Сучасний тероризм: стан і шляхи його запобігання в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М.Корецького

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність: 12..00.08. - кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право

СУЧАСНИЙ ТЕРОРИЗМ: СТАН І ШЛЯХИ ЙОГО ЗАПОБІГАННЯ В УКРАЇНІ

АНТИПЕНКО ВОЛОДИМИР ФЕДОРОВИЧ

Київ - 1999

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток сучасного світу характеризується існуванням глобальних проблем, де, поряд з такими “традиційними”, як термоядерна, екологічна, енергетична, демографічна, продовольча, все більш значне місце займають організована злочинність і тероризм.

Якщо у 1980 році у світі було зафіксовано 500 терактів, то у 1996 році їх кількість становить більше ніж 5 тисяч. Внаслідок міжнародних терористичних актів у 1996 році загинуло у Азії 1409 осіб, на Близькому Сході 711 осіб, у Європі 473 особи.

Тероризм як небезпечне явище у політичному, соціально-економічному житті, міжнаціональних відносинах світового співтовариства став предметом пильної уваги політологів, юристів, істориків, психологів та інших науковців. Але, незважаючи на значний суспільний інтерес, чіткої концепції тероризму, яка б з точки зору кримінологічної науки розкривала суттєві характеристики цієї небезпеки і, тим самим, вказала на шляхи її запобігання та створення можливостей протидії, поки що не розроблено.

Така слабка науково-теоретична озброєність проти тероризму має пояснення. Найбільш значні напрацювання науковців у цій галузі, що глибоко досліджують історію тероризму, його суспільно-політичні, соціально економічні, релігійні та інші причини, припадають на 60-80-ті роки. Серед них можна назвати праці В.Лакера “Тероризм”, Ф.Тессандорі “Про червоні бригади”, Я.Немеша “Терористи у ФРН (группа Баадера-Майнхоф)”, Л.А.Моджорян “Тероризм: правда і вигадки”, Є.Г.Ляхова “Тероризм і міждержавні відносини”, Ж.Діспо “Машина терору”, а також монографії та статті А.Александера, Дж.Бейкера, Дж.Белла, Ч.Добсона, Б.Дженкінса, М.Креншоу, Д.О”Брайена, А.Політі, П.Уілкінсона, А.Курца, М.Ренсторпа та інших. У т. зв. постперебудовний період вийшли в світ розробки Ю.М.Антоняна, В.В.Вітюка, Н.С.Бєглової, М.Я.Лазарєва, В.С.Коміссарова, А.Е.Жалінського, С.О.Ефірова, В.В.Лунєєва та інших. В Україні теоретичними дослідженнями щодо проблем боротьби з тероризмом, на жаль, займається небагато спеціалістів (В.О.Глушков, В.В.Крутов, В.П.Ємельянов, Д.Б.Глущенко та ін.).

Не піддаючи сумніву науково-пізнавальну цінність та науково-прикладне значення цих напрацювань, необхідно відзначити що багато з них розроблені в період активного ідейно-політичного протистояння двох систем (чи під їх інерційним впливом); до того ж з плином часу тероризм зазнає змін, активізується, тому критерії механізмів зародження, функціонування, та адаптування характеристик цього складного злочину до понять кримінології потребують коригування і більш поглибленої розробки.

У дослідженнях сучасних фахівців в основному превалює тенденція оцінювання стану тероризму, прогнозується подальше зростання його небезпечності.

Докорінні причини кримінологічного, етнотериторіального, політичного та соціально-економічного характеру, усунення або послаблення яких суттєво б підірвало базу, на якій існує та паразитує тероризм, залишаються поки що без належної уваги.

Оскільки постає питання про розробку і налагодження загальнодержавної комплексної системи заходів щодо протидії тероризму, виникає нагальна потреба поглиблено вивчити кримінологію цього явища крізь призму наднаціональної оцінки, проаналізувати світовий досвід боротьби з ним та уяснити, чому, незважаючи на значні зусилля провідних держав світу, успіхи в боротьбі з тероризмом у цілому ще досить скромні.

Без всебічного кримінологічного дослідження докорінних причин та витоків тероризму не можна дійти до розуміння механізму його зародження та функціонування. Зростаюча тенденція орієнтації на міжнародно-правові методи протидії тероризму висуває на потребу необхідність вивчення і усунення перешкод на шляху їх оптимізації. Такий підхід вбачається послідовним і відкриває більш широкі можливості для визначення шляхів протидії тероризму на національному рівні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано згідно з планом науково-дослідної роботи Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України на 1998 р. і перспективним планом на 1998-2000рр., де передбачається фундаментальний напрям наукових досліджень Інституту з теми: “Боротьба із злочинністю в сфері підприємства. Проблема кримінологічної безпеки суспільства” (4.4.08.РК 0196 №012889).

