Міжнародно-правове регулювання соціальних відносин в Європі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ВІДНОСИН В ЄВРОПІ

Лобода Ксенія Сергіївна

Київ - 2008

Анотація

правовий європа соціальний

Лобода Ксенія Сергіївна. Міжнародно-правове регулювання сфери соціальних відносин в Європі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 - міжнародне право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2008.

У дисертації на монографічному рівні досліджуються міжнародно-правове регулювання сфери соціальних відносин в Європі, правові засади Ради Європи та Європейського Союзу в соціальній сфері.

Особливу увагу приділено характеристиці інституційного механізму регулювання соціальних відносин в рамках Євросоюзу та соціальним стандартам Ради Європи. Проаналізовано організаційно-правові засади співробітництва України з та Євросоюзом в сфері соціальних відносин та участь України в Переглянутій Європейській соціальній хартії.

Ключові слова: Європейський Союз, Рада Європи, соціальні стандарти Ради Європи, соціальна політика Європейського Союзу, гармонізація, Європейська соціальна хартія.

Аннотация

Лобода Ксения Сергеевна. Международно-правовое регулирование сферы социальных отношений в Европе. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 - международное право. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. Киев, 2008.

Диссертация посвящена международно-правовому регулированию социальных отношений в Европе. В диссертации на уровне монографии изучается развитие международно-правового регулирования социальных отношений в Европе, его институционная структура, роль Совета Европы и Европейского Союза. Автор прослеживает исторические этапы развития международно-правового регулирования социальных отношений в Европе

Особое внимание уделено характеристике институционного механизма регулирования социальных отношений в рамках Европейского Союза. Также изучаются социальные стандарты Совета Европы. Автором подтверждено, что дальнейшее сотрудничество Украины с Советом Европы и Евросоюзом в сфере социальных отношений требует усовершенствования правовых основ, которые обеспечивали бы реализацию Украиной своих международно-правовых обязательств. Этот процесс требует активных шагов на пути приведения в соответствие с европейскими социальными стандартами законодательства Украины.

Можно считать, что ратификация Украиной Пересмотренной Европейской социальной хартии 1996 года является самым большим достижением нашей страны на пути усовершенствования законодательства и приведение его в соответствие с европейскими стандартами. Вместе с тем, ратификация Пересмотренной Европейской социальной хартии обязывает государство не только закрепить соответствующие нормы в национальном законодательстве, а и обеспечить их практическую реализацию.

На основе проведенного анализа выявлено соответствие украинского законодательства Пересмотренной Европейской социальной хартии и сделаны соответствующие выводы, что Украина как член Совета Европы стремиться привести свое законодательство в соответствие со стандартами Пересмотренной Европейской социальной хартией и это отображается в принятии изменений и дополнений ко многим законодательным актам, повышением уровня заработной платы, в борьбе с безработицей и т.д.

Сотрудничество Украины с Европейским Союзом по социальным вопросам сконцентрировано вокруг проблемы имплементации Соглашения о партнерстве и сотрудничестве и адаптации законодательства Украины к социальным стандартам Европейского Союза во исполнение Плана действий Украина - Европейский Союз. Вместе с тем большое значение имеют развивающиеся с каждым днем все больше двусторонние отношения со странами-членами Европейского Союза в сфере социальных отношений, что подтверждается большим количеством соглашений, которые подписаны и ратифицированы и те, которые только готовятся к подписанию. Все вышеизложенное подтверждает активизацию отношений между Украиной и Европейским Союзом в сфере социальных отношений и создание предпосылок к гармонизации законодательства Украины в соответствие с социальными стандартами права Евросоюза.

Проведенный в работе анализ демонстрирует, что современная социальная политика Украины в значительной мере обусловлена необходимостью осуществления национально-правовых мер по имплементации Соглашения о партнерстве и сотрудничестве, Плана действий Украина - Европейский Союз и двусторонних договоров с государствами-членами Европейского Союза и соответственно приведение законодательства Украины в соответствие с европейскими социальными стандартами.

Ключевые слова: Европейский Союз, Совет Европы, социальные стандарты Совета Европы, социальная политика Европейского Союза, гармонизация, Европейская социальная хартия.

Summary

Loboda Kseniya Sergiivna. International legal regulation of social relation in Europe. - Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of Legal Sciences (Ph.D. in Law) under speciality 12.00.11 - International Law. - Kyiv Taras Shevchenko University. Kyiv, 2008.

The thesis is devoted to studying the processes of formation and development of the International legal regulation in social sphere, its institutional structure, role of Council of Europe and European Union. The legal regulation of social relations were analysed in the Law of EU and Council of Europe.

Primary attention is paid to the role of institutional mechanism of social relation's regulation within EU and social standarts of the Council of Europe. This problem is analysed on the basis of the researches of Ukrainian and foreign scholars, official documents of the Council of Europe and EU.

The legal-organizational bases of cooperation of Ukraine with Council of Europe and EU are specially emphasized in the research.

Key words: European Union, Council of Europe, harmonisation, social policy of EU, social standards of the Council of Europe, European Social Charter.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Європейська інтеграція стала визначальним чинником розвитку країн континенту у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття. В процесі об'єднання цих держав було знайдено та використано цілу низку принципово нових механізмів та методів, спрямованих на вирішення економічних, політичних та інших проблем, пов'язаних з їх відновленням після Другої світової війни. Серед цих проблем найбільш складною виявилася соціальна сфера, яка найбільше зачіпає життя людини та її добробут. І не випадково, що ці питання лише порівняно нещодавно стали предметом активного співробітництва європейських держав спочатку в рамках регіональних міжнародних організацій. Значні успіхи в співробітництві держав у соціально-економічній сфері демонструє Європейський Союз; захист соціальних прав людини є пріоритетом Ради Європи. Важливість аналізу здобутків цих європейських інституцій у соціальній сфері підкреслюється ще й тим, що вони щільно взаємодіють між собою з відповідної проблематики.

