Юридичні факти в системі правовідносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

УДК 340.1

Юридичні факти в системі правовідносин

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Кикоть Григорій Валерійович

Київ 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України, член-кореспондент НАН України СІРЕНКО Василь Федорович, народний депутат України

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України, член-кореспондент НАН України ЯРМИШ Олександр Назарович, начальник управління освіти і науки ДРП МВС України кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, ГОЛОВЧЕНКО Валентин Васильович, декан факультету стаціонарних форм навчання Інституту права ім. Володимира Великого МАУП

Провідна установа - Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра теорії та історії держави і права.

Захист дисертації відбудеться 24 лютого 2006 р. о 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці інституту.

Автореферат розіслано 21 січня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Тарахонич Т.І.

юридичний правовідносини регулювання

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розбудова і зміцнення незалежної України як демократичної, правової держави, входження її до міжнародного економічного і правового простору, створення соціально орієнтованої ринкової економіки, приєднання до міжнародних договорів, інтенсивна законотворчість, становлення нових правових інститутів кардинально змінюють структуру, специфіку, зміст такого динамічного явища як правові відносини. Їх характер і динаміка пов'язані з усіма зазначеними життєвими обставинами, що мають певні юридичні наслідки, тобто з юридичними фактами.

Доцільність наукової розробки проблем юридичних фактів в сфері правових відносин сучасного суспільства визначається тим, що юридичні факти займають провідне місце в механізмі правового регулювання. Їх головне значення у процесі правового регулювання - юридично забезпечити виникнення, зміну або припинення правових відносин. Адже саме юридичні факти забезпечують перехід від загальної моделі поведінки, закріпленої в юридичній нормі, до конкретних правових відносин. Це потребує нових акцентів у підході до визначення як теоретико-методологічних основ юридичних фактів так і дослідження прикладних аспектів юридичних фактів в сучасній теорії права.

Посідаючи важливе місце в теорії права, проблеми юридичних фактів у механізмі правового регулювання, їх вибору і конкретизації, питання системності юридичних фактів, їх рольова функція у механізмі правового регулювання та інші належать до недостатньо вивчених питань юридичної науки. Це потребує проведення окремого і ґрунтовного дослідження ролі і місця юридичних фактів, особливо зважаючи на те, що врахування цього надзвичайно складного явища має пріоритетне значення для вирішення багатьох інших проблем правової науки і правовідносин.

Юридичні факти завжди були предметом наукового дослідження, але при їх розгляді оглядово висвітлювалися лише деякі аспекти юридичних фактів, переважно в галузевих науках. Поза увагою дослідників залишилися не тільки теоретичні проблеми, а й такі теоретико-прикладні аспекти дослідження, як питання системності юридичних фактів, їх рольова функція, порядок встановлення та фіксації тощо.

Загальнонауковий, теоретичний аналіз зазначених проблем юридичних фактів і їх місце в системі правовідносин сприятиме вирішенню багатьох питань по удосконаленню вітчизняного законодавства, допоможе визначити нові напрямки правотворчості, особливо з урахуванням ринкових відносин.

Теоретичною основою дослідження є загальні принципи гносеології та результати наукових пошуків представників вітчизняної та зарубіжної наукової правової думки. Чільне місце займають положення, які розроблено в працях із загальної теорії права та галузевих наук. Зокрема, вагомий внесок у вивченні проблеми юридичних фактів здійснили С. Алексєєв, Є. Аместитова, М. Антонович, М. Баглай, Л. Бойцова, А. Венгеров, Н. Вопленко, Г. Гаджиєв, О. Грищук, В. Денисов, П. Євграфов, В. Євинтов, М. Козюбра, В. Косович, М. Костицький, В. Лазарєв, О. Лукашук, В. Мармазов, П. Недбайло, С. Несмеянова, І. Панкевич, А. Піголкін, В. Погорілко, П. Пушкар, П. Рабінович, Н. Савчук, В. Сіренко, І. Сліденко, Д. Супрун, Ю. Тихомиров, Ю. Тодика, А. Толочко, В. Туманов, Т. Хабрієва (Насирова), О. Черданцев, М. Черкес, В. Шаповал, так і науковці зарубіжних країн А. Біштига, Е. Бредлі, Б. Білл, С. Варбриг, Р. Вайт, Д. Гом'єн, М. Дженіс, П. ван Діїк, Л. Зваак, Р. Кей, Р. Макдональд, Ф. Матчер, Х. Петцольт, Д. Харріс, Г. ван Хуф, Ф. Якобс та інші. Їх дослідження висвітлювали окремі аспекти проблеми: загальну характеристику юридичних фактів, їх класифікацію тощо.

