Питання кримінальної відповідальності юридичних осіб в Англії, США, Франції та Республіці Польща

Размещено на http://www.allbest.ru/

Питання кримінальної відповідальності юридичних осіб в Англії, США, Франції та Республіці Польща

кримінальний відповідальність злочин держава

Впродовж ХХ сторіччя на міжнародному рівні неодноразово ставилося питання про доцільність кримінальної відповідальності юридичних осіб. Так, міжнародні конгреси з кримінального права в Бухаресті (1929 р.), в Римі (1953 р.), в Афінах (1957 р.) висловилися за введення такої відповідальності. Міжнародний трибунал щодо злочинів нацистів в ході Нюрбергського процесу визнав, що держава та її організації можуть підлягати кримінальній відповідальності за міжнародні злочини. Європейський комітет з проблем злочинності Ради Європи (1973 р.) запропонував парламентам держав, що є членами Ради Європи, визнати юридичних осіб суб'єктами злочину. Ця пропозиція була підтримана сьомим конгресом ООН з питань попередження злочинності і поводження зі злочинцями (1985 р.). Врегулюванню питань кримінальної відповідальності юридичних осіб присвячена і ст. 18 Міжнародної конвенції про кримінальну відповідальність за корупцію (1999 р.). Комітет Міністрів Ради Європи прийняв 20 жовтня 1988 року Рекомендацію № R (88) 18 щодо доцільності встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб. В ній виділено десять принципів на яких доцільно ґрунтувати кримінальну відповідальність юридичних осіб.

Перший з них стосується кола злочинів, за які доцільно встановлювати кримінальну відповідальність. Зазначимо, що чіткого переліку злочинів, за вчинення яких доцільно встановлювати кримінальну відповідальність юридичних осіб, в Рекомендації, Додатку та Меморандумі немає. В Рекомендації звертається увага на необхідність застосування кримінального права для захисту навколишнього середовища, у боротьбі з економічними правопорушеннями та для захисту прав споживачів. Правда, в ст. 1 Додатку до Рекомендації міститься пропозиція більш широкого змісту -- застосовувати кримінальну відповідальність за правопорушення, вчинені юридичними особами під час ведення ними своєї діяльності, включаючи випадки, коли правопорушення не зв'язане з виконуваними юридичними особами завданнями.

Другий принцип закріплений в ст. 2 Додатку до Рекомендації № R (88) 18. Суть його полягає в наступному: таке підприємство підлягає кримінальній відповідальності незалежно від того, чи була встановлена конкретна фізична особа, в діянні якої є склад злочину.

Третій принцип стосується покарання юридичних осіб -- підприємств. Необхідність притягнення юридичної особи до кримінальної відповідальності доцільна в тих випадках, коли цього вимагає характер правопорушення, ступінь вини юридичної особи -- підприємства, наслідки правопорушення для суспільства і необхідність попередження правопорушень. В таких випадках, як вказано в ст. 21Меморандуму з коментарем до Рекомендації № R (88) 18, може виявитись необхідність відійти від традиційних концепцій вини і використати систему відповідальності, засновану на соціальній вині. Йдеться, зокрема, про так звану «сувору відповідальність», коли для притягнення підприємства -- юридичної особи до кримінальної відповідальності достатньо встановлення лише самого факту вчинення правопорушення і не потрібно доведення вини правопорушника. Наприклад, при торгівлі неякісними чи фальсифікованими продуктами харчування, незаконному зберіганні і поширенні наркотиків, порушенні санітарних правил, правил пожежної безпеки, правил охорони праці і т.п.

Поряд з кримінальною відповідальністю доцільно використовувати адміністративну відповідальність, коли стягнення на підприємства накладаються адміністративними органами під контролем суду. Тобто, пропонується так звана квазі-кримінальна відповідальність.

Четвертий принцип. Підприємство -- юридична особа має звільнятися від відповідальності в тих випадках, коли керівні органи підприємства не були задіяні у вчиненні правопорушення і приймали всі необхідні заходи для попередження його вчинення.

П'ятий принцип -- принцип комулятивної відповідальності. Притягнення до кримінальної відповідальності підприємства

— юридичної особи не повинно звільняти від кримінальної відповідальності фізичних осіб, задіяних у вчиненні злочину. Зокрема, службові особи апарату управління цього підприємства можуть підлягати кримінальній відповідальності за невиконання покладених на них обов'язків.

Шостий принцип. При встановленні кримінальної відповідальності підприємств.

— юридичних осіб мають переслідуватися наступні цілі: запобігання вчинення злочинів і відшкодування шкоди, заподіяної потерпілим.

