Порівняльно-правовий аналіз інституту президентства в Україні та Франції

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

БЄЛОВ ДМИТРО МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 342. 511 (47+44)

ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ІНСТИТУТУ ПРЕЗИДЕНТСТВА В УКРАЇНІ ТА ФРАНЦІЇ

Спеціальність 12.00.02 - конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного права та

порівняльного правознавства Ужгородського

національного університету.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор,

Заслужений юрист України БИСАГА Юрій Михайлович,

завідувач кафедри конституційного права та порівняльного

правознавства Ужгородського національного університету.

Офіційні опоненти - доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України ПОГОРІЛКО Віктор Федорович,

завідуючий відділом конституційного права та місцевого самоврядування,

заступник директора Інституту держави і права

імені В.М.Корецького НАН України;

кандидат юридичних наук, доцент

ФЕДОРЕНКО Владислав Леонідович,

заступник завідуючого кафедри Національної академії СБУ.

Провідна установа - Національна академія внутрішніх справ

МВС України (м. Київ).

Захист відбудеться 30 червня 2005 року о 15 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.04 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01017, м. Київ, вул. Володимирська , 64.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 64.

Автореферат розіслано 27 травня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.Г.Шукліна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У становленні України як правової, демократичної, соціальної держави важлива роль належить Президенту України, який є главою держави, гарантом її суверенітету і територіальної цілісності, забезпечення прав людини та громадянина. Інститут президентства в Україні знаходиться на стадії становлення. Відповідно, є необхідність врахування всього позитивного, що є у правовому регулюванні даної інституції в інших країнах світу, особливо у Франції, оскільки форма державного правління - президентсько-парламентська республіка - притаманна як Україні, так і Франції.

Розгляд у порівняльно-правовому аспекті інституту глави держави в Україні важливий для пошуку шляхів підвищення ефективності функціонування Президента України. Сьогодні посилюється інтерес до проблеми результативності цього інституту в нашій державі, оскільки реально зростає вплив Президента України на процеси, що відбуваються в суспільстві, на становлення України як правової, демократичної, соціальної держави. Розвиток цього інституту - це не тільки важлива теоретична, а й практична проблема, оскільки вона пов'язана з проблемою розподілу владних повноважень між Президентом та іншими органами влади, а також з питанням оптимізації взаємодії владних структур.

Є всі підстави стверджувати, що введення в Україні інституту президентства відкрило новий етап у розвитку української державності. Все це вимагає по-новому осмислити питання функціонування державного механізму, проаналізувати даний інститут у порівняльному аспекті. Введення інституту президентства в Україні суттєво вплинуло на політико-правову практику в нашій державі, на реалізацію державної влади. Безумовно, фігура Президента стає центральною в державному механізмі України, і це потребує глибокого наукового аналізу його правового статусу. Важливо виявити його юридичну природу як глави Української держави, застосовуючи порівняльно-правовий метод дослідження. Власне кажучи, наука конституційного права в останні роки все більш активно використовує цей метод, що дає позитивні результати.

Поглиблене вивчання організації та функціонування державної системи Франції має не тільки власне пізнавальне значення. Воно важливе і необхідне також для удосконалювання теорії і практики українського конституційного права. Французький досвід у цій сфері вже протягом багатьох десятиліть незмінно привертає пильну увагу вітчизняних дослідників. В останні роки потреба в його науковому осмисленні і розумному використанні відчувається особливо гостро.

Використання досвіду, накопиченого в конституційно-правовій галузі Франції, виключає можливість такої спрощеної операції, як сліпе копіювання, пряме запозичення, механічне відтворення в українському законодавстві. Воно неодмінно містить у собі критичне ставлення, припускає всебічне врахування специфіки історичних традицій і національних особливостей, ретельний добір досягнень Франції в державній сфері на предмет їхньої відповідності чи невідповідності, придатності чи непридатності для українського конституційного законодавства.

У сфері організації і діяльності президентської влади у Франції накопичений багаторічний досвід. Проте для України даний державний інститут є новим, що в свою чергу вимагає спеціального дослідження у галузі теорії і практики. Особливості досліджуваної теми полягають у тому, що становлення та розвиток інституту президентства в Україні та Франції мають свої національно-історичні особливості і традиції, що не може не позначитися на змісті і формі організації президентської влади цих країн. Президенти обох країн посідають чільне місце у державному механізмі, суттєво впливають на всі аспекти державного і суспільного життя. Хоча інститут президентства в Україні належить до східноєвропейської, у Франції - до західноєвропейської системи президентства, у них є багато спільного. І це дає підстави для їх аналізу у порівняльно-правовому аспекті.

Розбудова незалежної демократичної держави в Україні потребує реформування державного механізму з метою підвищення ефективності його функціонування і приведення його діяльності у відповідність з вимогами сьогодення. Це, безумовно, передбачає необхідність як структурних перетворень, так і нових підходів до розмежування й нормативного оформлення компетенцій між усіма органами державної влади. Тому, безсумнівно, важливим є чіткий поділ владних повноважень між Президентом України, Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України. А, отже, є об'єктивна необхідність врахування досвіду співпраці і розподілу компетенції між Президентом Франції, урядом Франції та парламентом Франції.

