Законність та обґрунтованість процесуальних рішень судді в порядку судового контролю у досудових стадіях кримінального процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ЗАКОННІСТЬ ТА ОБҐРУНТОВАНІСТЬ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ РІШЕНЬ СУДДІ В ПОРЯДКУ СУДОВОГО КОНТРОЛЮ У ДОСУДОВИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Спеціальність: Кримінальний процес, криміналістика та судова експертиза

ЧОРНОБУК ВАЛЕРІЙ ІВАНОВИЧ

Одеса, 2007 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Європейськими стандартами у галузі прав людини визнано, що найбільш ефективно права і свободи громадянина може захистити тільки суд. Конституція України 1996 року закріпила поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову, проголосила права і свободи людини найбільшою соціальною цінністю та поклала на судові органи обов'язок забезпечення цих прав і свобод.

Самостійною функцією судової влади в Україні після прийняття Конституції стало здійснення судового контролю за прийняттям посадовими особами та органами, що ведуть процес, рішень та проведенням дій, що суттєво обмежують конституційні права особи при розкритті та розслідуванні злочинів. Але діюче кримінально-процесуальне законодавство України лише в загальних рисах регулює діяльність судді щодо здійснення судового контролю.

Проблемам прийняття рішень посадовими особами, що ведуть кримінальний процес, за різних часів присвятили свої наукові розробки відомі юристи XIX ст. Л.Є. Владимиров, А.Ф. Коні та сучасні вчені С.А. Альперт, Ю.П. Аленін, Л.Є. Ароцкер, М.І. Бажанов, Т.В. Варфоломєєва, Н.В. Глінська, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубінський, B.C. Зеленецький, В.З. Лукашевіч, П.А. Лупинська, М.М. Михеєнко, О.Р. Михайленко, Ю.В. Манаєв, В.Т. Hop, І.Л. Петрухін, В.М. Савицький, М.С. Строгович, С.Ф. Шумілін та ін.

Після введення до кримінального процесу України нового напрямку діяльності суддів - судового контролю, в юридичній літературі в роботах В.І. Борисова, В.Д. Бринцева, Т.Б. Вільчик, Н.В. Глинської, Ю.М. Грошевого, Л.М. Давиденка та П.М. Каркача, B.C. Зеленецького, О.В. Капліної, Т.В. Каткової, І.М. Коз'якова, О.В. Кондратьева, Н.В. Куркіна, Л.М. Лобойка, В.Т. Маляренка, В.І. Мариніва, Є.О. Мірошниченка, В.П. Півненка, М.А. Погорецького, Л.В. Черечукиної, О.Г. Шило, М.Є. Шумило, Л.В. Юрченко та ін. висвітлюються окремі питання, що стосуються порядку та форми прийняття суддею рішень про арешт, обшук, продовження строків тримання під вартою, примусову виїмку, зняття інформації з каналів зв'язку, забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві.

Серед робіт цих авторів слід назвати ґрунтовні дисертаційні та монографічні дослідження В.Д. Бринцева, А.Р. Туманянц та Л.В. Черечукиної, присвячені проблемам здійснення судового контролю та судового порядку оскарження до суду процесуальних рішень, що приймаються на досудовому слідстві. Але ці проблеми було розглянуто ними ще до прийняття 21 червня 2001 р. змін та доповнень до КПК України, які привели у відповідність до вимог Конституції України положення кримінально-процесуального законодавства стосовно здійснення судового контролю у досудових стадіях кримінального процесу.

В Російській Федерації судовому контролю останнім часом присвятили свої кандидатські дисертаційні дослідження В.Н. Галузо, О.В. Ізотова, Н.А. Лопаткіна, М.Є. Пучковська, Н.А. Рябкова, І.Ю. Таричко, О.І. Цоколова, а також докторські дисертаційні дослідження - Н.Н. Ковтун, Н.Г. Муратова та ін. Але в Україні донині відсутні комплексні дослідження всієї багатопланової сукупності проблем судового контролю. Це обумовило актуальність теми дослідження і необхідність теоретичної розробки зазначених питань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану проведення наукових досліджень кафедри кримінального процесу Харківського національного університету внутрішніх справ.

Тема дисертаційного дослідження відповідає тематиці п. 1.1 Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних наукових досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 pp., затверджених наказом МВС України № 635 від 30.06.2002 p., а також п. 6.6 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 pp. (протокол № 3 від 23.03.2001р., схвалений вченою радою НУВС).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення чинного законодавства і практики його застосування органами досудового розслідування і суддями, узагальнення основних положень праць науковців здійснити всебічний і комплексний аналіз найбільш актуальних і важливих проблем судового контролю у досудових стадіях кримінального процесу, визначення ознак рішень судді, які обмежують конституційні права громадян при розслідуванні злочинів, та рішень судді щодо розгляду скарг учасників процесу на дії та постанови посадових осіб та органів, що ведуть процес у стадії порушення кримінальної справи та досудового розслідування.

Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі основні задачі:

- на основі історично-порівняльного аналізу становлення та розвитку інституту судового контролю за досудовим розслідуванням визначити сутність та зміст судового контролю за прийняттям рішень у досудових стадіях кримінального процесу;

- охарактеризувати рішення органів досудового слідства, які є об'єктом судового контролю;

- визначити правову природу, класифікацію рішень судді у досудових стадіях кримінального процесу та розробити механізм їх прийняття;

- визначити правові якості та порядок прийняття процесуальних рішень суддею за поданням слідчого і прокурора;

- надати характеристику рішень судді, які приймаються по скаргах учасників процесу при розслідуванні злочинів;

- визначити основні напрямки удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування у галузі здійснення судового контролю за рішеннями та діями органів розслідування.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері кримінального процесу у зв'язку зі здійсненням суддею повноважень судового контролю.