Сьомий принцип. До підприємств -- юридичних осіб, що вчинять злочини, доцільно, зокрема, застосовувати такі покарання, стягнення і заходи: попередження; догана; покладення обов'язку; штраф або інше фінансове стягнення; конфіскація майна, що було задіяне у вчиненні правопорушення (знарядь, засобів вчинення злочину) або набуте внаслідок протиправної діяльності; заборона на певні види діяльності підприємства -- юридичної особи, наприклад, заборона на ведення справ з державними органами; позбавлення фінансових пільг і субсидій; заборона на рекламу товарів і послуг; відкликання ліцензії; зняття службових осіб з зайнятих посад; призначення судом тимчасового управління підприємством; закриття підприємства; ліквідація підприємства; стягнення компенсації і (або) реституції на користь потерпілого; відновлення попереднього стану; опублікування рішення про накладення покарання, стягнення чи іншого заходу впливу.

Восьмий принцип. Вибір покарання, стягнення чи іншого заходу впливу, особливо коли вони є фінансового характеру, має ґрунтуватися на врахуванні економічної вигоди, одержаної підприємством -- юридичною особою від незаконної діяльності.

Дев'ятий принцип. Для запобігання вчинення правопорушень і виключення протидії з боку підприємства -- юридичної особи застосуванню до нього покарань, стягнень або заходів впливу, компетентні органи повинні вжити проміжкових заходів до винесення основного рішення про покарання, стягнення чи інший захід впливу. Зокрема, судова заборона підприємству -- юридичній особі розпоряджатися тією частиною майна, яка необхідна для сплати штрафу чи компенсації шкоди потерпілому.

Десятий принцип. З метою забезпечення належної ефективності діяльності компетентних органів у боротьбі зі злочинною діяльністю підприємств -- юридичних осіб, доцільно забезпечити введення відомостей про такі підприємства, вчинені ними правопорушення та застосування до них покарань, стягнення чи інші заходи впливу у спеціальні реєстри.

Рекомендація Кабінету Міністрів держав членів Ради Європи від 20 жовтня 1988 р. № R (88) 18 була прийнята в той час, коли в ряді держав Європи проводилися чергові кодифікації кримінального законодавства. Характерною їх рисою стало визнання юридичної особи в КК ряду держав суб'єктом злочину. Зокрема, таке визнання відбулося в Нідерландах (1976 р.), в Португалії (1982 р.), в Фінляндії (1995 р.), в Китаї (1997 р.). Крім Англії, США, Франції, Нідерландів, Порту галії, Фінляндії, Китаю, юридична особа визнана суб'єктом злочину в Шотландії, Канаді, Данії, Люксембурзі. В таких державах як Німеччина, Швеція, Італія, Іспанія, Бельгія в тій чи іншій мірі законом допускається квазікримінальна (кримінально-адміністративна) відповідальність юридичних осіб [3, 69-70].

Стан дослідження проблеми. В доктрині кримінального права України немає спеціальних монографічних досліджень даної проблематики.

Мета наукової статті -- привернути увагу вчених-криміналістів до аналізу проблем кримінальної відповідальності юридичних осіб в зарубіжних державах.

Виклад основних положень. Щодо встановлення інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб в Англії слід зазначити, що така можливість початково виключалася, що реалізовувалось через вимогу права про те, що підсудний сам особисто повинен з'явитися в суд, а також через заборону явки в суд в особі баррістера (представника). Однак згодом це правило було скасовано. Як пише К. Кенні [6, 69], «якщо який-небудь злочин і було вчинено за вказівкою корпорації, то переслідування кримінального характеру ведуться проти окремих осіб, але не проти самої корпорації як винної у вчиненні злочину». Зазначалося, що корпорація не існує реально, не може мати волі і відповідно, не може мати винної волі. Також говорили, що якщо навіть визнати, що юридична фікція, яка наділяє корпорацію фіктивним існуванням, може бути розширена настільки, щоб наділити її фіктивною волею, то і в цьому випадку дії, які тільки і могли бути приписані утвореній таким чином фіктивній волі, повинні обмежуватися діями, пов'язаними з цілями, для здійснення яких була створена корпорація. Якщо так, то корпорація не може вчинити злочину, тому що всякий злочин вчинений нею, був би ultra vires (це позастатутні дії юридичної особи, що визначаються за загальним правом недійними). Більше того, корпорація позбавлена не тільки свідомості, а й тіла, тому не може бути піддана звичайному покаранню. «Можете повісити на шибеницю її печатку?» -- запитував адвокат в часи Якова II [6, 70].

