Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

СПОСІБ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ: СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ У БОРОТЬБІ ЗІ ЗЛОЧИННІСТЮ

Зав'ялов Сергій Михайлович

Київ - 2005

Анотація

злочин розслідування правоохоронний судовий

Зав'ялов С.М. Спосіб вчинення злочину: сучасні проблеми вивчення та використання у боротьбі зі злочинністю. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза. - Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2005.

Дисертація є монографічним дослідженням широкого кола питань, пов'язаних із сучасним вивченням способів вчинення злочину, використанням знань про способи вчинення злочину у практиці боротьби зі злочинністю.

Ґрунтуючись на положеннях різних наук у роботі сформульовано поняття способу вчинення злочину, окреслено його зміст та сутність, розглянуто категорію “спосіб вчинення злочину” та її місце у криміналістиці, розкриті особливості способів вчинення злочинів, що вчиняються організованою злочинністю.

На основі аналізу сучасних способів вчинення злочинів автором розглянуті основні напрями прогнозування розвитку способів вчинення злочину, розкриті особливості попереджувальної діяльності правоохоронних органів. Основні результати роботи знайшли своє застосування у навчальному процесі, організації наукових досліджень та у практиці розслідування злочинів.

Ключові слова: спосіб вчинення злочину; види злочинів; підготовка, вчинення та приховування злочинів.

Аннотация

Завьялов С.М. Способ совершения преступления: современные проблемы изучения и использования в борьбе с преступностью. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. - Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2005.

Диссертация посвящена проблемам изучения и использования данных о способе совершения преступления в практике борьбы с преступностью.

В работе определено понятие способа совершения преступления как элемента преступной деятельности, под которым автор понимает систему взаимосвязанных действий субъекта (или бездействия), которые совершаются в определенной последовательности, с использованием различных орудий и средств и направлены на достижение цели преступления. Способ совершения преступления - сложная категория, в которой нашли отражение уголовно-правовой, уголовно-процессуальный, судебно-психологический и криминалистический аспекты. Способ совершения преступления является центральным звеном криминалистической характеристики. Криминалистика рассматривает способ совершения преступления как сложное явление объективной действительности, опираясь на познание закономерностей его формирования, причин и форм его повторяемости для разработки приемов и методов выявления, собирания и исследования доказательств по уголовному делу.

Обоснована необходимость изучения способа совершения преступления, его места и роли в связи с качественным изменением преступности и современных условий, в которых развивается преступная деятельность.

Исследованы механизм деятельности преступника, преступной группы, организованной преступности. Обоснован вывод, что для выявления признаков, по которым в каждом конкретном случае можно предположить деятельность именно организованной группы, служит правильное определение способа совершения преступления. При этом признаки могут свидетельствовать как о подготовке, непосредственном совершении, так и о сокрытии следов преступления. Характерной чертой способов преступлений, совершаемых организованными группами является: масштабность преступной деятельности; высокий профессионализм; тщательное планирование преступных акций; высокая техническая оснащенность; неслучайный выбор объекта посягательства; быстрое срабатывание защитных средств.

Сформулировано соотношение способа совершения преступления и механизма преступления. Определено соотношение способа совершения преступления и способа противодействия расследованию; рассмотрены характерные особенности и признаки противодействия расследованию организованными преступными группами.

На основе результатов социологического исследования отмечается недостаточность изучения вопроса о практическом использовании данных о способах совершения преступления в их раскрытии и расследовании, несоответствие существующих теоретических основ данного учета практическим возможностям его применения, изучены и проанализированы причины низкой эффективности использования в розыскной и следственной практике учетов по способу совершения преступлений.

Раскрыт процесс отображения способа совершения преступления в окружающем мире, изучены корреляционные связи между следами, предложены пути и формы практической реализации информации о способе совершения преступления при определении направлений расследования и его планировании, принятии решений относительно тактики отдельных следственных действий.

На основе анализа современных способов совершения преступления автором рассмотрены основные направления прогнозирования развития способов совершения преступления, раскрыты особенности предупредительной деятельности правоохранительных органов. Научное обобщение и типизация способов совершения преступлений являются основой для разработки и совершенствования методов раскрытия и расследования преступлений, прогнозирования появления новых способов преступных действий.

Ключевые слова: способ совершения преступления; виды преступлений; подготовка, совершение и сокрытие преступлений.

Summary

Zavialov S.M. The way of committing a crime: modern problems of study and use in crime combating. - Manuscript.

The dissertation for a candidate of law degree in speсiality 12.00.09 - the criminal procedure and criminalistics; legal expertise. - National academy of internal affairs of Ukraine, Кyiv, 2005.

The dissertation is a monographic research of wide range of questions referring to modern studies of ways of committing a crime, usage of knowledge about ways of committing a crime in practice of crime combating.

In the dissertation, grounding on position of different sciences, the notion of the way of committing a crime is formulated, its form and content are outlined, the category “The way of committing a crime” and its place in crime detection science are considered, peculiarities of ways of committing of crimes committed by organized crime are revealed.

On the base of modern ways of committing crimes the author considers the main directions of forecasting of development of ways of committing a crime and reveals peculiarities of preventive activity of law enforcement agencies. The main results of the research have found their implementation in educational process, organization of scientific researches and in practice of crime investigation.

Кey words: the way of committing a crime; kinds of crimes; preparation, committing and concealment of crimes.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Боротьба зі злочинністю була і залишається однією з важливих наукових і практичних проблем удосконалення криміналістичної тактики, підвищення ефективності розкриття і розслідування злочинів, швидкого встановлення винної особи та справедливого застосування покарання.