Все це обумовлює актуальність міжнародно-правового регулювання соціальних відносин в Європі, тим більше, що ця проблематика ще недостатньо висвітлена у вітчизняній науці міжнародного права.

Окремі аспекти цієї тематики, зокрема питання історичного розвитку ідеї Європи як сукупності правових держав, сучасного змісту європейського права, права Європейського Союзу, правової діяльності Ради Європи досліджувалися у працях М.М. Антонович, М.В. Буроменського, В.Г. Буткевича, М.М. Гнатовського, О.І. Головко, В.Н. Денисова, А.І. Дмитрієва, Л.Г. Заблоцької, О.В. Задорожнього, В.Є. Мармазова, В.І. Муравйова, В.В. Мицика, В.Ф. Опришка, А.В. Омельченка, А.В. Пашкова, І.С. Піляєва, О.В. Скрипнюка, Н.С. Сидоренко, А.С. Фастовець, С.В. Шевчука тощо.

Питанням європейського права та реалізації соціальної політики в європейських інституціях присвячені праці дослідників з пострадянських держав, а саме Е.М. Амєтістова, В.В. Безбаха, С.А. Горшкової, Л.М. Ентіна, Ю.Д. Ільїна, А.Я. Капустіна, C.Ю. Кашкіна, В.А. Карташкіна, І.Я. Кисельова, І.І. Лукашука, Е.А. Лукашової, В.К. Пучинського, Б.Н. Топорніна, А.Х. Саїдова, Є.Т. Усенка.

Великий інтерес до соціальних питань спостерігається в роботах зарубіжних фахівців, зокрема М. Араха, Е. Бредлі, Д. Гомьєна, Д. Дінана, Л.Зваака, Ф. Люшера, Р. Рісдаля, Л. Самуеля, М. Сассолі, А.Татама, Ж. Тускоза, Е. Хартлі, Д. Харріса, Ф. Фабріціуса.

Разом з тим, існує потреба у продовженні досліджень з міжнародно-правового регулювання соціальних відносин в Європі у світлі розвитку інтеграційних процесів, що сприятиме подальшому розвитку наук міжнародного права та порівняльного правознавства в Україні.

Актуальність теми обумовлюється також розвитком співробітництва України з Європейським Союзом, що здійснюється на основі Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами (ЄС) та їх державами-членами (УПС), яка включає й соціальну сферу. Україна зобов'язалася проводити адаптацію законодавства України до соціальних стандартів Європейського Союзу і результатом цього, зокрема, стала ратифікація нею Переглянутої Європейської соціальної хартії 1996 р. (ЄСХ(п)), яка є основним документом як Ради Європи, так і Європейського Союзу в сфері захисту соціальних прав людини. Крім того, у 2008 р. має бути розроблена нова “Посилена угода” між Україною та Європейським Союзом, у якій планується поглиблене співробітництво України в соціальній сфері.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною комплексної науково-дослідної програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України”, науково-дослідної роботи кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Інтеграція України у світовий та європейський простір” (державний реєстраційний №011 БФ048-01).

Мета та завдання дисертаційного дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є розкриття особливостей міжнародно-правового регулювання соціальних відносин в Європі, зокрема комплексний аналіз правових основ соціальних стандартів Ради Європи та соціальної сфери Європейського Союзу, правових засобів їх поширення на Україну з метою впровадження європейських стандартів у регулюванні соціальної політики.

Наведена мета зумовила постановку й вирішення таких наукових завдань:

проаналізувати теоретичні засади правового регулювання соціальних відносин у європейському регіоні;

висвітлити еволюцію становлення і розвитку міжнародно-правового регулювання соціальних відносин в рамках Ради Європи і Європейського Союзу;

визначити правовий зміст європейських стандартів у сфері соціальних відносин, виходячи з міжнародно-правової практики;

проаналізувати правові механізми регулювання соціальних відносин у Європейському Союзі;

охарактеризувати організаційно-правові засади співробітництва України з Європейським Союзом в соціальній сфері;

з'ясувати міжнародно-правові аспекти участі України у Переглянутій Європейській соціальній хартії.

Об'єктом дисертаційного дослідження є правовідносини у соціальній сфері в рамках Ради Європи та Європейського Союзу.

Предметом дослідження є юридичний аналіз соціальних стандартів Ради Європи у співвідношенні до вирішення соціальних питань Європейського Союзу, а також механізми їх реалізації на інституційному рівні.

Методологічні основи дослідження. Вибір методів та методології обумовлені науковою і прикладною доцільністю. Методологічною основою цього дослідження є загально-філософський діалектичний метод, метод системного аналізу суспільних відносин, що виникають у зв'язку з процесами регіональної інтеграції на європейському континенті, формально-юридичний метод, що дозволяє проаналізувати юридичний зміст актів, які становлять основу правового регулювання соціальних питань в рамках Ради Європи та Європейського Союзу, а також порівняльний метод, який при аналізі соціальних стандартів названих європейських структур дає можливість встановити основні закономірності розвитку соціальних відносин в Європі. Використано також історичний метод у процесі дослідження генезису та еволюції міжнародно-правового регулювання соціальних відносин в Європі.

Наукова достовірність результатів дослідження підтверджується його емпіричною базою, яку становлять документи, що визначають правові засади соціальної політики як Європейського Союзу, так і Ради Європи, зокрема установчі договори Європейського Союзу і Європейських Співтовариств, регламенти, директиви, рішення Європейської Ради та інші правові акти органів Європейського Співтовариства, Хартії з соціальних питань, Конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 р., Хартія Європейського Союзу про основні права 2000 р. Значну увагу було приділено практиці Суду ЄС щодо правового забезпечення і регулювання соціальних питань.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вона є комплексним дослідженням міжнародно-правового регулювання соціальних відносин у Європі. Автор обґрунтовує правові засади здійснення європейського вибору України, спрямованого на поглиблення співробітництва України з Європейським Союзом та Радою Європи в соціальній сфері.