Однак за умови комерційного обігу другої половини XX ст., корпорацій стало так багато, що надані їм можливості користуватися попередніми імунітетними правами створювати серйозну загрозу для суспільства. Тому теоретичні труднощі було відкладено в бік і сьогодні інститут кримінальної відповідальності юридичної особи в Англії існує.

«Кримінальне право -- писав ще 1879 р. Р. Філлімор у коментарях з міжнародного приватного та публічного права -- має справу з фізичними особами -- істотами, що мислять, відчувають, мають волю. Юридичні особи не мають цих атрибутів, хоча через представництво та систему управління воля визначених індивідів розглядається як воля корпорації. Для того, щоб мати підстави для застосування кримінального закону, необхідна індивідуальна воля» [2, 12].

Однак у середині XIX ст. в країнах загального права (Англія, США) суди почали в окремих випадках притягати до кримінальної відповідальності корпорації за невиконання власних обов'язків, покладених законом, а потім і за неналежне вчинення правомірних дій, результатом яких стало заподіяння шкоди суспільству. Слід підкреслити, що ця шкода повинна мати такий рівень суспільної небезпеки, що застосування санкцій інших галузей права фактично було неадекватне даній шкоді.

У 1846 p., лорд Детлем виніс рішення в справі «The Queen vs Great North of England Railway Co.» (королева проти компанії Велика залізниця Півночі Англії), в якому вказав, що корпорації можуть визнаватися суб'єктом злочину за вчинення неналежним чином правомірних дій [2, 12]. Сучасний закон визнає організацію окремою юридичною особою і з цього випливає, що організація може підлягати кримінальній відповідальності за свої дії та бездіяльність. Вважається, що організація діє через своїх управителів та службовців. Можна визнати, що організація порушує закон, проте притягнення її до кримінальної відповідальності становить очевидні юридичні проблеми. Організації можуть бути юридичними сутностями, але як можна точно визначити, хто відповідає за їхні дії? Тa чи можна орієнтуватись тут на якісь принципи? [5, 68]. Як відповідь на ці запитання Пітер Лейленд наводить наступні приклади із судової практики.

«H.L. Bolton (Engineering) Co. Ltd» проти «TJ. Graham &'Sons Ltd.» (1997). Лорд-суддя Денінг скористався порівнянням з людським тілом, щоб спромогтися розмежувати руки (службовців) та мозок (керівників, власників). Власне мозок можна ототожнити з контрольним розумом та волею компанії. Головне ж полягає в тому, що необхідно довести наявність причинного зв'язку між мозком та руками і тоді компанію можна притягати до відповідальності. Ці міркування були наведені при судовому розгляді справи універмагу «Tesco» проти Нетреса (1972). Фабула справи полягає в тому, що пенсіонер хотів купити товар за ціну, вказану на рекламному плакаті, який висів у приміщенні універмагу, але цього товару не виявилося. За позовом пенсіонера універмаг звинуватили за законом 1968 р. про опис товарів. «Tesco» -- це широка мережа універмагів, які стали доводити, що в компанії існує суворий контроль, а брак цього конкретного товару стався з вини директора цього універмагу. Палата Лордів ухвалила, що директор окремого універмагу не має достатньої влади в самій компанії й через це не може її представляти та відповідати за ці протиправні дії. Іншими словами, директор стояв дуже далеко від «мозку» компанії. Така ситуація дала змогу корпорації уникнути кримінальної відповідальності. Проблема, яка постає при розгляді багатьох справ, -- розмір штрафів, що не пов'язаний з обсягом заподіяної шкоди та спроможністю організацій платити [5, 69].

