Актуальність теми. Категорія "санкція" привертає до себе, порівняно з гіпотезою і диспозицією, найбільшу увагу науковців. Це пов'язано із співвідношенням застосування санкцій з проблемами відповідальності, покарання, засобами правового впливу на поведінку особи тощо.

Місце санкцій у правовому регулюванні протягом історії значно змінювалося. Відомо, наприклад, що в нормах декретів СРСР періоду 1917 - 1921 р. р., як правило, не існувало чітко визначених санкцій, а містилися лише загальні вказівки на відповідальність перед революційним судом. Значною мірою це пояснювалося тим, що в умовах жорстокої класової боротьби неабияку роль відігравала революційна доцільність, яка визначалася соціалістичною правосвідомістю. У зв'язку з цим у вітчизняному правознавстві й досі, на жаль, зберігається тенденція асоціювати закон і покарання за його порушення, перебільшувати соціальну роль санкцій взагалі, кримінальних в особливості.

Доцільність наукової розробки даної проблеми пов'язана з тим особливим значенням, яке має для держави та суспільства проблема функціонування механізму захисту та охорони суб'єктивних прав. Дієвим засобом, елементом правового регулювання виступають правові санкції, які, на етапі сучасних демократичних перетворень, пов'язаних із визнанням людини найвищою соціальною цінністю і закріпленням у Конституції України 1996 року принципу верховенства права, втрачають суто каральний характер. У зв'язку з цим потребують нових наукових пошуків питання теоретичного розуміння функцій, ролі та значення санкцій у праві, законодавчого їх відображення. Також нових підходів потребує практика застосування правових санкцій державними органами, органами місцевого самоврядування, та їх посадовими особами. Адже якість правозастосовчої діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування їх посадових осіб, є одним з факторів, що визначають рівень правової культури в суспільстві та державі, стан законності та правопорядку, загалом.

Актуальність розробки даної теми визначається також тим, що в юридичній літературі донині не набули належного розвитку широке розуміння та зміст правових санкцій. Відсутнє єдине розуміння характеру, функцій, умов застосування правових санкцій тощо.

Ще за радянської доби в юридичній літературі даній проблемі були присвячені праці таких відомих правознавців, як Б.Т. Базилєв, С.Н. Братусь, Г.Н. Вєтрова, В.М. Горшеньов, О.Ф. Іоффе, М.І. Козюбра, С.Н. Кожевников, В.М. Кудрявцев, П.О. Недбайло, В.В. Лазарєв, О.Е. Лейст, М.С. Малеін, М.І. Матузов, І. Ребане, І.С. Самощенко, М.С. Строгович, В.А. Тархов, А.Ф. Черданцев, М.Х. Фарукшин та ін. У полі зору науковців переважно знаходилися проблеми, пов'язані із негативним аспектом правових санкцій, зокрема, в даному контексті розглядалися питання переконання, державного примусу, юридичної відповідальності, правопорушення і т. і. Тобто, санкції відводилася роль захисного механізму, де загроза несприятливими наслідками виступала утримуючим фактором. Зокрема, у галузевих наукових дослідженнях поняття санкції, як правило, ототожнюється з поняттям юридичної відповідальності (М.С. Строгович, В.А. Тархов та ін.). Лише окремі вчені (В.М. Баранов, В.М. Ведяхін, А.В. Малько, М.Г. Проніна та ін.) у своїх дослідженнях заохочувальних норм, пільг та правових стимулів торкалися позитивної сторони правових санкцій.

На сучасному етапі дослідження вказаних питань поповнюються працями таких українських теоретиків права, як О.В. Зайчука, Н.В. Глинської, С.Л. Лисенкова, В.М. Махінчука, Н.М. Оніщенко, К.В. Басіна, В.І. Сліпченко, О.В. Фатхутдінової, Н.В. Хорощак та ін.; а також російських дослідників, таких як С.А. Іванова, С.Н. Кожевников, А.В. Малько, А.В. Краснов, В.С. Нерсесянц, С.А. Полунін, Р.Л. Хачатуров та ін.

Однак питання санкцій у праві досліджувалися переважно в сфері аналізу проблем структури правової норми, охоронних правовідносин, покарання, відповідальності, примусу тощо. І, на жаль, взагалі відсутні праці, які б комплексно і всебічно розкрили поняття санкцій, їх функціональну роль як засобу захисту та охорони суб'єктивних прав, питання правомірності їх застосування тощо. Лише дослідники галузевих юридичних наук окремим спектром торкалися питання галузевих різновидів санкцій та їх реалізації (В.Ф. Погоріло, Л.Р. Наливайко, О.А. Осауленко, В.І. Сірий та ін.). Отже, дана проблема потребує дослідження не лише на теоретичному, але й на практичному рівні. Адже санкцією є не лише частина правової норми, яка визначає міру покарання, але й засіб правового регулювання суспільних відносин. І тому необхідно досліджувати вплив та взаємодію санкцій, окрім вищезазначеного, з такими засобами правового регулювання, як дозволи, заборони, стимули, заохочення, обмеження тощо, а також їх зв'язок з обов'язком, відповідальністю, покаранням і т.п.

