Адміністративно-процесуальний статус громадянина України: проблеми теорії та шляхи вдосконалення законодавчого регулювання

Законодавче закріплення права адвоката представляти та захищати права і інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням в усіх органах, підприємствах, установах і організаціях (ч. 2. ст. 6. Закону України «Про адвокатуру») формально дає йому можливість брати участь у кожному з проваджень, що складають сферу адміністративного процесу.

Проте це положення значною мірою носить декларативний характер. Справа в тому, що достатньо широкий арсенал процесуальних прав адвоката, який передбачений наступними положеннями ст.6. Закону України «Про адвокатуру» (право запитувати і одержувати необхідні документи або їх копії, ознакомлюватися з необхідними для виконання доручення документами, одержувати письмові висновки спеціалістів і т.ін.), власне і забезпечуючий можливість активної діяльності адвоката по представництву і захисту прав і інтересів громадян, відповідно до позиції законодавця обмежується рамками цивільних, господарських, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення. Інші категорії справ, зокрема різні адміністративні провадження, фактично залишилися поза полем зору законодавця. По суті це означає, що, визнаючи можливість участі в них адвоката, законодавець разом з тим істотно обмежує його процесуальний потенціал. Здається, що такого положення можна уникнути шляхом внесення відповідних коректив в ст. 6. Закону України «Про адвокатуру», а по мірі вдосконалення адміністративно-процесуального законодавства -- й в інші нормативно-правові акти.

Відповідно до Закону України «Про адвокатуру» це можливо шляхом введення в ч. 3 ст. 6 Закону такого формулювання: «збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази у цивільних, господарських, кримінальних справах, справах про адміністративні правопорушення, а також в інших справах у ході здійснення представництва прав і інтересів громадян і юридичних осіб, зокрема...»

У багатьох державах світу міцно узвичаївся термін «сімейний адвокат». Уявляється, що цю тенденцію слід розвивати й в Україні. У цьому плані позитивну роль може відіграти чітке законодавче закріплення можливості представництва адвоката від імені громадянина з моменту порушення будь-якої адміністративної справи до її завершення. Це істотно підвищить правову захищеність громадян і певною мірою зможе стати дисциплінуючим чинником для чиновників будь-якого рівня.

Вирішення цього та інших завдань вбачається у вдосконаленні адміністративно-процесуального статусу адвоката шляхом внесення відповідних змін і доповнень до чинного законодавства, в найближчій перспективі -- у розробці і прийнятті Адміністративно-процесуального кодексу України і Закону України «Про загальні начала адміністративного процесу», у яких адміністративно-процесуальний статус адвоката максимально відповідав би завданню всемірного захисту прав і законних інтересів громадян.

При характеристиці такої процесуальної фігури, як свідок, здійснюється детальний аналіз блоку питань, який включає, по-перше, можливість особи виступати як свідок; по-друге, обсяг процесуальних прав і обов'язків свідка; по-третє, відповідальність свідка за невиконання своїх процесуальних обов'язків. На підставі поглибленого розгляду цих питань автор пропонує таким чином сформулювати поняття і правовий статус свідка в адміністративних провадженнях: «Як свідок по адміністративній справі може бути викликана будь-яка особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають встановленню по даній справі, спроможна внаслідок своїх фізичних і психічних якостей правильно сприймати подібні обставини.

За викликом органу (посадової особи), у провадженні якого знаходиться справа, свідок зобов'язаний з'явитися у зазначений час, дати правдиві пояснення, повідомити усе відоме йому в справі і відповісти на поставлені питання. У необхідних випадках за вимогою органа (посадової особи), що здійснює провадження у справі, показання свідків можуть бути одержані в письмовій формі.

Не можуть виступати як свідки: захисник особи, що притягується до відповідальності, а також адвокат і представник громадської організації по обставинах, що стали їм відомі у зв'язку з виконанням ними своїх процесуальних обов'язків у справі; особи, що внаслідок своїх фізичних або психічних вад неспроможні правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них показання.

При здійсненні провадження у справі свідок має право: бути поінформований про обсяг своїх процесуальних прав і обов'язків; відмовитися свідчити відносно членів своєї сім'ї або близьких родичів, коло яких визначається законом; заявляти клопотання про його допит за місцем проживання або перебування. У разі нез'явлення за викликом органу (посадової особи), що здійснює провадження у справі, з причин, не визнаних поважними, свідок може бути підданий примусовому приводу.

