Теоретичні проблеми Регламенту Верховної Ради України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні проблеми Регламенту Верховної Ради України

законодавчий влада регламент рада

Становлення України як правової держави, поряд з іншими чинниками, передбачає розвиток й удосконалення роботи її парламенту - Верховної Ради України.

Процес розвитку і вдосконалення законодавчої влади незалежної України пов'язується, в першу чергу, із реалізацією чинної Конституції України та вдосконаленням Регламенту Верховної Ради України.

Більшість теоретичних проблем Регламенту Верховної Ради України, яким керується у своїй постійній діяльності український парламент, залишається малодослідженими. У юридичній літературі основна увага приділяється юридичному процесу, що розглядається насамперед як судовий процес, хоча провідним видом юридичного процесу є, об'єктивно, парламентський процес. Проте дослідженню парламентського процесу в теорії конституційного права ще не приділено належної уваги, він залишається недостатньо вивченим юридичним явищем, складним за формою і змістом. Основним джерелом правового регулювання парламентського процесу, разом із Конституцією України, є Регламент Верховної Ради України, про який має бути прийнятий відповідний Закон.

У теорії конституційного права України досліджені тільки окремі елементи теоретичних основ Регламенту українського парламенту. Відсутній єдиний підхід до визначення поняття “Регламент Верховної Ради України”, недостатньо досліджена проблема стадій прийняття, внесення змін до Регламенту Верховної Ради України, невизначеними в повному обсязі залишаються структура та функції вказаного процесуального нормативного-правового акта, потребують дослідження проблеми реалізації (застосування) Регламенту Верховної Ради України.

Такі обставини й виняткове значення узагальнення і систематизації практичного та теоретичного матеріалу, накопиченого з окремих теоретичних проблем Регламенту Верховної Ради України, а також аналіз деяких теоретичних аспектів і проблем застосування відповідних процесуальних нормативно-правових актів у окремих державах, свідчать про актуальність теми даного дослідження, зумовлюють його наукову і практичну значимість. Пропозиції стосовно вдосконалення парламентського законодавства висуваються для більш широкого обговорення та подальшої перевірки.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося як складова частина планової науково-дослідної роботи відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Теоретичні проблеми реалізації Конституції України” (№ державної реєстрації 0196U012890).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є вирішення комплексу теоретичних і практичних проблем удосконалення Регламенту Верховної Ради України і механізму його реалізації, формулювання висновків.

Визначена мета наукового дослідження зумовила постановку й розв'язання таких завдань:

розкрити зміст понять “Регламент Верховної Ради України”, “функції Регламенту Верховної Ради України”, “реалізація Регламенту Верховної Ради України”, “механізм реалізації Регламенту Верховної Ради України”, “конституційно-правова відповідальність за порушення норм Регламенту Верховної Ради України”;

визначити основні риси Регламенту Верховної Ради України;

визначити стадії прийняття Регламенту Верховної Ради України і внесення до нього змін;

сформулювати концепцію структури Регламенту Верховної Ради України;

класифікувати та охарактеризувати функції Регламенту Верховної Ради України;

визначити форми реалізації Регламенту Верховної Ради України;

виокремити елементи механізму реалізації Регламенту Верховної Ради України;

вказати шляхи вдосконалення Регламенту Верховної Ради України;

охарактеризувати проблемні аспекти конституційної відповідальності за порушення норм Регламенту Верховної Ради України.

Об'єктом дослідження є теоретичні й практичні проблеми джерел конституційного права України.

Предметом дослідження в рамках визначеного об'єкта є теоретичні проблеми Регламенту Верховної Ради України.

Методологічною основою дослідження є загальнотеоретичні принципи та підходи, які забезпечують достовірність знань та вирішення визначених дослідником завдань. В роботі дисертантом використовується система загальнофілософських методів дослідження (діалектика, об'єктивність, історизм) - під час з'ясування змісту понять “Регламент Верховної Ради України”, “функції Регламенту Верховної Ради України”, “реалізація Регламенту Верховної Ради України”, “механізм реалізації Регламенту Верховної Ради України”, “конституційно-правова відповідальність за порушення норм Регламенту Верховної Ради України”; загальнонаукових методів (метод системного аналізу, структурно-функціональний, метод моделювання і прогнозування) - під час визначення юридичної природи Регламенту Верховної Ради України та його структури, виділення стадій порядку його прийняття, форм реалізації, а також визначенні загальних рекомендацій щодо вдосконалення Регламенту Верховної Ради України; спеціальних методів (формально-юридичний, порівняльно-правовий) - у дослідженні питань щодо виділення критеріїв для класифікації основних рис, функцій Регламенту Верховної Ради України та визначення основних рис конституційної відповідальності за порушення норм зазначеного нормативно-правового акта.

