Питання розвитку науки фінансового права

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПИТАННЯ РОЗВИТКУ НАУКИ ФІНАНСОВОГО ПРАВА

Н.Ю. Пришва

Розвиток науки фінансового права в сучасних умовах визначається змінами, які відбуваються в українському суспільстві, станом вітчизняного законодавства та рівнем реформування економічних відносин.

Можна виділити два основні напрямки розвитку української фінансово-правової науки:

* еволюційний (класичний) шлях, зумовлений об'єктивними процесами економічного та правового характеру (Воронова Л.К., Кучерявенко М.П., Орлюк О.П. тощо);

* реформістський, який передбачає перегляд та зміну основних базових положень фінансово- правової науки, відмову від традиційного визначення предмета, системи фінансового права (Па- цурківський П.С., Ковальчук А.).

Зокрема, А. Ковальчук зазначає, що "фінансове право як самостійна галузь юриспруденції переживає непрості часи, якщо не сказати - період тривалого застою". В своїх працях дослідник пропонує "спільними зусиллями авторитетних вчених та зацікавлених народних депутатів домогтися запровадження в законодавчий оборот категорії "фінансове право" [1, 108], та зазначає, що в сучасних умовах "категорія "фінансове право" штучно обмежується, оскільки, фактично ігнорується та очевидність, що на фінансовому полі інтенсивно діють і розвиваються комерційні банки та інші фінансово-кредитні інституції, набуває вагомих масштабів фінансова діяльність приватних підприємницьких структур, яким влада передоручає (за певних умов) права управляти державною власністю і навіть розпоряджатися вільними бюджетними коштами" [2, 103].

Перекреслення концептуальних положень фінансово-правової науки, що є надбанням усіх попередніх десятиріч її розвитку, не дозволить дати відповідь на важливі питання, що виникають в процесі фінансової діяльності держави, місцевого самоврядування. Майбутнє за класичним шляхом її розвитку, із урахуванням висновків теорії фінансового права, починаючи з кінця ХІХ сторіччя і до сьогодення.

Серед основних проблем, які досліджуються науковцями, це питання предмету, методу та системи фінансового права; аспекти фінансово- правової відповідальності; сутність податкового процесу; недосконалість фінансово-правового понятійного апарату тощо. Зупинимося на окремих проблемних питаннях фінансово-правової науки.

Питання фінансово-правової відповідальності. Тривалий час питання щодо існування фінансово-правової відповідальності як самостійного виду відповідальності в теорії фінансового права не поставало. Серед вчених, так і практиків переважала думка, що фінансові санкції, які застосовуються за порушення податкового, валютного, банківського законодавства є мірою адміністративної відповідальності, незалежно від того, до якого суб'єкта вона застосовується (в т.ч. і до юридичних осіб). Свою позицію вони обґрунтовували посиланням на Кодекс України про адміністративні правопорушення, зазначаючи, що відповідно до ч.3 ст.2 КУпАП, його положення поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законодавством, ще не включеним до Кодексу.

Однак Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.05.01 №7-рп / 2001 дійшов висновку, що ця норма стосується лише законів, якими встановлено адміністративну відповідальність фізичних осіб. Що ж стосується фінансових санкцій, то їх слід розглядати поза межами адміністративної відповідальності.

Свою позицію Конституційний Суд України обґрунтував, виходячи із наступних положень:

• Конституція України не закріплює вичерпного переліку видів юридичної відповідальності .

• В законодавчих актах, які встановлюють відповідальність юридичних осіб за порушення законодавства у публічних сферах, не дається прямої вказівки на її вид чи характер правопорушень, а йдеться про "фінансові санкції", "штрафи" тощо.

• При встановленні адміністративної відповідальності громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення, в законодавчих актах прямо вказується на її адміністративний характер і порядок притягнення таких осіб саме згідно з нормами КУпАП [3, 11-17].

Виходячи із рішення Конституційного Суду України, штраф як фінансова санкція не підпадає під поняття "адміністративне стягнення", а є самостійним видом стягнення.

