Органи внутрішніх справ як суб’єкти виконавчого провадження в справах про адміністративні правопорушення

З метою підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ щодо виконання постанов про позбавлення права керування транспортними засобами дисертант пропонує наступне: 1) нормативно закріпити засоби забезпечення виконання даних постанов, одним із яких має бути право працівників ДАІ вилучати посвідчення водія, затримувати та доставляти в установленому порядку транспортний засіб для тимчасового зберігання на штрафмайданчик, у разі керування транспортним засобом водієм, що знаходиться в стані сп'яніння; 2) з метою реального виключення водіїв, позбавлених права керування транспортними засобами, з процесу дорожнього руху пропонується використо-вувати номерні знаки спеціальної серії для таких транспортних засобів; 3) закріпити в чинному КУпАП нову норму, яка б передбачала відповідальність за керування транспортним засобом особи, що була позбавлена такого права (одною із мір такої відповідальності можуть стати значні суми штрафу та оплатне вилучення транспортного засобу).

З метою поліпшення порядку скорочення строку позбавлення права керування транспортними засобами дисертант пропонує наступне: 1) для зібрання повної та об'єктивної інформації про доцільність скорочення такого строку клопотання щодо цього необхідно подавати до органу безпосереднього виконання стягнення, тобто до органу внутрішніх справ. Прийняття остаточного рішення про скорочення такого строку повинен приймати виключно місцевий суд (суддя); 2) зрівняти в правах на можливість скорочення такого строку всіх осіб, які були позбавлені права керування. Особливо це стосується осіб, які не можуть надати клопотання громадської організації або трудового колективу (наприклад: пенсіонери, безробітні, приватні підприємці та ін.)

У третьому підрозділі “Провадження щодо виконання постанов про застосування адміністративного арешту” досліджено повноваження органів внутрішніх справ щодо виконання постанов про застосування адміністративного арешту. На основі цього автор робить висновок, що основними засобами досягнення мети цього стягнення є: режим відбування арешту, суспільно корисна праця і виховна робота.

У дисертації зазначається, що важливими заходами забезпечення встановленого режиму відбування адміністративного арешту можуть бути заходи стягнення та заохочення, які доцільно застосовувати до арештованих за порушення такого режиму. Дисертант, підтримуючи думку науковців та практичних працівників, вважає, що до особи, яка піддана адміністративному арешту, у разі порушення нею режиму відбування цього стягнення, строк відбування адміністративного арешту може бути подовжено до 30 діб за рішенням суду. Заходи заохочення, які доцільно застосовувати до осіб, підданих адміністративному арешту, автор пропонує поділити на дві групи: 1) заходи, правом застосування яких наділений начальник органу виконання стягнення (спецприймальника, ІТТ, органу внутрішніх справ); 2) заходи, правом застосування яких наділений орган, що виніс постанову про застосування адміністративного арешту, тобто - місцевий суд (суддя). Автор вважає, що найбільш ефективним серед першої групи заходів може бути виплата адміністративно арештованому до 50% сум, зароблених ним при залучені до праці, при умові зразкової поведінки такої особи та сумлінному ставленню до праці. Найбільш ефективним серед другої групи заходів заохочення може бути скорочення строку відбування адміністративного арешту.

У роботі значну увагу приділено стану трудового залучення адмінарештованих до праці, проведено аналіз різних позицій науковців щодо поліпшення організації такої праці. З метою покращення стану трудового використання осіб, підданих адміністративному арешту та зміцнення режиму відбування арешту підтримується та аргументується думка деяких авторів про створення виробничих баз при спеціальному приймальнику, а також - організації певних ділянок (цехів) на визначених підприємствах для залучення до праці адмінарештованих.

Здійснивши порівняльний аналіз нормативно-правових актів, які закріплюють порядок відбування адмінарешту, Конституції України та міжнародних актів з прав людини автор приходить до висновку, що питання про режим утримання адміністративно арештованих, а також порядок відбування ними стягнення у вигляді адміністративного арешту необхідно зробити доступними для ознайомлення всіма громадянами України.

У четвертому підрозділі “Провадження щодо виконання постанов про видворення за межі України іноземців та осіб без громадянства” здійснено детальний аналіз правової природи такого заходу адміністративного примусу, досліджено питання підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ щодо примусового видворення за межі України іноземців та осіб без громадянства.