Комплексний підхід до використання вищезазначених наукових методів дозволив всебічно розглянути теоретичні проблеми Регламенту Верховної Ради України.

Науково-теоретичною базою дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених з теоретичних проблем регламентів парламентів (палат парламентів). Найбільш вагомий внесок у розробку деяких теоретичних проблем стосовно Регламенту Верховної Ради України був зроблений вітчизняними вченими: В.І. Борденюком, Г.С. Журавльовою, В.М. Кампо, Л.Т. Кривенко, В.Ф. Мелащенком, А.О. Нечитайленком, В.Ф. Погорілком, В.Я. Тацієм, Ю.М. Тодикою, О.Ф. Фрицьким, В.М. Шаповалом, Ю.С. Шемшученком та іншими науковцями. Структура і зміст Регламенту парламенту України досліджувалися не тільки в рамках науки, а й практиками парламентського процесу - народними депутатами Верховної Ради України ІІІ- го і VI-го скликань В.М. Асадчевим, В.В. Гаврилюком, Г.Ф. Гармашем, В.С. Ковалем, В.І. Коновалюком, В.Г. Матвєєвим, В.В. Носовим, В.С.Омелічем, О.Г. Пухкалом, З.В. Ромовською, С.В.Сасом, О.В. Турчиновим, та ін.

Зарубіжні та радянські вчені в різний час обговорювали деякі питання, що стосуються регламентів парламентів (палат парламентів) та регламентів інших органів, що входять до парламентської структури. Серед зарубіжних та радянських дослідників вказаної проблематики необхідно назвати роботи, авторами яких є: А.Г. Гузнов, П.П. Гуреєв, А.А. Кененов Д.А. Керимов, Д.А. Ковачев, Л.В. Лазарев, В.А. Мамаєв, В.О. Мамутов, Т.Е. Рождєственська, В.Є. Чиркін та ін.

В процесі написання дисертації також враховано загальнотеоретичні положення праць з конституційного права зарубіжних країн, теорії держави та права. У рамках загальної теорії юридичного процесу варто зазначити використані в даному дослідженні праці щодо реалізації правових норм російських дослідників: С.С. Алексєєва, А.М. Васильєва, Б.В. Дрейшева, Л.М. Завадської, В.В.Лазарева, В.С. Нерсесянца, А.С Піголкіна, В.Н. Протасова, Ю.С. Решетова, Б.О. Страшуна, Ю.О. Тихомирова, Ю.Г. Ткаченко, Л.С. Явича та ін.

Враховано концептуальні положення конституційного права щодо конституційно-правової відповідальності, викладені у роботах С.А. Авак'яна, Н.О. Бобрової, Т.Д. Зражевської, Н.М. Колосової, М.О. Краснова, Л.Т. Кривенко, Л.Р. Наливайко, Ю.О. Тихомирова, Ю.М. Тодики, В.Ф. Погорілка та ін.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою в Україні монографічною працею, яка присвячена комплексному дослідженню теоретичних проблем Регламенту Верховної Ради України. В цій дисертаційній роботі сформульована авторська концепція теорії Регламенту Верховної Ради України.

Наукова новизна одержаних результатів знайшла своє втілення в таких висновках та пропозиціях здобувача:

визначення поняття Регламенту Верховної Ради України як єдиного процесуального нормативно-правового акта, що встановлює порядок діяльності українського парламенту, має силу закону, особливий порядок прийняття, зміни і скасування;

класифікація рис Регламенту Верховної Ради України шляхом їх поділу на загальні та особливі та характеристика цих рис (див. стор. 7 автореферату);

концепція стадій регламентарного процесу в Україні, тобто порядку прийняття та внесення змін до Регламенту Верховної Ради України, який складається з чотирьох стадій: внесення законопроекту про Регламент Верховної Ради України (законодавча ініціатива); розгляд законопроекту в парламенті (в комітетах, на пленарних засіданнях) у трьох читаннях; прийняття Регламенту Верховної Ради України; підписання (Головою Верховної Ради України) без участі Президента України та офіційне оприлюднення Регламенту парламенту України;

концепція структури Регламенту Верховної Ради України: за структурою він є єдиним актом, який у цілому характеризується внутрішньою єдністю та узгодженістю, і складається з трьох частин: преамбули (вступу), основної частини і заключних положень;

визначення поняття функцій Регламенту Верховної Ради України як основних напрямів та видів його впливу на порядок діяльності парламенту України, на парламентсько-правові процесуальні відносини, що виникають між Верховною Радою України у взаємодії з іншими органами влади з метою забезпечення здійснення парламентом України своїх функцій і повноважень;

