Земельно-процесуальні правовідносини

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

КОВАЛЬСЬКИЙ Дмитро Вікторович

УДК 349.41:340.111.5

ЗЕМЕЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

Спеціальність 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Харків - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі аграрного, земельного та екологічного права Національного аграрного університету Кабінету Міністрів України.

Науковий керівник -

доктор юридичних наук, професор,

академік Академії правових наук України

ЯНЧУК Василь Зіновійович,

Національний аграрний університет, завідувач кафедри аграрного, земельного та екологічного права.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Академії правових наук України

ШУЛЬГА Михайло Васильович,

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри екологічного права;

кандидат юридичних наук, доцент

НОСІК Володимир Васильович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри трудового, земельного та екологічного права.

Провідна установа -

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, відділ проблем аграрного, земельного та екологічного права, м. Київ.

Захист відбудеться 24 березня 2006 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.04 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 20 березня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Спасибо-Фатєєва І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проведення в Україні земельної реформи зумовлює необхідність подальшого реформування земельного законодавства, що має ґрунтуватися на загальнолюдських цінностях, пріоритеті прав і свобод людини. Отже, однією з умов розвитку української держави є зміцнення її правових основ стосовно забезпечення раціонального використання та охорони земель, оскільки суспільні відносини, що виникають у цій сфері, поширюються на всі галузі народного господарства і належна їхня правова регламентація суттєво впливатиме на розвиток економіки та інших сфер суспільно-державного життя. Великого значення при цьому набуває процесуально-правова регламентація юридично значимої діяльності, що здійснюється суб'єктами земельного права. Це зумовлено тим, що встановлення прав та обов'язків цих суб'єктів на землю безпосередньо здійснюється в матеріальних правовідносинах, які є основою всієї системи земельних правовідносин. Однак реалізація матеріальних правовідносин неможлива без процесуальних правовідносин, які спрямовані на здійснення та охорону прав на землю. Іншими словами, основна функція земельно-процесуальних правовідносин полягає в організації практичної реалізації земельних матеріальних правовідносин за допомогою певного порядку (процесу). Саме тому держава із прийняттям земельно-правових матеріальних норм одночасно визначає й форми їх реалізації в земельно-процесуальних нормах, які, у свою чергу, втілюються в однойменних правовідносинах.

З проблеми теорії процесуальних правовідносин існує чимала кількість наукової юридичної літератури як у загальнотеоретичному плані, так і в галузевих аспектах, проте теорія земельного права основну увагу приділяє матеріальним аспектам земельних правовідносин. Наслідком цього є значне відставання у вирішенні проблеми правового механізму реалізації норм земельного права, що гальмує реформування земельного законодавства. Теоретичною основою дослідження стали праці таких провідних вчених національної юридичної науки у галузі земельного, аграрного та екологічного права, як: В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, Л.О. Бондар, М.Я. Ващишин, О.А. Вівчаренко, А.П. Гетьман, В.К. Гуревський, І.А. Дмитренко, О.І. Заєць, Н.В. Ільницька, І.І. Каракаш, М.В. Краснова, О.Д. Крупчан, П.Ф. Кулинич, А.В. Луняченко, Н.Р. Малишева, В.Л. Мунтян, В.В. Носік, О.М. Пащенко, О.О. Погрібний, О.А. Поліводський, В.І. Семчик, Н.І. Титова, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга, В.В. Янчук, В.З. Янчук та ін. Крім того, важливою науковою базою для підготовки даного дисертаційного дослідження стали праці провідних російських науковців - Г.О. Аксєньонка, С.С. Алексєєва, Г.Є. Бистрова, Б.В. Єрофєєва, Ю.Г. Жарикова, О.А. Забєлишенського, І.О. Іконицької, М.Д. Казанцева, М.І. Козиря, М.І. Краснова, М.Т. Осіпова, П.Д. Сахарова, Р.Й. Халфіної, Г.В. Чубукова та ін.

Разом із тим, проблема земельно-процесуальної форми залишається недостатньо вивченою в Україні, адже в більшості наукових праць вчених об'єктом дослідження виступає загальна характеристика реалізації норм земельного права, а визначення земельно-процесуальних правовідносин вивчається в загальному контексті. Стосовно ж науково обґрунтованого визначення поняття, ознак, класифікації, об'єкта, суб'єктного складу, змісту земельно-процесуальних правовідносин, підстав їх виникнення, зміни та припинення, то ці правові категорії в новітній вітчизняній земельно-правовій науці детальному дослідженню не піддавалися. Усе це вимагає комплексного підходу до вивчення земельно-процесуальних правовідносин, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Пріоритетних напрямів наукових досліджень Національного аграрного університету в межах державної науково-технічної програми “Ринкова трансформація аграрної сфери економіки України” та в контексті проведення в нашій державі земельно-правової реформи. Тема дисертації безпосередньо пов'язана з організаційно-управлінськими аспектами наукової теми “Формування ринкового механізму в аграрному секторі АПК” (номер державної реєстрації 0199U002510).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка нових і поглиблення існуючих наукових знань про правову природу, особливості земельно-процесуальних правовідносин, а також вироблення науково обґрунтованих пропозицій щодо пріоритетних напрямів розвитку й реформування земельного законодавства.

