Конституційно-правовий статус громадських організацій України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність: 12.00.02 - конституційне право

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ

ВАЩУК ОКСАНА МИКОЛАЇВНА

КИЇВ - 2004

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Наприкінці XX століття Україна стала на шлях демократичного реформування суспільства і держави. Фундаментальні соціально-політичні реформи, перехід до ринкових відносин в економіці, створення демократичних інститутів сприяли зростанню громадської активності українців та змінили характер розвитку громадянського суспільства в Україні. Становлення останнього тісно пов'язано з інституціоналізацією об'єднань громадян, які дають змогу оптимального забезпечення реалізації та захисту основних прав і свобод людини і громадянина. Зважаючи на те, що саме за допомогою об'єднань громадян людина може реалізувати значну частину своїх прав, захистити свої інтереси, соціальна роль зазначених об'єднань стрімко зростає.

На сучасному етапі розвитку громадянського суспільства в Україні головним завданням громадських організацій має стати налагодження постійної взаємодії, комунікації між суспільством і державою. Саме громадські організації можуть стати реальними каналами представництва всього спектра суспільних інтересів, посередниками між їх носіями і владою.

Сучасна тенденція до надмірної політизації права на об'єднання відбивається на законодавчій базі та може призводити до негативних наслідків у практиці реалізації даного права. Тому необхідним є вдосконалення нормативно-правової бази функціонування об'єднань громадян, зокрема в частині розмежування їх політичної активності та діяльності, спрямованої на розв'язання неполітичних проблем. Діючі в даній сфері правові норми видані в різний час, не складають узгодженої системи і не вирішують багато проблем, які виникають при легалізації та функціонуванні громадських організацій.

При підготовці дисертації були використані дослідження в галузі конституційного права та теорії держави і права вітчизняних вчених: Буроменського М.В., Копейчикова В.В., Опришка В.Ф., Орзіха М.П., Погорілка В.Ф., Тодики Ю.М., Фрицького О.Ф., Хавронюка М.І., Шемшученка Ю.С.; та зарубіжних вчених: Авакьяна С.А., Баглая М.В., Колосової Н.М., Лазарєва Б.М., Нерсесянца В.С., Чіркіна В.Є., Чудакова М.Ф., а також роботи, безпосередньо звернені до проблем правового регулювання статусу громадських організацій: Алієва А.А., Алімова Д.А., Гаєвої Н.П., Данченка М.І., Даркова А.А., Додіної Є.Є. Кравченка В.В., Рожка І.М., Солдатова С.А., Усенка І.Б., Юрьєва С.С., Ямпольської Ц.А.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження “Конституційно-правовий статус громадських організацій України” узгоджується із “Основними напрямами наукових досліджень в галузі держави і права на 1998-2000 роки”, затвердженими Загальним зборами Академії правових наук України 19 березня 1998 р. і виконане відповідно до загальних напрямів наукових досліджень відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України у рамках теми “Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні” (№ державної реєстрації 0101U00377).

Мета і завдання досліджень. Мета дисертаційного дослідження - визначити конституційно-правовий статус громадських організацій, обґрунтувати раціональні та ефективні шляхи його набуття і реалізації громадськими організаціями.

Завдання наукового дослідження сформульовані відповідно до поставленої мети і полягають у тому, щоб:

розкрити юридичну природу права людини на свободу об'єднання;

дати наукове визначення конституційно-правовому статусу громадських організацій, його структурним елементам;

визначити засади та перспективи розвитку відносин між громадськими організаціями та іншими суб'єктами системи суспільного ладу;

розкрити механізм юридичних гарантій діяльності громадських організацій та визначити шляхи його оптимізації;

обґрунтувати місце і роль юридичної відповідальності при застосуванні стягнень за порушення законодавства про об'єднання громадян;

сформулювати пропозиції і рекомендації по вдосконаленню законодавства щодо оптимізації конституційно-правового статусу громадських організацій.

Об'єктом дисертаційного дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації громадянами України права на свободу об'єднання.

Предметом дисертаційного дослідження є конституційно-правові основи створення, функціонування та припинення діяльності громадських організацій України.

