Запобігання поширенню наркотизму в Україні (кримінологічна та кримінально-правова характеристика)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Запобігання поширенню наркотизму в Україні (кримінологічна та кримінально-правова характеристика)

Пшеничний Валерій Григорович

Анотація

наркотизм злочин кримінологічний

Пшеничний В.Г. Запобігання поширенню наркотизму в Україні (кримінологічна та кримінально-правова характеристика). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право: Національна академія внутрішніх справ України. - Київ, 2005.

Дисертація є комплексним науковим дослідженням, яке включає в себе питання як теоретичного, так і практичного змісту.

У роботі сформульовано авторські поняття наркотизму, наркотичної злочинності з визначенням їх основних ознак. Розкрито роль міжнародних організацій та органів у протидії незаконному обігу наркотиків. Вивчено й досліджено причини та умови поширення наркоманії і наркотизму в Україні, з яких виділено основні й безпосередні детермінанти. Запропоновано заходи загальної та спеціально-кримінологічної профілактики зазначених явищ. Визначено основні сфери, які понад усе вражаються внаслідок наркоманії. Порушено питання міжнародного співробітництва із зазначенням факторів, що стримують співпрацю держав у протидії незаконному обігу наркотиків.

Ключові слова: наркоманія, наркотизм, наркотична злочинність, незаконний обіг наркотиків, наркотична ідеологія, споживачі наркотиків, антинаркотична профілактика, поширення наркоманії, особа наркомана, превентивні заходи.

Аннотация

Пшеничный В.Г. Предупреждение распространения наркотизма в Украине (криминологическая и уголовно-правовая характеристика). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право: Национальная академия внутренних дел Украины. - Киев, 2005.

Диссертация является комплексным научным исследованием, которое включает в себя вопросы как теоретического, так и практического характера, связанные с разработкой мер по предупреждению наркотизма в Украине на современном этапе ее развития.

Указано на повышение роли международных органов и организаций в предупреждении распространения наркомании и наркотизма в мире и необходимость изменения подходов в сотрудничестве с ними.

Выделены сферы, которые наиболее часто подвергаются воздействию наркотизма, а именно: а) идейно-культурная; б) правоохранительная; в) лечебно-профилактическая; г) производственно-трудовая; д) семейно-досуговая; е) материально-ресурсная.

В диссертации определены типы лиц, которые совершают преступления, связанные с незаконным оборотом наркотиков. К ним относятся:

наркодельцы;

рядовые участники преступных групп и группировок;

лица, выращивающие наркотикосодержащие растения;

лица, собирающие дикорастущие наркотикосодержащие растения;

сбытчики-профессионалы.

При рассмотрении личности наркомана выделено три основные группы:

а) те, которые могут, но не хотят прекращать употребление наркотических средств;

б) те, кто хотел бы, но не может самостоятельно отказаться от употребления наркотических средств;

в) те, которые не хотят и уже не могут освободиться самостоятельно от зависимости от употребления наркотических средств.

Сделан вывод, что к общим причинам распространения наркотических средств относятся неэффективность системы предупреждения увеличения фактов немедицинского употребления наркотических средств, отсутствие сокращения спроса на них и т.д.

В работе сформулированы авторские определения наркотизма, наркотической преступности, профилактики наркотизма, а также уточнены понятия “здоровье индивидуума” и “здоровье населения”.

Определены основные направления предупреждения незаконного оборота наркотиков, основными из которых являются разработка и реализация программ и практических мер профилактики сокращения спроса и предложения на наркотики, правоприменительная деятельность, антинаркотическая пропаганда по лечению и реабилитации лиц, больных наркоманией.

В диссертации высказано предложение о необходимости расширения системы лечебных учреждений и решения вопросов улучшения методик лечения наркоманов.

Рассмотрен опыт международного сотрудничества по предупреждению наркотизма с определением субъектов, которые должны в нем участвовать в первую очередь. К ним относятся Организация Объединенных Наций, другие международные организации отдельных государств, правительства государств, правоохранительные органы. Даны практические рекомендации относительно осуществления мер общей и специально-криминологической профилактики наркотизма в Украине.

В выводах сформулированы основные результаты проведенного исследования, в которых показана степень решения поставленной проблемы.

Ключевые слова: наркомания, наркотизм, наркотическая преступность, незаконный оборот наркотиков, наркотическая идеология, потребители наркотиков, антинаркотическая профилактика, распространение наркомании, личность наркомана, превентивные меры.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. З початку 90-х років минулого століття Україна здійснює зовнішню політику, спрямовану на інтеграцію в європейське та світове співтовариство, розвиток економічних, політичних та гуманітарних контактів з іншими державами. Але ця позитивна тенденція має й негативні наслідки - відкритість держави стала активно використовуватися міжнародними кримінальними структурами, у тому числі й тими, що вчинюють злочини у сфері незаконного обігу наркотиків.

Однією з причин поширення наркоманії на теренах як нашої держави, так й інших пострадянських республік стали серйозні кризові явища в різних сферах суспільного життя, погіршення соціально-економічного та соціально-психологічного стану ряду груп населення.

