Міжнародно-правове регулювання застосування звичайних озброєнь

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародно-правове регулювання застосування звичайних озброєнь

протипіхотний міна право міжнародний

Розвиток міжнародних відносин на сучасному етапі свідчить про те, що кількість збройних конфліктів зростає. Тільки після другої світової війни у різних регіонах земної кулі було зафіксовано більш ніж 250 збройних конфліктів, в переважній більшості внутрішнього характеру.

У цих умовах важливу роль у міжнародних відносинах відіграють принципи і норми Гаазького права, які спрямовані на обмеження засобів і методів ведення війни з метою зменшення руйнівних наслідків бойових дій та забезпечення дотримання елементарних принципів гуманності в специфічних умовах збройного конфлікту. Але Гаазьке право і зокрема положення, які обмежують засоби ведення війни, у зв'язку із зусиллями світової спільноти у справі збереження миру, вважалися відмираючими і їх розвитку не приділялася достатня увага. У той же час модернізація і створення нових видів звичайної зброї швидко просувалися вперед, що призвело до значного відставання міжнародно-правового регулювання від життєвих реалій.

Крім того, це відставання пов'язане з поширеною після створення ООН думкою про те, що розвиток міжнародного гуманітарного права суперечить зусиллям у відверненні війни. Ця точка зору підлягає критиці оскільки незважаючи на всі зусилля світової спільноти, збройні конфлікти все ж тривають і тому існує необхідність регулювати їх ведення з метою пом'якшення їхніх важких наслідків. Стосовно цієї проблеми Жан Пікте відзначив: «всі визнають необхідність мати ефективні пожежні команди - але це не означає, що ми любимо пожежі і захищаємо паліїв». Лукашук І. І. розвиває цю думку таким чином: «Прийняття Статуту ООН не поклало край збройним конфліктам, а будь-яка відмова застосовувати встановлені обмеження тягне за собою великі жертви. Не можна ігнорувати логіку реальності в ім'я формальної логіки». Необхідність у міжнародному гуманітарному праві і його розвитку відпаде тільки тоді, коли збройні конфлікти перестануть існувати в реальному житті. Більше того, згідно з Главою VII Статуту ООН, застосування сили є правомірним за рішенням Ради Безпеки, а також у випадку індивідуальної або колективної самооборони. Отже, таке застосування сили повинно бути регламентоване міжнародним гуманітарним правом у відповідності до сучасних вимог.

Таким чином, на сьогодні існує велика кількість засобів ведення війни, використання яких не регулюється міжнародним гуманітарним правом, або регулюється недостатнюю мірою.

Найбільш актуальною проблемою, розглянутою у пропонованій роботі, є заборона або обмеження застосування протипіхотних мін. Згідно з підрахунками Генерального Секретаря ООН для вилучення вже встановлених в різноманітних місцях планети мін - а їх налічується більш 110 мільйонів - нам, з урахуванням темпів розповсюдження цього виду зброї, знадобилося б 1100 років. Щороку кількість встановлених мін зростає на два мільйони, разом з тим зростає і кількість жертв; вже зараз міни щомісяця вбивають і заподіюють каліцтва 2000-2500 особам.

Актуальною проблемою, що ставиться у дослідженні, також є необхідність міжнародно-правового регулювання зброї об'ємного вибуху, яка має всі передумови стати одним з найбільш руйнівних та жорстоких видів зброї в наступному столітті. Принципи міжнародного гуманітарного права (МГП) чітко визначають, що методи і засоби ведення війни не є необмеженими. При вивченні, розробці або прийнятті на озброєння нових видів зброї кожен уряд зобов'язаний визначити, чи відповідає застосування цієї зброї нормам гуманітарного права. У відповідності до цих норм забороняється застосовувати зброю, що завдає надмірних страждань, характеризується невибірковою дією і суперечить вимогам суспільної свідомості.

Стан дослідження проблеми. У Радянському Союзі, а пізніше і в пост-радянських державах, включаючи Україну, серйозні дослідження з цієї теми не проводилися. Незважаючи на те, що в роботах багатьох відомих вчених, юристів-міжнародників, таких як Мартенс Ф. Ф., Арцибасов І. М., Єгоров С. О., Бліщенко І. П., Ісакович С. В., Полторак О. І., Фуркало В. В., Хлестов О. М., розглядалися загальні питання даної проблеми, детального її вивчення здійснено не було. Тому на сьогодні не існує наукових досліджень і відповідно літератури, які всебічно висвітлювали б концепцію міжнародно-правового регулювання засобів ведення війни.

