Органи внутрішніх справ в системах правоохоронних органів України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн: теоретичні аспекти

Зробивши аналіз нормативно-правової бази дисертант доводить, що правовою основою реформування, розвитку і діяльності органів внутрішніх справ України є: Конституція України, закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, рішення місцевих органів державної виконавчої влади, представницьких органів та органів місцевого самоврядування, прийняті в межах їх компетенції, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку.

Четвертий підрозділ - “Реформування та розвиток органів внутрішніх справ України” - присвячений розгляду основних напрямів реформування та розвитку органів внутрішніх справ України.

Українська міліція зокрема й органи внутрішніх справ загалом увійшли в пострадянську епоху зі спадщиною, що дісталася від тоталітарного режиму, і яка заважає їм адаптуватися до нових економічних та соціальних умов. Органи внутрішніх справ обтяжені численними різнорідними адміністративними функціями. З єдиного центру стало неможливо ефективно керувати складною та розгалуженою бюрократичною системою, раціонально розподіляти кошториси великого господарства МВС і контролювати правильність їх використання. Тому гостро постало питання радикального реформування органів внутрішніх справ України.

Реформування та розвиток органів внутрішніх справ України у ХХІ столітті є складовою частиною загальнодержавної стратегії, визначеної у концепціях адміністративної та судово-правової реформ.

Аналіз світового досвіду показує, що для ефективного функціонування органів внутрішніх справ необхідні: наявність правової бази, що виражає волю суспільства відносно органів внутрішніх справ; чітке управління з боку вищої національної та регіональної адміністрацій; соціальна довіра; укомплектованість особовим складом і наявність у нього здібностей, адекватних завданням, що вирішуються; достатнє фінансування та матеріально-технічне оснащення.

Важливим напрямом реформування органів внутрішніх справ є розширення міжнародного співробітництва з правоохоронними органами зарубіжних країн, зокрема, у рамках таких організацій, як Інтерпол і Європол. Міжнародне співробітництво необхідно розглядати як один із компонентів взаємодії держав у сфері боротьби зі злочинністю, що само по собі є важливою частиною міжнародних відносин.

Реформування органів внутрішніх справ України має здійснюватися згідно з основними напрямами, визначеними концептуальними документами, та покликано забезпечити комплексний і поетапний підхід до розвитку органів внутрішніх справ України на найближчу та віддалену перспективи у відповідності до наступних етапів. Перший етап реформування - досягнення позитивних зрушень у функціонуванні органів внутрішніх справ України на найбільш важливих ділянках оперативно-службової і службово-бойової діяльності, перш за все, у боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, по недопущенню розповсюдження наркоманії, посиленню роботи по профілактиці злочинності, а також відчутного поліпшення стану охорони громадського правопорядку на всій території держави. Другий етап - доведення результатів функціонування органів внутрішніх справ до рівня, що соціально схвалюється, і на цій основі відновлення та підтримка належного суспільного престижу органів внутрішніх справ, звільнення системи МВС України від невластивих функцій. На третьому етапі необхідно досягти головної мети реформування і розвитку органів внутрішніх справ України у ХХІ столітті - забезпечення формування досконалої системи органів внутрішніх справ України, приведення її до стану, що дозволяє забезпечити надійний захист особи, суспільства та держави від злочинних посягань, відчути реальне поліпшення громадської безпеки з одночасним обмеженням темпів зростання злочинності.

У зв'язку з цим запозичення позитивного досвіду організації та реформування органів внутрішніх справ зарубіжних країн, особливо Російської Федерації, може сприяти усуненню прорахунків і негативних явищ в організації, реформуванні та розвитку органів внутрішніх справ України.

ВИСНОВКИ

внутрішній справа правоохоронний судовий

У дисертації проведено дослідження поняття, ознак, функцій, особливостей діяльності правоохоронних органів; правових основ діяльності, організаційної побудови та функцій судових систем, прокуратур і органів внутрішніх справ України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн; основних напрямів реформування і розвитку судової системи, прокуратури та органів внутрішніх справ України і механізмів запозичення позитивного досвіду організації та функціонування судових систем, прокуратур і органів внутрішніх справ Російської Федерації та інших зарубіжних країн для удосконалення цих складових системи правоохоронних органів України; місця і ролі органів внутрішніх справ в системах правоохоронних органів України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн.

Виконане дисертаційне дослідження дає змогу зробити наступні основні висновки.

Проведений у дослідженні аналіз юридичної літератури та нормативно-правової бази України дає підстави зробити висновок, що правоохоронний орган - це державний орган, виконання яким однієї чи кількох головних правоохоронних функцій є визначальним у його діяльності, який у зв'язку з цим потребує специфічного матеріально-технічного та іншого забезпечення, до працівників якого законодавством пред'являються спеціальні вимоги і працівники якого з метою ефективного виконання своїх обов'язків згідно з законодавством наділяються різноманітними специфічними правами, мають відповідні пільги та зовнішні ознаки приналежності до правоохоронних органів, підлягають підвищеному правовому захисту.