Отже, дослідження вказаної проблеми потребує її комплексного аналізу з урахуванням нових напрямів розвитку вітчизняної юридичної науки, з переосмисленням наукових поглядів минулого, з вирішенням теоретико-прикладних аспектів даної проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження обрана відповідно до вимог ст.7 Закону України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки" від 11 липня 2001 р. Дисертаційна робота відповідає вимогам Державної програми забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003 - 2006 р. р., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 р. №1609, Пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 - 2009 р. р., затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 5 липня 2004 р. №775, Програми формування позитивного іміджу міліції на 2003 - 2007 р. р., схваленої рішенням колегії Міністерства внутрішніх справ України від 10 січня 2003 р.

Обраний напрямок дисертаційного дослідження передбачений також планом наукових досліджень Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України і виконувався у межах планових тем відділу теорії держави і права "Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України" (номер державної реєстрації 0102U001597) та "Теоретичні проблеми реалізації прав і свобод особи і громадянина в Україні" (номер державної реєстрації 0104U007590).

Тема дисертаційного дослідження затверджена на засідання Вченої Ради Київського національного університету внутрішніх справ 28 грудня 2004 року, протокол №13.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне вивчення і аналіз проблем розуміння санкцій у праві, обґрунтування позитивного їх аспекту, як елементу правового регулювання та охорони суспільних відносин, поглиблення теоретичних засад та практичних можливостей реалізації зазначеного напряму дослідження. Для досягнення поставленої мети вирішувалися наступні завдання:

дослідити існуючі в юридичній літературі підходи до природи та розуміння санкцій у праві;

визначити особливий характер санкцій та їх місце в структурі правової норми;

розкрити основні критерії класифікації та види санкцій;

здійснити аналіз основних заходів захисту та охорони суб'єктивних прав та обґрунтувати розуміння санкції як одного з таких засобів;

охарактеризувати категорії санкція, право, обов'язок та юридична відповідальність та визначити аспекти їх співвідношення;

уточнити функціональну спрямованість санкцій;

на підставі аналізу чинного законодавства уточнити сутність та зміст окремих термінів та понять, що визначають характер, сутність та функціональну роль правових санкцій;

санкція правова регулювання

з'ясувати основні умови правомірності застосування санкцій в процесі здійснення юридичної відповідальності.

Об'єктом дослідження виступає структура норми права, місце та роль санкцій у структурі норми права, правовому регулюванні та охоронні суспільних відносин.

Предметом дослідження виступають санкції в праві як елемент правового регулювання та охорони суспільних відносин.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження виступає сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів, що забезпечили об'єктивний аналіз досліджуваного предмету. З урахування специфіки теми, мети і завдань дослідження автор застосовував наступні методи. За допомогою діалектичного методу пізнання відбувалося дослідження та обґрунтування основних понять, використаних у роботі, та вивчення соціально-правових явищ в контексті їх розвитку, змін і удосконалення. Використання порівняльно-правового методу дало змогу відмежувати різноманітні поняття та явища, виявити їх особливі риси (наприклад, примус і санкція, юридична відповідальність та санкція тощо). Формально-юридичний метод використовувався при аналізі чинного законодавства. Логіко-юридичний метод надав змогу дослідити правову природу, місце і визначити багатогранний характер санкцій у праві та відмежувати їх від схожих категорій. Соціологічний метод використовувався при вивченні юридичної практики та існуючих причин незаконних та несправедливих рішень, що виносяться правозастосовчими органами, зокрема, судами, в процесі застосування санкцій. Структурно-функціональний метод надав можливість проаналізувати деякі особливості змісту нормативно-правових актів стосовно структурного поділу правових норм та відображення в них санкцій. За допомогою системного методу проведено класифікацію правових санкцій, здійснено комплексне дослідження даної категорії тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним з перших у вітчизняній юридичній науці теоретико-правовим науковим дослідженням санкцій у праві як елементу правового регулювання та охорони суспільних відносин.

У межах здійсненого дисертаційного дослідження одержано результати, які містять наукову новизну:

уточнено поняття "санкція", під якою ми розуміємо структурну частину правової норми, яка містить у собі певне відношення суспільства та держави до юридично значимих діянь суб'єктів права, зокрема, яка передбачає заходи негативного впливу як результат порушення норм права, а також заходи заохочення у випадку відповідних правомірних вчинків;

дістало подальшого розвитку положення, відповідно до якого зміст санкції як структурної частини правової норми визначається тим, що санкція:

1) вказує на можливі наслідки (як негативні - відповідальність, покарання, примус, так і позитивні - заохочення, стимули) залежно від відношення суб'єкта до правил поведінки, визначених диспозицією правової норми (правомірна поведінка чи правопорушення);

2) це встановлений державою засіб захисту, охорони та забезпечення, дотримання та виконання суб'єктивних прав та обов'язків, що передбачений правовою нормою;

охарактеризовано місце та значення санкції в структурі правової норми, що визначається: а) розумінням правової норми як загальнообов'язкового правила поведінки, встановленого чи санкціонованого державою, є загальнообов'язковим для виконання усіма суб'єктами права; б) логічним взаємозв'язком санкції правової норми з іншими її структурними елементами - гіпотезою і диспозицією, який полягає у тому, що: правова норма не може діяти, якщо не передбачені ті фактичні обставини, за яких вона підлягає виконанню (гіпотеза); диспозиція складає саме правило поведінки; санкція ж охоронних норм вказує на ті міри державного примусу, за допомогою яких охороняється відповідне правило поведінки від порушень;

аргументовано доцільність розробки системи конституційно-правових санкцій у праві, які, зокрема, визначатимуть механізми та заходи відповідальності держави перед особою, різновиди конституційних правопорушень, їх суб'єктів та відносини по застосуванню конституційних санкцій;