В сучасний соціально-економічний період спостерігається сплеск злочинності, пов'язаної з порушенням конституційних прав і свобод громадян, убивствами, викраданнями людей, терористичними актами, корупцією та іншими небезпечними злочинами. Тому не є випадковою та обставина, що криміналізація суспільства в низці існуючих загроз займає чільне місце. Це ставить перед наукою, законодавчою та правоохоронною практикою завдання негайної розробки та реалізації нових підходів до боротьби зі злочинністю, відшукання нових методів протидії різноманітним злочинним проявам, вжиття ефективних заходів, що відповідають реаліям сьогодення.

Якісні зміни у структурі злочинності викликають необхідність пошуку нових рішень і активних заходів для вирішення проблем удосконалення діяльності органів внутрішніх справ із захисту прав та свобод людини і громадянина, охорони правопорядку і забезпечення суспільної безпеки. Беззаперечно, що науки кримінально-правового циклу, які вивчають злочинність і заходи боротьби з нею, не можуть залишатися осторонь від вирішення цього завдання.

Способу вчинення злочинів у криміналістиці завжди приділялася значна увага, оскільки він виступає своєрідним “ключем” до розкриття злочинів, відбиває характерні риси особи, яка діяла, є визначальною ланкою в розробці окремих методик і в деяких випадках уможливлює розмежування окремих видів злочинів, виступає основним елементом криміналістичної характеристики злочинів, нерідко ставить перед криміналістикою нові завдання тощо.

Дослідженню способів вчинення злочинів присвячено ґрунтовні праці відомих спеціалістів у галузі криміналістики та кримінального процесу, зокрема, Т.М. Арзуманяна, Р.С. Бєлкіна, О.М. Васильєва, А.І. Вінберга, В.К. Гавло, О.Г. Гельманова, Г.Р. Гольста, В.П. Громова, В.Ф. Єрмоловича, Г.Г. Зуйкова, І.Ш. Жорданії, М.К. Камінського, В.М. Карагодіна, О.Н. Колесниченко, В.П. Колмакова, В.М. Кудрявцева, А.М. Кустова, В.П. Лаврова, І.М. Лузгіна, С.В. Матусинського, Г.М. Мудьюгіна, М.І. Панова, В.О. Попелюшко, С.Ю. Романова, В.О. Савельєва, О.М. Савченко, В.В. Чурпіти, Б.М. Шавера та ін.

Окремі аспекти вказаної проблематики розглядували у своїх працях такі відомі учені, як: Ю.П. Аленін, В.П. Бахін, В.Г. Гончаренко, В.А. Журавель, А.В. Іщенко, В.О. Коновалова, М.В. Костицький, В.С. Кузьмічов, С.П. Мітричев, В.В. Тіщенко, М.С. Уткін, О.В. Челишева, В.Ю. Шепітько, М.П. Яблоков та інші.

Проте, поглибленому вивченню природи способу вчинення злочинів, їхньої класифікації, співвідношенню способу вчинення злочинів з протидією розслідуванню вчені не приділяли належної уваги. Потребує уточнення саме поняття і зміст способу вчинення злочинів. Зазначене свідчить про актуальність комплексного, системного дослідження способів вчинення злочинів, пізнання їх різних сторін. Це й зумовило вибір теми та основні напрями дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідної роботи Національної академії внутрішніх справ України за комплексною темою “Профілактика, організація та розкриття злочинів як державно-правова форма боротьби зі злочинністю і гарантія реалізації норм Конституції України” (державний реєстраційний номер 0100V001897) та “Переліком дисертаційних досліджень з проблем держави і права України” Академії правових наук України. Обраний напрям дослідження базується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376, а також Указів Президента України від 18 лютого 2002 року № 143 “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, від 6 лютого 2003 року № 84 “Про невідкладні додаткові заходи посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією”.

Мета і завдання дослідження. Мета наукового дослідження полягає у пізнанні закономірностей об'єктивної дійсності, які визначають зміст способів вчинення злочинів; визначенні сутності і криміналістичного значення способу вчинення злочину, обґрунтуванні необхідності розробки практичних рекомендацій з удосконалення діяльності правоохоронних органів з виявлення, розкриття й розслідування злочинів. Ця мета зумовила і конкретні завдання:

– дослідження передумов розробки вчення про спосіб вчинення злочинів; його поняття, сутність, елементи, із яких він складається та етапи формування;

– вивчення і аналіз слідчої, оперативної та судової практики в межах пізнання і використання даних про спосіб вчинення злочину;

– систематизація теоретичного й емпіричного матеріалу щодо способу вчинення злочину;

– аналіз та переосмислення теоретичних положень про спосіб вчинення злочину, їх корегування з урахуванням загальних теоретичних положень криміналістики, нових наукових розробок, а також положень і знань інших наук, зокрема, кримінального права і кримінального процесу, кримінології, психології та ін.;

– виявлення закономірностей процесів виникнення і відбиття в навколишньому середовищі інформації про спосіб вчинення злочину; дослідження джерел інформації, виявлення закономірностей виникнення, збереження і знищення інформації про спосіб вчинення злочину; визначення сучасних засобів і методів встановлення, накопичення і використання даної інформації у розкритті й розслідуванні злочину;

– уточнення співвідношення способу вчинення злочину та механізму злочину;

– розробка рекомендацій і визначення практичних шляхів реалізації даних про спосіб вчинення злочину у процесі розкриття й розслідування злочинів, їх місце у визначенні напрямів розслідування та його планування, побудови версій, визначення тактики окремих слідчих дій;

– уточнення змісту та співвідношення понять “спосіб вчинення злочину” і “спосіб протидії розслідуванню”.

Об'єктом дослідження є злочинна діяльність у її різноманітних проявах та діяльність правоохоронних органів з виявлення, розкриття й розслідування злочинів.