У дореволюційний період теоретичні проблеми юридичних фактів знайшли відображення в наукових працях Б. Кістяківського, С. Муромцева, Г. Шершенєвича, Я. Брандербурського та інших.

Загальнотеоретичним питанням юридичних фактів приділялася увага у 60-80 роках такими науковцями як М. Александров, В. Горшеньєв, С. Братусь, С. Зівс, В. Казімирчук, В. Копейчиков, В. Кудрявцев, С. Кечек'ян, Є. Назаренко, А. Пашков, П. Недбайло, С. Йоффе, В. Щегорцов, О. Ушаков, Л. Явич та інші.

Сучасні наукові проблеми юридичних фактів висвітлені у межах галузевих юридичних наук здебільшого опосередковано при аналізі інших проблем, головним чином у підручниках для юридичних вузів та окремих наукових статтях М. Агаркова, А. Венгерова, О. Зайчука, В. Лазарева, О. Підопригора, В. Селіванова, Р. Халфіної, М. Цвіка, О. Черданцева та інші.

Зв'язки юридичних фактів з такими правовими явищами як правотворчість, правосвідомість, правова культура, правова система, право-реалізація, інтерес в праві, екологічне право тощо, аналізувалися у працях В. Авер'янова, В. Головченка, А. Зайця, Р. Калюжного, М. Козюбри, А. Колодія, О. Костенка, Є. Кубка, Н. Оніщенко, В. Опришка, М. Орзіха, П. Рабіновича, В. Селіванова, В. Тація, В. Тихого, Ю. Шемшученка, М. Цвіка, О. Ярмиша та інші.

Проте ці дослідження мають переважно галузевий або прикладний характер і не містять узагальнень загальнотеоретичного характеру.

Досліджуючи методологічні аспекти юридичних фактів в сфері правових відносин сучасного суспільства, автор зосередив увагу на працях названих авторів, їх висновках.

Отже, в цілому теоретичні дослідження значення юридичних фактів у сфері правових відносин сучасного суспільства мають фрагментарний характер, що обумовлює необхідність комплексного аналізу цього багатоаспектного явища. Особливо важливою є потреба у дослідженні значного кола питань, що стосуються теоретично-методологічних основ та прикладних аспектів юридичних фактів в теорії права.

Доробки науковців, які зумовлені послідовністю наукових розробок правовідносин та юридичних фактів і є основою наукових пошуків вирішення теоретико-прикладних проблем юридичних фактів в системі правовідносин, надав можливість переглянути існуючі погляди, врахувати нові напрями розвитку вітчизняної юридичної науки, визначити послідовність теоретичного аналізу юридичних фактів в системі сучасних правовідносин.

Системний аналіз доробку науковців став основою наукових пошуків вирішення теоретико-прикладних проблем юридичних фактів в системі правовідносин, надав можливість переглянути існуючі погляди, врахувати нові напрями розвитку вітчизняної юридичної науки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено відповідно до програми наукової діяльності Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України і є складовою комплексних наукових тем відділу теорії цього інституту: “Теоретико-методологічні проблеми розвитку правової системи України” (номер державної реєстрації 01024001597), “Теоретико-методологічні проблеми законності” (номер державної реєстрації 01014002010).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний загальнотеоретичний аналіз юридичних фактів в системі правовідносин як динамічного і складного правового явища.

Відповідно до поставленної мети були сформульовані наступні завдання:

дослідити зміст поняття “юридичні факти”, визначити їх види та можливості впливу на конкретні правовідносини;

проаналізувати й систематизувати основні загальнотеоретичні підходи до розуміння і сутності правовідносин, розкрити їх зв'язок з юридичними фактами;

з'ясувати місце юридичних фактів в механізмі правового регулювання та означити основні вимоги до юридичних фактів;

оцінити стан проблеми вибору, конкретизації, встановлення та закріплення юридичних фактів;

проаналізувати питання системності юридичних фактів і дати визначення цього феномену;

обґрунтувати суть рольової функції юридичних фактів у механізмі правового регулювання провідних галузей права.

