Договір у системі права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Договір у системі права України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми.

Перетворення, що відбуваються в Україні продовж останнього десятиліття переслідують велику мету - побудову якісно нової держави, одним з важливих елементів якої має стати оновлена модель соціально-господарської системи. Ця модель грунтується на поєднанні ринкових відносин з державним регулюванням, що має забезпечити ефективну діяльність учасників суспільного виробництва.

Одним з невідємних елементів ринкових відносин є нормативно-правовий договір як джерело права, що виступає опосередковуючою ланкою між субєктами економіки. Середина і особливо кінець ХХ століття повязані з стрімким розширенням сфери договірних відносин. Договір не лише стає основним фактором економічних відносин, але і набуває значення універсального регулятора. Розширення сфери дії договорів обумовлене глибокими перетвореннями відносин власності, відміною всеохоплюючого планового розподілу, відмовою від системи адміністративних приписів щодо формування умов договору.

З іншого боку, побудова в Україні правової держави гостро ставить проблему переоцінки цінностей, зміни політико-правової системи, в центрі якої повинна бути людина як найвища соціальна цінність. Тому постає проблема розширення і вдосконалення існуючої сьогодні нормативно-правової договірної бази України, а разом з тим і наукове опрацювання її загальнотеоретичних засад.

Дослідження правового регулювання суспільних відносин за допомогою договору мають разом з тим вже досить багату історію. Протягом тривалого часу, починаючи від давніх часів до розбудови незалежної української держави, до цієї проблеми зверталось багато науковців. У 20-і роки про існування нормативно-правового договору згадували Ф.В. Тарановський та М.Г. Александров [1], але їхні дослідження безпосередньо не стосувалися цієї проблеми і тому не давали системної теоретичної характеристики договору як джерела права. Роботи інших дослідників здебільшого були присвячені аналізу договору як угоди лише в рамках окремих галузей права.

Згодом ці праці вибули з активного наукового обігу і сучасна теоретична розробка властивостей нормативного договору базується лише на рівні енциклопедичного визначення поняття нормативно-правового договору і його видів, а також в обсязі наукових статей [2] або підручників з теорії держави та права (С.С. Алєксєєв, А.Б. Венгеров, В.В. Копєйчиков, В.О. Котюк, С.О. Комаров, В.В. Лазарев, М. І. Матузов, П.М. Рабінович, В.М. Хропанюк та інших правознавців) [3].

Ряд авторів присвятило свої дослідження окремим видам нормативно-правових договорів, а саме колективному (Архіпова Б.А., Лях Г.У., Прокопенко В. І., Соловйова А.Ю., Ставницький О.С. [4]), міжнародному (Давидов О.Д., Лукашук І. І., Талалаєв А.М., Шуршалов В.М. [5]), конституційному та федеративному (Гловатий С.П., Юзьков Л.П.) договорам.

Дещо інша ситуація склалася з дослідженням договорів - форм реалізації норм права. В різні часи до цієї проблеми зверталося чимало науковців, але їх пошуки були звуженими в рамках певної галузі права і не носили загальнотеоретичного характеру. Серед них: Гавзе Ф.І., Дозорцев А.В., Мозолін В.П., Новицький І.Б., Рясенцев В.О., Халфіна Р.О (цивільний договір) [6]; Брагінський М.І., Вердніков В.Г., Гріценко Г.С., Орта Є. Є., Семеусов В.О., Шелестов В.С. /господарський договір/ [7]; Єлістратов О.І., Кобалевський В.Л., Новоселов В. І., Сперанська К., Ямпольська Ц.А., /адміністративний договір/ [8]; Антопольський М.В., Белінська В. І., Жилінкова І.В., Загорський П.А., Манакова Р.П., Рабець А.М. /шлюбний контракт/ [9]; Анісімов Л.М., Голеня Є. Ф., Колбасін Д.А., Колосов В.К., Лівшиц Р.З. /трудовий договір/ [10].

Враховуючи ж умови сьогодення та становлення нової системи економічних відносин, актуальною стає проблема комплексного дослідження загальнонаукових засад договірних відносин, опрацювання проблеми поняття та юридичної природи договору як універсального інструменту регулювання суспільних відносин.

Теоретичнї знання є важливими з точки зору застосування їх на практиці, для розвитку всіх галузей права /галузевого законодавства/, що входять до системи права України і забезпечують правову основу життєдіяльності всіх субєктів суспільних відносин. Адже договір використовується в самих різних сферах суспільного життя і дозволяє узгоджувати інтереси, позиції, дії держав, владних структур, юридичних осіб і окремих громадян. Тільки взаємне задоволення інтересів субєктів договору може забезпечити ефективне регулювання суспільних відносин.