Предметом дослідження є закономірності формування і функціонування способів вчинення злочинів, їх різноманітні прояви, виявлення і визначення шляхів використання відомостей щодо способів їх вчинення та визначення на цій підставі засобів і методів правоохоронних органів для виявлення, розкриття й розслідування злочинів.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять діалектико-матеріалістичний метод як загальний метод наукового пізнання, що відбиває взаємозв'язок теорії та практики. Також застосовані інші загальнонаукові методи, зокрема, системний метод для пізнання кількісних характеристик цілісного об'єкта і предмета дослідження та окремих способів вчинення злочинів. Використання структурно-функціонального аналізу як методу дослідження дозволило дослідити зовнішні та внутрішні зв'язки, простежити їх динаміку та взаємодію при вивченні способів вчинення злочинів. За допомогою основних методів - спостереження, експерименту, аналізу результатів діяльності вивчено зміст та сутність способів вчинення злочинів. Порівняльно-правовий метод використано для порівняння кримінального, кримінально-процесуального законодавства України та інших країн, а також відомчих нормативних актів, що регулюють слідчу та оперативно-розшукову діяльність. Застосовувалися також соціологічні (анкетування) та статистичні методи.

Емпірична база дослідження складається з даних, отриманих у ході вивчення матеріалів 150 кримінальних справ, 100 довідок-меморандумів інформаційно-облікових систем, анкетування 1245 слідчих, 1155 оперативних працівників МВС України, 289 працівників регіональних управлінь інформаційних технологій МВС України, 3740 слухачів і студентів юридичних вищих навчальних закладів України, Росії та Білорусії, 908 викладачів юридичних закладів України, Росії, Білорусії, Казахстану, Молдови, а також 305 засуджених.

Наукова новизна одержаних результатів визначається насамперед постановкою і розглядом вперше в Україні на монографічному рівні проблеми природи способу вчинення злочинів, поняття і змісту способу вчинення злочинів у зв'язку із якісною зміною злочинності за сучасних умов, у яких здійснюється і розвивається злочинна діяльність, класифікації способів вчинення злочинів, обґрунтуванням можливості і необхідності використання результатів дослідження способів вчинення злочинів як теоретичного і практичного інструментарію пізнання явищ, що вивчаються у криміналістиці та у сфері боротьби зі злочинністю.

Новизна проведеного автором теоретико-емпіричного дослідження забезпечила можливість сформулювати принципові положення, найважливішими з яких є:

1. Вперше обґрунтовано взаємозв'язок категорій злочинної діяльності і способу вчинення злочину; визначено авторське поняття способу вчинення злочину як криміналістичної категорії, його структури і змісту; розкрито характеристику прояву способів вчинення злочинів в діяльності організованої злочинності; сформульовано співвідношення способу вчинення злочину і способів протидії розслідуванню; на основі аналізу сучасних способів вчинення злочинів сформульовано основні напрями прогнозування розвитку способів вчинення злочинів.

2. Удосконалено поняття процесу відображення способів вчинення злочинів у оточуючому середовищі, випадкового і закономірного характеру “відбитків” способів вчинення злочинів, кореляційної залежності між слідами; уточнено криміналістичну класифікацію способів вчинення злочинів; на основі аналізу сучасних засобів і методів встановлення, накопичення і використання інформації стосовно способів вчинення злочинів сформульовано пропозиції з удосконалення системи криміналістичних обліків за способом; запропоновано зміст і сутність способу вчинення злочину як складової частини злочинної діяльності.

3. Набуло подальшого розвитку бачення шляхів та форм практичної реалізації інформації про спосіб вчинення злочину під час визначення напрямів розслідування та його планування, прийняття рішень стосовно тактики окремих слідчих дій; здійснено подальший розвиток співвідношення способу вчинення і механізму злочину; додатково обґрунтовано необхідність дослідження способу вчинення злочину, його місця і ролі у зв'язку з якісною зміною злочинності за сучасних умов, у яких здійснюється і розвивається злочинна діяльність; конкретизовано недоліки практичної реалізації категорії “спосіб вчинення злочину” в системі криміналістичних обліків; викладено аналіз існуючих поглядів на спосіб вчинення злочину у криміналістиці, кримінальному праві та кримінальному процесі;

Практичне значення одержаних результатів зумовлене тим, що вони базуються на значному за обсягом соціологічному матеріалі і відбивають сучасну практику правоохоронних органів. Результати дослідження впроваджені в навчальний процес Національної академії внутрішніх справ України і використовуються під час вивчення курсу “Криміналістика” за темою “Криміналістична характеристика злочинів”, а також впроваджені в практичну діяльність Департаменту інформаційних технологій МВС України щодо підвищення ефективності використання у розслідуванні злочинів криміналістичних обліків за способом вчинення злочинів (акти впровадження від 3 січня 2005 року та 25 січня 2005 року).

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації оприлюднені на: міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми криміналістики” (2001 р., м. Донецьк); міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми протидії злочинності у сучасних умовах” (2003 р., м. Уфа); науково-практичній конференції Інституту заочного та дистанційного навчання НАВСУ (2004 р., м. Київ).

Особистий внесок здобувача. Окремі положення дисертації, які полягають у визначенні особливостей прояву способів вчинення окремих видів злочинів, викладені в статті у співавторстві із В.П. Бахіним (особ. внесок складає 0,2 д.а.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені у шести наукових публікаціях, п'ять із яких опубліковані у фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що поділяються на дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації - 232 сторінки, із яких 180 - основний текст, 20 - список використаних джерел (212 найменувань), 32 - додатки (9).

2. Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються мета і завдання дослідження, характеризуються методологічна основа, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані про їх апробацію.