Мета і задачі дослідження. - з'ясувати історичну, політичну, соціально-економічну та соціально-біологічну детермінованість тероризму, що служитиме обґрунтуванням найбільш ефективних шляхів його запобігання.

У зв'язку з цим вирішувались наступні завдання:

- показ тероризму як суспільно небезпечного протиправного діяння у межах понятійного апарату і категорій кримінології із врахуванням його специфічних рис (насильство, політична мотивація та цілевизначення, залякування, наявність невинних жертв та ін.);

аналіз історичних витоків, політичної, соціально-економічної та біологічної сутності насильства, що становить основний зміст сучасного тероризму; при цьому доцільно показати безпосередню (а не опосередковану, як у цілому для кримінальної злочинності) обумовленість тероризму вищезазначеними чинниками, що виявляється у політичній мотивації та цілеспрямованості злочину;

- розкриття причин та обставин, за яких сучасний тероризм набув принадності і знаходить все більш активне застосування як форма насильства; наголосити на тому, що основні вузли протиріч, що зумовлюють застосування тероризму, який замінює війни і воєнні конфлікти, утворюються навколо проблем формування світового порядку і пов'язані, в основному, з розподілом ресурсів;

- опрацювання політичних, соціально-економічних, міжнародно- та національно-правових шляхів активізації протидії тероризму, задля чого слід запропонувати визначення тероризму у міжнародному праві, а також у національному законодавстві України;

- виявлення перешкод, які не дозволяють ефективно використовувати міжнародно-правові та національні можливості (законодавчі, правозастосовчі та ін.) протидії тероризму;

- базуючись на реальності зростання небезпеки тероризму в Україні, розглянути заходи щодо його запобігання, де на тлі зваженої державно-суспільної політики, соціально-економічних кроків визначити вагому роль права, яке має виходити із принципу превенції у контексті міжнародно-правових зусиль світового суспільства.

Наукова новизна одержаних результатів. Робота є першим в Україні спеціальним дисертаційним дослідженням основних проблем кримінологічної характеристики тероризму як злочину і як соціального явища, а також визначення, насамперед, соціально-правових шляхів протидії йому.

На основі комплексного дослідження історичних витоків та докорінних причин тероризму, його кримінологічних характеристик дисертант показав перевагу детермінант наднаціонального характеру у кримінологічній субстанції тероризму як соціально-правового явища, сформулював нові підходи до розробки визначення тероризму у міжнародному праві, а також національному законодавстві.

У дослідженні визначено соціально-правові та інші шляхи протидії тероризму, розглянуто та систематизовано основні фактори та обставини, які перешкоджають суттєвим позитивним зрушенням цієї проблеми.

У дисертації висунуто ряд нових у теоретичному плані та важливих для юридичної практики положень, пропозицій та висновків, які виносяться на захист, а саме:

1. Глобальність тероризму зумовлена його міжнародною сутністю. Цей висновок ґрунтується на кримінології тероризму, аналізі його політичних, економічних, соціальних та психофізичних причин, а також історичних витоків цього явища.

2. Тероризм як злочин є типовим проявом захисної агресії, яка генетично обумовлена і підлягає позитивному впливові шляхом її корекції або усунення первинної (“злоякісної”) агресії.

3. Тероризм симбіотично функціонує в рамках суспільно-державної системи як антисистема, паразитує на досягненнях НТР і людського прогресу, виявляє спроможність продукувати все більш небезпечні катастрофогенні форми діяльності, у зв'язку з чим створює загрозу для усього міжнародного співтовариства.

4. Виходячи з наднаціонального характеру сучасного тероризму та визначеної тенденції до нівелювання межі між внутрішньодержавним і міжнародним тероризмом, вирішити завдання протидії йому можна лише шляхом утворення відповідного міжнародно-правового інструментарію, гармонізації основних елементів існуючого світового порядку, усунення (послаблення) причин, які його породжують і сприяють активізації.

5. Низька ефективність існуючої системи міжнародно-правових заходів щодо протидії тероризму пояснюється наявністю низки розбіжностей та інших перешкод, які зумовлені різними політичними та економічними інтересами держав, груп держав, конфронтацією на ідейній, расовій, релігійній основах і виявляються у різних підходах до проблеми визначення тероризму та усунення його докорінних причин.

6. Реальна загроза активізації тероризму в Україні передбачає необхідність комплексних політичних, соціально-економічних, правових та правозастосовних заходів по запобіганню цього явища, а також інтенсивного входження до міжнародно-правового простору і антитерористичних структур.

Своєчасність вказаних заходів забезпечила б превентивний характер (на відміну від країн Західної Європи) та більш високу ефективність боротьби з тероризмом у нашій державі.