Об'єктом дослідження є юридичні факти як явище правової дійсності в системі правовідносин.

Предметом дослідження є теоретико-правові основи та прикладні аспекти аналізу та систематизації юридичних фактів в сучасній теорії права.

Методи дослідження складає система загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальнонаукових методів, що забезпечують об'єктивний аналіз досліджуваного предмету. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження, автор застосував наступні методи:

філософський метод матеріалістичної діалектики (надав можливість визначити не лише особливості ознаки юридичних фактів, а і їх місце в системі правових понять);

історико-правовий (його використання дозволило розкрити генезис юридичних фактів та залежність їх від історичного етапу розвитку держави і суспільства);

логічний метод (його застосування дозволило отримати нове юридичне знання про природу та структуру юридичного факту як логічно завершеного поняття);

соціогенетичний метод (його застосування сприяло дослідженню проблеми дії юридичних фактів у практично-прикладному аспекті);

структурно-функціональний (за його допомогою визначені закономірності функціонування юридичних фактів, їх ціннісне значення та функціональний вплив на суспільство);

порівняльно-правовий метод (надав можливість визначити загальні та особливі ознаки таких понять як правовідносини та юридичний факт).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційна робота є першою у вітчизняному загальнотеоретичному правознавстві спробою монографічного дослідження юридичних фактів в системі сучасних правовідносин.

Наукову новизну основних положень дисертації та особистий внесок автора у дослідженні проблеми становлять наступні висновки, положення та рекомендації:

уточнено поняття і структуру правових відносин, що виникають на підставі різних форм права (звичаєвого, природного, державного, прецедентного, договірного);

розширено наукові уявлення щодо подальшого розвитку поняття юридичного факту та класифікації юридичних фактів за складом, юридичними наслідками, тривалістю у часі, за відношенням до волі суб'єкта правовідносин;

виявлено спеціальні юридичні вимоги до юридичних фактів як категорії загальної теорії права;

розкрито обставини і причини модифікації та адаптованості юридичних фактів в сучасних правовідносинах;

здійснена конкретизація змісту юридичних фактів залежно від галузевої приналежності. Доведено, що юридичних фактів поза галузевою приналежністю не існує, кожна з галузей права оперує власними, тільки їй притаманними, юридичними фактами;

доведено, що такі соціальні обставини як виробничий стаж, виробництво, потреба в житлі тощо, взагалі не можуть увійти в правове регулювання без встановлення юридичних фактів та без належної реєстрації і законного процедурно-процесуального оформлення;

уточнено процедурний механізм, встановлення і фіксації юридичних фактів на основі юридичної оцінки інформаційного процесу, зміст якої полягає в перетворенні розрізненої інформації про конкретні життєві обставини у систематизовану, що дозволяє дати їм правову оцінку (кваліфікацію). Преюдиційно встановлені факти не потребують доказування;

здійснено системний аналіз соціально-правових вимірів юридичних фактів як багатоаспектного соціального явища та інструментарія, за допомогою якого виникають і регулюються правові відносини;

визначено поняття системності юридичних фактів.

Практичне значення одержаних результатів. Положення та висновки щодо поняття юридичних фактів, їх місця в системі правовідносин становлять певний внесок у розвиток теорії права і можуть бути використані в процесі подальших наукових досліджень тематики.

Отримані дисертантом результати також можуть бути використані:

у подальших наукових дослідженнях (сформульовані здобувачем висновки можуть бути використані для наступних досліджень проблематики юридичних фактів як загальнотеоретичного спрямування, так і в галузевих юридичних науках);

у правозастосовчій та законотворчій діяльності (оскільки сформульовані у дисертації висновки щодо вимог до юридичних фактів, процедури їх вибору, встановлення, доказування, рольової функції у механізмі правового регулювання можуть ефективно використовуватися державними, передусім - судовими органами та громадянами);

у навчальній діяльності (результати дослідження можна застосовувати у процесі викладання в юридичних навчальних закладах дисциплін з загальної теорії держави і права та дисциплін галузевого спрямування (цивільного, трудового, адміністративного, конституційного тощо).