В умовах кризи відбувається втрата частиною населення чітких соціальних орієнтирів, зниження престижу чесної праці, руйнування установки на ведення здорового способу життя. На цьому тлі відбувається поширення наркоманії, яка є для певної частини населення способом розв'язання життєвих проблем, а злочинна діяльність у сфері незаконного обігу наркотиків - безпосереднім джерелом одержання прибутків.

Динаміка розповсюдження наркотиків за останні тридцять років свідчить про те, що збільшення кількості споживачів наркотичних засобів в Україні спостерігається з кінця 60-х років минулого століття. У 1968 році діагноз наркоманія був поставлений 2,5 тисячам осіб, у 1997 році - 55 тисячам, у 2004 році - майже 84 тисячам осіб. За період з 1999 року по 2004 рік приріст зареєстрованих наркоманів склав більше ніж 50 %. Незважаючи на ті обставини, що різні відомства України дають неоднакові кількісні оцінки, фактичне число осіб, які вживають наркотики, наближається до мільйона чоловік, а загальний світовий обсяг наркоринку щороку становить 400 мільярдів доларів США. Аналітичний огляд МВС України / Національне бюро Інтерполу. - К., 2004. - 23 с.

Згідно зі статистичними даними наркотизм найбільш розповсюджений у Дніпропетровській, Донецькій, Одеській, Запорізькій, Харківській, Луганській, Миколаївській областях, Автономній Республіці Крим та місті Києві. Щорічно число наркозалежних осіб зростає на 5 - 7 тисяч, з яких 27 % - дорослі, 60 % - молодь і 13 % - діти віком 11-14 років. Практично всі наркозалежні особи належать до активного населення, 80 % з них - у віці до 30 років.

За останні п'ять років кількість злочинів, пов'язаних із наркотиками, зросла на третину і в 2004 році становила понад 65,7 тисячі. За вчинення наркозлочинів затримано 45,2 тисячі осіб та ліквідовано 4,0 тисячі злочинних груп. Особами у стані наркотичного сп'яніння щорічно вчиняється від 10 до 18 тисяч злочинів загальнокримінального характеру, які прямо не пов'язані з незаконним обігом наркотиків. Аналітичний огляд сучасних тенденцій боротьби правоохоронних органів країн-членів МОКП-Інтерпол / МВС України. - К., 2004. - 30 с.

Суттєвим внутрішнім криміногенним фактором стало, за нашим переконанням, існування в Україні вітчизняного виробництва синтетичних наркотиків як для внутрішніх потреб, так і на експорт, зокрема в Росію, країни Прибалтики, Скандинавії та Центральної Європи.

За радянських часів наявність проблеми незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів не визнавалася як політичним керівництвом, так і вченими. Політика колишнього СРСР будувалася на тому, що в соціалістичній державі не може бути такого ганебного явища, як наркоманія, у зв'язку з чим ніяких досліджень фактично не проводилося, проблема замовчувалася, заходи щодо протидії наркотизму не планувалися і не здійснювалися. Лише з середини 90-х років минулого століття в Україні почали вживатися конкретні заходи щодо запобігання незаконному обігу наркотиків. Практично на цей період припадає початок інтенсивної наукової розробки проблеми наркотизму.

У цьому напрямі плідно працювали Ю.В. Александров, Ю.В. Баулін, Т.А. Богомолова, А.А. Габіані, В.О. Глушков, О.М. Джужа, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, М.Й. Коржанський, І.П. Лановенко, В.Г. Лихолоб, Н.Ю.Максимова, П.П. Михайленко, А.А. Музика, М.Л. Прохорова, О.І. Рощін, М.П. Селіванов, В.М. Смітієнко, В.Я. Тацій, А.М. Ухаль, М.С. Хрупа, Є.В. Фесенко, B.I. Шакун, А.П. Шеремет, С.С. Яценко та інші. Їх роботи заклали основи наукового розуміння наркотизму як негативного соціального явища, його найбільш характерних ознак і детермінації, шляхів і засобів профілактики.

Разом з тим стрімкий розвиток соціально-економічних процесів, їх глобалізація, розширення міжнародних зв'язків призвели до істотних змін і в такому явищі як наркотизм. За цих умов виникла потреба у проведенні наукового комплексного аналізу наркотизму в сучасних умовах, переосмисленні суттєвих ознак та виробленні на цій основі пропозицій удосконалення діяльності державних і правоохоронних органів щодо запобігання його поширенню в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження ґрунтується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376, Програми реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2003-2010 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2003 року № 877. Дисертацію виконано відповідно до тематики, передбаченої Пріоритетними напрямами наукових та дисертаційних досліджень Міністерства внутрішніх справ України, які потребують першочергової розробки і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2001-2009 років, планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2004-2005 роки, пріоритетних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001-2005 роки. Тему зареєстровано в Управлінні координації та планування наукових досліджень Академії правових наук України.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є проведення комплексного кримінологічного аналізу наркотизму в Україні з визначенням факторів, що впливають на його поширення, та розробка на цій основі дієвих науково обґрунтованих практичних рекомендацій і пропозицій щодо його запобігання.