Основні наукові положення дослідження, що виносяться на захист як особистий внесок дисертанта, полягають у такому:

1. Доведено, що характер правового регулювання соціальних відносин у європейському регіоні дає підстави говорити про його розвиток у двох напрямах: Ради Європи та Європейського Союзу, які взаємодіють між собою.

2. Визначено історичні етапи розвитку міжнародно-правового регулювання соціальних відносин в Європі, що пов'язані з рівнем участі інститутів Європейського Союзу, Ради Європи та держав-членів, а саме: перший етап віддзеркалює імплементацію положень Римського договору шляхом прийняття у 1974 р. “Першої програми дій в соціальній сфері”, Хартії основних соціальних прав трудящих ЄС, Європейської соціальної хартії 1961 р. (Рада Європи); другий етап, що почався у 90-і роки ХХ ст., характеризується розширенням співпраці держав-членів в рамках Європейського Союзу, прийняттям Маастрихтської угоди, а пізніше Амстердамського договору, Протоколу про внесення поправок до Європейської соціальної хартії 1961 року та Додаткового протоколу до Європейської соціальної хартії 1995 р., в якому встановлено систему колективного оскарження; та третій етап, пов'язаний з прийняттям у 1996 р. в рамках Ради Європи Переглянутої Європейської соціальної хартії та Хартії основних прав Європейського Союзу 2000 р.

3. Розвинуто ідею, що в контексті цього дослідження соціальну політику Європейського Союзу та соціальну політику Європейського Співтовариства можна вважати ідентичними поняттями, оскільки її правове регулювання здійснюється за допомогою установчих договорів як Європейського Співтовариства, так і Європейського Союзу і розвивається наступною практикою їх здійснення.

4. Обґрунтовано, що європейська соціальна ідея у юридичному та інституційному плані втілилася в європейську соціальну модель з власним правовим механізмом реалізації.

5. Виявлено специфіку наднаціонального характеру регулювання соціальних відносин в рамках Європейського Союзу, яка зумовлена інтеграційними процесами, зокрема пріоритетом правових актів Європейського Союзу із соціальних питань над актами внутрішнього права країн-членів.

6. Узагальнено практику імплементації державами стандартів ЄСХ(п) як на рівні спеціальних механізмів Ради Європи, так і на рівні держав-членів, що має принципове значення для відновлення порушених соціальних прав.

7. Доведено, що відсутність контролю в соціальній сфері негативно впливає на ефективність дотримання державами-учасницями стандартів Переглянутої європейської соціальної хартії, хоча існуючий контрольний механізм ЄСХ(п) за здійсненням цих стандартів зазнав деяких позитивних змін, особливо з питань належної підготовки та розгляду доповідей.

8. Визначено, що Україна не використала всіх можливостей, які необхідні для гармонізації законодавства України з соціальними стандартами права Європейського Союзу під час виконання УПС. На даний час співробітництво України та Європейського Союзу з соціальних питань сконцентровано навколо підписання нової “Посиленої угоди” між Україною та Європейським Союзом. Ці недоліки певною мірою компенсуються двосторонніми угодами України з країнами-членами Європейського Союзу у соціальній сфері, в яких надаються гарантії захисту соціальних прав громадян обох Сторін.

Практичне значення дисертаційного дослідження. Положення дисертації можуть бути використані для визначення напрямів політики України в соціальній сфері, участі в європейських регіональних організаціях, а також у правотворчій діяльності. Ці результати мають значення для ефективної діяльності національних установ, що займаються гармонізацією права України з правом Європейського Союзу та Ради Європи (Кабінету Міністрів України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства юстиції України, Міністерства економіки України, Верховної Ради України та ін.). Результати дослідження можуть бути корисними в роботі українських судових органів, аналітичних центрів, що надають консультативну допомогу з питань гармонізації права України з європейським правом, у роботі спільних комітетів “України - Європейський Союз”, представництв України в європейських країнах тощо. Значення даного дослідження для України вбачається в тому, що сформульовані в дисертації висновки й теоретичні положення можуть сприяти подальшому розвиткові науки міжнародного права, насамперед досліджень, які стосуються соціальних прав людини.

Положення і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані при розробці підручників, навчальних посібників та методичних рекомендацій при викладанні навчального курсу “Міжнародне публічне право”, спецкурсів “Право міжнародних організацій”, “Право Європейського Союзу”, “Європейське право”. На основі дисертаційного дослідження автором запропоновано запровадити спецкурс “Європейське соціальне право”.

Апробація і публікація результатів дослідження. Дисертацію підготовлено на кафедрі міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де проведено її обговорення.

Основні теоретичні положення та висновки дисертації виносилися на обговорення на науково-практичну конференцію, яка проводилися у Києві в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (13 квітня 2000 р.), тези виступу опубліковано. Положення дисертаційного дослідження були використані при підготовці матеріалів міжнародного семінару “Рівний статус і права жінок”, який проводився Всеукраїнською громадською організацією “Українська асоціація міжнародного права” спільно з Інститутом гуманітарного права та прав людини імені Рауля Валенберга (м. Лунд, Швеція) 21-25 серпня 2006 року в м. Києві. Також матеріали дисертації були використані при підготовці навчально-методичного комплексу і матеріалів лекційного курсу та семінарських занять з навчальної дисципліни “Проблеми соціальної політики держави”, що викладається в Інституті підготовки кадрів Національної академії прокуратури України.

Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відбиття у п'яти наукових статтях та тезах доповіді на конференції.