На сьогодні, фінансово-правова наука розглядає не лише фінансові санкції, як самостійний вид стягнення, а й стверджує про існування фінансово-правової відповідальності. Цей термін знайшов закріплення в чинних нормативно-правових актах, зокрема у ст. 20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", де мова йде про фінансову відповідальність осіб, що порушили порядок сплати податку з доходів фізичних осіб.

Науковцями підготовлено кілька ґрунтовних праць, в яких розкривається сутність фінансово- правової відповідальності як виду юридичної відповідальності. А.Й. Іванський зазначає, що фінансово-правова відповідальність - це міра державного осуду, яка з точки зору суб'єктивного права виявляється у нормативному та забезпеченому державним примусом у фінансовому праві обов'язку суб'єктів фінансового правопорушення зазнавати заходів державного примусу вигляді фінансових санкцій за вчинене ним правопорушення у сфері фінансової діяльності [4, 116].

Проблеми, породжені недосконалістю фінансово-правового понятійного апарату. Внаслідок недосконалості чинного фінансового законодавства окремі терміни мають однакове звучання, але несуть різне змістовне наповнення. Платники податків, інші суб'єкти податкових правовідносин не завжди можуть знайти відповідь, яку дефініцію їм застосовувати, оскільки законодавець використовуючи одні і ті ж терміни, вкладає у них різний зміст. Окремі терміни, як "податковий кредит", "податкове зобов'язання" вживаються у різних фінансово-правових актах у відмінному значенні. Наприклад, "податковий кредит" у відповідності з Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" (ст. 5) - це вид податкової пільги, якою можуть скористатися платники податків з метою зменшення оподатковуваного доходу. В Законі України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (ст. 14) терміном "податковий кредит" позначають одну з умов надання відстрочки (розстрочки) податкового зобов'язання платника. У розумінні Закону України "Про податок на додану вартість" (ст. 1 та 7 Закону) податковий кредит - це сума ПДВ, сплачена платником у складі придбаних товарів (послуг), на яку платник може зменшити своє податкове зобов'язання по ПДВ перед державним бюджетом України.

Подібні труднощі виникають і при застосуванні терміна "податкове зобов'язання". Відповідно до ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" під "податковим зобов'язанням" розуміють загальну суму податку на додану вартість, отриману (нараховану) платником податку у звітному (податковому) періоді (до бюджету сплачується не загальна сума ПДВ, а зменшена на суму податкового кредиту). В Законі України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (ст. 1) термін "податкове зобов'язання" означає обов'язок платника податку сплатити до бюджету чи державного цільового фонду відповідну суму коштів.

У зв'язку з численними змінами окремих дефінітивних норм виникають колізії між зміненою нормою закону та нормою підзаконного акту, яка буде приведена у відповідність з нормою закону не раніше чим через два-три місяці. Колізії можуть виникати і між нормами різних фінансово- правових законів, та в рамках одного закону. Так, законодавець 12.01. 05 вніс кілька змін і доповнень до Закону України "Про державну податкову службу в Україні". Закон було доповнено ст. 11-1, яка містить дефініції понять "планова податкова перевірка" та "позапланова податкова перевірка". У березні 2005 р. було внесено чергові зміни до даної ст. в частині проведення позапланових податкових перевірок. В результаті внесених змін та доповнень в рамках однієї ст. Закону виникла колізія. З одного боку встановлюється, що позапланова перевірка проводиться за рішенням суду, а з іншого - достатньою підставою для її проведення вважається наказ керівника податкового органу.

Іноді одні й ті самі фінансові правовідносини регулюються нормами різних фінансових законів, тобто відбувається дублювання в правовому регулюванні. Однак таке дублювання не завжди тотожне. Відповідні дефініції одного і того ж поняття, що містяться в різних законах, вступають в протиріччя між собою або в повному обсязі, або за окремими елементами. Така колізія характерна для норм, що регулюють відстрочку податкового зобов'язання. Відстрочка податкового зобов'язання - це перенесення строку сплати основної суми податкового зобов'язання платника податку на більш пізній період. При характеристиці поняття "відстрочка податкового зобов'язання" в ст. 14 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" законодавець акцентує увагу на таких елементах цього поняття як: * рішення про надання платнику відстрочки зі сплати податкового зобов'язання приймає керівник податкового органу та затверджує керівник податкового органу вищого рівня; * термін надання відстрочки не перевищує дванадцяти календарних місяців з моменту виникнення податкового зобов'язання.

