Установчі документи суб'єктів господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

УДК 346.2 + 346.3

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

УСТАНОВЧІ ДОКУМЕНТИ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Спеціальність: 12.00.04 - господарське право,

господарсько-процесуальне право

ПЕТРЕНКО ВОЛОДИМИР СЕРГІЙОВИЧ

Донецьк - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі підприємницького та комерційного права Одеської національної юридичної академії МОН України (м. Одеса).

Науковий керівник:

Саніахметова Ніна Олексіївна, доктор юридичних наук, професор, Одеська національна юридична академія МОН України, завідуюча кафедрою підприємницького та комерційного права (м. Одеса).

Офіційні опоненти:

Вінник Оксана Мар'янівна, доктор юридичних наук, доцент, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри господарського права (м. Київ).

Шаповалова Ольга Вікторівна, кандидат юридичних наук, доцент, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля МОН України, доцент кафедри господарського права (м. Луганськ).

Провідна установа:

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого МОН України (м. Харків).

Захист відбудеться "27" квітня 2006 року о 13-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий "27" березня 2006 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Грудницька С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проведення економічної реформи в Україні, закріплення на конституційному рівні права кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, і розвиток підприємництва призвели до значного збільшення кількості суб'єктів господарювання. Перехід до ринкових відносин потребує визнання, оформлення і розвитку нових, відповідних їм організаційно-правових форм господарювання.

Питання законодавчого регулювання складу і змісту установчих документів суб'єктів господарювання стають все більш важливими. Установчі документи грають визначальну роль у встановленні правового статусу суб'єкта господарювання, комплексу його прав та обов'язків, визначенні його відносин з засновниками та засновників між собою, встановленні інших важливих положень щодо його існування. Вони засвідчують виникнення та існування суб'єкта господарювання як суб'єкта права. Лише установчі документи можуть визначити обсяг правоздатності суб'єкта господарювання, види здійснюваної ним діяльності, можуть надати відомості про осіб, які уповноважені укладати угоди від його імені тощо.

Господарський та Цивільний кодекси України, що набрали чинності з 1 січня 2004 р., містять низку законодавчих положень, які мають бути розвинуті в законодавстві. Це стосується і вимог до установчих документів суб'єктів господарювання. У Господарському кодексі (далі - ГК України) та Цивільному кодексі (далі - ЦК України) питанню установчих документів суб'єктів господарювання приділяється велика увага. Крім цих кодексів, вимоги до установчих документів визначаються і в спеціальному законодавстві, зокрема, в Законах України "Про господарські товариства", "Про благодійництво і благодійні організації", "Про фермерське господарство" тощо. Крім того, численні нормативно-правові акти, які визначають вимоги до установчих документів залежно від виду суб'єкта господарювання, створюють серйозні труднощі при створенні юридичної особи. Адже вимоги до установчих документів, наприклад, господарських товариств, зазначені у трьох нормативно-правових актах - ГК та ЦК України, Законі України "Про господарські товариства", в яких вони дублюються, а в деяких випадках не збігаються і створюють колізії.

Стан законодавства, що встановлює вимоги до установчих документів суб'єктів господарювання, є на сьогодні серйозним стримуючим фактором розвитку господарської діяльності. Вдосконалення законодавства, що містить вимоги до установчих документів суб'єктів господарювання, є необхідним для забезпечення як господарської діяльності в цілому, так і конкурентоздатності суб'єктів господарювання України на міжнародному рівні.

Правове регулювання відносин, що виникають у зв'язку із складанням, затвердженням та реєстрацією установчих документів, ще знаходиться в стадії становлення в Україні та теоретично мало вивчено. Спірність багатьох питань щодо установчих документів суб'єктів господарювання, що зберігається у науковій літературі, та існуюча недосконалість законодавчого регулювання суспільних відносин у цій сфері свідчить про актуальність теми дисертаційного дослідження.

В юридичній літературі зазначеним проблемам приділяється певна увага. Питання установчих документів розглядалися ще в роботах авторів дореволюційного періоду А.В. Венедіктова, А.І. Камінки, Д.І. Мейера, Л.І. Петражицького, Г.Ф. Шершеневича, В.Б. Єльяшевича та ін. У сучасних наукових дослідженнях правову природу, склад і зміст установчих документів аналізували С. М. Грудницька, О.Р. Кибенко, О.Є. Орлова, О.А. Підопригора, І.В. Спасибо-Фатєєва, А.С. Удовиченко та інші автори. Серед досить відомих теоретичні розробки Б.П. Архіпова, Н.В. Козлової, В.І. Маркова, Д.І. Степанова, І.Т. Тарасова, В.І. Татькова, Г.В. Цепова, О.С. Янкової тощо. Однак багато правових аспектів установчих документів залишилися поза увагою авторів.

Натомість сьогодні, особливо в умовах становлення в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки, ці проблеми потребують подальшого науково-теоретичного і практичного вирішення. Крім того, переважно ці дослідження здійснювались до набрання чинності ГК та нового ЦК України. В сучасних умовах дії ГК та нового ЦК України аналіз теоретичних і практичних аспектів установчих документів суб'єктів господарювання потребує нових підходів.

