Війська НКВС (МВС) в Україні (1939–1953 рр.): історико-правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

Війська НКВС (МВС) в Україні (1939-1953 рр.): історико-правовий аспект

Калюк Олексій Миколайович

АНОТАЦІЯ

військо силовий аппарат

Калюк О. М. Війська НКВС (МВС) в Україні (1939-1953 рр.): історико-правовий аспект. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - К.: Київський національний університет внутрішніх справ, 2006

Дисертацію присвячено дослідженню проблеми розвитку та практичної діяльності структурних підрозділів військ Наркомату (Міністерства) внутрішніх справ СРСР в Україні як складової частини силового апарату держави. Аналізуються позитивні й негативні чинники, які визначали процес еволюції військових формувань спеціального призначення та їх вплив на хід подій, що висвітлюються. Розкриваються правові засади функціонування військ НКВС (МВС) в Україні у 1939-1953 рр., з'ясовуються принципи їх організаційно-структурних змін, нормативно-правового забезпечення діяльності, засобів і методів виконання покладених на них функцій.

Ключові слова: війська, НКВС, МВС, репресивно-каральна система (механізм), структура, функції, діяльність, організаційно-правові основи, наслідки.

АННОТАЦИЯ

військо силовий наркомат

Калюк А.Н. Войска НКВД (МВД) в Украине (1939-1953 гг.): историко-правовой аспект. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - К.: Киевский национальный университет внутренних дел, 2006.

Диссертация посвящена исследованию проблемы развития и практической деятельности структурных подразделений войск Наркомата (Министерства) внутренних дел СССР в Украине как составной части силового аппарата государства. Анализируются положительные и отрицательные моменты, которые определяли процесс эволюции военных формирований специального назначения и их влияние на ход освещаемых событий. Раскрываются правовые основы функционирования войск НКВД (МВД) в Украине в 1939-1953 гг., выясняются принципы их организационно-структурных изменений, нормативно-правового обеспечения деятельности, способов и методов осуществления своих функций.

Рассмотрены меры, предпринимавшиеся НКВД, начиная с 1939 г., направленные на усовершенствование организационной структуры войск для обеспечения наиболее результативного выполнения определенных для них приоритетных задач. В результате этих мероприятий, проводившихся вплоть до начала Великой Отечественной войны, были совершенствованы нормативно-правовая регламентация деятельности войск НКВД, их организационно-штатная структура, увеличилась их численность, улучшился кадровый состав, материально-техническое обеспечение, приобретен опыт боевой и оперативно-разведывательной работы. Правовой основой деятельности войск НКВД были нормативные акты высших органов государственной власти страны, которые, не имея четкой концепции, законодательно оформляли, как правило, ведомственные (НКВД) варианты организационного построения видов войск и их функциональные задачи.

Показаны организационно-правовые меры, направленные на обеспечение эффективного функционирования войск НКВД в военное время, освещена их деятельность по охране тыла действующей армии и по выполнению иных задач, обусловленных военной обстановкой. Этот процесс характеризовался наделением войск НКВД чрезвычайными функциями, особенно на первом (оборонном этапе войны), когда их правовые основы были нестабильными, изменялись в зависимости от ситуации на фронте. При этом на передний план выходили их охранные функции. Это проявлялось в том, что войска НКВД широко использовались для выполнения задач по борьбе с немецко-фашистскими военными формированиями и последствиями оккупации.

Освещены вопросы, связанные с реорганизацией войск НКВД и их деятельностью в послевоенное время. Показано, что если НКВД (МВД) УССР имел реальную возможность определять и контролировать деятельность органов внутренних дел Украины, то в отношении военных подразделений своего ведомства он был практически лишен руководящих рычагов воздействия. Аргументировано, что в исследуемый послевоенный период охранные функции понимались, прежде всего, как защита существующего общественно-политического строя, а не как охрана прав и свобод граждан.

Ключевые слова: войска, НКВД, МВД, репрессивно-карательная система (механизм), структура, функции, деятельность, организационно-правовые основы, последствия.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Зміцнення національної безпеки, законності й правопорядку, посилення боротьби зі злочинністю тісно пов'язані з реформуванням державного виконавчого апарату, і зокрема правоохоронних органів та спеціальних військових формувань, насамперед у напрямі удосконалення нормативно-правового забезпечення діяльності, форм та методів їх використання на основі пріоритетності прав і свобод людини, принципу верховенства права у суспільному житті.

Роль і значення спеціальних військових формувань у попередженні і припиненні правопорушень, як свідчить історичний досвід, зокрема новітнього періоду, зростає в екстремальних та надзвичайних умовах - війн та воєнних конфліктів, проявів тероризму, загострення етнонаціональних і міжнаціональних відносин, техногенних катастроф, виникнення епідемій, епізоотій, епіфітотій тощо.

Особлива роль у таких умовах належать внутрішнім військам МВС України та Державній прикордонній службі України, правовою основою діяльності яких є Конституція й Закони України. Виступаючи у ролі стабілізуючого фактора, поряд з іншими військовими формуваннями і органами охорони правопорядку, вони покликані протистояти кримінальним та екстремістським проявам у суспільстві, забезпечити недоторканність державного кордону України, охорону її суверенітету, прав і свобод громадян, їх безпеку.

У досліджуваний період внутрішні та прикордонні війська НКВС (МВС), як складова частина Збройних Сил СРСР, зробили важливий внесок у перемогу над ворогом, у підтримання і зміцнення правопорядку й законності. Водночас, в умовах тоталітарного режиму, на них, у першу чергу на внутрішні війська, у тому числі в Україні, нерідко покладались неправомірні, репресивно-каральні функції та завдання.

Тим самим історія діяльності спеціальних військових формувань, з одного боку, підтверджує їх важливу роль у збереженні й зміцненні суверенітету держави, правопорядку, боротьбі зі злочинністю, а з іншого - свідчить про недопустимість, навіть під гаслом захисту суспільно-державних інтересів, їх будівництва і діяльності на ідеологічно-класових та партійних засадах. Як й інші силові структури, вони мають діяти виключно у правовому полі.