Апробація результатів дисертації. Основні положення обговорювалися на засіданнях відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації законодавства України” (м. Київ, 14 травня 2003 р.; тези опубліковані) та на міжвузівській науковій конференції “Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку” (м. Косів, Івано-Франківська область, 25 січня - 03 лютого 2004 р.; тези опубліковані).

Результати дослідження були опубліковані автором у п'яти статтях у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації відповідає її меті та завданням і складається з вступу, двох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (191 найменування) на 13 сторінках. Загальний обсяг роботи викладено на 198 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

юридичний факт правовідносини

У вступі обґрунтовуються актуальність теми дисертаційного дослідження, його зв'язок з науковими програмами, планами, темами; визначено об'єкт і предмет, мету та основні завдання дослідження; охарактеризовано використані в роботі методи, її наукову новизну та практичне значення; подано відомості про апробацію та публікацію результатів дисертаційного дослідження, його структуру і обсяг.

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження юридичних фактів” здійснюється системний аналіз вихідних засад стосовно проблеми правовідносин взагалі і ролі юридичних фактів у їх виникненні зокрема.

У підрозділі 1.1. “Загальна характеристика правовідносин” представлено аналіз науково-теоретичних джерел з питань загальної характеристики правовідносин, досліджено широке коло правових шкіл щодо праворозуміння, з'ясовано різноманітні підходи до з'ясування сутності правовідносин у їх взаємозв'язку з правом. Автор дійшов висновку, що власну пізнавальну і практичну цінність мають різні визначення права, оскільки воно безпосередньо пов'язується з правовідносинами. Правовідносини - це право в житті, воно в них знаходить свою реалізацію. Значна увага приділена аналізу видів правовідносин: за способом індивідуалізації суб'єктів, за галузями права та за його функціями.

Підрозділ 1.2. “Поняття і види юридичних фактів” присвячено загальній характеристиці юридичних фактів та їх класифікаціям. В ньому висвітлена низка актуальних проблем методології вітчизняного правознавства та світ оглядових філософських підходів до визначення загального поняття юридичного факту. Аналіз наукової літератури свідчить, що підходи до розуміння цього правового явища характеризується певною стабільністю. Разом з тим воно підвладне загальному принципу багатоманітності та розвитку. Автор прослідкував еволюцію визначення поняття юридичного факту у працях зарубіжних і вітчизняних вчених з кінця XIX - початку XX століття до нашого часу і дійшов висновку, що юридичні факти можна розглядати як різновид наукових фактів права. Для більш повного визначення змісту юридичних фактів в роботі використана філософська концепція фактів, що поділяє факти на факти дійсності та факти науки (знання). За цією концепцією будь-які події об'єктивного світу, що стали об'єктом наукового інтересу перетворюються на об'єкт пізнання і мають ознаки наукового факту у формі спрощеної, ідеалізованої форми відображення дійсності у системі координат конкретної наукової теорії. На цій основі теорія юридичних фактів в роботі розглядається як окремий науково-правовий інститут, в межах якого вивчається система юридичних фактів як конкретних соціальних обставин (подій, дій), з якими право пов'язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Ці обставини являють собою життєві явища, що реально існують у певному просторі та часі, несуть в собі інформацію про стан суспільних відносин, входять до предмету правового регулювання. Беззмістовні з соціальної точки зору події і дії не можуть мати і юридичного значення.

Акцентування автором уваги на питаннях теорії юридичних фактів як окремого правового вчення зумовлено тією обставиною, що в чинному законодавстві України поки що відсутнє уніфіковане, загальне поняття юридичних фактів. Воно оперує термінологією про юридичні факти, але ці терміни не складають собою якусь досконалу дефініцію.

В дисертації докладно проаналізовано юридичні факти-дії, факти-правовідношення, факти-події. Значна увага приділена аналізу правостворюючих, правозмінюючих та правоприпиняючих юридичних фактів.

З'ясовуючи зміст поняття і видів юридичних фактів, автор скористався характеристиками основних ідей юридичної герменевтики, спираючись на які проаналізована семантика таких понять як “факт”, “фактичні дані”, “відомості про факти” та “доказова інформація”. Як і будь-які інші терміни, поняття “юридичний факт” виконує ряд функцій, зокрема, - гносеологічну, комунікативну, інформативну, ідентифікаційну тощо.