Що стосується західної літератури з міжнародного гуманітарного права, то там існує безліч авторів, які тією чи іншою мірою торкались даної проблеми. Найбільш цікаві в цьому плані роботи Пікте Ж., Кальсховена Ф., де Мулінена Ф., Нахліка С., Бувьє А., Хербі П., Гассера Х-П., Оппенгейма Л., Богіньської М., Беста Г., Meyrowits H., Schindler D., Doswald-Besk L., Roecker E., Sandoz Y., Cauderay G., Swinarski C., David E., Arrassen M. та багатьох інших.

На жаль, у роботах цих теоретиків міжнародного права розглядались окремі випадки застосування конкретних видів озброєнь з метою вирішення певної проблеми, що не могло не позначитися на глибині юридичного аналізу їхніх досліджень. Необхідно також зазначити, що майже всі названі роботи на сьогодні є застарілими і не відповідають сучасним вимогам.

Таким чином, можна констатувати, що і досі в науці міжнародного права не існує всебічного дослідження, присвяченого міжнародно-правовому регулюванню засобів ведення війни. Не досліджено також багато питань, пов'язаних з нещодавно створеними та перспективними видами озброєнь.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Тематика роботи є складовою частиною планової теми «Міжнародно-правові основи зміцнення державності України» в контексті комплексної державної програми науково-дослідницької роботи Київського університету імені Тараса Шевченка «Розбудова державності України 1996-2005 рр.»

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є розгляд, аналіз та виявлення прогалин в існуючих нормах і принципах міжнародного права, які регулюють питання заборони або обмеження застосування звичайних озброєнь; розробка пропозицій щодо їх усунення, подальший розвиток концептуальних засад теорії права Гааги, а також розробка конкретних рекомендацій щодо обмеження застосування протипіхотних мін та інших видів зброї.

У роботі шляхом міжнародно-правового аналізу правомірності застосування нових видів зброї (передусім зброї об'ємного вибуху і сучасних куль «дум-дум», які не підпадають під діючі міжнародно-правові норми) та відповідності цієї зброї до існуючих і перспективних норм міжнародного права, обґрунтовується необхідність їхньої заборони або обмеження застосування як тимчасового заходу.

Завданням роботи є також необхідність звернути увагу на активну розробку новітніх видів зброї. Відомий вчений українського походження Незабитовський В. А. ще в середині XIX століття вказував на таке: «Удосконалена організація економічних відносин, нинішня система кредиту і податків, високий розвиток природних наук і всякого роду техніки дають війні величезні кошти і нову невідому зброю. Здається навіть, що природний закон розвитку, з дивної іронії, повертає успіхи людства йому ж на загибель». Саме тому світове співтовариство повинне здійснювати постійний контроль за розробкою зброї електромагнітної, інфрачервоної, лазерної, психотропної, акустичної і генетичної; крім того, воно повинне стежити за тим, щоб наукові відкриття використовувалися на користь людству, а не для збільшення його страждань.

Методологічні та науково-теоретичні основи дисертації. З метою розкриття теми дисертації, а також виходячи з характеру поставлених завдань, в основу дослідження покладено, в першу чергу, формально-юридичний метод наукового дослідження, який дозволяє сконцентрувати увагу винятково на юридичній стороні обмеження засобів ведення війни, а також відокремити політичні та моральні аспекти проблеми. У даному дослідженні використані також історичний, порівняльний, діалектичний, логічний, системний та деякі інші методи.

В той ж час в даному дослідженні присутні певні технічні деталі. На нашу думку, ці деталі мають істотне значення, бо саме незнання їх юристами призводило до того, що численні важливі у своїй суті конвенції дуже швидко втрачали своє практичне значення, бо військові інженери легко знаходили шляхи щоб їх обминути. Типовими прикладами є Декларація про незастосування куль, що легко сплющуються і розгортаються (куль «дум-дум») 1899 року та Гаазька Конвенція (VIII) про встановлення підводних мін, що автоматично вибухають від дотику, 1907 року.

У дисертації широко використані положення загальнотеоретичних і спеціальних робіт вітчизняних та зарубіжних вчених з проблематики обмеження засобів ведення війни.