Предметом дослідження є процесуальні рішення судді у досудовому провадженні і правові норми, які регулюють їх прийняття, порядок звернення органу дізнання, слідчого і прокурора до суду з клопотанням про прийняття рішень, що суттєво обмежують конституційні права громадян, а також порядок оскарження до суду учасниками процесу рішень і дій органів розслідування.

Методи дослідження. Застосування методів обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми у єдності їх юридичної форми і соціального змісту. Для досягнення поставленої мети та наукової об'єктивності результатів дослідження обрано діалектичний підхід наукового пізнання та комплекс сучасних загальнонаукових та соціальних методів, що застосовуються в юридичній науці:

- формально-логічний метод застосовувався для визначення поняття сутності судового контролю;

- історично-правовий метод використовувався для дослідження історичних форм і розвитку судового контролю;

- метод юридичного аналізу - для визначення поняття та якостей рішень посадових осіб та органів, що ведуть процес;

- за допомогою порівняльно-правового методу було досліджено норми вітчизняного законодавства і правові норми інших держав у сфері здійснення окремих видів судового контролю.

Метод опитування та статистичного аналізу емпіричного матеріалу використовувався для визначення пріоритетних форм здійснення судового контролю та прийняття суддею рішень із конкретних питань.

Науково-теоретичну базу дослідження становили наукові праці з філософії, теорії держави і права, історії, логіки, криміналістики, судової психології, загальної психології, конституційного права, кримінального та кримінально-процесуального права.

Нормативною основою дослідження є Конституція України, чинні законодавчі та нормативно-правові акти України, які регламентують діяльність органів досудового слідства і суддів, постанови Пленуму Верховного Суду України, аналітичні матеріали, статистичні довідки, що стосуються досліджуваної проблематики. З окремих питань використовувалися законодавства інших країн та ряд міжнародно-правових актів, які стосуються судового захисту прав людини. Автор дослідження звертався також до актуальної політико-правової публіцистики, на сторінках якої дискутується багато питань, пов'язаних із доцільністю та ефективністю уведення в Україні інституту судового контролю та підвищення якості суддівських рішень.

Достовірність та обґрунтованість висновків автора підтверджується емпіричними даними, отриманими в процесі вивчення правової статистики, матеріалів 225 кримінальних справ та судових проваджень, анкетування 85 слідчих, 77 прокурорів, 95 суддів та власним досвідом роботи на посадах слідчого упродовж 5 років, адвоката - 4 років, судді - 6 років.

Такий підхід дав можливість авторові з урахуванням потреб науки і практики обґрунтувати свої висновки і надати пропозиції щодо вдосконалення норм кримінально-процесуального законодавства, які забезпечать прийняття суддею законних та обґрунтованих рішень в порядку судового контролю у досудових стадіях кримінального процесу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній науці комплексним дослідженням, присвяченим аналізу правової природи та якостей процесуальних рішень судді, які приймаються в порядку судового контролю за рішеннями і діями посадових осіб та органів, що ведуть кримінальний процес.

Визначенню напрямків такого контролю та його значення для забезпечення конституційних прав громадян при провадженні досудового слідства.

На основі здійсненого дослідження сформульовано низку теоретичних висновків та пропозицій, що мають певну наукову новизну і безпосереднє практичне значення, а саме:

Уперше:

- з метою узгодження кримінально-процесуального законодавства України з європейськими стандартами та законодавствами країн СНД запропоновано передбачити у КПК вичерпний перелік рішень, які приймаються виключно судом у досудовому провадженні, та дій і рішень органів розслідування, які можуть бути оскаржені в суді до закінчення досудового розслідування;

- закріпити у КПК положення про можливість розгляду суддею подання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття обвинуваченого або підозрюваного під варту, з яким не погоджується прокурор, з обов'язковою участю прокурора при розгляді такого подання суддею.

Удосконалено:

- механізм прийняття суддею рішень в порядку судового конторою, який має підвищити гарантії прав учасників процесу і забезпечити реалізацію принципу змагальності при розгляді скарг зацікавлених осіб;

- поняття “подання слідчого і прокурора”, шляхом запропонування його процесуальної форми та процесуального порядку звернення із цим поданням до суду;

- визначення понять законності та обґрунтованості рішень судді, які приймаються в порядку судового контролю;

- набуло подальшого розвитку: положення щодо визначення правової природи та сутності судового контролю;

- висновок, що судовий контроль здійснюється у стадії порушення кримінальної справи та досудового розслідування у двох напрямках: попереджувальному - прийнятті законних і обґрунтованих рішень за поданнями органів розслідування, які унеможливлювали б порушення конституційних прав і свобод громадян;

- подальшому - перевірки законності дій і рішень, прийнятих органами розслідування, які оскаржені учасниками кримінального процесу, та усуненні допущених помилок;

- визначення співвідношення понять обґрунтованості і вмотивованості рішень судді та значення внутрішнього переконання судді та чинників, які впливають на формування такого переконання у прийнятті рішень, меж обґрунтування рішення судді в залежності від стадії кримінального процесу та приводів їх прийняття;

- пропозиція закріплення у КПК поняття такого виду доказів, як “протоколи з відповідними додатками, складеними за результатами оперативно-розшукових заходів”, оскільки при прийнятті рішення про обшук судді найчастіше спираються саме на такі протоколи. Тому запропоновано у КПК передбачити їх вичерпний перелік та вимоги, які відповідають;