Відповідно до зазначеної мети автор поставив перед собою такі завдання:

визначити стан сучасної наукової розробки проблеми наркотизму в теорії кримінології;

провести історико-порівняльний аналіз поширення наркотизму, його сучасного стану і впливу на розвиток криміногенної ситуації як на міжнародному рівні, так і в Україні;

розкрити кримінологічний зміст і сформулювати власне поняття “наркотизм”;

здійснити аналіз кримінологічної та кримінально-правової характеристики наркотизму та виявити особливості його поширення в Україні;

визначити систему суб'єктів запобігання поширенню наркотизму в Україні та дослідити роль міжнародних органів та організацій у цій діяльності;

розробити науково обґрунтовані практичні заходи, спрямовані на мінімізацію шкоди, заподіяної від незаконного обігу наркотиків, а також на скорочення кількості злочинів, що вчиняються особами у стані наркотичного сп'яніння (ейфорії);

підготувати та запропонувати правоохоронним, іншим державним і громадським органам, установам і організаціям практичні рекомендації щодо протидії наркотизму в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері немедичного вживання наркотичних засобів, інших психотропних речовин і прекурсорів та їх незаконного обігу.

Предметом дослідження є кримінологічна і кримінально-правова характеристика наркотизму, особливості його детермінації та комплекс державно-правових заходів, спрямованих на запобігання поширенню наркотизму в Україні.

Методи дослідження. Обрання методів дослідження зумовлено метою та завданнями, його об'єктом і предметом.

Метод діалектичного матеріалізму надав можливість проаналізувати об'єктивні закономірності розвитку наркотизму в Україні, визначити принципи і форми діяльності держави та її інститутів у протидії цьому негативному явищу.

Історико-правовий метод використано при дослідженні виникнення та поширення наркоманії і наркотизму як у світі, так і, зокрема, в Україні.

Порівняльно-правовий метод застосовано при аналізі чинного національного законодавства та законодавства інших країн щодо протидії наркоманії та наркотизму.

Використання статистичного методу під час проведення дослідження дозволило дисертанту одержати низку узагальнених кількісних та якісних показників щодо динаміки поширення наркоманії і наркотизму в Україні в сучасний період і на їх основі запропонувати рекомендації і пропозиції державним структурам та правоохоронним органам у боротьбі з незаконним обігом наркотиків.

Науково-теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали наукові праці, присвячені загальним проблемам кримінального права, кримінології, кримінально-виконавчого права, теорії держави та права, педагогіки та психології. Під час дослідження використано документи Організації Об'єднаних Націй та Ради Європи.

Джерелами дослідження є Конституція України, закони України, інші нормативно-правові акти Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України, чинне кримінальне законодавство, накази та інструкції галузевих міністерств України щодо наркоманії та наркотизму і їх поширення, а також рішення та резолюції Організації Об'єднаних Націй, міжнародні конвенції, матеріали міжнародних конгресів і конференцій з питань протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, аналітичні матеріали Національного центрального бюро Інтерполу в Україні. Крім цього, було використано результати моніторингових соціологічних опитувань та дослідження кримінальних справ щодо злочинів, пов'язаних із наркотиками.

Емпіричною базою дослідження є результати вивчення понад 180 кримінальних справ про злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотиків, а також підсумкові дані, отримані шляхом анкетування і опитування понад 150 співробітників відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС України щодо поліпшення заходів протидії злочинам, пов'язаним із незаконним обігом наркотичних засобів, та понад 100 громадян щодо питань вживання наркотичних засобів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є комплексним дослідженням проблеми наркотизму в Україні у сучасних умовах. У роботі сформульовано низку теоретичних понять і практичних рекомендацій, які є важливими в концептуальному плані, а також запропоновано конкретні пропозиції щодо організації нормотворчого забезпечення протидії незаконному обігу наркотиків, а саме:

1) проведено ґрунтовний аналіз розвитку наркоситуації в Україні за роки незалежності та визначено найбільш уражені сфери життєдіяльності суспільства, що підпадають під вплив наркотизму, серед яких, зокрема, виділяються культурна, сімейна, сфера дозвілля, виробничо-трудова, матеріально-ресурсна та інші;

2) удосконалено теоретичне визначення наркотизму як негативного соціального явища, яке має міжнародний характер і пов'язане із залученням частини населення до немедичного вживання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, організації та забезпечення незаконного їх обігу як в окремій державі, так і за її межами;

3) подано узагальнену комплексну характеристику діяльності міжнародних органів та організацій, що протидіють наркотизму, і запропоновано шляхи й методи співробітництва як між ними, так і з державними та правоохоронними органами України;

4) запропоновано авторську редакцію правових дефініцій “здоров'я індивіда” та “здоров'я населення”, першу з яких слід розуміти як нормальний, позитивний психічний стан та функціонування організму окремої людини, а другу - як аналогічний стан і функціонування організму групи людей чи населення держави в цілому;

5) досліджено діяльність недержавних органів іноземних країн з питань застосування методів соціальної адаптації осіб, які зловживали наркотиками, внесено пропозиції щодо їх використання у практичній роботі правоохоронних органів України;

6) запропоновано низку заходів організаційного, правового та методичного характеру, спрямованих на запобігання поширенню наркотизму на національному та міжнародному рівнях, підґрунтям яких має бути: єдиний підхід до застосування актів міжнародних організацій, тісна співпраця та взаємний обмін інформацією;

7) розроблено практичні рекомендації запобігання поширенню наркотизму в Україні державними і правоохоронними органами, які у своїй сукупності мають бути спрямовані на: стримування рівня незаконного обігу наркотиків і зловживання ними; створення у суспільстві негативного ставлення до таких явищ; удосконалення механізму боротьби з наркотизмом і своєчасне правове забезпечення такої діяльності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й викладені в дослідженні практичні рекомендації можуть бути використані в діяльності правоохоронних органів, а також органів освіти та охорони здоров'я.