запропоновано класифікацію санкцій у праві за такими критеріями: I. Залежно від характеру заходів впливу та органів, що їх застосовують:

1) конституційно-правові,

2) кримінально-правові,

3) адміністративно-правові,

4) дисциплінарно-правові,

5) цивільно-правові (майнові); II. За функціональним призначенням в механізмі правового регулювання санкції правових норм поділяються на:

1) регулятивні,

2) охоронні,

3) санкції нікчемності;

4) заохочувальні (або стимулюючі); III. Залежно від ступеню визначеності санкцій:

1) абсолютно-визначені,

2) відносно-визначені,

3) альтернативні; IV. За способом охорони правопорядку:

1) правопоновлюючі санкції,

2) штрафні,

3) каральні; V. Санкції в сфері економіки та господарювання:

1) організаційні: а) вертикальні, б) горизонтальні;

2) залежно від видів заходів: а) адміністративно-господарські, б) оперативно-господарські санкції (економічні санкції);

3) залежно від закріплення і визначення санкцій: а) договірні, б) законодавчі.

уточнено взаємозв'язок категорій "санкція", "право", "обов'язок" та "юридична відповідальність", який полягає у тому, що він виступає гарантом забезпечення прав людини, передбачає можливість обмеження суб'єктивних прав осіб, має правопоновлюючий характер, тощо. До того ж він свідчить, що це самостійні правові категорії, які мають спільні та відокремлюючи риси;

вперше запропоновано авторське бачення поняття функцій санкцій правових норм, під якими автор розуміє основні напрямки правового забезпечення та гарантування належної реалізації правових приписів, утримання від їх порушення, чи поновлення порушених прав шляхом вказівки на ці заходи у правовій нормі, наслідком чого є забезпечення стану законності та правопорядку у суспільстві;

обґрунтовано висновок про доцільність виділення таких основних функцій правових санкцій - стимулююча, охоронна та регулятивна та також визначено їх характерні риси. Стимулююча функція сприяє забезпеченню таких загальних функцій права, як виховна та соціальна. Охоронна функція санкцій проявляється у тому, що вона: а) впливає на свідомість і поведінку людей шляхом загрози можливого покарання у випадку вчинення правопорушень; б) інформує їх стосовно соціальних цінностей, які охороняються державою. Регулятивна функція санкцій вказує на її: а) можливість поновлення порушених прав; б) можливість та межі державного втручання з метою притягнення винних до юридичної відповідальності;

на основі аналізу чинного законодавства розширено наукові уявлення щодо умов правомірності застосування санкцій (законність, справедливість, обґрунтованість, доцільність) відповідними уповноваженими органами.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації сформульовано та обґрунтовано висновки та положення, які можуть сприяти подальшому удосконаленню практичної реалізації та теоретичних досліджень санкцій у праві та оптимізації їх співвідношення з іншими правовими категоріями. Ці результати можуть бути використані:

у законопроектній та підзаконній проектній діяльності з метою вдосконалення механізму реалізації санкцій та юридичної відповідальності, наприклад, щодо доцільності розробки системи конституційно-правових санкцій;

у практичній діяльності судових, контрольно-наглядових та правоохоронних органів, зокрема у процесі правозастосування, а саме виборі правової норми, її тлумаченні, притягненні та звільнені від юридичної відповідальності;

у навчальному процесі, а саме при викладанні "Теорії держави і права", "Конституційного права України" інших галузевих дисциплін у юридичних навчальних закладах;

при написанні підручників, навчальних посібників, довідкових та методологічних видань, монографій з проблем, пов'язаних з питаннями дії правових санкцій, юридичної відповідальності тощо.

Апробація результатів дисертації. Висновки і положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ. Результати дослідження були апробовані на міжнародних і вітчизняних науково-практичних конференціях, у тому числі: "Сучасні правові проблеми українського державотворення" (м. Біла Церква, 29 квітня 2005 р.; тези опубліковані); "Другі юридичні читання" (м. Київ, 18 травня 2005 р.; тези опубліковані); "Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні" (м. Острог, 28 - 20 квітня 2005 р.; тези опубліковані); "Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників" (м. Київ,20 - 21 квітня 2006 року; тези не опубліковані); "Наука: теорія та практика - 2006" (м. Дніпропетровськ, 21 - 31 серпня 2006 р.; тези опубліковані).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображені у чотирьох статтях у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертаційної роботи побудована відповідно до мети та завдань, складається з вступу, двох розділів, семи підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 193 сторінки, у тому числі список використаних джерел на 17 сторінках (223 найменування).

Основний зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, її зв'язок з науковими програмами, планами і темами, визначається мета і завдання, об'єкт і предмет дослідження, охарактеризовано використані у роботі методи, її наукову новизну та практичне значення, подано відомості про апробацію та публікацію основних положень дисертаційного дослідження, його структури та обсягу.

Перший розділ "Загальнотеоретичні проблеми розуміння санкцій у праві" складається з чотирьох підрозділів і присвячений аналізу поняття та значення реалізації правових норм, її форм, методів та механізму.