Істотний вплив на формування відповідних положень пропонованої роботи мали ідеї, що містяться в фундаментальних роботах з теоретичних і практичних питань міжнародного права, зокрема в роботах Буткевича В. Г., Євінтова В. І., Денисова В. Н., Муравйова В. І., Сандровського К. К., Ісаковича С. В., Заблоцької Л. Г., Мицика В. В., Буроменського М. В., Репецького В. М., Акуленка В. І., Дмитриева А. І., Мережка О. О., Лукашука І. І., Василенка В. А., Тункіна Г. І., Мовчана А. П., Мюллерсона Р. А., Карташкіна В. А., Левіна Д. Б., Фельдмана Ф. І., Крилова С. Б. та інших.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше в Україні систематизовано досліджуються питання, що стосуються засобів ведення війни, розглядається історія розвитку гаазького права і конкретні приклади заборони або обмеження застосування різноманітних видів звичайної зброї.

У дисертації вперше у науці міжнародного права докладно обґрунтовується необхідність заборони або, як тимчасового заходу, обмеження застосування зброї об'ємного вибуху, а також вперше на пост-радянському просторі розроблені конкретні рекомендації щодо механізмів заборони сучасних куль, що легко розгортаються або сплющуються в тілі людини та не підпадають під діючі норми Гаазького права, незалежно від причин, які викликають подібний ефект.

Поряд з теоретичною стороною роботи значна увага приділена деяким практичним моментам, спрямованим на підвищення ефективності існуючих на сьогодні інститутів гаазького права, що забороняють або обмежують застосування конкретних видів звичайної зброї, зокрема протипіхотних мін.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. У дисертації проведено всебічне дослідження правових питань, пов'язаних із засобами ведення війни.

Зокрема можна виділити такі аспекти використання результатів дисертації:

Практичний - у роботі МЗС України при формуванні зовнішньополітичного курсу держави в гуманітарній сфері, а також у роботі Міністерства оборони при прийнятті на озброєння нових видів звичайної зброї.

Правотворчий - під час розробки, обговорення і укладання міжнародно-правових документів, спрямованих на заборону й обмеження застосування конкретних засобів ведення війни, а також при прийнятті доповнень до Кримінального кодексу України.

Інформаційно-аналітичний - у процесі розповсюдження і пропаганди міжнародного гуманітарного права.

Науково-дослідний - у питаннях визначення правомірності використання конкретних видів звичайної зброї;

Науково-освітній - у процесі викладання курсів з міжнародного права в цілому і міжнародного гуманітарного права зокрема.

Крім згаданого вище, ця робота безпосередньо пов'язана з діяльністю Київської регіональної делегації (представництвом) Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ), у відповідності до Угоди від 5 грудня 1995 року, укладеної з Урядом України.

Одним з найбільш важливих завдань МКЧХ в регіоні є імплементація норм міжнародного гуманітарного права у внутрішнє законодавство, а також його активне розповсюдження і розвиток.

Важливість роботи, яка проводиться МКЧХ в Україні, була відзначена Президентом Кучмою Л. Д. під час його візиту в штаб-квартиру МКЧХ в Женеві і зустрічі з Президентом МКЧХ д-ром. Соммаругою 21 березня 1996 року.

Особистий внесок здобувача. Дисертант сформулював низку нових наукових положень, які виносяться на захист:

Доведена необхідність подальшого врегульовувати застосування окремих видів звичайної зброї для забезпечення адекватного міжнародно-правового регулювання використання нових видів озброєнь.

Виокремлені критерії для визначення зброї, що здатна завдавати «надмірні пошкодження або надмірні страждання» - така зброя при використанні проти людини здатна спричиняти:

- специфічну хворобу, специфічний ненормальний фізіологічний стан, специфічний ненормальний психологічний стан, специфічну та постійну непрацездатність або специфічне каліцтво;

- польову летальність понад 25 % або лікарняну летальність понад 5 %;

- поранення третього рівня (grade 3) за класифікацією поранень Червоного Хреста;

- наслідки, проти яких не існує визначеного та доведеного лікування.

Обґрунтована необхідність загальної заборони протипіхотних мін як таких, що суперечать таким принципам Гаазького права:

- сторони, що беруть участь у конфлікті, повинні завжди розмежовувати цивільне населення і комбатантів. Цивільне населення не повинне бути об'єктом нападу. Напади невибіркового характеру і застосування зброї невибіркової дії забороняються;

- забороняється застосовувати зброю, що завдає надмірних страждань;

- забороняється застосовувати зброю, руйнівна дія якої є невідповідною у відношенні до поставленої військової мети.

Аж до повної заборони мін необхідно як тимчасовий захід виконувати рекомендації, викладені в підрозділі 2.2.