Розділ перший “Поняття і сутність способу вчинення злочину” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Спосіб вчинення злочину як елемент злочинної діяльності” визначається, що спосіб вчинення злочину - не просто сума або якийсь комплекс поведінкових актів, а цілісна структура поведінки, що є певною системою. Як і будь-яка система, що має певну структуру, спосіб вчинення злочину утворюється із взаємопов'язаних елементів, актів поведінки, спрямованих на підготовку, вчинення і приховування злочину. Ці акти поведінки - дії, операції, прийоми - сполучаються за певною ієрархією і субординацією як частини цілеспрямованої вольової діяльності. У злочинній діяльності, як і будь-якій, виконавець має власну систему узагальнених способів дій, спрямованих на досягнення бажаного результату. Спосіб вчинення злочину безпосередньо пов'язаний з фізичними і функціональними можливостями людини, зумовленими багато в чому як самим характером злочину, так і зовнішніми умовами, за яких він вчинюється.

Розглядається злочинна діяльність як різновид діяльності людини, якій притаманні всі загальні соціально-психологічні якості. У процесі злочинної діяльності злочинці не створюють суспільно корисних цінностей, результати їхньої “праці” не корисні для суспільства, більше того, шкідливі для нього. Вивчення взаємодії особистості і ситуації, в якій приховується справжня причина злочину, дозволяє, з одного боку, дати оцінку структурно-соціальним якостям і установкам особистості, а з іншого - визначити роль і значення конкретних життєвих ситуацій у формуванні злочинних намірів і здійсненні злочинних актів. Таке вивчення дає змогу розглядати злочин не статично, а в динаміці, як процес, що розвивається і відбиває реакцію особистості на конкретну життєву ситуацію.

Головне місце в процесі вчинення злочину займає реалізація сформованого злочинного наміру, що втілюється в окремих практичних діях суб'єкта. Здійснюючи злочинний намір, він вивчає і аналізує низку обставин, за яких має діяти, зважає як на свої можливості, так і на спроможність осіб, з якими планує вчинити злочин. Як правило, на цьому етапі суб'єкт окреслює план своїх дій, обмірковує послідовність виконання деяких з них, готує знаряддя і засоби вчинення злочину, обирає певний спосіб їх застосування, продумує усунення можливих перешкод, способи маскування слідів злочину.

Спосіб дії як психологічна категорія визначається орієнтувальними, психічними і сенсомоторними особливостями суб'єкта. Серед чинників, що детермінують способи вчинення злочинів, чільне місце належить психічним якостям людини, які забезпечують певну незалежність поведінки особи від випадкових впливів та відбивають розумову і практичну самостійність. Індивідуально-психологічні особливості особистості зумовлюють здебільшого деталі способу вчинення злочину: специфічні дії, особливості виконання окремих дій, а також особливі прийоми та операції, яким властиві індивідуальні ознаки.

Спосіб, що характеризує діяльність злочинця, відбиває відповідну схему зв'язків та відносин елементів, які становлять єдину структуру злочинної діяльності. Спосіб входить до структури механізму злочину як частина функціональних зв'язків окремих його елементів. Співвідношення понять “механізму” та “способу” полягає в тому, що механізмом охоплюються всі взаємозв'язки, відносини, взаємодія всіх елементів злочинної події, а способом - лише частина. Певний механізм притаманний усьому злочину загалом, а спосіб характеризує лише діяльність злочинця. Водночас у механізмі конкретного злочину може бути не один, а два й більше способів його вчинення.

У підрозділі 1.2. “Категорія “спосіб вчинення злочину” і її місце в криміналістиці” підкреслюється, що у розвитку кожної науки важливу роль відіграють як наукові категорії, так і наукові поняття. Це стосується і визначення поняття “спосіб вчинення злочину”.

Узагальнення викладених у криміналістичній літературі підходів щодо дослідження понятійного апарату “способу вчинення злочину” дозволили авторові визначити спосіб вчинення злочину як систему взаємопов'язаних, спрямованих на досягнення мети злочину, дій суб'єкта (або утримання від них), що вчиняються з певною послідовністю, із застосуванням різних знарядь і засобів. Для криміналістичної характеристики способу вчинення злочину важливі насамперед ті його сторони, що відбиваються назовні, і відтак мають досить високий ступінь інформативності.

Спосіб вчинення злочину - це спосіб дій з готування, вчинення та приховання слідів злочину, що характеризує криміналістично-значимі дані про виконавця і застосовані ним засоби та можливості їх використання у розкритті та розслідуванні злочинів.

Спосіб вчинення злочину - це складна категорія, у якій відбиваються кримінально-правовий, кримінально-процесуальний, судово-психологічний і абсолютно криміналістичний аспекти. Криміналістичне розуміння способу вчинення злочину не може цілком збігатися з його розумінням в інших науках. Криміналістика вивчає спосіб вчинення злочину як складне явище об'єктивної дійсності, ґрунтуючись на пізнанні закономірностей його формування і відображення, причин і форм його повторюваності, детермінованості.

Вивчення способів вчинення злочинів набуває в криміналістиці значення структурного методу, оскільки пізнання способів вчинення злочину і їх типізація дозволяють зробити висновки, важливі для змісту кожної з частин і всієї науки загалом, а також значення методу пізнання істини у конкретній кримінальній справі - методу практичної діяльності, що йде від визначення способу вчинення злочину до його розкриття. Найповніше відомості про способи вчинення злочинів концентруються, групуються та узагальнюються в конкретних методиках розслідування злочинів. На цій основі виокремлюються чинники, під впливом яких способи розробляються, видозмінюються, повторюються стосовно визначених умов вчинення і видів злочинів. Наукове узагальнення і типізація способів вчинення злочинів є підґрунтям для розроблення й удосконалювання методів розкриття і розслідування злочинів, прогнозування появлення нових способів злочинних дій.