Завдання забезпечення в сучасних умовах захисту суверенних прав України, зміцнення правоохоронної функції незалежної держави, запровадження європейських та міжнародних стандартів, форм і методів її діяльності, вимагають історично-правового осмислення всіх складових, які впливали на процес еволюції та діяльності військових формувань спеціального призначення в різні періоди, в тому числі й протягом того, який розглядається дисертантом. На основі історичного досвіду, а також наукових розвідок не менш важливо дослідити й розвинути основні засади, на яких мають розвиватися правоохоронні органи та їх військові підрозділи в умовах державного суверенітету і демократії.

Актуальність і важливість теми дисертації визначаються також недостатністю науково-дослідницьких праць з розглядуваної проблематики. Це зумовлює необхідність, в контексті сучасної державно-правової реформи, наукового осмислення шляхів удосконалення внутрішніх військ МВС і, певним чином, Державної прикордонної служби України, підвищення ефективності виконання ними своїх завдань, що, без сумніву, справить позитивний вплив на зміцнення законності та правопорядку в державі.

Тому об'єктивне наукове дослідження правових засад функціонування військ НКВС (МВС) в Україні у 1939-1953 рр., з'ясування принципів, форм, нормативно-правового забезпечення їх діяльності, організаційно-структурних змін, засобів виконання покладених на них функцій дозволить визначити місце і роль внутрішніх військ у сучасній системі державних інституцій, застерегти від помилок минулого у процесі державотворення, зокрема на шляху розбудови Збройних Сил, внутрішніх військ МВС та Державної прикордонної служби України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає завданням і вимогам Комплексної цільової програми “Актуальні проблеми історії Українського національного державотворення” (№ 0186.0.070872); Комплексної програми кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ та забезпечення законності і дисципліни (наказ МВС України № 515 від 30.06.2001 р.); Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр. (Указ Президента України від 25.12.2000 р.); Програми формування позитивного іміджу міліції України на 2003-2007 рр. (рішення Колегії МВС України № 1 КМ/1 ДСК від 10.01.2003 р.); Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр. (наказ МВС України № 635 від 30.06.2002 р.); Концепції розвитку та реформування внутрішніх військ МВС України на період 2000-2005 рр. (наказ МВС України № 475 від 17.09.2000 р.). Праця безпосередньо пов'язана з основними напрямами наукового забезпечення реалізації Концепції розвитку системи Міністерства внутрішніх справ України та включена до планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2003 рік (п. 2.5).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в науковому з'ясуванні історико-правових аспектів функціонування структурних підрозділів військ НКВС (МВС) в Україні у 1939-1953 рр., політико-правових наслідків їх діяльності. Дисертант мав намір, спираючись на отримані результати, напрацювати відповідні пропозиції, спрямовані на подальше підвищення ролі й місця внутрішніх військ МВС та органів охорони державного кордону у справі забезпечення правопорядку, боротьби зі злочинністю та захисту суверенних прав України.

Відповідно до визначеної мети у дисертації ставляться й вирішуються такі основні наукові завдання:

- дослідити засади та практику використання спеціальних військових формувань, що входили до складу НКВС (МВС) в передвоєнний період, у ході бойових дій та охорони тилу Діючої армії в роки війни;

- встановити нормативно-правові та організаційно-структурні основи функціонування військ НКВС (МВС) досліджуваного періоду;

- проаналізувати оперативно-службову діяльність внутрішніх і прикордонних військ Наркомату (Міністерства) внутрішніх справ СРСР на території УРСР у повоєнні роки та її політико-правові наслідки;

- розкрити сукупність чинників, які спричинили перетворення частин і з'єднань військ НКВС (МВС) в Україні в елемент репресивно-карального державного виконавчого механізму;

- дати історико-правову оцінку функціонування військових формувань НКВС (МВС) в Україні протягом 1939-1953 рр.;

- виробити конкретні висновки, відповідні рекомендації та пропозиції щодо нормативно-правового та організаційно-структурного забезпечення діяльності внутрішніх військ МВС України в сучасних умовах.

Об'єктом дослідження є стан, еволюція, правові засади, форми і методи діяльності Головних управлінь військ НКВС (МВС) та підпорядкованих їм частин і з'єднань як складової частини охоронного механізму тогочасної держави.

Предмет дослідження - спеціальні військові формування НКВС (МВС) СРСР в Україні, законодавча та нормативно-правова база їх функціонування.

Методологічною основою дисертації послугували основні положення і висновки соціально-детерміністичної гносеології державно-правових явищ, сучасні загальнотеоретичні уявлення про державу і право та їх роль в удосконаленні діяльності правоохоронних органів.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використані:

- загально-філософські методи: діалектичний метод пізнання, згідно з яким всі явища (предмети) вивчаються в єдності та суперечності їх протилежностей, застосовувався при дослідженні позицій вищих органів держави, які у пошуках шляхів удосконалення правових засад організації та діяльності спеціальних формувань НКВС приймали щодо них суперечливі, прямо протилежні рішення, формуючи або розформовуючи їх, збільшуючи або зменшуючи чисельність їх особового складу, розширюючи або звужуючи коло їх повноважень, міняючи відомчу належність тощо; метод історичного аналізу застосовувався при дослідженні процесу становлення та розвитку спеціальних формувань НКВС протягом досліджуваного історичного періоду;