Методи дослідження. Комплексність даного дисертаційного дослідження зумовила необхідність застосування методологічного апарату правових наук з урахуванням принципів всебічного та повного дослідження державотворчих процесів та явищ, цілісності та єдності дослідження, поєднання історизму та порівняння. Основним з використаних методів є загальнонауковий діалектичний метод пізнання, що дозволив досліджувати стан законодавства України і країн Європи про громадські організації. Крім того, були використані: порівняльно-правовий метод - для вивчення існуючих видів та організаційно-правових форм громадських організацій, визначення критеріїв їх класифікації; історико-правовий метод - для дослідження генезису національного законодавства про громадські організації; формально-юридичний метод - для аналізу змісту нормативно-правових актів, що забезпечують правове регулювання порядку створення і діяльності громадських організацій; статистичний - як засіб аналізу соціально-політичного стану громадських організацій в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у формулюванні концепції конституційно-правового статусу громадських організацій в Україні, встановленні характеру, причин і особливостей його еволюції. Зокрема, комплексно досліджено національне законодавство про громадські організації, його відповідність міжнародним нормам і стандартам в частині здійснення права на об'єднання.

Наукова новизна роботи виражена насамперед у наступних основних положеннях:

1. Правом громадян на об'єднання в громадські організації є їх можливість створювати громадські організації, вступати в існуючі громадські організації або утримуватися від вступу, брати участь у їх діяльності, виходити з них. Громадська організація - це недержавне, некомерційне, добровільне об'єднання громадян, що створюється ними з метою здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення соціальних, культурних та інших інтересів в порядку, передбаченому Конституцією, законами та нормами цих об'єднань.

2. Конституційно-правовий статус громадських організацій визначає місце і роль цих організацій в суспільстві і державі відповідно до Конституції і законів України. Основними елементами конституційно-правового статусу громадських організацій є їх правоздатність, дієздатність, права і обов'язки, гарантії діяльності та юридична відповідальність.

3. Критеріями класифікації громадських організацій виступають їх базові характеристики, а саме: порядок здійснення легалізації; організаційна структура та характер членства; статус та територія дії; суб'єкти діяльності; вид організаційно-правової форми; мотиваційні аспекти створення; сфера суспільного життя, в якій діє відповідна організація; тип та спрямованість діяльності організації. Відповідно до цих критеріїв пропонується розрізняти наступні основні види громадських організацій: за суб'єктом діяльності - молодіжні, дитячі, жіночі організації, об'єднання ветеранів, спілки роботодавців, підприємців та ін.; за видом організаційно-правової форми - громадський рух, спілка, товариство, громадський / благодійний фонд, асоціація, конгрес, громадська / благодійна установа, благодійна організація (фундація, місія, ліга тощо); за сферою суспільного життя - культурні, просвітницькі, спортивні, екологічні, творчі та ін.; за типом та спрямованістю діяльності організації щодо суб'єкту, який її утворив - професійні спілки, благодійні організації, правозахисні організації, організації національних меншин, громадсько-політичні рухи та ін.

4. Функціями громадських організацій є основні напрями та види їх діяльності, що характеризують суть та соціальне призначення організації, визначені її статутними задачами і цілями, та мають недержавну природу. Запропонована класифікація функцій за основними елементами їх діяльності - об'єктами, суб'єктами, способами, засобами діяльності (С.10 автореферату).

5. Конституційно-правова відповідальність громадських організацій - це виконання ними передбачених чинним законодавством обов'язків (позитивна відповідальність) або застосування щодо них санкцій в разі порушення ними Конституції і законодавства України (ретроспективна відповідальність).

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації пропозиції та висновки можуть бути використані:

у науково-дослідницьких цілях - для поглиблення наукових знань у сфері засад конституційного ладу та його гарантій, у сфері забезпечення права громадян на об'єднання, створення для цього необхідної теоретичної бази;

у правотворчий роботі - при підготовці законодавчих актів України з питань реалізації права на об'єднання; при розробці та укладенні установчих документів громадських організацій;

у правозастосуванні - в удосконаленні та розширенні форм реалізації права громадян на об'єднання, оптимізації правовідносин з органами державної влади та місцевого самоврядування; при легалізації та здійсненні контролю за діяльністю громадських організацій;

у навчальному процесі - при підготовці фахівців з напряму “право”, перепідготовці та підвищенні кваліфікації державних і муніципальних службовців.