За відмову від дачі показань, а також за дачу явно неправдивих показань свідок може бути притягнутий до адміністративної відповідальності».

В роботі аналізується правове становище експерта. Вказується на необхідність належної процесуальної регламентації призначення експертизи в адміністративному процесі, зокрема, пропонується закріпити положення про те, що призначення експертизи повинно оформлятися винесенням постанови про це, яка містить у собі вступну, описову та постановляючу частини. Робиться висновок про необхідність встановлення відповідальності експерта за дачу явно неправдивого висновку.

Стосовно процесуального становища перекладача відзначається доцільність законодавчого закріплення цієї фігури для всіх адміністративних проваджень, передбачивши обсяг її процесуальних прав і обов'язків, а також відповідальність за явно неправдивий переклад.

Фактично передбачаючи участь понятих у провадженні по справах про адміністративні правопорушення, законодавець разом з тим не визнає їх учасниками провадження. Аналізуючи особливості участі понятих у провадженні, автор доходить, висновку про необхідність включення їх до складу учасників даного провадження, надавши їм право бути присутніми при відповідних діях посадових осіб і обов'язок засвідчити факт, зміст та результати цих дій.

На думку автора, необхідно заповнити прогалину, що виникла у законодавстві, і процессуально закріпити статус спеціаліста у провадженні по справах про адміністративні правопорушення, передбачити його права й обов'язки, а також відповідальність цього учасника при відмові або ухиленні від виконання його обов'язків. Визначаючи процесуальний статус спеціаліста у провадженні, необхідно закріпити його право підписувати протокол про адміністративне правопорушення, вносити в його зміст зауваження, що стосуються виконуваних ним обов'язків. Важливо передбачити обов'язок спеціаліста з'явитися за викликом органу (посадової особи) і брати участь у провадженні по справі, сумлінно використовуючи спеціальні пізнання. Що ж стосується відповідальності спеціаліста, то питання про неї слід, очевидно, вирішувати диференційовано. Якщо виконання обов'язків спеціаліста входить до кола його службових обов'язків, то цей учасник за ухилення від їх виконання може притягуватися до дисциплінарної відповідальності. До несумлінного спеціаліста можливе застосування заходів адміністративної відповідальності. Крім того, доцільно розширити зміст ст. 275 КпАП, що регламентує відшкодування витрат потерпілим, свідкам, експертам та перекладачам, включивши в цей перелік і спеціаліста.

Розділ 3 «Проблеми вдосконалення системи юридичних гарантій прав і свобод громадянина в адміністративному процесі» присвячений дослідженню правових питань реалізації юридичних гарантій в адміністративно-процесуальній сфері.

Підрозділ 3.1 «Загальна характеристика юридичних гарантій прав і свобод громадянина в адміністративному процесі» містить дослідження правової природи юридичних гарантій, їх класифікацію та систему. Виділяються: 1) гарантії, що реалізуються безпосередньо громадянами для забезпечення своїх прав, свобод і законних інтересів; 2) гарантії, що реалізуються іншими суб'єктами процесу в інтересах громадян.

Чинне законодавство окреслює адміністративно-процесуальні права і обов'язки громадян. Значною мірою гарантованість прав громадянина залежить від його процесуальної активності. Сама ж такого роду активність грунтується на конкретних правових нормах, що регламентують його процесуальну діяльність, і, таким чином, зазначені норми набувають характеру гарантій забезпечення прав і свобод громадян.

Ці гарантії, що реалізуються безпосередньо громадянами, перешкоджають порушенню їх прав і свобод з боку інших суб'єктів процесу, носять як би превентивний характер. Проте у разі порушення прав і свобод громадянина вступає в дію інша гарантія, що реалізується громадянином, -- право на подання скарги як у інстанційному, так і в судовому порядку . До числа гарантій, що реалізуються безпосередньо громадянами для забезпечення своїх прав і свобод, слід віднести також невиконання ними явно незаконних актів і вимог. Що ж стосується гарантій, які реалізуються іншими суб'єктами адміністративного процесу в інтересах громадян, то, на думку автора, до них слід віднести адміністративно-процесуальний контроль; нагляд органів прокуратури; процесуальну діяльність суб'єктів, що представляють інтереси громадян (адвоката, законних представників). Крім того, найважливішою юридичною гарантією забезпечення прав і свобод громадян необхідно вважати адміністративно-процесуальні норми, що регламентують діяльність лідируючих суб'єктів процесу в їх взаємовідносинах з громадянами.