- загальнонаукові методи: конкретно-історичний метод сприяв вивченню специфіки динаміки розвитку внутрішніх та прикордонних військ в Україні в передвоєнні роки, в період Великої Вітчизняної війни та повоєнний час; із застосуванням порівняльно-історичного методу ці процеси зіставлялись, виявлялись подібності та відмінності, з'ясовувалась історична послідовність та доцільність реорганізацій військових управлінь та частин і з'єднань НКВС (МВС); за допомогою соціологічного методу досліджувались конкретні соціальні факти, як от - участь військ у зміцненні західної ділянки державного кордону, залучення їх до бойових дій на фронті, підтримання прифронтового режиму, використання для придушення руху опору радянській владі на території Західної України тощо; за допомогою системно-структурного методу Наркомат (Міністерство) внутрішніх справ СРСР досліджувався як елемент системи найвищих державних виконавчих органів, а його військові формування, й зокрема організаційно-структурна будова, в якості системи більш нижчого рівня; статистичний метод використовувався для встановлення даних про кількісний склад військових підрозділів НКВС (МВС), у тому числі в УРСР, про число збройних зіткнень, зокрема відсоток бойових втрат особового складу тощо;

- спеціально-наукові методи: формально-юридичний метод дозволив здійснити аналіз нормативно-правових актів, що покладались в основу функціонування військ НКВС (МВС); історико-правовий метод використано при розгляді та оцінці місця і ролі права в процесі реалізації військовими формуваннями НКВС наданих їм прав та виконанні покладених на них обов'язків на різних етапах їх функціонування; порівняльно-правовий метод дав можливість порівняти норми законодавства з регулювання правових засад організації та діяльності спеціальних формувань НКВС на різних етапах досліджуваного періоду, виявити відмінності у правовому регулюванні цих засад. Важливу роль відіграв лінгвістично-правовий аналіз різного роду письмових документів (наказів, розпоряджень, звітів, доповідних, службових записок та ін.), що забезпечило вірогідність знань про події та факти.

Хронологічні рамки дослідження визначені науковими завданнями і охоплюють період 1939-1953 рр. Обрання такого періоду обумовлено двома обставинами: по-перше, необхідністю розглянути в динаміці еволюцію і генезис військ НКВС (МВС), основні історико-правові аспекти та нормативно-правову базу функціонування й структурно-організаційні засади їх діяльності в звичайних (мирних) та надзвичайних (воєнних) умовах. По-друге, спираючись на здобуті результати, напрацювати пропозиції щодо реформування і удосконалення діяльності внутрішніх військ МВС України в сучасний період.

Робота охоплює Україну в адміністративно-територіальних межах до 1954 р.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є комплексним дослідженням організаційно-правових засад діяльності військ НКВС (МВС) в Україні, місця і ролі цієї важливої складової системи органів державного управління правоохоронного спрямування в особливих історичних умовах. Вивчення на основі системного підходу досвіду державно-правового будівництва і функціонування спеціальних військових підрозділів дало автору можливість сформулювати та аргументувати основні положення, що відображають новизну дисертації:

- вперше в історично-правовій ретроспективі запропоновано авторське бачення місця і ролі військових формувань Наркомату (Міністерства) внутрішніх справ СРСР у мирних та надзвичайних умовах;

- на основі вивчення структурно-функціональних змін та завдань військ проаналізовано результати їх бойової, оперативно-службової та правоохоронної діяльності;

- комплексно досліджено основні закономірності процесу перетворення військ НКВС (МВС) у важливий елемент державного механізму по репресивно-каральному тиску на суспільство;

- здійснено аналіз законодавства й відомчої нормативно-правової бази 1939-1953 рр., які регламентували стан, еволюцію та практику використання в Україні військових формувань НКВС (МВС);

- до наукового обігу залучено значну кількість архівних документів і матеріалів, невідомих або маловідомих науковій громадськості;

- спираючись на результати дослідження, виявлено залежність структурно-функціональних змін і особливостей діяльності військ НКВС (МВС) з врахуванням конкретних історичних реалій;

- зроблено спробу наукової історично-правової оцінки діяльності спеціальних військових формувань НКВС (МВС) СРСР в Україні у 1939-1953 рр.

Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає в тому, що викладені в ній положення, узагальнення й висновки, а також нові документи і матеріали надають можливість, з одного боку, глибше зрозуміти тенденції еволюції та розвитку спеціальних військових формувань у зазначений період, з іншого - використати певним чином історичний досвід для розробки пропозицій щодо реформування внутрішніх військ МВС України в умовах сьогодення з метою запобігання репресивного характеру їх діяльності.

При цьому можна виділити такі сфери застосування результатів дослідження:

1) науково-дослідну - для подальшого розвитку науки історії України, її держави і права, зокрема у вивченні історично-правових проблем функціонування та діяльності державних силових структур, використання методів та висновків при написанні наукових праць;

2) правотворчу - у процесі удосконалення чинного законодавства щодо нормативно-правового забезпечення реорганізації та діяльності спеціальних військових формувань МВС України;

3) навчальну - у ході підготовки підручників, посібників та викладання курсів “Історія держави і права України”, “Судові та правоохоронні органи”, “Історія органів внутрішніх справ”.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на розширених засіданнях Навчально-наукового та методичного Центру з історії ОВС України, методологічних семінарах кафедри історії України Національної академії внутрішніх справ України. Окремі висновки й узагальнення доповідались на міжнародних науково-практичних конференціях “Незабутні сторінки історії українського народу” (Київ, 17 грудня 2004 р.) та “Безсмертя подвигу” (Київ, 22 квітня 2005 р.).

Публікації. Результати досліджень викладені у п'яти статтях, які опубліковані у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації визначається метою та задачами дослідження, відповідає логіці наукового пошуку і композиційно складається із вступу, чотирьох розділів (дванадцяти підрозділів), висновків, списку використаних джерел (217 найменувань на 18 сторінках). Повний обсяг дисертації становить 182 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі розкриваються актуальність, ступінь наукової розробки проблематики, визначаються об'єкт і предмет дослідження, формулюються його мета й завдання, висвітлюються методологічні та науково-теоретичні основи дисертації, наукова новизна одержаних результатів, характеризуються теоретичне і практичне значення проведеної роботи, повідомляється про апробацію її результатів.

Розділ 1 “Стан наукової розробки проблеми” присвячено аналізу наявної літератури та джерельної бази дослідження.