У підрозділі 1.3. “Зміст способу вчинення злочину” визначено, що злочинна діяльність у класичному вигляді містить такі стадії: дії суб'єктів з готування злочину; дії з безпосереднього вчинення злочину як спосіб реалізації злочинного задуму; дії винних з приховання наслідків вчиненого злочину. Кожній стадії також властиві свої способи вчинення злочинного задуму. Однак дії з приховання злочину можуть носити самостійний характер і не входити до загальної структури способу вчинення злочину, відбуватися після його вчинення, тобто реалізації способу, що включає в себе і прийоми приховання.

У діяльності з розкриття й розслідування злочинів особливе значення має вивчення кореляційних зв'язків способу вчинення злочину з такими елементами криміналістичної характеристики, як час, місце, обстановка, в яких відбиваються події злочину у всіх його послідовних фазах, наявний також кореляційний зв'язок між способом вчинення злочину і таким елементом криміналістичної характеристики, як особистість злочинця. Висока латентність сучасної злочинності багато в чому визначається загальноосвітнім рівнем злочинців, які володіють, зокрема, знаннями в галузі права й економіки. Вивчення елемента криміналістичної моделі злочинця уможливлює класифікувати його властивості та виокремити найхарактерніші і найвагоміші ознаки стосовно тієї чи іншої групи злочинців.

У змісті загального поняття способу вчинення злочину як наукової абстракції, утвореної на підставі виділення й узагальнення ознак способів вчинення конкретних злочинів, необхідно виокремлювати такі елементи: мотив і мету вчинення злочину; спосіб дій і практичні дії, прийоми, операції з готування, вчинення і приховання злочину, пов'язані між собою єдиною метою і мотивом; час і місце вчинення злочину; знаряддя і засоби, що використовуються для вчинення злочину і забезпечення його приховання в період досягнення злочинного результату; обстановка вчинення злочину; наслідки вчинених дій (бездіяльності) з досягнення злочинного результату; спрямованість дій (бездіяльності), прийомів, операцій з досягнення злочинного результату; зв'язок між вищезазначеними елементами.

Способи конкретних дій злочинця багато в чому визначаються і тією стадією, що відбиває процес вчинення злочину. Стадія безпосереднього вчинення злочину характеризується найактивнішою діяльністю, різноманітністю способів досягнення злочинної мети і залишає найяскравіші сліди як результати злочинних дій. Ці дії можуть мати психологічний характер і виявлятися у висловленні погроз, демонстрації зброї, фізичної сили, використанні особливостей місця, часу й обстановки, чинника раптовості. Значно за способами відрізняються дії фізичного характеру: нанесення ударів, заподіяння поранень, вчинення вбивства, використання різних знарядь і засобів, подолання фізичного опору, споювання жертви алкоголем або доведення до безпорадного стану іншим способом, руйнування перешкод, пред'явлення документів тощо.

Способи готування і вчинення злочину нерідко поєднуються зі способами його приховання: розробка і засвоєння легенди прикриття; виготовлення і придбання відповідних документів; підготовка місць для переховування чи переробки викраденого; швидкий збут викраденого; відпрацювання лінії поведінки співучасників під час слідства у випадку затримання або допитів у зв'язку з підозрою чи обвинуваченням у вчиненні злочину.

Спосіб вчинення злочину є найбільш динамічною і рухомою характеристикою, оскільки саме спосіб - безпосередня форма адаптації злочинців до соціальних умов, що змінюються. Особливий інтерес щодо їхньої новизни й актуальності мають способи вчинення нових для нашого кримінального законодавства злочинів, а також раніше відомих злочинів, але вчинених новими, більш кваліфікованими, малодослідженими з криміналістичних позицій способами.

У підрозділі 1.4 “Сліди і ознаки, що відбивають спосіб вчинення злочину” досліджено основні сліди і ознаки, що відбивають той або інший спосіб вчинення злочину, підкреслено їх значення для розкриття й розслідування злочинів.

Подія злочину - один із матеріальних процесів дійсності, що перебуває у зв'язку і взаємозумовленості з іншими процесами, подіями і явищами, відбивається в них і сам є відображенням якихось процесів. Будь-яка подія пов'язана зі змінами в навколишньому середовищі, і для того, щоб дізнатися про подію злочину, необхідно виокремити пов'язані з ним зміни. Лише за слідами, які досліджують у ході розслідування події, можна судити про його зміст. Закріплені у відповідних процесуальних документах відомості про сліди злочину стають джерелами судових доказів і уможливлюють одержання важливої криміналістично-значущої інформації про способи готування, вчинення і приховання злочину.

Інформативність матеріальних і ідеальних слідів залежить від виду вчиненого злочину, оточуючого середовища, характеру дій і поведінки суб'єкта. З часом у кожного злочинця виробляється притаманний лише йому стиль діяльності, який виявляється у вчиненні аналогічних злочинів з подібним способом і обставинами. Вивчаючи співвідношення автоматизованих і свідомих дій особи, можна певною мірою судити про якісь обов'язкові стійкі ознаки її поведінки під час вчинення нею злочину, а при введенні певної системності цих ознак можна більше або менше говорити про пошук злочинців за цими слідами.

Під час виявлення слідів злочину можна зробити висновок про використання підозрюваним певного способу вчинення злочину. І навпаки, знаючи і припускаючи, яким способом скористався злочинець, можна визначити, де і які сліди потрібно шукати для того, щоб викрити винного. Знання існуючих і передбачення можливих способів вчинення злочинів є засадами розробки і вдосконалення технічних засобів і тактичних прийомів, що мають за мету не лише виявлення слідів злочину і встановлення істини в її кримінально-правовому значенні, а і попередження можливостей вчинення злочинів.