7. Запропоновані авторські варіанти визначень тероризму (міжнародного та внутрішньо-національного) базуються на таких домінуючих складових цього злочину, що досліджені у роботі, як політична мотивація і ціле визначення, застосування насильства, залякування, наявність невинних жертв (як сутнісні характеристики тероризму), відмежування тероризму з точки зору мотивації та методів від національно-визвольної боротьби.

Відповідно до цих оцінок тероризму досліджено й основні його причини, які визначено у економічній, історико-культурній та психофізичній сферах, а саме:

- зростаюча різниця у економічному розвитку держав і націй, яка утворилася внаслідок насильницького розподілу і використання ресурсів, що призводить також і до соціальної несправедливості на всіх щаблях суспільства;

- чисельні вузли міжцивілізаційних протиріч, які історично склалися і утворюють умови для дискримінації певних груп людей за національними, релігійними, етнотериторіальними та іншими подібними ознаками;

- людська деструктивність, що виявляється у психофізичній сфері особистості чи груп особистостей.

Таке визначення причин тероризму складає основу новизни праці у цілому.

Практичне значення одержаних результатів. На основі порівняльного аналізу історичних, соціально-економічних та інших передумов виникнення й активізації тероризму в Україні розроблено рекомендації щодо заходів політичного, соціально-економічного та правового характеру його запобігання в державі.

На базі об'ємного фактологічного матеріалу показано позиції багатьох держав стосовно їх оцінок тероризму, шляхів та способів боротьби з ним.

Матеріали можуть бути застосовані законодавчими та правоохоронними органами при формуванні загальнодержавної антитерористичної системи заходів. Аналіз та оцінки антитерористичного законодавства Росії та інших країн можуть використовуватися при формуванні аналогічного вітчизняного законодавства. Положення та висновки дослідження можуть бути корисними у роботі зовнішньополітичних органів, представництв України за кордоном для обґрунтування позиції нашої держави щодо тероризму і організації боротьби з ним, а також у навчальному процесі.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були апробовані під час обговорення дисертації та окремих її підрозділів на засіданнях кафедри галузевих правових дисциплін (кримінального права і процесу) Академії Служби безпеки України, а також на семінарі-нараді керівників спецпідрозділів СБ України по боротьбі з тероризмом.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення у монографії, науковій брошурі та двох наукових статтях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, що об'єднують шість підрозділів та два пункти, висновків, списку використаних джерел (254 найменування). Повний обсяг дисертації становить 178 сторінок, із них основного тексту - 157.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність і ступінь розробленості теми, викладається мета, завдання, наукова і практична значимість, метод дослідження.

Враховуючи множинність рівнів феномену тероризму, їх взаємозв'язок, автор вибрав оптимальний шлях: побудувати роботу у вигляді кримінологічного дослідження з аналізом кримінологічної сутності, політико-правових, соціально-економічних та історичних аспектів тероризму.

У першому розділі - “Кримінологічна характеристика сучасного тероризму” - досліджено походження тероризму, історичні корені, кримінологічні, політичні, соціальні, біологічні причини та умови, які його породжують, а також мотиви та цілі, що спонукають злочинців до терористичних актів. У розділі розглядаються причини активізації тероризму наприкінці XX сторіччя.

У підрозділі 1.1. - “Сутність і витоку тероризму” - наголошується на тому, що в основі тероризму в цілому, як і більшості терористичних актів, лежать наміри до вирішення конфліктів, природу, причини та передумови яких з'ясовує автор. Саме на історичному тлі низки конфліктів різного рівня і масштабу знаходить свій розвиток тероризм як явище, яке визнається атрибутом історії розвитку людства.

Зробивши історичний огляд виникнення та еволюції терористичного насильства, від XIV-го тисячоліття до н.е. до наших днів, автор робить висновок, що усім ходом історії були сформовані і закріплені у масовій свідомості певні традиції політичної практики та соціального життя, які в сучасних умовах певним чином спонукають до вибору терористичних методів та заходів вирішення різноманітних конфліктів. З цієї ж точки зору було зроблено аналіз конфлікту між арабським світом, з одного боку, та Ізраїлем, США й іншими західними державами, з другого, а також конфліктам навколо курдської, баскської, північно-ірландської проблем.

Приймаючи до уваги небувале поширення й активізацію тероризму в наші часи, автор розкриває такі питання: чим приваблює тероризм, чому нерідко йому віддають перевагу над іншими засобами вирішення конфліктів, чому у боротьбі з тероризмом не вдається об'єднати зусилля світового суспільства.