Підрозділ 1.3. “Місце юридичних фактів в механізмі правового регулювання” присвячено визначенню місця юридичних фактів в механізмі правового регулювання. Зазначається, що юридичні факти в механізмі правового регулювання виконують свою головну роль - забезпечують виникнення, зміну і припинення правових відносин. Вони створюють перехід від загальної моделі прав і обов'язків, зафіксованої в юридичній нормі, до конкретної, що втілюється у правовідносини. Однак у різних галузях права реалізація цієї головної функції залежить від специфіки інших юридичних фактів відповідної галузі права, що має враховуватися у правотворчій та правозастосовчій діяльності. Відмінності в галузевому відображенні юридичних фактів дають змогу по-різному визначати їх місце в механізмі правового регулювання, що певним чином має зазначатись у відповідних нормах законодавства та у процесі локального нормативного регулювання.

Будуючи категорію загальної теорії права, юридичні факти разом з тим, мають специфіку бути підставою виникнення правовідносин приватних (цивільних) або публічних (адміністративних тощо.). У першу чергу, це стосується такого їх виду, як правомірні дії. Зокрема, адміністративні акти, хоча й можуть створювати цивільні права й обов'язки, але, все ж таки, передусім зумовлюють виникнення адміністративних правовідносин, які іноді є єдиним правовим наслідком, а іноді слугують передумовою виникнення правовідносин приватних.

Аналізуючи питання про приналежність юридичних фактів до складу (структури) правовідносин, автор зазначає, що тривалий час поширеною була думка, згідно з якою правове відношення складається з трьох (суб'єкт, об'єкт, зміст) або чотирьох (суб'єкт, об'єкт, суб'єктивні права, юридичні обов'язки) елементів. Проте останнім часом у працях із загальної теорії права все частіше йдеться не про “склад”, а про “структуру” правового відношення, з наголосом на тому, що характеризувати варто не лише елементи останнього як явища статистичного, а також досліджувати й взаємозв'язок та взаємодію його структуроутворюючих складових.

На такому підґрунті формується теза про те, що структура правового відношення складається із суб'єктів, об'єкта, змісту та юридичних фактів (обставин, що зумовлюють виникнення, зміну або припинення правового відношення). Автор визначає цю позицію конструктивною, оскільки вона дозволяє врахувати ту обставину, що саме правове відношення виникає, припиняється або трансформується внаслідок наявності певного юридичного факту або їх сукупності. Таким чином дисертант визначає юридичні факти як важливі і необхідні елементи правових відносин.

У підрозділі 1.4. “Вимоги до юридичних фактів” автор на тлі соціально-політичних та правових змін в Україні дійшов висновку, що юридичні факти повинні відповідати спеціальним юридичним вимогам, оскільки вони являють собою один із засобів правового регулювання. Кожний новий юридичний факт має органічно вписуватися до системи правового регулювання, не бути зайвою обставиною серед юридичних фактів відповідної галузі права, правового інституту, окремого нормативного правового акта.

Юридичні факти мають максимально точно відображати врегульовану групу соціальних ситуацій, тобто закріплені в нормі права юридичні факти мають бути притаманними ситуаціям, що складають в даному випадку об'єкт правового регулювання. Призначення юридичного факту - фіксація лише частини ситуацій, які підлягають правовому регулюванню.

За своїм соціальним змістом юридичний факт має перш за все адекватно відбивати соціальну ситуацію. Це головна вимога до юридичних фактів і саме в цьому сутність їх ідентифікаційної функції. Вони повинні точно означити соціальну ситуацію, забезпечити її фіксацію в правовому регулюванні. Тобто юридичні факти виступають в ролі своєрідних оціночних критеріїв, які свідчать про наявність соціально-юридичної обставини. Ще одна вимога до юридичних фактів полягає в тому, що за їх допомогою розмежовуються (визначаються) межі ситуації, які дозволяють відмежувати її від інших схожих обставин.

Юридичні факти мають бути адаптованими, тобто мати властивість “пристосуватися” до змінюваних ситуацій. Ця вимога не суперечить принципу надійності юридичного факту. Така властивість юридичних фактів дозволяє уникнути змін законодавства під час стрімких змін в економічній ситуації країни. Проте в умовах прискорених життєвих процесів важко забезпечити стабільність фактичних обставин. З плином часу юридичне значення фактів може суттєво модифікуватися, їм може даватися принципово інша, навіть протилежна, правова і соціальна оцінка. У зв'язку з цим надмірна “жорсткість” юридичних фактів настільки ж небажана, як і безпідставна “плинність”. Адаптивність, таким чином, не суперечить надійності юридичних фактів, а доповнює її, виступає одним з аспектів юридичної надійності.