Досягнення мети дисертаційного дослідження зумовило необхідність вирішення таких завдань:

- проаналізувати існуючі у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі погляди щодо поняття та меж поширення юридичного процесу (процесуальної форми);

- уточнити поняття й сутність термінів “процедура”, “процес” та “правові відносини”;

- визначити межі поширення земельно-процесуальної форми в механізмі правового регулювання земельних відносин;

- сформулювати поняття земельно-процесуальних правовідносин, а також визначити їх ознаки, класифікацію, структуру, підстави виникнення, зміни та припинення;

- охарактеризувати правозастосовчу діяльність суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин;

- розкрити особливості земельно-процесуальних правовідносин, що виникають, змінюються та припиняються у сфері державної реєстрації прав на земельні ділянки та позасудового вирішення земельних спорів;

- обґрунтувати шляхи вдосконалення земельного законодавства.

Об'єктом дисертаційного дослідження є урегульовані нормами права суспільні відносини, що складаються в результаті процесуальної діяльності суб'єктів земельного права.

Предметом дисертацiйного дослідження є приписи нормативно-правових актів України, що регламентують процесуальну діяльність суб'єктів земельного права, практика їх застосування, а також теоретичні наукові розробки у цій галузі.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є теорія пізнання соціально-правових явищ, а також наукові принципи й концептуальні положення, розроблені спеціалістами в галузі еколого-процесуального права, земельного права, соціології тощо. У процесі дослідження використовувались історико-правовий, логіко-юридичний, системно-структурний та інші методи пізнання. Так, для з'ясування сутності та специфіки об'єкта, суб'єктного складу, змісту земельно-процесуальних правовідносин перевага надавалась таким загальнонауковим методам, як історико-правовий, системно-структурний, наукового узагальнення. З метою визначення співвідношення та взаємозв'язку між земельно-процесуальними й земельно-матеріальними правовідносинами застосовувались порівняльний та логіко-юридичний методи. Для конкретизації та аналізу окремих земельно-процесуальних правовідносин використовувались системно-структурний, логіко-юридичний та порівняльно-правовий методи. Проведено узагальнення земельної юридичної практики, зібрано і проаналізовано за допомогою статистичних методів емпіричну інформацію, що стосується проблеми дослідження. Дослідження здійснювались на основі Конституції України, законів України, указів Президента України, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та інших нормативно-правових актів. Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження були наукові праці як вітчизняних, так і закордонних учених-юристів із загальної теорії права, еколого-процесуального та земельного права, наукові роботи з окремих питань адміністративного й цивільного процесу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні за сучасних умов реформування земельних відносин здійснено комплексне і всебічне вивчення питань, пов'язаних із поняттям, класифікацією, об'єктом, суб'єктним складом, змістом земельно-процесуальних правовідносин, підставами їх виникнення, зміни та припинення.

Новизна дисертаційного дослідження охоплює основні наукові положення, які виносяться на захист:

1. Уперше в науці земельного права земельно-процесуальні правовідносини визначено як врегульовані земельно-процесуальними нормами суспільні відносини, що складаються між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними і юридичними особами та іншими суб'єктами земельно-процесуальної діяльності, пов'язаної з реалізацією належних їм функцій, повноважень, прав і юридичних обов'язків у сфері застосування земельно-правових матеріальних норм.

2. Уперше доводиться висновок, що правове регулювання земельно-процесуальних правовідносин відбувається за такими процесуальними стадіями: а) встановлення та аналіз фактичних обставин індивідуально-конкретної земельно-правової справи, що потребує вирішення; б) визначення юридичної основи індивідуально-конкретної земельно-правової справи; в) прийняття рішення та документальне оформлення у індивідуально-конкретній земельно-правовій справі; г) оскарження або опротестування рішення у індивідуально-конкретній земельно-правовій справі, що носить факультативний характер; ґ) виконання прийнятого рішення.

3. Уперше знаходить своє обґрунтування доцільність класифікації земельно-процесуальних правовідносин за такими критеріями: функціональна спрямованість норм земельного права, на основі яких виникають земельно-процесуальні правовідносини; рівень індивідуалізації суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин; публічно-правовий характер в установчій, правотворчій та правозастосовчій сферах діяльності суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин; кількість суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин; розподіл функцій, повноважень, прав і юридичних обов'язків між суб'єктами земельно-процесуальних правовідносин; характер дій зобов'язаного суб'єкта земельно-процесуальних правовідносин; волевиявлення суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин.

4. Набуло подальшого розвитку положення, згідно з яким основним об'єктом земельно-процесуальних правовідносин виступає послідовно здійснювана земельно-процесуальна діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб та інших суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин, спрямована на реалізацію їх функцій, повноважень, прав і юридичних обов'язків щодо конкретної земельної ділянки, яка розглядається як додатковий елемент у структурі об'єкта цих правовідносин.

5. Уперше аргументовано висновок, відповідно до якого суб'єктами земельно-процесуальних правовідносин є громадяни, юридичні особи, у тому числі іноземні, держава, органи державної влади та місцевого самоврядування, іноземні держави та міжнародні організації, які здійснюють права на землю, а також забезпечують регулювання земельних правовідносин.