Функціональний критерій треба визнати головним при визначенні того чи іншого державного органу як правоохоронного.

На відміну від інших систем державних органів система правоохоронних органів не має традиційної побудови, а являє собою цілісну сукупність, системоутворюючим чинником якої є не структурний (організаційний), а функціональний критерій - безпосередньо правоохоронна діяльність, що визначено їх спільним функціональним призначенням, яке полягає, головним чином, у всебічній та повноцінній охороні і захисті основних прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, а особливо, у профілактиці та боротьбі зі злочинністю.

Проведений у дослідженні аналіз організаційно-функціональної побудови систем правоохоронних органів Російської Федерації та інших зарубіжних країн дозволяє зробити висновок, що найбільш прийнятним досвідом організаційно-функціональної побудови окремих складових систем правоохоронних органів цих країн для організаційно-функціональної побудови системи правоохоронних органів України є спеціалізація судової системи, особливо функціонування адміністративної, трудової юстиції, судів у справах неповнолітніх, а також створення та розвиток системи судів присяжних і мирових суддів.

Стосовно органів прокуратури, як позитивний досвід для України можна виділити зосередження функціональних обов'язків прокуратури в основному на забезпеченні законності, особливо у сфері розслідування злочинів, та функціонування позовної системи.

Концептуально обґрунтовано положення у відповідності до якого новий Закон України “Про прокуратуру” повинен відповідати Основному Закону держави, тобто функції прокуратури повинні відповідати Конституції України. Чіткого визначення у Законі потребує положення про належність прокуратури до однієї з гілок влади. Закон має містити також норми щодо системи, структури та повноважень прокуратури, які не визначені галузевим законодавством і випливають із функцій прокуратури, передбачених Конституцією України.

Для реформування української міліції зокрема та органів внутрішніх справ загалом доцільним є запозичення досвіду зарубіжних країн з питань організації чіткого організаційно-функціонального поділу поліції на адміністративну і кримінальну, а також досвіду у сфері організації та функціонування муніципальної (місцевої) поліції, патрульної служби і профілактичної роботи. Реформування органів внутрішніх справ України має здійснюватися згідно із основними напрямами, визначеними концептуальними документами, та покликано забезпечити комплексний і поетапний підхід до розвитку органів внутрішніх справ України на найближчу та віддалену перспективи у відповідності до наступних етапів. Перший етап реформування - досягнення позитивних зрушень у функціонуванні органів внутрішніх справ України на найбільш важливих ділянках оперативно-службової і службово-бойової діяльності, перш за все, у боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, по недопущенню розповсюдження наркоманії, посиленню роботи по профілактиці злочинності, а також відчутного поліпшення стану охорони громадського правопорядку на всій території держави. Другий етап - доведення результатів функціонування органів внутрішніх справ до рівня, що соціально схвалюється, і на цій основі відновлення та підтримка належного суспільного престижу органів внутрішніх справ, звільнення системи МВС України від невластивих функцій. На третьому етапі необхідно досягти головної мети реформування і розвитку органів внутрішніх справ України у ХХІ столітті - забезпечення формування досконалої системи органів внутрішніх справ України, приведення її до стану, що дозволяє забезпечити надійний захист особи, суспільства та держави від злочинних посягань, відчути реальне поліпшення громадської безпеки з одночасним обмеженням темпів зростання злочинності.

Разом з тим запозичення та використання позитивного досвіду організації і функціонування систем правоохоронних органів зарубіжних країн повинно здійснюватися тільки з урахуванням національних особливостей України, причому особливу значущість це набуває у світлі зовнішньополітичних орієнтирів України і, передусім, прагнення приєднатися до Європейського Союзу.

При цьому заходи щодо реформування системи правоохоронних органів України повинні відповідати заходам по удосконаленню всієї правової системи України, тобто здійснення основних напрямів реформування системи правоохоронних органів не повинно розходитися з іншими складовими державно-правової реформи в Україні, а саме парламентською, адміністративною, муніципальною реформами, а також певними реформами економічної та політичної систем України.

Проведений аналіз нормативно-правових актів дав змогу зробити висновок, що на сьогоднішній день в Україні відсутнє конституційне закріплення поняття “правоохоронні органи”. Взагалі в усіх попередніх конституціях термін “правоохоронні органи” навіть не вживався. Ускладнює проблему і відсутність законодавчого визначення ознак, за яких той чи інший орган міг би відноситися до правоохоронних.