Дисертант відзначає, що тероризм як засіб та метод вирішення конфліктів має наступні риси:

По-перше, не можна погодитися з висновками деяких спеціалістів, про те, що тероризм - це зброя слабких. Широкого застосування у різних площинах та агресивного характеру він здобув саме під час завоювань та підкорювання сильними, більш цивілізованими народами народів та територій менш розвинутих. У наші часи, коли суспільство інституалізоване, тероризм є способом, що забезпечує колишнім метрополіям прихований вплив на різні світові процеси з метою збереження своїх інтересів.

По-друге, незважаючи на те, що сутність тероризму складає залякування, насильство та наявність невинних жертв, він як засіб боротьби знаходить поблажливість, виправдання і навіть підтримку деяких філософів, ідеологів та інших спеціалістів, а також окремих соціальних груп.

По-третє, вагомий аспект популярності тероризму серед солідарної з його цілями частини населення, особливо серед молоді криється у високому ступені морального виправдання в порівнянні з кримінальною злочинністю, яка також є однією з болючих проблем людства.

По-четверте, своєю активізацією тероризм у значній мірі зобов'язаний зростанню ролі релігії.

По-п'яте, у ході розвитку суспільства, науково-технічного прогресу тероризм може одержувати більше переваг порівняно з протидіючою йому правоохоронною системою держав і світового співтовариства.

По-шосте, потенційно в тероризмі закладено надзвичайний інтерес до цього явища. Застосування тероризму обґрунтовується тим, що задовольняючи свій інтерес (найчастіше через ЗМІ), терористи здебільшого досягають своєї основної віддаленої мети - формування певної суспільної думки.

У підрозділі 1.2.1. (“Концепції причин та умов, які породжують тероризм”), базуючись на висновках з попередньо викладеного матеріалу, акцентується увага на тому, що, незважаючи на політичну основу, та використання для вирішення часто масштабних конфліктів, тероризм проявляється у конкретних терористичних актах, що дає підстави оцінювати його як суспільно небезпечне протиправне діяння, тобто як злочин. Цим зумовлена необхідність вивчення у рамках кримінологічної науки світового досвіду протидії злочинності та адаптування його до вирішення проблем протидії саме тероризму. Використовуючи найбільш відомі концепції (класична, антропологічна, соціологічна школи та деякі сучасні концепції), автор з дослідницькою метою виділяє та узагальнює фактори, які визначають причини тероризму і відкривають шляхи протидії цьому злочину. Вбачається, що такий метод випливає із логічного розвитку кримінологічної думки та кримінологічної науки, а також надає ефективні засоби наукового пізнання тероризму.

Певну увагу автор приділяє розгляду соціобіологічного напрямку в кримінології, який сформувався у пошуках пояснень таким явищам, пов'язаним зі злочинністю, як жорстокість, агресивність, вандалізм.

В контексті проблем тероризму звертається увага на загальновизнану у кримінології теорію стигми (від лат “тавро”). Проблема перебільшеної драматизації зла, відрізнення злочинців від незлочинців у тероризмі характерно виявляється, наприклад, у процесі полеміки про розмежування тероризму і боротьби народів за національне визволення, територіальне облаштування. Підтримуються переконливі позиції відносно умовного розподілу суспільства на злочинців та незлочинців в ряді публікацій іноземних авторів, які показали, що контрольні інститути суспільства викривають злочинність шляхом застосування санкцій щодо нижчих верств з метою утримання влади панівних класів.

Ці думки автор узагальнює та екстраполює на механізм сучасного тероризму. У зв'язку з цим, по-перше, виникає проблема латентного тероризму. По-друге, очевидна тенденція до таврування тавром “терористів” цілих народів, національних, етнічних конфесіональних груп тощо. По-третє, набуває актуальності проблема ефективного використання можливостей діалогу між владою і легальними політичними організаціями, що входять до терористичних рухів.

Нарешті, на підставі дослідження даних концепцій кримінології автор розглядає важливу проблему конструювання кримінології тероризму (терології), базуючись на вивченні загально відомих терористичних течій, формувань. На його думку викриття істинної картини тероризму як найбільш небезпечного феномену серед злочинності можливе лише виходячи, насамперед, із застосуванням поглибленого дослідження механізму політичного та економічного втручання країн, народів, різних суспільних груп у справи іншого народу.

Автор аналізує думки відомих кримінологів, дає основи для розуміння витоків і причин тероризму, у тому числі в міжнародному аспекті. Узагальнюючи ці погляди автор приходить до важливої методологічної позиції у дослідженні тероризму.

Суть її полягає в тому, що субстанцією тероризму (тією найбільш оптимальною характеристикою, у якій містяться основи цього явища) слід вважати тероризм у його міжнародному, глобальному розумінні. Це, на погляд автора, одна із важливих особливостей кримінології тероризму, що відрізняє її від кримінології іншої злочинності (виняток може частково складати організована злочинність), де ядро досліджень повинно базуватися на оцінках злочинності у конкретному суспільстві.