Розділ другий “Спосіб вчинення злочину й організація діяльності з розслідування і попередження злочинів” складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Можливості виявлення ознак способу вчинення злочину і використання цих даних у розкритті і розслідуванні злочинів” визначається, що спосіб вчинення злочину як один з центральних елементів криміналістичної характеристики виконує важливу роль у формуванні фактичної інформації про подію злочину, оскільки через спосіб головним чином і виявляється процес відображення злочинного акту в навколишній обстановці.

Криміналістичними методами одержання необхідної інформації про спосіб злочину є насамперед слідчі дії, проведені в ході розслідування справи; призначення і проведення експертиз, а також використання слідчим інформації, отриманої не процесуальним шляхом.

Можливості для використання слідчим отриманих даних про спосіб злочину надзвичайно різноманітні і багатогранні. Основними напрямами використання слідчим даних про спосіб злочину є: встановлення і розкриття способу конкретного злочину як однієї з обставин, що підлягають доказуванню і входять у предмет доказування у конкретній кримінальній справі; аналіз змісту способу вчинення злочину для встановлення умислу, злочинних цілей, форми провини, усвідомленої активності злочинців з реалізації злочинних задумів; конструювання вихідної моделі злочинної діяльності, що найхарактерніше для початкового етапу розслідування за наявності мінімуму необхідної слідчому вихідної інформації; висування версій про сам спосіб, коли дані про нього фрагментарні і не характеризують спосіб з достатньою повнотою; висування версій про певних осіб або коло осіб, які вчинили злочин, що розслідується, і організацію пошуку злочинця і його співучасників; організація роботи з нерозкритих злочинів; визначення тактики окремих слідчих дій; планування і проведення окремих оперативно-розшукових заходів; оцінка зібраних доказів у їх сукупності; створення і використання інформаційно-пошукових систем і інформаційних банків даних на основі виявлених і зафіксованих слідів, що свідчать про спосіб вчинення злочину; встановлення за однаковими чи подібними способами вчинення кількох злочинів причетності до них тієї само особи.

Ефективність діяльності правоохоронних органів з розкриття, розслідування і попередження злочинів багато в чому залежить від ступеня забезпеченості її відповідною, накопиченою і систематизованою криміналістично-значущою інформацією. Такого роду відомості містяться в окремих криміналістичних обліках, що мають важливе інформаційне значення. Виявлення подібності ознак способів вчинених у різний час злочинів дозволяє, по-перше, судити про можливу кримінальну активність тієї само особи, по-друге, з'єднувати кримінальні справи в одне провадження і вести цілеспрямований пошук правопорушника на основі використання в комплексі інформації про кожен конкретний випадок.

На реалізацію цих теоретичних положень Головним Управлінням МВС України у м. Києві було видано Наказ від 26 серпня 1998 р. № 379, яким затверджено Положення про комп'ютерну інформаційну підсистему “Оріон - 3”. Проте, як показало вивчення практики і результати опитування працівників Департаменту інформаційних технологій МВС України, ефективність використання такої інформаційної системи виявилося нижчою, ніж передбачалось. Лише 1,7% опитаних відзначили високу ефективність використання обліку за способом вчинення злочинів, коли 48,5% - вказали на низьку його ефективність. Основними недоліками організації і використання цього виду обліку 72,3% опитаних назвали неповноту і необ'єктивність інформації, що надається для обліку, 56,4% - невідповідність теоретичних основ даного обліку до практичних можливостей його застосування, а 39,8% - невідповідність обліку до сучасних техніко-інформаційних можливостей рівня здійснення і використання.

Аналіз майже 100 кримінальних справ з квартирних крадіжок та 50 кримінальних справ з викрадень автотранспорту показав, що в переважній більшості з них практично немає даних для постановки на облік за способом вчинення, оскільки відсутні відомості про ознаки, що індивідуалізують спосіб.

Вивчаючи групи однотипних злочинів необхідно: формувати максимально вірогідну інформаційну модель конкретного виду злочину, про який зібрано найбільший обсяг ознак, що його характеризують; вивчити цю модель; порівняти наявні ознаки з обставинами інших подібних злочинів, тобто своєрідно екстраполювати узагальнену модель на індивідуальну модель кожного зі злочинних епізодів, знову виявлених і таких, що досліджуються. Таке екстраполювання дає можливість “передбачати” ще не виявлені факти і зв'язки між ними, забезпечує напрям розслідування, сприяє формуванню у суб'єкта розслідування переконання в тому, що злочини ймовірно вчинено однією особою.

У підрозділі 2.2. “Організована злочинність і спосіб вчинення злочину” підкреслюється, що криміналістику в організованій злочинності цікавлять своєрідність її структурних елементів дієвої й індивідуально-психологічної властивостей, закономірності їх формування, характер наявних взаємозв'язків між цими елементами для виокремлення криміналістично значущих рис, що дозволяють використовувати отримані знання у розкритті і розслідуванні злочинів.

Вирішуючи завдання швидкого і повного розслідування злочинів, викриття і притягнення до кримінальної відповідальності винних, криміналістика розробляє припустимі законом засоби і методи боротьби з організованою злочинністю. На практиці можливі два варіанти виявлення і розслідування таких злочинів: 1 - кримінальні справи порушуються за результатами реалізації матеріалів оперативної розробки, що містять відомості про діяльність саме організованих злочинних формувань; 2 - кримінальні справи порушуються за фактом вчинення злочинів стосовно конкретних осіб, якщо у слідчого й оперативних працівників немає даних про віднесення цих злочинів до організованої злочинності. У другому випадку винятково важливим є вивчення способу вчинення злочину, результати якого можуть вказати і вивести працівників правоохоронних органів на конкретне організоване злочинне угруповання.