6. Додатково обґрунтовується необхідність розмежування, відповідно до Конституції України, правового становища суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин на дві групи: а) громадяни, юридичні особи та держава, які безпосередньо зацікавлені у вирішенні земельно-правової справи; б) органи державної влади та місцевого самоврядування, які забезпечують державно-правове регулювання у сфері земельних відносин.

7. Уперше в теорії земельного права зроблено висновок про те, що зміст земельно-процесуальних правовідносин складають передбачені законом функції, повноваження, права і юридичні обов'язки відповідних суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин у сфері здійснення прав на землю і регулювання земельних відносин. Аргументується необхідність поділу змісту земельно-процесуальних правовідносин на основні, допоміжні та додаткові функції, повноваження, права і юридичні обов'язки.

8. Дістало подальший розвиток положення, що до підстав виникнення, зміни та припинення земельно-процесуальних правовідносин слід віднести: а) юридичні факти; б) земельно-процесуальну норму; в) земельно-процесуальну правосуб'єктність.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

- у науково-дослідницькій сфері - положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальших розробок і вирішення проблем процесуальної форми в земельному праві;

- у правотворчій діяльності держави - у результаті проведеного дослідження сформульовані пропозиції вдосконалення системи чинного земельного законодавства;

- у правозастосовчій діяльності - використання отриманих результатів дозволить удосконалити земельно-процесуальну діяльність суб'єктів земельного права;

- у навчальному процесі - матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані в процесі викладання навчальних дисциплін “Земельне право”, “Земельно-правовий процес”, при підготовці фахівців на спецвідділеннях юридичних факультетів за спеціалізацією “Земельно-процесуальні правовідносини”, при підготовці відповідних підручників, навчальних посібників, курсів лекцій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на Третій Міжнародній конференції “Глобальні реформи вищої аграрної освіти і досліджень - відповідь на світові проблеми якості і безпеки сільськогосподарської і харчової продукції” (м. Київ, 2003 р.), Міжвузівській науково-теоретичній конференції професорсько-викладацького складу та студентів, присвяченій Всесвітньому Дню прав людини “Права людини в Україні: проблеми і перспективи” (м. Київ, 2003 р.), Міжвузівській науково-практичній конференції молодих науковців “Забезпечення законності у сфері земельних правовідносин” (м. Львів, 2003 р.), у Матеріалах наукових доповідей та тез вчених-правознавців, учасників конференції “Проблеми соціально-економічного розвитку села та шляхи їх вирішення” (м. Київ, 2004 р.), у Матеріалах державної наукової конференції “Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України в умовах ринкової економіки” (м. Біла Церква, 2004 р.).

Окремі зі сформульованих у дисертації положень і пропозицій використовуються в навчальному процесі Національного аграрного університету.

Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано дванадцять самостійно підготовлених наукових праць, з них: чотири - у фахових виданнях, п'ять - у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

Структура дисертації обумовлена предметом, метою й завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять шість підрозділів, висновків до кожного з розділів, загальних висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 193 сторінки, з них основного тексту - 170 сторінок, кількість використаних джерел - 206 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зазначається її зв'язок із науковими програмами, визначаються мета, завдання, об'єкт та предмет дослідження, характеризуються його методологія, теоретична база та практичне значення, наукова новизна, викладаються основні положення, які виносяться на захист, відомості про апробацію результатів дослідження й структура дисертації.

Перший розділ “Загальна характеристика земельно-процесуальних правовідносин” складається з двох підрозділів, у яких розглядаються науково-методологічні підходи дослідження, ознаки, класифікація земельно-процесуальних правовідносин та пропонується визначення останніх.

У першому підрозділі “Науково-методологічні підходи дослідження земельно-процесуальних правовідносин” проведений ретроспективний огляд наукових думок стосовно поняття й сутності категорій “правові відносини”, “процесуальні правовідносини”, а також окреслено становлення й розвиток теоретичних напрямів щодо визначення та меж поширення юридичного процесу (процесуальної форми). В результаті проведення аналізу наукових думок, висловлених з приводу категорії “правові відносини”, останні у дисертації розглядаються як виникаючі на підставі юридичних фактів суспільні відносини, що характеризуються зв'язком між їхніми учасниками та державою, яка за допомогою правових норм встановлює, охороняє та забезпечує реалізацію взаємно кореспондуючих прав і обов'язків учасників. Огляд становлення й розвитку наукових думок щодо визначення та меж поширення юридичного процесу (процесуальної форми), дозволив юридичний процес у вузькому розумінні визначити як сукупність здійснюваних суб'єктами права в певній логічній послідовності, пов'язаних між собою юридично значимих дій, спрямованих на нормативне вирішення на основі норм матеріального права конкретного життєвого випадку, і сукупність виникаючих на основі цих дій, і відповідно до процесуальних норм, правовідносин. У дисертації зроблено висновок, що процесуальні правовідносини слід розглядати як урегульовані процесуальними нормами суспільні відносини, що складаються між відповідними суб'єктами процесуальної діяльності, пов'язаної з реалізацією належних їм функцій, повноважень, прав і юридичних обов'язків у сфері застосування матеріальних правових норм. Підтримується наукова думка А.П. Гетьмана щодо розуміння співвідношення процесу й процедури як рівнозначних понять, оскільки змістом цих юридичних категорій є врегульована процесуальними нормами діяльність, яка має свою послідовність і спрямована на досягнення певного результату. Тому як відправне теоретичне положення для подальшого аналізу земельно-процесуальних правовідносин запропоновано процесуальну форму розглядати як форму будь-якої опосередкованої правом юридичної діяльності, здійснюваної не тільки державно-владними, а й іншими суб'єктами права, що спрямована на досягнення юридично значимого результату.