- положення про необхідність передбачити у КПК процесуальний порядок прийняття рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту осіб, які за Конституцією та іншими законами України, мають додаткові гарантії недоторканності;

- положення щодо необхідності надання особам, які оскаржують до суду рішення органів досудового розслідування, права знайомитися за їх бажанням з матеріалами, що обґрунтовують оскаржене рішення, і отримувати копії цих постанов;

- пропозиції щодо доцільності створення в судах служби досудових питань та введення посади слідчих суддів;

- удосконалення правового статусу особи, підозрюваної у скоєнні злочину;

- розроблено і направлено до Верховної Ради України пропозиції щодо необхідності врегулювання кримінально-процесуальним законом відповідно до рішення Конституційного суду від 30.01.2003 р. процедури оскарження до суду постанови про порушення кримінальної справи стосовно певної особи, які були враховані при прийнятті доповнень до КПК України від 22 .12.06 р.

Практичне значення одержаних результатів, викладених в дисертації, полягає в тому, що сформульовані й обґрунтовані у ній висновки, пропозиції і рекомендації можуть бути використані:

- у правотворчій діяльності - для вдосконалення положень чинного Кримінально-процесуального кодексу України, при розробці Проекту Кримінально-процесуального кодексу України в частині правового регулювання прийняття рішень суддею в порядку судового контролю;

- у сфері науково-дослідної діяльності - основні положення і висновки дисертації можуть бути використані для подальшої розробки процесуальних аспектів інституту судового контролю за досудовим слідством і проблем законності і обґрунтованості процесуальних рішень посадових осіб, що ведуть кримінальний процес;

- у діяльності - використання одержаних результатів і розробок дозволить удосконалити взаємодію між слідчим, прокурором і суддею, підвищити якість та ефективність їх діяльності із прийняття рішень, що суттєво обмежують конституційні права і свободи громадян;

- у навчальному процесі - матеріали дисертаційного дослідження можуть використовуватися при викладанні дисципліни “Кримінальний процес”, а також при розробці навчально-методичної літератури.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки та рекомендації дисертації доповідалися на міжнародному симпозіумі “Україна і Росія:

- актуальні проблеми адаптації правових систем” (Одеса, Одеська національна юридична академія, 19 червня 2002 р.);

- на науково-практичній конференції “Проблеми сучасної юридичної науки в дослідженнях молодих вчених” (Харків, НУВС, 20 червня 2003 р.);

- на Міжнародному семінарі “Безпека в Причорноморському регіоні: погрози та протидія” (Одеса, Одеська національна юридична академія, 8 квітня 2004 p.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладені у шести статтях, п'ять із яких опубліковані у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України. Структура роботи обумовлена метою і задачами дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що мають одинадцять підрозділів, висновку, списку використаних джерел (274 найменування) та додатку. Загальний обсяг дисертації складає 211 сторінок, із них основного тексту - 178 сторінок, список використаних джерел - 24 сторінки, додаток - 9 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується вибір теми, ії актуальність і значимість для розвитку науки кримінального процесу та правозастосування, визначаються її зв'язок з науковими планами і програмами, мета і задачі, об'єкт і предмет дослідження, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дослідження.

Перший розділ “Загальна характеристика прийняття рішень суддею в порядку судового контролю” складається з чотирьох підрозділів і присвячений визначенню сутності судового контролю у сучасний період реформування кримінально-процесуального законодавства і якостей рішень судді, які приймаються у порядку судового контролю.

У підрозділі 1.1 “Порівняльно-правовий аналіз розвитку інституту судового контролю у кримінальному процесі” на основі простежування основних етапів створення і розвитку цього процесуального інституту у вітчизняному і закордонному законодавствах, робиться висновок, що він базується на загальних нормах міжнародного права, закріплених у міжнародних актах з прав людини та в рішеннях Європейського суду з прав людини. Порівняльний аналіз норм кримінально-процесуального права закордонних країн (Великої Британії, Німеччини, Франції, США, Росії та ін.) дозволяє дійти висновку, що основні рішення досудового провадження, які суттєво обмежують основні права людини і громадянина, закріплені у Конституції, можуть бути обмежені тільки за рішенням суду. Досвід функціонування судового контролю у закордонних країнах, перевірений багаторічною практикою, може бути запозичений при конструюванні відповідних норм нового кримінально-процесуального законодавства України.

У підрозділі 1.2 “Судовий контроль за прийняттям рішень у досудовому провадженні” досліджено проблеми сучасного стану судового контролю у досудових стадіях кримінального процесу.

Підтримана точка зору Ю.М. Грошевого, В.Д. Бринцева та ін. щодо необхідності введення до штату судових органів посади слідчих суддів. Оскільки судовий контроль є інша, допоміжна по відношенню до правосуддя форма здійснення судової влади, то слідчі судді мають скласти окрему гілку судової влади, яка здійснюватиме контроль за законністю та обґрунтованістю дій і рішень органів досудового розслідування, що суттєво обмежують конституційні права громадян. Пропонується закріпити в законі процесуальний статус та повноваження слідчих суддів і створення в судах служби з досудових питань.

Розгляд класифікації рішень судді дозволяє вважати, що за своїм характером і призначенням судовий контроль здійснюється у двох напрямках попереджувальному і подальшому.