Важливою вимогою до юридичного факту має бути його доказовість. Доказовий факт означає допоміжний, посередній доказ, на підставі якого суддя, наприклад, може зробити за його допомогою висновок про той чи інший факт, що мав місце при розгляді ситуації за допомогою життєвого досвіду і певних логічних міркувань. Зазначене так чи інакше веде до того, що майже всі докази в суді, власне кажучи, слід розглядати як “доказові факти”.

У другому розділі “Прикладні аспекти дослідження юридичних фактів”, який складається з чотирьох підрозділів, розкриваються теоретико-правові проблеми вибору, встановлення, закріплення і достовірності юридичних фактів, питання системності та рольової функції юридичних фактів у механізмі правового регулювання.

У підрозділі 2.1. “Проблеми вибору і конкретизації юридичних фактів”, на основі аналізу наукових джерел та матеріалів правозастосовчої практики, розглядаються методологічні підходи до вибору і конкретизації юридичних фактів залежно від їх правової природи та класифікації. Це дало можливість автору простежити взаємозв'язки, обумовленість фактів та їх властивості. Зокрема, детально вивчена суть і значення для правозастосування фактів-правовідносин, фактів-подій, а також фактів які виконують правостворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі функції. Наслідком такого аналізу є, зокрема висновок, що правомірні дії можна конкретизувати шляхом диференціації їх і розподілу на юридичні вчинки, результативні дії та юридичні акти. Такий поділ фактів уточнює характер суспільних відносин, що регулюються галузевими нормами права, дає змогу визначити який саме елемент правомірних дій норма права пов'язує з юридичними наслідками, тобто з правовим результатом (актом), вольової дії (вчинку), чи з безпосереднім результатом дії або вчинку.

Конкретизація юридичних фактів здійснюється за їх галузевою приналежністю, оскільки кожна галузь права оперує власними юридичними фактами. Юридичних фактів поза галуззю права не існує.

У підрозділі 2.2. “Встановлення, доказування, закріплення і достовірність юридичних фактів” на основі вивчення чинного законодавства та юридичної практики автор дійшов висновку, що встановлення юридичних фактів являє собою пошуково-інформаційний процес, зміст якого полягає у перетворенні інформації про факти: з розрізненої - у систематизовану, ймовірного знання - у достовірне. Доведено, що доказування всіх необхідних обставин дозволяє дати їм юридичну оцінку (кваліфікацію) - визнати чи не визнати за ними властивості юридичного факту (юридичного складу). Зазначається, що будь-який юридичний факт являє собою єдність змісту і форми - зовнішнього вираження цього змісту. Юридичні факти за своєю природою не можуть існувати в неоформленому вигляді. Принциповою є теза, згідно з якою встановити юридичний факт означає встановити істину, оскільки факт - це реальна дійсність, що реально існує. Разом з тим соціальна обставина породжує правові наслідки, коли вона певним чином зафіксована та встановлена законними засобами в правозастосовчому процесі.

Здійснений аналіз дозволяє чіткіше пізнати значення фіксації та посвідчення юридичних фактів для їхнього функціонування у механізмі правового регулювання.

У підрозділі 2.3. “Питання системності юридичних фактів” досліджено множинні елементи правовідносин, породжених різноманітними життєвими обставинами, що знаходяться у взаємозв'язках з системою права та законодавства і створюють певну цілісність та єдність.

Дотримуючись принципу детермінованості функціональної сторони системи юридичних фактів, автор зазначає, що система юридичних фактів, як і будь яка інша соціальна система, - це сукупність реально існуючих фактів, які хоч і перебувають у зв'язках і відношеннях між собою, створюючи певну цілісність, разом з тим не знаходяться у стабільному, нерухомому стані.