Структура та обсяг дослідження зумовлена предметом, метою, завданнями та логікою дослідження обраної теми. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, одинадцяти підрозділів, висновку та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 198 сторінки, список використаних джерел дисертації - 18 сторінок і містить 218 найменувань.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; висвітлено зв'язок із науковими програмами, планами і темами Інституту; визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження; сформульовано наукову новизну одержаних результатів та їхнє теоретичне і практичне значення; подано відомості про апробацію, практичне впровадження результатів, характер публікацій, структуру та обсяг дослідження.

У розділі першому “Теоретичні та історичні засади міжнародно-правового регулювання соціальних відносин в Європі”, що складається з трьох підрозділів, у яких аналізуються тенденції розвитку соціальних відносин в рамках Ради Європи та Європейського Союзу, висвітлюється історія становлення та розвитку міжнародно-правового регулювання соціальних відносин в Європі, розкриваються правові та організаційні форми здійснення європейської інтеграції в соціальній сфері.

Зазначається, що європейські ідеї щодо соціальних та економічних прав виникли та утвердилися паралельно зі створенням двох потужних організацій на європейському континенті - Ради Європи та Європейського Союзу. Відповідно запропонована періодизація становлення та розвитку міжнародно-правового регулювання соціальних відносин в Європі.

Перший етап характеризується імплементацією положень Римського договору, прийняттям “Першої програми дій в соціальній сфері” у 1974 р., Хартії основних соціальних прав трудящих ЄС, прийняттям та реалізацією Європейської соціальної хартії 1961 року (Рада Європи).

Другий етап - початок 90-х рр. ХХ ст. - був відзначений розширенням співпраці держав-членів у рамках Європейського Союзу, прийняттям Маастрихтської угоди, а пізніше Амстердамського договору та Протоколу про внесення поправок до Європейської соціальної хартії 1961 р. та Додаткового протоколу до Європейської соціальної хартії у 1995 р., який встановив систему колективного оскарження. У 1996 р. в рамках Ради Європи була ухвалена Переглянута Європейська соціальна хартія.

Початок XXI ст. ознаменував третій етап розвитку соціальних відносин прийняттям Хартії основних прав Європейського Союзу (Хартія 2000 р.) на Самміті європейських держав у грудні 2000 р. в м. Ніцца (Франція). Хартія 2000 р. намагається охопити та узагальнити світові досягнення у сфері захисту прав людини, в тому числі й соціальних.

Визначення правових засад Ради Європи та Європейського Союзу свідчить про неоднаковість підходів цих організацій до регулювання соціальної сфери. Рада Європи надає великого значення гармонізації права держав-членів у різних областях, що входять у сферу її компетенції. Досягається це шляхом прийняття відповідних норм та стандартів як рекомендаційного характеру, які містяться в резолюціях, рекомендаціях, деклараціях, так і в юридично обов'язкових нормах та стандартах: конвенціях, угодах, протоколах. Вона складається з конвенційного механізму в рамках якого Комітет Міністрів та Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ) ухвалює рекомендації, в яких визначається генеральна лінія для держав-членів у соціальній сфері.

Всі конвенції Ради Європи можна поділити на дві категорії. До першої відносяться класичні конвенції, в яких відсутня система незалежних органів, що контролюють виконання. Після ратифікації застосування конвенції і тлумачення норм, які містяться в ній, здійснюються державами-учасницями. Спеціальні органи, створені в рамках Ради Європи, на які покладається функція нагляду за виконанням цих конвенцій, складаються з представників держав-членів організації. Друга група - це конвенції, в яких створюється механізм з особливою процедурою і органами, що мають повноваження приймати рішення про дотримання чи недотримання державами-учасницями своїх повноважень. Даючи згоду, держава погоджується на обмеження певною мірою свого суверенітету. Такі конвенції досить ефективні та становлять основу конвенційного права Ради Європи. Саме до них відноситься Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (Конвенція 1950 р.) та Європейська соціальна хартія.

Важливим аспектом діяльності Ради Європи є здійснення постійного моніторингу та контролю за виконанням державами-членами своїх зобов'язань. На додаток до моніторингу, що здійснюється під час провадження у Європейському суді з прав людини, Рада Європи вживає заходів із забезпечення поваги кожною державою-членом цінностей і системи норм і стандартів, розроблених у попередні роки, що містяться в конвенціях і рекомендаціях. Останній є політичним моніторингом, під яким розуміється контроль, що здійснюється політичними органами Ради Європи: як статутними (Комітетом Міністрів та ПАРЄ), так і органами, заснованими відповідно до рішень самих статутних органів.

Головне завдання соціальної політики Європейського Союзу полягає у встановленні єдиних на всій території Співтовариства прав людини у трудових відносинах, пенсійних прав, допомоги по безробіттю, а також інших форм соціального забезпечення.

Забезпечення соціально-економічних прав нерозривно пов'язане із становленням інституту прав людини як самостійного інституту права Європейського Союзу. У свою чергу, соціальне право Європейського Союзу нерозривно поєднане з розвитком спільної соціальної політики і утвердженням соціально-економічних прав людини. Прийняття законодавства, спрямованого на покращення умов праці і забезпечення прав трудящих, є одним з головних досягнень Європейського Союзу у соціальній сфері. Треба наголосити, що Європейське Співтовариство є насамперед економічним об'єднанням, тому в установчих документах, регламентах, директивах, рішеннях інститутів увага зосереджувалася, перш за все, на забезпеченні соціально-економічних прав. Відповідно, в основі соціальної політики держав-членів Європейського Союзу лежить визнання соціально-економічних прав громадян.

Особливістю соціальної політики ЄС є те, що її формування майже не вплинуло договірне закріплення прав людини у світі. В Європі ця проблематика розроблялася переважно в рамках Ради Європи. Тому Європейська соціальна хартія не була інкорпорована в правову систему Євросоюзу, як і його Хартія основних соціальних прав трудящих ЄС 1989 р.