Дослідження договору як загальнотеоретичного явища включає, на нашу думку, виявлення його місця, ролі, особливостей, функцій і юридичних ознак у системі права України.

Оскільки, досліджується договір не як окреме поняття, а як категорія, що функціонує у системі права, то вона відповідно повязана з поняттями «система джерел права», «джерело права», «форма реалізації права», «правові відносини», «правотворчість», «правореалізація», «система права» та з іншими основоположними елементами загальної теорії права та держави. Тому, у роботі аналізуються праці С.С. Алєксєєва, В. Ансона, Д. Вільямса, І. В. Воронкова, С.Л. Зівса, Д.А. Керимова, Г. І. Муромцева, П.О. Недбайла, Рене Давіда, Р. Саватьє, І. Сабо, Ю.О. Тихомирова тощо [11].

Відзначаючи великий масив наявних досліджень, слід зауважити, що з врахуванням сучасних реалій і практичних потреб проблема місця і ролі договору потребує нових підходів з точки зору загальної теорії держави та права. Тобто зростаюча тенденція використання договорів у діяльності субєктів права викликає необхідність опрацювання теоретичної моделі договору, зясування її суттєвих умов, а також пропозицій щодо вдосконалення теоретичних основ окремих галузей права.

У сучасний період питання, повязані з порядком укладання договору, його сторонами, проблемами виконання його умов, повинні стати предметом вивчення як вчених, так і практиків-юристів, економістів, психологів, оскільки існуюча можливість неоднозначності вирішення цих питань вносить багато нового в правові відносини. Потрібні комплексні наукові розробки, які б забезпечили всеосяжний аналіз сутності договору в умовах становлення ринкової економіки, що повязано з цілим рядом соціальних перетворень, появою нових обєктів і субєктів суспільних відносин, розвитком соціальних інститутів.

Обєктом дисертаційного дослідження є договірні відносини, які виникають при виконанні, укладанні і розірванні договорів.

Предметом дослідження є договір у системі права України, його види, умови, функції, перспективи розвитку, а також аналіз наукових джерел та законодавчої бази.

Мета і задачі дослідження

Метою дисертаційної роботи є комплексний аналіз розвитку і функціонування договору у системі права України, що включає дослідження поняття, юридичної природи і видів договорів. Разом з тим, науковий аналіз спрямований на вироблення моделі такого договору, властивості і основні теоретичні характеристики якого можна було б застосувати для вивчення і реалізації на практиці договору як правового інституту в різних галузях права.

Виходячи з даної мети, автором визначені такі задачі:

Дати наукове визначення поняття договору як специфічного інструменту регулювання відносин між всіма субєктами суспільного життя у правовій системі України.

Встановити основні ознаки договору як загальнотеоретичної категорії, а також особливі властивості договору - форми реалізації норм права.

Здійснити аналіз понять «джерело права», «форма права» і дати змістовну характеристику системі джерел сучасного права; визначити співвідношення юридичної сили нормативно-правового договору і інших джерел права.

Зясувати роль і перспективи розвитку нормативно-правового договору як джерела права України;

Розкрити суть договору як підстави щодо виникнення, зміни та припинення правових відносин;

Виявити специфіку дійсності договорів у правореалізаційній практиці;

Визначити роль, значення і основні завдання договору як регулятора суспільних відносин.

Методологічну та теоретичну основу дисертації складає комплексний підхід до використання системи загальнофілософських, загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Дисертант виходить з єдності соціологічного і гносеологічного аналізу, обєктивності, історизму дослідження.

Серед загальнонаукових методів використовуються: метод системного аналізу, структурно-функціональний, ретроспективно-порівняльний, логіко-історичний та інші.

Крім того, дане дослідження здійснено на основі спеціальних методів, якими є порівняльний, статистичний, соціально-юридичний, конкретно-соціологічний та інші.

Найважливішими принципами загальнотеоретичного дослідження договору у системі права України стали: обєктивність, конкретність, плюралізм, а логічними прийомами: аналіз, синтез, індукція та дедукція.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в Україні вперше з загальнотеоретичних позицій на рівні дисертації розглядається договір у системі права України. Дослідження охоплює аналіз всіх видів і сторін договору, розкрита роль, значення і завдання договору за умови розвитку ринкових відносин.

Не менш важливе значення має характеристика поняття джерело (форма) права та змістовна характеристика системи джерел сучасного права, де вперше зроблено спробу зясувати основні властивості, ознаки і тенденції розвитку нормативно-правового договору як джерела права України. Новим є дослідження і порівняння юридичної сили нормативно-правового договору з іншими джерелами права.