Підсумовуючи результати аналізу у підрозділі зроблено висновок, що системність юридичних фактів - це зумовлена системою права та системою законодавства, система (множинність) різноманітних, пов'язаних з правовідносинами, життєвих обставин, які передують виникненню, зміні або припиненні юридичних прав і обов'язків фізичних та юридичних осіб. В сучасних умовах розвитку законодавства найбільш перспективним напрямком удосконалення системи юридичних фактів, на думку автора, є: заміна правого регулювання суспільних відносин, шляхом внесення до складу юридичних фактів, що конкретизують життєві обставини; оновлене офіційне тлумачення юридичних фактів з метою уточнення їх ролі у виникненні правовідносин; внесення відповідних змін до відповідних правових норм.

У підрозділі 2.4. “Рольова функція юридичних фактів у механізмі правового регулювання провідних галузей права” досліджується роль юридичних фактів у провідних галузях права як механізмів та явищ реальної дійсності, що приводять норму конкретної галузі права до руху, викликають її застосування, перетворюючи суб'єкт права на суб'єкт конкретних правовідносин.

На прикладах аналізу норм конституційного, трудового, цивільного та інших галузей права, конкретних актів чинного законодавства автор доводить, що: юридичні факти у провідних галузях права виступають гарантією законності, що стримує конкретних громадян від порушення конкретних правових норм. Первинні юридичні факти, про які йшлося у попередньому розділі, породжують вторинні факти і певною мірою виконують регулятивну та правовстановлюючу функції; важливою функцією, притаманною переважній більшості галузей права є інформаційна функція, яка забезпечує попередній вплив правових норм на суспільні відносини відповідних галузей права.

У висновках автор формулює найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження, наводить теоретичні узагальнення й нове вирішення наукової проблематики поняття аналізу юридичних фактів в системі правовідносин як динамічного і складного правового явища. Серед них:

правові відносини - це врегульовані норми права суспільні відносини, учасники яких є носіями суб'єктивних прав і обов'язків. Поряд з джерелами права та правосвідомістю вони є однією з форм зовнішнього буття правової норми. Це такі суспільні відносини, що виникають між двома і більше суб'єктами на підставі різних форм права (звичаєвого, природного, державного, прецедентного, договірного), які є суб'єктами права, мають правосуб'єктність (правоздатність і дієздатність) з приводу задоволення своїх матеріальних і духовних потреб і інтересів і між якими існує правовий зв'язок у формі суб'єктивних прав, свобод і обов'язків, які підтримуються, охороняються і не суперечать принципам права, правової держави і громадянського суспільства;

юридичні факти - це: а) конкретні, індивідуальні обставини, які являють собою життєві явища та реально існують у певному просторі та часі. Якщо мова йде про факти-дії, то конкретність дій означає, що вони породжені певними суб'єктами і несуть конкретний соціальний та правовий зміст. Конкретність юридичних фактів-подій віддзеркалюється у тому, що вони відбуваються у певній визначеній місцевості, в певний визначений відрізок часу; б) такі обставини, котрі несуть в собі інформацію про стан суспільних відносин, входять до предмету правового регулювання. Ними виступають лише такі обставини, які прямо чи опосередковано зачіпають права й інтереси суспільства, держави, соціальних колективів, особистості. Беззмістовні з соціальної точки зору події і дії не можуть мати і юридичного значення;

юридичні факти поділяються:

за юридичними наслідками - правоутворюючі (обумовлюють виникнення правовідносин та появу прав і обов'язків, наприклад, укладення договору, досягнення повноліття), правозмінюючі (змінюють зміст правовідносин, наприклад, переведення на іншу роботу), правоприпиняючі (обумовлюють припинення правовідносин, наприклад, реалізація суб'єктивного права і виконання юридичного обов'язку, смерть людини тощо);

за складом - прості (є один факт, якого досить для настання юридичних наслідків - укладення договору) і складні (необхідно кілька фактів - для призначення пенсії: досягнення віку, наявність трудового стажу, рішення органів соціального забезпечення про призначення пенсії);

за тривалістю в часі - одноактні (купівля-продаж) та тривалі (перебування у шлюбі);

за відношенням до волі суб'єкта правовідносин - події (настання цих юридичних фактів не залежить від волі суб'єкта: стихійні лиха, що унеможливлюють виконання договірних зобов'язань, природна смерть людини, закінчення певного строку тощо), та діяння, які поділяються на дії (вольові акти поведінки людей, які носять свідомо вольовий характер) та бездіяльність (пасивна поведінка суб'єктів). Дії поділяються на правомірні (здійснюються без порушенням правових норм). Бездіяльність (пасивна поведінка, що не має зовнішнього вираження) теж може бути як правомірною (дотримання заборон), так і неправомірною (невиконання обов'язку);

для виникнення (зміни або припинення) правовідносин нерідко потрібен не один юридичний факт, а певна їх кількість, що визначається як юридичний склад (отримання пенсії, вищої освіти, вступ до шлюбу тощо).