класифікація функцій Регламенту Верховної Ради України шляхом їх поділу за такими критеріями: за роллю, способами і засобами, за сферами впливу, за часом, за функціями парламенту тощо (див. стор. 10 автореферату);

визначення поняття реалізації Регламенту Верховної Ради України як діяльності уповноважених суб'єктів державної влади у формі використання, виконання, дотримання й застосування, закріплених Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України й іншими нормативно-правовими актами відповідними процесуально-правовими нормами і передбаченими ними повноваженнями цих суб'єктів;

концепція механізму реалізації Регламенту Верховної Ради України як системи елементів організаційного і нормативного характеру, що створюють умови для ефективної діяльності суб'єктів щодо використання, виконання, дотримання і застосування процесуально-правових норм, їх охорони і захисту;

концепція конституційно-правової відповідальності за порушення норм Регламенту Верховної Ради України, яка розглядається в двох аспектах: в об'єктивному аспекті як один із видів ретроспективної юридичної відповідальності, і в суб'єктивному аспекті (див. стор. 12 автореферату);

пропозиції щодо 1) вдосконалення порядку прийняття і внесення змін до Регламенту Верховної Ради України (зменшення кола суб'єктів права законодавчої ініціативи, закріплення права підписання відповідного закону за Головою Верховної Ради України тощо); 2) встановлення унормування з урахуванням положень Конституції України установчої, бюджетної і деяких спеціальних процедур (заслуховування Верховною Радою щорічних та позачергових послань Президента України, усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, розгляд питань про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях тощо); 3) удосконалення механізму реалізації Регламенту Верховної Ради України шляхом закріплення в зазначеному процесуальному нормативно-правовому акті інституту парламентської більшості, гарантування прав опозиції, удосконалення організації й роботи парламентських фракцій, комітетів, а також встановлення нових процедур: слухань у комітетах, годину запитань і відповідей Уряду України в парламенті тощо.

Практичне значення одержаних результатів. Положення та висновки, які містяться в роботі, можуть бути використані як вихідні рекомендації для вдосконалення законодавчих актів, що регулюють діяльність парламенту України, зокрема, при розробці проекту Закону України про регламент Верховної Ради України. Дослідження теоретичних проблем Регламенту Верховної Ради України та механізму його реалізації є важливим для вироблення й урахування загальних теоретичних положень з метою удосконалення зазначеного акта. Враховуючи важливість забезпечення принципу верховенства закону та стабільності Конституції України, розроблені автором пропозиції можуть бути використані під час здійснення парламентської реформи та вдосконалення конституційного процесу.

Матеріал, який міститься в дисертації, її висновки та теоретичні узагальнення можуть використовуватися в процесі викладання курсу “Конституційне право України”, а також спецкурсів “Державознавство”, “Парламентське право”. Він також може бути використаний в процесі подальших досліджень парламентського законодавства України.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були апробовані при її обговоренні на засіданнях відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, а також засіданнях кафедри конституційного та адміністративного права юридичного факультету Запорізького державного університету.

Теоретичні висновки та окремі положення, сформульовані в дисертації, доповідалися й обговорювалися на IV міжрегіональній науково-практичній конференції “Концепція формування законодавства України” (листопад 1999 р., м. Запоріжжя, тези опубліковано), засіданнях міжнародного “круглого столу”, присвяченого пам'яті професора К.Г. Федорова (травень 2000 р., Запоріжжя, матеріали опубліковано), міжнародній науковій конференції присвяченій пам'яті професора К.Г. Федорова (червень 2001 р., м. Запоріжжя, тези опубліковано), Всеукраїнській науково-практичній конференції (квітень 2003 р., м. Запоріжжя, матеріали опубліковано).

Крім цього, результати дисертаційного дослідження використовувалися автором у навчально-методичній роботі (при складанні робочих програм, методичних вказівок, читанні лекцій) на юридичному факультеті Запорізького державного університету.

Публікації. Основні положення дисертації викладено у семи наукових статтях, з них три - у фахових виданнях.

Структура дисертації визначена метою й завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

Загальний обсяг дисертації становить 209 сторінок, в тому числі список використаних джерел - 22 сторінки (343 посилання).

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, розкривається зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета та задачі дослідження, його об'єкт і предмет, а також методологічні та теоретичні основи дисертації. Розкривається наукова новизна теоретичних здобутків автора та практичне значення дисертації, зазначаються дані щодо апробації результатів дослідження, структури і змісту роботи.