Підрозділ 1.1 "Поняття санкцій у праві: підходи до визначення" розкриває існуючі в юридичній літературі підходи до розуміння "правова санкція". Зазначені аспекти розуміння санкції, з однієї сторони, наділені певною самостійністю, з іншої - вони тісно взаємопов'язані один з одним і постійно взаємодіють. Спираючись на існуюче в юридичній науці уявлення про місце санкцій в системі права, їх можна звести до наступного: По-перше, санкція визнається необхідним структурним елементом або атрибутом будь-якої правової норми, що надає їй державно-владного характеру. По-друге, санкція - це складова частина норми права, що передбачає заходи примусового впливу та юридичної відповідальності як результат невиконання чи порушення норми. По-третє, санкція є не лише загрозою по відношенню до можливого правопорушника, але й правилом поведінки (диспозицією) відповідних державних органів, що реалізують цю загрозу у випадку правопорушення. По-четверте, санкція це частини норми права, що містить не лише вид і міру можливого покарання за невиконання зобов'язань, визначених у диспозиції, але й вказівку на заходи заохочення за виконання рекомендованих дій.

Таким чином, ми визначаємо санкцію як структурну частину правової норми, яка:

1) вказує на можливі наслідки (як негативні - відповідальність, покарання, примус, так і позитивні - заохочення, стимули) залежно від відношення суб'єкта до правил поведінки, визначених диспозицією правової норми (правомірна поведінка чи правопорушення);

2) встановлений державою засіб захисту, охорони та забезпечення дотримання та виконання суб'єктивних прав та обов'язків, що передбачений правовою нормою.

У підрозділі 1.2 "Санкція у структурі правової норми" розглядаються поняття та основні ознаки правової норми, зокрема, акцентується увага на тому, що правові норми охороняються, забезпечуються державою, що передбачає можливість державного примусу як засобу охорони цих норм від порушень. Підкреслюється, що правова норма у вигляді своїх структурних елементів - гіпотези, диспозиції і санкції, виступає в ролі регулятора відносин між людьми. Норма права логічно розчленовується на три частини: диспозицію (розпорядження, саме правило поведінки), гіпотезу (припущення, зазначення умов здійснення норми) і санкцію.

Розглядаючи логіку структури норми права та взаємозв'язок її структурних елементів, зазначається, що якщо санкцію можна вважати атрибутом правової норми, то гіпотезу назвати атрибутом не можна. Гіпотеза правової норми може застосовуватися для переконання громадян. Вона визначає коло учасників суспільних відносин, що регулюються даною нормою, і вказує на ті життєві обставини, за наявності яких виникають у цих учасників права і обов'язки, викладені у диспозиції правової норми. Якщо норма - це правило поведінки у певному випадку, то санкція - не частина норми, основа самостійної норми, яка починає діяти у випадку порушення першої норми. Якщо без диспозиції норма позбавлена смислу, та без санкції - позбавлена сили.

Як висновок підкреслюється місце санкції в структурі правової норми, яке визначається: а) розумінням правової норми як загальнообов'язкового правила поведінки, що відображає безпосередньо волю та інтереси суспільства (народу), приймається від його імені чи санкціонується державою, є загальнообов'язковим для виконання усіма суб'єктами права. Правові норми охороняються, забезпечуються державою, що передбачається можливістю застосування державного примусу як засобу охорони цих норм від порушень; б) логічним взаємозв'язком санкції правової норми з іншими її структурними елементами - гіпотезою і диспозицією, який полягає у тому, що: правова норма не може діяти, якщо не передбачені ті фактичні обставини, за яких вона підлягає виконанню (гіпотеза); диспозиція складає саме правило поведінки; санкція ж вказує на ті міри державного примусу, за допомогою яких охороняється відповідне правило поведінки від порушень; в) її особливим значенням, яке полягає у тому, що санкція виступає, свого роду, атрибутом правової норми, на відміну від інших її структурних частин, без санкції правова норма позбавлена сили. Саме санкція вказує на її забезпеченість з боку держави.

У підрозділі 1.3 "Критерії класифікації та види санкцій" розглядаються існуючі у праві критерії та види санкцій. Зазначається, що в юридичній літературі часто поділ правових санкцій на певні види відбувається відповідно до галузевих видів юридичної відповідальності. Зокрема, залежно від характеру правових заходів та органів, що їх застосовують, санкції поділяють на конституційно-правові, кримінально-правові, адміністративно-правові, дисциплінарно-правові та майнові. Особлива увага звертається на характерні риси конституційно-правових санкцій. Оскільки всі закони та підзаконні нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції України, стає очевидним, що виконання приписів конституційного права забезпечується практично всіма видами юридичної відповідальності, а, отже, й санкціями практично усіх існуючих галузей права. Особливістю даного виду санкцій, на відміну від інших видів, є те, що санкції норм конституційного права не мають майнового змісту.

Підкреслюється, що характер окремих санкцій особливо відображається через характер (різновид) правової норми, в якій вона міститься. Тобто, на класифікацію правових норм, що розроблена загальною теорією права, перш за все, впливає класифікація санкцій. Наприклад, у забороняючих нормах санкції у більшості випадків носять штрафний, каральний характер і називаються каральними санкціями. Одним із найпоширеніших критеріїв класифікації санкцій правових норм є ступінь їх визначеності, відповідно до якого санкції поділяються на:

1) абсолютно-визначені;

2) відносно-визначені;

3) альтернативні. За способом охорони правопорядку санкції поділяються на правопоновлюючі, які спрямовані на усунення завданої шкоди правопорушенням, і штрафні, або каральні, основним завданням яких є загальна і конкретна (спеціальна) превенція.