У дисертації проводиться юридичне та інформаційне вивчення проблеми теоретичних засад договору як регулятора суспільних відносин, що дало можливість опрацювати наукові дані та зробити висновки, які мають теоретичне та практичне значення. Зокрема це наступні основні положення, які відбивають новизну дослідження і особистий внесок здобувача в опрацювання проблеми:

1. Загальноправова класифікація договорів передбачає їх розподіл на «нормативно-правові» і «індивідуально-правові».

2. Нормативно-правовий договір - це угода, змістом якої є норми права, між субєктами публічно-правових відносин, що може бути підставою для виникнення, зміни та припинення цих відносин.

3.Індивідуально-правовий договір - це угода, що може бути укладена між субєктами суспільних відносин з метою регулювання конкретних, індивідуальних відносин.

4. Необхідно закріпити у нормативно-правовому акті систему джерел права України, визначити співвідношення за юридичною силою всіх джерел сучасного права, з врахуванням конституційного принципу верховенства права.

5. Основними функціями нормативно-правового договору є те, що він може бути правовою основою для видання юридичних актів, засобом доповнення та конкретизації діючого законодавства.

6. Характеристика місця договору у системі права України як універсального регулятора суспільних відносин повинна містити наступні елементи:

- визначення поняття договору, класифікація його видів;

- розкриття значення договору як самостійного засобу регулювання суспільних відносин, який містить в собі елементи нормативного характеру;

- закріплення в нормах права основних характеристик договору з врахуванням особливостей окремих галузей права;

- правову регламентацію зобовязань сторін з точки зору можливості, доцільності та необхідності укладання договору;

- формування змісту договору на основі принципів рівноправності сторін, свободи волевиявлення, добровільності прийняття зобовязань та їх забезпечення.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що одержані результати дають змогу поглибити розуміння юридичної природи договірних відносин та механізму їх регулювання з точки зору вдосконалення існуючої системи права, а також для практичного використання теоретичної конструкції договору у всіх сферах виробництва матеріальних та нематеріальних благ

Договірні відносини, врегульовані вітчизняним цивільним правом, в дослідженні доповнюються рекомендаціями, загальнотеоретичними викладками, що дало можливість глибокого усвідомлення значення основних умов укладання будь-якого договору, його виконання і відповідальності по зобовязаннях. Адже, сьогодні, коли договір є одним з основних регуляторів суспільних відносин, від того як він складений і якою мірою він відповідає нормативним приписам і світовому досвіду, залежить ставлення до партнера, держави, організації, народу в цілому, їх стабільність і розвиток.

Дисертаційне дослідження може використовуватись у наукових дослідах, правотворчій роботі, при підготовці підручників і навчальних посібників для викладачів та слухачів вищих навчальних закладів юридичних факультетів, а також при викладанні курсу «Теорія держави і права» (в частині «Джерела права»), цивільного права, господарського, адміністративного, сімейного та інших галузей права, де договір є правовим інститутом.

Крім того, робота може використовуватись у науково-дослідницьких цілях для подальшого вивчення основних тенденцій і напрямів розвитку системи права і місця договору в ній.

Звязок роботи із науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційного дослідження повязана з плановою темою, що розроблялася у відділі проблем организації громадянського суспільства, держави та теорії права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Наукові здобутки були також використані у роботі Інституту по підготовці і виданні Інститутом «Юридичної енциклопедії» у 6 томах.

Тема дисертаційного дослідження була затверджена Вченою радою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України у травні 1996 року.

Апробація результатів дослідження

Результати проведеного дослідження обговорювалися на засіданні відділу проблем організації громадянського суспільства, держави та теорії права Інституту держави і права ім. М.В. Корецького НАН України. Його основні ідеї були викладені в опублікованих автором трьох статтях, тезах доповідей на науково-практичних конференціях «Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність» (Київ, 1997), «Державно-правова реформа в Україні» (Київ, 1998).

Деякі матеріали роботи використовувались автором у процесі викладання навчального курсу з теорії держави і права.

Структура роботи зумовлена метою і завданням дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, що мають вісім параграфів, висновку та списку використаної літератури. Повний обсяг праці - 202 сторінки, в тому числі список використаних літературних джерел - 12 сторінок (173 посилання).

Зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь розробки проблеми, наукову новизну теми, дано загальну характеристику основних напрямів дослідження, визначено його мету та задачі, методологічні підходи, сформульовано основні теоретичні положення, що відбивають новизну і особистий внесок здобувача в розробку даної проблеми, показано джерельну базу, а також наукове та практичне значення результатів дослідження.

Перший розділ «Поняття, види та соціальне призначення договору» складається з трьох параграфів і присвячений характеристиці загальних понять договору, і відносин, що з ним повязані.