Способи діяльності організованої злочинності визначаються критерієм її спеціалізації за певними видами незаконної діяльності. Однак, через розвиток організованої злочинності виявляється тенденція до розширення сфер діяльності й одночасно до переходу від спеціалізації до багатопрофільних структур. Тому організована злочинність - це не лише систематична повторюваність способів однорідних злочинів, а й водночас сукупність будь-яких діянь.

Якщо традиційні криміналістичні рекомендації, як правило, будувалися на основі дослідження механізмів розвитку злочинної поведінки, способів вчинення злочинів, типології окремих злочинців, то в боротьбі з організованою злочинністю повинні враховуватися насамперед такі чинники, як дислокація основних позицій, зайнятих особами, що входять у злочинні формування, їх соціальний стан, ділові, економічні, політизовані зв'язки на різних структурних рівнях. Це значною мірою визначатиме і способи вчинення злочинів, ознаки яких свідчитимуть про організований характер злочинності.

У підрозділі 2.3. “Співвідношення способу вчинення злочину і способів протидії розслідуванню” розкривається поняття протидії розслідуванню, визначається співвідношення між способом вчинення злочину і способами протидії. Дисертант вважає, що поняття “протидія розслідуванню” значно ширше, ніж поняття “приховання злочину”.

Спосіб приховання - це одна з форм протидії, що є системою дій або бездіяльності винної особи чи інших зацікавлених осіб, спрямованих на приховання самої події злочину, його злочинного характеру, участі в ньому злочинця, що здійснюється як під час вчинення злочину, так і після його закінчення.

У процесі розслідування кримінальних справ слідчий дуже часто зіштовхується з відкритою чи замаскованою протидією встановленню істини різних учасників кримінального судочинства і навіть осіб, які не мають безпосереднього відношення до розслідування. Така протидія може бути вільно обраною чи примусовою, активною чи пасивною, фізичною чи психологічною, спрямованою на приховання або пом'якшення провини. У більшості випадків сама конфліктність слідчої ситуації передбачає наявність протидії.

Протидія розслідуванню, що є видом людської діяльності, також як і спосіб вчинення злочину, детермінована об'єктивними і суб'єктивними чинниками. До об'єктивних чинників належать обстановка вчинення злочину, умови діяльності правоохоронних органів, які здійснюють розкриття і розслідування злочину. Серед суб'єктивних чинників визначальними виступають цілі такої протидії, що переслідує конкретна особа, властивості особистості, знання, вміння, навички, а в деяких випадках і посадове положення суб'єкта протидії.

У підрозділі 2.4. “Прогнозування розвитку способів вчинення злочинів” розкриваються можливості криміналістичного прогнозування появи нових способів вчинення злочинів.

Прогнозування появи нових і вдосконалення раніше застосовуваних злочинцями способів вчинення злочинів сприяє передбачуваній оцінці і усвідомленню дійсності, розумінню складної динаміки тих або інших процесів злочинної діяльності в майбутньому. Це уможливлює внесення своєчасних змін і в діяльність з розкриття, розслідування і попередження злочинів.

Основою криміналістичного прогнозування має бути насамперед аналіз процесу, як об'єктивні обставини, що змінюються, впливатимуть або можуть впливати на розвиток способу вчинення злочину. Прогноз майбутніх способів вчинення злочину дозволяє створювати рекомендації з вдосконалення тактики огляду місця події, допиту підозрюваного, обшуку і інших слідчих дій, провадження яких має на меті встановлення конкретного вчинення саме злочину, що розслідується, мотиву і мети злочину, особистості злочинця, слідів злочину тощо. На підставі прогнозів розвитку способів вчинення злочинів повинні розроблятися криміналістичні рекомендації передовсім попереджувального характеру, в них мають відбиватися пропозиції, спрямовані на вчинення комплексу заходів щодо попередження вчинення злочинів новим способом, недопущення можливостей виникнення нових обставин, що сприяють вчиненню злочину.

У підрозділі 2.5. “Використання даних аналізу способів вчинення злочинів і попередження злочинів” визначено, що попереджувальна діяльність правоохоронних органів не може здійснюватися без аналізу способів вчинення злочинів та врахування їх особливостей.

Завдання організації діяльності з попередження злочинів залежать від того, чи переслідується мета підготовки загально-попереджувальних заходів або вживаються заходи для попередження і припинення конкретного злочинного діяння. У першому випадку ці завдання полягають у вивченні й аналізі розкритих раніше злочинів, способів їх готування, вчинення і приховання, знарядь, засобів злочину і умов, що застосовувалися і сприяли їх вчиненню, а також узагальненні експертної практики для подальшого внесення у відповідні інстанції пропозицій про доцільність вживання заходів, що утрудняють (перешкоджають) вчинення аналогічних злочинів і полегшують швидке виявлення злочину та встановлення винної особи.

Попереджувальна діяльність з використанням даних криміналістичного попередження злочинів на основі вивчення способів їх вчинення, може розрізнятися за такими підставами: метою - попереджувальна діяльність може бути спрямована на виявлення і усунення умов, що сприяли даному злочину, на запобігання аналогічним злочинам, розроблення на основі узагальнення слідчої і експертної практики, проведених експериментів різних прийомів, засобів і методик попередження злочинів, встановлення ролі незлочинних правопорушень або нещасних випадків в прогнозуванні способів вчинення злочинів; формами відображення результатів попереджувальної діяльності; характером прийомів, засобів і методів, що використовуються і належать до криміналістичної техніки, тактики і окремої методики; об'єктами попереджувальної діяльності, якими можуть бути різні фактичні обставини, що мають значення для попередження правопорушень або іншої форми профілактики; належністю до судочинства, обсягом або характером матеріалів, що долучаються; застосованими методами пізнання.