Окремі положення дисертації можуть бути: а) реалізовані при доповненні та удосконаленні чинного антинаркотичного законодавства; б) враховані органами державної виконавчої влади та практичними працівниками правоохоронних органів при розробці як довгострокових, так і поточних програм і планів щодо боротьби зі злочинністю, а також щодо протидії наркотизму; в) використані в навчальному процесі під час викладення курсів із дисциплін: “Кримінологія”, “Кримінальне право”, “Оперативно-розшукова діяльність”.

Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації положення, що становлять її новизну, є результатом самостійної роботи автора. У роботі не використовуються наукові ідеї та напрацювання, які належать співавторам опублікованих наукових праць.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри кримінології та юридичної соціології Національної академії внутрішніх справ України, у виступах автора на міжнародних науково-практичних конференціях з питань прав людини у м. Єревані (жовтень 2003 року) та на українсько-німецькому колоквіумі “Кримінальне право і конституційне право” (м. Київ, 7-9 жовтня 2004 року).

Матеріали дисертаційного дослідження, а саме узагальнення щодо проведеного анкетування понад 100 осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, направлені для практичного використання в роботі Міжвідомчого науково-дослідного центру при Координаційному комітеті по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України.

Окремі пропозиції з дисертації використано сектором з питань правоохоронних органів Секретаріату Кабінету Міністрів України при підготовці Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Програми реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотиків на 2003-2010 роки” від 4 червня 2003 року № 877.

Публікації. Основні висновки та положення дисертації опубліковано автором у чотирьох фахових наукових статтях, тезах науково-практичних конференцій та колоквіуму, а також використано при підготовці науково-методичного посібника “Міжнародно-правові заходи запобігання наркотизму” та навчального посібника “Кримінологія”.

Структура дисертації визначається її метою та завданням і складається із вступу, трьох розділів, які об'єднують сім підрозділів, списку літератури (194 джерела на 16 сторінках) та 6 додатків (36 сторінок). Загальний обсяг дисертації - 219 сторінок, її основний зміст - 167 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зазначається його зв'язок з науковими програмами, планами й темами, наукова новизна положень, що виносяться на захист, розкривається теоретична і практична значимість отриманих результатів, наведено дані щодо їх апробації і впровадження.

У розділі 1 “Поняття та загальна характеристика наркотизму” розкривається історія виникнення наркоманії і поняття наркотизму як негативного соціального явища. Висвітлюється роль міжнародних органів і організацій у протидії незаконному обігу наркотиків та показано форми й методи взаємодії між ними.

Підрозділ 1.1 “Історичне підґрунтя виникнення та загальна характеристика наркотизму” присвячений основним етапам історії виникнення та розвитку наркоманії, наркотизму, незаконному обігу наркотиків та формуванню теоретичних поглядів щодо них.

Враховуючи ті обставини, що наркотизм є негативним соціальним явищем світового масштабу, яке характеризується високим ступенем суспільної небезпеки, заподіянням шкоди здоров'ю людей, які захворіли на наркоманію, а також вчиненням злочинів, пов'язаних із наркотиками, автор запропонував його власне визначення.

На думку автора, під наркотизмом слід розуміти негативне соціальне явище, яке має міжнародний характер, включає в себе соціальні, правові, кримінологічні, економічні, біологічні, екологічні, медичні, моральні аспекти і характеризується залученням частини населення будь-якої держави до немедичного вживання наркотичних засобів та психотропних речовин, які перебувають під спеціальним міжнародно-правовим та внутрідержавним контролем, а також її участю в організації і здійсненні їх незаконного обігу як у межах окремої держави, так і в міжнародному масштабі.

Здобувач вважає, що саме таке розуміння наркотизму буде найбільше сприяти успішному виконанню прийнятої у червні 2003 року Урядом України “Програми реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів на 2003-2010 роки”.

У підрозділі 1.2 “Роль міжнародних органів та організацій у протидії поширенню наркотизму” автор наголошує на тому, що сучасний стан розвитку України, її географічне та геополітичне положення сприяє використанню її території для незаконного надходження та транзиту наркотичних засобів й інших психотропних речовин. Цей факт вимагає суттєвої зміни підходів до співпраці з міжнародними органами та організаціями, які протидіють поширенню наркоманії та наркотизму у світі. Крім того, розвиток міжнародних відносин із цих проблем є пріоритетним у роботі Організації Об'єднаних Націй.