Перший розділ - “Загальна характеристика Регламенту Верховної Ради України”, який складається з двох підрозділів, присвячений визначенню поняття Регламенту Верховної Ради України, дослідженню його юридичної природи, визначенню його місця в ієрархії нормативних актів та характеристики основних рис цього акта. Викладено підхід до тлумачення Регламенту Верховної Ради України. Діяльність з офіційного тлумачення норм зазначеного нормативно-правового акта входить до компетенції Конституційного Суду України, неофіційне тлумачення може здійснюватися будь-якими особами чи органами. В цьому розділі сформульовано концепцію стадій і порядку прийняття Регламенту Верховної Ради України та внесення до нього змін (регламентарний процес). Проаналізовано зарубіжний досвід регламентарного процесу.

У першому підрозділі “Поняття Регламенту Верховної Ради України та його основні риси ” висвітлено теоретичні підходи до визначення категорії “Регламент Верховної Ради України” та сформульоване відповідне поняття за новим підходом: визначення сутності, змісту й форми цього акта парламенту України.

На підставі аналізу окремих проблемних питань, розроблених наукою конституційного права, у даному дослідженні продовжується опрацювання теоретичних проблем визначення юридичної природи Регламенту Верховної Ради України, висуваються нові аргументи на підтвердження правильності або дискусійності тих чи інших положень, викладених в юридичній літературі. Зокрема, автор вважає дискусійними визначення Регламенту Верховної Ради України як підзаконного нормативно-правового акта або як окремої форми права.

Вважаємо, що Регламент парламенту України є за своїм змістом і суттю “законом конституційного характеру”. У дисертації в цьому зв'язку наводяться наступні аргументи. Регламент Верховної Ради України є законом: по-перше, за своєю суттю - це єдиний процесуальний нормативно-правовий акт; по-друге, за змістом - він встановлює порядок діяльності українського парламенту. Проте, з формальної точки зору (за його назвою) Регламент Верховної Ради України, звичайно, можна розглядати як підзаконний акт парламенту України. Таку позицію стосовно юридичної природи регламентів парламентів (палат парламентів) поділяють деякі вітчизняні й зарубіжні фахівці.

На підставі аналізу суті, змісту і форми Регламенту Верховної Ради України дисертант пропонує таке авторське визначення зазначеного нормативно-правового акта: Регламент Верховної Ради України - це єдиний процесуальний нормативно-правовий акт, що встановлює порядок діяльності українського парламенту, має силу закону, особливий порядок прийняття, зміни і скасування.

Здійснюючи класифікацію рис Регламенту Верховної Ради України, автор пропонує виокремити загальні та особливі риси цього акта.

Загальними рисами Регламенту парламенту України, які визначають його зміст, юридичну природу та структуру, є: його письмово-документальна форма, вольовий, офіційний характер, змістова єдність із Конституцією України, він встановлює права, обов'язки та порядок їх здійснення суб'єктами парламентсько-правових відносин, приймається Верховною Радою України в порядку, відмінному від порядку прийняття конституційних та звичайних законів, має визначені зовнішні реквізити (ознаки), публікується в спеціальних (офіційних) виданнях - Відомостях Верховної Ради України та газеті “Голос України”, його чинність поширюється у часі, по території, колу суб'єктів тощо.

Особливими рисами зазначеного акта, які характеризують предмет правового регулювання, структуру і час дії його норм, є: особливий предмет правового регулювання - це парламентсько-правові відносини, що виникають у процесі здійснення парламентом України процедур і функцій, передбачених Конституцією України; комплексність; стабільність; постійно діючий процесуальний нормативно-правовий характер тощо.

У другому підрозділі першого розділу “Порядок прийняття Регламенту Верховної Ради України і внесення до нього змін”, досліджуючи відповідну дискусійну проблему, дисертант виходить із загальноприйнятої концепції про поділ загальної процедури прийняття звичайних законів на стадії, оскільки регламентарний процес являє собою загальну процедуру, за винятком деяких особливостей. Процедура прийняття та внесення змін до Регламенту Верховної Ради України поділяється на чотири стадії:

внесення законопроекту про регламент Верховної Ради України (законодавча ініціатива);

розгляд зазначеного законопроекту в парламенті (у комітетах, на пленарних засіданнях), який складається з трьох читань;

прийняття Регламенту Верховної Ради України. Остаточне рішення щодо Регламенту парламенту України приймається простою, а не кваліфікованою більшістю голосів від конституційного складу Верховної Ради України;

підписання й офіційне оприлюднення Регламенту парламенту України. Підписує Регламент Верховної Ради України та зміни, які вносяться до нього, Голова парламенту України. Президент України участі в підписанні цього акта не бере. Регламент Верховної Ради України публікується в офіційних виданнях - “Відомостях Верховної Ради України” та газеті “Голос України”.