У другому підрозділі “Поняття, ознаки та класифікація земельно-процесуальних правовідносин” розглядаються ознаки, класифікація земельно-процесуальних правовідносин та пропонується визначення останніх. Зокрема, земельно-процесуальні правовідносини характеризуються тим, що: можуть існувати тільки як врегульовані нормами права суспільні відносини; забезпечують реалізацію земельних матеріальних правовідносин; виникають, змінюються та припиняються у сфері державного управління земельним фондом; побудовані на засадах субординації; носять публічний характер; взаємопов'язані із земельно-процесуальною діяльністю; мають такий правовий склад, що виражається в наявності кількох суб'єктів; мають “подвійну” юридичну природу. Вищенаведені особливості земельно-процесуальних правовідносин дозволили зробити висновок про те, що останні - це врегульовані земельно-процесуальними нормами суспільні відносини, що складаються між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними і юридичними особами та іншими суб'єктами земельно-процесуальної діяльності, пов'язаної з реалізацією належних їм функцій, повноважень, прав і юридичних обов'язків у сфері застосування земельно-правових матеріальних норм.

У дисертації науково доводиться висновок, що правове регулювання земельно-процесуальних правовідносин відбувається за такими процесуальними стадіями: а) встановлення та аналіз фактичних обставин індивідуально-конкретної земельно-правової справи, що потребує вирішення; б) визначення юридичної основи індивідуально-конкретної земельно-правової справи; в) прийняття рішення та документальне оформлення у індивідуально-конкретній земельно-правовій справі; г) оскарження або опротестування рішення у індивідуально-конкретній земельно-правовій справі, що носить факультативний характер; ґ) виконання прийнятого рішення. В роботі зазначається, що земельно-процесуальні правовідносини варто підрозділяти за наступними критеріями: 1) функціональна спрямованість земельно-процесуальних норм (регулятивні, охоронні); 2) рівень індивідуалізації суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин (відносні, абсолютні); 3) правовий характер діяльності суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин (публічно-правові, приватно правові); 4) кількість суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин (прості, складні); 5) розподіл функцій, повноважень, прав і обов'язків між суб'єктами земельно-процесуальних правовідносин (одно-, двосторонні); 6) характер дій зобов'язаного суб'єкта земельно-процесуальних правовідносин (активні, пасивні); 7) волевиявлення суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин (договірні, управлінські).

Другий розділ “Структура, підстави виникнення, зміни та припинення земельно-процесуальних правовідносин” складається з двох підрозділів, у яких дається науково обґрунтована характеристика елементів (суб'єкта, об'єкта, змісту) земельно-процесуальних правовідносин, а також розглядаються підстави їх виникнення, зміни та припинення.

У першому підрозділі “Структура земельно-процесуальних правовідносин” на підставі аналізу наукових думок представників теорії еколого-процесуального права (А.П. Гетьман) стосовно класифікації суб'єктів процесуальних правовідносин пропонується за основу для класифікації суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин взяти їх розподіл на безпосередньо зацікавлених у вирішенні земельно-правової справи і лідируючих суб'єктів. Першу група може бути позначена як основна (складається з громадян, юридичних осіб та держави), а друга - як допоміжна (складається з органів державної влади та місцевого самоврядування). Процесуальні повноваження цих груп окреслено в контексті процесуальної правосуб'єктності та спеціальної компетенції. У свою чергу, пропонується суб'єктами земельно-процесуальних правовідносин вважати громадян, юридичних осіб, у тому числі іноземних, державу, органи державної влади та місцевого самоврядування, іноземні держави та міжнародні організації, які здійснюють права на землю, а також забезпечують регулювання земельних правовідносин.

У дисертації зазначається, що при визначенні об'єкта земельно-процесуальних правовідносин варто брати до уваги службову роль процесуальних правовідносин стосовно матеріальних, оскільки процесуальні правовідносини складаються заради найбільш оптимального досягнення суб'єктами матеріальних правовідносин закладеного в конкретному правовідношенні інтересу. З огляду на специфіку суб'єктного складу земельно-процесуальних правовідносин, у роботі визначається можливість визнання двох об'єктів земельно-процесуальних правовідносин: основного (земельно-процесуальна діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб та інших суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин, спрямована на реалізацію їх функцій, повноважень, прав і юридичних обов'язків) та додаткового (земельна ділянка щодо якої здійснюється земельно-процесуальна діяльність відповідних суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин). У роботі зазначено, що вирішення питання про зміст земельно-процесуальних правовідносин також має теоретико-практичне значення, оскільки встановлення змісту цих правовідносин забезпечує ефективність розгляду індивідуально-конкретних земельно-правових справ та єдність в реалізації матеріально-правових норм земельного права. Обстоюється позиція, що зміст земельно-процесуальних правовідносин складають передбачені законом функції, повноваження, права і юридичні обов'язки відповідних суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин у сфері здійснення прав на землю і регулювання земельних відносин. У дисертації висловлена думка, що в змісті земельно-процесуальних правовідносин варто розрізняти основні, допоміжні та додаткові функції, повноваження, права і юридичні обов'язки.