Одним із пріоритетних напрямів міжнародного співробітництва є укладення двосторонніх і багатосторонніх угод про правову допомогу між Україною та іншими державами. Важливим аспектом міжнародної співпраці вважається забезпечення ефективної взаємодії між компетентними органами України та Секретаріатом Міжнародного комітету з контролю за наркотиками з метою обміну даними стосовно заходів, які вживаються Урядом України у контексті виконання положень відповідних міжнародних конвенцій та угод. У цьому зв'язку відзначається роль безпосередніх виконавців заходів щодо протидії незаконному обігу наркотиків - правоохоронних структур України та їх співпраця із закордонними колегами.

Автор робить висновок про необхідність поліпшення інформованості міністерств і відомств щодо діяльності Організації Об'єднаних Націй в плані боротьби з незаконним обігом наркотиків шляхом проведення ретельного аналізу щорічних доповідей Міжнародного Комітету по боротьбі з наркотиками, а також пропозицій та висновків, які надаються міжнародними експертами з цих питань. Після цього потрібно впроваджувати їх у роботу державних і правоохоронних органів в Україні, на які покладено обов'язок протидії наркотизму.

Враховуючи відмінність у правових системах різних країн, а також у підходах урядів до вирішення питань, пов'язаних із наркоманією і наркотизмом, необхідно використовувати їх досвід для удосконалення чинного антинаркотичного законодавства в Україні.

Дисертант вважає за необхідне здійснення урядом України, міністерствами й відомствами, які беруть участь у роботі міжнародних форумів з питань боротьби з незаконним обігом наркотиків, узагальнення матеріалів нарад, конгресів, конференцій з цих питань з подальшим запровадженням конкретних заходів стосовно поліпшення роботи в зазначеному напрямі.

Розділ 2. “Кримінально-правовий та кримінологічний аналіз наркотизму”.

У підрозділі 2.1 “Кримінологічна характеристика наркотизму та обставини, що його обумовлюють” дисертант виділяє та аналізує сфери, які найбільше вражені наркотизмом:

а) ідейно-культурна (формування наркотичної ідеології);

б) правоохоронна (збільшення кількості злочинів та інших правопорушень, пов'язаних із наркотичними засобами);

в) лікувально-профілактична (погіршення здоров'я споживачів наркотиків тощо);

г) виробничо-трудова та навчальна (зниження продуктивності праці на виробництві та успішності в навчальних закладах, збільшення виробничого травматизму);

д) сімейна, дозвілля (зменшення взаємодопомоги і взаєморозуміння в сім'ї тощо);

е) матеріально-ресурсна (збільшення кількості існуючих реабілітаційних центрів, нарковідділень, спеціальних шкіл).

Характеризуючи особу, дисертант на підставі проведеного емпіричного дослідження виявив, що понад половини (58 %) злочинів, пов'язаних із незаконним обігом наркотиків, вчинені особами з позитивними тенденціями в поведінці, які не перебували в полі зору правоохоронних органів. Контингент їх учасників відрізняється неоднорідністю і потребує диференційованого підходу до розгляду їх особистих характеристик. У зв'язку з цим він виділяє такі типи учасників злочину, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків:

а) наркоділки, які очолюють організовані групи чи інші формування, та їх найближче оточення. Їх характеристика збігається з характеристикою лідерів інших організованих структур і передбачає наявність у них таких якостей, як авторитарність, жорстокість, організаційні здібності, впевненість у власній перевазі та недоторканності тощо;

б) рядові учасники злочинних груп. Для них характерні жадібність, егоїзм, відсутність жалю до жертв, жорстокість, готовність до силових методів вирішення конфліктів тощо;

в) особи, які вирощують наркотичні речовини. Як правило, їх особисті якості не пов'язані з криміналізацією, близькі до характеристик жителів відповідної місцевості. Для них не є обов'язковим мотив користі чи збагачення;

г) особи, які збирають дикорослі наркотичні речовини. Серед них дисертант виділяє три групи: 1) професіонали, орієнтовані на користь - збагачення; 2) випадкові особи, які приїхали “за компанію”, “з цікавості”; 3) наркомани;

д) збувальники-професіонали, орієнтовані виключно на збагачення. Для них характерні спритність, наполегливість, уміння відшукати й переконати клієнта, прагнення встановити взаємовигідні зв'язки з працівниками правоохоронних органів, які обслуговують дану територію.

Розглядаючи особу наркомана, автор поділяє їх на три групи: 1) ті, які можуть, але не хочуть припинити вживання наркотичних засобів; 2) ті, які хотіли б, але не можуть самостійно відмовитися від вживання наркотичних або психотропних речовин; 3) ті, які не хочуть і вже не можуть звільнитися від наркотичної залежності.

Автор визначає загальні причини поширення наркотичних засобів, а саме:

неефективність системи запобігання немедичному вживанню наркотичних речовин;

зростання попиту на наркотичні речовини;

недостатня дієвість антинаркотичних заходів політичного, економічного, правового та медичного характеру як на національному, так і міжнародному рівнях тощо.

За результатами проведеного дисертантом анкетування громадян України було встановлено, що основними причинами вживання наркотичних засобів є:

пізнання нових відчуттів та випробування себе (“так” відповіли 28 % жінок і 26 % чоловіків);

криза суспільства (66 % чоловіків);

низький рівень культури (36 % жінок).