Особливе місце в системі гарантій посідають правові презумпції, які, не будучи по суті ні засобом, ні способом забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян, грають значну роль в їх реалізації та охороні.

У підрозділі 3.2 «Презумпції невинності, правомірності дій та правової позиції громадянина» досліджується значення цих правових презумпцій в адміністративно-процесуальній сфері, обгрунтовуються положення про необхідність їх законодавчого закріплення.

Стосовно провадження по справах про адміністративні правопорушення автором у такий спосіб формулюється поняття презумпція невинності: «Особа вважається невинною у вчиненні адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку, доки її винність не буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена постановою , що вступила в законну силу , або рішенням у справі.

Обов'язок доведення вини лежить на органі (посадовій особі), що порушив провадження у справі. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинність у вчиненні правопорушення (проступку), але має право робити це засобами і у порядку, встановленими законом. Недоведена винність є рівнозначною доведеній невинності.

Притягнення до відповідальності не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на доказах, що не підтверджують винність особи у вчиненні правопорушення (проступку). Притягнення до відповідальності не повинно грунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь».

Разом з тим презумпція невинності відбиває лише одну з багатьох, хоча і дуже важливу, сторін правового становища громадянина в адміністративному процесі, оскільки поряд із провадженнями, що мають юрисдикційний характер, у структуру адміністративного процесу включаються інші різні провадження, що носять неюрисдикційний характер.

У цих провадженнях правове становище громадянина не меншою мірою об'єктивно потребує в презюміювання правильності і законності його позиції.

Ось чому уявляється правильним як оду з презумпцій адміністративного процесу виділити презумпцію правомірності дій і правової позиції громадянина.

Найбільшою мірою такого роду презумпція є характерною для провадження по скаргах громадян на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Її ознаки в названому провадженні виявляються в наступному.

По-перше, дії і правова позиція громадянина, який подає скаргу, повинні вважатися правомірними, доти інше не буде встановлене рішенням органу (посадової особи), компетентного розглядати скаргу по суті.

По-друге, однією з важливих ознак розглядуваної презумпції є відповідний розподіл прав і обов'язків по доведенню правомірності позиції громадянина між ним і певним органом (посадовою особою), що розглядає скаргу, а також органом (посадовою особою), дії чи бездіяльність якого оскаржуються.

По-третє, рішення по скарзі не повинно грунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо правомірності позиції громадянина повинні тлумачитись на його користь.

Для інших адміністративних проваджень, що не носять юрисдикційного характеру, також необхідно виходити з презюміювання правомірності дій і правової позиції громадянина. При цьому дана презумпція в неюрисдикційних провадженнях декілька втрачає своє соціальне значення. Це відбувається, очевидно, тому, що відсутні правовий спір, конфлікт. Проте було б невірним зовсім заперечувати значущість такого роду презумпції в неюрисдикційних адміністративних провадженнях. Її значення обумовлене щонайменше двома чинниками. По-перше, суб'єктивне ставлення кожного з представників державних органів до громадянина повинне безумовно містити в собі припущення про законність тих чи інших домагань громадянина (наприклад, при розгляді заяв громадян). По-друге, що стосується «тягаря доведення» правомочності своєї позиції громадянином, то нам уявляється за доцільне орієнтувати представників державних органів на необхідність всемірного полегшення громадянам їх зусиль по одержанню різного роду документів, необхідних для досягнення цілей того чи іншого провадження.

У підрозділі 3.3 « Контроль як гарантія забезпечення прав і свобод громадянина в адміністративному процесі» підкреслюється, що контроль становить собою одну з основних вимог підтримання режиму законності, у тому числі й у сфері адміністративного процесу. Докладно досліджуються сутність контрольної діяльності, форми і методи здійснення контролю. Автор звертає увагу на недостатньо чітку регламентацію контрольної діяльності за додержанням прав і інтересів громадян в адміністративно-процесуальній сфері. Проводиться думка про доцільність законодавчого закріплення необхідності і цілеспрямування такого роду контролю, принципів його здійснення, конкретних прав і обов'язків суб'єктів його здійснення. Стосовно розглядуваної проблемі аналізується така форма зовнішнього контролю, як діяльність Уповноваженого з прав людини Верховної Ради України.