З огляду на вищевикладене, дослідження питань щодо установчих документів суб'єктів господарювання є актуальним і доцільним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри підприємницького та комерційного права Одеської національної юридичної академії МОН України на 2001-2005 рр. Тема дослідження є складовою частиною комплексної теми "Правові проблеми розвитку сучасної української держави", що розробляється науковцями Одеської національної юридичної академії та зареєстрована в Державному реєстрі за № 01010001195, в якій дисертант брав участь як співвиконавець.

У межах даної теми автором проведено дослідження теоретичних та практичних аспектів установчих документів суб'єктів господарювання, на підставі якого виявлені основні проблемні питання установчих документів суб'єктів господарювання та обґрунтовано шляхи їх вирішення.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних і практичних питань щодо установчих документів суб'єктів господарювання та підготовка пропозицій з удосконалення законодавства України про установчі документи у сфері господарювання.

Відповідно до вказаної мети були поставлені та вирішені такі завдання:

- визначення поняття установчих документів суб'єкта господарювання;

- з'ясування значення установчих документів суб'єкта господарювання як невід'ємного елементу фактичного (юридичного) складу, що опосередковує заснування суб'єкта господарювання;

- дослідження законодавчих вимог до складу і змісту установчих документів суб'єктів господарювання залежно від обраної засновниками організаційно-правової форми створюваної господарської організації;

- уточнення поняття засновницького договору як установчого документу суб'єкта господарювання, його видів, порядку укладання, зміни і розірвання, структури та змісту, а також відокремлення від суміжних договорів;

- визначення поняття, правової природи та змісту статуту суб'єкта господарювання;

- обґрунтування пропозицій з удосконалення законодавства, що містить вимоги до статуту і засновницького договору як установчих документів суб'єктів господарювання в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з розробкою, затвердженням та реєстрацією установчих документів суб'єктів господарювання.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання щодо установчих документів суб'єктів господарювання, відповідне законодавство України та зарубіжних країн.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали прийняті в юридичній науці методи наукового дослідження. Узагальнення явищ і процесів при здійсненні правового регулювання установчих документів суб'єктів господарювання базується на системному аналізі правових дефініцій та категорій. За допомогою діалектичного методу досліджувався інститут установчих документів, його роль і місце у системі господарського законодавства України. Порівняльно-правовий метод використовувався для з'ясування досвіду правового регулювання відносин, що виникають в зв'язку із складанням, затвердженням та реєстрацією установчих документів суб'єктів господарювання в Україні та зарубіжних країнах. Формально-юридичний метод використовувався при аналізі змісту правових норм господарського права України. Застосування історичного методу дослідження дозволило дослідити розвиток нормативно-правової бази щодо регулювання установчих документів суб'єктів господарювання в Україні, тенденції та еволюцію поглядів законодавця з питань складу і змісту установчих документів суб'єктів господарювання.

Теоретичним джерелом дослідження слугували наукові здобутки таких провідних українських і російських вчених, як М.І. Брагінський, О.М. Вінник, В.В. Вітрянський, Д.В. Задихайло, І.Є. Замойський, Г.Л. Знаменський, Т.В. Кашаніна, М.І. Кулагін, В.К. Мамутов, О.Н. Садиков, Н.О. Саніахметова, В.С. Щербина та ін.

Емпіричну базу дослідження склали законодавство України, інших країн (Англії, Болгарії, Німеччини, Російській Федерації, США, Фінляндії, Франції тощо), правозастосовна практика, а також спеціальна вітчизняна та іноземна наукова література, у якій досліджуються проблеми установчих документів суб'єктів господарювання.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є системним, комплексним дослідженням питань щодо установчих документів суб'єктів господарювання, у якому автором обґрунтовано доцільність удосконалення правового регулювання відносин та законодавчих вимог щодо установчих документів суб'єктів господарювання, опрацьовано і сформульовано низку нових концептуальних як у теоретичному, так і практичному значенні положень, спрямованих на вдосконалення вітчизняного законодавства.

Уперше:

- обґрунтовано, що установчі документи суб'єкта господарювання є невід'ємним елементом фактичного (юридичного) складу заснування суб'єкта господарювання. Цей фактичний (юридичний) склад включає такі юридичні факти: волевиявлення засновника про намір створити суб'єкт господарювання; угоди засновників про створення суб'єктів господарювання (засновницький договір, договір про створення суб'єкта господарювання); затвердження статуту; обрання органів суб'єкта господарювання; рішення засновника (засновників) про створення суб'єкта господарювання (або ненормативний правовий акт уповноваженого органа державної влади чи органа місцевого самоврядування, що оформлює рішення суб'єкта публічного права, який виступає засновником юридичної особи); правочини засновників, спрямовані на формування статутного фонду створюваного суб'єкта господарювання;

- аргументовано, що засновницький договір і статут суб'єкта господарювання є корпоративними правочинами, в результаті вчинення яких з'являється новий суб'єкт права, який не приймав участі у їхньому вчиненні, однак стає повноправним учасником корпоративних правовідносин, що виникають між засновниками, суб'єктом господарювання і суб'єктами, які виконують функції його органів;

- виявлено, що засновницький договір виконує функцію регламентації зобов'язальних відносин, що виникають між засновниками з моменту його укладання до моменту державної реєстрації створюваного суб'єкта господарювання - юридичної особи. Після державної реєстрації суб'єкта господарювання - юридичної особи функції засновницького договору полягають у регламентації корпоративних правовідносин, а також закріпленні правового статусу господарської організації;

- обґрунтовано твердження щодо регламентації засновницьким договором і статутом корпоративних відносин, які існують між суб'єктом господарювання, його засновниками і органами управління таким суб'єктом, а в суб'єктах господарювання, заснованих на членстві, - також між засновниками (учасниками);

- аргументовано, що статут суб'єкта господарювання, затверджений актом компетентного органу державної влади або органом місцевого самоврядування, слід вважати індивідуальним (ненормативним) правовим актом, адресованим конкретним особам, насамперед створюваному суб'єкту господарювання.