Запропоновано привести заборону застосування куль «дум-дум» у відповідність до сучасних вимог для того, щоб захист від надмірних ушкоджень, який вона повинна була надати, зберігся і в сучасних умовах, а саме заборонити застосовування зброї і боєприпасів калібру менше ніж 12,7 мм., які на відстані стрільби як мінімум у 25 метрів вивільнюють більше ніж 20 джоулів енергії на кожному сантиметрі перших 15 сантиметрів шляху кулі в тілі людини.

Вироблені пропозиції щодо підвищення ефективності механизму міжнародно-правового захисту навколишнього середовища під час збройних конфліктів.

Доведена необхідність заборони зброї об'ємного вибуху як такой, що має невибірковий характер, завдає надмірних страждань і завдає просторові, довгочасні і серйозні збитки навколишньому середовищу. Якщо заборонити таку зброю на сучасному етапі не вдасться, то як тимчасовий захід необхідно обмежити її застосування шляхом прийняття положень, аналогічних тим, що обмежують застосування запалювальної зброї.

Пропонується проект статті Кримінального кодексу України щодо порушення норм, що регулюють методи та засоби ведення бойових дій.

Апробація результатів дисертації. Основні дисертаційні положення обговорювались на науково-практичній конференції «Україна і міжнародне право на межі тисячоліть (до завершення 10-ліття міжнародного права ООН 1989-1999)» (листопад 1999 р., м. Київ), на десяти семінарах «Право збройного конфлікту», проведених МКЧХ для Збройних Сил України і одному аналогічному семінарі для Збройних Сил Бєларусі, зокрема в Академії Збройних Сил України (жовтень 1996 р., м. Київ), Харківському військовому університеті (жовтень 1996 р., м. Харків), Одеському інституті Сухопутних військ (листопад 1996 р., м. Одеса), Київському військовому гуманітарному інституті (березень 1997 р., м. Київ), для контингенту миротворчих сил України (вересень 1997 р., м. Київ), для командування головного штабу Військово-Повітряних Сил України (вересень 1997 р., м. Вінниця), в Харківському військовому університеті (листопад 1997 р., м. Харків), Київському інституті Сухопутних військ (лютий 1998 р., м. Київ), а також на засіданні кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні ідеї дисертації викладені в 9 наукових публікаціях.

Структура і обсяг дисертації. З урахуванням поставлених перед дисертаційним дослідженням завдань, дисертація структурно складається зі вступу, трьох розділів (вісім підрозділів), висновків, списку використаних джерел та додатку.

Загальний обсяг дисертації становить 184 сторінки, список використаних джерел займає 17 сторінок, додаток займає 2 сторінки.

У вступі розкриваються сутність і стан наукової проблеми та ії значущість, підстави і вихідні дані для розробки теми, обґрунтовується необхідність проведення дослідження й подається загальна характеристика дисертації.

Розділ перший - «Поняття та еволюція розвитку Гаазького права» - присвячений дослідженню історико-правового аспекту проблеми, теоретичним засадам обмеження застосування звичайної зброї, а також міжнародно-правовому аналізу Конвенції про звичайну зброю 1980 року, зокрема нового Протоколу IV до неї - про заборону засліплюючої лазерної зброї.

У цьому розділі висвітлюється комплекс взаємопов'язаних питань, що характеризують норми Гаазького права, які забороняють або обмежують застосування конкретних видів звичайної зброї, для чого докладно, з використанням історичних фактів, розглядаються такі принципи сучасного МГП, як гуманність, співрозмірність (пропорційність), вибірковість та військова необхідність.

Розвиток міжнародних відносин на сучасному етапі свідчить про те, що кількість збройних конфліктів зростає. Тільки після другої світової війни у різних регіонах земної кулі було зафіксовано більше ніж 250 збройних конфліктів у переважній більшості внутрішнього характеру.

У цих умовах важливу роль у міжнародних відносинах відіграють принципи і норми Гаазького права, спрямовані на обмеження засобів і методів ведення війни з метою зменшення руйнівних наслідків бойових дій та забезпечення дотримання елементарних принципів гуманності в специфічних умовах збройного конфлікту.

Право Гааги можна визначити як сукупність звичаєвих та договірних міжнародно-правових норм, що регулюють права і обов'язки ворогуючих сторін під час збройного конфлікту (як міжнародного, так і внутрішнього характеру) та обмежують засоби і методи ведення бойових дій. У сукупності з правом Женеви, яке регулює захист жертв війни, право Гааги складає міжнародне гуманітарне право, що застосовується під час збройних конфліктів. Деякі дослідники вважають, що до складу міжнародного гуманітарного права входить також право Нью-Йорка, яке розвивається під патронатом ООН та регулює, в першу чергу, дотримання основних прав людини під час збройних конфліктів, покарання воєнних злочинців та використання ядерної зброї.