Апробація результатів дисертації. Результати наукового дослідження обговорювалися на засіданнях відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях: “Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий, міжнародний та інформаційно-технологічний аспекти” (Сніна, Словаччина, 2001); “Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку вищої освіти і науки” (Сніна, Словаччина, 2002); “Проблеми права в європейських країнах” (Дебрецен, Угорщина, 2002); а також на всеукраїнських конференціях: “Проблеми вищої юридичної освіти” (Харків, 2001), “Становлення і розвиток правової системи України” (Київ, 2002). Тези всіх доповідей опубліковані.

Основні положення дисертації викладені у восьми статтях, з яких сім опубліковано у фахових юридичних виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, які включають дев'ять підрозділів, висновків та списку джерел і літератури (217 бібліографічних позицій). Загальний обсяг роботи - 207 сторінки, у т.ч. список джерел і літератури - 15 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета та завдання, об'єкт та предмет дослідження, характеризуються методи дослідження, його наукова новизна, практичне значення одержаних результатів, а також подана інформація про апробацію результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації.

Перший розділ “Загальна характеристика громадських організацій в Україні та їх конституційно-правового статусу” присвячено дослідженню різноманітних підходів до визначення понять “об'єднання громадян”, “громадська організація”, місця і ролі цих організацій в системі суб'єктів суспільного ладу; визначається поняття конституційно-правового статусу, його структура; аналізується генезис національного законодавства про громадські організації.

У підрозділі 1.1. “Поняття громадської організації” правовою підставою створення і діяльності громадських організацій визначається право на свободу об'єднання, зміст якого містить наступні можливості суб'єкта: створювати різноманітні об'єднання громадян; вступати до будь-якого об'єднання; брати участь у їх діяльності; утримуватися від вступу; вільно виходити в будь-який час з об'єднання. Особливістю права на об'єднання є його добровільна реалізація в колективній формі.

Громадська організація визначається як недержавне, некомерційне, добровільне об'єднання громадян, що створюється ними з метою здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення соціальних, культурних та інших інтересів в порядку, передбаченому Конституцією, законами та нормами цих об'єднань. Її основні ознаки є підставою для відмежування громадських організацій від інших колективних утворень громадян, а саме: неурядовість (незалежність громадської організації від держави, заборона втручання держави у діяльність громадських організацій і навпаки), добровільність об'єднання членів (виникнення організації не в результаті будь-яких зобов'язань законодавчого характеру, а внаслідок добровільного об'єднання громадян), неприбутковість (статутна діяльність організації не може бути спрямована на отримання прибутку), організаційна єдність (наявність стабільного складу, структури і зв'язків між членами організації), самоврядність (полягає у самостійному вирішенні членами організації напрямків статутної її діяльності, виборності керівних органів).

Аналізується доцільність вживання поряд з родовим поняттям “громадська організація” термінів “неурядова організація”, “непідприємницька організація”, “неприбуткова організація”. Підкреслюється необхідність контекстуальної зумовленості застосування термінології, узгодження термінів між собою та в нормативно-правових актах, невиправданість їх синонімічного вживання.

У підрозділі 1.2. “Конституційно-правовий статус громадських організацій: поняття та структура” розглянута концепція конституційно-правового статусу громадських організацій, що визначає їх місце і роль в суспільстві й державі відповідно до Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів. Визначається структура конституційно-правового статусу громадських організацій, до елементів котрої віднесено: правоздатність, дієздатність, права і обов'язки організацій; гарантії їх діяльності; юридична відповідальність. Пропонується розрізняти наступні види конституційно-правового статусу організацій: загальний статус, закріплений Конституцією України та Законом України від 16 червня 1992 р. “Про об'єднання громадян”, який є однаковим для всіх легалізованих громадських організацій, характеризується стабільністю та визначеністю; спеціальний - доповнює загальний статус, розуміється як сукупність елементів, що відображають особливості положення місця та ролі окремих категорій громадських організацій, наділення їх спеціальними, додатковими правами та обов'язками; індивідуальний - фіксує конкретику окремої організації, представляє її персоніфіковані права і обов'язки, є динамічним.