Удосконалено:

- визначення засновницького договору як багатостороннього, консенсуального, оплатного правочину організаційного, майнового і фідуціарного характеру, що породжує зобов'язання за участю третьої особи - суб'єкта господарювання, який виникає на основі такого договору;

- обґрунтування необхідності застосування норм про недійсність правочинів до установчих документів суб'єктів господарювання, які за своєю правовою природою є корпоративними правочинами, якщо вони не відповідають вимогам закону. Установчі документи суб'єктів господарювання, які є індивідуальними (ненормативними) правовими актами, якщо вони не відповідають вимогам закону, повинні визнаватися незаконними та скасовуватися;

- положення щодо порядку визнання недійсним (незаконним) засновницького договору товариства або статуту суб'єкта господарювання, зокрема шляхом застосовування до майнової маси такого суб'єкта господарювання положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, при тому, що дійсність правочинів, вчинених таким суб'єктом господарювання, не повинна ставитись під сумнів.

Дістали подальший розвиток:

- визначення поняття установчих документів суб'єктів господарювання як документів встановленої законом форми, згідно з якими суб'єкт господарювання виникає і діє як суб'єкт права, які закріплюють завдання суб'єктів господарювання та які необхідні для врегулювання порядку, умов узгодженої діяльності засновників, а також для визначення правового статусу створюваного суб'єкта господарювання - господарської організації;

- положення щодо погодження із ГК і ЦК України інших законів та підзаконних нормативно-правових актів, зокрема, шляхом виключення з них положень, що передбачають серед установчих документів суб'єкта господарювання і засновницький договір, і статут (положення);

- обґрунтування необхідності регулювання, окрім інших, відносин, що виникають у зв'язку зі складанням та затвердженням установчих документів відповідних організаційно-правових форм суб'єктів господарювання у спеціальних законах України про повні і командитні товариства, про товариства з обмеженою і з додатковою відповідальністю, про акціонерні товариства тощо, які пропонувалося прийняти;

- пропозиції щодо узгодження положень нормативно-правових актів, які містять вимоги до установчих документів суб'єктів господарювання, з метою приведення у відповідність таких актів до Закону України "Про господарські товариства", ГК і ЦК України, зокрема, шляхом внесення відповідних змін та доповнень;

- пропозиції щодо удосконалення вітчизняного законодавства, зокрема, шляхом обґрунтування необхідності доповнення ГК України а також законів про окремі види суб'єктів господарювання нормою, яка б імперативно встановлювала строк повідомлення органу державної реєстрації про зміни в установчих документах, для внесення необхідних змін до Єдиного державного реєстру. А також нормою про набрання чинності змін у засновницькому договорі і статуті для третіх осіб з моменту реєстрації цих змін. установчий засновницький договір статут

Практичне значення одержаних результатів. Висновки і пропозиції, які містяться в роботі, можуть бути основою при визначенні шляхів вдосконалення законодавства України щодо установчих документів суб'єктів господарювання.

Результати дослідження можуть бути використані у законотворчій діяльності, в науково-дослідницькій роботі.

Положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі при читанні лекцій та проведенні практичних занять за курсом "Господарське право".

Результати дисертаційного дослідження використовуються в Одеській національній юридичній академії при викладанні навчальної дисципліни "Підприємницьке право" (довідка № 3-1618 від 18 жовтня 2005 р.). Положення дисертаційної роботи використовувались у практичній діяльності товариства з обмеженою відповідальністю "Златоград" (довідка № 30/09-юр1 від 30 вересня 2005 р.), при правовому забезпеченні розробки, затвердження та реєстрації установчих документів дочірнього підприємства "КЕЙ-ВІ-БІ Інвестментс Лтд." Корпорації 6129471 Канада Інк. (довідка № 3-26/09 від 26 вересня 2005 р.).

Деякі положення і висновки дисертації, які мають дискусійний характер, можуть скласти підґрунтя для наступних наукових досліджень.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати проведеного дослідження отримані особисто автором на основі аналізу чинного законодавства України та зарубіжних країн, а також практики його застосування.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на міжнародній науково-практичній конференції "Господарське законодавство України: практика застосування та перспективи розвитку в контексті європейського вибору" (Донецьк, 2004), І міжнародній науково-методичній конференції "Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу" (Хмельницький, 2004), ІІ міжвузівській науково-практичній конференції "Актуальні питання реформування правової системи України" (Луцьк, 2005) а також на 6 (58), 7 (59), 8 (60) звітних наукових конференціях професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (Одеса, 2003, 2004, 2005).

Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано 6 наукових праць загальним обсягом 5,7 д.а., у тому числі 3 наукові статті у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, які належать здобувачу особисто.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на вісім підрозділів, і висновків. Загальний обсяг роботи - 185 сторінок комп'ютерного тексту. Робота містить також список використаних джерел із 262 найменувань та 3 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. Загальна характеристика установчих документів суб'єктів господарювання містить два підрозділи, в яких досліджуються поняття установчих документів суб'єктів господарювання, аналізуються питання щодо установчих документів як елементу фактичного (юридичного) складу, що опосередковує заснування суб'єкта господарювання.