Аналізуючи судову практику, Пітер Лейленд переходить до злочинів з більшою суспільною небезпекою -- вбивств з вини корпорації. Зокрема, у червні 1989 p., невдовзі після катастрофи парома «Herald of Free Enterprises», директор служби кримінального переслідування під великим тиском громадськості вирішив висунути обвинувачення стосовно окремих членів екіпажу та проти компанії «P.L.O». Майже двісті осіб загинуло в наслідок того, що паром перекинувся, випливши з гавані з навстіж відчиненим носовим люком. Зрештою, обвинувачення зняли за браком доказів, жодна особа, що посідала становище одного з елементів контрольного розуму компаній, не мала необхідних aktus resus (дія) та mens геа (вина) простого вбивства. Хоча суддя Тернер, який розглядав справу, інструктував присяжних виправдати, заявив, що компанію в принципі можна переслідувати за просте вбивство. Він зазначив, що у великих компаніях вкрай важливо визначити службовців з контрольними функціями, які часто дуже далекі від місця, де відбувається головна діяльність компанії. А навіть коли буде подоланий цей бар'єр, згідно з теперішнім правом, потрібно буде визначити індивідуальні mens rea та actus resus конкретного службовця. З часу розгляду судової справи паромної компанії «P.L.O» суд розглянув ще одну справу, але мова йшла про меншу компанію. Фактично в англійському кримінальному праві організацію засудили за просте вбивство з її вини в грудні 1994 р. Цей вирок оголосили після трагедії в затоці Лайн-бей, коли загинуло кілька школярів. Фабула справи полягає в тому, що група підлітків разом зі своїми вчителями вирушила в подорож на каное до відпочинкового центру. Хоча діти не тренувались попередньо й не мали жодного досвіду, їх вивели в море попри непогоду й неадекватні заходи безпеки. Недовго й проплили, як опинились у скруті. Мало не всі каное перекинулись, два хлопчики та дві дівчинки втопились. Під час судового розгляду оприлюднили свідчення, згідно з якими директор центру не звертав достатньої уваги на попередні зауваження стосовно підвищення безпеки. Пітера Кайта, директора, та його компанію «OLL Ltd». звинуватили в простому вбивстві. Компанію оштрафували на 60000 фунтів стерлінгів, а Пітера Кайта засудили до трьох років позбавлення волі. Цікаво, що суд виправдав інструктора, що був із дітьми в момент трагедії.

У США, на фоні економічного зростання, збільшення кількості корпорацій, підвищення їх ролі в суспільному житті постала необхідність більш жорсткої регламентації та контролю за їх діяльністю. На початку XX ст. Конгрес США в Акті Елкінса (Elkins

Act) сформулював положення, що дія чи бездіяльність службовця корпорації в межах своїх повноважень вважається дією чи бездіяльністю самої корпорації. Це положення 1909 р. розглянув Верховний Суд США на предмет його конституційності по справі «New York Central & Hudson River Railroad Co.» vs «United States». При слуханні апеляції на обвинувальний вирок проти New York Central за порушення Акту Елкінса адвокат аргументував невідповідність Конституції розділу І Акту про відповідальність корпорації за дії службовців, агентів та співробітників тим, що накладання штрафу на корпорацію за дії її співробітників зводиться до відбирання грошей у безневинних акціонерів та їх покарання без належного судового процесу. Верховний Суд не погодився з таким твердженням, визнавши можливість кримінальної відповідальності корпорацій [2, 12].

Саме з цього рішення в США фактично й почалася робота щодо внесення змін та доповнень до відповідного законодавства. Конгрес США прийняв низку законів, які дозволили притягати до кримінальної відповідальності корпорації: за порушення законодавства про охорону навколишнього середовища, фінансових постанов, поставку споживчих продуктів небезпечних для життя та здоров'я тощо.

Американські дослідники Маршал Клайлард та Петер Йєгер відокремлюють шість Основних видів корпоративних злочинів у сфері економічної злочинності: 1) порушення адміністративних актів та постанов (недотримання урядових постанов та розпоряджень про відклик бракованих товарів чи відмову від будівництва повітряно-очисних споруд); 2) порушення природоохоронних розпоряджень, забруднення повітря та води, забруднення місцевості нафтою чи хімічними продуктами; 3) фінансові правопорушення (протизаконні субсидії політичних організацій, підкуп політиків, порушення валютного законодавства та ін.); 4) недотримання положень про захист та безпеку праці (дії, що суперечать положенням про працю та зарплату, в тому числі дискримінація найманих працівників за ознакою статі, раси чи релігії); 5) виробничі злочини (наприклад, виробництво та продаж ненадійних та таких, що становлять загрозу для життя автомобілів, літаків, автопокришок, приладів, що завдають шкоди здоров'ю товарів, ліків тощо); 6) нечесна торгова практика (наприклад, порушення умов конкуренції, встановлення договірних цін та нелегальний поділ ринку) [2, 12].

У 1978 р. Генеральний атторней штату Індіана висунув компанії Форд звинувачення у вбивстві трьох осіб, які згоріли у автомобілі марки «Пінто». Розслідування встановило, що керівництво компанії випустило автомобіль цієї марки в продаж, знаючи, що бензобак розміщений у небезпечному місці і може вибухнути у відповідній аварійній ситуації. Ця справа стала першою в історії американського правосуддя, коли корпорації було висунуто обвинувачення у вбивстві. Аналізуючи чинне кримінальне законодавство США, можна одразу зауважити декілька моментів. Цікавим є саме визначення поняття «юридична особа». Так, Звід Законів США у розділі 18 (злочини та кримінальний процес) визначає термін «юридична особа» як будь-яку особу, крім фізичної особи. А в статті 10 Кримінального кодексу штату Нью-Йорк зазначається: «Особа» означає людину, а необхідних випадках публічну чи приватну корпорацію неінкорпороване об'єднання, товариство, уряд чи урядову установу» [8, 352]. Законодавство США визнало суб'єктом злочину державу, оскільки прямо передбачило таку можливість у наведеному вище визначенні. Безперечно, цей факт свідчить про одне -- високий рівень розвитку суспільства взагалі, а також держави, зокрема.