З огляду на специфіку і спрямованість адміністративно-процесуального контролю автор пропонує законодавчо закріпити низку положень, що безпосередньо стосуються діяльності Уповноваженого з прав людини в цій сфері.

Насамперед Уповноважений з прав людини повинен бути наділений правом порушення дисциплінарного провадження у відносно посадових і службових осіб, що припустилися порушень прав громадян, а також правом порушувати провадження у справах про адміністративні правопорушення, наприклад, у справах про самоуправство, що ущемляють праваі і інтереси громадян.

Слід також передбачити право Уповноваженого з прав людини ставити перед вищими органами питання про професійну придатність до виконання своїх службових обов'язків тих керівників відповідних органів, установ, організацій і посадових осіб, що припустилися кількаразових порушень прав громадян.

Ці заходи можуть стати важливим і дійовим важелем впливу на чиновників, значною мірою підсилять авторитет Уповноваженого з прав людини як органу контролю за адміністрацією.

У підрозділі 3.4 «Прокурорський нагляд в адміністративному процесі як гарантія прав і свобод громадянина» досліджуються питання, що стосуються діяльності органів прокуратури при здійсненні нагляду за законністю у сфері адміністративного процесу.

Особлива увага приділяється проблемам функціонування інституту загального нагляду прокуратури, формам і методам загальнонаглядової діяльності, способам її вдосконалення з точки зору охорони прав і свобод громадян в адміністративному процесі. Автором аргументуються положення, що стосуються необхідності збереження загальнонаглядової функції прокуратури. Докладно досліджується роль прокурорського нагляду в різних адміністративних провадженнях.

Основним орієнтиром загальнонаглядової діяльності прокуратури повинно стати додержання законодавства у сфері дотримання прав і свобод людини і громадянина. При цьому одним із самостійних пріоритетних напрямків роботи органів прокуратури при здійсненні загального нагляду має стати нагляд за здійсненням прав громадян в адміністративно-процесуальній сфері. Прокурорський нагляд у цій сфері повинен бути зосереджений на:

а) перевірці в державних органах, підприємствах, установах, організаціях додержання вимог законодавства по розгляду звернень громадян;

б) перевірці і прийнятті конкретних заходів прокурорського реагування по скаргах громадян, адресованих прокурору, на дії чи бездіяльність посадових осіб, що порушують права громадян. Поряд із цим прокурор повинен сам активно виявляти випадки порушення прав і свобод громадян, у зв'язку з чим в разі необхідності порушувати дисциплінарне провадження або в офіційному порядку порушувати питання про невідповідність тієї чи іншої посадової особи займаній посаді;

в) додержання вимог законодавства при провадженні у справах про адміністративні правопорушення. У разі виявлення в діях чи бездіяльності посадової особи або громадянина ознак адміністративного правопорушення прокурор має право порушити провадження у справі;

г) представництві інтересів громадян і держави в судових органах.

Ефективність прокурорського нагляду за додержанням законів в адміністративно-процесуальній сфері в чималому ступені пов'язана зі зміцненням громадського статусу прокурора. Тому уявляється за доцільне передбачити можливість притягнення до адміністративної відповідальності за неповагу до прокурора.

Розділ 4 «Проблеми судового захисту прав і свобод громадян в адміністративному процесі» присвячений аналізу здійснення правосуддя по адміністративних справах і проблемам кодификації адміністративно-процесуального законодавства.