У зв'язку з цим необхідно законодавчо визначити поняття “правоохоронний орган”, “система правоохоронних органів”, виходячи зі змісту правоохоронних функцій і особливостей діяльності правоохоронних органів.

Також не визначений у Конституції України правовий статус (місце і роль) органів внутрішніх справ України.

У Положенні про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженому Указом Президента України визначено, що Міністерство внутрішніх справ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері захисту прав та свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, ведення боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, охорони та оборони особливо важливих державних об'єктів. У більшості зарубіжних країн керівник Міністерства внутрішніх справ є одним з найбільш впливових членів Уряду.

Міліція, складова частина органів внутрішніх справ, відповідно до Закону України “Про міліцію” є державним озброєним органом виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства та держави від протиправних посягань.

У зв'язку з цим, законодавцю доцільно було б чітко визначити правовий статус (місце і роль) органів внутрішніх справ, як в системі правоохоронних органів зокрема, так і у системі державних органів виконавчої влади України загалом, як це зроблено в багатьох зарубіжних країнах. Безумовно, це б дало позитивні наслідки у вирішенні органами внутрішніх справ тих завдань, які визначені для них законодавством України.

На думку дисертанта, у проект Закону України “Про органи внутрішніх справ” необхідно ввести таке визначення поняття органів внутрішніх справ: “Органи внутрішніх справ - це органи виконавчої влади, які входять до єдиної системи озброєних правоохоронних органів у структурі Міністерства внутрішніх справ України, основними завданнями яких є охорона життя, здоров'я, прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина, інтересів суспільства і держави, всіх форм власності від злочинних та інших протиправних посягань”.

На органи внутрішніх справ України покладається у межах визначеної законодавством компетенції забезпечення захисту законних інтересів, особистої безпеки, прав та свобод громадян, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань та інших правопорушень. До завдань органів внутрішніх справ України належать також: попередження, виявлення, припинення, розкриття і розслідування злочинів проти всіх форм власності; виявлення та протидія корупції й організованій злочинній діяльності та іншим протиправним діянням, які створюють загрозу внутрішній безпеці України, а також запобігання, виявлення і припинення злочинів, вчинених з терористичною метою.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Бондаренко І.В. Адаптація законодавства України до європейського законодавства - один з пріоритетних напрямів реформування правової системи України // Право України. - 2002. - № 7. - С. 63-66.

Бондаренко І.В. Судова система України та її реформування у сучасних умовах // Право України. - 2002. - № 8. - С. 37-42.

Бондаренко І.В. Реформування органів прокуратури - нагальна вимога сьогодення // Вісник прокуратури. - 2002. - № 5. - С. 11-14.

Бондаренко І.В. Органи внутрішніх справ України та основні напрями їх реформування у сучасних умовах // Міліція України. - 2002. - № 9 / Науково-практичний збірник: Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених (Дод. до журналу “Міліція України”). - 2002. - № 13. - С. 1-6.

Бондаренко І.В. Правоохоронна діяльність і правоохоронні органи (поняття та ознаки) // Право України. - 2003. - № 4. - С. 18-21.

АНОТАЦІЯ

Бондаренко І.В. Органи внутрішніх справ в системах правоохоронних органів України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн: теоретичні аспекти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук по спеціальності 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних та правових вчень. - Національна академія внутрішніх справ України. - Київ, 2004.

Дисертація присвячена дослідженню місця і ролі органів внутрішніх справ в системах правоохоронних органів України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн. У дисертаційному дослідженні розкриваються поняття, ознаки, функції та особливості діяльності правоохоронних органів. Проведено порівняльно-правове дослідження організаційної побудови та функцій судових систем, прокуратур і органів внутрішніх справ України, Російської Федерації та інших зарубіжних країн. Визначено основні напрями реформування та розвитку судової системи і прокуратури України та етапи реформування і розвитку органів внутрішніх справ України у ХХІ столітті, механізми запозичення позитивного досвіду організації та функціонування судових систем, прокуратур і органів внутрішніх справ зарубіжних країн для удосконалення судової системи, прокуратури та органів внутрішніх справ України.

Ключові слова: правоохоронний орган, правоохоронні функції, правоохоронна діяльність, система правоохоронних органів, судова система, прокуратура, органи внутрішніх справ, поліція, міліція.

АННОТАЦИЯ

Бондаренко И.В. Органы внутренних дел в системах правоохранительных органов Украины, Российской Федерации и других зарубежных стран: теоретические аспекты. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Национальная академия внутренних дел Украины. - Киев, 2004.

Диссертация посвящена исследованию места и роли органов внутренних дел в системах правоохранительных органов Украины, Российской Федерации и других зарубежных стран.