Специфіка конституційної правосуб'єктності громадських організацій полягає у можливості організації вступати в правовідносини тільки після її легалізації. При здійсненні державної реєстрації одночасно відбувається реєстрація організації як юридичної особи. Таку громадську організацію слід розглядати як юридичну особу приватного права, що здійснює ряд публічних функцій, створюється на добровільних засадах, забезпечує представництво і реалізацію прав та інтересів приватних осіб, носить громадський характер. Її специфікою є некомерційний (неприбутковий) та корпоративний характер.

У підрозділі 1.3. “Взаємовідносини громадських організацій з органами державної влади та іншими суб'єктами суспільного ладу” визначаються підстави дослідження громадських організацій як суб'єктів системи суспільного ладу України, основними складовими котрого є політична, економічна, соціальна і культурна (духовна, ідеологічна) системи суспільства. Питання про віднесення громадських організацій до елементів політичної системи суспільства є спірним. На думку дисертанта, такими можуть вважатися тільки об'єднання, головною функцією котрих є здійснення політичної діяльності, тобто політичні партії. Внаслідок неприбуткового характеру громадських організацій та права ведення господарської діяльності тільки з метою забезпечення статутної діяльності, громадські організації не є характерним системотворним елементом і економічної системи суспільства. Громадські організації слід розглядати як провідні елементи соціальної та культурної (духовної) систем.

Охарактеризована взаємодія громадських організацій з іншими суб'єктами системи суспільного ладу як зв'язок двох сторін, які мають взаємні обов'язки правового характеру. Конкретна форма взаємодії, ступінь її інтенсивності залежить від виду об'єднання та напряму його діяльності. Основними формами взаємодії є: представництво і захист прав та інтересів членів організацій у органах державної влади та місцевого самоврядування; участь у нормотворчості; громадський контроль; “соціальне партнерство”.

Особливої уваги заслуговує розгляд питання взаємодії між власне громадськими організаціями, основними формами яких є співпраця та взаємопідтримка у спільному виконанні державних замовлень та програм.

У підрозділі 1.4. “Нормативні основи організації і діяльності громадських організацій в Україні” проаналізовано становлення та еволюцію законодавства України про громадські організації. Чинниками ефективності правового регулювання є встановлення чітких меж втручання держави у функціонування цих організацій. Правове регулювання діяльності громадських організацій має комплексний характер і здійснюється нормами різних галузей права.

Запропонована наступна періодизація становлення та розвитку національного законодавства про громадські організації: 1991-1995 рр. - етап становлення національного законодавства про громадські організації, прийняття рамкового закону від 16 червня 1992 р. “Про об'єднання громадян”; 1996-1997 рр. - етап конституціоналізації громадських організацій, закріплення на конституційному рівні основних принципів їх правового статусу; 1998-2001 рр. - етап корегування національного законодавства шляхом прийняття ряду законів, які регулюють правове положення окремих видів громадських організацій; з 2002 р. (сучасний етап) - гармонізація національного законодавства з європейськими та світовими стандартами; розроблення законопроектів з метою врегулювання правового положення громадських організацій (законопроекти “Про громадські організації”, “Про непідприємницькі організації” тощо).

Систему джерел права, які складають нормативну основу регулювання правового статусу громадських організацій, утворюють: міжнародні договори та інші міжнародні документи, які є чинними на території України; Конституція і закони України; рішення Конституційного Суду України та акти судової влади; Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, відомчі нормативно-правові акти. До даної системи слід віднести і корпоративні норми, правова природа яких полягає у встановленні змісту прав і обов'язків членів організації, порушення яких тягне за собою негативні наслідки. Специфікою корпоративних норм є локальний характер їх дії.