У Бюджетному кодексі України відносини щодо відстрочки податкових зобов'язань розглядаються не як податкові, а як бюджетні. Законодавець встановлює (у ст. 50 Бюджетного кодексу України), що:

* рішення про надання відстрочки приймається виключно фінансовими органами (а не податковими органами, як це витікає із Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами");

* відстрочка може надаватись не більш як на три місяці.

Визначення поняття відстрочки податкового зобов'язання в двох законодавчих актах породжує податкову колізію, яка вирішується шляхом застосування норми спеціального податкового закону.

Дефініції, закріплені в фінансових законах, суттєво відрізняються від дефініцій таких же термінів, закріплених в господарському та цивільному законодавстві. В першу чергу це стосується термінів, які є базовими в цивільному та господарському праві. Окремі з них набувають в фінансовому законодавстві особливого змістовного значення, яке притаманне виключно фінансовим правовідносинам.

Дефініції, виведені в податкових законах, часто є незрозумілими з позицій цивільного чи господарського законодавства. Так, під "продажем товарів" в податковому законодавстві розуміють будь-які операції, що здійснюються відповідно до договорів купівлі-продажу, міни, поставки чи інших цивільно- правових договорів, які передбачають перехід права власності на такі товари (п. 1.31 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). Тобто податково-правовий термін "продаж товарів" є узагальнюючим для усіх операцій, що передбачають перехід права власності, та не може розглядатись як рівнозначний цивільно-правовому терміну "продаж товарів". Також різного тлумачення зазнає термін "господарська діяльність". В пункті 1.32 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під господарською діяльністю розуміють будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу у грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах, при умові, що безпосередня участь такої особи є регулярною, постійною та суттєвою. А в ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність визначається вже як "діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність".

На сьогодні усі податкові закони традиційно містять ст. 1 "Визначення термінів". Але закріплені у таких статтях дефініції дають лише загальну уяву про поняття, а інколи вступають у колізію з нормою податкового закону, в якій розкрито механізм регулювання відповідних правовідносин. Недосконалість податкових дефініцій позначається на ефективності податкового законодавства, є однією із суб'єктивних причин появи податкових колізій.

Прийняті протягом останніх десяти років Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" та ряд інших збагатили фінансово-правовий категоріальний апарат такими термінами як "податкова порука", "адміністративний арешт активів", "податковий агент", "податкове зобов'язання".

Наука фінансового права дає свою оцінку цим поняттям, визначаючи їх доцільність, ефективність та відповідність чинним правовим нормам.

Багато дискусій ведеться українськими ученими щодо правомірності та доцільності уживання в податкових законах терміну "податкове зобов'язання". Термін "зобов'язання" має цивільно- правову природу. Це одна із базових категорій цивільного, а не фінансового права.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому кожна із сторін має взаємні права та обов'язки. У фінансових правовідносинах одна сторона завжди представлена владним суб'єктом, який не має зобов'язань по відношенню до іншого суб'єкта правовідносин. Інша сторона - наприклад, платник податку, відповідно до фінансово-правового припису наділена в першу чергу обов'язком щодо сплати податку. Усі права, які має платник податку є похідними від його основного обов'язку - сплати податку в розмірах та строки, визначені в законі. Наприклад, право на повернення надміру сплаченого податку виникає у платника після сплати ним податку, теж саме стосується і права на застосування податкової пільги тощо.

Податкове зобов'язання, яке містить тільки обов'язки однієї сторони правовідносин, а в іншої вони відсутні, - за своєю сутністю є не зобов'язанням, а обов'язком. У фінансовому (податковому) праві є підстави розглядати не податкове зобов'язання платника податку, а лише його податковий обов'язок.