Виходячи з цього здобувач вбачає за доцільне застосування превентивних заходів, спрямованих на широке інформування населення про негативні наслідки наркотизму через антирекламу, телебачення, радіо, засоби масової інформації, проведення зустрічей, семінарів з їх представниками, здійснення медичних оглядів, посилення адміністративно-правової відповідальності тощо.

Підрозділ 2.2 “Кримінально-правова характеристика наркотизму” розпочинається з порівняння раніше чинних кримінально-правових норм (1926, 1936, 1960 роки тощо), присвячених питанням відповідальності за вживання отруйних та сильнодіючих засобів.

Автор дійшов висновку, що, враховуючи суспільно-небезпечні наслідки поширення наркоманії, виникла потреба поряд із вжиттям соціальних, економічних, медичних та інших заходів, спрямованих на протидію незаконному обігу наркотиків, переглянути чинне національне адміністративне і кримінальне законодавство, без чого неможливо підвищити ефективність діяльності правоохоронних органів щодо протидії наркотизму.

Здобувач вважає, що наркотична злочинність становить суворо й чітко організовану і сплановану систему взаємопов'язаної злочинної діяльності осіб, груп та злочинних організацій, яка здійснюється з розподілом функцій і ролей, що дає змогу розглядати даний вид злочинності як різновид організованої злочинності. Це, насамперед, підтверджується шляхом зіставлення перелічених ознак наркотичної злочинності з ознаками, властивими організованій злочинності.

При розгляді родового об'єкта наркотичної злочинності дисертант запропонував власну редакцію понять “здоров'я індивіда” в біосоціальному значенні й “здоров'я населення”. Під здоров'ям індивіда в запропонованому значенні розуміється нормальний позитивний фізичний і психологічний стан та функціонування організму окремої людини, а під здоров'ям населення - аналогічний стан і функціонування фізичної й духовної сфер населення всієї держави чи регіону, або багатьох людей.

У загальному плані всі злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотиків, на думку дисертанта, мають чотири види об'єктів: а) загальний; б) родовий; в) видовий; г) безпосередній.

У підрозділі 2.3 “Концептуальні підходи до формування системи профілактики та характеристика системи суб'єктів запобігання наркотизму” виходячи із загального поняття профілактики правопорушень дисертант сформулював визначення профілактики наркотизму. На його думку, це специфічний вид соціальної діяльності, що здійснюється як державними, так і недержавними органами, організаціями, установами і спрямована на ліквідацію (усунення) чи нейтралізацію причин та умов, які впливають на поширення цього негативного соціального явища.

У зв'язку з тим, що в період перебудови в Україні загострилися кризи в соціально-економічній, політичній та ідеологічній сферах держави, що призвело до безпрецедентного за своїми розмірами поширення наркотизму в країні, дисертант пропонує акцентувати на таких сферах, що значною мірою можуть вирішити питання ефективного попередження наркотизму в державі, а саме:

а) правовій - законодавче врегулювання проблеми наркотизму;

б) медичній, яка базується на тому, що зловживання наркотиками є болючим процесом, а їх розповсюдження є аналогічним розповсюдженню епідемії;

в) психосоціальній, що розглядає споживача наркотиків крізь призму різних психологічних процесів, які здійснюються особою у взаємодії з навколишнім середовищем. Саме ця модель, на власне переконання дисертанта, потребує ширшого розгляду і тлумачення, оскільки особливу значимість у дослідженні питань профілактики наркотизму набуває проблема реабілітації наркоманів.

Вирішенням питань щодо трудової зайнятості, медичного обслуговування, професійного навчання осіб, які проходять реабілітаційний період, повинні займатися, насамперед, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.

Ураховуючи той факт, що в Україні майже відсутні нормативно-правові акти, які б унормували створення та існування таких органів та організацій, доцільно розробити і прийняти відповідні правові акти з цих питань.

Підводячи підсумок, дисертант визначив основні напрями запобігання незаконному обігу наркотиків, а саме:

розробка та реалізація програм і практичних заходів профілактики щодо скорочення попиту і пропозицій на наркотики, які повинні охоплювати як загальну, так і індивідуальну профілактику;

правозастосовна діяльність;

антинаркотична пропаганда, лікування та реабілітація.

Розділ 3. “Державно-правові заходи запобігання поширенню наркотизму в Україні”

Підрозділ 3.1 “Загальносоціальні та спеціально-кримінологічні заходи запобігання наркотизму” розпочинається з констатації оцінки експертами Організації Об'єднаних Націй того факту, що поглиблення негативного впливу різних загроз щодо безпеки особи, суспільства та держави пов'язане з відсутністю ефективної системи профілактики правопорушень.

Проаналізувавши загальні положення Програми реабілітації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2003-2010 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2003 року № 877, автор дійшов висновку, що всі визначені в ній заходи у своїй сукупності спрямовані на:

стримування зростання незаконного обігу наркотиків та зловживання ними;

створення в суспільстві негативного ставлення до цього явища;

підвищення ефективності механізму боротьби з наркотизмом;

своєчасну розробку і прийняття додаткових заходів щодо незаконного обігу наркотиків.