Розглядаються також санкції нікчемності, які забезпечують виконання правових обов'язків, пов'язаних з порядком проведення процесуальних дій. Вони здійснюють охорону правопорядку шляхом стимуляції дотримання правових норм. Підіймаються спірні питання щодо єдиного погляду серед науковців на поняття "оперативні санкції". Характеризується зміст фінансово-економічних санкцій тощо.

Виходячи із проведеного аналізу автор пропонує власну класифікацію правових санкцій: I. Залежно від характеру заходів впливу та органів, що їх застосовують, санкції поділяють на:

1) конституційно-правові,

2) кримінально-правові,

3) адміністративно-правові,

4) дисциплінарно-правові,

5) майнові. II. За функціональним призначенням в механізмі правового регулювання санкції правових норм поділяються на:

1) регулятивні,

2) охоронні,

3) санкції нікчемності;

4) заохочувальні (або стимулюючі). III. Залежно від ступеню визначеності санкцій:

1) абсолютно-визначені,

2) відносно-визначені,

3) альтернативні. IV. За способом охорони правопорядку:

1) правопоновлюючі санкції,

2) штрафні,

3) каральні. V. Санкції в сфері економіки та господарювання:

1) організаційні: а) вертикальні, б) горизонтальні;

2) залежно від видів заходів: а) адміністративно-господарські, б) оперативно-господарські санкції (економічні санкції);

3) залежно від закріплення і визначення санкцій: а) договірні, б) законодавчі. На наш погляд, представлена класифікація досить змістовно виражає систему існуючих правових санкцій, що охоплюють різноманітні сфери дійсності.

У підрозділі 1.4 "Санкція як засіб захисту та охорони суб'єктивних прав та юридичних обов'язків" розкриваються дискусійні питання санкцій у праві, які можуть розглядатися в аспекті одного з основних засобів захисту та охорони суб'єктивних прав людини і громадянина, а також у співвідношенні їх з такими правовими явищами, як захист права, охорона права, суб'єктивне право, правові обмеження тощо. Зазначається, що в літературі найчастіше говориться про те, що санкція - не просто примусовий захід, а вказівка на заходи примусу. У зв'язку з питанням про настання юридичної відповідальності як заходу примусу значний науковий інтерес представляє проблема співвідношення правової відповідальності і правових обмежень як процесуального заходу захисту у зв'язку з вчиненням правопорушення. Також висвітлюється спірне питання правових заборон: одні автори вважають, що правові заборони у будь-якому випадку виступають як державний примус; інші вважають, що їх не можна розглядати як засіб примусу, оскільки правові заборони звернені до усіх громадян, а не до окремих осіб.

У деяких випадках у літературі робиться акцент на тій обставині, що санкцію не можна порівнювати безпосередньо з самими заходами примусу, що санкція - це спеціальна вказівка на заходи примусу, реакція держави на правопорушення. Підкреслюється, що в основному вказані правові форми державного примусу вказують на правову санкцію як на захід охорони суб'єктивних прав.

Для чіткого з'ясування цих суперечливих моментів автор звертається до встановлення змісту поняття "захист суб'єктивних прав" та "охорона суб'єктивних прав" через з'ясування змісту аналогічних термінів, оскільки в юридичній літературі відсутнє чітке визначення даних категорій. У процесі цього здійснюється також аналіз чинного законодавства.

Для визначення місця санкції в системі заходів захисту важливим вбачається визначити, чи є право суб'єкта на захист самостійним, чи воно може розглядатися лише в якості однієї із складових будь-якого суб'єктивного права.

Підкреслюється, що право на захист включає можливість застосування і профілактичних, превентивних заходів, і ряду можливих самостійних дій без прямого звернення до контрагента і тим більше до компетентних органів. Одним із шляхів охорони суб'єктивних прав можна також вважати закріплення гарантій цих прав, якими можуть виступати санкції правових норм.

У результаті проведеного аналізу щодо розуміння терміну "охорона суб'єктивних прав" автор виділяє такі його характеристики:

1) може існувати поза межами правовідносин: у вигляді санкції правової норми, що встановлюється, гарантується та охороняється державою; шляхом здійснення відповідних попереджувальних заходів; шляхом профілактичних заходів як держави, так і суспільства (громадянина);

2) виникає у результаті здійснення охоронних норм права і може супроводжуватися відповідною юрисдикційною діяльністю державних органів (застосування правових санкцій до правопорушника).

Щодо трактування терміну "захист суб'єктивних прав", то він переважно містить, на наш погляд, такі особливості:

1) виникає з моменту порушення суб'єктивних прав, що охороняються державою і спрямований на виконання обов'язку щодо суб'єкта, права якого порушені;

2) існує в межах відповідних правовідносин, пов'язаних із захистом порушеного права і покладання на винну сторону заходів юридичної відповідальності, передбачених санкцією правової норми;

3) захист суб'єктивних прав може здійснюватися громадянами в процесі реалізації права у формі виконання, використання та дотримання.

Отже, санкція, закріплюючи правові наслідки недотримання приписів правових норм, гарантує певним чином їх захист та дотримання, і, відповідно, виступає засобом захисту та охорони суб'єктивних прав людини і громадянина.

Другий розділ "Санкція в процесі регулювання та охорони суспільних відносин" складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу таких категорій, як право, обов'язок, юридична відповідальність, захист, примус тощо, та різноманітні аспекти їх взаємозв'язку із санкцією правової норми як засобом регулювання та охорони суспільних відносин.