У першому параграфі цього розділу, який має назву «Поняття, ознаки та властивості договору» розглядається проблема характеристики договору з загальнотеоретичної точки зору, стан наукової розробки. Робиться висновок, що вивчаючи поняття договору, необхідно відрізняти договір як норму права - в розумінні загальної правової категорії, і договір як реалізацію норм права - в значенні правового інституту деяких галузей права. Змістовна характеристика договору, його ознак виходить з посилання на юридичну конструкцію договору як передбачену законом систему взаємоповязаних компонентів правового характеру, яка забезпечує функціонування звязків між субєктами договору. Серед них такі:

- встановлення юридичного звязку між субєктами (сторонами) договору, змістом якого є виконання дій, що приводять до досягнення мети учасників договору, задоволення інтересів;

- визначення правового режиму вимог щодо порядку і послідовності здійснення необхідних дій субєктами договору в рамках зазначеного вище звязку;

- формальна рівність сторін договору як у виборі партнерів, так і рівність сторін як партнерів;

- еквівалентний характер взаємовідносин між сторонами договору;

- згода між всіма сторонами договору по всіх суттєвих його умовах, вільне волевиявлення його сторін;

- відносна автономність регулювання взаємовідносин між сторонами, що домовляються в рамках закону;

- взаємна відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання зобовязань.

Отже, договір - це двостороння або багатостороння угода між субєктами, якій притаманні всі вищезазначені властивості.

У другому параграфі розглядається проблема класифікації договорів, дається їх змістовна характеристика.

На нашу думку, найбільш обєктивним з точки зору загальної теорії держави та права є розподіл договорів відповідно до засобів впливу на суспільні відносини, що означає: по-перше, вивчення договору в якості джерела права, коли він має загальноправове значення та називається нормативно-правовим (міжнародний, колективний, конституційний, федеративний); по-друге, дослідження договорів, які є формою реалізації норм права (цивільний, трудовий, сімейний, адміністративний, господарський).

Далі автором аналізуються основні ознаки і властивості нормативних договорів у трудовому праві - колективного, у конституційному праві - федеративного та конституційного, у міжнародному праві - міжнародного, на основі чого робиться висновок про специфічні риси договорів, які мають загальнотеоретичний характер:

- субєктом договору завжди є субєкт публічно-правових відносин, у більшості випадків той, що має владні повноваження /держава, державні органи, посадові особи/;

- колективний субєкт;

- особливість предмету регулювання - це питання владування, управління та саморегулювання, та не всі, а лише ті, що допускають не загальноправову, а договірну форму регулювання (перелік таких договорів встановлено законом);

- своєрідність зобовязань сторін нормативного договору та засобів їх забезпечення (рамки договору як засобу нормативно-правової саморегуляції сторін жорстко передбачені їх статусом, в них містяться норми-цілі, норми-координатори, норми-узгодження);

- забезпечення виконання зобовязань державою та її органами включає багато різних засобів;

- норми, що містяться в договорах такого роду, є загальнообовязковими для виконання;

- можуть бути підставою для прийняття інших нормативно-правових актів, а також індивідуально-правових договорів;

- правила поведінки, що складають зміст договору розраховані на невизначене коло субєктів;

- форма укладання - письмова;

-є частиною національного законодавства, може мати таку ж юридичну силу як і закон;

- зміст не може суперечити Конституції і конституційним законам і т.д.

Дослідження договору як однієї з форм реалізації права передбачає характеристику договору як правового інституту, що широко застосовується у різних галузях права і в кожній з них має свої структурні особливості. Укладаючи договір, субєкти здійснюють таку поведінку, що узгоджується з приписами правових норм і походить від них, тобто це практична діяльність людей по здійсненню прав та виконанню юридичних обовязків. Внаслідок реалізації норм права, укладаються договори, які мають таку класифікацію: у трудовому праві - трудовий, у цивільному - цивільний, у адміністративному - адміністративний, у господарському - господарський. Серед них чільне місце належить цивільному.

Сукупність особливих ознак, що акумулюються в понятті галузевого договору, розмежовує один вид договору від іншого. З розвитком соціально-економічних відносин розширюється сфера їх застосування, збагачується зміст, виникають нові форми. Та разом з тим зберігаються основні риси, що відбивають сутність галузевого договору як форми реалізації норм права:

- норми, що складають його зміст стосуються конкретного випадку та конкретно визначених субєктів;

- можуть укладатись як в письмовій, так і в усній формі;

-є нормативним за змістом, але не містить загальнообовязкових правових норм;

- зміст не може суперечити нормам права, викладеним в існуючих джерелах права і т.д.