Розглядаючи причини тероризму, автор підсумовує, що тероризм не специфічне кримінальне явище і так само, як і злочинність у цілому, має передусім соціальну детермінованість.

Умови, що сприяють скоєнню терористичних проявів, тобто ті факти реальної дійсності, які безпосередньо злочинів не викликають, але їх наявність може сприяти виникненню намірів учинити злочин, автор пропонує кваліфікувати за трьома основними критеріями. Це - умови соціальної спрямованості; умови кримінальної спрямованості; умови технологічної спрямованості.

У пункті 1.2.2. “Мотиви та цілі у механізмі злочинної поведінки терористів” автор робить аналіз мотивації тероризму, у механізмі якого присутні складні процеси переходу соціального у індивідуальне та індивідуального у соціальне. У дослідженні наводяться специфічні риси та особливості мотивації у тероризмі.

По-перше, у механізмі терору головна роль належить не безпосереднім мотивам скоєння конкретного теракту, а вагомим політичним мотивам, які до того ж освячені національно-ритуальними, релігійними та іншими ідеями.

По-друге, тероризм як кримінальне явище складається із низки дій-епізодів і виступає у формі складного вольового акту. Мотиви тут формуються, як правило, не безпосередньо перед конкретним терористичним проявом, а заздалегідь.

Із цього випливає, і це по-третє, що тероризм базується не на раптових, епізодичних, а на усталених почуттях, виникнення та формування яких охоплює значні проміжки часу.

По-четверте, мотивації тероризму притаманна не розбіжність особистих і суспільних інтересів, як злочинності взагалі, а “конфлікт” суспільних інтересів різного рівня, де верх одержують інтереси суспільного утворення, до якого належать терористи.

По-п'яте, світогляд як мотив тероризму відповідає особливому політизованому світорозумінню певного екстремістського руху.

По-шосте, у структурі мотивації тероризму важливе місце посідає “ідеал” (як ключова складова світогляду). Мотивом - “ідеалом” у терористів виступають величні ідеї, але, набуваючи авантюрно-екстремістського наповнення, “ідеал” стає небезпечним мотивом.

І нарешті, для тероризму як складного виду злочинної діяльності більш притаманна модель мотивації, яка розмежовує мотиви та цілі однієї дії і мотиви та цілі злочинної діяльності в цілому на відміну від подібних загально-кримінальних злочинів (бандитизм, розбій), де таке “підсумовування” можливе.

Мотиви автор класифікує за трьома основними характеристиками: мотиви ідейно-політичної спрямованості; мотиви самоутвердження, або утвердження себе в найближчому оточенні; мотиви корисливої спрямованості . На завершення досліджується питання щодо мети у тероризмі, яку визначено як прогнозований і бажаний результат, досягти якого намагається суб'єкт шляхом учинення злочинних дій.

Основною кінцевою метою тероризму у роботі визначено зміну поведінки об'єкта. Під об'єктом пропонується розуміти різні національні та наднаціональні інститути - від дрібних груп, рухів, установ та організацій до націй, держав, груп держав, міжнародного співтовариства у цілому - тому метою тероризму можна вважати порушення недоторканості національних та наднаціональних інститутів.

Дослідження другого підрозділу першого розділу завершується висновком, що фактор політичної та соціально-економічної причинності у тероризмі позначається більш виразно, ніж у цілому по злочинності. У тероризмі ці причини детерміновані не опосередковано, як в інших видах злочинності, а безпосередньо закладені у мотивації і цілевизначенні.

Механізм злочинної поведінки у тероризмі відзначається груповою зумовленістю, що особливо проявляється через мотивацію терористичної поведінки.

Мотиваційна сторона тероризму базується на політичних цілях та принципах, які виражають ідеї руху і навколо яких утворюється особливе психологічне поле, що визначає інтереси, моральні орієнтації, ідеали учасників даного руху.

У третьому підрозділі 1.3. “Політичні, соціально-економічні фактори, які впливають на зростання активності тероризму” відзначається, що при очевидній різноманітності позицій, у багатьох учених в Україні та за її межами співпадає думка, щодо політичної і соціально-економічної зумовленості тероризму.

На необхідність усунення докорінних причин тероризму звертається увага і в багатьох документах ООН, що приймаються з цього питання.

Досить відмітити, що в своєму першому аналізі тероризму у 1972 році Секретаріат ООН констатував існування у світі головним чином таких форм тероризму, які витікають із убозтва, безвихідності, бід та відчаю і підштовхують людей у стремлінні добитися радикальних змін приносити у жертву людські життя у тому числі і свої власні. На необхідність ліквідації корінних у тому числі економічних причин тероризму вказується і в резолюціях Генеральної Асамблеї ООН.