Підрозділ 2.1 "Санкція, право, обов'язок та юридична відповідальність: аспекти співвідношення" розкриває існуючі в юридичній літературі аспекти розуміння та співвідношення вказаних понять, зокрема, вказується на правопоновлюючий характер санкцій, який співвідноситься з реалізацією суб'єктивного права наступним чином:

1) виявляє характер та обсяг у суб'єкта відповідних прав та ступінь їх порушення;

2) визначаються заходи захисту суб'єктивних прав з метою їх поновлення. Застосування каральних санкцій тягне, в свою чергу, за собою покладення такої відповідальності, яка передбачає відповідні обмеження наявних у суб'єкта прав до моменту скоєння правопорушення. Також підкреслюється, що поняття відповідальності за своїм обсягом є ширшим за поняття "застосування санкцій", оскільки включає також об'єктивні істини по справі, застосування попереджувальних заходів, права особи обвинуваченого, підстави звільнення від відповідальності тощо. Зауважується, що в юридичній літературі іноді спостерігається тенденція розгляду юридичної відповідальності через поняття юридичного обов'язку (В.А. Тархов та ін.). При цьому автор, розглядаючи позитивний і негативний аспекти юридичної відповідальності, вказує на істотну різницю між двома її видами:

1) відповідальність за протиправну поведінку, що виступає юридичним фактом, який породжує правовідношення;

2) відповідальність за порушення обов'язку в існуючому правовідношенні.

Юридичний обов'язок, будучи похідним від права, має відповідну структуру, яка кореспондує структурі суб'єктивного права. При цьому звертається увага, що відсутність визначення основних обов'язків людини на тому ж рівні, що і прав людини, призводить до переваги в сторону вимог негайного здійснення лише прав.

У результаті даного аналізу вказаних вище правових категорій та їх співвідношення ми дійшли висновку про те, що:

1) встановлені законом обов'язки, санкції за їх порушення та відповідні заходи відповідальності виступають гарантами забезпечення прав людини;

2) обмеження суб'єктивних прав осіб є можливим у випадку застосування каральних санкцій;

3) правопоновлюючий характер санкцій співвідноситься з реалізацією суб'єктивного права таким чином, що виявляє характер та обсяг у суб'єкта права, ступінь їх порушення та заходи захисту суб'єктивних прав з метою їх поновлення;

4) поняття відповідальності за своїм обсягом є ширшим за поняття "застосування санкцій", оскільки включає також об'єктивні істини по справі, застосування попереджувальних заходів, права особи обвинуваченого, підстави звільнення від відповідальності тощо;

5) спільною рисою юридичної відповідальності і санкції у негативному їх аспекті є, передусім, те, що передбачається можливість застосування державного примусу за протиправне діяння на підставі закону;

6) держава, встановлюючи обов'язки, розраховує на добровільне їх виконання і не вбачає у суб'єктах права правопорушників, і виходячи з такої позиції слід розмежовувати поняття відповідальності та обов'язку;

7) особливістю позитивної відповідальності є те, що у деяких випадках санкція правової норми не реалізується.

У підрозділі 2.2 "Функціональне спрямування санкцій у праві" розглядаються такі основні спрямування дії санкцій правової норми - регулятивний і охоронний. В аспекті дослідження функціонального спрямування санкцій, підкреслюється, що санкція - це, по-перше, структурний елемент правової норми, що забезпечує дотримання передбаченого в її диспозиції правила поведінки, по-друге, це власне самі забезпечувальні заходи (несприятливі правові наслідки і заходи заохочення). У літературі, зокрема, санкція часто розуміється як будь-який засіб забезпечення реалізації права (А.І. Корольов, Л.С. Явич).

Санкція як обов'язковий елемент норми права певним чином забезпечує дію права. Норма, в якій відсутнє забезпечення, перестає бути правовим правилом поведінки, перетворюється в декларацію, оскільки втрачає обов'язковість.

Функції санкцій правових норм ми визначаємо як основні напрямки правового забезпечення та гарантування належної реалізації правових приписів, утримання від їх порушення, чи поновлення порушених прав шляхом вказівки на ці заходи у правовій нормі, наслідком чого є забезпечення стану законності та правопорядку у суспільстві. Стверджується думка автора, що санкція як засіб заохочення правомірної поведінки виконує стимулюючу функцію, яка також сприяє забезпеченню таких загальних функцій права, як: виховна та соціальна.

Охоронна функція санкцій, на наш погляд, проявляється у тому, що вона: а) впливає на свідомість і поведінку людей шляхом загрози можливого покарання у випадку вчинення правопорушень; б) інформує їх стосовно соціальних цінностей, які охороняються державою.

Можливість правової санкції здійснювати регулювання суспільних відносин вказує на її регулятивну функцію, яка визначає: а) можливість поновлення порушених прав; б) можливість та межі державного втручання з метою притягнення винних до юридичної відповідальності.

Виходячи з аналізу різноманітних аспекті дії санкцій у праві автор констатує, що санкція, залежно від мети та наслідків її застосування, може мати превентивну (попереджувальну), каральну (репресивну) та заохочувальну (стимулюючу) функціональну дію. Попереджувальна та каральна дія стосується, як правило, негативних санкцій. Тому, враховуючи також існування і позитивних санкцій у праві, можна з упевненістю говорити про такі основні функціональні характеристики правових санкцій - це їх стимулююча, охоронна та регулятивна спрямованість (функції).