Історіографічний аналіз історичних та історично-правових пошуків за темою дослідження дає можливість простежити два основні етапи - радянський і сучасний, яким притаманні певні риси й особливості. Радянська історіографія характерна тим, що дослідникам були окреслені чіткі ідеологічні межі. Архівні документи і матеріали, які могли дати об'єктивне уявлення про діяльність військових підрозділів НКВС (МВС), як і охоронно-карального механізму в цілому, були майже недоступні для науковців. Лише поодинокі праці, присвячені розбудові окремих видів військ, переважно прикордонних, вихід яких, під грифом “таємно” чи “для службового користування”, зазвичай пов'язувався з ювілейними датами їх заснування, мали певною мірою заповнити історично-науковий вакуум, створений навколо репресивно-карального апарату радянської влади. Хоч і з ідеологічними нашаруваннями, але вони все ж дають деяке уявлення про історичний шлях розбудови різновиду військ НКВС (МВС).

Важливою подією радянського історіографічного етапу стала публікація збірників документів і матеріалів про функціонування прикордонних і внутрішніх військ у досліджуваний період. Не всі вони були доступні широкому загалу науковців через свою таємність. Винятком стали збірники “Внутренние войска в годы мирного социалистического строительства (1922-1941 гг.)” та “Из истории советских пограничных войск (1935 - июнь 1941 гг.)” містять документи про бойову та службову діяльність військ в останні передвоєнні роки, показують хід проведеної реорганізації, дають уявлення про заходи, спрямовані на підвищення їх бойової готовності, ілюструють участь військовослужбовців у захисті інтересів соціалістичної держави. Матеріали, що розкривають безпосередню участь військ у бойових діях на фронтах Великої Вітчизняної війни та оперативно-службову діяльність в армійському тилу й на звільненій від ворога території, містять збірники “Внутренние войска в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг.”, “Пограничные войска СССР. 1941-1945” та двотомне видання “Из истории советских пограничных войск. Пограничные войска в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг.”. Мовою першоджерел висвітлюють діяльність прикордонних та внутрішніх військ у перші повоєнні роки збірники документів “Пограничные войска СССР. 1945-1950” та “Внутренние войска. 1945-1960”. Всі ці видання безпосередньо стосуються досліджуваної проблеми і широко використані при написанні дисертації. Безперечним позитивом цих праць є наявність у кожній з них допоміжного довідкового матеріалу, іменних покажчиків, у цілому виважених передмов та висновків. Разом з тим простежується їх ідеологічно-пропагандистське спрямування, відсутність критичних матеріалів, суб'єктивний підхід до “скорочення” документів тощо.

Окремий блок складають наукові та науково-публіцистичні видання, в яких прямо чи опосередковано висвітлюється участь військ НКВС у бойових діях на фронтах та їх службово-оперативна діяльність на звільнених територіях, у т.ч. й в Україні. Беручи участь у боях, вони діяли самовіддано, часто гинули цілі підрозділи, але накази армійського командування виконували. Про це свідчать колективні праці “Боевой путь советских пограничных войск”, “Золотые звезды внутренних войск” та ін. Окремі публікації розкривають форми бойової участі військ НКВС в організації відсічі агресору, як от - снайперський рух, використання бронепоїздів, підрозділів МППО тощо.

Незважаючи на велику кількість праць про партизанський рух, зокрема на території України, залишаються майже не дослідженими питання участі в ньому військовослужбовців та співробітників Наркомату внутрішніх справ в організації й керівництві диверсійно-розвідувальними групами, що діяли в тилу ворога.

Деякі аспекти проблеми, що висвітлюється, збагатила сучасна історіографія. В цілому нинішній етап історико-правових досліджень адміністративно-карального й правоохоронного механізму, зокрема в Україні, характеризується якісно новим станом. Підтвердженням тому є ряд індивідуальних і колективних монографій, збірників документів і матеріалів, статей, дисертацій. Зокрема, праці І. В. Безбородової, Л. В. Бородича, В. П. Казанцева, Л. Б. Федорова торкаються проблем функціонування окремих видів військ НКВС в різні історичні періоди й, безумовно, становлять науковий інтерес.

Певну роль у ході дослідження відіграли біографічні нариси про керівників Наркомату внутрішніх справ, які значно розширюють уявлення про причини та механізм репресивно-каральної діяльності НКВС, у т.ч. і його військових підрозділів. У цьому світлі слід окремо зазначити видані останніми роками монографічні й журнальні публікації В. Ф. Некрасова, Л. М.Млечина, Ю. І. Шаповала, В. М. Чиснікова та ін. Цікавим є довідник “Лубянка: ВЧК-ОГПУ-НКВД-НКГБ-МГБ-МВД-КГБ”, в якому вперше наводяться відомості про структуру центрального апарату органів внутрішніх справ і державної безпеки СРСР в 1917-1960 рр., висвітлюється організаційна будова Головних управлінь видів військ НКВС, подається нормативно-правова база, а також біографічні дані про наркомів (міністрів) внутрішніх справ та їх заступників, у т.ч. й по військам. Відомості, що стосуються довоєнного періоду, доповнює матеріал довідника “Кто руководил НКВД, 1934-1941”, в якому подано послужні списки понад 500 керівних працівників наркомату.

Низка спеціальних праць висвітлює організаційно-правові основи утримання військовополонених в СРСР, в т.ч. й в Україні у 1939-1953 рр. Значну увагу цій проблемі приділили М. М. Загорулько, В. В. Карпов, С. І. Кузьмін. Окремо слід виділити фундаментальне дослідження А. С. Чайковського “Плен. За чужие и свои грехи (Военнопленные и интернированные в Украине 1939-1953гг.)”, в якому автор на основі багатого документального матеріалу розкрив маловідомі сторінки перебування військовополонених в особливих умовах під охороною структурних підрозділів військ НКВС (МВС).