Стосовно підстав кримінальної відповідальності юридичної особи, то вони окреслюються, наприклад, в § 20 ст. 20 Кримінального кодексу штату Нью-Йорк (кримінальна відповідальність корпорацій), а зокрема пункт 2 цієї статті: «Корпорація визнається винною у вчиненні посягання, якщо: а) поведінка, що представляє собою посягання, полягає у невиконанні покладеного правом на корпорацію спеціального обов'язку вчинити позитивні дії; або в) поведінку, що є посяганням, було здійснено санкціоновано, за наказом чи з необережності допущено радою директорів чи високопоставленим агентом-управляючим, що діяв у межах свого службового становища та в інтересах корпорації; або с) поведінка, що є посяганням була здійснена агентом корпорації та коли посягання є: 1) місдимінором чи порушенням; або 2) фелонією, описаною в § 71-2721 Законом «Про охорону навколишнього середовища». При цьому «агент» -- це директор, посадова особа корпорації чи будь-яка інша особа, уповноважена діяти в інтересах корпорації, а «високопоставлений агент управляючий» -- це посадова особа корпорації чи інший агент, який володіє визначеною у відношенні формування політики корпорації чи керівництва функцією управління підпорядкованими службовцями.

Можна узагальнити та дійти наступних висновків. Юридична особа в США може підлягати кримінальній відповідальності: 1) за активну або пасивну поведінку; 2) поведінку, яка суперечить вимогам кримінального закону; 3) поведінку, виражену в діях агента, високопоставленого агента управляючого або керівного органу; 4) за діяння, яке учиняється в інтересах корпорації, або якщо не виконується обов'язок корпорації.

Система покарань, що застосовується до юридичних осіб, є досить широкою. Зокрема, за Зводом законів США, до юридичної особи можна застосувати такі покарання як: а) строк пробації; б) сплата штрафу. Це основні види покарання, які можуть застосовуватися одночасно. Існують додаткові види покарання, як: а) наказ про кримінальну конфіскацію; б) наказ про повідомлення потерпілих; в) наказ про реституцію. Не передбачено таких видів покарань, як призупинення діяльності і ліквідація корпорації. Напевно, в цьому є свій сенс, бо законодавець пов'язує юридичну особу з робочими місцями, доходами в бюджет, тобто корпорація є частинкою економічної системи держави, якій невигідно зменшувати кількість корпорацій, наслідком чого було б збільшення безробіття, додаткові виплати на соціальну допомогу тощо.

Аналізуючи вирішення питання кримінальної відповідальності юридичних осіб за чинним КК Франції, слід насамперед зазначити, що воно було найбільш дискусійним в період обговорення його проекту. Проте більшість все таки схилялась до думки, що ідея про «безвідповідальність» останніх є кроком назад, регресом, а не прогресом в розвитку кримінального права [1, 494]. Незважаючи на розбіжність у поглядах правників, щодо доцільності встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб, за твердженням доповідачів паритетної комісії яка повинна була прийняти рішення з найбільш дискусійних питань проекта КК Франції М. Сапена та М. Рюдлоффа, інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб отримав підтримку обох палат парламенту: і Національної Асамблеї, і Сенату. Після довгого обговорення комісія прийняла наступні рішення:

Виключити можливість притягнення до кримінальної відповідальності тільки держави та місцевих органів самоуправління, якщо останні здійснюють функції, які не можуть бути делеговані іншим суб'єктам;

Встановити такі види покарань, які виключали б можливість розпуску і поміщення під судовий нагляд публічно-правових юридичних осіб, політичних партій, рухів, профспілок, тощо;

Уточнити, що поряд з відповідальністю юридичної особи можлива відповідальність і фізичної особи -- виконавця чи співучасника цього ж злочинного діяння;

Ввести для юридичних осіб п'ятикратний розмір штрафу, встановлений для фізичних осіб, а у випадку рецидиву -- десятикратний [7, 43-44].