Запропоновано передбачити у КПК вичерпний перелік рішень судді в порядку судового контролю як попереджувального, так і подальшого характеру, узгоджений з міжнародними стандартами і рішеннями Конституційного суду № 3 РП/ 2003 від 30.01.2003 р.

У підрозділі 1.3 “Рішення органів досудового розслідування як об'єкти судового контролю” досліджена правова природа рішень органу дізнання, слідчого і прокурора, які приймаються у досудовому провадженні.

На підставі аналізу праць М.І. Бажанова, Ю.М. Грошевого, О.Я. Дубинського, П.А. Лупинської Ю.В. Манаєва та ін., що присвячені проблемам соціальної і правової природи кримінально-процесуальних рішень, обговорюються сутність і класифікація рішень органів досудового розслідування, які є об'єктом судового контролю.

Серед них можна виокремити дві групи:

1) рішення органу дізнання, слідчого, погоджені з прокурором або самого прокурора, висловлені у формі подання, з яким вони звернулися до суду;

2) рішення органів розслідування, висловлені у формі постанови.

Доведено, що рішення першої групи, висловлені у формі подання, не мають притаманної для усіх процесуальних рішень ознаки - обов'язковості для виконання іншими посадовими особами й органами. Подання слідчого, органу дізнання, з яким він звертається до прокурора за згодою, а потім до суду - це його рішення з правових питань, що виникли при розслідуванні ним справі, а остаточне рішення, обов'язкове для виконання, приймає судця після розгляду подання у судовому засіданні.

Розроблено процесуальну форму подання слідчого (органу дізнання), погодженого з прокурором, і наведено пропозиції закріплення ії в окремій нормі КПК України.

До другої групи рішень, що є об'єктом судового контролю, виносяться рішення органів розслідування, які висловлені у формі постанови і оскаржені до суду зацікавленими особами у встановленому законом порядку.

У зв'язку з тим, що рішення слідчого про закриття кримінальної справи зі звільненням особи від відповідальності на підставі ст.ст. 7-11-1 КПК має проміжний характер і не має ознаки обов'язковості для виконання, запропоновано висловити його у формі подання, а не постанови.

На підставі аналізу існуючих у процесуальній науці положень, викладених у роботах Н.В. Глинської, О.Я. Дубинського, В.С. Зеленецького, М.І. Кулагіна, Н.Г. Муратової та ін. щодо змісту рішень органів розслідування, які є об'єктом судового контролю, визначено, що це висловлені у письмовій формі застосовчі акти, які пов'язані з обмеженням основних конституційних прав учасників процесу. Ці правозастосовчі акти мають відповідати вимогам, визначеним у кримінально-процесуальному законі, вимогам, які випливають із принципів кримінального процесу справедливості, повноти, всебічності, об'єктивності, своєчасності.

У підрозділі 1.4 “Правова природа, класифікація та механізм прийняття рішень суддею у досудових стадіях кримінального процесу” визначена сутність процесуальних рішень судді в залежності від приводів їх виникнення (звернення у формі подання посадових осіб, що ведуть процес або надходження скарги учасників процесу); досліджені етапи прийняття рішень у порядку судового контролю. До першого етапу відносяться збір та оцінка інформації, яка приводить до висновку про наявність чи відсутність обставин і ознак, необхідних для прийняття рішення, до другого - прийняття рішення на підставі внутрішнього переконання і отриманої інформації. Аналіз розроблених Ю.М. Грошевим іще у 1979 р. складових механізму прийняття суддею рішення, як результат пізнання й оцінки суддями певних фактів у їх правовому і моральному розумінні, яким завершується розгляд справи у відповідній стадії процесу дозволить довести, що рішення судді в порядку судового контролю має іншу природу. Це, як правило, проміжне рішення, яке спрямоване на розв'язання певних задач досудового розслідування. Воно обумовлене специфікою стадій досудового провадження, яка має вираження у необхідності прийняття рішення в умовах обмеженості інформації і часу, на підставах фактичних даних, які були отримані не суддею безпосередньо, а іншими суб'єктами доказування, і висловленими у процесуальних актах.

Другий розділ “Правові якості та порядок прийняття процесуальних рішень суддею за поданням органу дізнання, слідчого і прокурора” складається із чотирьох підрозділів і присвячений сутності та процедурі прийняття рішень суддею за ініціативою органів розслідування.

У підрозділі 2.1 “Законність та обґрунтованість рішень судді про обрання запобіжного заходу взяття під варту” проаналізовано вимоги міжнародних актів з прав людини, Конституції та діючого КПК України, в яких закріплене виключне право суду вирішувати питання про обрання запобіжного заходу взяття під варту. В роботі доведено, що цей найбільш суворий запобіжний захід застосовується частіше, ніж того потребують інтереси суспільства. Пропонується доповнити КПК такими альтернативними запобіжними заходами, як передача під нагляд міліції, відсторонення від посади, домашній арешт. Ці запобіжні заходи, як і взяття під варту, мають застосовуватися тільки за постановою судді, оскільки вони суттєво обмежують право особистості на свободу.

Звертається увага на необхідність розв'язання дискусійного питання про можливість ознайомлення підозрюваного, обвинуваченого та їх захисника з матеріалами кримінальної справи, які обґрунтовують необхідність обрання суддею запобіжного заходу - взяття під варту. Доведено, що таке право відповідає міжнародним стандартам у галузі прав людини та принципам змагальності і забезпечення особі права на захист, тому запропоновано закріпити в КПК України це положення.

Наведені пропозиції щодо можливості розгляду суддею подання слідчого про обрання запобіжного заходу взяття під варту, якщо із цим поданням не погодився прокурор.