У другому підрозділі “Підстави виникнення, зміни та припинення земельно-процесуальних правовідносин” зазначається, що земельно-процесуальні правовідносини не можуть виникнути, змінитися чи припинитися без певних передумов, до яких, на думку автора, слід віднести: 1) юридичні факти; 2) земельно-процесуальну норму; 3) земельно-процесуальну правосуб'єктність.

У дисертації обґрунтовано, що у земельно-процесуальних правовідносинах можливо виявити численні та різнорідні юридичні факти, які створюють фактичну основу динамічності правового положення суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин. Зокрема, за різними ознаками юридичні факти земельно-процесуальних правовідносин можливо поділити на певні видові групи: за юридичними наслідками (правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі); за складом (прості, складні); за тривалістю в часі (одноактні, триваючі); залежно від волі суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин (події, земельно-процесуальні дії). На підставі проведення загального аналізу наукових думок щодо земельно-процесуальних норм пропонується визначення останніх як встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил поведінки, що визначають порядок діяльності уповноважених суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин із застосування матеріальних норм земельного права. Земельно-процесуальну правосуб'єктність дисертант пропонує розглядати як таку властивість суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин, що дозволяє їм бути носіями функцій, повноважень, прав і юридичних обов'язків та надає можливість вступати в земельно-процесуальні правовідносини.

Третій розділ “Особливості окремих видів земельно-процесуальних правовідносин” складається з двох підрозділів, у яких, з огляду на складну систему земельно-процесуальних правовідносин, особливості їх об'єктно-суб'єктного складу, змісту, підстав виникнення, зміни та припинення, розглядаються особливості земельно-процесуальних правовідносин, що виникають, змінюються та припиняються у сфері державної реєстрації прав на земельні ділянки та позасудового вирішення земельних спорів.

У першому підрозділі “Особливості земельно-процесуальних правовідносин, що виникають, змінюються та припиняються у сфері державної реєстрації прав на земельні ділянки” зазначено, що процесуально-правовий аспект реєстрації прав на земельні ділянки набуває особливої актуальності в період проведення земельної реформи, оскільки повністю відповідає інтересам держави в сфері удосконалення здійснення відповідних функцій державного управління, розвитку відносин власності на землю та ринку землі. Висновки стосовно земельно-процесуальних правовідносин, наведені в попередніх розділах дисертації, надали змогу відзначити особливості земельно-процесуальних правовідносин, що виникають, змінюються та припиняються у сфері реєстрації прав на земельні ділянки. В роботі зазначається, що земельно-процесуальні правовідносини у сфері реєстрації прав на земельні ділянки мають свою структуру, а також підстави виникнення, зміни та припинення. Зокрема, суб'єктами цих правовідносин є фiзичнi та юридичнi особи, в тому числi iноземцi та особи без громадянства, iноземнi юридичнi особи, мiжнароднi органiзацiї, iноземнi держави, Україна в особi вiдповiдних органiв виконавчої влади, територiальнi громади сiл, селищ, мiст в особi органiв мiсцевого самоврядування, з одного боку (безпосередні суб'єкти), та органи, якi здiйснюють державну реєстрацiю прав на нерухоме майно, з iншого боку (лідируючі суб'єкти); безпосереднім об'єктом виступає здійснювана в земельно-процесуальній формі, за ініціативою власника нерухомого майна або у разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, впорядкована сукупність дій органів, якi здiйснюють державну реєстрацiю прав на нерухоме майно, що направлена на врегулювання земельно-процесуальних правовідносин, пов'язаних із державною реєстрацією прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості; кінцевим об'єктом земельно-процесуальних правовідносин щодо реєстрації прав на земельні ділянки виступає індивідуально визначена земельна ділянка, стосовно якої вчиняються відповідні земельно-процесуальні дії; сукупність функцій, повноважень, прав та юридичних обов'язків суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин у сфері реєстрації прав на земельні ділянки становлять зміст останніх; підставами виникнення, зміни та земельно-процесуальних правовідносин у сфері реєстрації прав на земельні ділянки є відповідні земельно-процесуальні норми, земельно-процесуальна правосуб'єктність та юридичні факти. У даному підрозділі також запропоновано пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства стосовно реєстрації прав на земельні ділянки.