Для повноти уявлення про соціально-економічні аспекти тероризму в усій гамі їх розмаїття вони розглядаються у дослідженні через призму терористичних течій, що їх представляють чи намагаються представляти. У цьому зв'язку соціально-економічну основу тероризму автор поділяє за трьома напрямками:

- соціально-революційний (у марксистсько-ленінській трактовці); такий, що пов'язаний з реагуванням на засилля монополій, соціально-економічну поляризацію суспільства за матеріальною ознакою та ін.; притаманний в основному державам т.зв. третього світу випливає із характеру їх взаємовідносин з розвинутими капіталістичними країнами;

- ліво- та праворадикальний, заснований на дегуманізуючих аспектах технічного прогресу, протиріччях ліберально-демократичної епохи Заходу, які сполучаються із гонкою озброєнь, війнами і та ін., а також на глобальній взаємозалежності політичних, соціально-економічних та ідеологічних процесів;

- корпоративно-монополістичний напрямок, який полягає у використанні методів тероризму з метою захисту монополій та фінансово-промислових груп своїх економічних інтересів та власності в різних регіонах світу.

Другий розділ - “Можливості та шляхи запобігання тероризму” - присвячено вивченню міжнародно-правових можливостей запобігання терористичного вирішення конфліктів, факторів та обставин, що перешкоджають успішній протидії тероризму, шляхів та заходів боротьби з тероризмом в Україні, а також проблемам превенції тероризму у національному праві.

Визначено найбільш пріоритетні напрямки діяльності з цього питання.

У підрозділі 2.1. “Міжнародно-правові можливості запобігання терористичному вирішенню конфліктів” потребу у міжнародних засобах протидії тероризму автор пояснює перевагою у кримінологічній субстанції цього явища детермінант наднаціонального характеру. Посилаючись на думку відомих фахівців у цій галузі, на фактори міжнародного походження та змісту у тероризмі, він підтверджує це такими аргументами:

1. Базуючись на механізмах кровної, родової помсти та історичному зовнішньо-родовому корінні, тероризм в сучасних умовах все більше проявляє тенденцію до виходу за національно-державні межі.

2.Особливості тероризму як злочину переважно міжнародного характеру визначаються тим, що він, не будучи безпосередньо пов'язаним з діями окремих держав, завдаючи шкоди національним інтересам, посягає на різні аспекти мирного співіснування та співробітництва держав.

3. Тероризм поширюється в інституалізованих суспільствах, які мають стійкі демократичні характеристики, надійні механізми соціального захисту.

4. Політична мотивація та цілевизначення у тероризмі, торкаючись змін у суспільстві, так чи інакше мають міжнародний характер.

5. Будь-який внутрішній тероризм, навіть якщо він територіально не виходив за межі держави (що малоймовірно), має міжнародні наслідки, пов'язані, наприклад, з проблемами визнання політичних новоутворювань, правомірності засобів та методів досягнення цілей та ін.

6. Наднаціональному утвердженню тероризму сприяє фактор прецеденту в деяких країнах у результативному застосуванні терористичних методів досягнення мети.

7. Каталізуючий вплив на тероризм мають фактори, що визначаються насамперед у міжнародному контексті: нелегальна міграція, торгівля зброєю, наркобізнес (наркотероризм), організована злочинність.

8. Посилюється вплив сприяючих тероризму апокаліпсичних, фаталістичних концепцій, що має міжнародно-релігійне підґрунтя.

В оцінці міжнародно-правових можливостей запобігання тероризму автор виходить із надбудівної ролі права, яке саме по собі не може усунути соціальних коренів цього явища.

Визначальним критерієм щодо кваліфікації тероризму як міжнародного злочину в дослідженні береться співставлення його складу зі складом таких міжнародних злочинів, як злочини проти миру, воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид.

Підхід до тероризму як до злочину міжнародного характеру утворює основу для застосування норм міжнародного права.

Посилаючись на думки відомих фахівців, автор обґрунтовує необхідність створення міжнародної кримінальної юрисдикції, основу якої складали б Міжнародний суд або Міжнародний кримінальний суд, а також міжнародно-правові структури ООН.

Юридичною основою для кримінального переслідування осіб, винуватих у найбільш небезпечних формах міжнародного тероризму, у якості загальновизнаних принципів міжнародного права є принципи Статуту та вироку Міжнародного військового трибуналу, що підтверджені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 11 грудня 1946 року. Але заснування такого міжнародного органу спеціальної компетенції має сенс лише при правильному розумінні соціально-політичної сутності та договірній фіксованості визначення міжнародного тероризму.

У підрозділі 2.2. “Обставини, які перешкоджають ефективній протидії тероризму” автор виділяє фактори, ігнорувати які при вирішенні питань пошуку ефективних шляхів та способів протидії міжнародному тероризму, не слід.