Удосконалення процедури прийняття та внесення змін до Регламенту Верховної Ради України як з точки зору її змісту, так і процедури розгляду є вкрай необхідним. Цей процес має пов'язуватися з реалізацією і дотриманням норм Конституції України шляхом прийняття Закону України “Про регламент Верховної Ради України”. За таких умов регламентарний процес буде включати чотири стадії. Перша стадія (законодавча ініціатива) включає внесення законопроекту про регламент Верховної Ради України, що закріплено за широким колом суб'єктів.

Вважаємо, що коло суб'єктів права законодавчої ініціативи щодо законопроекту про регламент можна закріпити виключно за народними депутатами України; скасувати норму про можливість внесення зазначеного законопроекту громадянами та юридичними особами через суб'єктів законодавчої ініціативи. Друга і третя стадії - розгляд законопроекту про регламент у парламенті та його прийняття - включатиме його обговорення у комітетах і на пленарних засіданнях, складатиметься з трьох читань. Обґрунтовується необхідність закріплення кворуму у вигляді більшості від конституційного складу Верховної Ради України при обговоренні законопроекту про регламент та прийнятті відповідного Закону України; можливість закріплення норми про кваліфіковану більшість (2/3 голосів народних депутатів від конституційного складу парламенту України) для прийняття Закону України про регламент Верховної Ради України. Четверта стадія - підписання й офіційне оприлюднення Закону України “Про регламент Верховної Ради України”. Вважаємо, що право підписання і офіційного оприлюднення зазначеного Закону варто закріпити за Головою Верховної Ради України, а не за Президентом України, що зумовить неможливість виникнення ситуації застосування Президентом України права вето щодо Закону України “Про регламент Верховної Ради України”.

Другий розділ “Проблеми структури і функції Регламенту Верховної Ради України”, який складається з двох підрозділів, присвячений обґрунтуванню концепції структури Регламенту Верховної Ради України. Дисертант провів порівняльний аналіз структури і змісту ряду законопроектів про регламент Верхової Ради України, поданих до розгляду парламенту України ІІІ-го і VI-го скликань, а також розглянув положення регламентів парламентів (палат парламентів) деяких зарубіжних країн. В цьому розділі визначається поняття функцій Регламенту парламенту України й сформульовані критерії класифікації та визначені види функцій зазначеного акта.

У першому підрозділі другого розділу “Структура Регламенту Верховної Ради України” аналізуються проблеми структури регламентів парламентів (палат парламентів). Автором сформульована концепція структури Регламенту Верховної Ради України, в основу якої покладено загальнотеоретичний підхід визначення структури Конституції України. Регламент Верховної Ради України складається з трьох частин: преамбули (вступних положень), основної частини й заключних положень.

Досліджені особливості структурних частин Регламенту Верховної Ради України. Особливістю преамбули, яка фактично закріплена в ст.1.0.2 Регламенту парламенту України, є те, що вона не винесена на початок зазначеного акта (перед його основною частиною), як прийнято за правилами юридичної техніки. Дана норма є нормою-дефініцією і встановлює, що Регламент парламенту України має силу закону.

Структурними елементами основної частини Регламенту Верховної Ради України є розділи, які поділяються на глави та статті. Зміст основної частини характеризується логічною побудовою, єдністю її елементів, високою юридичною технікою й високим ступенем нормативної розробленості. Проте, одним із недоліків основної частини Регламенту парламенту України є наявність застарілих і невідповідних Конституції України положень, які згодом мають бути усунені шляхом внесення відповідних змін і доповнень.

Остання структурна частина Регламенту Верховної Ради України - заключні положення, яка включає відповідний Розділ 11, - містить норму про правила обчислення строків, що застосовуються при визначення дотримання вимог Регламенту парламенту України стосовно законодавчої, контрольної, бюджетної та інших процедур парламенту України.

Автор підтримує концепцію способу викладення норм чинного Регламенту Верховної Ради України в аналітичному, а не лінійному, порядку. З цього питання приводяться такі аргументи. У разі внесення змін до Регламенту парламенту України, ці зміни стосуються тільки відповідних розділів чи глав і не змінюють загальної нумерації, що не потребує зайвих витрат часу та коштів. Аналітичний спосіб викладення норм Регламенту Верховної Ради України полегшує сприйняття й застосування його положень суб'єктами правореалізації.