Протягом всієї історії людства можна простежити, як розвивалися правила, які, незважаючи на фундаментальну розбіжність політико-ідеологічних, моральних, культурних і соціально-економічних понять, притаманних різним цивілізаціям, мали дуже схожий зміст у тому, що стосувалося поводження у воєнних ситуаціях. Проблема полягала в тому, що ці обмеження або носили звичаєво-правовий характер, або містилися у внутрішньодержавних документах.

У сучасному розумінні розвиток Гаазького права почався в середині XIX століття. Паралельний розвиток військової технології та законів і звичаїв війни був заснований на принципі, проголошеному ще в 1863 році в «Інструкції польовим військам США», розробленій Френсісом Лібером. У статті 15 Кодексу Лібера записано: «Люди, що піднімають зброю одне проти одного в ході війни між державами, не перестають бути при цьому носіями моральних цінностей, відповідальними одне перед одним і перед Богом».

У Петербурзькій декларації 1868 року, вказується на таке: «… єдиною законною метою… у ході війни є ослаблення військових сил супротивника; [для чого] достатньо вивести з ладу максимально можливе число військовослужбовців; [і] що така мета перевищується при використанні зброї, яка призводить до даремного збільшення страждань виведених з ладу солдат…».

Найбільш загальноприйнятне визначення цих принципів приводиться в Оксфордському керівництві 1880 року, а також у прийнятих пізніше в 1899 і 1907 роках Положеннях, що є додатками до Гаазьких конвенцій (II) і (IV) відповідно, про закони і звичаї сухопутної війни. У статті 22 Положення 1907 року вказується, що право протидіючих сторін застосовувати засоби нанесення збитків супротивникові не є необмеженим.

У 1977 році всі ці елементи були зведені в статті 35 Додаткового Протоколу I до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв у період міжнародних збройних конфліктів. У статті 36 також зазначено, що законність нових видів зброї, методів і засобів ведення війни повинна оцінюватись, виходячи з норм і принципів міжнародного права. Принципи, закріплені в статті 35 Протоколу I, підтверджуються і в преамбулі Конвенції про звичайну зброю 1980 року.

У першому розділі наводятся чотири конкретних критерії для визначення зброї, спеціально сконструйованої для того, щоб бути здатною завдавати «надмірні пошкодження або надмірні страждання».

Розділ другий - «Проблеми МП регулювання обмеження застосування протипіхотних мін» - присвячений МП аналізу існуючої нормативної бази, питанням підвищення ефективності нормативного регулювання у застосуванні протипіхотних мін, а також імплементації норм, регулюючих методи та засоби ведення бойових дій, у внутрішнє законодавство України, зокрема в Кримінальний Кодекс.

Велика увага в другому розділі приділена вивченню проблем МП регулювання використання протипіхотних мін, що на сьогодні є одним з найактуальніших питань в МГП. Автор розглядає як звичаєві, так і договірні принципи та норми сучасного МГП. Зокрема в роботі проведено докладний аналіз нової редакції Протоколу II про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв, з поправками, внесеними 3 травня 1996 р., а також запропоновано конкретні рекомендації щодо поліпшення Конвенції ООН про заборону або обмеження у застосуванні конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що заподіюють надмірні пошкодження або мають невибіркову дію, 1980 р. Далі докладно розглядається нова Конвенція про заборону використання, накопичення, виробництва і передачі протипіхотних мін та їх знешкодження (Оттавська конвенція).

На основі аналізу автор прийшов до висновку, що незважаючи на те, що коли Оттавську Конвенцію буде ратифіковано переважною більшістю держав, можна буде заявити, що з точки зору міжнародно-правової нормотворчості питання про заборону мін є вирішеним, набуває головного значення імплементація міжнародно-правових норм, оскільки від цього вирішальною мірою залежить ефективність міжнародного права.

Незважаючи на те, що більша частина положень міжнародного гуманітарного права є нормами прямої дії (самоздійснюваними), багато положень цього права передбачають зобов'язання держав вживати на національному рівні особливі заходи з імплементації для того, щоб створити конкретний механізм застосування несамоздійснюваних норм.