Ці позиції знайшли своє відображення у ст. 121-2 чинного КК Франції згідно з якою, кримінальній відповідальності поряд з фізичними особами, можуть підлягати і юридичні особи, за винятком держави, за діяння вчинені на їх користь, їхніми органами чи представниками. Згідно з ч. 2 цієї ж статті до кримінальної відповідальності можуть притягуватись також територіальні одиниці і їх об'єднання, однак тільки за правопорушення, які можуть бути вчиненні у зв'язку з діяльністю, яка є предметом договору про передачу державних повноважень. Мова йде про діяльність спрямовану на задоволення колективних потреб, наприклад, комунальних послуг. В рамках же повноважень, що відноситься до державного суверенітету, вони відповідальності не підлягають [9, 103]. Окрім цього, у відповідності з ч. 3 ст. 121-2 КК Франції відповідальність юридичних осіб не виключає відповідальності фізичних осіб. Перелік злочинів, за вчинення яких юридичні особи можуть підлягати відповідальність законодавець чітко визначив. До нього входять: умисне вбивство, геноцид, необережне вбивство, нанесення тілесних ушкоджень, створення загрози для життя фізичної особи, відмивання грошей, крадіжка, вимагання, шантаж, шахрайство, зловживання довір'ям, приховування майна, пошкодження комп'ютерних систем, дискримінація, звідництво, створення умов праці чи проживання, що ганьблять людську гідність, шпигунство, тероризм, корупція, підпал, підробка грошей, екологічні злочини. Таким чином відповідальність юридичних осіб за КК Франції є:

— додатковою (поряд, а не замість фізичної особи);

— обумовленою (лише за діяння вчинені на користь юридичної особи її керівником чи представником);

— спеціальною (лише за діяння спеціально передбачені законом чи постановою) [4, 53].

Спеціальною є і система покарань, які можуть застосовуватись до юридичних осіб у випадку вчинення ними кримінальних правопорушень. У відповідності зі ст. 131-37 131-44 КК Франції встановлені такі види покарань:

1) за вчинення злочинів і деліктів:

— штраф -- максимальний розмір якого дорівнює п'ятикратному розмірові штрафу, передбаченому за це ж діяння для фізичних осіб;

— ліквідація юридичної особи;

— заборона повністю чи частково, на строк до 5 років займатись певними видами діяльності;

— встановлення на строк до 5 років судового нагляду, який полягає в призначенні судового представника, функції якого визначаються судом.

— закриття (повне чи часткове до п'яти років) всіх, одного чи декількох закладів підприємства, що використовувались для вчинення правопорушення;

— заборона (повна чи на строк до 5 років) укладення угод з державними організаціями;

— заборона (повна чи на строк до 5 років) залучення вкладів населення;

— заборона на строк до 5 років видавати чеки, за винятком тих, які дають змогу отримати готівку із вкладу чекодавця в присутності платника за чеком чи уповноважених осіб, чи використовувати кредитні картки;

— конфіскація предмета, який використовувався чи призначався для вчинення правопорушення чи предмета, який став його результатом;

— оприлюднення прийнятої судової постанови, чи поширення інформації про неї через пресу чи інші аудіовізуальні засоби розповсюдження інформації;

2) за вчинення проступків:

штраф -- максимальний розмір якого дорівнює п'ятикратному розміру штрафу, передбаченому за це ж діяння для фізичних осіб;

заборона, на строк до 1 року видавати чеки, за винятком тих, які дають змогу отримати готівку із вкладу чекодавця в присутності платника за чеком чи уповноважених осіб, чи використовувати кредитні картки;

конфіскація предмета, який використовувався чи призначався для вчинення злочинного діяння чи предмета, який став його результатом.

Окрім перерахованих основних покарань юридичній особі за вчинення правопорушень можуть призначатись такі додаткові покарання:

— конфіскація предмета, який використовувався чи призначався для вчинення злочинного діяння чи предмета, який став його результатом;

— заборона, на строк до 3 років (за вчинення правопорушень 5-го класу), видавати чеки, за винятком тих, які дають змогу отримати готівку із вкладу чекодавця в присутності платника за чеком чи уповноважених осіб, чи використовувати кредитні картки.

Як бачимо, види покарань, що можуть застосовуватись до юридичних осіб, є майновими санкціями, санкціями пов'язаними з їх діяльністю (заборона чи обмеження) чи репутацією (опублікування чи афішування судового рішення).