Рішення судді про обрання запобіжного заходу - взяття під варту - має бути обґрунтованим доказами, які оцінені суддею при розгляді подання у судовому засіданні. При цьому суддя має перевірити, чи є у справі докази, які вказують на вчинення злочину особою, стосовно якої обирається запобіжний захід, оцінити ці докази кожний окремо і у їх сукупності, визначити їх допустимість та достатність. Визначено, що до обґрунтованості рішення про обрання запобіжного заходу - взяття під варту - слід віднести мотиви судді, з яких він не погодився з доводами сторони захисту, висунутими під час розгляду подання. Обізнаність підозрюваного, обвинуваченого та їх захисника у підставах та мотивах прийняття суддею рішення про взяття під варту дозволить їм належним чином реалізувати своє право на апеляційне оскарження такого рішення.

У підрозділі 2.2 “Процесуальні вимоги до рішення судді про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою” визначено, що згідно зі статистичними даними Верховного Суду України кожний четвертий заарештований обвинувачений знаходиться під вартою більше ніж два місяця, і строки його подальшого тримання під вартою продовжуються суддями на підставі подання слідчого, погодженого з прокурором.

Тому питання законності та обґрунтованості рішень судді про продовження такого строку має важливе значення у правовий практиці. Вивчено 199 кримінальних справ, які розслідувалися в різних регіонах України, і по них суддями вирішувалося питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого. Визначено причини, які обумовили необхідність продовження тримання особи під вартою:

1) необхідність виконання значного об'єму слідчих і процесуальних дій по складних та багатоепізодних справах - 47%;

2) необхідність витребування документів, що характеризують особу - 10%;

3) необхідність проведення судово-психіатричної експертизи - 38%;

4) інші - 5%. Також визначено етапи, механізм прийняття такого рішення та питання, які суддя має перевірити і дати відповідну юридичну оцінку.

Аналіз рішення Європейського суду з прав людини та положення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.) дає змогу визначити, що особа, яка утримується під вартою, повинна мати можливість порушувати клопотання через розумні інтервали часу про оспорювання свого утримання під вартою у таких випадках, коли після прийняття рішення судом про продовження строку тримання під вартою процесуальні та слідчі дії з обвинуваченим тривалий час не проводяться. Цим положенням запропоновано доповнити КПК України. Доведено, що обвинувачений та його захисник за їх клопотанням мають право ознайомитись із поданням слідчого і постановою судді про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.

У підрозділі 2.3 “Характеристика рішень судді про виконання слідчих дій, які обмежують конституційні права учасників процесу” на підставі аналізу КПК країн СНД, вітчизняного законодавства та зарубіжного досвіду визначено, які слідчі дії мають проводитися за постановою судді, і запропоновано закріпити їх вичерпний перелік в окремій статті КПК, до якого окрім уже існуючих додати: відібрання зразків для експертного дослідження у разі відсутності згоди особи на проведення таких дій; ексгумація трупа.

Досліджено чинники, що впливають на свідомість судді, який приймає рішення про необхідність проведення слідчої дії: оцінка суддею обґрунтованості підстав проведення слідчої дії, про яке у своєму поданні клопоче слідчий, потребує особливої виваженості, ретельного урахування значного об'єму інформації, частина якої має вірогідний характер, а також обстановку, в який діє слідчий на певному етапі розслідування.

Визначено і проаналізовано, які саме фактичні дані, отримані в результаті оперативно-розшукової діяльності, можна вважати підставами для прийняття рішення про проведення обшуку. Вважається, що рішення про проведення обшуку може бути обґрунтовано тільки тими фактичними даними, які передбачені у ч. 2 ст. 65 КПК, зокрема протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукової діяльності, і пропонується доповнити КПК статтями, які регулювали б порядок проведення таких оперативно-розшукових дій (оперативне спостереження, контроль розмов, оперативна закупівля та ін.).

Досліджено стандарти до закону про перехоплення телефонних розмов, розроблені Європейським судом із прав людини та досвід США і багатьох зарубіжних країн щодо застосування законів про прослуховування телефонних розмов, і доведено, що норми діючого КПК (ст. 187, 187-1) про зняття інформації з каналів зв'язку не повною мірою відповідають цим стандартам, запропоновано порядок прослуховування телефонних розмов виділити в окрему статтю.

У підрозділі 2.4 “Законність та обґрунтованість рішення судді про усунення захисника від участі у справі” розглядаються проблемні питання усунення захисника, коли він, зловживаючи своїми повноваженнями, перешкоджає встановленню істини, затягує розслідування (ч. 4 ст. 61 КПК). Доведено, що в законі варто зазначити, які саме дії захисника дають підстави для його усунення від участі у справі. Тому у ч. 6 ст. 48 КПК України необхідно більш докладно викласти підстави усунення захисника від участі у справі, доповнити її такими:

- схилення обвинуваченого до відмови від наданих правдивих показань або явки з повинною;

- ухилення від явки для участі у слідчих діях, коли явка захисника є обов'язковою;

- схилення обвинуваченого до обмови співучасників; дії щодо незаконного відсторонення слідчого від участі у розслідуванні.

У постанові судді про усунення захисника від участі у справі мають бути наведені беззаперечні підстави, що унеможливлюють його участь у справі.

Третій розділ “Законність та обґрунтованість рішень судді по розгляду скарг учасників процесу у досудовому провадженні” складається із трьох підрозділів, в яких розглядаються вимоги до рішень судді у стадії порушення кримінальної справи та у стадії досудового розслідування.