У другому розділі “Система громадських організацій в Україні та їх функції” розглянуті актуальні проблеми формування сучасної системи громадських організацій та їх класифікація, пропонуються шляхи оптимізації легалізації громадських організацій, визначається система функцій цих організацій та механізм їх реалізації, характеризується система правових гарантій забезпечення діяльності громадських організацій.

У підрозділі 2.1. “Правове регулювання порядку створення та діяльності громадських організацій” розглядається процес створення та легалізації громадських організацій. Правовою підставою створення організацій є ст. 36, 37 Конституції України, Закон України від 16 червня 1992 р. “Про об'єднання громадян”; фактичною - юридичні дії фізичних осіб, якими ініціюється створення громадської організації, а саме скликання установчих зборів, розроблення та затвердження статуту та ін. Громадська організація виникає нормативно-явочним порядком.

Легалізація (офіційне визнання факту утворення) громадських організацій є обов'язковою і здійснюється шляхом державної реєстрації або шляхом письмового повідомлення про заснування. Діяльність громадських організацій, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною. Громадські організації, що були легалізовані шляхом державної реєстрації, отримують статус юридичної особи. Реєстрацію громадської організації слід розглядати не лише як засіб державного контролю, а і як механізм всебічного захисту їх прав.

На умови та порядок легалізації громадських організацій впливають наступні фактори: територіальна сфера дії та статус організації; вид, специфіка статутної діяльності. Дисертантом досліджуються питання фіксованого та нефіксованого індивідуального членства в громадських організаціях, висуваються пропозиції щодо вирішення питання участі у діяльності організацій колективних членів.

Підрозділ 2.2. “Система та класифікація громадських організацій в Україні” присвячено аналізу сучасної національної системи громадських організацій. Така система є достатньо складною і розгалуженою мережею внутрішніх організаційних зв'язків. При аналізі системи громадських організацій значна увага приділялася системоутворюючим зв'язкам, які забезпечують її цілісність та єдність, насамперед, правовим та зв'язкам державного управління.

Призначенням класифікації громадських організацій є впорядкування та кваліфікований облік останніх. Класифікація дає загальну картину існуючої мережі громадських організацій, визначає найбільш розвинені форми суспільної активності. В роботі аналізується радянський досвід опису та класифікації громадських організацій (класифікації Ямпольської Ц.А, Кравченка В.В., Рожка І.М.).

Різноманітність прав та інтересів громадян, з метою реалізації яких створюються громадські організації, зумовлює значну кількість базових характеристик, які виступають критеріями класифікації, зокрема: 1) наявність / відсутність легалізації; 2) порядок її здійснення; 3) організаційна структура та характер членства; 4) статус та територія дії; 5) суб'єкти діяльності; 6) організаційно-правова форма та її найменування; 7) мета створення; 8) сфера суспільного життя, в якій діє відповідна організація; 9) тип та напрям діяльності організації.

Відповідно до визначених критеріїв розрізняють кілька видів громадських організацій, а саме: за суб'єктом діяльності: молодіжні, дитячі, жіночі організації, об'єднання ветеранів, спілки роботодавців, підприємців; за сферою суспільного життя, в якій діє відповідна організація: культурні, просвітницькі, спортивні, екологічні, творчі та ін.; за типом та напрямом діяльності організації: професійні спілки, благодійні організації, правозахисні, організації національних меншин, громадсько-політичні рухи та ін.; за визначенням організаційно-правової форми та її найменування: громадський рух, спілка, товариство, громадський / благодійний фонд, асоціація, конгрес, громадська / благодійна установа, благодійна організація. У зв'язку з відсутністю нормативно регламентованого переліку та чіткого визначення організаційно-правових форм, особлива увага приділялася аналізу саме останній класифікації.

Підрозділ 2.3. “Конституційно-правовий статус окремих видів та організаційно-правових форм громадських організацій”. Поряд із загальним конституційно-правовим статусом будь-яких громадських організацій можна виділити особливості, які притаманні окремим видам громадських організацій та регулюються окремими законами.