У другому підрозділі “Особливості земельно-процесуальних правовідносин, що виникають, змінюються та припиняються у сфері позасудового вирішення земельних спорів” підкреслюється, що компетенція органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері позасудового вирішення земельних спорів належним чином не врегульована на законодавчому й підзаконному рівнях. Однак об'єктивні умови, які склалися в результаті реформування економіки й розвитку різних форм власності на землю, вимагають активної участі цих органів у процесі захисту земельних прав громадян і юридичних осіб, що дасть змогу зробити процедуру позасудового вирішення земельних спорів швидкою, доступною й спрощеною. Зазначається, що провадження із позасудового вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами державної виконавчої влади з питань земельних ресурсів містить у собі певні, здійснювані в логічній послідовності, стадії, а саме: 1) порушення земельного спору; 2) підготовка матеріалів до розгляду спору; 3) розгляд й розв'язання спору по суті та винесення рішення; 4) оскарження рішення зі спору; 5) виконання рішення зі спору.

Детальний аналіз стадій позасудового вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами державної виконавчої влади з питань земельних ресурсів дав змогу дисертанту запропонувати внесення наступних змін до Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р.: 1) закріплення порядку прийняття заяви, основних реквізитів останньої, причин відмови у прийнятті заяви або залишення її без розгляду; 2) передбачення норми, відповідно до якої в разі, коли розгляд спору не належить до компетенції органу, до якого була подана заява зацікавленою стороною, органи місцевого самоврядування або органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів повинні вказати на цю обставину особі, що подала заяву, та направити останню за підвідомчістю до належного органу; 3) закріплення порядку підготовки матеріалів до розгляду спору; 4) встановлення права сторін клопотатися про припинення розгляду за суперечкою у випадках їхнього примирення, у ході якого орган, що розглядає земельний спір, повинен перевірити умови примирення, якщо того вимагають державні чи суспільні інтереси або охоронювані законом інтереси інших підприємств, організацій, установ або громадян; 5) встановлення відповідного переліку поважних причин, за яких можливе повторне відкладання розгляду спору та перелік неповажних причин відсутності однієї зі сторін при повторному розгляді земельного спору; 6) передбачення переліку процесуальних прав й обов'язків сторін і відповідних органів при розгляді земельного спору, що не повинен бути вичерпним; 7) визначення порядку виконання рішення у земельному спорі.

ВИСНОВКИ

земельний процесуальний ділянка реєстрація

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання стосовно вдосконалення механізму правового регулювання земельно-процесуальних правовідносин, проведено самостійне цілісне дослідження правових приписів, які регулюють правозастосовчу діяльність суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин, що дозволяє зробити наступні висновки, які можуть мати як теоретичне, так і практичне значення:

1) земельно-процесуальні правовідносини - це врегульовані земельно-процесуальними нормами суспільні відносини, що складаються між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними і юридичними особами та іншими суб'єктами земельно-процесуальної діяльності, пов'язаної з реалізацією належних їм функцій, повноважень, прав і юридичних обов'язків у сфері застосування земельно-правових матеріальних норм;

2) земельно-процесуальні правовідносини характеризуються тим, що: можуть існувати тільки як врегульовані нормами права суспільні відносини; забезпечують реалізацію земельних матеріальних правовідносин; виникають, змінюються та припиняються у сфері державного управління земельним фондом; побудовані на засадах субординації; носять публічний характер; взаємопов'язані із земельно-процесуальною діяльністю; мають такий правовий склад, що виражається в наявності кількох суб'єктів; мають “подвійну” юридичну природу;

3) правове регулювання земельно-процесуальних правовідносин відбувається за такими процесуальними стадіями: встановлення та аналіз фактичних обставин індивідуально-конкретної земельно-правової справи, що потребує вирішення; визначення юридичної основи індивідуально-конкретної земельно-правової справи; прийняття рішення та документальне оформлення у індивідуально-конкретній земельно-правовій справі; оскарження або опротестування рішення у індивідуально-конкретній земельно-правовій справі, що носить факультативний характер; виконання прийнятого рішення;

4) земельно-процесуальні правовідносини варто підрозділяти за наступними критеріями: функціональна спрямованість земельно-процесуальних норм (регулятивні, охоронні); рівень індивідуалізації суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин (відносні, абсолютні); правовий характер діяльності суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин (публічно-правові, приватно правові); кількість суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин (прості, складні); розподіл функцій, повноважень, прав і обов'язків між суб'єктами земельно-процесуальних правовідносин (одно-, двосторонні); характер дій зобов'язаного суб'єкта земельно-процесуальних правовідносин (активні, пасивні); волевиявлення суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин (договірні, управлінські);

5) суб'єктами земельно-процесуальних правовідносин є громадяни, юридичні особи, у тому числі іноземні, держава, органи державної влади та місцевого самоврядування, іноземні держави та міжнародні організації, які здійснюють права на землю, а також забезпечують регулювання земельних правовідносин;

6) суб'єкти земельно-процесуальних правовідносин поділяються на дві групи: громадяни, юридичні особи та держава, які безпосередньо зацікавлені у вирішенні земельно-правової справи; органи державної влади та місцевого самоврядування, які забезпечують державно-правове регулювання у сфері земельних відносин;