У підрозділі 1.1 "Поняття установчих документів суб'єктів господарювання" досліджуються питання визначення установчих документів суб'єкта господарювання як документів встановленої законом форми, згідно з якими суб'єкт господарювання виникає і діє як суб'єкт права, які закріплюють завдання суб'єктів господарювання та які необхідні для врегулювання порядку, умов узгодженої діяльності засновників, а також визначення правового статусу створюваного суб'єкта господарювання - господарської організації. Крім поняття "установчі документи", законодавство вживає ще два поняття - "статутні документи", а також "засновницькі документи". Робиться висновок про те, що ці поняття є тотожними, проте, у законодавстві ці документи мають бути визначені саме як "установчі".

Вказується, що чинне законодавство України не містить легального визначення поняття установчих документів, зокрема статуту і засновницького договору. Форму і зміст установчих документів залежно від видів суб'єктів господарювання визначають ГК та ЦК України, загальні закони та закони про окремі види суб'єктів господарювання. Перелік установчих документів, а також перелік відомостей, які необхідно включати до установчих документів суб'єкта господарювання, встановлений законодавством. По-перше, це рішення одного чи кількох власників або уповноваженого ним (ними) органу про створення суб'єкта господарювання або засновницький договір. По-друге, це статут (положення) суб'єкта господарювання. На підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками), створюється установа.

Обґрунтовується, що на підставі установчих документів створюються лише суб'єкти господарювання - господарські організації. Обрана засновниками організаційно-правова форма суб'єкта господарювання має визначальну роль у встановленні правового статусу конкретного суб'єкта господарювання, складу і змісту його установчих документів, комплексу його прав та обов'язків, визначенні його відносин із засновниками та засновників між собою, встановленні інших важливих положень щодо його існування.

У підрозділі 1.2 "Установчі документи як елемент фактичного (юридичного) складу, що опосередковує заснування суб'єкта господарювання" вказується, що установчі документи суб'єкта господарювання, їх розробка та затвердження слід сприймати не ізольовано, а в аспекті загальної процедури створення суб'єкта господарювання, яка, у свою чергу, повинна розглядатися не як одномоментна реєстрація, а як фактичний (юридичний) склад, кінцевою метою якого є формування в юридичної особи господарської правосуб'єктності. Аргументується, що цей процес являє собою регламентовану нормативно-правовими актами послідовність організаційно-господарських відносин, серед яких затвердження установчих документів є невід'ємним елементом, тобто одним з юридичних фактів.

На основі проведеного аналізу робиться висновок, що суб'єкт господарювання - юридична особа виникає в результаті фактичного (юридичного) складу, елементами якого є наступні юридичні факти:

а) організаційні передумови формування правосуб'єктності суб'єкта господарювання: волевиявлення засновника про намір створити суб'єкт господарювання; угоди засновників про створення суб'єктів господарювання (засновницький договір, договір про створення суб'єкта господарювання); затвердження статуту; обрання органів суб'єкта господарювання; рішення засновника (засновників) про створення суб'єкта господарювання (або ненормативний (індивідуальний) правовий акт уповноваженого органа державної влади чи органа місцевого самоврядування, що оформлює рішення суб'єкта публічного права, що виступає засновником юридичної особи); правочини засновників, спрямовані на формування статутного фонду створюваного суб'єкта господарювання;

б) акт державної реєстрації, що має конститутивне значення для виникнення суб'єкта господарювання, правовим результатом якого є виникнення у суб'єкта господарювання господарської правосуб'єктності, що дає йому право вчиняти будь-які правочини та інші юридично значимі дії в межах установленої законом правоздатності.

Обґрунтовується, що специфіка юридичних фактів, що обумовлюють заснування суб'єкта господарювання - юридичної особи, залежить від складу і кількості його засновників. Принципові особливості цієї процедури обумовлені вимогами чинного законодавства, що визначає організаційно-правову форму створюваного суб'єкта господарювання.

Розділ 2. Засновницький договір як установчий документ суб'єкта господарювання містить чотири підрозділи, в яких досліджується виникнення і розвиток засновницького договору, надається визначення поняття засновницького договору, аналізуються види засновницьких договорів, порядок укладання, зміни та розірвання засновницького договору, а також визначається структура та зміст засновницького договору.

У підрозділі 2.1 "Виникнення і розвиток засновницького договору" зазначається, що засновницький договір уперше виникає в римському цивільному праві шляхом поділу договору товариства на договір про спільну діяльність і власне засновницький договір, спрямований на створення юридичної особи.

Перші в історії юридичні особи створюються кількома фізичними особами шляхом укладання між ними договору товариства (засновницького договору) з метою створення нового правоздатного об'єднання - юридичної особи - для ведення від її імені спільної підприємницької діяльності у сфері торгівлі або промислу.

Відзначено, що дореволюційне право проводило чітку грань між договором про спільну діяльність, що укладається кількома особами для досягнення якої-небудь господарської мети (просте товариство), і засновницьким договором, результатом якого було створення юридичної особи. Існувала певна різниця між товариським (засновницьким) договором про створення повного чи командитного товариства і договором про заснування артілі, товариства по ділянках або компанії на акціях, що також укладався між засновниками названих видів товариств і називався статутом.