Імплементація міжнародного гуманітарного права передбачає вжиття цілого ряду заходів за участю багатьох органів державної влади. Заходи щодо імплементації включають, наприклад, переклад відповідних конвенцій і протоколів національними мовами країн-учасниць, введення в дію кримінального законодавства для припинення порушень міжнародного гуманітарного права, поширення знань про це право, запровадження інституту юридичних радників у збройних силах і т. д.

З усього комплексу заходів щодо імплементації, які повинні бути вжиті державами, в рамках другого розділу докладно розглянуто два пріоритетних напрямки. Йдеться про прийняття кримінального законодавства, необхідного для забезпечення ефективних кримінальних покарань для осіб, що вчинили або наказали вчинити порушення міжнародного гуманітарного права, а також поширення знань про міжнародне гуманітарне право.

У відповідності до ст. ст. 49 і 50 І Женевської конвенції, ст. ст. 50 і 51 ІІ Женевської конвенції, ст. ст. 129 і 130 ІІІ Женевської конвенції, ст. ст. 146 і 147 IV Женевської конвенції, ст. ст. 11, 85 і 86 Додаткового протоколу І, які застосовуються у випадку міжнародного збройного конфлікту, Україна, яка ратифікувала як Женевські конвенції, так і Додаткові протоколи до них, зобов'язана припиняти на національному рівні зазначені в них серйозні порушення, що також називаються "військовими злочинами" у відповідності до п. 5 ст. 85 Додаткового протоколу І. Таким чином, згідно із зазначеними міжнародними документами на Україну покладено юридичне зобов'язання передбачити у своєму внутрішньому законодавстві повний перелік таких серйозних порушень, здійснених під час міжнародного збройного конфлікту.

Разом з тим Україна має повне право передбачити у своєму внутрішньому законодавстві можливість кримінального переслідування і за інші порушення міжнародного гуманітарного права, в тому числі Оттавської Конвенції навіть до приєднання до неї, або за ті самі порушення, вчинені в інших ситуаціях, наприклад під час внутрішнього збройного конфлікту. Що стосується конкретних складів злочинів, Кримінальний кодекс України необхідно доповнити статтею, яка була б розроблена у відповідності до зобов'язань, передбачених міжнародними договорами, ратифікованими Україною. У додатку пропонується проект статті Кримінального кодексу України щодо порушення норм, які регулюють методи та засоби ведення бойових дій.

Стосовно умов припинення на національному рівні серйозних порушень Женевських конвенцій і Додаткового протоколу I необхідно підкреслити, що згідно з окремими положеннями міжнародного права в кримінальному законодавстві держав повинні бути передбачені особливі принципи припинення серйозних порушень. Йдеться зокрема про: універсальну юрисдикцію національних судів; незастосування строків давності до військових злочинів; відповідальність начальників; неприпустимість посилань на той чи інший інтерес або необхідність для виправдання серйозного порушення міжнародного гуманітарного права.

Крім запобігання порушень і покарання за їх здійснення, Україна після ратифікації Оттавської Конвенції повинна буде здійснити низку позитивних заходів щодо забезпечення виконання Конвенції. Ці заходи можуть включати:

розробку та реалізацію планів зі знищення складованих протипіхотних мін;

розробку та реалізацію планів з розмінування;

розробку та реалізацію програм з інформування про мінну небезпеку та надання допомоги жертвам;

розробку та реалізацію програм з отримання допомоги у проведенні заходів, зазначених в пунктах 7 (a, b, с) статті 6, у рамках міжнародного співробітництва;

підготовку і подання депозитарію щорічного звіту про виконання Конвенції та інші заходи щодо зміцнення довіри (стаття 7). Перший такий звіт повинен бути наданий через 180 днів після того, як Конвенція стане обов'язковою для України.

Розділ третій - «Міжнародно-правовий механізм заборони нових видів зброї» - присвячений впливу звичайної зброї на навколишнє середовище, а також механізму заборони конкретних видів звичайної зброї, зокрема куль «дум-дум» та зброї об'ємного вибуху.

У даному розділі проведено докладний аналіз МП норм, що обмежують вплив звичайної зброї на навколишнє середовище, зокрема Конвенції про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище (Конвенція ЭНМОД), та Додаткового протоколу I 1977 р..

Можна зробити висновок про те, що в наступному столітті заборона застосовувати засоби ведення бойових дій, які мають своєю метою завдати або, як можна очікувати, завдадуть просторових, довгочасних і серйозних збитків природному середовищу, буде одним з головних критеріїв заборони нових видів зброї. Крім того, необхідно розповсюдити дію існуючих міжнародно-правових норм на збройні конфлікти неміжнародного характеру.