Дослідження питань структури Регламенту парламенту України проводиться шляхом його порівняння із структурою проектів законів про регламент Верховної Ради України, що подавалися до розгляду Верховної Ради України ІІІ-го та VI-го скликання. Найбільш досконалим із цих законопроектів автор вважає проект в редакції від 11.06.1998 року № 0944. Не всі проаналізовані законопроекти складаються з трьох структурних частин (включають преамбулу, основну частину та заключні положення); не всі вони мають аналітичну нумерацію статей; в порівнянні з чинним Регламентом Верховної Ради України, майже всі зазначені законопроекти узгоджуються з Конституцією України й містяться норми, які врегульовують переважно усі види передбачених Основним Законом України процедур, повноваження щодо виконання яких покладені на Верховну Раду України; жоден з них не передбачає особливостей врегулювання необхідних питань у разі реорганізації структури Верховної Ради України й переходу до бікамерального парламенту на виконання рішення, яке було прийняте на всеукраїнському референдумі 16 квітня 2000 року.

Автором сформульовані пропозиції щодо вдосконалення Регламенту Верховної Ради України:

встановити нове правило, згідно з яким за пропозицією Голови Верховної Ради України, обговореною на засіданні Організаційної наради, Верховна Рада на початку кожної сесії після можливого скороченого обговорення визначає процедурним рішенням орієнтовну дату закриття даної сесії;

розширити коло питань, щодо яких проводять таємне голосування шляхом подачі бюлетенів, а саме: в разі надання згоди на призначення на посаду чи звільнення з посади, припинення повноважень посадових осіб (чи колегіальних органів), висловлення недовіри Верховною Радою України.

У другому підрозділі другого розділу “Функції Регламенту Верховної Ради України” дисертант на підставі загальнотеоретичного підходу визначає функції Регламенту Верховної Ради України” як основні напрями та види його впливу на порядок діяльності парламенту України з метою забезпечення здійснення ним своїх функцій і повноважень.

Обґрунтовується класифікація функцій Регламенту Верховної Ради України за такими критеріями: за роллю, способами і засобами, за сферами впливу, за часом, за суб'єктами реалізації, за функціями парламенту тощо. Аналізується зміст кожної функції Регламенту Верховної Ради України.

Основним критерієм пропонованої класифікації функцій Регламенту Верховної Ради України є поділ їх за роллю у регулюванні парламентсько-правових відносин. За цим критерієм можна розрізняти такі функції: функція встановлення порядку роботи парламенту, функція підтримання порядку роботи парламенту, функція вдосконалення порядку роботи парламенту, функція забезпечення, охорони, гарантування роботи парламенту тощо.

За способами й засобами впливу на парламентсько-правові відносини можна виділити законотворчу, установчу, бюджетну, контрольну, регулятивну, охоронну, інформаційну, програмну тощо. Ці функції є загальнопарламентськими.

За сферами впливу на парламентсько-правові відносини можна розрізняти об'єктні функції Регламенту Верховної Ради України: політичну, економічну, соціальну, культурну (ідеологічну) - з числа внутрішніх та зовнішні: зовнішньополітичну, зовнішньоекономічну тощо. За суб'єктами реалізації функції Регламенту Верховної Ради України можна поділити на функції, що реалізуються парламентом України, його органами, посадовими особами та народними депутатами та функції, в застосуванні яких беруть участь інші уповноважені на те органи державної влади та посадові особи. За часом дії функції Регламенту Верховної Ради України можна поділити на постійні та тимчасові. За формами роботи парламенту України можна виділити організаційні і правові функції Регламенту Верховної Ради України. За функціями парламенту України, тобто за напрямами й видами його діяльності, можна виокремити головні та інші функції Регламенту Верховної Ради України. До головних відносяться законодавча, установча та контрольна функції. Іншими функціями виступають об'єктні, зовнішньополітичні, зовнішньоекономічні функції тощо.

У третьому розділі “Проблеми реалізації (застосування) Регламенту Верховної Ради України”, який складається з трьох підрозділів, формулюється поняття реалізації Регламенту Верховної Ради України, визначаються її форми на підставі загальнотеоретичного підходу і аналізуються особливості кожної форми реалізації зазначеного акта. Обґрунтовується концепція механізму реалізації Регламенту парламенту України з розкриттям кожного її складового елементу. Досліджуються проблеми конституційно-правової відповідальності за порушення норм Регламенту Верховної Ради України.

Перший підрозділ третього розділу “Поняття і форми реалізації Регламенту Верховної Ради України” присвячений дослідженню поняття реалізації Регламенту Верховної Ради України. Результатом його є сформульоване відповідне авторське поняття: реалізація Регламенту Верховної Ради України - це діяльність уповноважених суб'єктів державної влади шляхом використання, виконання, дотримання й застосування закріплених Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України й іншими нормативно-правовими актами відповідних процесуально-правових норм і передбачених ними повноважень цих суб'єктів.