Таким чином, у науковій літературі тією чи іншою мірою знайшли висвітлення питання, пов'язані з організаційно-структурною побудовою та діяльністю військових підрозділів, що входили до складу НКВС (МВС) СРСР. Проте, незважаючи на вже здійснену науково-пошукову роботу та її безумовну цінність, і дотепер відсутня праця, в якій цілісно розглядалась би досліджувана проблема, а тим більше в історико-правовому аспекті. Отже структура, функції та діяльність військ НКВС (МВС) в Україні потребують подальшого вивчення на основі залучення нових документів і матеріалів.

В основу джерельної бази дисертації покладено широке коло архівних документів і матеріалів, а також законодавчих й інших нормативно-правових актів, публікації періодики, збірники документів. В роботі використано фонди Центрального державного архіву вищих органів влади і державного управління України (ЦДАВО України), Державного архіву МВС України, архіву внутрішніх військ МВС України.

Значну за обсягом групу джерел становлять збірники документів і матеріалів, які розкривають правову регламентацію та діяльність окремих видів військ НКВС (МВС): внутрішніх, прикордонних, конвойних, по охороні особливо важливих об'єктів промисловості й залізниць.

Вагому роль у процесі опрацювання теми відіграла періодична преса (газети “Правда”, “Известия”, бюлетень “Ведомости Верховного Совета СССР” та ін.) та мемуарні твори, що містять інформацію про деякі аспекти діяльності військ НКВС (МВС) в Україні.

Ці та інші джерела утворили основу, яка надає можливість реалізувати поставлену мету і завдання дисертаційного дослідження.

Розділ 2 “Структура та функції військ НКВС у передвоєнний період (1939 - червень 1941 рр.)” присвячено дослідженню структури та функцій військ НКВС (внутрішніх, прикордонних, по охороні особливо важливих об'єктів промисловості й залізниць) напередодні Великої Вітчизняної війни.

У підрозділі 2.1 “Структура військ. Кадрове і матеріально-технічне забезпечення” проаналізовано заходи, що здійснювались Наркоматом внутрішніх справ СРСР, починаючи з 1939 р., спрямовані на удосконалення організаційної структури військ, яка б мала забезпечити найбільш результативне виконання визначених для них пріоритетних завдань. Внаслідок цих заходів, що тривали аж до початку війни, удосконалювались нормативно-правові засади діяльності та організаційно-штатна структура військ НКВС, збільшилась їх чисельність, поліпшився кадровий склад, матеріально-технічне забезпечення, було здобуто досвід бойової та оперативно-розвідувальної роботи тощо. Однак організаційно-структурна перебудова військ, проведена за неповні три роки, здійснювалась без чіткого стратегічного плану й очікуваних результатів не дала. Неодноразові переформування та перепідпорядкування військ, зміни нормативно-правових засад їх організації та службово-бойової діяльності негативно впливали на стан дисципліни й порядку в частинах і підрозділах, на рівень їх боєготовності.

Статус внутрішніх військ, дислокованих в Україні, характеризувався їх повною залежністю від центру й визначався нормативно-правовими актами, виданими НКВС СРСР. Республіканські центральні органи влади, і насамперед НКВС, намагалися поширити свій вплив на організаційну перебудову військ, однак компетенція Наркомату внутрішніх справ України обмежувалась лише правом здійснення оперативно-тактичних заходів, спрямованих на посилення захисту західної ділянки державного кордону.

Підрозділ 2.2 “Функції та завдання військових формувань НКВС в Україні” присвячено дослідженню нормативно-правової бази діяльності військ НКВС у розглядуваний період. Правовою основою їх діяльності стали нормативні акти вищих органів державної влади країни, які, не маючи чіткої концепції, законодавчо оформляли, як правило, відомчі (НКВС) варіанти організаційної будови видів військ та їх функціональні завдання. За таких умов відсутність стабільності в процесі їх розвитку негативно відбивалась на кадровому забезпеченні військ, якості їх бойової та професійної підготовки. Разом з тим нормативні документи вимагали підвищення рівня загальновійськової підготовки, освоєння нової бойової техніки й тактики ведення бою, що було цілком логічно в умовах загострення військово-політичної ситуації на кордонах держави. Але на тлі зростаючих службових завдань це призводило до розпорошення сил і, як наслідок, до погіршення боєготовності військ.

Правові засади функціонування військ НКВС визначалися також спільними нормативними актами наркоматів внутрішніх справ та оборони (НКО) СРСР, спрямованими на розбудову якісно нової схеми взаємодії прикордонних і внутрішніх військ з частинами та з'єднаннями РСЧА. Однак військові главки невірно оцінювали можливості прикордонних та внутрішніх (оперативних) військ при розробці нормативної бази та розрахунків сил і засобів для охорони прифронтової смуги, комунікацій і тилу країни у разі нападу противника. Зокрема, їм ставились непосильні бойові завдання - забезпечити підхід і розгортання поблизу кордону головних сил прикриття Діючої армії.

У підрозділі 2.3 “Застосування військ” розглянуто оперативно-службову діяльність внутрішніх і прикордонних частини охорони тилу та інших формувань НКВС в західних областях України після нападу Німеччини на Польщу і перетину Червоною армією 17 вересня 1939 р. польського кордону. Їх завданнями стали охорона нового кордону з окупованою німцями частиною Польщі, прикриття старого кордону, охорона комунікацій, ведення бойових дій з крупними бандами та озброєними порушниками кордону. Службово-оперативна й бойова діяльність військ в цей період проходила в надзвичайно складних соціально-економічних і воєнно-політичних умовах. Проте, враховуючи призначення, функції та специфіку діяльності, частини і підрозділи внутрішніх і, особливо, прикордонних військ виявили високі індивідуальну бойову підготовку особового складу і боєготовність у цілому.

У розділі 3 “Організаційно-правові засади функціонування та основні напрями діяльності військ НКВС на території України в умовах війни (червень 1941 - жовтень 1944 р.)” досліджуються завдання, нормативно-правові основи реорганізації та діяльності частин і з'єднань військ НКВС у роки Великої Вітчизняної війни.