Актуальною і гострою проблемою сучасної науки конституційного права України є проблема теоретичного обґрунтування місця і ролі Президента України як глави держави у загальній системі органів державної влади. Конституційні норми, присвячені правовому статусу Президента України, дають можливість широкого тлумачення повноважень глави держави. Це містить загрозу викривлення дійсних намірів законодавця і фактичного виходу Президента України за межі своєї компетенції. Саме тому є необхідність ретельного аналізу правового статусу Президента України в механізмі державної влади та впровадження у конституційну теорію та практику положення про те, що президент є арбітром серед інших органів державної влади України, використавши досвід Французької республіки.

Разом з тим сьогодні немає підстав вважати, що правовий статус Президента України, особливо в аспекті взаємовідносин з іншими державними органами, і, насамперед, з Верховною Радою, врегульований в повному обсязі і є найбільш оптимальним. Про це свідчить і запроваджена попереднім Президентом України Л.Д.Кучмою конституційна реформа з метою вдосконалення форм правління. Тому є необхідність більш детального наукового обґрунтування подальшого розвитку цього інституту з урахуванням стану регламентації і функціонування інституту президентства у Франції, оскільки саме французька модель інституту глави держави бралася за зразок при прийнятті чинної Конституції України.

Сукупність вказаних чинників визначають актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов'язаний із планом науково-дослідної роботи кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету на 2001-2005 рр. Тема дослідження пов'язана із комплексною темою “Конституційне будівництво в країнах Центральної Європи у ХХ-ХХІ ст.ст.”, а також є складовою частиною загальноуніверситетської комплексної програми, що розробляється науковцями Ужгородського національного університету та зареєстрована у державному реєстрі за № 0196U008267.

Ступінь наукової розробки теми визначається рівнем і обсягом дослідженості правового регулювання статусу президентів України і Франції, практикою реалізації ними свого статусу, взаємовідносинами з парламентами та урядами своїх країн.

Питанням організації і функціонування інституту президентства в Україні в останні роки приділяється значна увага. Разом з цим чимало проблем не вирішено. Інститут президентства в Україні ніколи не був предметом дослідження в аспекті його зіставлення з інститутом президентства у Франції ні в Україні, ні у інших країнах СНД. Необхідність такого дослідження зумовлюється завданням вдосконалення організації і функціонування державного механізму в Україні. При цьому слід врахувати позитивний досвід інших країн, насамперед Франції.

Теоретична і практична основа дисертаційного дослідження ґрунтується на працях і висновках юристів-теоретиків у галузі конституційного права України, конституційного (державного) права зарубіжних країн, теорії держави і права, історії держави та права України і зарубіжних країн.

Автором враховані положення і висновки, які сформульовані в сучасних політологічних, соціологічних та філософських дослідженнях щодо питань організації і функціонування вищих органів державної влади, президентів.

Дисертація ґрунтується на працях вітчизняних і зарубіжних спеціалістів з теорії держави та права, конституційного права, історії держави і права, міжнародного права: С.Агафонова, С.Алексеєва, Ф.Ардана, Г.Атаманчука, М.Баглая, О.Бойко, Ю.Бисаги, Ф.Бурчака, Ф.Веніславського, А.Георгіци, В.Головатенко, А.Демішель, Ф.Демішель, М.Дюверже, Д.Златопольського, А.Колодія, Ю.Коломійця, Л.Кривенко, М.Крутоголова, В.Погорілка, А.Мішина, М.Орзіха, Н.Плахотнюк, М.Сахарова, С.Серьогіної, Б.Страшуна, В.Тація, Ю.Тодики, Ю.Тихомирова, В.Чиркіна, М.Цвіка, В.Шаповала, О.Фрицького, В.Шувалової, Н.Шукліної, В.Яворського та ін.

Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження полягає у здійсненні наукового аналізу теоретичних проблем становлення і розвитку інституту президентства в Україні і в Франції в контексті форми державного правління, процедури набуття та припинення своїх повноважень, практики взаємовідносин президентів з парламентами та урядами порівнюваних країн.

Мета дослідження зумовила постановку і розв'язання наступних завдань.

1. Визначити місце досліджуваної проблеми у науці конституційного права.

2. Визначитися з роллю і місцем Президента України і Президента Франції в державному механізмі своїх країн.

3. Розкрити теоретико-правові аспекти інституту президента і його юридичну природу, виходячи із теоретичного та практичного досвіду порівнюваних країн.

4. Проаналізувати процес становлення інституту президентства у Франції і в Україні в контексті форми державного правління, фактори, які впливали на формування і розвиток цього інституту. Виявити спільні тенденції розвитку інституту глави держави в Україні та Франції.

5. Розкрити порядок виборів президентів в Україні і у Франції, вступу їх на посаду і усунення з неї, проблеми і труднощі, які виникають у виборчому процесі, шляхи їх подолання.

6. Проаналізувати найбільш важливі і складні проблеми взаємовідносин президентів України і Франції з парламентами та урядами своїх країн в окремих сферах державної практики.

Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають при формуванні та функціонуванні інституту президентства в Україні та у Франції.

Предметом дослідження є питання теорії та практики становлення та розвитку інституту президентства в Україні та Франції, місце президентів у державному механізмі цих країн, процедура набуття та припинення ними своїх повноважень, взаємодія з органами законодавчої та виконавчої влади.