Підрозділ 4.1 « Правосуддя по адміністративних справах: історичний і зарубіжний досвід» містить докладний аналіз історичних аспектів розвитку цього інституту і його функціонування у деяких найбільш розвинутих країнах світу. Це дозволило автору сформулювати низку висновків. Зокрема, на думку автора: 1) організація адміністративної юстиції свідчить про тенденцію, що все більше проявляється, до її відокремлення в самостійну гілку судової влади; 2) адміністративні суди або органи, які по суті є такими, мають можливість реального впливу на порушення законів з боку органів публічної адміністрації шляхом прийняття рішень, що скасовують її незаконні акти або зобов'язують адміністративні органи скасувавти їх; 3) основою діяльності органів адміністративної юстиції є самостійне адміністративно-процесуальне законодавство, вдосконалення якого прямо залежить від реорганізації органів адміністративної юстиції на зразок судових органів; 4) однією з основних цілей вдосконалення системи органів адміністративної юстиції і адміністративно-процесуального законодавства слугує захист прав і інтересів громадян в їх взаємостосунках з органами держави; 5) система побудови органів адміністративної юстиції носить динамічний характер, що відображує прагнення законодавців до пошуку найбільш оптимальної її моделі; 6) все більше значення надається професійному рівню осіб, що здійснюють функції адміністративних судів.

У підрозділі 4.2 «Проблеми організації і перспективи розвитку правосуддя в адміністративних справах в Україні» досліджуються тенденції розвитку цього інституту в сучасних умовах України, обгрунтовується необхідність уведення в судову систему України адміністративних судів, формулюються пропозиції, що стосуються системи, їх побудови і підвідомчості їм конкретних категорій адміністративних справ. У дисертації пропонується така структура побудови системи адміністративних судів:

-- Адміністративна колегія Верховного Суду України, що є наглядовою і касаційною інстанцією;

- регіональні адміністративні суди, що виконують роль апеляційних, касаційної інстанцій;

- обласні адміністративні суди, що здійснюють у конкретних випадках розгляд справ по першій інстанції, а також розгляд справ в апеляційному і касаційному порядках;

- районні адміністративні суди, що діють як нижча ланка судів першої інстанції.

Аргументується положення про доцільність віднесення до сфери правосуддя по адміністративних справах такі категорії справ: а) про адміністративні правопорушення: б) по оскарженню постанов про накладення адміністративних стягнень, а також дій чи бездіяльності посадових осіб, що застосовують адміністративно-попереджувальні заходи і заходи адміністративного припинення; в) по оскарженню неправомірних дій (бездіяльності) органів і посадових осіб, що порушують права громадян. Наводяться аргументи й щодо доцільності віднесення до ведення адміністративних судів справ особливого провадження, які зараз розглядаються в цивільному процесуальному порядку.

У дисертації наводяться аргументи про необхідність уведення адміністративного позову як засобу правового захисту, аналізується його правова природа.

Підрозділ 4.3 «Кодификація адміністративно-процесуального законодавства як чинник забезпечення правосуддя по адміністративних справах» присвячений проблемам систематизації адміністративно-процесуального законодавства. З урахуванням думок, висловлених з цього приводу в юридичній літературі, автор доходить висновку про необхідність розробки і уведення в дію Адміністративно-процесуального кодексу України. Модель цього адміністративно-процесуального акта повинна будуватися з урахуванням побудови системи адміністративних судів, підвідомчості їм конкретних категорій справ. При цьому особливості правового становища суб'єктів процесу мають одержати своє адекватне вираження в кожному з вхідних до структури кодексу проваджень з урахуванням їх особливостей і грунтуватися на єдиних, загальних основах, закріплених в окремому, першому розділі кодексу. З урахуванням цих положень автор пропонує структуру цього правового акта. Належної регламентації потребують і різноманітні адміністративні провадження, пов'язані з діяльністю органів державно-виконавчої влади, посадових осіб, підприємств, установ, організацій. З цього погляду автор обгрунтовує доцільність і необхідність розробки Закону України « Про загальні начала адміністративного процесу». На думку автора, зазначений закон має містити регламентацію таких адміністративних проваджень: по пропозиціях громадян; по заявах і скаргах громадян; по реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності (у тому числі й реєстрації громадян як приватних підприємців); по реєстрації і легалізації об'єднань громадян (у тому числі й релігійних організацій); по одержанню дозволів на заняття певними видами діяльності; регістраційно-дозвільні провадження, здійснювані органами внутрішніх справ; по реєстрації нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади, органів господарського управління і контролю, що стосуються прав, свободи і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер; дисциплінарне провадження.