По-перше, безпосередні заходи, які здійснюються щодо конкретних терористичних актів поза історичним, політичним та соціально-економічним контекстом, недостатньо ефективні. Як показала практика (події на Близькому Сході, у Кашмірі, в Алжирі та ін.), такі заходи в основному сприяють зростанню рівня протистояння сторін, кожна з яких тлумачить поняття національного визволення і тероризму по-своєму. Окрім того, сутність механізму існування тероризму саме і визначається його здатністю паразитувати на протиріччях суспільства.

По-друге, нонсенсом вбачається сама ситуація, коли тероризм як злочин, який займає увагу, розум багатьох учених, фахівців, а також світового співтовариства, не знайшов юридичного визначення.

По-третє, оскільки основна відмінність між національно-визвольним рухом і тероризмом криється в суб'єктивній стороні і стосується мотивації здійснення актів насильства, розмежувальна лінія могла б бути окреслена більш рельєфно шляхом позначення обов'язкового для складу тероризму наміру до знищення (спричинення шкоди) невинних людей. До того ж більш виразно виглядала б і об'єктивна сторона злочину.

По-четверте, виходячи із нерозривного зв'язку між внутрішньодержавним і міжнародним тероризмом, що постулюється багатьма фахівцями, а також Організацією Об'єднаних Націй, повинна всіляко заохочуватися тенденція до уніфікації законодавства у цій сфері.

І, нарешті, по-п'яте, необхідно враховувати, що однією з основних умов живучості та активності тероризму є досить поширена підтримка тих чи інших екстремістських рухів з боку певних верств населення і навіть окремих держав. Позбавити тероризм соціальної бази, що значно послабило б його, можна насамперед за умови чіткого відокремлення поняття боротьби за національне визволення у рамках визначення міжнародного тероризму.

Приймаючи до уваги вищезазначене, автор запропонував такий варіант визначення поняття “міжнародний тероризм”. “Міжнародний тероризм - це скоєння окремими особами або державами актів вбивств, вибухів, підпалів, узяття заручників або захоплення літаків чи суден, з метою посіяти страх у політичних цілях, при наявності наміру до знищення або спричинення шкоди особам, які не мають безпосереднього відношення до здійснюваних акцій, за умови, що ці акції не є реалізацією законних прав народів на самовизначення, національне та територіальне визволення”.

Протиріччя з приводу визначення міжнародного тероризму та урахування докорінних причин, що до нього призводять, викликає також низку розбіжностей, які посилюють складності у процесі боротьби світового співтовариства з цим прогресуючим злочином. У роботі ці розбіжності наводяться.

Розглядаючи в наступному підрозділі 2.3. “Шляхи і заходи запобігання тероризму в Україні. Інтервенція тероризму у національному праві” причетність до цих процесів України, автор на основі аналізу політичних та правових реалій приходить до висновку, що українська державність та громадськість не можуть уникнути проблем, пов'язаних з тероризмом, тому у пошуках шляхів ефективної протидії йому слід виходити з підходів та критеріїв, якими керується міжнародне співтовариство.

Наявність кримінального терору в Україні і в тому його аспекті, що злочинність стала визначальним фактором у житті нашого суспільства (стан криміналізму), потребує прийняття у першу чергу політичних, правових та економічних рішень.

У межах дослідження також показано, що своєчасне реагування законодавців на обстановку, прийняття антитерористичних законів, що базувалися б на обґрунтованих прогнозах, має високу профілактичну ефективність. Перевагу тут слід віддати цільовому закону боротьби з тероризмом, який дозволив би у законодавчому порядку визначити організаційно-правові засоби боротьби з проявами тероризму, сформулювати його визначення як соціально-політичного явища, законодавче визначити державні силові органи, обов'язком яких було б попередження та припинення терористичних актів. У Росії такий закон (“Про боротьбу з тероризмом”) прийнято 3 червня 1998 р. У законотворчості України має місце прецедент розробки проекту цільового антитерористичного закону (“Про організаційно-правові основи боротьби з тероризмом”). Можливо, у своїй основі він в недалекому майбутньому набуде визнання.

Прийнятним як перехідний може бути варіант, обраний нашим законодавцем, коли він взяв до розгляду проект Закону України “Про посилення боротьби з терористичними проявами”. Цей законопроект розроблено групою фахівців, до якої увійшли представники Служби безпеки України, Міністерства юстиції. Інституту держави та права НАН України, юридичного факультету Національного університету України ім. Тараса Шевченка. Законопроект передбачає внесення змін та доповнень до кримінального та кримінально-процесуального законодавства, виділяючи тероризм (ст. 69 ) як самостійний склад злочину з визначенням терористичної групи та терористичної організації. Запропоновано зміни до статті “Захоплення заложників” (ст. 123').