Підрозділ 3.1 “Нормативно-правові засади реорганізації військ НКВС в умовах воєнного стану” присвячено аналізу нормативно-правового регулювання реорганізації військ НКВС, яка тісно пов'язувалась з військовою обстановкою на фронтах та загальною соціально-політичною ситуацією в країні. На першому етапі (літо 1941 р.) перебудова всіх частин і з'єднань, відповідно до завдань воєнного часу, ставила за мету об'єднання усіх сил і засобів протистояння агресії. Характеризувалась вона відсутністю чіткого плану реорганізації, відбувалась ситуативно і скеровувалась на вирішення нагальних завдань, головним з яких залишалась відсіч німецько-фашистським арміям. Іншим аспектом цього процесу була організація військ по охороні тилу фронту, основою яких стали прикордонні війська. Це обумовлювалось не лише їх значною чисельністю, але й фактом, що фронтові органи керівництва ними формувалися на базі управлінь Українського прикордонного округу, а також тим, що в основу оперативно-бойових дій військ охорони тилу покладалися принципи охорони державного кордону, тактичні прийоми й методи діяльності прикордонних військ. Створений із запізненням керівний орган (управління військ по охороні тилу) так і не зміг протягом всього періоду війни забезпечити координацію дій усіх видів військ НКВС з військовим командуванням фронтів (армій). Не була врегульована подвійність їх підпорядкування: повного - НКВС СРСР, оперативного - військовим радам фронтів та армій. Останні ж, вбачаючи в частинах НКВС найближчий військовий резерв, часто ігнорували їх охоронне призначення. Другий етап реорганізацій військ НКВС (весна-літо 1943 р.) характеризується підготовкою переходу до мирного часу і висуненням на перший план саме охоронних функцій, спрямованих на боротьбу з ворожою агентурою на звільнених територіях, злочинністю та діяльністю організацій (в т.ч. й військових), що виявляли опозиційність радянському режиму.

Нормативні засади організації охорони відновленого в 1944 р. кордону в межах УРСР (у виді наказів, службових інструкцій та інших керівних документів) визначались виключно союзним НКВС. Компетенція НКВС України та командування Українського прикордонного округу, як і раніше, обмежувались правом лише оперативного управління та здійснення організаційно-тактичних заходів, спрямованих на посилення захисту західної ділянки державного кордону.

Підрозділ 3.2 “Функції, завдання та основні напрями діяльності військ у період війни” присвячено розгляду організаційно-правових заходів, спрямованих на забезпечення ефективного функціонування військ НКВС у воєнний час. Розширення правового поля з регламентації діяльності військ НКВС, що відбувалось протягом усього періоду війни, тісно пов'язувалось із ситуацією на фронтах. Цей процес характеризувався наділенням військ НКВС надзвичайними функціями й повноваженнями, особливо у ході першого етапу війни. Їх правові засади були нестабільними, змінювались залежно від ситуації на фронтах, однак залишались доволі широкими, включали надзвичайну компетенцію та різноманітні способи виконання завдань. При цьому на перший план виходили охоронні функції. Збереження їх охоронної природи диктувалось безпосереднім призначенням і місцем таких військ у державному механізмі.

У підрозділі 3.3 “Війська НКВС у системі державного військового механізму” дисертант розглядає питання місця внутрішніх та прикордонних військ, дислокованих в Україні, у радянській державній виконавчій системі. Автор робить спробу довести, що вони були невід'ємною частиною військово-охоронного механізму країни, тому їх правовий статус характеризувався повною залежністю від центру. Основою переформування та діяльності військ у довоєнний період і в роки війни були виключно нормативно-правові акти вищих державних інституцій СРСР (насамперед НКВС) і військового командування фронтів та армій, що вели бойові дії на території України. Під час війни НКВС зберіг за собою становище однієї з основних силових структур країни, а розвиток і діяльність його військових підрозділів став пріоритетним напрямом функціонування відомства. Всі зусилля державного апарату, військ та органів НКВС підпорядкувались єдиній меті - забезпечити необхідний режим в прифронтовій смузі та радянському тилу.

Мілітаризація радянського суспільства в період війни вплинула й на діяльність військ НКВС. На початковому етапі війни війська НКВС передавалися в оперативне підпорядкування командуванню Червоної армії, що пояснювалось, з одного боку, необхідністю концентрації управління всіма військовими підрозділами в одних руках, з іншого - неможливістю НКВС, як охоронної структури, контролювати ситуацію та реально впливати на неї. Після стабілізації лінії фронту НКВС відновлював управління власними військовими підрозділами разом з відновленням їх охоронних функцій, які вони, власне, й мали виконувати. Радянське керівництво розуміло значення, яке відіграють охоронні частини в умовах надзвичайної ситуації. Це виявилося в тому, що підрозділи НКВС широко використовувалися для виконання різних завдань по боротьбі з ворожими формуваннями та наслідками окупації. В роки війни війська НКВС залишались організаційно відділеними від армійських з'єднань. Будучи структурованими за видами військ, здійснюючи переважно властиві їм охоронні функції, вони зробили власний вагомий внесок у загальну перемогу.

Розділ 4 “Правове регулювання організації та діяльність військ НКВС (МВС) у 1945-1953 рр.” присвячено дослідженню структури й функцій військ НКВС (МВС), нормативно-правових засад та основних напрямів їх діяльності.

У підрозділі 4.1 “Структура та завдання військ НКВС (МВС) у повоєнні роки” дисертант висловлює думку про неоднозначність розвитку військ НКВС (МВС). З одного боку, їх з'єднання, частини та підрозділи продовжували успішно виконувати поставлені перед ними завдання, підвищували бойову готовність, вдосконалювали якість служби, зміцнювали військову дисципліну. З іншого - скорочення чисельності військ, що пояснювалось об'єктивними умовами закінчення війни, здійснювалось без належного обґрунтування й підготовки. Це призводило до невідповідності переліку об'єктів, що охоронялись, реальним умовам забезпечення їх безпеки, диспропорції між чисельністю військ та кількістю ув'язнених, що заважало здійснювати належну охорону та конвоювання.