На закінчення автором пропонується редакція конкретних статей, що регламентують правовий статус суб'єктів адміністративного процесу, зокрема права і обов'язки громадян при провадженні по адміністративній справі, права і обов'язки органів виконавчої влади та їх посадових осіб при вирішенні адміністративних справ, види клопотань у справі і терміни їх вирішення, представлення інтересів громадянина, що бере участь в адміністративній справі, правовий статус свідка, адвоката, експерта, перекладача. Підкреслюється, що запропонована редакція статей значною мірою, носить загальний, модельний характер і може бути використана при розробці як Адміністративно -- процесуального кодексу України, так і Закону України «Про загальні начала адміністративного процесу».

У Висновках викладені загальні підсумки дослідження, сформульовані основні положення, що складають зміст дисертаційної роботи, зокрема такі, що стосуються обгрунтування положення про необхідність розгляду адміністративно-процесуального статусу громадянина під кутом зору елементів структури адміністративного процесу, з урахуванням істотного впливу на нього конкретних повноважень і обов'язків інших, в першу чергу лідируючих суб'єктів процесу, змісту адміністративно-процесуального статусу громадянина, аналізу кожного з елементів його структури, конкретних пропозицій щодо його вдосконалення з урахуванням особливостей окремих адміністративних проваджень, проблем кодифікації адміністративно-процесуального законодавства і т.ін.

Основнi положення дисертацiї викладені в таких працях:

Монографії, навчальні посібники:

1. Тищенко Н.М. Гражданин в административном процессе.-Харьков:Право, 1998.-11,8 друк. арк.

2. Тищенко Н.М. Административно-процессуальний статус гражданина Украины: проблемы теории и пути совершенствования.- Харьков: Право, 1998.-16,3 друк. арк.

3. Тищенко Н.М. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч. посібник / За заг. ред. А.Т. Комзюка.-Харків: Ун-т внутр. справ.-1998.-4,12 /0,5/ друк. арк.

Статті та публікації:

4. Тищенко Н.М. Эксперт как участник производства по делам об административных правонарушениях // Рад. право.-1988.-№3.-0,5 друк. арк.

5. Тищенко Н.М. Эксперт в производстве по делам об административных правонарушениях // Пробл. соц. законности: Респ. межведом. науч. сб. (Отв. ред. В. Я. Таций). - Харьков: Вища шк., -1988.-Вып.22.-0,3 друк. арк.

6. Тищенко Н.М. Личность в производстве по делам об административных правонарушениях // Актуал. пробл. правовой реформы: Сб. науч. тр.-Киев:УМК ВО.-1990.-0,35 друк. арк.

7. Тищенко Н.М. Профилактика административных правонарушений в студенческих коллективах // Профилактика негативных явлений в студ. среде: Сб. науч.-метод. мат.-Саратов: Изд-во Сарат. юрид. ин-та, 1990.- Вып.3.-0,25 друк. арк.

8. О правовом статусе лиц, уполномоченных составлять протоколы об административных правонарушениях // Пробл. совершенствования законодательства и практики его применения в совр. условиях: Сб. науч. тр.- Киев: УМК ВО, 1992.- 0,3 друк.арк. (в соавт.)

9. Тищенко Н.М. О совершенствовании административно-юрисдикционной деятельности // Пробл. законности: Респ. междуведом. науч. сб. -Харьков:Основа, 1993.- Вып.28.- 0,35 друк. арк.

10. Тищенко Н.М. Участники производства по делам об административных правонарушениях // Сб. крат. тез. и науч. сообщ. науч.-практ. конф. по итогам науч.-исслед. раб., выполненных профессорско-преподавательским составом УГЮА в 1993г.-Харьков:Укр. гос. юрид. акад., 1994.- 0,15 друк. арк.

11. Тищенко Н.М. О совершенствовании правового статуса гражданина в административном процессе // Конституция Рос. Федерации: Пробл. дальнейшего совершенствования законодательства в области охраны прав и свобод человека и гражданина, организации и деятельности правоохранительных органов: Докл. и сообщ. регион. науч.-практ. конф. -Белгород: Высш. шк. милиции МВД РФ, 1994.- 0,25 друк. арк.

12. Тищенко М.М. Деякі питання удосконалення законодавства, що регулює адміністративне затримання // Пробл. охорони громад. порядку і вдосконалення законодавства: Матер. наук.-практ. конф.-Харків: Ін-т внутр. справ, 1994.- 0,15 друк. арк.