У підрозділі 3.1 “Загальна характеристика рішень судді на дії (бездіяльність) та рішення посадових осіб, що ведуть кримінальний процес” проаналізовано статистичні дані Верховного Суду України, згідно з якими кількість скарг на дії та рішення органів досудового розслідування щорічно зростає. У 2005 р. судами були задоволені 46% скарг, що надійшли до судів. У роботі наведена класифікація рішень судді по скаргах учасників процесу в залежності від стадії процесу і запропоновано законодавчо закріпити перелік дій та рішень, які не можуть бути оскаржені в порядку судового контролю. До них необхідно віднести такі рішення, як притягнення особи в якості обвинуваченого та направлення справи до суду з обвинувальним висновком. Доведена необхідність передбачення у КПК України можливості оскарження до суду постанови про зупинення дізнання та досудового слідства.

Підрозділ 3.2 “Законність та обґрунтованість рішень судді на стадії порушення кримінальної справи” складається з двох підпідрозділів.

У підпідрозділі 3.2.1 “Правові якості рішення судді по скаргах на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи” на підставі аналізу робіт Т.Б. Вільчик, В.Л. Буднікова, B.C. Зеленецького, Л.М. Лобойко, І.Л. Петрухіна, Л.В. Черечукіної, Л.М. Юрченко та ін. і норм діючого КПК України визначено, що процедура оскарження постанови про відмову в порушенні кримінальної справи врегульована недостатньо, що впливає на якість рішень судді по скаргах на ці постанови. Запропоновано закріпити у КПК можливість зацікавлених осіб не тільки отримати копію постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, а й ознайомитися з усіма матеріалами, на підставі яких таке рішення прийнято. Це надасть особі, що подає скаргу, аргументовано оспорювати висновки органу дізнання, слідчого, прокурора. У 2005 р. за даними Верховного Суду України було розглянуто судами 6,4 тис. таких скарг, що на 17% більше, ніж у 2004 р. Із них 3 тис. (47 %) було задоволено. Це свідчить про те, що кількість незаконних постанов про відмову в порушенні кримінальних справ, прийнятих органами розслідування, зростає. Визначено вимоги, яким має відповідати постанова судді про скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи відповідно до підстав, передбачених у ч. 1 ст. 6 КПК. Запропоновано закріпити у КПК необхідність посилань в описовій частині постанови про відмову в порушенні кримінальної справи на встановлені факти, аналогічно тому, як це визначено у вимогах до обвинувального висновку, а також визначення підстав для скасування рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.

У підрозділі 3.2.2 “Проблемні питання щодо прийняття рішення суддею по скаргах на постанову про порушення кримінальної справи щодо певної особи” доведена необхідність надання особам, стосовно яких порушена кримінальна справа, можливості негайно, а не впродовж усього строку розслідування, як це передбачено у ч. 4 ст. 236-7 КПК, оскаржити це рішення до суду, оскільки постановою про порушення кримінальної справи щодо певної особи не визначається її процесуальний статус, вона не має права на захист, але стосовно неї може бути застосоване, відповідно до ст. 98-1 КПК, запобіжне обмеження - заборона виїжджати за межі України до закінчення досудового розслідування чи судового розгляду.

Дослідження висловлених в юридичній літературі точок зору, дає змогу вважати, що кримінальна справа має бути порушена за фактом злочину, і тільки в деяких випадках, коли факт вчинення злочину певною особою з безумовною очевидністю підтверджується матеріалами дослідчої перевірки (при затриманні особи під час скоєння злочину або з поличним, при явці особи з повинною) справа може бути порушена щодо певної особи і цій особі має бути наданий статус підозрюваного.

Розгляд питання про законність та обґрунтованість рішення судді по скаргах на постанову про порушення кримінальної справи, робить можливим вважати, що така скарга має бути розглянута негайно після порушення кримінальної справи, і у своїй постанові суддя має оцінити не тільки наявність приводів та підстав для порушення кримінальної справи, але й надати оцінку законності джерел отримання фактичних даних, на підставі яких порушена кримінальна справа.

Підрозділ 3.3 “Правові якості рішень судді по скаргах на дії і рішення посадових осіб у досудовому розслідуванні” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.3.1 “Законність та обґрунтованість рішення судді щодо оскарженого рішення про затримання підозрюваного” на підставі аналізу висловлених у роботах І.М. Гуткіна, М.В. Жогіна, Ф.Н. Фаткулліна, В.М. Корнукова, Н.Н. Короткого, Г.М. Хімічевої та інших точок зору щодо сутності та підстав затримання, вивчення слідчо-судової практики (125 кримінальних справ, по яких проводилося затримання), робиться висновок про необхідність закріплення у КПК процесуального оформлення затримання особи у випадках її фактичного захоплення на місці вчинення злочину або з поличним окремим протоколом, який має складатися до порушення кримінальної справи і відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 94 КПК України буде приводом до її порушення. У такому протоколі має бути вказаний час фактичного захоплення особи, що суттєво впливає на вирішення суддею питання про законність застосування до особи процесуального затримання. Доведено, що затримання особи у порядку ст. 106, ст. 115, ст. 165-2 КПК України, яке відповідно до ч. 2 ст. 149 УПК є тимчасовим запобіжним заходом, має бути висловлено в формі обґрунтованої постанови органу дізнання, слідчого або прокурора, а в протоколі затримання мають бути зафіксовані обставини цієї дії.