Зменшення штатної чисельності військ НКВС спричиняло необхідність пошуку шляхів удосконалення їх організаційно-структурної будови, що викликало численні реорганізації як самих військових підрозділів, так і центральних органів управління ними. Це негативно позначалося на якості управління військами. Через ці та інші обставини порушувалася стабільність військ, уповільнювався їх розвиток, не вирішувалася низка назрілих питань (нормативна регламентація діяльності, матеріально-технічне та побутове забезпечення тощо).

На загальному тлі скорочення військових підрозділів відбувалось збільшення військової присутності НКВС (МВС) в Україні, особливо на теренах західних регіонів. Війська МВС, проводячи операції по знищенню повстанських формувань, брали участь у насадженні радянської влади та ідеології. Виконуючи настанови вищого партійно-державного керівництва країни, вони виступали невід'ємною частиною силового апарату держави. Правовою основою проведеної в цей період реорганізації військових підрозділів НКВС (МВС) стали нормативні акти вищих органів влади СРСР, накази союзного НКВС (МВС). Після утворення у 1946 р. МВС СРСР останнє здійснювало загальне керівництво їх службово-бойовою діяльністю. Компетенція республіканського МВС, як і в попередній період, обмежувалась правом оперативного управління військами Українського округу.

Перепідпорядкування майже всіх видів військ МВС Міністерству державної безпеки (1947 р.) здійснювалось з метою підвищення його державно-політичної ваги, перетворення на апарат силового тиску на суспільство. Одним із засобів цього залишались війська МВС.

У підрозділі 4.2 “Правова основа функціонування та діяльності військ НКВС (МВС)” автор дослідження показує, що якщо НКВС (МВС) УРСР мав реальну змогу визначати та контролювати функціонування органів внутрішніх справ України, то стосовно військових підрозділів свого відомства він був фактично позбавлений керівних важелів. Нормативно-правові основи їх діяльності встановлювались загальносоюзними вищими органами влади та управління. Право оперативного керівництва внутрішніми та прикордонними військами, що дислокувались на території України, надавалось лише командуванню відповідних округів, яке призначалось у Москві.

Правова регламентація діяльності військових підрозділів НКВС (МВС) в досліджуваний період мала декілька знакових особливостей. З одного боку, нормативні акти скеровували війська на виконання властивих їм охоронних функцій, вимагаючи вдосконалення якості служби та підвищення бойової готовності; з іншого - правове поле розширювалось за рахунок карально-репресивного спрямування діяльності проти національно-визвольного руху на теренах Західної України. Покладення в основу діяльності військових формувань спеціального призначення ідеологічно заангажованих актів доводить, що охоронні функції розумілись, передусім, як захист існуючого суспільно-політичного ладу, а не охорона прав та свобод громадян. Все це призвело до викривлення правоохоронної функції держави в бік карально-репресивної складової, що спиралась на численні формування, в т.ч. й на війська НКВС (МВС).

У підрозділі 4.3 “Особливості оперативно-службової та бойової діяльності військ в умовах загострення суспільно-політичної та криміногенної ситуації” робиться висновок, що особливості оперативно-службової діяльності військ НКВС (МВС) України у повоєнний період визначались загостренням суспільно-політичної та криміногенної ситуації, особливо в західній її частині. Після звільнення території України перед військовими підрозділами НКВС постало нове завдання - розгортання боротьби з ОУН та УПА. Боротьба з рухом опору велась за участю всіх видів військ НКВС. На перших порах для боротьби з крупними формуваннями УПА планувались масштабні операції силами військових частин НКВС та Червоної армії. Після зміни тактики сил опору і переходу їх до партизансько-диверсійних форм та методів боротьби, війська НКВС вимушені були змінити тактику дій частин та підрозділів. Проведення операцій стало здійснюватись шляхом прочісування населених пунктів та лісових масивів, концентруючи для цього великі військові сили у певному регіоні. Відповідно до обстановки, що склалася, відбулися зміни в організаційній структурі військ НКВС Українського округу. Наприкінці 1945 р. окремі батальйони й бригади були переформовані в полки й дивізії. Безпосередню боротьбу з повстанським рухом на території західних областей України до 1951 р. вели чотири дивізії НКВС (МВС), до складу яких входив 21 полк.

Особливої ваги набувала агентурно-оперативна діяльність, що покладалась на органи держбезпеки. З метою її посилення в західні регіони було відряджено 500 оперативних працівників НКВС та НКДБ УРСР. Для координації дій частин та з'єднань військ МВС, що вели боротьбу з повстанським рухом, була створена оперативна група, на яку покладалися збір оперативно-розвідувальних даних, вивчення тактики противника, підтримання зв'язків з місцевими органами влади, узгодження своєї діяльності з органами держбезпеки та спільна з ними розробка військових операцій.

Організаційно-структурні й тактичні основи бойового використання військ НКВС (МВС) довели, що саме підрозділи охоронного призначення, тісно взаємодіючи з оперативними підрозділами правоохоронних органів, спроможні діяти результативно.

У підрозділі 4.4 “Історико-правова оцінка діяльності військ НКВС (МВС) в Україні у 1939-1953 рр.” дисертант зазначає, що одним із головних напрямів діяльності НКВС в останні передвоєнні роки стало організаційно-структурне та нормативно-правове забезпечення використання спеціальних військових підрозділів в період можливих бойових дій. Зміцнення командно-адміністративної системи сталінського режиму і, як наслідок, посилення державного репресивно-карального механізму, вимагало знаходження військової складової саме в системі Наркомату внутрішніх справ СРСР.