13. Деякі питання удосконалення правового статусу особи в провадженні по справах про адміністративні правопорушення // Законодательство Украины: состояние, проблемы, перспективы: Крат. тез. докл. и науч. сообщ. межрегион. науч. конф. молод. учен. и соиск.-Харьков: Укр. гос. юрид акад., 1994.- 0,15 друк. арк. (в співавт.)

14. Тищенко М.М. Питання процесуальної регламентації адміністративної відповідальності неповнолітніх // Девіантна поведінка неповнолітніх і молоді: можливості впливу: Матер. міжнар наук.-практ. конф.-Харків, 1994.- 0,15 друк. арк.

15. Тищенко Н.М. О совершенствовании правового статуса некоторых участников производства по делам об административных правонарушениях // Пробл. законности: Респ. междувед. науч. сб.,-Харьков: Нац. юрид. акад. Украины, 1995. -Вып. 29.- 0,35 друк. арк.

16. Тищенко Н.М. О совершенствовании административно-процессуального статуса гражданина в производстве по предложениям, заявлениям и жалобам// Пробл. законности: Респ. междувед науч. сб., -Харьков: Нац. юрид. акад. Украины, 1995.-Вып.30.- 0,35 друк. арк.

17. Тищенко Н.М. Правовой статус гражданина в административном процессе: Реализация и совершенствование // Правовая наука и реформа юрид. образования: Сб. научн. тр.-Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1995.-Вып.2.- 0,35 друк. арк.

18. Тищенко Н.М. Совершенствование административно-процессуального статуса гражданина как правовой фактор стабильности гражданского общества // Треті Харк. політолог. читання.- Харків: Укр. держ юрид. акад., Народ. укр. акад., 1995.- 0,1 друк. арк.

19. Тищенко М.М. Порядок розгляду суддями справ про адміністративні правопорушення неповнолітніх // Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку: Корот. тез. доп. та наук. повідом. Респ. наук.-практ. конф.-Харків: Нац. юрид акад. України, 1995.- 0,15 друк. арк.

20. Тищенко Н.М. К вопросу об административной юстиции // Пробл. законности: Респ. міжвід. науч. зб., -Харьков: Нац. юрид. акад. України, 1996.-Вып.31.-0,45 друк. арк.

21. Тищенко Н.М. О структуре и содержании административного процесса // Правовая наука и реформа юрид. образования: Сб. науч. тр.-Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та., 1996.-Вып.6.-0,7 друк. арк.

22. К вопросу о правовом статусе медицинских работников в административном процессе // Медицина сегодня и завтра: Сб. науч. раб.- Харьков: Гос. мед ун-т., 1996.-0,15 друк. арк. (в соавт.)

23. Тищенко Н.М. К вопросу о правовом статусе гражданина в административном процессе // Пробл. совершенств. законодательства об адм. правонарушениях: Матер. науч.-практ. конф.-Белгород: Высш. шк. милиции МВД РФ, 1996.- 0,25 друк. арк.

24. Тищенко М.М. Питання вдосконалення адміністративно-процесуального законодавства України і охорона прав громадянина // Актуал. вопр. совершенств. законодательства и правоприменит. деятельности: Крат. тез. докл. и науч. сообщ. межрегион. науч. конф. молод. учен. и соиск.-Харьков: Нац. юрид акад Украины, 1996.- 0,15 друк. арк.

25. Тищенко Н.М. О целях и задачах административного процесса // Пробл. провадження правових реформ в Україні: Зб. наук. праць.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 1996.- 0,4 друк. арк.

26. Тищенко Н.М. Проблемы кодификации административно-процессуального законодательства и охрана прав граждан // Концепція формування законодавства України: Зб. наук. ст.-Запоріжжя: Запорізьк. держ. ун-т.,-1997.- 0,15 друк. арк.

27. Тищенко Н.М. О понятии участников административного процесса // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. сб. -Харків: Нац. юрид. акад. України, 1997.-Вып.32.-0,3 друк. арк.

28. Тищенко Н.М. Презумпция правомерности действий и невиновности гражданина в сфере административно-процессуальной деятельности // Права человека в России и Европейская Конвенция о защите прав человека и основных свобод: Матер. междунар. науч.-практ. конф..-Саратов: Сарат. гос. акад. прав., 1997.- 0,35 друк. арк.