Розділ другий - “Правове регулювання соціальних відносин в рамках Ради Європи”, який складається з двох підрозділів, присвячено дослідженню соціальних стандартів Ради Європи та участі України у Переглянутій Європейській соціальній хартії.

Правова система Ради Європи складається з конвенцій і угод, прийнятих в рамках правового співробітництва держав-членів; рекомендаційних актів органів Ради Європи; та механізму захисту прав людини та основних свобод (Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та практика Європейського суду з прав людини). Питання соціально-економічних прав регулюють декілька статей Конвенції 1950 р., а саме: стаття 4 “Заборона рабства та примусової праці”, стаття 11 “Свобода зібрань та об'єднання”, стаття 2 Першого протоколу до Конвенції 1950 р. “Право на освіту”. Крім того, Європейський суд з прав людини розглянув низку справ щодо порушень прав, закріплених в цих статтях.

Переглянута Європейська соціальна хартія 1996 р., яка набула чинності у 1999 р. і поступово замінює Європейську соціальну хартію 1961 р., може розглядатися як доповнення до Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод в сфері соціальних прав, так само як і передбачений нею контрольний механізм може сприйматися як такий, що доповнює Європейський суд з прав людини. Разом ці два документи забезпечують для фізичних осіб здійснення більшості прав людини, проголошених у Загальній декларації прав людини. Вони є регіональними еквівалентами Міжнародних пактів про громадянські і політичні права та про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.

Система міжнародного контролю встановлює нагляд за дотриманням положень Переглянутої Європейської соціальної хартії у 18 державах, які на сьогодні її ратифікували. Уряди зобов'язані регулярно надавати звіти про виконання прийнятих ними положень ЄСХ(п). Вони вивчаються Комітетом незалежних експертів, який формулює правовий висновок щодо того, в якій мірі реальна ситуація в державах відповідає вимогам ЄСХ(п). Комітет Міністрів Ради Європи надсилає державам рекомендації з пропозицією про внесення змін до законодавства або в практику його застосування з тим, щоб привести його у відповідність до вимог ЄСХ(п).

У 1995 р. прийнятий Додатковий протокол до Європейської соціальної хартії, в якому передбачена можливість окремим організаціям роботодавців та робітників, а також окремим неурядовим організаціям подавати скарги до Комітету незалежних експертів в разі, коли вони посилаються на порушення положень ЄСХ. 32 держави підписали та 18 країн ратифікували станом на лютий 2008 р. Переглянуту Європейську соціальну хартію. Внесені в документи зміни спрямовані на покращення захисту гарантованих прав на запровадження нових прав (серед цих нових прав, зокрема, захист від бідності та соціального виключення, право на пристойне житло, право на захист у випадку закінчення трудового контракту).

Одна з особливостей ЄСХ полягає в порядку її ратифікації. Як правило, конвенції приймаються державами як єдиний документ, при ратифікації якого вони можуть робити лише деякі застереження. ЄСХ предписує державам певну мінімальну кількість зобов'язань, перелік яких наводиться у тексті.

Переглянута Європейська соціальна хартія передбачає гарантії 31 права людини на гідний соціальний захист та дає право на вибіркове приєднання до певної кількості її статей та пунктів, визначених як обов'язкові. Такими статтями є 1, 5, 6, 7, 12, 13, 16, 19 статті Європейської соціальної хартії 1961 року та ст. 1 “Право на рівні можливості та рівне ставлення при вирішенні питань щодо працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі” Додаткового протоколу 1988 р.

Цей доволі незвичайний механізм надає державам-учасницям більше можливостей діяти на свій розсуд, дозволяючи поступово гармонізувати законодавство європейських країн в галузі захисту соціальних прав з урахуванням реальних економічних можливостей держав.

ЄСХ встановлює триступеневий механізм позасудового контролю за виконанням її положень. Система нагляду, включаючи контроль за колективними скаргами, торкається тільки частини ІІ ЄСХ, прямого механізму контролю за виконанням загальних програмних зобов'язань в частині І не передбачається. Держави надають Раді Європи доповіді про виконання положень ЄСХ, які розглядаються Європейським комітетом з соціальних прав. Цей Комітет складається з дванадцяти незалежних експертів. Його висновки передаються до Урядового комітету, який складається з представників держав, в рамках якого здійснюється контроль за імплементацією положень ЄСХ на національному рівні. У випадку констатації порушень питання передається на розгляд Комітету Міністрів Ради Європи, який рекомендує країнам заходи, що є необхідними для виправлення ситуації.

Створення контрольного механізму спостереження за виконанням державою взятих на себе зобов'язань за Переглянутою Європейською соціальною хартією є одним з найбільших досягнень в європейському регулюванні соціально-економічних прав людини. Метою контрольного механізму не є примус або застосування санкцій до держав за невиконання зобов'язань, а лише контроль за втіленням в життя положень Договору про Раду Європи та Європейської соціальної хартії, допомога державі шляхом прийняття відповідних регламентів та рекомендацій.

Крім Європейської соціальної хартії, яка складає основу захисту соціальних прав в рамках Ради Європи, існує низка конвенцій з соціальних питань, які не мають системи незалежних органів, покликаних контролювати їх виконання, тобто після ратифікації застосування конвенцій і тлумачення норм, які містяться в ній, цілком і повністю віддається на розсуд держави-учасниці. До цих конвенцій відносяться: Європейський кодекс соціального забезпечення 1968 р., Європейська конвенція з соціальної та медичної допомоги 1953 р., Європейська конвенція про правовий статус робітників-мігрантів 1977 р.