Наслідки, що передбачаються санкцією правової норми, можуть знайти вираз у різноманітних формах: у примусі до здійснення певних дій; у визнанні недійсними певних діянь; у зміні правового статусу тих чи інших суб'єктів тощо. При цьому характер санкцій залежить від урегульованих нормою суспільних відносин і, відповідно, від особливостей окремих галузей права, які включають ту чи іншу норму.

Підрозділ 2.3 "Умови правомірності застосування санкцій у процесі реалізації юридичної відповідальності" висвітлює принципи законності, справедливості (адекватності), доцільності та обґрунтованості як головні вимоги, умови в процесі застосування санкцій відповідними державними органами та їх посадовими особами. При цьому приділяється значна увага розгляду даних принципів, зокрема, їх відображенню та дії у чинному законодавстві.

Законність як умова правомірності покладання юридичної відповідальності є неможливою без таких засобів, якими є санкції. Зміст принципу законності в процесі застосування санкцій полягає у тому, що:

1) підстави, види і міра відповідальності за конкретні правопорушення завжди прямо встановлені законом, а також не протирічать йому умовами договору (в приватному праві);

2) діяльність державних органів, що направлена на реалізацію санкцій, повинна відповідати принципу законності, тобто рішення про реалізацію санкцій приймається в межах своєї компетенції відповідною посадовою особою;

3) у правозастосовчій діяльності реалізуються санкції, встановлені законом, що зменшує сферу власного розсуду уповноважених осіб і сприяє стабільності правозастосовчої діяльності;

4) існує регламентований законом порядок застосування санкцій (як правило, у процесуальній формі);

5) можливість оскарження (у більшості випадків) або опротестування рішень про застосування санкцій.

Вказується, що принцип законності в літературі часто співвідносять із принципом справедливості. Стосовно покарання (у розумінні відповідності кримінального покарання певним вимогам) у вітчизняній літературі існує думка про те, що оскільки поняття "справедливість" стосується все ж таки переважно морально-етичних категорій і пов'язане насамперед із суб'єктивним сприйняттям, то доцільно говорити про об'єктивні критерії оцінки "правильності" (адекватності) покарання.

У даному підрозділі розкривається також питання стосовно існуючих причин незаконних та несправедливих рішень, що виносяться правозастосовчими органами, зокрема, судами.

Виходячи з аналізу зазначених аспектів, автор, як підсумок, підкреслює, що правомірність застосування санкцій відповідними державними органами забезпечується дотриманням наступних вимог:

1) рішення про їх реалізацію приймається в межах компетенції посадовою особою, що застосовує відповідну санкцію;

2) у правозастосовчій діяльності реалізуються санкції, встановлені законом;

3) обов'язковість застосування санкцій має відбуватися за наявності достатніх, передбачених законом, передумов;

4) санкції застосовуються до осіб, щодо яких закон передбачає таку необхідність (чи можливість);

5) наявність розгорнутої системи санкцій, що охороняють процесуальні норми від порушень, що надає можливість вибору способу охорони правопорядку і найбільш оптимального узгодження санкцій різних видів;

6) дотримання регламентованого законом порядку застосування санкцій;

7) можливість (у більшості випадків) оскарження або опротестування рішень по застосуванню санкцій;

8) наявність різних видів відповідальності (кримінально-процесуальної, кримінально-правової, цивільно-процесуальної, цивільно-правової, адміністративної, дисциплінарної), що настає для посадових осіб у випадку недотримання вимог законності і обґрунтованості при прийнятті рішень щодо реалізації санкцій.

Умовами правомірності застосування санкцій правових норм можна вважати: законність, справедливість, обґрунтованість, доцільність. Їх особливістю є те, що посадова особа, що від імені держави застосовує певні заходи відповідальності, передбачені санкцією правової норми, має втілювати вказані умови та принципи у свою діяльність, що стане відображенням високого рівня професіоналізму, правової культури та правосвідомості.

У висновках сформульовані найбільш суттєві результати і положення дисертаційного дослідження, наведені теоретичні узагальнення та нове вирішення наукового завдання, серед них, зокрема наступні:

1. У вузькому розумінні під терміном "санкція" в юридичній літературі прийнято розуміти: а) дозвіл на будь-які дії з боку особи, що наділена відповідною компетенцією (у такому випадку без санкції є юридично неможливим вчинення відповідних дій, наприклад, обшуку); б) заходи юридичної відповідальності (стягнення матеріальної шкоди, пені, штрафу, позбавлення волі тощо); в) заходи попереджувального впливу (привід, арешт майна, знесення самовільно збудованих споруд і т.п.); г) заходи захисту (поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, стягнення аліментів і т. і.); д) несприятливі наслідки, що настають в результаті неправомірної поведінки самого суб'єкта (позбавлення прав, ліцензій тощо).

2. У широкому розумінні в юридичній літературі виділяється спеціальний різновид санкцій - заохочувальні санкції (позитивні), під якими ми розуміємо вказівку у законодавстві на такі наслідки, які можуть виражатися у заохоченнях, у стимулюванні правомірної поведінки суб'єктів правовідносин.

Отже, під санкцією правової норми ми розуміємо структурну частину правової норми, яка містить у собі певне відношення суспільства та держави до юридично значимих діянь суб'єктів права, зокрема, яка передбачає засоби негативного впливу як результат порушення норм права, а також засоби заохочення у випадку відповідних правомірних вчинків.