Методологічними засадами дисертації є наукові принципи, методи і засоби наукового дослідження, застосування яких забезпечує достовірність знання і поставлених перед дослідником цілей та завдань. Методологічну основу дисертації складає загальнонауковий діалектичний метод, який дає можливість проаналізувати інститут президентства в Україні і у Франції в динаміці його становлення і розвитку. Із застосуванням системного методу розглядається роль і місце президентів України і Франції в державному механізмі цих країн, історико-правового - процес становлення інституту президентства у вказаних країнах; системно-структурного й формально-логічного - виділяються чинники, що впливають на становлення та розвиток інституту президентства, аналізується компетенція Президентів України і Франції; порівняльно-правового - порівнюється їх правовий статус, процес взаємодії з парламентами та урядами своїх країн. Шляхом методу тлумачення норм про правовий статус Президентів України і Франції, з'ясовується і роз'яснюється зміст норм конституцій та поточного законодавства, які регулюють їх правове становище.

Теоретичну базу дисертаційного дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі теорії держави і права, конституційного права. При підготовці дисертації використовувалися також положення історії держави і права, порівняльного конституційного права, міжнародного публічного права, адміністративного права. Автором враховані положення і висновки, сформульовані у сучасних політологічних, соціологічних і філософських дослідженнях з питань теорії демократії, конституціоналізму, функціонування органів державної влади.

Джерельну базу дослідження складають Конституція України, Конституція Франції, конституції деяких інших країн світу, закони України, Франції, інших країн, підзаконні нормативно-правові акти, які визначають правовий статус президентів, а також міжнародно-правові акти.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні і у країнах СНД науковим дослідженням, в якому комплексно, системно у порівняльно-правовому аспекті розглядаються теоретичні і практичні проблеми організації та функціонування інституту президентства в Україні та у Франції, проблеми взаємовідносин президентів з парламентами та урядами своїх країн.

Найбільш суттєвими результатами дисертаційного дослідження є такі основні положення та висновки, що виносяться на захист:

- інститут президентства в державному механізмі має особливе значення, що зумовлюється місцем і роллю у вирішенні актуальних питань політичного характеру, процесу державотворення;

- наводяться аргументи, що форма державного правління в Україні за всіма ознаками формувалася під впливом французької моделі президентсько-парламентської республіки. Їх спільними ознаками є 1) політична відповідальність уряду перед парламентом і перед президентом; 2) дуалізм виконавчої влади і відсутність конституційного визначення президента як носія виконавчої влади; 3) конституційне закріплення функцій президента як арбітра або (та) гаранта у певних сферах державної діяльності; 4) побудова механізму здійснення державної влади на засадах розподілу влад;

- додатково обґрунтовується положення, що Україна сприйняла саме французьку систему президентської влади. І хоча, на відміну від французької Конституції, Основний Закон України не закріпив положення про арбітражну функцію Президента, проте обсяг його повноважень та механізм взаємовідносин із законодавчою і виконавчою гілками влади свідчить про реальне виконання саме такої функції Глави нашої держави;

- вперше робиться висновок, що доцільніше було б збільшити термін повноважень Президента України, застосовуючи практичний досвід Франції до семи років, що дозволить уникати політичної кризи або принаймні тривалого колапсу у діяльності органів державної влади;

- стверджується, що коло правопорушень, за вчинення яких можливо притягти президента до відповідальності президентів досліджуваних країн, вкрай вузьке і обмежується, як правило, особливо тяжкими злочинами;

- вперше у порівняльно-правовому аспекті аналізується компетенція президентів України та Франції по відношенню до уряду та стверджується, що особливістю організації і функціонування державного механізму в умовах змішаної республіканської форми правління є дуалізм виконавчої влади. Такий дуалізм встановлений і у Конституції України і в Конституції Франції;

- наводяться аргументи того, що позиція президента щодо уряду як в Україні, так і у Франції постійно балансує на межі двох концепцій: обмежувальної, коли президент не дублює діяльність уряду, а лише контролює його, і розширювальної, коли президент стає по суті і главою виконавчої влади, при цьому не беручи на себе політичної відповідальності за неуспіх урядової політики;

- зазначається, що обрання загального прямого голосування, як способу наділення повноваженнями глави держави в Україні та Франції свідчить про високий ступінь легітимації даного інституту, що становить собою не тільки юридичну, але і морально-політичну підставу для можливого здійснення впливу на рішення законодавчої та виконавчої гілок влади;

- вперше звертається увага на те, що чинні конституції України та Франції закріплюють можливість притягнення до відповідальності президента, що дозволяє у випадку порушення президентом конституції та законів змістити його з посади, а також є мірою превентивного впливу на главу держави у цих країнах, проте на практиці в силу своєї складності подібна процедура не діє ні в Україні, ні у Франції;

- вперше наголошується на тому, що конституції Франції та України надають можливість президенту “творити право”, а з огляду на прогалини в законодавстві, які існують у правовій реальності держав, - це досить суттєве право.

Теоретичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у збільшенні наукових знань про розвиток та роль інституту глави держави як в Україні, так і в зарубіжних країнах. Матеріали дисертації дають підстави і наукову основу для подальшого дослідження теорії та практики організації і функціонування інституту президентства, вдосконалення правового статусу Президента України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації розширюють простір для подальшого теоретичного дослідження у юридичній науці актуальних проблем конституційно-правового статусу інституту президентства як в Україні, так і в зарубіжних країнах. Зокрема щодо дослідження окремих інститутів, таких як інститут імпічменту глави держави, інститут тимчасового заміщення поста глави держави, вивченні проблемних та спірних питань, що безпосередньо пов'язані із статусом президента, наприклад, проблем окремих аспектів виборів глави держави, строку його повноважень та ін.