Під час вступу до Ради Європи Україна взяла до виконання низку зобов'язань, наведених у Висновку Парламентської Асамблеї Ради Європи №190 (1995 р.). До них відноситься Європейська соціальна хартія Ради Європи, яку Україна зобов'язалася вивчати з метою подальшої ратифікації і проводити політику відповідно до її принципів. 2 травня 1996 р. Україна підписала Європейську соціальну хартію, прийняту Радою Європи у 1961 р., а 7 травня 1999 р. було підписано Переглянуту Європейську соціальну хартію, прийняту Радою Європи у 1996 р. Україна Законом “Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)” ратифікувала Переглянуту Європейську соціальну хартію 14 вересня 2006 р., взявши на себе зобов'язання по шести з дев'яти статей, які є обов'язковими, а саме: статей 1, 5, 6, 7, 16 і 20. Ратифікація ЄСХ(п) зобов'язує державу не тільки закріпити відповідні норми у національному законодавстві, а й забезпечити їх практичну реалізацію. У зв'язку із цим Україні необхідно привести своє законодавство у відповідність із ЄСХ(п).

У розділі третьому - “Правове регулювання соціальних відносин в рамках Європейського Союзу” - досліджуються тенденції розвитку відносин та перспективи співробітництва України з Європейським Союзом у сфері соціальних відносин, досліджується питання гармонізації українського законодавства з європейським соціальним правом, висвітлюються питання інституційного механізму регулювання соціальних відносин в Європейському Союзі, система конвенційних норм Європейського Союзу в соціальній сфері, участь Євросоюзу в конвенціях Міжнародної організації праці.

Інституційний механізм регулювання соціальних відносин у рамках Європейського Союзу складається з органів Європейського Союзу, що опікуються соціальними питаннями: Європейська Рада, Рада ЄС, Європейський Парламент, Європейська Комісія, та низкою допоміжних органів. Система допоміжних органів Європейського Союзу у сфері соціальних відносин є надзвичайно складною. Вона передбачає наявність як допоміжних структур, створених на підставі установчих договорів, такої як ЕКОСОК, так і цілої низки структурних одиниць у рамках основних органів ЄК, Ради ЄС та Європарламенту, завданнями яких є виконання повноважень основних органів та сприяння співробітництва між соціальними партнерами, різними суспільними групами. Розгалуженість системи допоміжних органів Європейського Союзу в соціальній сфері зумовлює його недостатню ефективність, про що свідчить наявність дорадчих комітетів з дублюючими повноваженнями в різних сферах соціальної політики.

На підставі застосування положень установчих договорів Європейського Співтовариства з соціальних питань та реалізації правотворчими органами своїх завдань у сфері соціальних відносин була сформована правова база для регулювання соціальних відносин в рамках ЄС. Існує п'ять видів правових актів, що здійснюють уніфікацію та гармонізацію соціальних відносин в Європейському Союзі, а саме: регламенти, директиви, рішення, рекомендації та висновки. Поступове розширення компетенції інститутів європейських інтеграційних об'єднань, які дістали назву наднаціональних, призвело до розповсюдження їхніх повноважень й на сферу соціальної політики. Рада і Європарламент приймають акти законодавства (регламенти і директиви), рекомендації та інші акти, які відтворюють політику ЄС в соціальній сфері. При цьому в залежності від рішень, які приймаються, застосовуються відповідні типи законодавчої процедури.

Директиви, які встановлюють “мінімальні вимоги” з питань соціальної політики (охорона праці, професійна освіта, рівність між жінками та чоловіками у трудових відносинах та ін.), приймаються за процедурою спільного прийняття рішення (параграф 2 ст. 137 Договору про ЄС). Рішення з питань соціального забезпечення, захисту прав працівників після припинення трудової угоди, переговорів та вирішення колективних спорів робітників і роботодавців, зайнятості іноземних громадян, які постійно проживають на території ЄС, та фінансові асигнування для сприяння зайнятості і створення нових робочих місць, приймаються Радою одностайно за пропозицією Комісії. Право Європарламенту зводиться у цьому випадку до надання “консультації”, тобто застосовується консультаційна процедура прийняття рішень (параграф 3 ст. 137 Договору про ЄС).

У всіх випадках обов'язковим є також проведення консультацій з органом представництва соціальних і економічних інтересів у Європейському співтоваристві - Економічним і соціальним комітетом, висновки і пропозиції якого по проектам нормативних актів та інших рішень Співтовариства в соціальній сфері публікуються в “Офіційному журналі” та враховуються інститутами ЄС, державами-членами в правотворчій діяльності.

Одним з досягнень Європейського Союзу в соціальній сфері є розробка і прийняття у 1989 р. Хартії основних соціальних прав трудящих ЄС, яка має нетиповий правовий статус, який поєднує підходи, притаманні міжнародному праву та праву Європейського Союзу. Звідси можна говорити про імплементацію Хартії основних соціальних прав трудящих ЄС як поєднання підходу Співтовариства, який полягає у вжитті заходів обов'язкового характеру на рівні цього об'єднання держав, і підходу міжнародного права із захисту прав людини, який полягає в імплементації соціальних прав державами-членами згідно з системою надання звітів. Під системою надання звітів про результати імплементації розуміється система, що створюється згідно зі статті 29, яка вимагає від Європейської Комісії подавати щорічний звіт про результати імплементації Хартії.

У 2000 році була прийнята Хартія основних прав Європейського Союзу, яка містить розділ “Солідарність”, присвячений соціальним правам. Принципове значення цієї Хартії полягає у доступності європейської концепції прав людини для громадян Європейського Союзу. Вперше Європейський Союз отримав документ, в якому узагальнюється і систематизується досвід міжнародних універсальних і європейських організацій. Хартія розширила можливості судового захисту прав громадян, які перебувають на території ЄС. Насамперед це відбувається завдяки праву Ради Європи, зокрема Конвенції 1950 р. Важливою новелою Хартії є регулювання прав і свобод, які випливають з Конвенції 1950 р., двох так званих “соціальних” хартій, прийнятих Радою Європи та ЄС, а також з практики Суду ЄС та Європейського суду з прав людини. Все це свідчить про тенденції уніфікації соціального права ЄС і Ради Європи, а також судової практики з соціальних прав людини та існуючих в Європі механізмів їх захисту.