У статті 36 «Нові види зброї» Додаткового протоколу I 1977 р. зазначається: «При вивченні, розробці, придбанні або прийнятті на озброєння нових видів зброї, методів або засобів ведення війни Висока Договірна Сторона повинна визначити, чи підпадає їхнє застосування при деяких або при всіх обставинах під заборони, що містяться в нинішньому Протоколі або в будь-яких інших нормах міжнародного права, що застосовуються до Високої Договірної Сторони».

Цілком очевидно, що навіть за відсутності такого роду статті на державу покладено обов'язок визначити, чи є законними методи або засоби ведення війни, які вона застосовує. Наведене положення підкреслює такий обов'язок і його суть вже знайшла нормативне вираження в декількох державах, таких як США, Великобританія, Канада, Швеція, що передбачили процедури або механізми цього визначення. Це нове положення дозволяє привернути увагу урядів до проблеми, що виникає в зв'язку з оцінкою військових переваг і негативних для людини сторін нових видів зброї.

У 1899 р. Гаазька мирна конференція прийняла Декларацію, що забороняє застосування «куль, що легко розгортаються або сплющуються в людському тілі, до яких відносяться оболонкові кулі, у яких тверда оболонка не покриває усього сердечника, або має надрізи». Протягом майже 100 років, що пройшли з того часу, ця Декларація в основному дотримувалася - в усякому випадку в її буквальному розумінні: кулі, про які в ній говориться, майже ніколи не застосовувались у війнах. Однак конвенція дуже швидко втратила своє практичне значення, тому що військові інженери легко знаходили шляхи, щоб її обминути. Зокрема, якщо куля не деформується подібно до класичної кулі «дум-дум» і все ж таки швидко передає свою енергію тілу яким-небудь іншим чином, то вона не підпадає під заборону міжнародного права. Таким чином, заборону на застосування куль «дум-дум» необхідно привести у відповідність з сучасними вимогами для того, щоб захист від надмірних пошкоджень, який вона повинна була надати, зберігся і в сучасних умовах, а саме заборонити застосовувати зброю і боєприпаси калібру менше ніж 12,7 мм., що на відстані стрільби як мінімум в 25 метрів вивільнюють більше ніж 20 джоулів енергії на кожному сантиметрі перших 15 сантиметрів шляху кулі в тілі людини.

Велика увага в роботі приділена вивченню проблем використання зброї об`ємного вибуху, яка має усі передумови стати однією з найбільш руйнівних та жорстоких видів зброї в наступному столітті. У роботі проведено докладний аналіз невідповідності цієї зброї існуючим нормам і принципам міжнародного гуманітарного права, зокрема принципам вибірковості, пропорційності та забороні завдавати надмірні страждання. Автор обґрунтовує необхідність заборони, або, як тимчасового заходу, обмеження застосування зброї об'ємного вибуху, а також пропонує конкретні рекомендації щодо міжнародно-правових механізмів вирішення цієї проблеми.

Аналіз, здійснений в дослідженні, дав можливість зробити такі висновки:

1. Загальні висновки:

норми міжнародного права, які встановлюють обмеження стосовно методів і засобів ведення війни, на сьогодні, являють собою достатньо розвинений базис забезпечення захисту цивільного населення та інших жертв збройних конфліктів, але необхідно і надалі врегульовувати застосування окремих видів звичайної зброї для забезпечення адекватного міжнародно-правового регулювання використання нових видів озброєнь. Крім того, для підвищення ефективності норм Гаазького права велике значення має його імплементація. Україна зобов'язана припиняти на національному рівні серйозні порушення МГП, які є "військовими злочинами", а також має право передбачити в своєму внутрішньому законодавстві можливість кримінального переслідування за інші порушення міжнародного гуманітарного права. У додатку пропонується проект статті Кримінального кодексу України щодо порушення норм, які регулюють методи та засоби ведення бойових дій.

при вивченні, розробці, придбанні або прийнятті на озброєння нових видів зброї, засобів або методів ведення війни державам необхідно визначати, чи підпадає їхнє застосування за деяких або за всіх обставин під заборони, що накладаються правом Гааги. Для визначення зброї, яка здатна завдавати «надмірні пошкодження або надмірні страждання», держави можуть використовувати такі критерії - ця зброя при використанні проти людини здатна спричиняти:

- специфічну хворобу, специфічний ненормальний фізіологічний стан, специфічний ненормальний психологічний стан, специфічну та постійну непрацездатність або специфічне каліцтво;

- польову летальність понад 25 % або лікарняну летальність понад 5 %;

- поранення третього рівня (grade 3) за класифікацією поранень Червоного Хреста;

- наслідки, проти яких не існує визначеного та доведеного лікування.