З огляду на дослідження суті адміністративного видворення за межі України іноземців та осіб без громадянства дисертант вдається до наступних висновків: по-перше, видворення може застосовуватись як додатковий вид адміністративного стягнення; по-друге, воно застосовується до певної категорії осіб: іноземців та ОБГ; по-третє, воно застосовується ОВС та СБУ з огляду на обставини та характер вчиненого правопорушення.

З метою вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо виконання постанов про адміністративне видворення іноземців та осіб без громадянства автором пропонується наступне: 1) закріпити порядок організації видворення на законодавчому рівні в Кодексі України про адміністративні правопорушення, шляхом доповнення його новою главою наступного змісту: “Глава 34. Провадження по виконанню постанов про видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства”; 2) чітко визначити на законодавчому рівні строк після закінчення якого іноземці, які ухиляються від виїзду з території України повинні затримуватись і видворятись у примусовому порядку з санкції прокурора; 3) відпрацювати механізм залучення коштів до державного бюджету, які витрачаються на здійснення органами внутрішніх справ примусового видворення вказаної категорії осіб. Адже тільки у 1998 році ОВС витрачено коштів, пов'язаних з примусовим видворенням іноземців, на суму - 41502 грн., з них на утримання - 30122 грн., на видворення - 11371 грн. А вже у 2002 році вказана сума затрат виросла майже в десять раз і становила 370197 грн. У зв'язку з цим дисертант підтримує думку деяких науковців, що джерелами залучення таких коштів можуть бути: а) надходження по фінансовим штрафам, які стягуються з транспортних компаній у випадках перевезень ними нелегальних мігрантів або мігрантів, документи яких оформлені з порушенням законодавства; б) надходження коштів від збору за реєстрацію автомобіля, що перетинає кордон України через міжнародні дорожні пункти пропуску; в) надходження від збору за прикордонний огляд транспортного засобу, а для осіб, які перетинають кордон на залізничному чи авіатранспорті цей збір може бути включено до ціни квитка і перераховано до бюджету.

Здійснивши аналіз законодавства та практики діяльності органів внутрішніх справ України щодо виконання постанов про видворення за межі України іноземців та осіб без громадянства, дисертант приходить до висновку, що на сьогодні існують значні проблеми такої діяльності. До таких проблем він відносить: 1) організаційні: а) недостатня визначеність компетенції галузевих служб і підрозділів органів внутрішніх справ в реалізації постанов про видворення іноземців та осіб без громадянства з країни; б) відсутність нормативно-регламентованої взаємодії з сусідніми державами щодо передачі їм осіб без громадянства, які прибули на територію України з цієї держави і відносно яких винесено постанову про видворення їх за межі території України; 2) економічні: а) недостатнє фінансування органів внутрішніх справ за видатками по видворенню за межі території України іноземних громадян і осіб без громадянства; б) недостатньо відпрацьований механізм залучення коштів до державного бюджету, які витрачаються на здійснення примусового видворення вказаної категорії осіб; в) відсутність транспортних зв'язків з деякими країнами, до яких належить випровадити видворену особу (наприклад, В'єтнам, Афганістан, Пакистан, країни Близького Сходу).

Висновки

Аналіз чинного законодавства, вивчення наукової літератури, порівняльний аналіз спірних точок зору дали дисертантові підстави стверджувати, що існує достатнє наукове і нормативне підґрунтя, яке дає можливість виділення одного із видів адміністративно-юрисдикційних проваджень - виконавчого провадження в справах про адміністративні правопорушення. Під виконавчим провадження в справах про адміністративні правопорушення розуміється урегульована нормами права процесуальна діяльність уповноважених на те органів та посадових осіб щодо виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

З метою підвищення ефективності норм, що регламентують виконавче провадження в справах про адміністративні правопорушення, автор пропонує: 1) ввести до КУпАП норму про вступ постанови про накладення адміністративного стягнення в законну силу; 2) закріпити в КУпАП норму про зміну штрафу іншими адміністративними стягненнями у разі неспроможності порушника сплатити штраф через відсутність коштів та майна; у разі ухилення правопорушника від сплати штрафу та вчинення ним дій, що перешкоджають стягненню штрафу в примусовому порядку застосувати до нього адміністративний арешт; 3) доповнити і змінити редакцію окремих норм КУпАП, зокрема, які визначають порядок обчислення строку, по закінченню якого особа вважається не підданою адміністративному стягненню, строку завершення виконання постанови про накладення адміністративного стягнення, а також норм, які визначають порядок виконання окремих адміністративних стягнень.