29. Тищенко Н.М. Прокурорский надзор в административном процессе как гарантия прав и свобод гражданина // Пробл. організації прокуратури й оптимізації її діяльності в сучасних умовах: Зб. наук. праць.- Харків: Ін-т підвищ. кваліфікації Генпрокуратури України, - 1998.-0,7 друк. арк.

30. Тищенко Н.М. О Презумпции невиновности в административном процессе // Пробл. законності: Респ. міжвід. наук. зб. -Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998.-Вып.33.-0,45 друк. арк.

31. Тищенко Н.М. К вопросу о правовых презумпциях в административном процессе // Пробл. законності: Респ. міжвід. наук. зб. -Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998.-Вып.34.- 0,35 друк. арк.

32. Тищенко М.М. Про вдосконалення правосуддя з адміністративних справ // Адм. право: сучасний стан і напрями реформування: Матер. першої нац. наук.-практ. конф.-Яремча: Мін. юст. України, Акад. прав. наук. України, Ін-т держ. і права, 1998.- 0,15 друк. арк.

адміністративний статус громадянин

Тищенко M.М. Адміністративно-процесуальний статус громадянина України: проблеми теорії та шляхи вдосконалення законодавчого регулювання.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07- теорія управління; адміністративне право і процесс; фінансове і банківське право. Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Харків, 1999 р.

Диссертація присвячена дослідженню актуальних теоретичних проблем адміністративно-процесуального статусу громадянина України в сучасних умовах. Аналізуються питання, пов'язані із з'ясуванням змісту та структури адміністративно-процесуального статусу громадянина, особливостями його реалізації в окремих адміністративних провадженнях. Розглядаються гарантії забезпечення прав громадян в адміністративному процесі і даються конкретні рекомендації щодо вдосконалення адміністративно-процесуального законодавства.

Ключові слова: громадянин, адміністративний процес, адміністративно-процесуальні відносини, адміністративно-процесуальні права, обов'язки та свободи, адміністративно-процесуальне законодавство.

Тищенко Н.М. Административно-процессуальный статус гражданина Украины: проблемы теории и пути совершенствования законодательного регулирования. -- Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора юридических наук по специальности 12.00.07- теория управления; административное право и процесс; финансовое и банковское право. Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. Харьков, 1999 г.

Диссертация посвящена исследованию актуальных теоретических проблем административно-процессуального статуса гражданина Украины в современных условиях. Анализируются вопросы, связанные с уяснением содержания и структуры административно-процессуального статуса гражданина. Значительное место отводится анализу административно-процессуального статуса гражданина в отдельных административных производствах. С учетом специфики каждого из исследуемых производств, формулируются конкретные предложения по совершенствованию его административно-процессуального статуса. Свое отражение в работе нашли проблемы совершенствования юридических гарантий прав и свобод гражданина в исследуемой сфере. Особое внимание уделяется таким гарантиям как контроль и надзор органов прокуратуры в административном процессе. Наряду с этим автором исследуются проблемы правовых презумпций - невиновности, правомерности действий и правовой позиции гражданина. Разрешение проблем судебной защиты прав и свобод граждан в административном процессе увязывается с необходимостью введения в судебную систему Украины административных судов, определения их организационного построения и надлежащего законодательного обеспечения их деятельности. Автором определяются подходы к разрешению проблемы кодификации административно-процессуального законодательства, формулируется предложение по его совершенствованию.

Ключевые слова: гражданин, административный процесс, административно-процессуальные отношения, административно-процессуальные права, обязанности и свободы, административно-процессуальное законодательство.

Tishenko N.M. Adminisrative procedurae status of the citizen of Ukraint: problems of theory and the ways of improvement of legislative regulation. -Manuscript.

Thesis for scientific degree Doctor of Law Sciences, speciality 12.00.07 -- theory of management; administrative law and proctdure;financial and banking law/ Nftional Law Academy of Ukraine named after Yaroslave Mudry,Kharkov,1999.

The thesis with the research of actual theoretical problems of the administrative procedural status of the citizen of Ukraint in present conditions/ It analyses the problemo connected with the clearance of the content and structures of the administrative procedural status of the citizen,peculiarities of its realization in different administrativt processes; it considers guarantecs of rights of citizens in administrative process and it gives recomvtndations on improvement of administrative procedural legislation.

Key words: citizen, administrative procеdure, administrative procеdural relations, administrative procеdural right, dutes and frudoms, administrative procеdural legislation.

Размещено на Allbest.ru