У праві радянського періоду засновницький договір продовжував існувати і розвиватися на базі недержавної власності (власності фізичних осіб і недержавних юридичних осіб - колгоспів, міжколгоспних підприємств тощо).

Розвиток підприємництва і збільшення в господарському обороті кількості заснованих на договорі комерційних юридичних осіб, у першу чергу товариств, обумовлює подальше розширення сфери використання засновницького договору як правового засобу створення цих форм підприємств.

У підрозділі 2.2 "Поняття та види засновницьких договорів" обґрунтовується, що засновницький договір слід відмежовувати від договору про створення юридичної особи. Засновницький договір - це окремий договірний тип, що, хоча і є різновидом багатосторонніх правочинів, але являє собою самостійний договір.

Вказується, що засновницький договір є багатостороннім, консенсуальним, оплатним правочином організаційного, майнового і фідуціарного характеру, що породжує зобов'язання за участю третьої особи - суб'єкта господарювання, що виникає на основі такого договору. Договір одночасно пов'язує сторони, що беруть участь у ньому, взаємними зобов'язаннями на користь юридичної особи і покладає на створений суб'єкт господарювання певні зобов'язання в інтересах учасників договору.

На основі проведеного аналізу робиться висновок, що засновницький договір має подібність з договором про спільну діяльність: обидва договори є багатосторонніми, взаємозобов'язуючими, оплатними, консенсуальними, носять організаційний, майновий і фідуціарний характер. Однак він істотно відрізняється від договору про спільну діяльність, який не належить до установчих документів юридичної особи. Договір про спільну діяльність регламентує тільки зобов'язальні відносини засновників у процесі створення юридичної особи і закріплює бажання засновників здійснити спільні дії, спрямовані на затвердження статуту юридичної особи та державну реєстрацію нового суб'єкта права. Після державної реєстрації юридичної особи і завершення формування її статутного фонду зобов'язання, що виникли з цього договору, припиняються належним виконанням. Засновницький договір виконує функцію регламентації зобов'язальних відносин, що виникають між засновниками з моменту його укладання до моменту державної реєстрації створюваного суб'єкта господарювання - юридичної особи. Після державної реєстрації суб'єкта господарювання - юридичної особи функції засновницького договору полягають у регламентації корпоративних правовідносин, а також закріпленні правового статусу господарської організації.

Обґрунтовується, що критерієм класифікації засновницьких договорів варто обрати організаційно-правову форму суб'єкта господарювання - юридичної особи, що створюється на основі даного договору. Засновницький договір встановлюється чинним законодавством в якості установчого документа тільки для повних і командитних товариств. Всі інші суб'єкти господарювання створюються і діють на підставі статуту. Таким чином, засновницькі договори слід поділяти на засновницький договір повного товариства і засновницький договір командитного товариства.

У підрозділі 2.3 "Порядок укладання, зміни та розірвання засновницького договору" вказується, що засновницький договір повного чи командитного товариства повинен укладатися шляхом складання єдиного документа, підписаного всіма учасниками з дотриманням правил про вчинення правочинів, що вимагають простої письмової форми. Підписи засновників (учасників) на засновницькому договорі повинні бути нотаріально посвідчені. Аргументовано доцільність доповнити ст. 57 ГК України нормою такого змісту: засновницький договір повинен бути укладений у письмовій формі у вигляді єдиного документа. Недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору.

Обґрунтовується, що процедура укладання засновницького договору складається з трьох етапів:

перший етап - підготовчий, на якому майбутні засновники проводять між собою попередні переговори і складають протокол про наміри створити юридичну особу;

другий етап - розробка проекту засновницького договору;

третій етап - підписання установчих документів і нотаріальне посвідчення підписів засновників. Процес укладання засновницького договору повинен закінчуватися державною реєстрацією юридичної особи.

Робиться висновок, що засновницький договір набуває чинності з моменту його підписання всіма учасниками суб'єкта господарювання та нотаріального посвідчення підписів засновників і встановлює зобов'язальні відносини між засновниками. У відносинах суб'єкта господарювання та його учасників з третіми особами засновницький договір набуває чинності тільки з моменту державної реєстрації цього суб'єкту, створеного на основі договору.

Зазначається, що підставами зміни засновницького договору є: угода сторін про зміну умов договору; зміна в складі учасників засновницького договору внаслідок: а) вступу до складу суб'єкта господарювання нового учасника; б) реорганізації юридичної особи - учасника суб'єкта господарювання; в) виходу (виключення) засновника зі складу суб'єкта господарювання.

Підставами розірвання засновницького договору можуть бути: досягнення мети, для якої засновники створювали суб'єкт господарювання; неможливість створення суб'єкта господарювання; примусова реорганізація чи ліквідація суб'єкта господарювання за рішенням суду у випадках і за підставами, передбаченими законодавством; закінчення терміну дії договору, якщо договір носив терміновий характер, і сторони не дійшли згоди щодо його пролонгації; угода сторін про розірвання договору; вимога одного чи кількох засновників про розірвання договору; визнання договору недійсним за рішенням суду та ін.