7) основним об'єктом земельно-процесуальних правовідносин виступає послідовно здійснювана земельно-процесуальна діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб та інших суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин, що спрямована на реалізацію їх функцій, повноважень, прав і юридичних обов'язків щодо конкретної земельної ділянки, яка розглядається як додатковий елемент у структурі об'єкта цих правовідносин;

8) зміст земельно-процесуальних правовідносин складають передбачені законом функції, повноваження, права і юридичні обов'язки відповідних суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин у сфері здійснення прав на землю і регулювання земельних відносин;

9) в змісті земельно-процесуальних правовідносин варто розрізняти основні, допоміжні та додаткові функції, повноваження, права і юридичні обов'язки;

10) за різними ознаками юридичні факти земельно-процесуальних правовідносин можливо поділити на певні видові групи: за юридичними наслідками (правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі); за складом (прості, складні); за тривалістю в часі (одноактні, триваючі); залежно від волі суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин (події, земельно-процесуальні дії);

11) земельно-процесуальна норма - це встановлене або санкціоноване державою загальнообов'язкове правило поведінки, що визначає порядок діяльності уповноважених суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин із застосування матеріальних норм земельного права;

12) земельно-процесуальна правосуб'єктність - це така властивість суб'єктів земельно-процесуальних правовідносин, що дозволяє їм бути носіями функцій, повноважень, прав і юридичних обов'язків та надає можливість вступати в земельно-процесуальні правовідносини;

13) земельно-процесуальна діяльність є діяльністю спеціально уповноважених на те державних органів управління земельним фондом та інших суб'єктів земельного права, урегульована процесуальними нормами земельного права;

14) земельно-процесуальне провадження - особливий вид земельно-процесуальної діяльності з вирішення певних, якісно однорідних земельно-правових справ на підставі земельно-процесуальних норм;

15) на підставі аналізу земельно-процесуальних правовідносин, що виникають, змінюються та припиняються у сфері державної реєстрації прав на земельні ділянки та позасудового вирішення земельних спорів обґрунтовані та сформульовані пропозиції щодо внесення змін до деяких законодавчих та інших нормативно-правових актів (зокрема, до ряду статей Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р., Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 1 липня 2004 р.) стосовно процесуальної регламентації юридичної діяльності суб'єктів земельного права.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Ковальський Д.В. Про поняття земельно-процесуальних правовідносин // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - 2002. - Вип. 17. - С. 317-323.

2. Ковальський Д.В. Процесуальні питання зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Науковий часопис. Випуск 3-4 (7-8). - Хмельницький. - 2003. - С. 160-167.

3. Ковальський Д.В. Об'єкт земельно-процесуальних правовідносин. Збірник наукових праць // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. - 2003. - №3. - С. 218-226.

4. Ковальський Д.В. Земельно-правовий процес: науково-методологічні підходи дослідження // Юридична Україна. - 2004. - №1. - С. 43-47.

5. Ковальський Д.В. Поняття земельно-правового процесу // Юридична Україна. - 2004. - №5. - С. 53-56.

6. Ковальський Д.В. Земельно-правовий процес: поняття та особливості // Вісник НАУ. - 2003. - №67. - С 58-65.

7. Ковальський Д.В. Науково-методологічні підходи дослідження щодо земельно-процесуальних правовідносин // Юридична Україна. - 2004. - № 7. - С. 60-63.

8. Kovalskiy D. Problems of the protection of land ownership by bodies of the executive power on land resources // Global Reforms in Higher Agricultural Education and Research: Responding to hallenges to Quality and Safety of Food and Agricultural Products. Sektor: Legal guarantee of the agro-industrial complex. - Kyiv: NAU - September 22-24, 2003. - P. 18.

9. Ковальський Д.В. Захист прав на землю органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів: процесуальні проблеми // Права людини в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали міжвузівської науково-теоретичної конференції професорсько-викладацького складу та студентів, присвяченої Всесвітньому Дню прав людини. - К. - 2003. - С. 41-44.

10. Ковальський Д.В. Процесуальні права і обов'язки сторін у вирішенні земельних спорів // Забезпечення законності у сфері земельних правовідносин: Тези доповідей, виступів, повідомлень на міжвузівській науково-практичній конференції молодих науковців від 26.09.2003 р. - Львів. - 2003. - С. 91-95.

11. Ковальський Д.В. Удосконалення діяльності органів місцевого самоврядування при розгляді земельних спорів // Проблеми соціально-економічного розвитку села та шляхи їх вирішення: Матеріали наукових доповідей та тез вчених-правознавців. - К., 2004. - С. 21-23.

12. Ковальський Д.В. Проблеми вирішення земельних спорів органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів // Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України в умовах ринкової економіки: Матеріали державної наукової конференції. - Біла Церква. - 2004. - С. 56-58.

АНОТАЦІЇ

Ковальський Д.В. Земельно-процесуальні правовідносини. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2006.

Дисертація присвячена комплексному і всебічному дослідженню земельно-процесуальних правовідносин. Досліджуються питання щодо поняття, ознак, класифікації, структури, підстав виникнення, зміни та припинення земельно-процесуальних правовідносин. Особлива увага приділена вивченню земельно-процесуальних правовідносин, що виникають, змінюються та припиняються у сфері державної реєстрації прав на земельні ділянки та позасудового вирішення земельних спорів. Сформульовані конкретні рекомендації і пропозиції щодо вдосконалення відповідних положень чинного земельного законодавства.