Необхідно зауважити, що Республіка Польща пішла далі згаданих вище рекомендацій, встановивши кримінальну відповідальність не тільки юридичних осіб, але і інших колективних суб'єктів. Згідно закону Республіки Польща від 27 червня 2002 р. «Про відповідальність колективних суб'єктів за дії, заборонені під загрозою покарання», під поняттям «колективний суб'єкт» слід розуміти: 1) юридичну особу; 2) організацію, яка не має статусу юридичної особи, за винятком державної скарбниці, організації територіального самоврядування, їх об'єднань, а також органів держави і органів територіального самоврядування; 3) торгову організацію з участю державної скарбниці або організації територіального самоврядування або союз таких організацій; 4) союз капіталів в організації; 5) суб'єкта (організацію) в стані ліквідації; 6) підприємця, що не є фізичною особою; 7) іноземну організацію.

Відповідальність колективного суб'єкта є похідною від злочинної дії фізичної особи, яка: а) зробила цю дію від імені або на користь колективного суб'єкта у межах повноважень або обов'язків щодо його представництва, ухвалення в його інтересах рішення або виконання в його інтересах внутрішнього контролю. Ці дії фізичної особи є перевищенням її повноважень або неналежним виконанням покладених на неї обов'язків; б) допущена до діяльності внаслідок перевищення повноважень або неналежного виконання обов'язків особою, діючою від імені або на користь колективного суб'єкта (пункт «а» ст. 2 Закону); в) діє в інтересах або від імені колективного суб'єкта за згодою або з відома особи, вказаної в пункті «а» ст. 2 Закону; г) є підприємцем (не особою, вказаною в пункті «а» ст. 2 Закону). Колективний суб'єкт підлягає кримінальній відповідальності лише за таку злочинну дію вказаної вище фізичної особи, яка принесла або могла принести йому майнову або немайнову вигоду.

У статті 16 Закону «Про відповідальність колективних суб'єктів за дії, заборонені під загрозою покарання», чітко визначений перелік злочинів, вчинення яких згаданою фізичною особою тягне за собою кримінальну відповідальність колективного суб'єкта. До їх числа належать окремі злочини проти: господарської діяльності; порядку страхування; діяльності щодо облігацій; порядку здійснення банківської діяльності; права промислової власності; порядку діяльності торгових союзів; порядку здійснення зовнішньоторговельних операцій; порядку виробництва і збуту зброї, вибухових матеріалів, військового спорядження, виробів і технологій військового або поліцейського значення; порядку грошового обігу, а також обігу цінних паперів; інтересів служби (хабарництво, платна протекція); порядку охорони інформації; достовірності документів; проти власності; проти сексуальної свободи і звичаїв; проти природи; проти публічного порядку; проти порядку конкуренції; проти інтелектуальної власності; проти порядку оподаткування і фінансових розрахунків; проти порядку стягнення митного збору і обороту товарів і послуг через кордон.

Для притягнення до кримінальної відповідальності колективного суб'єкта необхідним є наявність двох умов. По-перше, коли факт вчинення згаданою фізичною особою злочину, який є в переліку ст. 16 Закону, встановлений в судовому порядку і виражений у відповідному рішенні суду. По-друге, встановлено, принаймні, відсутність з боку колективного суб'єкта належних дій щодо підбору вказаної вище фізичної особи (вина щодо неналежного підбору фізичної особи), або відсутність, принаймні, належного за ним контролю, нагляду (вина в неналежному контролі, нагляді), або коли організація діяльності колективного суб'єкта не забезпечує уникнення вчинення злочину, але могла це забезпечити при дотриманні належної для даної ситуації обережності з боку колективного суб'єкта (вина щодо забезпечення нагляду).

Таким чином, є підстави стверджувати, що застосована польським законодавцем модель кримінальної відповідальності колективних суб'єктів базується на відомій теорії ідентифікації відповідальності, а також на теорії вини в неналежному виборі фізичної особи, вини в неналежному контролі, нагляді за діяльністю колективного суб'єкта, вини в неналежній організації діяльності колективного суб'єкта.

Важливим є зафіксований в ст. 6 Закону принцип, згідно якому притягнення або не притягнення колективного суб'єкта до кримінальної відповідальності не виключає цивільно-правової, адміністративно правової, а також індивідуальної кримінальної відповідальності фізичної особи, яка вчинила злочин.

Досить широкою є система покарань, які можуть застосовуватися судом до колективного суб'єкта. Серед них наступні покарання: 1) грошове покарання -- в розмірі до 10% доходу, одержаного колективним суб'єктом в році, що передує року винесення судом рішення. Але якщо цей дохід нижчий 1000 000 злотих (один долар США -- близько трьох злотих), то грошове покарання може складати до 10% витрат колективного суб'єкта в році, що передує року винесення судової ухвали (у обох випадках грошове покарання не може бути нижчим 5000 злотих); 2) заборона заохочення або рекламування здійснюваної діяльності, створених або перепродуваних виробів, послуг, засвідчення або надання свідоцтв; 3) заборона користуватися дотаціями, субвенціями або іншими формами фінансової допомоги з публічних засобів; 4) заборона отримання публічних замовлень; 5) заборона користуватися допомогою міжнародних організацій, членом яких є Республіка Польща;

заборона ведення певної основної або додаткової діяльності; 7) публікація вироку.