У підрозділі 2.4 "Структура та зміст засновницького договору" з'ясовується, що зміст засновницького договору залежить від конкретної організаційно-правової форми створюваної юридичної особи. Тому формулювання основних умов засновницького договору має бути передбачене не тільки в ГК та ЦК України, а й має одержати законодавче закріплення в спеціальних нормативно-правових актах, що регулюють діяльність окремих видів юридичних осіб.

На підставі проведеного аналізу обґрунтовується, що законодавчі вимоги до установчих документів повинні забезпечувати сполучення приватних інтересів суб'єктів господарювання і публічних інтересів, що викликає необхідність використання як приватноправового, так і публічно-правового регулювання в цій сфері.

Визначається, що обов'язковими реквізитами договору про заснування суб'єкта господарювання є: найменування, організаційно-правова форма, предмет і мета діяльності суб'єкта господарювання; порядок спільної діяльності засновників щодо створення суб'єкта господарювання; склад і розмір внесків засновників до статутного фонду суб'єкта господарювання, розмір статутного фонду; порядок розподілу між засновниками прибутку і збитків від діяльності суб'єкта господарювання; права і обов'язки учасників договору; порядок управління діяльністю суб'єкта господарювання; умови і порядок виходу засновників (учасників) з суб'єкта господарювання і порядок прийняття нових учасників.

Розділ 3. Статут як установчий документ суб'єкта господарювання складається з двох підрозділів, в яких досліджується правова природа та зміст статуту суб'єкта господарювання.

У підрозділі 3.1 "Правова природа статуту суб'єкта господарювання" проведено аналіз правової природи статуту суб'єкта господарювання.

З'ясовується, що для більшості суб'єктів господарювання - юридичних осіб установчим документом є тільки статут, що затверджується їх засновниками. Статут закріплює правовий статус суб'єкта господарювання - юридичної особи.

Обґрунтовується, що статут суб'єкта господарювання - юридичної особи, засновуваного єдиним засновником (фізичною або юридичною особою), є одностороннім корпоративним правочином. Статут суб'єкта господарювання - юридичної особи, створеного двома і більш засновниками (серед яких можуть бути фізичні особи, юридичні особи, суб'єкти публічного права), варто визнати багатостороннім корпоративним правочином, що не є договором.

Аргументовано, що затверджуваний актом компетентного органа державної влади статут юридичної особи, єдиним засновником якого виступає суб'єкт публічного права, не має нормативного характеру. Такий статут варто розглядати в якості індивідуального (ненормативного) правового акту, прийнятого уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування і адресованого конкретним особам, насамперед створюваній юридичній особі.

Обґрунтовано, що статут як багатосторонній корпоративний правочин відрізняється від інших правочинів і договорів.

По-перше, з договору виникають зобов'язальні правовідносини тільки між особами, що беруть участь у ньому, для яких він стає обов'язковим. Договір не створює обов'язків для осіб, що не є його сторонами. Єдине виключення - це засновницький договір, що у силу своєї корпоративної природи регламентує не тільки зобов'язальні відносини сторін, а й також їхні корпоративні відносини за участю юридичної особи і третіх осіб. Статут юридичної особи породжує не зобов'язальні, а корпоративні правовідносини, коло учасників яких набагато ширше, ніж коло учасників правочину (засновників).

По-друге, договір і статут мають різний порядок укладення (затвердження). На відміну від договору статут юридичної особи затверджується засновниками на установчих зборах.

По-третє, відрізняється порядок зміни договору і статуту. Як правило, зміна (доповнення) і розірвання договору відбуваються за згодою сторін. На відміну від договору, статут змінюється (доповнюється) за рішенням вищого органа юридичної особи, що може бути прийняте більшістю голосів.

Корпоративні відносини між юридичною особою та її засновниками регламентуються як засновницьким договором, так і статутом. Зобов'язальні відносини між засновниками можуть бути встановлені й урегульовані засновницьким договором або договором про спільну діяльність щодо створення юридичної особи, але не статутом.

У підрозділі 3.2 "Зміст статуту суб'єкта господарювання" міститься аналіз правових норм, що встановлюють вимоги до змісту статуту суб'єкта господарювання.

Аргументовано, що істотні умови статуту як правочину слід класифікувати на:

1) умови, що законодавець зобов'язує включати в статут, але не визначає їхнього конкретного змісту;

2) імперативно-визначені умови, передбачені імперативними нормами законодавства;

3) диспозитивно-визначені умови, що диспозитивно сформульовані в законі і можуть бути змінені засновниками;

4) ініціативні умови, включені в статут виключно за розсудом засновників.

Відзначено, що приймаючи до уваги функції, що виконував засновницький договір у процесі створення і діяльності суб'єктів господарювання - юридичних осіб до набрання чинності ГК та нового ЦК України, його існування в українському праві було зайвим, тому що він міг бути замінений, з одного боку, договором про спільну діяльність щодо створення юридичної особи, з іншого боку, - статутом, що, власне, і було зроблено з прийняттям зазначених нормативно-правових актів. Незважаючи на це, як і раніше приймаються нормативно-правові акти, які вказують на засновницький договір як на установчий документ суб'єкта господарювання, що свідчить про неналежний рівень правового регулювання відносин, пов'язаних з установчими документами суб'єктів господарювання, є серйозним стримуючим фактором розвитку господарської діяльності і потребує удосконалення законодавства, що містить вимоги до установчих документів суб'єктів господарювання.