Ключові слова: земельно-процесуальні правовідносини, земельно-правовий процес, земельно-процесуальна форма, земельно-процесуальна діяльність, земельно-процесуальна норма, земельно-процесуальне провадження, земельно-процесуальні стадії.

Ковальский Д.В. Земельно-процессуальные правоотношения. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06 - земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсовое право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2006.

Диссертация посвящена комплексному и всестороннему исследованию земельно-процессуальных правоотношений.

Проведен анализ научных мыслей относительно понятия и сущности категорий “правовые отношения”, “процессуальное правоотношение”, а также всесторонне раскрывается становление и развитие теоретических направлений относительно определения и границ распространения юридического процесса (процессуальной формы). На основании этого дано научно обоснованное определение земельно-процессуальных правоотношений, а также сформулированы их признаки. Аргументируется вывод о том, что земельно-процессуальные правоотношения являются результатом земельно-процессуальной деятельности субъектов земельного права, которая осуществляется в форме процессуальных стадий. Обосновывается точка зрения, что земельно-процессуальные правоотношения и земельно-процессуальная деятельность являются двумя взаимосвязанными элементами земельно-правового процесса, практическое определение которого предложено на основании общего анализа новейшего отечественного земельного законодательства.

Выделено понятие субъекта земельно-процессуальных правоотношений. Предлагается классифицировать субъекты земельно-процессуальных правоотношений на две категории, процессуальные полномочия которых определены в контексте их процессуальной правосубъектности и специальной компетенции. Выносится предложение о том, что объектом земельно-процессуальных правоотношений выступает последовательно осуществляемая земельно-процессуальная деятельность уполномоченных субъектов земельного права, которая направлена на реализацию их функций, полномочий, прав и юридических обязанностей касательно конкретного земельного участка. Для подтверждения этой позиции приводятся соответствующие аргументы. Сформулировано определение содержания земельно-процессуальных правоотношений, а также предлагается его классификация на основные, вспомогательные, дополнительные функции, полномочия, права и юридические обязанности. Делается вывод о том, что земельно-процессуальные правоотношения не могут возникнуть, измениться или прекратиться без определенных оснований, к которым предлагается отнести земельно-процессуальную норму, земельно-процессуальную правосубъектность и юридические факты.

В работе проведена классификация земельно-процессуальных правоотношений по следующим критериям: функциональная направленность земельно-процессуальных норм; уровень индивидуализации субъектов земельно-процессуальных правоотношений; характер земельно-процессуальной деятельности; количество субъектов земельно-процессуальных правоотношений; распределение прав и обязанностей между субъектами земельно-процессуальных правоотношений; характер действий обязанного субъекта земельно-процессуальных правоотношений; волеизъявление субъектов земельно-процессуальных правоотношений. Рассматриваются признаки, объект, субъектный состав, содержание, основания возникновения, изменения и прекращения земельно-процессуальных правоотношений относительно государственной регистрации прав на земельные участки и внесудебного решения земельных споров. Сформулированы рекомендации относительно усовершенствования соответствующих положений действующего земельного законодательства. В частности, разработаны конкретные предложения, направленные на внесение изменений в Земельный кодекс Украины, Закон Украины “О государственной регистрации вещевых прав на недвижимое имущество и их ограничений” касательно правовой регламентации процессуальной деятельности соответствующих субъектов земельно-процессуальных правоотношений.

Ключевые слова: земельно-процессуальные правоотношения, земельно-правовой процесс, земельно-процессуальная форма, земельно-процессуальная деятельность, земельно-процессуальная норма, земельно-процессуальное производство, земельно-процессуальные стадии.

Kovalskiy D. Land-procedural legal relations. - Manuscript.

Thesis for the Candidate Degree in Law, specialization 12.00.06 - land law; agrarian law; ecological law; natural resource law. - Yaroslav Mudry National Law Academy of Ukraine. - Kharkiv, 2006.

The thesis is dedicated to an integrated and all-round study of land-procedural legal relations. Exploring the questions dealing with notions, characteristic features, classification, structure, grounds of origin, changes, discontinuation of land-procedural legal relations. Particular attention is paid to the study of land-procedural legal relations, arising, changing and discontinuating in the sphere of land plot rights state registration and out-of-court solution of land disputes. Concrete recommendations and suggestions concerning the improvement of respective provisions of the land law legislation in effect have been made.

Key words: land-procedural legal relations, land juristic procedure, land form of action, land procedural activity, land rule of procedure, procedural stages in land law, procedural proceedings in land law.

Відповідальний за випуск

кандидат юридичних наук, доцент

Артеменко О.В.

Підписано до друку 9.02.2006 р. Зам. № 4/11-2005.

Обсяг 0,9 друк. арк. Формат 60 84/16. Наклад - 100 прим.

Видавничий центр Інституту держави і права

ім. В.М. Корецького НАН України: Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

Размещено на Allbest.ru