Підручник. У 2-х т. / За ред. В.Я.- Тація, А.Й. Рогожина. Том 2. К., 2000.

22. Известия. - 1989. - 14 сентября.

23. Див.: Відомості Верховної Ради УРСР. 1968. - № 51.

24. Див.: Національні меншини в Україні у ХХ столітті: політико-право- вий аспект / Ред. Колегія: Курас І. Ф. (гол. ред.) та ін. К., 2000.

25. Див.: Національні відносини в Україні у ХХ ст. Збірник документів і матеріалів / Упорядники: М.Панчук (керівник) та ін. К., 1994.

26. Паин Э.А. Возвращение (о репатриации депортированных народов) / / Социологические исследования. 1990. №12.

27. Центральний державний архів громадських об'єднань України. - Ф.І. Оп. 25. Спр. 702.

28. Там само. - Спр. 891.

29. Кримські татари. Історія і сучасність. Матеріали Міжнародної наукової конференції (Київ, 13 14 травня 1994 р. / Інститут національних відносин і політології НАН України. К., 1995.

30. Губогло М., Червонная. С. Крымско-татарское национальное движение. Т.1. История. Проблемы. Перспективы. М., 1992.

Размещено на Allbest.ru