В залежності від процесуальної ролі, яку відіграє той чи інший суб'єкт у виконавчому проваджені, автором пропонується їх наступна класифікація: 1) суб'єкти, які мають особистий інтерес в справі про адміністративне правопорушення; 2) суб'єкти, які сприяють здійсненню виконавчого провадження; 3) суб'єкти, які здійснюють нагляд і контроль за законністю виконання постанов; 4) домінуючі суб'єкти (ті, які безпосередньо здійснюють виконавче провадження).

Провідне місце серед домінуючих суб'єктів виконавчого провадження посідають органи внутрішніх справ, що зумовлено передусім наступними факторами: по-перше, необхідністю виконання власно винесених ними постанов про накладення адміністративних стягнень; по-друге, покладенням на ОВС (їх окремі підрозділи та посадових осіб) обов'язків щодо виконання постанов про накладення адміністративних стягнень у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами та адміністративного арешту, які виносить суд; по-третє, проведенням контролю за своєчасністю і правильністю виконання власно винесених постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, у разі стягнення суми штрафу в примусовому порядку органами державної виконавчої служби.

Автором сформульовано ряд пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо виконання постанов про накладення окремих адміністративних стягнень. Серед них найбільш вагомі наступні:

1. З метою покращення діяльності органів внутрішніх справ щодо виконання постанов про накладення адміністративного штрафу, автор пропонує: 1) удосконалити нормативне забезпечення такої діяльності; 2) визначити порядок взаємодії посадових осіб органів внутрішніх справ і державних виконавців щодо примусового стягнення штрафів; 3) встановити ефективні міри заохочення та стягнення до посадових осіб, які займаються виконанням таких постанов.

2. З метою реального виключення водіїв, позбавлених права керування транспортними засобами з процесу дорожнього руху, пропонується використовувати номерні знаки спеціальної серії для транспортних засобів, власники яких позбавлені права керування, що істотно полегшить контроль з боку дорожньо-патрульної служби ДАІ за виконанням постанов про позбавлення права керування.

3. У разі порушення особою, яка піддана адміністративному арешту, режиму відбування цього стягнення, посадовим особам ОВС рекомендується застосовувати наступні заходи впливу: 1) заходи, правом застосування яких наділений начальник органу виконання стягнення (спецприймальника, ІТТ, ОВС); 2) заходи, правом застосування яких наділений орган, що виніс постанову про застосування адмінарешту, тобто - суд.

З метою вдосконалення діяльності ОВС щодо виконання постанов про адміністративне видворення іноземців та осіб без громадянства пропонується наступне: 1) порядок організації такого видворення закріпити на законодавчому рівні, шляхом доповнення КУпАП новою главою наступного змісту: “Глава 34. Провадження по виконанню постанов про адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства”; 2) чітко визначити строк, після закінчення якого іноземці, які ухиляються від виїзду з території України, повинні з санкції прокурора затримуватись і видворятись у примусовому порядку; 3) більш чітко відпрацювати механізм залучення коштів до державного бюджету, які витрачаються на здійснення ОВС примусового видворення вказаної категорії осіб.

Список опублікованих робіт

1. Миронюк Р.В. Виконавче провадження в справах про адміністративні правопорушення: окремі питання // Право України. - 2001. - №1. - С. 81-85.

2. Миронюк Р.В. Діяльність органів внутрішніх справ з виконання постанов про накладення адміністративного стягнення в вигляді штрафу: порядок та особливості // Право України. - 2001. - №11. - С. 60-64.

3. Миронюк Р.В. Припинення виконавчого провадження та особливості відшкодування шкоди заподіяної незаконним притягненням до адміністративної відповідальності // Підприємство, господарство і право. - 2002. - № 1. - С. 76-79.

4. Миронюк Р.В. Адміністративно-правовий порядок видворення за межі України іноземців та осіб без громадянства // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 10. - С. 68-70.

5. Миронюк Р.В. Деякі повноваження органів внутрішніх справ щодо виконавчого провадження в справах про адміністративні правопорушення // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. - 2001. - №2. - С. 216-224.

6. Миронюк Р.В. Деякі проблеми, що виникають при припиненні виконавчого провадження в справах про адміністративні правопорушення // Проблеми права на зламі тисячоліть: Матеріали міжнародної наукової конференції. Дніпропетровський національний університет. Дніпропетровськ. - 2001. - С. 445-448.

Размещено на Allbest.ru