До особливостей конституційно-правового статусу окремих видів громадських організацій віднесемо: специфіку правового регулювання створення і діяльності громадських організацій, специфічні права і обов'язки організацій, відмінний від інших правовий статус членів останніх, особливості організаційної структури. Чинниками, які зумовлюють зазначену специфіку, є конституційне право, на реалізацію та захист котрого спрямована діяльність організації; мета і завдання організації. Найбільшими особливостями у порівнянні з іншими організаціями характеризується конституційно-правовий статус професійних спілок. Дана специфіка спостерігається як в міжнародних нормах (зокрема у Конвенції Міжнародній організації праці № 87 від 9 липня 1948 р.), так і в національному законодавстві. На зміст правового статусу професійних спілок суттєво впливає їх основна мета - захист права на працю і правовідносини, що виникають у зв'язку з реалізацією цього права.

В Україні поряд із Законом України “Про об'єднання громадян” діє ряд спеціальних законів про конкретні громадські організації, на які не поширюються його загальні принципи, що видається не завжди виправданим.

Підрозділ 2.4. “Функції громадських організацій”. Функції громадських організацій це головні напрями і види їх діяльності, що характеризують суть та соціальне призначення організації, визначені її статутними задачами і цілями організацій та мають недержавну природу. Функції не слід ототожнювати з такими категоріями, як “завдання”, “принципи”, “компетенція”.

Основними критеріями класифікацій функцій громадських організацій, на думку автора, є основні елементи їх діяльності: 1) об'єкти; 2) суб'єкти; 3) технологія функціонування (способи, засоби і методи діяльності). У залежності від різних сфер діяльності громадських організацій слід розрізняти наступні об'єктні функції: соціальні, культурні, екологічні, економічні та політичні. Залежно від напряму діяльності організації об'єктні функції поділяються на внутрішні та зовнішні. За суб'єктами, на захист прав та інтересів котрих спрямована діяльність даної організації, визначено функції молодіжних, дитячих, жіночих, авторських, ветеранських, споживацьких організацій та ін. Ще одним критерієм класифікації функцій є сукупність способів, засобів, методів діяльності, яка ведеться громадською організацією. Всі зазначені критерії знаходяться в певній послідовності та є необхідними для реалізації функцій. До таких належать: правозахисні (правоохоронні), соціального контролю, організаційні, бюджетно-фінансові, матеріально-технічні, інформаційні, нормотворчі. Зазначені функції є загальними для всіх видів громадських організацій та тісно пов'язані з об'єктними функціями, реалізація яких може відбуватися тільки завдяки системі технологічних функцій.

Механізм здійснення функцій громадськими організаціями - це сукупність правових, організаційних, матеріально-фінансових та інших засобів, необхідних для їх реалізації. Ефективність даного механізму залежить від організаційно-правового забезпечення діяльності організації, її складовими є наступні елементи: установчі документи (статут, положення); найменування та символіка; атрибути (печатка, штампи, бланки); місце знаходження; самостійний бухгалтерський баланс; організаційна структура; матеріально-фінансове забезпечення.

Підрозділ 2.5. “Гарантії діяльності громадських організацій та їх юридична відповідальність” присвячено аналізу юридичних гарантій діяльності громадських організацій, які є передбаченою Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами системою правових норм, організаційних засобів і способів, за допомогою яких здійснюється охорона і захист прав та інтересів громадських організацій. Правові гарантії діяльності громадських організацій поділяються на дві групи: 1) нормативно-правові гарантії; 2) організаційно-правові гарантії.

Систему нормативно-правових гарантій діяльності громадських організацій складають: 1) норми-принципи - спеціалізовані норми, в яких сформульовані незаперечні вимоги загального характеру і які відносяться до всіх або більшості інститутів і норм права; норми-принципи - визначають зміст та спрямованість державного правового регулювання з метою забезпечення діяльності громадських організацій; 2) процесуальні норми - складають передбачену законодавством систему умов і засобів організаційно-правового характеру, що регламентують порядок, форми і методи реалізації права на об'єднання; 3) юридична відповідальність - встановлені державою заходи впливу державно-владного характеру, закріплені Конституцією і іншими нормативно-правовими актами, в силу яких правопорушник зазнає несприятливі наслідки особистого, організаційного і майнового характеру за скоєне правопорушення з метою покарання і профілактики подальших правопорушень. Однією із найважливіших нормативно-правових гарантій діяльності громадських організацій виступає інститут конституційно-правової відповідальності.