За даними анкетування працівників відділів боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС України, 45,5 % числа опитаних зазначили, що на недостатню протидію незаконному обігу наркотиків впливають такі фактори: а) недостатня чисельність служби боротьби з незаконним обігом наркотиків у розрахунку на 10 тис. населення; б) недостатня матеріально-технічна забезпеченість служби боротьби з незаконним обігом наркотиків (54,5 %); в) невідповідність законодавчого забезпечення успішній протидії злочинам, пов'язаним з незаконним обігом наркотиків (81,8 %); г) відсутність методичних та практичних рекомендацій щодо здійснення протидії незаконному обігу наркотиків; д) недостатній рівень взаємодії з іншими підрозділами Міністерства внутрішніх справ (карний розшук, дільничні інспектори міліції, підрозділи боротьби з організованою та економічною злочинністю, слідчий апарат, паспортна служба).

На підставі анкетування дисертант дійшов висновку, що серед аспектів злочинної діяльності, пов'язаної з незаконним обігом наркотиків, у першу чергу підлягають вивченню: а) матеріально-технічне забезпечення злочинної діяльності; б) тактичні аспекти діяльності злочинних груп; в) координаційні аспекти (форми й методи координації діяльності злочинних груп і організацій); г) способи злочинної діяльності.

Далі зазначається, що успішне вирішення завдань щодо протидії наркотизму можливе тільки за умови радикального переосмислення підходів до організації цієї діяльності, зокрема визначення її конкретних напрямів, забезпечення контролю за кінцевими результатами діяльності кожним міністерством і відомством, до компетенції яких належить протидія незаконному обігу наркотиків. Наводяться конкретні пропозиції щодо чинного законодавства в частині розширення повноважень митних органів і створення відповідних умов для діяльності органів внутрішніх справ у проведенні огляду багажу, вантажів, ручної поклажі пасажирів усіх видів транспортних засобів, проведення контрольованих поставок і збуту наркотичних засобів, розширення сфери застосування протокольної форми досудової підготовки матеріалів, установлення більш гнучкого порядку направлення наркоманів на лікування тощо.

Ряд організаційних заходів із протидії наркотизму доцільно, на думку дисертанта, здійснити на урядовому рівні, зокрема створити стабільну систему інформування територіальних органів внутрішніх справ про укладені й підписані міждержавні, міжурядові й міжвідомчі договори, угоди та протоколи.

Потребує вирішення питання розширення мережі лікувальних установ і поліпшення методик лікування наркоманів. Наголошується, що мають бути розроблені спеціальні державні лікувальні програми, розраховані на близьку й далеку перспективи, які передбачали б комплекс заходів, спрямованих на:

блокування сфери споживання і збуту наркотичних засобів;

реальну ресоціалізацію наркоманів;

протидію поширення СНІДу;

вживання дійових заходів з активізації діяльності неурядових організацій, спрямованої на зниження попиту на наркотики.

На урядовому рівні, на думку дисертанта, мають бути розроблені й діяти програми міжвідомчого характеру з проведення цілеспрямованої просвітницької роботи серед населення із залученням широкого кола фахівців, засобів масової інформації, приватних компаній, комерційних структур, центрів психологічної допомоги, військових підрозділів тощо.

Водночас тільки в рамках державної програми можуть вирішуватися питання, пов'язані зі знищенням посівів культур, що містять наркотики. Для цього необхідне створення самостійних структурних підрозділів, оснащених сучасною технікою, авіа- і автотранспортом. Допуск таких підрозділів до виконання відповідних функцій можливий лише після висновку комплексної екологічної експертизи. Має бути встановлена сувора відповідальність за проведення таких операцій без дозволу екологічної служби, а також можливість відшкодування збитків, заподіяних флорі й фауні.

У підрозділі 3.2 “Досвід міжнародного співробітництва щодо запобігання наркотизму” розглянуто існуючий міжнародний досвід у протидії наркоманії і наркотизму, а також досвід міжнародного співробітництва держав у цій сфері.

Автор робить висновок, що міжнародне співробітництво створює основу для проведення спільних практичних операцій і може бути ефективним лише тоді, коли зусилля в рамках такого співробітництва надаватимуть усім країнам більше переваг, ніж окрема держава може отримати від своїх власних дій. Особливе значення у міжнародному співробітництві держав-учасниць має технічна допомога країн-донорів.

Здобувач вважає, що міжнародне співробітництво повинно здійснюватися між такими суб'єктами:

а) Організацією Об'єднаних Націй з іншими міжнародними організаціями;

б) окремими державами;

в) урядами держав;

г) правоохоронними органами різних країн.

До факторів, які певною мірою стримують співробітництво держав у протидії незаконному обігу наркотиків, дисертант відносить:

відмінність правових систем різних країн;

відсутність єдиного підходу до застосування Конвенції Організації Об'єднаних Націй з боротьби проти незаконного обігу наркотиків та психотропних речовин 1988 року;

“інституціоналізовану корупцію”, тобто небажання правоохоронних органів окремих країн обмінюватися інформацією чи брати участь у спільних заходах з колегами інших країн через побоювання витоку інформації;

проникнення корупції у вищі ешелони влади окремих країн, співробітництво для яких у цьому випадку може значною мірою підривати як їх власні позиції, так і позиції урядів загалом.