У період війни війська НКВС наділялись надзвичайними функціями, особливо на першому (оборонному) етапі війни. Нормативні основи їх діяльності були нестабільними, змінювались в залежності від ситуації на фронті, однак залишались доволі широкими, включали надзвичайну компетенцію та різноманітні способи виконання завдань. При цьому на перший план виступали охоронні функції, що диктувалось безпосереднім призначенням і місцем військ НКВС у державному виконавчому механізмі. Автором зроблено висновок, що війська спеціального призначення завжди мають бути частиною правоохоронного апарату, і лише виходячи з цього повинні визначатись нормативно-правові основи їх діяльності, оскільки надзвичайні функції викривляють каральну політику держави.

У повоєнний період військам НКВС (МВС) довелося виконувати репресивно-каральні функції проти руху опору в Західній Україні. Проаналізувавши архівні джерела, що характеризують оперативно-бойову діяльність військ НКВС (МВС) у боротьбі з ОУН та УПА в західних областях України, дисертант запропонував власну періодизацію спротиву радянській владі на теренах Західної України (І-й період - 1944-1945 рр. - зростання опору з боку воєнізованих формувань УПА; ІІ-й період - 1946-1948 рр. - зміна тактики дій, перехід до партизансько-диверсійних форм та методів боротьби; ІІІ-й період - 1949-1953 рр. - поступовий спад активності повстанців). Визначено особливості застосування сил і засобів військ НКВС (МВС) протягом кожного з цих періодів (І-й період - застосування крупних військових з'єднань НКВС та Червоної армії; ІІ-й період - концентрація військ МВС в районах найбільшої активності повстанських груп, зміщення акцентів в сторону широкомасштабної агентурно-оперативної роботи та проведення операцій із застосуванням значної військової сили; ІІІ-й період - ліквідація повстанських проявів підрозділами прикордонних та внутрішніх військ).

Війська НКВС у досліджуваний період були одним із засобів посилення силового тиску на суспільство, сприяли встановленню в республіці режиму тоталітаризму та послабленню юридичної захищеності особи. З іншого боку, їх діяльність дозволила скоротити загальнокримінальну злочинність, забезпечити охорону об'єктів промисловості, залізниць, спецконтингенту, успішно вирішувати службово-оперативні та бойові завдання в роки Великої Вітчизняної війни, зробивши, тим самим, вагомий внесок у загальну справу перемоги.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації наведено основні результати дослідження:

1. Статус військ НКВС (МВС), дислокованих в досліджуваний період в Україні, їх структура, функції і завдання характеризувались повною залежністю від центру й визначалися законодавством СРСР, нормативно-правовими актами НКВС (МВС), а в роки війни військовим командуванням фронтів та армій. У всіх випадках компетенція вищих органів влади УРСР, республіканського НКВС (МВС) обмежувалась оперативно-тактичними заходами, спрямованими на охорону західної ділянки державного кордону Радянського Союзу, боротьбу зі злочинністю, придушення у 1944-1953 рр. спротиву радянській владі на теренах Західної України. Будучи складовою частиною НКВС (МВС) СРСР, війська виступали невід'ємним елементом охоронно-карального державного механізму.

2. Зміцнення тоталітарного режиму і, як наслідок, посилення каральних та інших протиправних заходів, вимагало знаходження спеціальних військових формувань в структурі НКВС. Загострення в країні суспільно-політичної ситуації, проведення численних реорганізацій і структурних змін, уточнення функцій та завдань негативно впливали на стан дисципліни і порядку в військах, їх боєготовності та боєздатності.

3. Реорганізація в ході війни військ НКВС пов'язувалась з воєнним становищем на фронтах та суспільно-політичною ситуацією, зокрема в Україні, і здійснювалась у два етапи: червень 1941 р. - початок 1943 р.; весна-літо 1943 р. Протягом них видозмінювались та уточнювались їх функції та завдання. Діяльність спеціальних військових формувань у цей період включала: участь у бойових діях на лінії фронту; охорона тилу Діючої армії; диверсійно-розвідувальна діяльність за лінією фронту; гарнізонна служба на звільненій території.

4. На загальному тлі скорочення військових формувань НКВС (МВС) СРСР у повоєнний час, в Україні, особливо в західних регіонах, спостерігається зворотній процес. Правова регламентація їх діяльності розширюється за рахунок посилення карально-репресивних заходів, зокрема, із застосуванням депортації населення. В порушення норм Конституції СРСР, джерелами кримінального права переважно стають відомчі нормативні акти НКВС (МВС).

5. Система правоохоронних органів держави, як складовий елемент апарату держави, повинна розглядатися й оцінюватися з точки зору забезпечення реальних потреб збереження її суверенітету, дотримання правопорядку й законності. В іншому разі посилення силового тиску на суспільство, беззастережна ставка на насильство, встановлення тотального контролю за діяльністю та поведінкою громадян призводять до згортання демократії, порушення фундаментальних прав людини.

На підставі аналізу історико-правових і теоретичних розробок та одержаних результатів дисертант висуває такі пропозиції:

- спираючись на історичний досвід, сучасну практику європейських держав, об'єднати внутрішні війська МВС і Державну прикордонну службу України в структурі єдиного центрального виконавчого органу - Міністерства внутрішніх справ України;

- усунути правову колізію між Законами України “Про внутрішні війська МВС України” (ст. 2) і “Про правовий режим надзвичайного стану” (розділ IV, ст. 20) щодо залучення військових формувань МВС України до здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану;

- внести зміни до ст. 2 Закону України “Про внутрішні війська МВС України”, доповнивши її положеннями про участь внутрішніх військ у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (при виникненні епідемій, епізоотій та епіфітотій, техногенних катастроф тощо); про місце і роль внутрішніх військ в умовах війни чи в період воєнних конфліктів;

- доповнити статті 3 і 5 Закону в частині основних принципів діяльності військ положеннями: про позапартійність; колегіальність при розробці важливих рішень; взаємодію з органами державної влади, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями при здійсненні покладених на них завдань; відкритість для демократичного цивільного контролю;

- підтримуємо думку про зміну назви “Внутрішні війська” на “Державну варту МВС України”.