На міжнародно-правове регулювання соціальних відносин в Європі впливає міжнародне трудове право, зокрема міжнародні трудові стандарти, вироблені Міжнародною організацією праці (МОП). Співробітництво МОП та Європейського Союзу пов'язане із проблемами правового характеру, а саме із денонсацією державами-членами Європейського Союзу декількох конвенцій МОП, наслідком чого є розформування універсальної системи правового регулювання соціальних питань та розвиток регіональних систем, а саме Ради Європи та Європейського Союзу.

Правові засади співпраці між Україною і Європейського Союзу визначаються насамперед УПС та міжнародними угодами, що стали засобом імплементації положень останньої, актами інституційних органів Європейського Союзу та органів України.

21 лютого 2005 р. Україна та Європейський Союз затвердили План дій на 2005-2007 роки, який містить, поряд із завданнями, положення про моніторинг їх виконання, що здійснюється органами, створеними згідно з УПС. Протягом перших двох років після ухвалення Плану дій має бути проведена попередня оцінка його імплементації. Загальний термін реалізації документа передбачається обмежити трьома роками, тобто тими, які залишаються до закінчення періоду дії УПС. Виконання цього Плану пов'язане також з укладанням у 2008 р. нової “посиленої угоди” України з Європейським Союзом.

Зокрема, щодо соціальних питань План дій містить розділ 2.2. “Економічні та соціальні реформи і розвиток”, який передбачає посилення діалогу та співробітництва з соціальних питань (як передбачено в статті 1 УПС); забезпечення наближення стандартів України до стандартів та практики ЄС у сфері зайнятості та соціальної політики та запровадження ефективних заходів зменшення бідності та збільшення зайнятості, спрямованих на суттєве зменшення кількості населення, що перебуває за межею бідності, та посилення соціальної інтеграції, включаючи стабільну систему освіти, охорони здоров'я та інших соціальних послуг для всіх верств населення.

Підрозділ 2.3.4 Плану дій, що має назву “Пересування людей, у тому числі пересування працівників”, містить положення про недискримінаційне ставлення до працівників-мігрантів (працевлаштування та умови праці), що передбачає повну імплементацію зобов'язань відповідно до статті 24 УПС (“Умови праці”) та повну імплементацію положень щодо координації соціального забезпечення, які визначені статтями 25 та 26 УПС. План дій встановлює комплексний перелік пріоритетів з метою наближення України до норм і стандартів Європейського Союзу. У соціальній сфері такими пріоритетами є наступні: запровадження ефективних заходів зменшення бідності та збільшення зайнятості, посилення діалогу та співробітництва з соціальних питань, забезпечення наближення стандартів України до стандартів та практики Європейського Союзу у сфері зайнятості та соціальної політики, недискримінаційне ставлення до працівників-мігрантів стосовно умов праці або звільнення, координація систем соціального забезпечення шляхом укладання угод з державами-членами Європейського Союзу про працевлаштування та соціальний захист громадян України.

На виконання Плану дій Україна - ЄС Кабінетом Міністрів України видано розпорядження від 22 квітня 2005 р. N 117-р “Про затвердження заходів щодо виконання у 2005 році Плану дій Україна - ЄС”. На здійснення п.44 Заходів щодо виконання Плану дій Україна - ЄС "Початок діалогу з питань зайнятості та соціальної політики, а також наближення політики і практики, що існує в Україні, до стандартів ЄС" розроблені пропозиції змін до окремих законодавчих актів з питань загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, які погоджуються з відповідними органами центральної влади, відомствами та соціальними партнерами, як наприклад, проект Закону "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування на випадок безробіття" щодо упорядкування надання безробітним матеріального забезпечення. Аналогічне розпорядження було видано Кабінетом Міністрів України у 2006 році “Про затвердження заходів щодо виконання у 2006 році Плану дій Україна - ЄС” від 27 квітня 2006 р. N 243-р.

Співробітництво між Україною та Європейським Союзом з соціальних питань сконцентровано навколо проблеми імплементації УПС та адаптації законодавства України до соціальних стандартів Європейського Союзу у світлі виконання Плану дій Україна - Європейський Союз. Разом з тим неабиякого значення набуває розвиток двосторонніх відносин України з країнами-членами Європейського Союзу в сфері соціальних відносин, що підтверджується великою кількістю угод, які підписані та ратифіковані та ті, які тільки готуються до підписання.

Поряд з цим Україна є стороною договорів з країнами-членами Європейського Союзу як на міждержавному, міжурядовому і міжвідомчому рівні з питань соціального забезпечення, міграції та взаємного працевлаштування громадян. Ці договори є типовими і мають на меті регулювання соціального забезпечення осіб, а також членів їхніх сімей, на яких поширюється законодавство України чи іншої сторони. Сторони надають на своїй території постійно проживаючим або працюючим громадянам іншої Сторони, а також членам їх сімей, незалежно від їх громадянства, однакові права зі своїми громадянами як стосовно поширення на них законодавства, так і стосовно прав на соціальне забезпечення.

В цих Договорах передбачені особливі види допомоги, зокрема, допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю та материнством, пенсії по інвалідності, за віком, у разі втрати годувальника, допомога у разі нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, допомога на поховання, допомога по безробіттю, допомога сім'ям з дітьми.