Систему організаційно-правових гарантій громадських організацій, утворюють: 1) органи державної влади загальної компетенції, до функцій яких разом з іншими входить забезпечення гарантій (Верховна Рада України, Президент України, Конституційний Суд України та ін.); 2) органи спеціальної компетенції, метою створення яких є забезпечення гарантій (суди загальної юрисдикції). Особливого значення набуває механізм організаційно-правового забезпечення діяльності громадських організацій.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації підбиваються підсумки дослідження, визначаються основні результати, що зумовили самостійність та значимість роботи. Сформульовані загальні теоретичні положення концепції конституційно-правового статусу громадських організацій України, які полягають у наступному:

1. Основними елементами конституційно-правового статусу громадських організацій є їх правоздатність, дієздатність, права і обов'язки, гарантії діяльності та юридична відповідальність. На теоретичному рівні пропонується розрізняти загальний, спеціальний та індивідуальний конституційно-правовий статус громадських організацій. Правове регулювання діяльності громадських організацій має комплексний характер і здійснюється нормами різних галузей права, пріоритетними та визначальними серед яких є конституційно-правові норми.

2. Правовою основою створення і діяльності громадських організацій є право на свободу об'єднання, гарантоване громадянам Конституцією України (ст. 36, 37). Зміст права на свободу об'єднання містить наступні можливості суб'єкта: створювати різноманітні об'єднання громадян; вступати до будь-якого об'єднання громадян; утримуватися від вступу; вільно виходити в будь-який час з об'єднання. Особливістю права на об'єднання є його реалізація в колективній формі, здійснення в громадськості, асоціації. Фактичною підставою виникнення правовідносин зі створення громадської організації є юридичні дії фізичних осіб, якими ініціюється створення організації, зокрема зібрання установчих зборів, складення статуту та ін.

3. Громадська організація - це недержавне, некомерційне, добровільне об'єднання громадян, що створюється ними з метою здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення соціальних, культурних та інших інтересів в порядку, передбаченому Конституцією, законами та нормами цих об'єднань.

4. Легалізація громадських організацій є обов'язковою і здійснюється шляхом державної реєстрації або повідомлення про заснування. Діяльність громадських організацій, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною. Специфіка конституційної правосуб'єктності громадських організацій, що легалізовані шляхом державної реєстрації, полягає в тому, що організація вступає в правовідносини тільки після реєстрації її як юридичної особи. Громадську організацію слід розглядати як юридичну особу приватного права, яка здійснює ряд публічних функцій, створюється на добровільних засадах та носить громадський характер. Її специфікою є некомерційний (неприбутковий) та корпоративний характер.

5. Сучасна система громадських організацій має достатньо потужну та розгалужену структуру, факторами її формування є: ефективне правове регулювання порядку створення та діяльності організацій; становлення та розвиток громадянського суспільства; розвиток місцевого самоврядування. Призначення класифікації громадських організацій полягає у необхідності їх впорядкування та кваліфікованого обліку. Багатоплановість прав та інтересів громадян, з метою реалізації яких створюються громадські організації, різноманітність їх видів визначає значну кількість базових характеристик, які виступають критеріями класифікації.

6. Суть та соціальне призначення громадських організацій розкриваються через систему їх функцій, причому кожна із організацій має свою особливу природу та своєрідний механізм реалізації функцій, який є сукупністю правових, організаційних, матеріально-фінансових та інших засобів, необхідних для їх реалізації. Ефективність механізму здійснення функцій організації залежить від організаційно-правового забезпечення її діяльності, складовими якого є: установчі документи (статут, положення); найменування та символіка; атрибути (печатка, штампи, бланки); місце знаходження; самостійний бухгалтерський баланс; організаційна структура; матеріально-фінансове забезпечення.

7. Правові гарантії забезпечення діяльності громадських організацій є одним із специфічних засобів, що забезпечує кожній організації можливість користуватися належними їм основними правами та обов'язками. Система правових гарантій діяльності громадських організацій складається з організаційно-правових та нормативно-правових гарантій. Однією із найважливіших гарантій діяльності громадських організацій виступає інститут конституційно-правової відповідальності, який характеризується:

необхідністю відмежування конституційної відповідальності громадської організації від цивільно-правової і адміністративної відповідальності, а також від відповідальності керівних органів і первинних організацій, індивідуальної відповідальності учасників і керівників організацій;

визначенням в законодавстві усіх випадків притягнення громадської організації до конституційної відповідальності;

застосуванням наступних конституційних санкцій: попередження, тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності, примусовий розпуск (ліквідація) організації;

можливістю застосування таких санкцій, як ліквідація або призупинення діяльності громадської організації тільки судом після прийняття рішення про неконституційність даної організації;

8. У роботі наводяться аргументи на користь необхідності перегляду деяких положень та внесення змін до чинного законодавства України, а саме пропонується:

внести зміни і доповнення до Закону України “Про об'єднання громадян” з метою чіткого врегулювання порядку легалізації громадських організацій і питань членства;

закріпити на законодавчому рівні можливості суб'єктів, які внесені в Реєстр неприбуткових організацій, займатися господарською діяльністю в рамках їх основної діяльності, як вона визначена в законі;

встановити пільговий режим оподаткування не для окремих типів неприбуткових організацій, а для певних соціально значущих видів їх діяльності;

узгодити правові норми та термінологію чинного законодавства, що регулює діяльність та оподаткування громадських організацій;

прийняти закон, сферою регулювання якого будуть порядок заснування та державна реєстрація непідприємницьких організацій; їх організаційно-правові форми; вимоги до внутрішнього регулювання та структури; господарська та фінансова діяльність; засади щодо одержання певних податкових пільг; порядок доступу зазначених організацій до бюджетного фінансування.

ЛІТЕРАТУРА

1. Правове забезпечення діяльності громадських організацій національних меншин України // Правова держава: Щорічник наук.праць. - Вип.12. - К.: ІДП НАН, 2001.- С.682-690.

2. Організаційно-правове забезпечення форм співпраці громадських організацій та органів місцевого самоврядування // Правова держава: Щорічник наук.праць. - Вип.13. - К.: ІДП НАН, 2002.- С.484-488.

3. Правові основи регулювання джерел фінансування громадських організацій як засіб забезпечення їх статутної діяльності // Держава і право: Зб. наук. праць. - Вип.16. - К.: ІДП НАН, 2002.- С.84-89.

4. До проблеми конституційно-правової відповідальності громадських організацій України // Держава і право: Зб. наук. праць. - Вип.17. - К.: ІДП НАН, 2002.- С.142-147.

5. Громадські організації як суб'єкт правовідносин у сфері інтелектуальної власності // Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики: Зб.наук.статей. - К.: ІДП НАН, 2002.- С.177-198.

6. Визначення та класифікація функцій громадських організацій України // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Науковий часопис. - № 3-4 (7-8). - Хмельницький, 2003. - С.191-195.

7. Конституційно-правовий статус громадських організацій України // Держава і право: Зб. наук. праць. - Вип.22. - К.: ІДП НАН, 2003.- С.320-326.

8. A nemzeti kissebsegi tarsadalmi szervezetek mukodesenek jogi kerdesei Ukrajanaban // Debrecen Egyetem - 2002. - № 3. - P.9-16.

9. Громадські організації як суб'єкти некомерційного сектора суспільного виробництва // Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий, міжнародний та інформаційно-технічний аспекти. - Ужгород, 2001. - С.109-117.

10. Правова освіта і громадські організації України // Проблеми вищої юридичної освіти. - Харків, 2002. - С.48-50.

11. Формування інституту конституційно-правової відповідальності громадських організацій в Україні // Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку вищої освіти і науки. - Ужгород, 2003. - С.10-13.

12. Захист прав споживачів як напрямок діяльності громадських організацій // Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий, міжнародний та інформаційно-технічний аспекти. - Ужгород, 2002. - С.120-125.

13. Становлення та розвиток інституту законодавства України про громадські організації // Становлення і розвиток правової системи України. - К., 2002. - С.45-47.

Размещено на Allbest.ru