Автором обґрунтовано, що редакція діючої ст. 43-1 КПК, яка передбачає, що підозрюваною є особа, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину або особа, до якої застосовано запобіжний захід до притягнення її як обвинуваченої, є недосконалою. З 85 опитаних слідчих - 80 висловились, що питання про затримання особи на 72 години або обрання іншого запобіжного заходу, вони вирішували тільки після допиту особи, стосовно якої в матеріалах кримінальної справи були фактичні дані про скоєння нею злочину. Запропоновано визначити процесуальний статус підозрюваного винесенням відповідної постанови, роз'ясненням процесуальних прав, допиту підозрюваного, а після цього обрання запобіжного заходу (тимчасового затримання або іншого) і пред'явлення обвинувачення у 10-денний строк.

В роботі досліджено, що при розгляді суддею питання про законність та обґрунтованість затримання підозрюваного внутрішнє переконання судді ґрунтується на доказах, що підтверджують винність особи у скоєнні злочину, та доказах, що характеризують особу і підтверджують необхідність застосування до цієї особи затримання. Згідно з ч. 8 ст. 165-2 КПК суддя своєю постановою може продовжити затримання до 10-ти діб для додаткового вивчення даних про особу затриманого. Автором запропоновано надати право підозрюваному і його захиснику оскаржити таке затримання, оскільки незаконне, хоча і тимчасове затримання особи упродовж 10 діб, може завдати суттєвої шкоди здоров'ю затриманого.

У підрозділі 3.3.2 “Характеристика рішень судді по скаргах на постанову про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування” досліджено, що, розглядаючи скаргу, суддя має з'ясувати, ким подана скарга, чи має ця особа право на забезпечення безпеки згідно з ч. 2 ст. 52-1 КПК, чи є небезпека (загроза спричинення шкоди життю, здоров'ю, майну, житлу) реальною, чи відповідно до закону були застосовані заходи безпеки, а також, які саме були підстави для скасування заходів безпеки.

Доведено, що перелік підстав для відмови в застосуванні або скасуванні заходів безпеки, закріплений у ч. 2 ст. 52-4 КПК, є вичерпним.

Розглядаючи скаргу, суддя має з'ясувати, чи підтверджується матеріалами справи висловлена в оскаржуваній постанові орану дізнання, слідчого або прокурора наявність або відсутність загрози безпеки особи, переліченої в ч. 2 ст. 52-1 КПК України. З цією метою суддя не тільки ретельно вивчає матеріали кримінальної справи, а й за необхідності заслуховує посадову особу, яка прийняла оскаржене рішення про відмову у прийнятті заходів безпеки або про їх скасування, прокурора.

Запропоновано надати право особі, яка подала скаргу, за її бажанням взяти участь у судовому засіданні при розгляді скарги і відстоювати свої інтереси.

Безпосереднє сприйняття суддею доводів особи, що оскаржує постанову органів розслідування, надасть йому можливість винести законне і обґрунтоване рішення про відмову в застосуванні або скасуванні заходів безпеки.

У підрозділі 3.3.3 “Правові якості рішення судді по скаргах на постанову про закриття кримінальної справи” розглянуті проблемні питання, які виникають при оскарженні постанов про закриття кримінальної справи у порядку, передбаченому ст. 213 УПК: за наявності підстав, зазначених у ст. 6 КПК, та при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Обґрунтовано необхідність надання зацікавленим особам, що подають скаргу до суду на постанову про закриття кримінальної справи, права ознайомитись за їх бажанням з усіма матеріалами закритої кримінальної справи, що надасть їм можливості обґрунтувати у скарзі до суду міркування стосовно незгоди з рішенням органів досудового розслідування.

Суддя, розглядаючи у судовому засіданні скаргу на постанову про закриття кримінальної справи, з'ясовує, чи усі вимоги ст. 214 КПК виконані особою, що винесла постанову. Рішення судді про скасування постанови про закриття кримінальної справи або залишення скарги без задоволення має спиратися на докази, зібрані у справі, аналіз яких суддя має викласти у своїй постанові. Цей аналіз доказів суддею здійснюється опосередковано, у межах представленої в матеріалах кримінальної справи доказової інформації.

Запропоновано доповнити ст. 236-6 КПК України підставами для скасування постанови про закриття кримінальної справи.

ВИСНОВКИ

У дослідженні, виконаному на основі аналізу чинного законодавства та правової практики, теоретичного осмислення положень, концепцій, точок зору відомих вчених у галузях кримінального процесу, управління, криміналістики, психологи, соціологи, лінгвістики та інших галузей знань сформульовано пропозиції та рекомендації щодо удосконалення дії судового контролю у стадіях порушення кримінальної справи та досудового розслідування, підвищення якості й ефективності рішень судді, які забезпечують конституційні права і свободи громадян при провадженні кримінальних справ. Основними висновками цього дослідження є:

- ознаками інституту судового контролю є регламентована Конституцією та КПК України кримінально-процесуальна діяльність суду, сутність якої є контроль за законністю та обґрунтованістю визначених у законі дій та рішень органів досудового розслідування, які суттєво обмежують конституційні права учасників процесу, ця діяльність спрямована на розв'язання правового конфлікту, що виникає між сторонами обвинувачення та захисту на досудових стадіях кримінального процесу;

- доведено, що предметом судової перевірки є з'ясування дотримання органами розслідування вимог законності та обґрунтованості рішень, які ними приймаються і які являють собою цілісну систему взаємозалежних та взаємообумовлених ознак і проявів, що підлягають визначенню та оцінці в результаті винесення суддею рішення. Доведено, що ці рішення органів розслідування мають відповідати вимогам законності, своєчасності, правильності, повноти, всебічності, об'єктивності, грамотності, логічності, культури оформлення. Сукупність перелічених ознак в узагальненому вигляді і складає зміст понять законності та обґрунтованості;