В диссертационном исследовании раскрываются понятие, признаки, функции и особенности деятельности правоохранительных органов.

Проведенный в исследовании анализ нормативно-правовой базы и юридической литературы дает основания считать функциональный критерий главным при определении того или иного государственного органа как правоохранительного.

Диссертант отмечает, что в пределах одного вида правоохранительных органов доминирующим в их построении является организационный критерий, который соединяется с принципом территориальности. Правоохранительные органы одного вида - это одна из подсистем системы правоохранительных органов, которая имеет организационно-правовую самостоятельность, создается в законодательном порядке, осуществляет с помощью специфических методов и форм свою профилирующую деятельность (исходя из главных правоохранительных функций) от имени государства, на основании и в пределах закрепленной за ней компетенции, объем и характер которой зависят от ее места в системе правоохранительных органов.

Диссертант делает вывод, что в отличие от других систем государственных органов, система правоохранительных органов не имеет традиционного организационного построения, как, например, система органов исполнительной власти, а представляет собой целостную совокупность, системосозидающим фактором которой является не структурный (организационный), а функциональный критерий - непосредственно правоохранительная деятельность, что определено их совместным функциональным назначением, которое заключается, главным образом, во всесторонней и полноценной охране и защите основных прав, свобод и законных интересов человека и гражданина, и особенно, в профилактике и борьбе с преступностью.

В диссертации проведено сравнительно-правовое исследование организационной структуры и функций судебных систем и прокуратур Украины, Российской Федерации, Италии, Нидерландов, Японии, Германии, Франции, США, Великобритании, Канады, Австралии, Новой Зеландии. Определены основные направления, пути реформирования и развития судебной системы и прокуратуры Украины, а также механизмы заимствования положительного опыта организации и функционирования судебных систем и прокуратур зарубежных стран для совершенствования судебной системы и прокуратуры Украины.

Для усовершенствования судебной системы Украины наиболее приемлемым является опыт организационно-функционального построения судебных систем зарубежных стран, особенно функционирования административной, трудовой юстиции, судов по делам несовершеннолетних, а также создания и развития системы судов присяжных и мировых судей.

Относительно органов прокуратуры, как положительный опыт для Украины можно выделить сосредоточение функциональных обязанностей прокуратуры в основном на обеспечении законности, особенно в сфере расследования преступлений и функционирования исковой системы.

Диссертантом исследуются правовые основы деятельности, структура и функции органов внутренних дел Франции, Италии, Великобритании, Германии и США, реформирование и развитие органов внутренних дел Российской Федерации. Определяются основные этапы реформирования и развития органов внутренних дел Украины в ХХІ веке и возможность внедрения положительного опыта организации и функционирования органов внутренних дел зарубежных стран для совершенствования системы органов внутренних дел Украины.

Для реформирования органов внутренних дел Украины целесообразным является использование опыта зарубежных стран в вопросах четкого организационно-функционального разделения полиции на административную и криминальную, а также опыта в сфере организации и функционирования муниципальной (местной) полиции, патрульной службы и профилактической работы.

Ключевые слова: правоохранительный орган, правоохранительные функции, правоохранительная деятельность, система правоохранительных органов, судебная система, прокуратура, органы внутренних дел, полиция, милиция.

ANNOTATION

I. V. Bondarenko. Internal Affairs agencies in the law enforcement agencies systems of Ukraine, Russian Federation and other foreign countries: theoretical aspects. - Manuscript.

The dissertation for obtaining the degree of Candidate of Sciences in Law on the speciality 12.00.01 - Theory and History of State and Law; History of Political and Law Doctrines. - National Academy of Internal Affairs of Ukraine. - Kyiv, 2004.

The dissertation is devoted to the research of place and role of the Internal Affairs agencies in the law enforcement agencies systems of Ukraine, Russian Federation and other foreign countries. The concepts, the functions and the features of the law enforcement agencies activity are examined in the dissertation research. Comparative law research of organization and functions of the judicial systems, prosecutor's offices of Ukraine and the Internal Affairs agencies of Ukraine, Russian Federation and other foreign countries was carried out in the dissertation. The basic directions and the ways of reformation and development of the judicial system and prosecutor's office of Ukraine and the directions and the stages of reformation and development of the Internal Affairs agencies of Ukraine in ХХІ century, the possibility of using positive practices of organization and functioning of the judicial systems, prosecutor's offices and the Internal Affairs agencies of the foreign states for the purpose of improvement of the judicial system, prosecutor's office and the Internal Affairs agencies of Ukraine are determined.

Key words: law enforcement agency, law enforcement functions, law enforcement activity, law enforcement agencies system, judicial system, prosecutor's office, Internal Affairs agencies, police, militia.

Размещено на Allbest.ru