2. Стосовно протипіхотних мін:

протипіхотні міни підлягають загальній забороні як такі, що суперечать наступним принципам Гаазького права:

- сторони, що беруть участь у конфлікті, повинні завжди розмежовувати цивільне населення і комбатантів. Цивільне населення не повинне бути об'єктом нападу. Напади невибіркового характеру і застосування зброї невибіркової дії забороняються;

- забороняється застосовувати зброю, що завдає надмірних страждань;

- забороняється застосовувати зброю, руйнівна дія якої є невідповідною у відношенні до поставленої військової мети;

аж до повної заборони мін необхідно як тимчасовий захід виконувати рекомендації, викладені в підрозділі 2.2.

3. Стосовно куль «дум-дум»:

заборону застосування куль «дум-дум» необхідно привести у відповідність із сучасними вимогами, з тим, щоб захист від надмірних пошкоджень, яку вона повинна була надати, зберігся і в сучасних умовах, а саме заборонити застосовування зброї і боєприпасів калібру менше ніж 12,7 мм., які на відстані стрільби як мінімум у 25 метрів вивільнюють більше ніж 20 джоулів енергії на кожному сантиметрі перших 15 сантиметрів шляху кулі в тілі людини.

4. Стосовно охорони навколишнього середовища:

для ефективного захисту навколишнього середовища необхідно розповсюдити дію існуючих міжнародно-правових норм на збройні конфлікти неміжнародного характеру.

5. Стосовно зброї об'ємного вибуху:

зброя об'ємного вибуху підлягає забороні, оскільки має невибірковий характер, завдає надмірних страждань і завдає просторові, довгочасні і серйозні збитки навколишньому середовищу;

якщо заборонити таку зброю на сучасному етапі не вдасться, як тимчасовий захід необхідно обмежити її застосування шляхом прийняття положень, аналогічних тим, що обмежують застосування запалювальної зброї.

Гаазьке право є не стільки ціллю, скільки засобом досягнення мети - збереження людяності перед обличчям суворої реальності війни. З цією реальністю ми стикаємося щодня, тому і цей засіб залишається необхідним.

Питання гуманітарного права, якими б вони не були різноманітними і складними, можуть бути зведені до основної проблеми: проблеми рівноваги між вимогами гуманності і військової необхідності. Доведення «військової необхідності» є не що інше, як заява про те, що в ході збройного конфлікту деякі дії немовби дозволені тільки тому, що вони продиктовані жорстокою логікою війни. Положення Гаазького права стверджують протилежне, а саме, що навіть у ході збройного конфлікту деякі дії недопустимі, тому що вони є кричущим порушенням законів гуманності. Безумовно, дуже важко врівноважити ці дві протилежні вимоги, але робити це необхідно.

Гармонізація національного законодавства України з міжнародним правом є надзвичайно важливою проблемою, від розв'язання якої залежить успіх правової реформи та розвиток міжнародного співробітництва за участю нашої держави.

Таблиця

1.Цибуленко Є.М. Проблема заборони мін та засліплюючої лазерної зброї // Український часопис прав людини. - 1996. - №1. - С. 49-53.

2.Цибуленко Є.М. Зброя об'ємного вибуху у світлі міжнародного гуманітарного права. // Вісник київського університету. Міжнародні відносини. - 1997. - випуск 7, частина ІІ. - С. 124-128.

3.Цибуленко Є.М. Зброя об'ємного вибуху в світлі міжнародного гуманітарного права. (доповнена) // Право України. - 1998. - №12. - С. 109-113.

4.Цибуленко Є.М. Оттавська конвенція - інструмент заборони протипіхотних мін. // Право України. - 1999. - №9. - С. 118-121.

5.Цибуленко Є.М. Протипіхотні міни і міжнародне гуманітарне право // Держава і право. Щорічник наукових праць молодих вчених. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Ін Юре. - 1999. - Випуск 2. - С. 423-428.

6.Цыбуленко Е.Н. Противопехотные мины - вызов, брошенный человечеству. // Красный Крест. Бюллетень Белорусского Красного Креста. - 1997. - №1. - С. 10-11.

Размещено на Allbest.ru