Дані про обставини, що сприяють вчиненню окремих видів злочинів, вивчаються в межах криміналістичного вчення про спосіб вчинення злочину, до якого вони мають безпосереднє відношення. Вони детермінують спосіб вчинення злочину в певному середовищі, виступаючи як об'єктивні умови реалізації злочинного умислу суб'єкта злочину. Облік і аналіз даних про способи вчинення злочинів окремих видів дозволяє прогнозувати появу нових способів, визначати і розробляти криміналістичні засоби, що перешкоджають вчиненню таких злочинів або повністю виключають можливість їх вчинення прогнозованим способом.

Висновки

У висновках автор наводить узагальнене бачення основних результатів дослідження, а саме:

1. Визначається, що спосіб вчинення злочину є детермінованою суб'єктивними і об'єктивними чинниками системою (комплексом, сукупністю) взаємопов'язаних актів поведінки людини, містить в собі якісну характеристику злочинної дії (бездіяльності), в ньому відбиваються певні якості особистості злочинця, форма вини, мотив і мета злочину. У криміналістичному значенні спосіб вчинення злочину - це об'єктивно і суб'єктивно зумовлена система поведінки суб'єкта до, в момент і після вчинення ним злочину, що залишає різного роду характерні сліди зовні, які дозволяють за допомогою криміналістичних прийомів і засобів уявити сутність події, що відбулася, своєрідність злочинної поведінки правопорушника, його окремі особистісні дані. Найповніше відомості про способи вчинення злочинів концентруються, групуються і узагальнюються в конкретних методиках розслідування злочинів.

2. На формування способу вчинення злочину, що утворюється з взаємопов'язаних елементів, спрямованих на готування, вчинення і приховання злочину, суттєво впливають різні чинники, які можна поділити на зовнішні (присутні на момент готування і вчинення злочину в навколишньому середовищі, що не залежить від особи злочинця) і внутрішні (що визначаються самою особистістю злочинця).

3. Різні способи вчинення злочинів залишають сліди, що визначені і закономірно відбиваються в навколишній обстановці. Чим вагоміше чинники, що впливають на формування способу, виявляються в діях злочинця, тим більше криміналістичне значення слідів, які він залишає. Сліди злочину є об'єктивною ознакою використання злочинцем певного способу вчинення злочину і допомагають розпізнати цей спосіб у кожному конкретному випадку. Суть прогностичного значення ознак способу вчинення злочину полягає в можливості використання одержаних даних при висуненні слідчих версій про злочинця і його розшук, визначенні обізнаності і підготовленості особи, яка вчинила злочин, встановленні найбільш вірогідних місць знаходження слідів самого злочинця і застосованих ним знарядь злочину, використанні криміналістичного обліку злочинів за способом їх вчинення.

4. Способи діяльності організованої злочинності визначаються критерієм її спеціалізації за певними видами незаконної діяльності. Організована злочинність - це не лише систематична повторюваність способів однорідних злочинів, а й водночас - сукупність доволі різних діянь, що вчиняються характерними для конкретного злочинного угруповання способами.

5. Термінологічні сполучення “протидія розслідуванню” і “приховання злочину” не рівнозначні за змістом. Поняття “протидія розслідуванню” значно ширше, ніж поняття “приховання злочину”. Спосіб приховання - це одна із форм протидії, що є системою дій або бездіяльності винної особи чи інших зацікавлених осіб, спрямованих на приховання самої події злочину, його злочинного характеру, участі в ньому злочинця, що здійснюється як під час вчинення злочину, так і після його закінчення.

6. Прогнозування появи нових і вдосконалення способів вчинення злочинів, що раніше застосовувались злочинцями, сприяє передбачуваній оцінці і усвідомленню дійсності, з'ясуванню складної динаміки тих або інших процесів злочинної діяльності в майбутньому. Це уможливлює вносити своєчасні зміни і в діяльність із розкриття, розслідування і попередження злочинів.

7. Самостійним завданням криміналістики в попередженні злочинів є розроблення і застосування засобів, прийомів і методів виявлення та усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, а також засобів і прийомів, які перешкоджають вчиненню злочинів, зокрема - певним способом. Знання існуючих і передбачення можливих способів вчинення злочинів є підґрунтям розроблення і удосконалення криміналістичних технічних засобів не лише для виявлення слідів злочинів, а й для запобігання самій можливості їх вчинення.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Зав'ялов С.М. Актуальні проблеми способу вчинення злочинів за умов істотної зміни злочинної діяльності // Науковий вісник Нац. акад. внутр. справ України, 2000. - № 2. - С. 178-182. (у співав. з В.П. Бахіним, особ. внесок - 0,2 д.а.).

2. Зав'ялов С.М. Поняття способу вчинення злочинів // Науковий вісник Нац. акад. внутр. справ України, 2003. - № 4. - С. 90-93.

3. Зав'ялов С.М. Структура способу вчинення злочину // Бюлетень з обміну досвідом роботи органів внутрішніх справ МВС України: Науково-практичне видання, 2003. - № 150. - С. 34-37.

4. Зав'ялов С.М. Прогнозування виникнення і розвитку способів вчинення злочинів // Вісник Запорізького юридичного інституту. - Запоріжжя, 2003. - № 4. - С. 252-257.

5. Зав'ялов С.М. Про співвідношення способу вчинення злочину і способів протидії розслідуванню // Збірник наукових праць. - Донецьк: Донецький інститут внутрішніх справ при ДНУ, 2004. - № 1. - С. 227-232.

Размещено на Allbest.ru