Рекомендації, зазначені у дисертації, можуть бути використані у процесі вдосконалення законодавства України про статус президента, у практичній діяльності органів державної влади, а також у процесі викладання в юридичних та інших навчальних закладах.

Результати дисертаційного дослідження використовувались для підготовки юристів зі спеціальності “Конституційне право України” на юридичному факультеті Ужгородського національного університету у викладацькій діяльності дисертанта у 2003-2004 та 2004-2005 навчальних роках.

Особистий внесок здобувача. Дисертант самостійно здійснював комплексний науковий аналіз інституту президентства в Україні та Франції, а також самостійно написав дисертацію. Всі фахові публікації автора підготовлені особисто, без участі співавторів. Доповіді автора на конференціях були самостійні.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на засіданнях кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету; науково-практичних конференціях різних рівнів.

Результати дослідження були оприлюднені: на регіональній науково-практичній конференції “Реформування політико-правової системи України в контексті Європейського вибору” (Ужгородський національний університет, м. Ужгород, 10-11 листопада 2003 року); на науково-практичній конференції, присвяченій Міжнародному Дню прав людини (Ужгородський національний університет, м. Ужгород, 10 грудня 2003 року); підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу юридичного факультету УжНУ (Ужгородський національний університет, м. Ужгород 20 лютого 2005 року), регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника, м. Івано-Франківськ 22 квітня 2005 року); науковій конференції “Сучасні правові проблеми українського державотворення” (Білоцерківський державний аграрний університет, м. Біла Церква 29 квітня 2005 року), міжнародному “круглому столі” представників наукових та ділових кіл “Україна - ЄС: досвід Центрально-Європейських країн щодо євроінтеграційних процесів” (Ужгородський національний університет, Інститут історії НАН України, Закарпатська торгово-промислова палата, м. Ужгород 11 травня 2005 року.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження опубліковано автором у п'яти підручниках та наукових посібниках, п'яти наукових статтях, з них чотири у провідних фахових виданнях України.

Структура дисертації. Специфіка теми, сформульовані мета та завдання дослідження визначили логічну послідовність викладення матеріалу і структуру дисертації. Вона містить у собі вступ, три розділи, які поділяються на шість підрозділів, висновки та список використаних джерел (235 найменувань). Обсяг праці складає 181 сторінку, загальний - 225 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються його мета і завдання, об'єкт та предмет дослідження, методологія проведеного наукового аналізу, формулюються наукова новизна та основні положення, що виносяться на захист, підкреслюється теоретична і практична значимість роботи, наводяться дані щодо апробації дисертації та її висновки.

Перший розділ “Теоретико-правова характеристика інституту президентства в Україні та Франції як складового елементу форми державного правління” присвячений, по-перше, дослідженню еволюції форм державного правління та статусу глави держави в Україні та Франції; по-друге, розгляду питання ролі та місця президентів України та Франції у структурі вищих органів державної влади своїх країн.

Підрозділ 1.1 “Еволюція форм державного правління в Україні та Франції та статус глави держави” містить твердження, що перші розробки щодо форми правління в Україні мали місце на українських теренах ще в середині XIX ст. У цей період з'являються перші ідеї республіканської форми правління з інститутом глави держави у ній. Українська Народна Республіка, по суті, була першою спробою сформувати державність на демократичних засадах. За своєю характеристикою УНР була буржуазною парламентарною республікою, законодавча влада в якій практично здійснювалася Українською Центральною Радою, а виконавча - Генеральним Секретаріатом. Проте інституту президентства як такого не існувало, хоча теоретично обговорювалося. У той же час розвиток інституту президентства та відповідно форми державного правління в радянський період пов`язаний з перебуванням України з 1922 р. у складі СРСР.

Новий етап політичної історії України можна пов'язувати з проголошенням Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. З цього часу інститут президентства зазнав еволюції (вища посадова особа в державі, глава виконавчої влади, глава держави). Однак у зв'язку із проведенням конституційної реформи в Україні статус Президента може набути рис глави держави у парламентсько-президентській державі. Проте дисертант вважає, що для забезпечення стабільності на перехідному етапі розвитку України слід використати подібний досвід Франції та залишити президентсько-парламентську форму правління.

У той же час автор стверджує, що французький досвід державного будівництва та еволюції інституту глави держави цікавий тому, що тут протягом кількох століть постійно змінювалися форми правління, а, отже, і статус глави держави. Аналізуючи еволюцію форм державного правління у Франції з точки зору інституту глави держави, їх можна згрупувати: дуалістичні монархії; авторитарні монархії; парламентські республіки; республіка, збудована на жорсткому розподілі влади; схожа на американський зразок змішана республіка. Особливо звертається увага на те, що, Конституція П'ятої республіки перетворила президента, що відігравав раніше лише другорядну політичну роль, у центральну фігуру структури державного управління.

Дисертант зіставляє чинні Конституції України і Франції та приходить до висновків, що норми щодо статусу Президента України відтворюють саме Французький досвід регулювання статусу глави держави.

У підрозділі 1.2 “Президенти України та Франції в структурі вищих органів державної влади своїх країн” стверджується, що форма державного правління в Україні за всіма ознаками формувалася під впливом французької моделі президентсько-парламентської республіки. Аналізуючи конституційне законодавство України та Франції, можна виділити наступні спільні політико-правові ознаки змішаної республіканської форми державного правління: 1) політична відповідальність уряду перед парламентом і перед президентом; 2) дуалізм виконавчої влади і відсутність конституційного визначення президента як носія виконавчої влади; 3) конституційне закріплення функцій президента як арбітра або (та) гаранта у певних сферах державної діяльності; 4) побудова механізму здійснення державної влади на засадах розподілу влад.

Автор доводить, що Україна сприйняла французьку систему президентської влади. І хоча на відміну від французької Конституції Основний Закон України не закріпив положення про арбітражну функцію Президента, проте, обсяг його повноважень та механізм взаємовідносин із законодавчою та виконавчою гілками влади свідчить про реальне виконання саме такої функції Глави нашої держави. Саме тому пропонується внести зміни до чинної Конституції України щодо місця та ролі Президента України як арбітра серед інших органів державної влади України, використавши досвід Французької республіки. Крім того, як Конституція України так і Конституція Франції не визначає до якої гілки влади належить уособлений інститут Президента. Проте автор стверджує, що інститут Президента України належить саме до четвертої, урівноважуючої гілки влади.

Розділ ІІ “Порядок набуття та припинення повноважень Президентів України та Франції” розкриває спірні моменти та особливості виборів глави держави в Україні та у Франції, а також процедуру припинення повноважень президентів досліджуваних країн.

У підрозділі 2.1 Вибори президентів України та Франції: загальна характеристика автор зазначає, що проблема строку президентських повноважень є спірним питанням конституційно-правової реформи в Україні. Тому дисертант наводить аргументи, що доцільніше було б збільшити термін повноважень Президента, застосовуючи практичний досвід Франції, до семи років. Запровадження такого положення до Конституції України унеможливить виникнення ситуації, коли після чергових практично одночасних виборів і глави держави і парламенту буде цілком змінюватися політична та економічна ситуація в країні, що, можливо, може призвести до кризи або принаймні до тривалого колапсу у діяльності органів державної влади.

Крім того, вважається за недоцільне використовувати досвід Французької республіки щодо відсутності положення про обмеження кількості строків перебування президента на своєму посту. Встановлення у Конституції України обмеження перебування на посаді глави держави двома термінами не суперечить теорії конституціоналізму та ніяким чином не порушує права особи, яка займає пост Президента України, оскільки обрання на третій та наступні строки можливе, але тільки після сплину часу. Це є певною гарантією від узурпації влади, засобом забезпечення періодичної змінюваності глави держави, стимулює приплив свіжих ідей й нових державних діячів.

Історичні передумови формування законодавства з виборів президентів у Франції і в Україні суттєво впливають на процедури проведення виборів, а тому є багато як загального, зокрема стосовно демократичних засад виборчого процесу, так і специфічного - стосовно порядку проведення виборів та встановлення їх результатів в Україні та Франції. Проте, аналізуючи досвід проведення виборів президентів цих держав, можна стверджувати, що легітимація глави держави на загальних прямих виборах носить цілком демократичний характер, однак надає виборцям реальну можливість вибору тільки тоді, коли не одна, а принаймні декілька політичних сил в тій або іншій країні мають більш-менш рівні умови для участі у передвиборній боротьбі.

Виходячи з історичного досвіду Франції та українських реалій, можна стверджувати, що впровадження на сучасному етапі державотворення в Україні виборів Президента парламентом є кроком поки що надто передчасним та практично неефективним. Проте законодавство про вибори Президента України потребує суттєвого вдосконалення майже на всіх стадіях виборчого процесу, тому в цьому плані є важливим саме досвід Франції. Так, зокрема пропонується переглянути виборче законодавство з точки зору французького досвіду у питаннях строку виборчої кампанії, висування та реєстрації кандидатів, проведення передвиборної агітації.

Підрозділ 2.2 “Припинення повноважень президента: досвід України та Франції”, розкриває підстави для припинення президентських повноважень (відставка, смерть, неможливість виконувати повноваження за станом здоров'я - в Україні та смерть, відставка, наявність перешкод для виконання обов'язків - у Франції). Стверджується, що вони є спільними для досліджуваних країн, проте цікавим та корисним для України є саме процедура припинення президентських повноважень шляхом застосування процедури імпічменту у Франції. Підстави і порядок притягнення президента до відповідальності передбачені конституціями і чинним законодавством України та Франції хоча і відрізняються своєрідністю, однак, незважаючи на наявні розходження, у них витриманий єдиний концептуальний підхід - президент у силу особливого посадового положення не може притягатися до відповідальності на загальних з іншими громадянами підставах.

Разом з тим коло правопорушень, за вчинення яких можливо притягти до відповідальності президентів досліджуваних країн, вкрай вузьке і обмежується, як правило, особливо тяжкими злочинами. А інститут імпічменту в Україні та Франції має насамперед запобіжне значення, бо притягнення президента до судової відповідальності через таку процедуру трапляється у практиці цих держав порівняно рідко.

Розділ ІІІ “Правові засади взаємодії президентів України та Франції з органами законодавчої та виконавчої влади” визначає спільні та специфічні ознаки механізму взаємодії президентів України та Франції з органами законодавчої та виконавчої гілки влади.

У підрозділі 3.1 “Повноваження президентів України та Франції по відношенню до уряду” автор вказує, що позиція президента щодо уряду як в Україні, так і у Франції постійно балансує на межі двох концепцій: обмежувальної, коли президент не дублює діяльність уряду, а лише контролює її, і розширювальної, коли президент стає по суті і главою виконавчої влади, при цьому не беручи на себе політичної відповідальності за неуспіх урядової політики. Взаємовідносини глави держави з виконавчою владою у досліджуваних державах найбільш тісні. Навіть враховуючи те, що практично він не входить до жодної з трьох гілок влади, юридична наука і практика визначають президента главою виконавчої влади, тому що ніхто з посадових осіб не може мати функції та владні повноваження без влади.

Автор стверджує, що особливістю організації і функціонування державного механізму в умовах змішаної республіканської форми правління є дуалізм виконавчої влади. Такий дуалізм встановлений і у Конституції України, і в Конституції Франції. Вказується, що контрасигнатура в Україні та Франції - не просте візування з точки зору теорії управління, а дія, що має істотне юридичне значення, по-перше, вона підтверджує, що акт глави держав, прийнятий у порядку встановленої процедури і є дійсним, а по-друге, контрасигнатура переносить відповідальність, пов'язану з прийняттям актів, у випадку наявності в ньому помилок, прогалин, невідповідності іншим законам із глави держави на контрасигнуючу посадову особу.

У підрозділі 3.2 “Повноваження президентів України та Франції по відношенню до парламенту” вказується, що інститут президента в Україні та Французькій Республіці, його повноваження як глави держави в першу чергу тісно взаємопов'язані із законотворенням. Слід виділити наступні спільні для порівнюваних країн його повноваження в цій сфері, які є елементами механізму взаємодії Президента та законодавчої влади: 1) право законодавчої ініціативи; 2) право видавати укази; 3) право підписувати закони; 4) право вето чи право повернення законопроекту на повторний розгляд. Президент України має право законодавчої ініціативи, яке прямо закріплено у конституційних нормах, а у Франції - опосередковано через посадову особу (прем'єр-міністр). Наведені аргументи дають право стверджувати, що конституції Франції та України надають можливість президенту “творити право”, а з огляду на прогалини в законодавстві, які існують у правовій реальності держав, - це досить суттєве право.

Зазначається, що наділення президентів України та Франції правом промульгації тягне за собою право застосувати вето. Цей факт виступає в якості одного з найважливіших механізмів стримувань і противаг у порівнюваних державах. Право президента розпускати парламент у встановлених конституцією випадках - могутнє знаряддя у механізмі стримувань та противаг, що застосовується для стабілізації політичною системи як в Україні так і у Франції.

У Висновках дисертантом формулюються основні теоретичні результати дисертаційного дослідження.

У державному механізмі України і Франції, в політичній системі цих країн інститут президентства займає особливе місце, що зумовлене його роллю у розв'язанні проблем державотворення і правотворення, можливістю впливу на соціально-економічні і політичні процеси. Це, насамперед, визначається юридичною природою цього інституту.

Науковий аналіз інституту президентства в досліджуваних країнах дає можливість плідно в конституційно-правовій практиці України використовувати позитивний досвід нормативно-правового регулювання інституту президентства у Франції і практики реалізації главою французької держави своїх функцій та повноважень. Разом з цим, застосовуючи досвід Франції, як й інших країн світу щодо інституту президентства слід враховувати історичні умови появи цього інституту в країнах про які йдеться, різницю в накопиченому досвіді державотворення, менталітеті народів, у структурі політичної системи тощо.

Конституція Франції 1958 р. стала визначним документом у становленні інституту президентства в цій країні, оскільки вона встановила основи компетенції глави держави, систему стримувань і противаг в державному механізмі, показала необхідність чіткої взаємодії владних структур, що стало взірцем для конституційно-правового регулювання цього інституту в інших країнах світу. В Конституції Франції закладена класична форма напівпрезидентської республіки.

Становлення інституту президентства в Україні пов'язане з історією Української державності. В політико-правовій думці ідея президентства в Україні мала декілька етапів свого розвитку. Перший етап - до 1917 р., другий - 1917-1920 рр., третій - радянський період, четвертий - період становлення України як суверенної незалежної держави, п'ятий - сучасний період - коли відбувається поступовий перехід від президентсько-парламентської форми правління до парламентсько-президентської. Але ж реально ідея президентства в Україні була втілена тільки на етапі становлення України як суверенної незалежної держави, при введенні в 1991 р. в Конституцію УРСР інституту Президента, в результаті чого в Основний Закон була включена глава 12-1 “Президент України”. Введення в державну систему України в 1991 р. посади Президента було, з одного боку, відображенням історичних традицій державотворення в Україні, а з іншого - врахування міжнародного досвіду функціонування президента як одноособового глави держави з республіканською формою правління. При цьому брався за зразок саме історичний досвід становлення інституту президентства у Франції. А форма державного правління визначалася під впливом французької моделі.

Для суспільно-політичної думки досить складним був період щодо визначення оптимальної моделі президентства в період розробки і прийняття нової Конституції України, що зумовлювалося особливістю співвідношення повноважень Президента з іншими структурами державного механізму, і в цілому роллю президента в цьому механізмі. Особливу роль у становленні президентсько-парламентської республіки відіграв Конституційний Договір між Верховною Радою України і Президентом України, який суттєво посилив повноваження Президента України. Проте з прийняттям Закону України “Про внесення змін до Конституції України” закладено основи для послаблення його ролі у суспільному та державному житті.

Порядок виборів глави держави в значній мірі підкреслює демократичний потенціал формування державних інституцій і в Україні, і у Франції. Вибори Президентів порівнюваних країн відбуваються на демократичних засадах. При цьому є підстави вважати, що законодавство про вибори Президента України є більш динамічними в порівнянні із відповідним законодавством Франції. Так, законодавство про вибори Президента України пройшло декілька етапів, в основі яких були закони про вибори глави Української держави 1992, 1994, 1999, 2004 рр. Разом з цим чинний Закон “Про вибори Президента України” не є оптимальним і, безумовно, підлягає подальшому вдосконаленню щодо всіх стадій виборчого процесу.

В інституті імпічменту Президента України і Президента Франції є багато спільного, що виявляється в ускладненому порядку усунення президентів з посади в такому порядку. Відмінності цього інституту в цих країнах в тому, що в Україні більш ускладнена процедура імпічменту, ніж у Франції. Проте за всю історію існування незалежної України та П'ятої республіки у Франції процедура імпічменту так і не була застосована.

Компетенція, яка характеризує конституційно-правовий статус президентів України та Франції, змінюється під впливом чинників об'єктивного і суб'єктивного характеру. Реалізація президентами України і Франції своїх повноважень здійснюється у тісному взаємозв'язку з парламентами та урядами свої країн, має особливе значення. Тому посилення повноважень президентів порівнюваних країн в цих сферах обов'язково повинно супроводжуватися розширенням контролю парламентів за їх діяльністю.

Впровадження в демократично-правову практику України і Франції принципу поділу влад, його закріплення на конституційному рівні суттєво впливає на взаємодію глав держав з парламентами та урядами. Причому взаємовідносини глави держави з виконавчою владою у зіставлюваних державах найбільш тісні. Навіть враховуючи те, що практично президент не входить до жодної з трьох гілок влади, юридична наука і практика визначають його главою виконавчої влади, тому що ніхто з посадових осіб не може мати функції та владні повноваження без влади. При цьому особливістю організації і функціонування державного механізму в умовах змішаної республіканської форми правління є дуалізм виконавчої влади. Такий дуалізм встановлений і в Конституції України, і в Конституції Франції.

Не слід залишати поза увагою і взаємовідносини президента із органами законодавчої влади. Так, інститут президента в Україні та Французькій Республіці, його повноваження як глави держави в першу чергу тісно взаємопов'язані із законотворенням. Слід виділити наступні спільні для порівнюваних країн його повноваження в цій сфері, які є елементами механізму взаємодії Президента та законодавчої влади: 1) право законодавчої ініціативи; 2) право видавати укази; 3) право підписувати закони; 4) право вето чи право повернення законопроекту на повторний розгляд.

У сфері законодавчої діяльності у Президента України значно більше повноважень, ніж у Президента Франції. У Президента Франції формально відсутнє право законодавчої ініціативи, яке є у Президента України. Державно-правова практика України свідчить, що законодавчо слід врегулювати право вето Президента України, прийнявши спеціальний закон щодо вето Президента. Особливо необхідно акцентувати увагу на процедурних аспектах реалізації права президентського вето. Це досить важливо для реалізації законодавчої діяльності. Відповідно посилюється тенденція взаємовідносин президентів цих країн з парламентами з питань забезпечення прав і свобод людини і громадянина, оскільки в цій сфері нагромадилося досить багато гострих проблем.

конституція україна франція президент

Основні положення дисертаційного дослідження викладено в наступних публікаціях автора

Бєлов Д.М. Тимчасове виконання повноважень президента ( за законодавством України і Французької Республіки) // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Правознавство. - 2004. - Випуск № 253. - С. 48-50.

Бєлов Д.М. Роль глави держави в механізмі здійснення державної влади // Щомісячний правовий часопис “Юридична Україна”. - 2005. - № 5(29). - С. 11-15.

Бєлов Д.М. Обрання Президента України Верховною Радою України: можливість та доцільність // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Випуск 25. - К: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004 - С.162-166.

Бєлов Д.М. Інститут імпічменту президента в країнах СНД (порівняльно-правовий аналіз) // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. - Випуск 3. - Ужгород: “Ліра”, 2004. - С. 46-49.

Бєлов Д.М. Конституційно-правове регулювання виборів глави держави в країнах СНД (порівняльний аналіз) // Життя і право: Львівський правничий часопис . - 2004. - № 6(6). - С. 19-24.

АНОТАЦІЇ

Бєлов Д.М. Порівняльно-правовий аналіз інституту президентства в Україні та Франції. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 - конституційне право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2005.

У дисертації проводиться порівняльно-правове дослідження становлення і еволюції інституту президентства в Україні та Франції. Аналізуються причини заснування поста президента у цих країнах, досліджуються фактори, що сприяли формуванню специфічних рис українського і французького президентства. Автор визначає спільні та відмінні риси чинних конституцій України та Франції. Визначаються подібні ознаки напівпрезидентської форми державного правління в Україні та Франції. Досліджується роль та місце президента серед інших органів державної влади, на основі досвіду Франції пропонується законодавчо закріпити за Президентом України статус арбітра.

У роботі зіставляється процедура виборів президентів України та Франції, зосереджується увага на питаннях строку президентських повноважень, аналізуються окремі етапи виборчого процесу, досліджується виборча система по виборах президентів України та Франції. Дисертант виділяє норми конституційного законодавства Французької Республіки, які доцільно застосувати в українському законодавстві при вступі на посаду та усунення з посади глав держав.

У дисертації визначені особливості правового статусу президентів України і Франції, досліджується компетенція президентів в аспекті їх взаємовідносин з парламентами та урядами своїх країн. У дослідженні сформульовані концептуальні положення, обґрунтовані нові пропозиції і висновки.

Ключові слова: інститут президентства, Президент України, Президент Франції, глава держави, компетенція, повноваження, поділ влади, форма правління, арбітражна функція.

Белов Д.М. Сравнительно-правовой анализ института президентства в Украине и Франции. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 - конституционное право. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2005.

В диссертации проводится сравнительно-правовое исследование становления и эволюции института президентства в Украине и Франции. Анализируются причины становления поста президента в этих странах, исследуются факторы, которые оказывали содействие формированию специфических черт украинского и французского президентства. Автор определяет общие и отличительные особенности действующих конституций Украины и Франции. Определяются подобные признаки полупрезидентской формы государственного правления в Украине и Франции. Исследуется роль и место президента среди других органов государственной власти, на основе опыта Франции предлагается законодательно закрепить за Президентом Украины статус арбитра. Утверждается, что в государственном механизме Украины и Франции, в политической системе этих стран институт президентства занимает особое место, которое обусловлено его ролью в решении государственных проблем, возможностью влияния на социально-экономические и политические процессы. Это, прежде всего определяется юридической природой данного института.

Автор обращает внимание, что Конституция Франции 1958 г. стала выдающимся документом в становлении института президентства в этой стране, поскольку она установила основы компетенции главы государства, систему сдерживаний и противовесов в государственном механизме, показала необходимость четкого взаимодействия властных структур, что стало образцом для конституционно-правового регулирования этого института в других странах мира. В Конституции Франции заложенная классическая форма полупрезидентской республики.

В работе сравнивается процедура выборов президентов Украины и Франции, сосредоточивается внимание на вопросах срока президентских полномочий, анализируются отдельные этапы избирательного процесса, исследуется избирательная система по выборам президентов Украины и Франции. Диссертант обращает внимание на нормы конституционного законодательства Французской Республики, которые целесообразно применить в украинском законодательстве при вступлении в должность и устранение с должности глав этих государств.

Порядок выборов главы государства в значительной мере подчеркивает демократический потенциал формирования государственных учреждений и в Украине, и в Франции. Выборы Президентов сравниваемых стран происходят на демократических принципах. При этом есть основания считать, что законодательство о выборах Президента Украины более динамическое в сравнении с соответствующим законодательством Франции. Вместе с этим действующий Закон “О выборах Президента Украины” не является оптимальным и, безусловно, подлежит дальнейшему усовершенствованию. Законодательство о выборах Президента Украины требует существенного усовершенствования на всех стадиях избирательного процесса.

Внедрение в демократическо-правовую практику Украины и Франции принципа разделения властей, его закрепление на конституционном уровне существенно влияет на взаимодействие глав государств с парламентами и правительствами. Причем взаимоотношения главы государства с исполнительной властью в исследуемых государствах наиболее тесные.

Утверждается, что в сфере законодательной деятельности у Президента Украины значительно больше полномочий, чем у Президента Франции. У Президента Франции формально отсутствует право законодательной инициативы, в отличие от Президента Украины.

Ключевые слова: институт президентства, Президент Украины, Президент Франции, глава государства, компетенция, полномочие, разделение власти, форма правления, арбитражная функция.

Belov D.M. The comparative-legal analysis of the institution of presidency in Ukraine and France. - Manuscript.

Thesis for the candidate degree in jurisprudence: Speciality 12.00.02 - constitutional law. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2005.

The dissertation deals with the comparative-legal study of the formation and evolution of the institution of presidency in Ukraine and France. The reasons for establishing the office of the president in these countries are analyzed; the factors favouring the formation of the specific features of Ukrainian and French presidency are investigated. The author defines common and distinctive features of the valid constitutions of Ukraine and France. Similar features of semi-presidential forms of government in Ukraine and France are defined. The role and place of the president among other bodies of the government are investigated; on the basis of the experience of France the arbitrator status is suggested to legislatively allot to President of Ukraine.

In the thesis the procedures of the presidential elections in Ukraine and France are compared, the attention is focused on the questions of presidential authority term, certain stages of the election process are analyzed, and the systems of presidential elections of Ukraine and France are investigated. The norms of the constitutional legislation of the French Republic, which are expedient for applying to the inauguration and dismissal from the office of the president in the Ukrainian legislation, are dealt with.

In the dissertation the peculiarities of the legal status of presidents of Ukraine and France are defined, the competence of presidents in the aspect of their interrelations with parliaments and governments of their countries is investigated. The conceptual principles are formulated, new suggestions and inferences concerning the problems under consideration are grounded.

Key words: institution of presidency, President of Ukraine, President of France, head of state, competence, power, division of authority, form of government, arbitrator function.

Размещено на Allbest.ru