Закон передбачає можливості індивідуалізації покарання. Так, заборони, вказані вище в пунктах 2-6, визначаються на термін від одного до п'яти років. Що стосується грошового покарання, то воно може призначатися, залежно від виду вчиненого злочину, від одного до десяти відсотків, вказаних вище доходу або витрати (ст. 17-21). Разом з тим, заборони, згадані вище в п. 2-6, не застосовуються у випадках, коли їх використовування може привести до занепаду або ліквідації колективного суб'єкта, або невиконанню ним обов'язків у зв'язку з розривом трудових відносин з працівниками за його ініціативою.

Окрім розглянутих покарань, до колективного суб'єкта може застосовуватися судом конфіскація: а) предметів, які хоча б побічно походять від вчиненої забороненої дії; б) предметів, які використовувалися або були призначені для здійснення забороненої дії;

в) майнової вигоди, яка хоча б побічно походить від вчиненої забороненої дії; г) грошової вартості предметів або майнової вигоди, які хоча б побічно походять від вчиненої забороненої дії. Проте, конфіскація предметів, майнової вигоди або їх грошової вартості не застосовується у випадку, якщо вони підлягають поверненню іншому повноважному суб'єкту. Разом з цим суд покладає обов'язок на колективного суб'єкта повернути майнову вигоду, одержану внаслідок злочину згаданої вище фізичної особи. У тих випадках, коли колективний суб'єкт не одержав вигоди від вчиненої згаданою вище фізичною особою забороненої дії, суд може не призначати грошове покарання, застосувавши конфіскацію, певну заборону або публікацію вироку.

Повторне вчинення згаданою вище фізичною особою нової забороненої дії по закінченню п'ятирічного терміну з дня призначення судом грошового покарання, карається суворіше. Згідно зі ст. 13 Закону щодо такого колективного суб'єкта суд може застосовувати грошове покарання в розмірі, максимально передбаченого законом за здійснення даного злочину, збільшивши його на 50%. При цьому суд не обмежений щодо застосовування такого покарання у випадку загрози занепаду або ліквідації колективного суб'єкта або невиконання ним обов'язків у зв'язку з розривом трудових відносин з працівниками за його ініціативою.

Втілення в життя проголошеного Україною політичного курсу на інтеграцію в Європу пов'язане з імплементацією європейських правових стандартів до чинного українського законодавства. Повною мірою це стосується і кримінального законодавства і, зокрема, запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб.

Вивчення зарубіжного досвіду сприятиме реалізації цього завдання.

Література

1.RassatM.-L. Droit penal general. 2e edition mise a jour. Paris : PUF, 1999. -- 669 p.

2.Волженкин Б.В. Уголовная ответственность юридических лиц: Серия: «Современные стандарты в уголовном праве и уголовном процессе». -- СПб, 1998. -- 40 с.

3.Крылова Н.Е. Уголовная ответственность и основные черты // Вестник МГУ Сер. 11. Право. -- № 3. -- 1998.

4.Крылова Н.Е. Основные черты нового уголовного кодекса Франции -- М.: «Спарк», 1996. -- 123 с.

5.Лейленд П. Кримінальне право: Злочин, покарання, судочинство: Англійський підхід. / З англ. пер. П. Тарашук. -- К.: Основи, 1996. -- 207 с.

6.Стенхоуп К.К. Основы уголовного права / Пер. с англ. В.И. Каминской; Под ред. Б.С. Никифорова. -- М.: Изд-во. иностр. лит., 1949. -- 600 с.

7.Уголовний кодекс Франции / Науч. редактирование Л.В. Головко, Н.Е. Крыловой; перевод с французского и предисловие Н.Е. Крыловой. -- СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. -- 650 с.

8.Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии, Японии). Сб. законодательных материалов / Под ред. И.Д. Козочкина. -- М.: Зерцало, 1998.

--352 с.

9.Филипп Сальваж. Уголовное право Франции. Общая часть: Учебное пособие. -- Гренобль: Пресс Юниверситер де Гренобль; Н. Новгород: Изд-во Нижегородського ун-та, 2002.

Размещено на Allbest.ru