Висновки, якими завершується робота, містять основні підсумки та результати дослідження, формулюють основні наукові положення, що становлять зміст дисертації. Основні наукові положення, отримані в результаті проведеного дослідження, сформульовано наступним чином:

1. Ідеї щодо соціальних та економічних прав виникли та утвердилися паралельно із створенням двох потужних організацій на європейському континенті - Ради Європи та Європейського Союзу, діяльність яких надала значний поштовх розвитку соціальних відносин в Європі. На сьогодні характер правового регулювання соціальних відносин в європейському регіоні дає підстави говорити про розвиток цих відносин у двох напрямах: в рамках Ради Європи та Європейського Союзу.

2. Розвиток соціальних відносин в Європі пройшов три етапи. Перший етап - характеризується імплементацією положень Римського договору, прийняттям “Першої програми дій в соціальній сфері” у 1974 році, Хартії основних соціальних прав трудящих ЄС, прийняттям та реалізацією Європейської соціальної хартії 1961 р. (Рада Європи). Другий етап - початок 90-х років - був відзначений розширенням співпраці держав-членів у рамках Європейського Союзу, прийняттям Маастрихтської угоди, а пізніше Амстердамського договору та Протоколу про внесення поправок до Європейської соціальної хартії 1961 року та Додаткового протоколу до Європейської соціальної хартії у 1995 році, який передбачив систему колективного оскарження. Нарешті, у 1996 році в рамках Ради Європи була ухвалена Переглянута Європейська соціальна хартія. Початок XXI століття ознаменував третій етап розвитку соціальних відносин прийняттям Хартії основних прав Європейського Союзу на самміті у грудні 2000 року в м. Ніцца. Можна стверджувати, що Хартія 2000 р. намагається охопити та узагальнити світові досягнення у сфері захисту прав людини, в тому числі і соціальних, що вважається найбільшим поштовхом до створення Європейської конституції.

3. Співробітництво держав-членів Ради Європи у соціальній сфері відбувається за допомогою двох притаманних цій міжнародній організації механізмів - конвенційного (розробка та прийняття регіональних міжнародних договорів у соціальній сфері) та рекомендаційного (надання Комітетом Міністрів рекомендацій державам з метою поліпшення соціальних стандартів та контролю за виконанням державами-членами Ради Європи їх конвенційних зобов'язань, що є політичним моніторингом). Суттєва частина політичного моніторингу стосується контролю за правовими механізмами держав-членів, зокрема питань імплементації в їх законодавство міжнародно-правових інструментів.

4. Контрольний механізм спостереження за виконанням державою взятих на себе зобов'язань з Переглянутої Європейської соціальної хартії, його створення і функціонування є одним з найбільш значних досягнень в європейському регулюванні соціальних прав людини за останні півстоліття. Позасудовий контроль впливає на ефективність застосування норм і принципів міжнародного права на їх дотримання кожною державою-учасницею членом Ради Європи, стороною Переглянутої Європейської соціальної хартії. Метою контрольного механізму не є примус або застосування санкцій до держав за невиконання зобов'язань, а лише контроль за втіленням в життя положень договору про Раду Європи та Європейської соціальної хартії, допомога державі шляхом прийняття відповідних регламентів та рекомендацій.

5. Ратифікація Україною Переглянутої Європейської соціальної хартії є важливою складовою її співробітництва з Радою Європи на шляху вдосконалення соціального законодавства та приведення його у відповідність до європейських стандартів. Разом з тим, ратифікація ЄСХ(п) зобов'язує державу не лише закріпити відповідні норми у національному законодавстві, а й забезпечити їх практичну реалізацію. На основі аналізу виявлена відповідність українського законодавства ЄСХ(п) і зроблено висновок, що як член Ради Європи Україна добросовісно прагне привести своє законодавства до стандартів Хартії і це відображається у прийнятті застережень до багатьох законодавчих актів, підвищення рівня заробітної плати, боротьбі з безробіттям тощо.

6. Договірне закріплення прав людини майже не вплинуло на формування Європейських Співтовариств. Ця проблематика розроблялася переважно в рамках Ради Європи. Існував розподіл сфер компетенції між ЄС і Радою Європи, проте з часом стало очевидним, що правова система без положень про права людини може спричинити конституційні ускладнення для деяких країн ЄС. Рада Європи і Європейський Союз доповнюють один одного, уникаючи конкуренції та дублювання. Питання про приєднання Європейського Союзу до Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. було внесено на розгляд Суду ЄС, який відхилив можливість приєднання з огляду на те, що Європейський Союз не має компетенції у сфері захисту прав людини.

7. Інституційний механізм регулювання соціальних відносин в рамках Європейського Союзу складається з органів Європейського Союзу, що опікуються соціальними питаннями: Європейська Рада, Рада Європейського Союзу, Європейський Парламент, Комісія, та низкою допоміжних органів. Система допоміжних органів ЄС у сфері соціальних відносин є складною. Вона передбачає наявність як допоміжних органів Європейського Союзу, створених на підставі установчих договорів, так і цілої низки структурних одиниць у рамках основних органів Комісії ЄС, Ради та Європейського Парламенту, завданнями яких є виконання повноважень основних органів та сприяння співробітництва між соціальними партнерами, різними суспільними групами. Розгалуженість системи допоміжних органів Європейського Союзу в соціальній сфері зумовлює його неефективність, про що свідчить наявність дорадчих комітетів з дублюючими повноваженнями в різних сферах соціальної політики.

8. Вперше Європейський Союз отримав документ, що узагальнює і систематизує досвід міжнародних універсальних і європейських організацій. Це Хартія основних прав 2000 р., у якій закріплено та розширено можливості судового захисту прав громадян в ЄС. Новелою Хартії 2000 р. є регулювання прав і свобод, які випливають з Конвенції 1950 р., двох так званих “соціальних” хартій, що були прийняті Радою Європи та ЄС, а також з судової практики Суду ЄС та Європейського суду з прав людини. Це свідчить про тенденції уніфікації соціального права Європейського Союзу і Ради Європи, а також судової практики з соціальних прав людини та існуючих в Європі механізмів їх захисту.