Аналізується зміст кожної форми реалізації Регламенту Верховної Ради України, серед яких виокремлено використання, виконання, дотримання й застосування норм зазначеного акта. Загальними особливостями, що характеризують форми реалізації Регламенту парламенту України, є такі: суб'єктами правореалізуючої діяльності не можуть бути громадяни та юридичні особи, а є тільки визначені суб'єкти (народні депутати України, Голова Верховної Ради України, заступники Голови Верховної Ради України, Президент України, Прем'єр-міністр України тощо); за умов реалізації інших нормативно-правових актів суб'єкти правореалізації можуть здійснювати як активні дії, так і утримуватися від них, натомість шляхом реалізації норм Регламенту Верховної Ради України майже всі форми його реалізації, за винятком дотримання, на практиці виявляються у здійсненні активних дій суб'єктами правореалізації.

У цьому підрозділі дисертант визначає і аналізує причини недосконалості Регламенту Верховної Ради України, серед яких називаються складність законодавчого процесу, відсутність в зазначеному нормативно-правовому акті закріплення поняття парламентської більшості, процедури її формування, інституту відповідальності парламентської більшості, ситуаційність її складу, недостатньо високий рівень партійної відповідальності в депутатських групах (фракціях), ігнорування положень Регламенту Верховної Ради України під час пленарних засідань парламенту України тощо. Сформульовані пропозиції щодо вдосконалення реалізації (застосування) Регламенту Верховної Ради України.

У другому підрозділі третього розділу “Механізм реалізації Регламенту Верховної Ради України” висвітлено підходи до визначення механізму реалізації Регламенту парламенту України та його складових елементів. Вони досліджуються на підставі виробленої в теорії права концепції, розробленої Ю.С. Решетовим.

Обґрунтовано авторський підхід до визначення механізму реалізації Регламенту Верховної Ради України, який розглядається у двох аспектах: організаційному та нормативному. До організаційного механізму відносяться суб'єкти правореалізації, політичні, економічні та технічні компоненти. Аналізуються зміст і особливості кожного елементу організаційного механізму реалізації Регламенту парламенту України. Особлива увага приділена нормативному механізму реалізації Регламенту Верховної Ради України, що визначається як комплекс взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів: сукупності актів парламентського законодавства, юридичних засобів (нормотворча техніка, тлумачення), засобів охорони й захисту (юридична відповідальність), юридичних процедур, форм і актів, які створюють комплекс можливостей для повноцінної реалізації, охорони й захисту Регламенту Верховної Ради України.

У третьому підрозділі третього розділу “Конституційно-правова відповідальність за порушення норм Регламенту Верховної Ради України” висвітлено проблеми співвідношення конституційно-правової відповідальності за порушення норм Регламенту Верховної Ради України з іншими видами відповідальності, передбаченими чинним законодавством України. Автор обґрунтовує визначення поняття конституційно-правової відповідальності за порушення норм Регламенту Верховної Ради України і пропонує розглядати її в двох аспектах: об'єктивному та суб'єктивному. В об'єктивному аспекті така відповідальність - це один із видів ретроспективної юридичної відповідальності, яка настає за конституційне правопорушення, вчинене суб'єктом парламентського права в минулому. У суб'єктивному аспекті конституційно-правова відповідальність за порушення норм Регламенту Верховної Ради України - це обов'язок суб'єкта правопорушення перетерпіти обмеження або позбавлення належних йому прав з боку компетентних державних органів (Верховної Ради України та її посадових осіб), що є реалізацією санкції порушеної норми.

Підставами притягнення до конституційно-правової відповідальності за порушення норм Регламенту Верховної Ради України є нормативні та фактичні умови, які встановлюються нормами Конституції України та самим Регламентом парламенту України. До складу конституційно-правового делікту за порушення норм зазначеного акта входять такі елементи: суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна сторона, об'єктивна сторона. Аналізується кожний з елементів складу конституційно-правового делікту та вказуються види деліктів. Досліджуються критерії класифікації конституційно-правової відповідальності за порушення норм Регламенту Верховної Ради України. Серед таких критеріїв називаються суб'єкти деліктів, механізм реалізації конституційно-правової відповідальності, строки її застосування тощо.

У висновках підбиті підсумки дисертаційної роботи, подані основні положення й результати проведеного наукового дослідження, узагальнені пропозиції щодо вдосконалення Регламенту Верховної Ради України.

Підкреслюється, що у дисертації запропоновано нове вирішення важливого наукового завдання, що виявляється у розробленні комплексу теоретичних і практичних проблем удосконалення Регламенту Верховної Ради України, механізму його реалізації, а також формулюванні пропозицій стосовно внесення змін і доповнень до цього акта.