Обґрунтовується, що до статуту суб'єкта господарювання - юридичної особи повинні застосовуватися загальні норми цивільного законодавства про правочини, у тому числі про визнання їх недійсними, якщо інше не передбачено спеціальними законами, зокрема, про окремі види юридичних осіб.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження теоретичних та практичних питань щодо установчих документів суб'єктів господарювання та отримані на його основі результати спрямовані на вдосконалення вітчизняного господарського законодавства і сприяють вирішенню наукової задачі, що полягає в науковому обґрунтуванні напрямків удосконалення законодавства, що містить вимоги до установчих документів суб'єктів господарювання для більш ефективного здійснення господарської діяльності.

Для вирішення наукової задачі обґрунтовано нові наукові положення і пропозиції щодо комплексної правової регламентації установчих документів суб'єктів господарювання. Запропоноване вирішення наукової задачі має істотне значення для підвищення ефективності господарського законодавства і розвитку науки господарського права.

На основі дослідження сформульовано такі висновки:

1. Установчі документи суб'єкта господарювання - документи встановленої законом форми, згідно з якими суб'єкт господарювання виникає і діє як суб'єкт права, які регулюють порядок, умови узгодженої діяльності засновників, а також визначають правовий статус створюваного суб'єкта господарювання - господарської організації.

На підставі установчих документів створюються лише суб'єкти господарювання - господарські організації. Обрана засновниками організаційно-правова форма суб'єкта господарювання грає визначальну роль у встановленні правового статусу суб'єкта господарювання, складу і змісту його установчих документів, комплексу його прав та обов'язків, визначенні його відносин із засновниками та засновників між собою, встановленні інших важливих положень щодо його існування.

2. Установчі документи суб'єкта господарювання, їх затвердження слід сприймати не ізольовано, а в аспекті загальної процедури створення суб'єкта господарювання - юридичної особи, яка, у свою чергу, повинна розглядатися не як одномоментна реєстрація, а як фактичний (юридичний) склад, кінцевою метою якого є формування в суб'єкта господарювання - юридичної особи господарської правосуб'єктності. Цей процес являє собою регламентовану нормативно-правовими актами послідовність організаційно-господарських відносин, серед яких затвердження установчих документів є невід'ємним елементом, тобто одним з юридичних фактів.

3. Засновницький договір є багатостороннім, консенсуальним, оплатним правочином організаційного, майнового і фідуціарного характеру.

Засновницький договір породжує зобов'язання за участю третьої особи - суб'єкта господарювання, що виникає на його основі. Договір одночасно пов'язує сторони, що беруть участь у ньому, взаємними зобов'язаннями на користь юридичної особи і покладає на створений суб'єкт господарювання певні зобов'язання в інтересах учасників договору. Засновницький договір з моменту його укладання до моменту державної реєстрації створюваного суб'єкта господарювання - юридичної особи регламентує зобов'язальні відносини, що виникають між засновниками. Після державної реєстрації суб'єкта господарювання - юридичної особи засновницький договір виконує функцію регламентації корпоративних правовідносин, а також закріплює правовий статус створеної господарської організації.

Засновницький договір має деякі властивості договору на користь третьої особи, але не є таким.

4. Затверджуваний актом компетентного органа державної влади статут юридичної особи, єдиним засновником якого виступає суб'єкт публічного права, не має нормативного характеру. Статут суб'єкта господарювання - юридичної особи, що засновується єдиним засновником, є одностороннім корпоративним правочином. Статут суб'єкта господарювання - юридичної особи, створеного двома і більш засновниками, варто визнавати багатостороннім корпоративним правочином, що не є договором.

5. Вимоги до установчих документів повних і командитних товариств, товариств з обмеженою і з додатковою відповідальністю, акціонерних товариств повинні одержати законодавче закріплення в спеціальних нормативно-правових актах, що пропонується прийняти, які мають регулювати діяльність окремих видів суб'єктів господарювання, зокрема, законах про повні і командитні товариства, про товариства з обмеженою і з додатковою відповідальністю, про акціонерні товариства. Вказані акти призначені, окрім іншого, регулювати відносини, що виникають у зв'язку зі складанням, затвердженням (укладанням) установчих документів відповідних організаційно-правових форм суб'єктів господарювання.

Необхідно доповнити ГК України, а також закони про окремі види господарських товариств нормою, яка б імперативно встановлювала строк повідомлення органу державної реєстрації про зміни в установчих документах, для внесення змін до Єдиного державного реєстру, а також нормою про набрання чинності змін у засновницькому договорі і статуті для третіх осіб з моменту реєстрації цих змін.

6. Доцільно підтримати пропозицію щодо виключення із ч.3 ст. 87 ЦК України положення про те, що установчий акт може міститися в заповіті.

У ЦК України необхідно передбачити можливість створення юридичної особи шляхом реорганізації діючих юридичних осіб. Зокрема, пропонується викласти ч. 1 ст. 87 ЦК України у наступній редакції: "Юридична особа може бути утворена за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і фізичних осіб шляхом заснування нової, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючої (діючих) юридичних осіб з додержанням вимог законодавства. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження".

Необхідно внести зміни до ч. 1 ст. 57 ГК України і викласти її в наступній редакції: "Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання. Установчі документи суб'єкта господарювання мають викладатися у формі єдиного документа, підписаного засновниками (учасниками). Укладення засновницького договору у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо не допускається".