- наведено додаткові аргументи стосовно того, що процесуальна форма рішень органів досудового розслідування має бути чітко визначена в законі. Стаття 130 КПК України передбачає форму рішення слідчого і прокурора у вигляді постанови, яка є обов'язковою для виконання усіма громадянами, посадовими особами та органами. Рішення, з якими слідчий і прокурор звертаються до суду в порядку судового контролю, мають проміжне значення, тому остаточне рішення приймає суддя, після чого воно набуває обов'язковості виконання. Тому пропонується усі рішення слідчого і прокурора, з якими вони звертаються до суду і які суттєво обмежують права громадян, висловлювати у формі подання, передбачивши кримінально-процесуальним законом його форму;

- визначено, що рішення, які приймаються суддею в порядку судового контролю, за їхнім характером і призначенням поділяють на два види судового контролю попереджувального і подальшого. Попереджувальний контроль за рішенням органів розслідування здійснюється до їх реалізації і лише на підставі судового рішення. Подальший контроль здійснюється стосовно конкретних реалізованих рішень і дій органів розслідування на підставі скарг осіб, чиї інтереси зачіпаються такими рішеннями. Запропоновано, передбачити вичерпній перелік рішень судді в порядку судового контролю як попереджувального, так і подальшого характеру, узгоджений з міжнародними стандартами та рішеннями Конституційного суду № 3 РП/2003 від 30.01.2003 р.;

- визначено, що механізм прийняття рішення суддею в порядку судового контролю складається на підставі суддівського пізнання, обумовленого специфікою стадії досудового розслідування, та внутрішнього переконання судді. Ця специфіка має вираження в необхідності прийняття рішень, як правило, в умовах дефіциту часу, обмеженості. інформації та на підставі фактичних даних, які отримані не особисто суддею, а іншими суб'єктами доказування. Тому при перевірці представлених доказів визначається їх допустимість та достатність, і їхня законність залежить від правильної оцінки суддею доказової інформації;

- доведено, що для злагодженої роботи судової системи та забезпечення громадянам права судового захисту основних прав і свобод необхідно упорядкувати процедуру вирішення питань судового контролю. Для цього в судах створити службу з досудових питань та передбачити посади слідчих суддів, закріпити їх процесуальний статус. Із цією метою запропоновано внести зміни і доповнення до Закону України “Про судоустрій” та до КПК України;

- з метою забезпечення конституційних прав особистості на досудовому слідстві та прийняття суддею законних та обґрунтованих рішень щодо затримання та обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту запропоновано визначити у новому КПК України процесуальний стан підозрюваного, пов'язати виникнення цього учасника процесу не із застосуванням до особи заходів процесуального примусу (затримання або запобіжного заходу), а з фактичними даними, які зібрані у кримінальній справі і можуть бути обґрунтовані і викладені в конкретній постанові про визнання особи підозрюваною, роз'ясненням цій особі процесуальних прав і відображенням у протоколі допиту підозрюваного відношення особи щодо висунутої підозри і пояснення по суті справи та інших обставин, які слідчий врахує при обранні запобіжного заходу або затриманні;

- доведено, що законність рішень судді у досудовому провадженні залежить від дотримання належної процедури і підстав прийняття таких рішень, а обґрунтованість має спиратися на конкретні докази, якими суддя мотивує прийняття того чи іншого рішення. Тому в постанові судді обов'язково мають бути посилання на відповідні фактичні дані, зібрані органами розслідування та представлені стороною захисту;

- визначено, що інститут судового контролю по оскарженням до суду дій і рішень посадових осіб, що ведуть процес, в кримінальному процесі України, є реалізацією гарантій, передбачених міжнародними актами та ст. 55 Конституції України; правовий суд кримінальний

- проаналізовано недоліки діючого КПК, які не дозволяють особам, що звернулися по цих питаннях зі скаргами до суду, відстоювати у повному обсязі свої права і законні інтереси. Запропоновано в усіх випадках оскарження до суду перелічених рішень надавати особам, що подали скарги, право ознайомлюватися з матеріалами, на підставі яких прийнято рішення, право одержання ними копій цих рішень, право брати участь у судовому розгляді скарги і отриманні судового рішення та їх апеляційного оскарження.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Чернобук В.И. Судебный контроль за досудебным следствием по уголовно-процессуальному законодательству Украины и России //Актуальні проблеми політики. 36. наук. праць. - Вип. 15, Одеса: Юрид. л-ра, 2002. - С. 299-302.

2. Чорнобук В.І. Законність та обґрунтованість рішення судці про проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи //Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2005. - № 31. - С. 74-78.

3. Чорнобук В.І. Проблеми оскарження до суду постанови про порушення кримінальної справи щодо певної особи //Науковий вісник юридичної академії міністерства внутрішніх справ: 36. наук. статей. - Спец. вип. № 1 (23). - Дніпропетровськ, 2005. - С. 123-126.

4. Чорнобук В.І. Процесуальна форма подання слідчого про прийняття рішень в порядку судового контролю //Актуальні проблеми політики: 36. наук. праць. - Вип. 22. - Одеса, 2004. - С 265-268.

5. Чорнобук В.І. Проблемні питання судового контролю за досудовим слідством у справах про міжнародні злочини //Актуальні проблеми політики: 36. наук. праць. - Вип. 21. - Одеса, 2004. - С. 261-263.

Размещено на Allbest.ru