3. Місце санкції в структурі правової норми визначається: а) розумінням правової норми як загальнообов'язкового правила поведінки, що встановлене чи санкціоноване державою, є загальнообов'язковим для виконання усіма суб'єктами права; б) логічним взаємозв'язком санкції правової норми з іншими її структурними елементами - гіпотезою і диспозицією; в) її особливим значенням, яке полягає у тому, що санкція виступає, свого роду, атрибутом правової норми.

4. Доцільним та необхідним є удосконалення системи конституційно-правових санкцій у праві, які, зокрема, визначатимуть механізми та заходи відповідальності держави перед особою, різновиди конституційних правопорушень, їх суб'єктів та відносини по застосуванню конституційних санкцій.

5. Засіб захисту є невід'ємним елементом самої природи і призначення санкції. При цьому санкція, закріплюючи правові наслідки недотримання приписів правових норм, виступає також засобом охорони суб'єктивних прав людини і громадянина.

6. Щодо розуміння терміну "охорона суб'єктивних прав" можна виділити такі його характеристики:

1) може існувати поза межами правовідносин: у вигляді санкції правової норми, що встановлюється, гарантується та охороняється державою; шляхом здійснення відповідних попереджувальних заходів; шляхом профілактичних заходів як держави, так і суспільства (громадянина);

2) виникає у результаті здійснення охоронних норм права і може супроводжуватися відповідною юридисдикційною діяльністю державних органів (застосування правових санкцій до правопорушника).

7. Щодо трактування терміну "захист суб'єктивних прав", то він переважно містить, на наш погляд, такі особливості:

1) виникає з моменту порушення суб'єктивних прав, що охороняються державою і спрямований на виконання обов'язку щодо суб'єкта, права якого порушені;;

2) існує в межах відповідних правовідносин, пов'язаних із захистом порушеного права і покладання на винну сторону заходів юридичної відповідальності, передбачених санкцією правової норми;

3) захист суб'єктивних прав може здійснюватися громадянами в процесі реалізації права у формі виконання, використання та дотримання.

8. Правопоновлюючий характер санкцій співвідноситься з реалізацією суб'єктивного права наступним чином:

1) виявляє характер та обсяг у суб'єкта відповідних прав та ступінь їх порушення;

2) визначаються заходи захисту суб'єктивних прав з метою їх поновлення.

9. Поняття відповідальності за своїм обсягом є ширшим за поняття "застосування санкцій", оскільки включає також з'ясування об'єктивної істини по справі, застосування попереджувальних заходів, права особи обвинуваченого, підстави звільнення від відповідальності тощо.

Спільною рисою юридичної відповідальності і санкції у негативному їх аспекті є, передусім, те, що передбачається можливість застосування державного примусу за протиправне діяння на підставі закону.

10. У результаті аналізу таких правових категорій, як "санкція", "право", "обов'язок" та "юридична відповідальність", та їх співвідношення ми дійшли висновку про те, що:

1) встановлені законом обов'язки, санкції за їх порушення та відповідні заходи відповідальності виступають гарантами забезпечення прав людини;

2) обмеження суб'єктивних прав осіб є можливим у випадку застосування каральних санкцій;

3) правопоновлюючий характер санкцій співвідноситься з реалізацією суб'єктивного права таким чином, що виявляє характер та обсяг у суб'єкта права, ступінь їх порушення та засоби захисту суб'єктивних прав з метою їх поновлення;

4) поняття відповідальності за своїм обсягом є ширшим за поняття "застосування санкцій", оскільки включає також встановлення об'єктивної істини по справі, застосування попереджувальних заходів, права особи обвинуваченого, підстави звільнення від відповідальності тощо;

5) спільною рисою юридичної відповідальності і санкції у негативному їх аспекті є, передусім, те, що передбачається можливість застосування державного примусу за протиправне діяння на підставі закону;

6) держава, встановлюючи обовязки, розраховує на добровільне їх виконання і не вбачає у субєктах права правопорушників, і виходячи з такої позиції слід розмежовувати поняття відповідальності та обов'язку;

7) особливістю позитивної відповідальності є те, що у деяких випадках санкція правової норми не реалізується.

10. Функції санкцій правових норм - це основні напрямки правового забезпечення та гарантування належної реалізації правових приписів та утримання від їх порушення, наслідком чого є забезпечення стану законності та правопорядку у суспільстві.

Санкція як засіб заохочення правомірної поведінки виконує стимулюючу функцію, яка сприяє забезпеченню також таких загальних функцій права, як: виховна і соціальна. Охоронна функція санкцій проявляється у тому, що вона: а) впливає на свідомість і поведінку людей шляхом загрози можливого покарання у випадку вчинення правопорушень; б) інформує їх стосовно соціальних цінностей, які охороняються державою. Можливість правової санкції здійснювати регулювання суспільних відносин вказує на її регулятивну функцію, яка визначає: а) можливість поновлення порушених прав; б) можливість та межі державного втручання з метою притягнення винних до юридичної відповідальності.

11. Реалізація санкцій представляє собою діяльність по прийняттю рішень відповідними компетентними органами, що знаходить вираз в актах застосування норм права. Дотримання відповідним правозастосовчим органом (чи посадовою особою) встановленої процесуальним законом процедури і форми прийняття рішень по реалізації правових санкцій забезпечує законність і обґрунтованість такого рішення.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації