Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

БАЛАШОВ Анатолій Миколайович

УДК 35.072.3:659.4 (477)

ОПТИМІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМИ УСТАНОВАМИ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

25.00.02 - механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

ОДЕСА - 2005

Дисертацією є рукопис.

Науковий керівник - доктор політичних наук, професор

ПОЙЧЕНКО Анатолій Михайлович,

Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, проректор-директор.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, доцент

ТОКОВЕНКО Валерія Володимирівна,

Київський міжнародний університет,

завідувач кафедри соціології;

доктор політичних наук, професор

НАУМКІНА Світлана Михайлівна,

Південноукраїнський державний педагогічний

університет ім. К.Д. Ушинського

завідувач кафедри політичних наук.

Провідна установа - Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, кафедра державного управління і менеджменту, м. Запоріжжя

Захист відбудеться 13 травня 2005 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.863.01 в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 65009, Одеса, вул. Генуезька, 22, к.212.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (65009, Одеса, вул. Генуезька, 22).

Автореферат розісланий “ 12 ” квітня 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.М. Безверхнюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Побудова незалежної, демократичної, правової України зумовлює інтенсивні соціальні, державно-правові перетворення, інтеграційні процеси, що відбуваються на часі в країні. Мова йде про одночасне вирішення двох взаємопов'язаних завдань: розбудову основ незалежної демократичної держави та кардинальне реформування соціально-економічної та політичної сфер. Відповідно, істотно змінюється роль держави, її функції, що потребує удосконалення системи державного управління і означає перехід до принципово нових механізмів управління державними установами. Головне в тому, що зовнішнє середовище, в якому діють державні установи, стає якісно іншим: підвищується ступінь невизначеності, з'являються нові фактори ризику, знижується рейтинг інституцій державної влади.

Сьогодні, коли роздержавлення та приватизація ліквідували підоснови тоталітарної адміністративної монополії, одним із головних завдань державного управління є створення ринкового конкурентного середовища. Тобто на ринку товарів і послуг споживач повинен отримати право вибору, надаючи перевагу тому чи іншому виробникові, залежно від власних уподобань та уявлень. Разом з тим, перехід до умов ринкової економіки висуває на перше місце три головних чинника успіху організації (“якість”, “ціна”, “час”) і потребує нових підходів до управління, які нададуть можливість досягти конкурентних переваг в якості надання послуг.

Як показує досвід останніх років, в сучасних умовах трансформації України в світове співтовариство, більшість державних установ виявилися неспроможними вести ефективну конкурентну боротьбу на ринку, і це пов'язано з декілька факторами. Перш за все - не має чіткого уявлення, якою ж є система управління державною установою і як реформувати її структуру. По-друге - це організаційна структура державних установ, яка потребує модернізації, якщо не з боку керівництва, то через тиск зовнішнього середовища, що стає на заваді досягнення мети управління. По-третє, ефективність управління державною установою залежить від багатьох чинників, серед яких важливе місце займає задоволеність громадян якістю наданих послуг. Основна проблема полягає в тому, що бракує методології трансформування діяльності державних установ у напрямку надання якісних послуг. Водночас орієнтація на клієнта-споживача державних, громадських послуг та наближення управління до нього є одним із пріоритетів сучасної парадигми державного управління.

Оптимізація управління державною установою - це прийняття рішення про те, яким повинно бути управління щоб досягти поставленої мети - задовольнити споживачів якісним наданням послуг. Однак, на сьогодні в Україні ще немає жодної державної установи, де була б запроваджена система управління якістю. Значною мірою така ситуація зумовлена тим, що зазначена проблема не дістала належного науково-теоретичного обґрунтування. Це свідчить про необхідність глибинного теоретико-методологічного дослідження питань управління державними установами, визначення особливостей їх функціонування з огляду на національні та соціально-економічні умови України, а також обґрунтування механізмів оптимізації управління.

Віддаючи належне зробленому в теоретичному осмисленні вказаних питань вітчизняними і зарубіжними вченими - В.Авер'яновим, Г.Атаманчуком, А.Ахламовим, С.Дубенко, П.Надолішнім, Н.Нижник, Г.Одінцовою, Г.Опанасюк, Ю.Шаровим, Г.Щокіним та іншими, - розробленість деяких аспектів з питань удосконалення системи державного управління в цілому та державних установ зокрема залишилась поза увагою науковців.

Тому дана дисертація є спробою дослідження й узагальнення певного кола питань, а саме: осмислення теоретичних і практичних аспектів управління та функціонування державних установ в руслі соціально-економічних та політичних реалій українського сьогодення. Така постановка актуальності наукового завдання та його вирішення надасть можливість чітко визначити особливості діяльності державних установ в організаційному вимірі і обґрунтувати механізми оптимізації управління державними установами.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось у межах науково-дослідної теми Одеського регіонального інституту Національної академії державного управління при Президентові України "Пріоритетні напрямки ефективного використання ресурсного потенціалу регіону: управлінський аспект” (№ держреєстрації 0101U006947) та науково-дослідної роботи на замовлення Кабінету Міністрів України „Розробка комплексу елементів фахової підготовки державних службовців з метою забезпечення системного розвитку їх професійних якостей” (№ держреєстрації 0104U004196), у межах яких проведено аналіз особливостей функціонування державних установ та проблем управління персоналом державних установ на основі вивчення різноманітних аналітичних матеріалів.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі критичного переосмислення вітчизняних та зарубіжних здобутків теорії і практики державного управління розробити механізми оптимізації управління державними установами, адекватні обраному країною курсу на євроінтеграцію.

Для досягнення цієї мети були визначені такі завдання:

дослідити основні теоретико-методологічні підходи щодо управління державними установами в умовах трансформаційного періоду;

уточнити сутнісні характеристики й основні поняття “державна установа” та “організаційна структура державної установи”;

виявити особливості управління державними установами в умовах трансформації українського суспільства;

визначити функціональну складову діяльності державної установи;

розкрити передумови адаптації управління державними установами в Україні до стандартів Європейського Союзу;

проаналізувати ефективність сучасних моделей вдосконалення управління державними установами та технологій моделювання їх організаційних структур;

запропонувати методологію побудови моделі оптимізації управління державною установою.

Об'єкт дослідження - система управління державними установами.

Предмет дослідження - оптимізація управління державними установами в умовах трансформації українського суспільства.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що оптимізація управління державними установами шляхом запровадження процесної моделі управління надасть змогу збільшити ймовірність підвищення рівня задоволення споживачів наданими послугами, а також сприятиме ефективності діяльності та конкурентоспроможності державних установ.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети у процесі проведення дисертаційного дослідження використано комплекс методів:

на основі системно-аналітичного здійснено теоретико-методологічне узагальнення наукових концепцій, розробок і пропозицій провідних вітчизняних і зарубіжних вчених, присвячених управлінню державними установами;

функціонально-структурний аналіз дав змогу визначити функціональну складову діяльності державних установ та специфічні особливості управління ними;

з позиції системного підходу, що в сукупності взаємопов'язаних аспектів передбачав вивчення особливостей функціонування державних установ, включених у більш широкий комплекс зв'язків і відносин (як підсистема в межах системи державного управління), проведено деталізацію і розкриття організаційної структури;

процесний підхід було використано при розробці методології побудови моделі оптимізації управління державними установами;

логічне узагальнення і метод порівняльного аналізу широко застосовувалися на різних стадіях роботи (при визначенні критеріїв класифікації, визначенні місця державної установи серед державних органів, аналізі сучасних технологій моделювання, обґрунтуванні висновків тощо).

Інформаційну базу досліджень становлять законодавчі та інші нормативно-правові акти, ухвалені відповідними органами державної влади України, аналітичні матеріали і звіти, розробки вітчизняних і закордонних вчених з управління державними установами, особисті дослідження автора.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що системно досліджено процес управління й функціонування державних установ на сучасному етапі державотворення, обґрунтовано особливості діяльності і необхідність їх удосконалення в період трансформації, зокрема:

уперше:

- визначено місце державної установи серед інших державних органів та особливості їх функціонування у сучасному організаційному просторі;

- розроблено методологію побудови процесної моделі оптимізації управління державними установами, що базується на синтезі моделей окремих процесів в їх послідовній реалізації;

уточнено поняття “державна установа”, “організаційна структура державної установи”, здійснено аналіз їх сутності, що надає можливість оптимізувати їх діяльність і наблизити до європейської інтеграції;

дістали подальшого розвитку:

- підходи щодо модернізації організаційних структур державних установ;

- принципи організації процесів в управлінській системі;

- принципи управління якістю з погляду адекватності відповідним стандартам Європейського Союзу.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що низка методологічних та теоретичних положень і висновків створює основу для формування механізму оптимізації управління державними установами і може використовуватися у подальшій науковій розробці проблем підвищення конкурентоспроможності державних установ, їх практичній діяльності, стратегічною метою якої є підвищення рівня задоволення населення в отриманні державних послуг.

Окремі положення дисертації використані в навчальному процесі Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України при підготовці магістрів державного управління та підвищенні кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій.

Висновки й запропоновані концептуальні положення можуть бути використані в діяльності Кабінету Міністрів України, в органах Держстандарту, при викладанні низки відповідних навчальних дисциплін у Національній академії державного управління при Президентові України та її регіональних інститутах, при підготовці навчальних курсів магістерських програм та програм підвищення кваліфікації кадрів системи державного управління.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Основні положення дисертації і результати наукового дослідження доповідались автором і були схвалені на науково-комунікативних заходах:

- науково-практичних конференціях “Актуальні питання соціально-політичного розвитку регіону” (м. Одеса, 2003); “Пріоритети розвитку державної служби в Україні” (м. Київ, 2003); “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (м. Київ, 2003); “Державна стратегія управління місцевим і регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації” (м. Одеса, 2004).

- щорічній загальноінститутській конференції за міжнародною участю “Інституційні перетворення як передумова ефективного використання ресурсного потенціалу регіону” (м. Одеса, 2003);

- круглому столі “Шляхи реформування політичної системи України” (м. Одеса, 2004).

Результати дослідження обговорювались на теоретико-методологічних семінарах Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України і на засіданнях кафедри державного управління і місцевого самоврядування.

Публікації. Основні положення дисертації викладено автором у п'яти публікаціях, із них три - у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Обсяг основного змісту дисертації - 152 сторінки, список використаних джерел містить 215 найменувань, з яких 8 іноземними мовами. У роботі наведено 8 рисунків, 5 додатків .

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її значущість, показано зв'язок із науковими програмами й темами наукових досліджень Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, науково-дослідною роботою Кабінету Міністрів України, сформульовано гіпотезу, мету і завдання, визначено об'єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів і їх практичне значення, подано інформацію про апробацію і впровадження роботи, відомості про публікації з теми дисертаційного дослідження, зазначено структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні основи управління державними установами” - подається аналіз зарубіжної і вітчизняної наукової літератури, визначаються концептуальні підходи щодо розгляду теоретичних, методологічних та політико-правових засад, які: обумовлюють, детермінують управління державними установами; чітко розмежовують їх діяльність та завдання; визначають місце у середовищі державних органів та державного апарату, що дає можливість висвітлити ступінь наукової розробки теми, обґрунтувати необхідність переосмислення й розробки теоретико-методологічних аспектів дисертації. Визначається загальна методологія дослідження управління державними установами та особливості їх функціонування у сучасному організаційному вимірі.

Важливою для розуміння засад функціонування та вдосконалення управління державними установами є наукова література, що стосується: особливостей і загальних проблем управління суспільними процесами; визначає суть, характер і особливості державної політики та системи державного управління; обґрунтовує специфіку і особливості управління державними установами. Зокрема, праці вітчизняних та зарубіжних дослідників з проблемних питань державної політики, реформування системи державного управління та кадрової роботи, організації діяльності державних установ: В.Авер'янова, Г. Атаманчука, В. Бабкіна, О. Воронька, Б. Гаєвського, В. Горбатенка, С. Наумкіної, П. Надолішнього, Н. Нижник, А. Пойченка, Г. Райта, Ф.М. Рудича, В.Токовенко, В. Тертички, В. Цвєткова, В.Шаповала. та ін. Ґрунтовне ознайомлення з публікаціями В.Долечека, В.Гаращука, І.Коліушка, В.Мамонової, В.Сороко мало суттєвий вплив на концептуалізацію поняття “державні послуги”, як ключової категорії аналізу реалізації функцій державної політики щодо надання послуг населенню.

В них справедливо і об'єктивно підкреслено, що наукове осмислення проблем державного управління, управління державними установами зокрема, потрібне насамперед з огляду на масштабність і динамізм формування в Україні державних органів, які разом з органами місцевого самоврядування здійснюють управління, з однієї сторони, та швидке утвердження принципово нових суспільних відносин, за яких при збереженні державного сектору економіки, його керованості він стає рівноправним з приватним та самоврядним секторами - з іншої.

З-поміж юридичної наукової літератури, яка розглядає діяльність та функціонування державних установ як різновиду державних органів з точки зору адміністративної та кримінальної відповідальності, праці вітчизняних та зарубіжних вчених - Ю.П.Битека, Р.А.Калюжного, Л.В.Коваля, Ю.М.Козлова, Л.Л.Попова, М.Г.Шульги, В.З.Ярчука були використані як відповідне теоретичне підґрунтя для осмислення державного управління, управління державними установами, їх правового і організаційного поля.

Для того, аби всебічно осягнути умови функціонування та зміни, що стосуються управління державними установами, нові вимоги до їх діяльності в умовах реформування суспільства, набуття рис трансформаційного характеру, було розглянуто питання управління державними установами як системними утвореннями, тобто елементами системи державного управління як відкритих, ієрархічних систем. Вони мають:

· послідовне вертикальне розташування підсистем, що складають певну систему (вертикальна декомпозиція);

· пріоритет дій або право втручання підсистеми верхнього рівня;

· залежність дій підсистем верхнього рівня від фактичного виконання нижчими рівнями своїх функцій.

Державна влада, яка має представницький характер, для свого існування, повноцінного здійснення функцій та самореалізації, утворює різноманітні державні організації, які здійснюють не тільки управління суспільними справами, але і забезпечують життєдіяльність всього суспільства, що, в свою чергу, переносить акцент з політичного характеру на її соціальну спрямованість, де політика є важливим, але не єдиним аспектом цієї діяльності.

Серед них розрізняють два види державних організацій: державні установи та державні підприємства, які виконують економічні, соціально-культурні, адміністративно-політичні та інші функції з метою задоволення матеріальних, духовних та інших потреб громадян, суспільства та держави.

Державні установи як вид організації, утвореної для здійснення управлінських, адміністративно-політичних чи соціально-культурних завдань, мають за мету створення соціальних цінностей, головним чином невиробничого характеру. До них належать державні установи освіти, науки, культури, охорони здоров'я, інформаційні тощо.

Діяльність державних підприємств і установ не спрямована на здійснення функцій управління, оскільки ними виконується господарська діяльність виробничо-обслуговуючого характеру або будь-яка інша діяльність, не пов'язана з виробничо-господарським призначенням. Саме така особливість зумовлює віднесення державних установ, державних організацій та державних підприємств до складових механізму держави, іншою складовою якого є державний апарат. Зокрема, в апараті прийнято розрізняти дві частини: органи і інституції, які за своїм статусом є органами держави; підрозділи і ланки, які хоча і включені в апарат, однак не є органами держави, а лише внутрішніми, допоміжними підрозділами державних органів (кадрові, фінансові, інформаційні управління і служби міністерств тощо).

Зокрема, державні установи не можуть вважатися державними органами, оскільки вони не є носіями державної влади. Вони відрізняються від державних органів тільки їм властивою організаційною структурою, під якою в нашому дослідженні розуміємо упорядковану сукупність взаємопов'язаних елементів, які знаходяться між собою в сталих відношеннях, що забезпечують їх функціонування і розвиток як єдиного цілого.

Будь-яка із систем (освіти, культури, охорони здоров'я) побудована на основі існуючого адміністративно-територіального поділу України і у відповідності до вимог забезпечення конституційними та управлінськими послугами населення нашої держави. Тому в організаційному плані структура має два зрізи: адміністративно-територіальний та галузевий. В адміністративно-територіальному відношенні кожна із вказаних систем є складною, багаторівневою, ієрархічно побудованою. І тоді в ролі підсистем до неї входитимуть установи та заклади різних рівнів підпорядкування, служби, матеріально-технічна база, кадри, фінанси, тощо. А це значить, що на побудову організаційної структури впливають різноманітні фактори, які стосуються як об'єкта, так і суб'єкта управління. До найбільш вагомих належать фактори, що стосуються управлінських проблем, а саме:

· співвідношення лінійної і функціональної та інших форм організації управління;

· співвідношення централізованих і децентралізованих форм управління;

· рівень спеціалізації управлінських робіт;

· кваліфікація працівників та ефективність їх праці;

· рівень відповідності структури апарату управління ієрархічній структурі виробництва.

На підставі цього автор робить висновок, що визначення суті, структури, функцій державних установ завжди робиться на основі примірних, орієнтовних положень, оскільки реально є багато відмінностей, що пов'язані з регіональними, змістовими, функціональними й багатьма іншими особливостями структури та діяльності таких органів. Крім того, такі органи ніколи не були і не можуть бути незмінними в Україні, особливо на сучасному етапі. Так, нині об'єктивно паралельно з процесом формування нової державності в Україні, нової політичної системи відбувається і процес реформування державних структур, найважливішою складовою якого є персонал державних установ, що вирішальною мірою впливає на їх функціонування, особливо в плані забезпечення населення якісними державними послугами.

У другому розділі - “Формування сучасного типу державної установи: особливості оптимізації” - обґрунтовується актуальність теоретичного осмислення основних напрямків державної політики України у сфері управління державними установами, а саме: визначення основних цілей, завдань та принципів функціонування державної установи; забезпечення ефективної роботи всіх державних інституцій відповідно до їх компетенції. Що, в свою чергу, забезпечує організацію, вплив усіх інструментів державної установи на практичне здійснення державної політики.

Аналіз теоретико-правових засад надання послуг показав, що у чинному законодавстві на сьогодні можна виділити такі групи адміністративних послуг: видача дозволів, ліцензій, реєстрація та легалізація, акредитація, атестація, сертифікація, нострифікація та верифікація, надання консультативної допомоги, погодження тощо. Чимало з них вже сьогодні надаються державними установами, але разом з тим, питання до якої категорії належать освітні та медичні послуги, що надаються населенню, і досі залишаються невирішеними.

Тому взявши за основу поняття “держанні послуги”, яке визначається в Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств”, з урахуванням науково обґрунтованих підходів і загального поділу державних послуг в залежності від форми їх реалізації, автор пропонує класифікувати їх за такими видами: послуги, пов'язані із реальним здійсненням конституційних прав і свобод громадян (медичні, послуги у сфері культури, соціального захисту, освіти та ін.); та власне державні (управлінські) послуги, пов'язані з юридичним оформленням умов, необхідних для реалізації прав і свобод громадян (видача свідоцтв, ліцензій).

Державні установи цікавлять найбільш ефективні управлінські технології, які можуть забезпечити високу якість при помірному споживанні ресурсів. Тому дослідження проблематики управлінських послуг спрямоване на вироблення єдиних методологічних засад, їх правового регулювання та організації системи надання цих послуг. Тож цілком обґрунтовано виникає питання розробки певних стандартів надання управлінських послуг, уніфікація яких мала б своїм результатом узагальнений нормативний акт, який був би важливою гарантією захисту прав громадян у їх відносинах з органами влади.

Одним з головних стратегічних пріоритетів державної політики України є інтеграція до Європейського Союзу. Складність, багатогранність і неоднозначність цього питання викликана тим, що воно стосується економіки, політики, соціальної сфери, науки, культури в цілому і державного будівництва, державної політики та управління державними установами зокрема, однак не з точки зору її структури, а умов і ефективності діяльності.

Процес розширення і зміцнення Євросоюзу має фактично відкритий, демократичний та еволюційний характер, тому й розбудова в окремо взятих державах публічної адміністрації, забезпечення систем управління державними установами повинна мати, з однієї сторони, загальноєвропейський характер, а з іншої - мати і враховувати відмінності, притаманні системі державної влади конкретної країни. Оскільки є загалом основоположні умови і обставини європейського вибору, інтеграції управління державними установами України до європейських систем, то це потребувало: відповідного узгодження принципів та моделей організації управління державними установами загалом в Україні та країнах Європи; глибокого вивчення, здійснення порівняльного аналізу управління державними установами, сучасних систем підготовки і використання управлінських кадрів у країнах Центральної та Східної Європи.

Тому у розділі розглянуто питання підготовки державних службовців у країнах Центральної та Східної Європи, звернуто увагу на спільні завдання адміністративної реформи, які належить вирішити усім європейським державам, у тому числі й Україні, задля суттєвої інтеграції і систем державної служби. Проаналізовано, що зроблено в Україні для входження в Євросоюз.

Проведений аналіз показує, що останнім часом в Україні зроблено чимало, аби система управління державними установами сповна відповідала європейським стандартам. Зокрема, основними напрямками оцінки стану та організації управління державними установами є: цілісний правовий статус державних установ; правомочність, відповідальність та певна підзвітність працівників державних установ; ефективність управління державними установами та необхідний кадровий контроль; професійний рівень та відповідна стабільність кадрів; суттєвий розвиток ресурсів в усій сфері європейської інтеграції.

Такі пріоритети зумовлюють необхідність суттєвого оновлення та вдосконалення, набуття принципово нового характеру законодавчих та нормативно-правових актів забезпечення діяльності державних установ щодо регулювання усіх видів роботи, відповідальності за прийняття управлінських рішень і надання послуг населенню, впровадження системи планування діяльності та оцінювання професійної компетентності персоналу державних установ, що базується на відповідних стандартах.

Розв'язання конкретних питань оптимізації управління державними установами потребує:

більш точного визначення та запровадження стандартів надання спектра необхідних і достатніх державних послуг;

запровадження моніторингу ефективності та результативності діяльності державних установ щодо реалізації стратегічних мети і надання державних послуг;

використання сучасних технологій моделювання організаційних структур з метою їх постійної модернізації;

розробки принципів безперервного вдосконалення управління та методології трансформування діяльності державних установ у напрямку надання якісних послуг.

У третьому розділі - “Механізм вдосконалення управління державними установами” - теоретично обґрунтовано процесний підхід і розроблено методологію побудови моделі оптимізації управління державними установами.

Поліпшення системи управління державною установою потребує виділення окремих ділянок, видів, напрямків діяльності (“процесів”), тому в розділі ми вивчали, оцінювали й вдосконалювали кожний з них окремо. Оскільки процеси володіють гнучкістю й можливостями реагувати на зміни в навколишньому середовищі, то для установи важливі вихідні дані. Учасники процесу це розуміють і, в зв'язку з цим, можуть приймати рішення в його межах або змінювати внутрішній хід, з метою забезпечення вірних вихідних даних.

Дослідження показало, що успіх застосування процесного підходу в організації залежить від моделі його реалізації. Тому кожна організація, яка прагне додержуватися процесного підходу, повинна побудувати окремо для себе його модель, методологія якої базується на синтезі моделей окремих процесів в їх послідовній реалізації, зокрема (рис.1):

модель процесу управління в форматі цілісної системи з розподілом її на елементи та взаємозв'язком цих елементів;

АНОТАЦІЯ

Балашов А.М. Оптимізація управління державними установами в умовах трансформації українського суспільства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. - Одеса, 2005.

У дисертації розроблено і теоретично обґрунтовано процесний підхід до оптимізації управління державними установами на основі моделі, побудованої за принципом управління якістю, визначено низку теоретичних положень щодо формування сучасного типу державної установи з урахуванням особливостей організаційного простору та специфіки надання послуг.

Виділено та проаналізовано функціональну складову діяльності державної установи, що дозволило провести групування державних органів в залежності від однорідних ознак й уточнити поняття “державна установа”. Розкрито принципи та критерії, яких необхідно дотримуватися в разі застосування системи управління якістю державної установи. Досліджено передумови адаптації управління державними установами в Україні до стандартів Європейського Союзу. Запропоновано методологію побудови процесної моделі оптимізації управління державною установою. Серед механізмів оптимізації управління виділено: розробку загальної стратегії безперервного вдосконалення управління державними установами на основі застосування принципів управління якістю; пошук оптимальної (для даної ситуації) моделі структури державної установи, ефективне використання ресурсів установи, зокрема компетентності персоналу.

Ключові слова: державне управління, державна установа, організаційна структура, послуги, процесний підхід, процесне моделювання, управління якістю, принципи та механізми, система, удосконалення, оптимізація.

АННОТАЦИЯ

Балашов А.Н. Оптимизация управления государственными учреждениями в условиях трансформации украинского общества. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Одесский региональный институт государственного управления Национальной академии государственного управления при Президенте Украины. - Одесса, 2005.

В диссертации сформулированы теоретико-методологические подходы к формированию современного типа государственного учреждения, выделено место государственного учреждения среди других государственных органов, определены особенности его функционирования в современном организационном пространстве. Уточнены понятия “государственное учреждение”, “организационная структура государственного учреждения” и характеристики их сути. Разработан и теоретически обоснован процессный подход к оптимизации управления государственными учреждениями на основе модели, построенной по принципам системы управления качеством.

Выделено и проанализировано функциональную составляющую деятельности государственного учреждения, что позволило провести сравнительный анализ особенностей государственных учреждений и органов исполнительной власти и классифицировать их по признакам: порядок создания; масштаб, территория деятельности; характер и объем компетенции; метод решения подведомственных вопросов; источники и способ распоряжения материально-финансовыми средствами.

Государственные учреждения отличаются от государственных органов присущей только им организационной структурой. Большинство государственных учреждений имеют линейно-функциональную структуру с подключением к ней программно-целевых звеньев. Исследование разных видов организационных структур показало, что в каждой из них есть свои преимущества и недостатки. На формирование организационной структуры влияют разнообразные факторы, которые касаются как объекта, так и субъекта управления, поэтому данный элемент системы под влиянием как внутренней, так и внешней среды, требует постоянной модернизации.

Анализ современных технологий моделирования организационных структур показал, что процессный подход имеет приоритет среди других методов за счет того, что он обеспечивает непрерывный контроль связи отдельных процессов в системе процессов, а также их взаимосвязь. Успех от внедрения процессного подхода в организации зависит исключительно от модели его реализации. В роботе представлена методология построения процессной модели управления государственным учреждением, которая базируется на синтезе моделей отдельных процессов (функций управления) в их последовательной реализации. Модель каждого процесса представлена в графическом виде, чтобы было видно, где входы и выходы процесса, сам процесс и его характер. В основу методологии процессной модели положено понятие об оптимизации управления, как принятие решения о том, каким должно быть управление, чтобы достичь поставленной цели. Управление считается оптимальным, если оно обеспечивает достижение поставленной цели. Среди механизмов оптимизации управления выделено:

- разработку стратегии непрерывного усовершенствования управления государственными учреждениями на основе использования принципов системы управления качеством;

- поиск оптимальной (в данной ситуации) модели структуры государственного учреждения;

- эффективное использование ресурсов учреждения, в частности компетентности персонала.

Ключевые слова: государственное управление, государственное учреждение, организационная структура, услуги, процессный подход, процессное моделирование, управление качеством, принципы и механизмы, система, усовершенствование, оптимизация.

ABSTRACT

Balashov A.M. The optimization of management of state organization under conditions of Ukrainian society transformation. - Manuscript.

Dissertation for degree of candidate in science in Public Administration in the speciality 25.00.02 - The Public Administration Mechanisms. - Odessa Regional Institute of Public Administration of the National Academy of Public Administration. Office of the President of Ukraine. - Odessa, 2005.

The theoretical approach to the optimization of management of public administration establishments, based on the model built according to the principle of quality management, is developed and theoretically grounded. The chain of theoretical regulations on the modern type of state organization forming while taking into account the peculiarities of organizational scope and rendering of services is defined.