Відзначається, що всі аналітичні дослідження, теоретичні висновки стосовно теоретичних проблем Регламенту Верховної Ради України та вироблені пропозиції базуються на вивченні нормативного та монографічного матеріалу не лише України, а й на аналізі досвіду врегулювання регламентами парламентів (палат парламентів) повноважень і процедур, здійснюваних цими органами, у зарубіжних країнах.

Дисертант сформулював основні теоретичні результати дослідження в наступний спосіб:

дано визначення понять “Регламент Верховної Ради України”, “функції Регламенту Верховної Ради України”, “реалізація Регламенту Верховної Ради України”, “механізм реалізації Регламенту Верховної Ради України”, “конституційно-правова відповідальність за порушення норм Регламенту Верховної Ради України”;

здійснено класифікацію рис Регламенту Верховної Ради України, функцій Регламенту Верховної Ради України, конституційно-правової відповідальності за порушення норм Регламенту Верховної Ради України.

У результаті дисертаційного дослідження здобувачем сформульовано концепції стадій регламентарного процесу в Україні, структури Регламенту Верховної Ради України.

Внесено пропозиції щодо вдосконалення структури і змісту Регламенту Верховної Ради України в такий спосіб:

Главу 6.9 “Тлумачення законів” чинного Регламенту Верховної Ради України має бути виключено на підставі ст.147 Конституції України.

Вважати недоцільним включення до Регламенту Верховної Ради України положень, які вже врегульовані Конституцією України, законами України, й тому вилучити чи повністю переробити Главу 4.1 “Народні депутати України” та Главу 9.8 “Про порядок дострокового припинення повноважень народного депутата України” чинного Регламенту парламенту України, в частинах, які дублюються вимогами Закону України “Про статус народного депутата України”, а також Главу 4.4 “Постійні комісії Верховної Ради” Регламенту Верховної Ради України, що співвідноситься із Законом України “Про комітети Верховної Ради України” тощо.

Включити до основної частини Регламенту Верховної Ради України нові глави і відповідні положення, які б врегулювали наявні в цьому акті прогалини, що стосуються:

а) установчих процедур щодо формування органів державної влади (окремі глави про призначення суддів Конституційного Суду України, обрання суддів безстроково, призначення на посади та звільнення з посад Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови та членів Рахункової палати, Голови Національного банку України, членів Ради Національного банку України, надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, керівника апарату Верховної Ради України тощо);

б) спеціальних процедур: про заслуховування Верховною Радою щорічних і позачергових послань Президента України, про усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), про дострокове припинення повноважень Президента України в разі неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я, про порядок розгляду звернень громадян; про здійснення повноважень щодо Автономної Республіки Крим; про розгляд питань про внесення змін до Конституції України та деякі інші;

Внести зміни до Розділу 9 Регламенту Верховної Ради України, зокрема: удосконалити бюджетну процедуру шляхом, по-перше, закріплення положення про те, що суб'єктом, який подає законопроект про бюджет, є Кабінет Міністрів України, а не Президент України; по-друге, привести у відповідність до Конституції всі строки проходження законопроекту про бюджет; удосконалити подальші стадії бюджетної процедури розгляду, прийняття, внесення змін і затвердження звіту про виконання Закону про бюджет тощо.

Література

1.Проблеми законодавчого процесу в проекті Закону України “Про регламент Верховної Ради України”// Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 7. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2000. - С. 216-222.

2.Теоретичні проблеми Регламенту Верховної Ради України // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 16. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. - С. 90-97.

3.Порівняльна характеристика структур Регламенту Верховної Ради України та Регламенту Національного Зібрання Республіки Вірменія: теоретичні проблеми // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 17. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. - С. 127-131.

4.До питання поняття “право”: філософсько-правовий аспект // Четверта міжрегіональна науково-практична конференція “Концепція формування законодавства України” (листопад 1999 року). - Запоріжжя, 2000. - С. 4-7.

5.Деякі теоретичні та практичні питання співвідношення діяльності Конституційного Суду України та Верховної Ради України в процесі законотворчості // Матеріали засідання міжнародного “круглого столу”, присвяченого пам'яті професора К.Г.Федорова (12 травня 2000 р.). - Запоріжжя, 2000. - С. 124-127.

6.Порядок прийняття Регламенту Верховної Ради України і внесення до нього змін: деякі теоретичні питання // Вісник Запорізького державного університету (юридичні науки). - 2001. - № 3. - С. 118-127.

7.Проблемні питання визначення поняття “реалізація Регламенту Верховної Ради України” // Актуальні проблеми державотворення в умовах адміністративної реформи: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 11-12 квітня 2003 р. м. Запоріжжя. - Запоріжжя

Размещено на Allbest.ru