Ст. 120 ГК України слід доповнити ч. 7 наступного змісту: "Установчим документом асоціації та корпорації є засновницький договір, а установчим документом консорціуму та концерну є статут". У ч. 2 ст. 120 ГК України слово "статут" замінити словами "засновницький договір".

7. Доцільно внести зміни до Закону України "Про господарські товариства", з метою його узгодження з ГК і ЦК України, зокрема:

- ч.1 ст.4 Закону слід викласти в такій редакції: "Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю є статут. Якщо акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі про заснування товариства, який не є установчим документом товариства. Установчим документом повного і командитного товариства є засновницький договір";

- ч.1 ст.51 Закону слід викласти в такій редакції: "Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у ст. 4 цього Закону, повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними внесків, порядок передання (переходу часток) у статутному фонді, розмір і порядок формування резервного фонду";

- у ч.2 ст.51 Закону слова "установчі документи" замінити словом "статут".

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Петренко В.С. Поняття установчих документів суб'єктів господарювання // Актуальні проблеми держави і права. - Одеса: Юрид. літ. - 2004. - Вип. 22. - С. 669-673.

2. Петренко В.С. Правова природа установчого договору суб'єкта господарювання // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора. - Донецк: ИЭПИ НАН Украины. - 2005. - С. 209-214.

3. Петренко В.С. Загальна характеристика юридичного складу, що опосередковує заснування суб'єкта господарювання // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 11. - С. 47-51.

4. Петренко В.С. Правова природа волевиявлення та рішення засновників про намір створити суб'єкт господарювання // Актуальні питання реформування правової системи України: Збірник наукових статей за матеріалами ІІ міжвузівської науково-практичної конференції. - Луцьк: Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки, 2005. - Ч.ІІ. - С. 191-194.

5. Петренко В.С. Глава 20. Господарські договори // Господарський кодекс України: Коментар. - Х.: Одіссей, 2004. - С. 359-387.

6. Петренко В.С. Питання 37. Установчі документи суб'єктів підприємництва. Питання 38. Зміст установчих документів суб'єктів господарювання. Питання 39. Статут суб'єкта господарювання. Питання 40. Засновницький договір суб'єкта господарювання // Господарське право України: Навчальний посібник / За заг. ред. проф. Н.О. Саніахметової. - Х.: Одіссей, 2005. - С. 83-85, 85-87, 87-89, 89-91.

АНОТАЦІЯ

Петренко В.С. Установчі документи суб'єктів господарювання. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 - "господарське право, господарсько-процесуальне право". - Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Донецьк, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню питань щодо установчих документів суб'єктів господарювання. Аргументовано, що установчі документи суб'єктів господарювання - це документи встановленої законом форми, згідно з якими суб'єкт господарювання виникає і діє як суб'єкт права, які регулюють порядок, умови узгодженої діяльності засновників, а також визначають правовий статус створюваного суб'єкта господарювання - господарської організації. Проведено аналіз засад правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку із складанням, затвердженням та реєстрацією установчих документів суб'єктів господарювання. Досліджено законодавчі вимоги до складу і змісту установчих документів суб'єктів господарювання залежно від обраної засновниками організаційно-правової форми створюваної господарської організації. Виявлено поняття засновницького договору як установчого документу суб'єкта господарювання, його видів, порядку укладання, зміни і розірвання, структури та змісту, а також відокремлення від суміжних договорів. Визначені поняття, правова природа та зміст статуту суб'єкта господарювання. Обґрунтовано пропозиції з удосконалення правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку із складанням, затвердженням та реєстрацією установчих документів суб'єктів господарювання в Україні.

Ключові слова: установчі документи, засновницький договір, статут, суб'єкти господарювання, організаційно-правова форма, правовий статус, засновники.

АННОТАЦИЯ

Петренко В.С. Учредительные документы субъектов хозяйствования. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.04 - "хозяйственное право, хозяйственно-процессуальное право". - Институт экономико-правовых исследований НАН Украины, Донецк, 2006.

Диссертация посвящена исследованию учредительных документов субъектов хозяйствования.

В первом разделе работы исследуется понятие учредительных документов субъектов хозяйствования, а также анализируются учредительные документы субъектов хозяйствования в качестве неотъемлемого элемента сложного фактического (юридического) состава, опосредующего создание субъекта хозяйствования. Определено понятие учредительных документов субъекта хозяйствования как документов установленной законом формы, в соответствии с которыми субъект хозяйствования возникает и действует как субъект права, которые регулируют порядок, условия согласованной деятельности учредителей, а также определяют правовой статус создаваемого субъекта хозяйствования - хозяйственной организации. Указывается, что учредительные документы субъекта хозяйствования, их разработка и утверждение должны анализироваться не изолированно, а в аспекте процедуры создания субъекта хозяйствования, которая, в свою очередь, должна рассматриваться не как одномоментная регистрация, а как фактический (юридический) состав, конечной целью которого является формирование у субъекта хозяйствования - юридического лица хозяйственной правосубъектности.

Во втором разделе работы исследованы возникновение и развитие учредительного договора, определено его понятие, проанализированы виды учредительных договоров, порядок заключения, изменения и расторжения учредительного договора, а также определена структура и содержание учредительного договора.

Обосновано, что учредительный договор является многосторонней, консенсуальной, возмездной сделкой организационного, имущественного и фидуциарного характера, которая порождает обязательство с участием третьего лица - возникающего на его основе субъекта хозяйствования.