Висновки

У висновках автор сформулював основні результати проведеного дослідження:

1) здійснений кримінологічний аналіз дозволив дисертанту виділити шість основних сфер, які вражає наркотизм: а) ідейно-культурну; б) правоохоронну; в) лікувально-профілактичну; г) виробничо-трудову; д) сімейно-дозвільну; е) матеріально-ресурсну;

2) визначено основні, на думку дисертанта, сфери впливу щодо ефективного попередження наркотизму в Україні, а саме: а) правову - законодавче врегулювання проблеми наркотизму; б) медичну - розробка нових методик лікування наркоманів та поліпшення процесу їх реабілітації; в) психосоціальну -розгляд споживача наркотиків крізь призму різних психологічних процесів, які здійснюються особою у взаємодії з навколишнім середовищем;

3) запропоновано авторське визначення наркотизму, наркотичної профілактики, а також уточнення понять “здоров'я індивіда” та “здоров'я населення”;

4) характеризуючи осіб, які здійснюють незаконний обіг наркотиків, дисертант виділяє такі їх типи: а) наркоділки; б) рядові учасники злочинних груп; в) особи, які вирощують наркотичні рослини; г) особи, які збирають дикорослі наркотичні рослини; д) збувальники-професіонали;

5) унаслідок зіставлення ознак наркозлочинності з ознаками, властивими організованій злочинності, автор дійшов висновку, що наркозлочинність є чітко організованою і спланованою системою взаємопов'язаної злочинної діяльності осіб, груп, злочинних організацій, яка здійснюється з розподілом ролей та функцій, що дає змогу розглядати даний вид злочинності як різновид організованої злочинності;

6) ґрунтуючись на загальному понятті профілактики правопорушень, здобувач запропонував власну редакцію поняття “профілактика наркотизму”, під якою розуміється специфічний вид соціальної діяльності, що здійснюється як державними, так і недержавними органами й установами та спрямована на ліквідацію (усунення) чи нейтралізацію причин і умов, які впливають на поширення цього негативного соціального явища;

7) першочергові заходи щодо протидії незаконному наркообігу мають бути спрямовані на: а) поліпшення матеріально-технічного забезпечення та кадрового зміцнення спецпідрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків; б) розробку та впровадження в практику сучасних спеціальних технічних засобів і приладів для виявлення наркотичних засобів як в організмі людини, так і в інших місцях, у яких вони транспортуються; в) застосування новітніх науково обґрунтованих методів лікування і реабілітації наркоманів;

8) з метою позитивного вирішення питань розширення мережі лікувальних установ і поліпшення методик лікування наркоманії автор пропонує розробити спеціальні державні лікувальні програми, а на урядовому рівні - програму міжвідомчого характеру, метою яких є проведення цілеспрямованої просвітницької роботи серед населення із залученням широкого кола фахівців, включаючи засоби масової інформації, приватні компанії, комерційні структури, центри психологічної допомоги тощо;

9) розглядаючи питання міжнародного співробітництва, дисертант виділяє фактори, що можуть певною мірою стримувати співпрацю держав у протидії незаконному обігу наркотиків, до яких відносить:

а) відмінність у правовому регулюванні того чи іншого питання, пов'язаного з незаконним обігом наркотиків;

б) різницю у підходах щодо застосування норм міжнародного права, конвенцій та угод Організації Об'єднаних Націй національними органами країн для вирішення питань протидії незаконному обігу наркотиків та інших психотропних речовин;

в) різний рівень корупції серед вищих органів влади та управління країн, серед яких існує домовленість у протидії незаконному наркообігу.

Список опублікованих автором наукових праць за темою дисертації

1. Пшеничний В.Г. Наркотизм як соціальне явище крізь призму конституційного права людини на охорону здоров'я // Вісн. Конституційного Суду України. - 2004. - № 3. - С. 73-76.

2. Пшеничний В.Г. Наркотизм як соціальне явище // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. - 2004. - № 4. - С. 120-125.

3. Пшеничний В. Конституційні засади реформування Кримінального законодавства України в сфері обігу наркотичних засобів (системно-порівняльний аспект) // Вісн. Конституційного Суду України. - 2004. - № 4. - С.95-98.

4. Пшеничний В., Піщенко Г. Роль і місце міжнародних організацій у системі контролю за наркотиками // Право України. - 2004. - № 9. - С.143-145.

5. Кримінологія: Навч. посіб. / За заг. ред. О.М. Джужи. - К.: Прецедент, 2004. - 208 с. (у співавторстві) - особистий внесок - 1 друк. арк.

6. Міжнародно-правові заходи запобігання наркотизму: Наук.-метод. посіб. / За заг. ред. О.М. Джужи. - К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2004. - 132 с. (у співавторстві) - особистий внесок - 1,5 друк. арк.

7. Пшеничний В. Тези доповіді на міжнародній науково-практичній конференції з питань прав людини. - Єреван, жовтень 2003 р.

8. Пшеничний В. Соціально-правове явище наркотизму як складова проблеми реалізації права на охорону здоров'я / Програма 9-го українсько-німецького колоквіуму “Кримінальне право і конституційне право”. - Київ (7 - 8 жовтня 2004 року).

Размещено на Allbest.ru