У третьому параграфі «Договір як форма регулювання відносин у суспільстві» мова йде про те, що за допомогою договору відбувається поширення соціальних звязків на всі сфери суспільного життя. Це передбачає багатоманітність індивідуальних форм і засобів досягнення загальних та особистих цілей. Договір є традиційним засобом регулювання відносин у галузях приватного та публічного права, які використовують договірне начало як самостійний елемент суспільного регулювання.

Автор розкриває підстави та основну джерельну базу, а саме те, на основі чого виникають договірні відносини. Головним з них є нормативно-правовий акт. Відповідно до цього визначаються відносини, які набувають правової форми за допомогою договору. Серед них такі: майнові /між організаціями, організаціями і громадянами; особисті немайнові; між субєктами господарської діяльності; трудові, між адміністрацією і працівником; виробничі та соціально-економічні відносини по узгодженню інтересів працівників, власників або уповноважених ними органів; економічні, політичні та ті, що виникають з питань культури, науки тощо, між субєктами міжнародного права; національно-державні в галузі економіки, політики та соціального життя суспільства, статусу держав і їх обєднань в межах федерації; координації управлінської діяльності, що спрямована на третіх осіб.

Робиться висновок, що договір за своєю юридичною природою являє собою взаємоузгоджену систему певних складових елементів, основою якої є договірне зобовязання, виступає універсальним регулятором економічних, політичних, культурних та інших відносин.

За допомогою договору відбувається узгодження волі держави та волі окремих громадян на підставі урахування їх взаємних інтересів, що не суперечать закону.

У другому розділі «Нормативно-правовий договір як джерело (форма) права України» дається характеристика відповідного виду договору. Це дослідження є продовженням характеристики договору як джерела права, що було розпочате в першому розділі. Тут мова йде про місце нормативно-правового договору у системі джерел права, його роль і перспективи розвитку з точки зору загальної теорії держави та права.

У першому параграфі розглянуто проблеми, повязані з методологічним та практичним значенням системи джерел права. Метою є зясування сутності групи причин, що зумовили той чи інший зміст та форму права, що породили ту чи іншу норму.

Правотворення починається в галузі матеріальних відносин власності. Саме тут виникає особливий соціальний феномен у вигляді фактичних суспільних відносин, які за своєю природою потребують юридичної форми і несуть її найважливіші риси. Завершується процес правотворення формуванням відповідних юридичних норм. Для того, щоб правило поведінки було правовою нормою, йому необхідно надати правової форми, яка б свідчила про те, що дане правило є результатом правотворчої діяльності держави, виражає її волю і забезпечується мірами державного примусу.

Аналіз різних точок зору щодо питання про співвідношення поняття форма та джерело права дозволив досліднику дійти висновку, що під формою права необхідно розуміти організацію, влаштування його власного змісту, способу існування, прояву та функціонування. Форма права повинна:

- бути зумовлена існуючими соціально-економічними відносинами, і тому відображати нормативно-закріплюючу волю громадян;

- закріпити та забезпечити політичну владу народу, служити його інтересам;

- затвердити пріоритетне значення демократичних форм виразу державної волі.

Що ж стосується поняття джерело права, то воно є менш загальним ніж форма, і виступає як її зовнішній прояв. Отже, джерело права - це вираження зовні внутрішньо організованого змісту правових норм, сукупність відомих історії засобів виразу зовні нормативно-державної волі, в яких обєктивно подані норми, що складають зміст права (під внутрішньою формою права розуміють систему права, структуру змісту або систему права та його структуру). З іншого боку, під зовнішнім проявом форми права можна розуміти зовнішній вигляд його змісту, впорядковані засоби виразу зовні, закріплення та функціонування його змісту, що виступає у вигляді структурованих та систематизованих юридичних джерел правових норм.

З вищезазначеного робиться висновок про те, що в правознавстві і юридичній практиці поняття форми і джерела права розуміється багатозначно, а іноді і тотожно. Разом з тим саме цей бік проблеми має важливе практичне значення, тому що дозволяє орієнтувати юридичних працівників на конкретні норми права, їх закріплення, використання, вдосконалення; дає можливість юристам-практикам знати і проводити чітку різницю між цими термінами для більш ефективної діяльності.

Сучасна юридична наука має декілька підходів до визначення поняття джерело права:

- джерело права як підстава виникнення права як соціальної категорії, тобто сили, що творить право;

- джерело права як памятки історії, судові справи, літописи тощо, які існували історично і мали значення діючого права;

- джерела права характеризують як умови виникнення права /фактори правотворчості та загальнолюдські цінності/;

- джерелом права називають матеріали покладені в основу того чи іншого законодавства.

На наш погляд, під джерелом права необхідно розуміти засоби пізнання або способи зовнішнього існування права, тобто правові документи та деякі інші джерела (прецеденти, звичаєве право), що містять правові норми і виступають джерелом знань, що формулюються державою, про можливу або необхідну поведінку субєктів.

Нормативно-правовий договір може бути як формою права, тобто формою виразу субєктом правотворчості своєї волі, так і джерелом права - формою зовнішнього прояву норм права.

Нормативно-правовий договір в якості джерела права в матеріальному розумінні визначається як договірний процес по досягненню згоди сторонами, що домовляються; у формальному розумінні - договір як документ, що є результатом взаємного волевиявлення.

У другому параграфі даної глави проведено дослідження системи джерел сучасного права, виходячи з того, що форми виразу змісту можуть бути різними, а зміст може набувати різних форм.

Юридично джерело права завжди походить від правотворчого рішення компетентного державного органу і може бути прямим, похідним або санкціонованим. Тобто, коли воно прямо формулює узагальнені нормативні положення /нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір/ або відбиває конкретний принцип регулювання, що міститься в рішенні конкретної юридичної справи /правовий прецедент/, або обмежується державно-владним санкціонуванням вже існуючих правил поведінки - норм /правовий звичай/.

Система джерел права являє собою органічне ціле, всі елементи якого - окремі види джерел, розташовані в певному порядку. Відповідно можна визначити два підходи щодо структурної організації системи джерел права. Перший характеризує систему джерел права як таку, що не має ієрархії і чіткої внутрішньої підпорядкованості; другий - визначає наявність вертикального звязку між джерелами права.

Сучасне розуміння передбачає характеристику системи джерел права як цілісну, єдину систему правил поведінки загального нормативного характеру.

Загальна теорія держави і права розрізняє такі види джерел права: нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, правовий звичай, правовий прецедент, норми канонічного та міжнародного права.

1. Правовий прецедент - джерело права, що виражене в обєктивному рішенні органу держави, містить юридичні положення або надає тлумачення спірному питанню, або ж вирішує не передбачене в законі питання, якому надається загальна обовязковість при вирішенні наступних аналогічних справ. Правовий прецедент може бути адміністративним і судовим.

Автор робить висновок, що з другої половини ХІХ ст. прецедент втратив своє верховенство у правовій системі, останнім часом пріоритетне значення має закон, тому що прецедент може бути ним відмінений.

Узагальнення судової практики Верховним Судом України і видання керівних розяснень, не може вважатись повноцінним джерелом права, а може стати лише підставою для прийняття нових норм права.

2. Правовий звичай - правило поведінки, яке в результаті багаторазового повторення в часі і просторі набуває певної стійкості, закріплюється в практичному досвіді і психології людей, санкціоноване державою шляхом посилання на нього в нормі закону або використання його в якості основи судового рішення. Правовий звичай не дає можливості регулювання всіх сфер суспільних відносин і на сьогодні не визнається як

джерело права України, але залишається як таке в країнах із звичаєвою правовою системою, а також в країнах мусульманського права.

3. Нормативно-правовий акт - це найбільш розповсюджене в наш час джерело права, яке містить норми права, встановлені компетентними органами державної влади в односторонньому вольовому порядку. Їх виконання забезпечується силою державного примусу. Далі автор досліджує причини, процес виникнення і розвитку нормативно-правового акту як джерела права в історії країн світу. Значна увага приділяється його ознакам, властивостям і видам.

4. Нормативно-правовий договір - одна з юридичних форм існування правових норм, якій властиві наступні ознаки:

-є правомірною поведінкою /юридичним фактом/, підставою для виникнення правових відносин;

- складається з норм права, змістом яких є субєктивні права та юридичні обовязки, обовязкові для невизначеного кола осіб і розраховані на неоднократне застосування;

- зявляється внаслідок правотворчої діяльності органів державної влади /виконавчої і законодавчої/;

- субєкти договору завжди відзначаються публічним, колективним характером;

- мета договору завжди має загальний характер;

-є правовою базою для прийняття інших правових актів.

5. Канонічні норми - правила поведінки нормативного характеру в країнах, де релігія визнавалась одним з державних інститутів. Їх змістом є релігійні настанови, визнані органами державної влади. Вважається, що вони є результатом божественного одкровення і здебільшого не підлягають зміни чи скасуванню.

Канонічні норми як джерело права набули широкого розповсюдження в середні вікі, а сьогодні ж залишаються актуальними лише в деяких країнах Сходу.

Під час аналізу автором всіх зазначених джерел права було показано співвідношення між ними і нормативно-правовим договором.

У третьому параграфі автор на основі аналізу системи джерел сучасного права визначає місце і роль нормативно-правового договору серед них, підкреслюючи, що завдяки своїм властивостям останній стає універсальним регулятором суспільних відносин, одним із знарядь задоволення законних потреб і інтересів всіх субєктів права. Рівність сторін, свобода волевиявлення та вибору партнерів, охорона і забезпечення з боку держави, надають перевагу нормативно-правовому договору як дієвому і мобільному джерелу права.

Нормативно-правовий договір є:

- засобом пізнання правових норм, що складають його зміст;

- двояким за характером: з одного боку є офіційним засобом виразу норм права з боку держави, з іншого - одним з варіантів діяльності будь-якого субєкту правових відносин по задоволенню власних потреб;

- зовнішнім проявом правових норм, візуальним джерелом інформації для населення з варіантами можливої та необхідної поведінки;

- виразом безпосередньої нормативно-закріпленої волі громадян;

- одним з елементів правового регулювання;

- джерелом виникнення основних прав і обовязків субєктів громадянського суспільства.

Далі в роботі окреслюються основні напрямки і перспективи розвитку нормативно-правового договору. Серед них такі, як:

- розробка нових форм і методів реалізації нормативно-правового договору і надання йому таким чином нового змісту;

- уніфікація і надання типовим договорам, що поширені в багатьох галузях суспільного життя нормативно-правового змісту;

- поширення нормативно-правових договорів на нові сфери суспільних відносин;

- розширення кола субєктів, що мають право укладати договори з нормативно-правовим змістом, як один з варіантів перенесення правотворчого процесу безпосередньо в громадянське суспільство.

Отже, створення договірних норм є проявом здатності всіх субєктів суспільних відносин до саморегулювання, що повинно бути визнано юридично, як один з засобів нормативного регулювання.

Глава ІІІ «Нормативно-правовий договір як одна з форм реалізації права», містить 2 параграфи. В першому мова йде про договір як підставу виникнення, зміни або припинення правових відносин.

Субєкти суспільних відносин укладаючи договір, здійснюють один з видів правомірної поведінки по реалізації з одного боку - субєктивного права кожного на підприємницьку діяльність, одним з методів якої може бути укладання договору, правові

засади якого вже викладені в нормативно-правовому акті або нормативно-правовому договорі. З іншого боку - право державних органів і відповідних посадових осіб на створення нових норм права, формою яких може бути договір. В обох випадках наслідком є виникнення правових відносин.

З процесуального боку договір включає декілька стадій: підготовку, укладання та виконання. Їх зміст наповнюється обовязковими умовами, за наявності яких договір може вважатися дійсним. Внутрішнім змістом останніх є єдність волі та волевиявлення при укладанні договору, правовий характер змісту, що визначається метою і предметом договору, правоздатність, дієздатність і деліктоздатність сторін, форма та порядок укладання договору.

Параграф другий присвячений дослідженню соціальної цінності нормативно-правового договору в правореалізаційній практиці з точки зору вивчення його функцій. Функції договору - це складна категорія, що включає характеристику його завдань, ролі та значення. Завдання договору - це вказівка на кінцеву або безпосередню мету договору, досягнення якої повинно вирішуватися ним самостійно або здійсненню якої воно повинно сприяти. Роль договору - це прояв практичної цінності договору сьогодні і в майбутньому, що визначається характером і значимістю його функцій. Значення договору - це його обєктивна необхідність у розвитку суспільних відносин в якості їх правової форми виразу.

Отже, поняття «функції нормативно-правового договору» включає в себе розуміння про закономірності прояву суті договору або про діяльність, спрямовану на виконання певних завдань. Функції договору в самому загальному розумінні - це специфічний прояв властивостей договору. Це поняття охоплює одночасно як призначення договору, його роль, так і напрямки його впливу на суспільні відносини. Виділяються такі функції: методологічна, організаційна, координаційна, програмна, системотворча, нормотворча, виховна, навчальна і т.д.

Дослідження поняття, видів та значення договору як теоретико-правової категорії дає можливість зробити наступні висновки:

1. Укладання і реалізація договору сприяє вдосконаленню і розвитку основної функції держави - забезпечення оптимальної взаємодії інтересів всіх субєктів права.

2. Договір в рамках правової системи України може виступати в двох формах: у якості правової категорії загального характеру як джерело (форма) права, і галузевої категорії як форми реалізації норм права.

3. Договір є підставою виникнення, зміни та припинення правовідносин, в яких сторони взаємодіють між собою шляхом реалізації взаємних прав і обовязків, що охороняються і гарантуються з боку держави.

4. З точки зору загальної теорії права договір, його виконання або невиконання може бути підставою для виникнення: регулятивних або охоронних, абсолютних, активних та інших видів правових відносин, в тому числі цивільних, міжнародних, трудових і т.д.

5. Поняття договору складається з двох груп елементів:

а/ юридичної конструкції, до якої входить порядок укладання, структура, спосіб виконання договору і обєм відповідальності за невиконання;

б/ суттєвих якостей: встановлення юридичного звязку між субєктами; змістом є виконання дій, що приводять до досягнення мети учасників; результат добровільної згоди; формальна рівність партнерів в правах і обовязках, які є змістом договору; універсальність; відносна автономність регулювання взаємовідносин між сторонами, в рамках закону.

6. Дослідження всіх типів договорів нормативно-правового змісту дає змогу визначити їх специфічні риси:

- субєктом майже завжди виступає організація, що має державно-владні повноваження /держава, державні органи/ та міжнародні організації;

- предметом регулювання є питання влади, управління та саморегуляції, що допускають договірну форму регулювання;

- можуть бути підставою для укладання нормативно-правових та індивідуально-правових актів, в тому числі і нормативно-правових договорів з метою реалізації норм, що в ньому містяться і т.д.

7. Вивчення договорів з нормативно-правовим змістом, які виступають в якості форми реалізації норм права сприяло окресленню їх основних якостей: субєктами можуть бути фізичні та юридичні особи, що володіють правосубєктністю; обєктом регулювання виступають майнові та немайнові права та обовязки; виникають на основі вже існуючих норм права і т.д.

8. Поняття договірних відносин нерозривно повязане з поняттям нормативного регулювання, тому що нормативно-правовий акт визнає договір як вид нормативної саморегуляції, визначає сферу договірного регулювання, встановлює види і форми договорів і т.д.

9. Неоднозначність розуміння поняття форма і джерело права, приводить до двоякості у трактуванні договору нормативно-правового характеру, а саме як форми права - у випадку обєктивованого закріплення та зовнішнього прояву змісту права в договорі, та як джерела права - в разі способу виразу правових норм, зміст яких визначається певними формами, що служать формальною підставою їх загальнообовязковості.

У розвиненому громадянському суспільстві нормативно-правовий договір стає майже головною юридичною формою існування правових норм, що зумовлено рядом причин, серед яких: необхідність чіткого та оперативного регулювання з боку держави різних сфер суспільних відносин; здатність вносити цілеспрямовані зміни в розвиток подій у суспільному житті; особлива форма дає змогу найбільш чітко формулювати зміст норм права.

11. Перспективи розвитку нормативно-правового договору полягають у наданні цій категорії нового змісту, шляхом розробки нових форм і методів його реалізації, а також поширення на нові сфери суспільних відносин.

12. Правові відносини, що виникають на підставі договору, можуть вважатися дійсними лише в тому випадку, коли сторонами були дотримані всі умови, а саме: дотримання процедури та послідовності при укладанні та виконанні договору, єдність волі і волевиявлення субєктів при укладанні договору; законність змісту, що визначається видовою характеристикою, основою домовленості сторін, метою договору; вираження волі сторін в певній формі /усно, письмово, мовчазно, з нотаріальним посвідченням/.

13. Суспільна цінність договору в рамках реалізації права знаходить свій якісний вираз в його функціях, оскільки в них закладені абстрактні можливості, засоби і форми впливу договору на суспільні відносини.

14. Поняття функцій договору включає в себе його роль, значення і завдання в механізмі правового регулювання суспільних відносин.

15. Характеризуючи договір як правову форму забезпечення інтересів і прав субєктів, функції договору можна розділити на три види: загальні (основні), серед яких інформаційна або комунікативна, програмна, координаційна, гарантійна або стимулююча, регулююча, орієнтаційна; спеціальні - конкретизують загальні; конкретні - специфічні для певного виду договорів.

Отже, вивчення договору як форми реалізації права як такого, та договору як форми реалізації вже існуючих норм права, дало можливість визначити їх природу та якісні ознаки, що являє собою інтерес як для розробки загальних основ теорії права, так і для аналізу існуючої договірної бази в Україні.

Основні положення дисертації були викладені автором в таких наукових публікаціях

юридичний договір право

1. Договір у системі права України // Правова держава. - Вип.7. - К., 1996. (0,2 а.а.)

2. Договір як підстава виникнення, зміни та припинення правових відносин // Правова держава.-Вип.8.-К., 1997. (0,3 а.а.).

3. Деякі теоретичні питання еволюції поняття джерел права // Держава і право. Збірник праць молодих вчених. - Вип.1.-К., 1997. (0,3 а.а.).

4. Деякі питання ролі договору в процесі державотворення - // «Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність». Матеріали науково-практичної конференції. - К., 1997. (0,1 а. а.).

5. Методологічне та практичне значення проблеми джерел права. - // «Державно-правова реформа в Україні». Матеріали наукової конференції. - К., 1998. (0,1 а.а.).

Размещено на Allbest.ru