У законопроекті тероризм визначено як учинення або загроза учинення вибуху, підпалу чи інших дій, що утворюють небезпеку для життя та здоров'я людини або загрозу настання важких наслідків, якщо їх заподіяно з метою примусу органів держави, місцевого самоврядування або міжнародної організації, а також їхніх представників здійснити чи утриматися від здійснення якоїсь дії або націлені на провокацію війни, воєнного конфлікту, породження міжнародних ускладнень, дестабілізації обстановки в державі чи в окремому регіоні.

Даючи у цілому позитивну оцінку цьому визначенню, автор внаслідок порівняльного аналізу вбачає в ньому окремі недоліки, які стосуються перш за все недостатньо чіткої характеристики такого важливого компоненту тероризму, яким визначається його сутність, як залякування, а також його політична мотивація, невинні жертви та ін.

З урахуванням результатів аналізу і приймаючи до уваги думку провідних фахівців у галузі правових оцінок тероризму автор запропонував таке визначення тероризму: “Тероризм - це застосування насильства для порушення шляхом залякування недоторканості національних та наднаціональних інститутів, що призводить до невинних жертв, настання інших суспільне небезпечних наслідків, чи створило загрозу їх настання”.

З метою запобігання новим тенденціям у розвитку тероризму, та подальшої інтеграції у міжнародне правове поле, на думку автора, під час формування законодавчої бази протидії тероризму в Україні необхідно також враховувати й інші обставини у досліджуваній галузі:

1.Зважаючи на активізацію міжнародно-правових процесів боротьби з тероризмом, слід, базуючись на поглибленому вивченні міжнародно-правової практики боротьби з тероризмом, досвіду іноземних держав щодо застосування конвенцій та угод, визначити шляхи інкорпорації їх положень до внутрішньодержавного права

2. Приймаючи до уваги геополітичне розташування України, доцільно внести до національного законодавства норми про запобігання діянням, які б утворювали підготовку до здійснення терористичних актів в іншій державі.

3. Актуальність проблеми боротьби з ядерним тероризмом у міжнародному плані зумовлює необхідність удосконалення законодавчого вирішення цього питання у нашій державі. Паралельно до цього доцільно опрацювати норми, які б перешкоджали використанню терористами засобів масового знищення. Необхідно криміналізувати поведінку, що пов'язана з появленням нововведень та складних технологій, які використовують терористи.

4. У рамках міжнародної проблеми наркотероризму, що має безпосереднє відношення до України, необхідно забезпечити об'єднання норм, щодо незаконного обігу наркотиків з антитерористичними нормами.

5. З метою удосконалення національного антитерористичного законодавства і приведення його у відповідність з міжнародними зобов'язаннями нашої країни доцільно синхронізувати процедури ратифікації Україною міжнародних конвенцій, угод і т. ін. з прийняттям або доопрацюванням певних внутрішньодержавних нормативних актів.

6. Виходячи з необхідності превенції тероризму пріоритети слід віддавати нормативним актам, які б ініціювали та розвивали оперативно-розшукову діяльність у сфері боротьби з тероризмом.

Тому, на думку автора, оптимальна правова база, яка побудована з урахуванням динаміки розвитку сучасного тероризму, покликана бути основою для відпрацювання і реалізації організаційного, правозастосовного, оперативного та інших напрямків протидії тероризму у превентивному режимі.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації міститься підсумок проведеного дослідження. Викладено загальнотеоретичні результати, які складають основний зміст наукової новизни дослідження, що є спробою заповнити прогалини соціально-правового та кримінологічного вивчення тероризму.

Надзвичайна складність тероризму як явища, яке увійшло до політичної, економічної, соціальної, правової, морально-етичної та інших сфер нашого буття, передбачає необхідність максимально повного урахування усієї сукупності глобальних процесів сучасності з метою наукового забезпечення протидії тероризму. Досягненню цієї мети і сприяє, на думку автора, здійснене дисертаційне дослідження.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Монографія

1. Современный терроризм: состояние и возможности его упреждения (криминологическое исследование). - К.: Вид-во НБУВ НАН України, 1998. -191 с.

Наукова брошура

Тероризм: кримінологічна та кримінально-правова характеристика. -К.: Вид-во НБУВ НАН України, 1999. - 61 с.

Наукові статті

3. Поняття тероризму (кримінально-правове визначення ) // Право України - 1999. - №2. - С. 92 - 95.

4. Особливості служби та організації контролю за психофізичним станом особового складу антитерористичних спецпідрозділів //Науковий вісник. Академія Служби безпеки України. - 1998. - №6-г7. - С. 184-192. (У співавторстві з Івановою Н.В.).

Размещено на Allbest.ru