в сучасному надто нестабільному і мінливому світі немає і не може бути абсолютно незмінних обставин. З часом юридичне значення фактів може істотно модифікуватися, їм може даватися принципово інша (часом навіть протилежна) соціальна і правова оцінка. Тому надмірна “твердість” юридичних фактів настільки ж небажана, як і необґрунтована “м'якість”. Адаптованість, таким чином, не суперечить надійності юридичних фактів, а навпаки, доповнює її, виступає одним з аспектів юридичної надійності і стабільності;

юридичні факти повинні відповідати не тільки “соціологічним”, але і “спеціально-юридичним” вимогам, оскільки вони являють собою елемент юридичної форми суспільних відносин, один із засобів правового регулювання. Тому кожен новий юридичний факт має органічно включатися в процес правового регулювання, а не бути “стороннім тілом” у системі юридичних фактів. Юридичними фактами можуть виступати лише такі соціальні обставини, які можна закріпити формально, наявність чи відсутність яких можна з точністю встановити;

конкретизація юридичних фактів найкраще проявляється за їх галузевою приналежністю. Тобто кожна з галузей права оперує власними, тільки їй притаманними, юридичними фактами. Навіть якщо ті чи інші юридичні факти використовуються декількома галузями права як підстави виникнення, зміни чи припинення правових відносин, конкретна галузева специфіка таких фактів неодмінно виявиться на котромусь з етапів розвитку останніх. Юридичних фактів поза галузевою приналежністю не існує. Усі вони передбачаються нормами конкретних галузей права;

встановлення юридичних фактів являє собою інформаційний процес, зміст якого полягає в перетворенні інформації про факти: з розрізненої - у систематизовану, ймовірного знання - у достовірне; встановлення всіх необхідних обставин дозволяє дати їм юридичну оцінку (кваліфікацію) - визнати чи не визнати за ними властивості юридичного факту (юридичного складу); будь-який юридичний факт являє собою єдність змісту; юридичні факти за своєю природою не можуть існувати в неоформленому вигляді; соціальна обставина породжує правові наслідки, коли вона певним чином зафіксована та встановлена законними засобами в правозастосовчому процесі;

проблему системності юридичних фактів можна розглядати у декількох вимірах: а) як соціально-правову об'єктивність; б) як інструментарій, за допомогою якого виникають і регулюються правові відносини; в) як результат людської діяльності, який перетворюється в соціальні норми; г) як засіб, за допомогою якого людина перетворює своє життя, задовольняє життєві потреби та інтереси; д) як багатоаспектне соціальне явище юридичні факти за своєю функціонально-цільовою та структурною ознакою мають бути віднесені до суттєвих чинників суспільного життя.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Кикоть Г.В. Проблема класифікації юридичних фактів в сучасній теорії права // Право України. - 2003. - № 7. - С. 29-34.

2. Кикоть Г.В. Правовідносини в аспекті визначення поняття права: загальна характеристика // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К., 2004. - Вип. 15. - С. 382-390.

3. Кикоть Г.В. Деякі питання щодо вибору і конкретизації юридичних фактів // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К., 2005. - Вип. 16. - С. 577 - 583.

4. Кикоть Г.В. Юридичні факти у механізмі правового регулювання: проблеми теорії // Право України. - 2005. - № 7. - С. 109 - 112.

5. Кикоть Г.В. Деякі питання щодо системності юридичних фактів // Правове регулювання економіки. Збірник наукових праць. - К., 2005. - Вип. 5. - С. 119 - 128.

6. Кикоть Г.В. Деякі питання застосування юридичних фактів // Проблеми кодифікації законодавства України. Матеріали науково-практичної конференції. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - К., 2003. - С. 62 - 65.

7. Кикоть Г.В. До визначення поняття права та правовідносин // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. Збірник матеріалів міжвузівської наукової конференції. - м. Косів, 2004. - Вип. 5. - С. 103 - 106.

Размещено на Allbest.ru