Розвиток науки аграрного права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМЕНІ В.М.КОРЕЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Спеціальність: 12.00.06 - земельне право; аграрне право;

екологічне право; природо-ресурсове право

РОЗВИТОК НАУКИ АГРАРНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

БАГАЙ НАДІЯ ОНУФРІЇВНА

Київ - 2002

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Юридична наука покликана відкривати і обґрунтовувати теоретично систематизовані правові знання та на їх основі програмувати доцільний розвиток законодавства. Зростає значення юридичної науки в сучасний період розбудови в Україні правової держави, що супроводжується потребою вироблення радикально нового правового наукового світогляду та активним розвитком законодавства в усіх сферах суспільного життя. Особливо це стосується науки аграрного права України, оскільки радикалізація економічних відносин почалася з реформування земельних та аграрних відносин.

Необхідність формування соціально орієнтованої ринкової економіки в країні зумовили ряд пріоритетних напрямів державної аграрної політики. Одним із них є реалізація земельної та аграрної реформ в Україні. Важливим правовим засобом належного здійснення заходів по реформуванню суспільних відносин в аграрному секторі економіки є науково обґрунтована, взаємоузгоджена у всіх своїх ланках система аграрного законодавства України.

На жаль, попередній період розвитку аграрного законодавства України (в тому числі з питань здійснення земельної та аграрної реформ) свідчить про відсутність належного наукового обґрунтування становлення та розвитку окремих аграрно-правових інститутів, аграрного законодавства в цілому, неповне врахування висновків та рекомендацій науки аграрного права України у правотворчій діяльності державних органів. У зв'язку з цим особливого значення набуває розвиток науки аграрного права України, яка шляхом розробки теоретичних рекомендацій покликана сприяти забезпеченню найбільш ефективного правового регулювання суспільних відносин в аграрному секторі економіки.

Процес становлення сучасної науки аграрного права України, що почався ще в кінці 1960-х - на початку 1970-х років ХХ ст., був надзвичайно складним та своєрідним, оскільки означав формування якісно нової комплексної системної галузі знань і разом з тим характеризувався певним правонаступництвом. Існування великого кола загальнотеоретичних проблем щодо визнання комплексної, інтегрованої та спеціалізованої галузі сільськогосподарського (аграрного) права зумовили відповідні дискусійні напрями аграрно-правових наукових досліджень в той період, що поступово видозмінювались, поглиблювались шляхом розробки науково-правових засад аграрного законодавства, проблем розвитку окремих аграрно-правових інститутів.

Сучасний період розвитку науки аграрного права України характеризується виникненням нових напрямів аграрно-правових досліджень, зумовлених формуванням у системі аграрного права України нових правових інститутів, виникненням нових аграрних суб'єктів, а також розширенням кола аграрних відносин, що є предметом правового регулювання відповідної галузі права. Усе це ставить перед аграрно-правовою наукою нові складні завдання, що в свою чергу вимагає належного теоретичного обґрунтування її сутності та процесу розвитку. А отже важливого значення набуває проблема всебічного аналітичного вивчення поняття юридичної науки, шляхів формування науки аграрного права України, її сучасних наукових засад та конкретного наукового доробку її представників.

Процес становлення та еволюції аграрно-правової науки в умовах існування колишнього СРСР досліджувався вченими-юристами України (Н.І.Титовою, В.З.Янчуком, В.І.Семчиком, В.С.Шелестовим, Ц.В.Бичковою) та Росії (М.І.Козирем, В.В.Петровим, З.С.Бєляєвою, А.А.Денисовим, І.Ф.Панкратовим, Ф.М.Раяновим). Розвиток вітчизняної науки аграрного права в умовах незалежної української держави проаналізований переважно в рамках загальних досліджень юридичної науки. З цього приводу слід відзначити роботу “Юридична наука і освіта на Україні” (1992 р.) та довідник “Вчені-юристи України” (1998 р.), де в цілому проаналізовано внесок вчених-юристів України у розвиток аграрно-правової науки.

Проте, сучасних комплексних теоретичних монографічних досліджень процесу виникнення і подальшого розвитку науки аграрного права України, які би враховували її специфічні особливості та розкривали основні тенденції подальшого розвитку, немає.

Дисертація є першим в науці аграрного права України монографічним дослідженням у сфері аграрного, земельного, а певною мірою і екологічного наукознавства: вона присвячена вивченню закономірностей виникнення, функціонування та розвитку аграрно-правової науки України, її змісту, структури, взаємозв'язку з іншими правовими науками.

Науково-теоретичною базою дослідження є наукові праці представників загальнотеоретичних юридичних наук (С.С.Алексєєва, М.Козюбри, П.О.Недбайла, Е.В.Назаренко, П.М.Рабіновича, В.Селіванова, Е.О.Харитонова та інших), роботи представників науки колгоспного та земельного права (М.Д.Казанцева, І.В.Павлова, П.Д.Індиченка та інших), монографічні та інші праці вчених-аграрників України і, певною мірою, представників науки земельного та екологічного права України (В.І.Андрейцева, Ц.В.Бичкової, Ю.О.Вовка, А.П.Гетьмана, І.А.Дмитренка, В.В.Долежана, А.М.Запорожця, С.М.Кравченко, Н.Р.Малишевої, В.Л.Мунтяна, З.А.Павловича, О.О.Погрібного, В.К.Попова, В.І.Семчика, І.О.Середи, А.М.Статівки, Н.І.Титової, В.С.Шелестова, Ю.С.Шемшученка, М.В.Шульги, В.З.Янчука, а також І.Бакая, А.Л.Бейкуна, Л.В.Бориславського, І.Будзиловича, С.В.Василюка, М.Я.Ващишин, О.М.Вовк, І.А.Войтюк, В.К.Гуревського, В.П.Жушмана, О.І.Заєць, І.І.Каракаша, Л.В.Логуш, М.А.Мацька, І.М.Миронця, В.П.Нагребельного, П.Ф.Кулинича, В.В.Носіка, О.А.Поліводського, Т.П.Проценко, З.Ф.Самчук, В.О.Ситника, О.М.Соніна, В.М.Стретовича, Д.А.Суржана, О.П.Радчук, В.І.Федоровича, В.П.Цемка, В.В.Янчука та інших) та Росії (З.С.Бєляєвої, Г.Ю.Бистрова, А.А.Денисова, І.Ф.Казьміна, М.І.Козиря, В.В.Петрова, Ф.М.Раянова, Г.В.Чубукова, К.А.Шайбекова та інших), а також роботи вчених у галузі наукознавства (В.І.Вернадського, Б.Є.Патона, Г.В.Доброва та інших).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена 22 травня 1996 року рішенням Вченої ради Львівського державного університету імені Івана Франка і узгоджується з цільовою комплексною програмою кафедри трудового, аграрного та екологічного права Львівського національного університету імені Івана Франка на тему: “Актуальні проблеми земельного та аграрного права України”.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є всебічний аналіз загальнотеоретичних засад науки аграрного права України, визначення її поняття та характерних ознак, виявлення особливостей і закономірностей процесу її становлення, обґрунтування пріоритетних напрямів розвитку, з'ясування основних завдань аграрно-правової науки в сучасний період, показ конкретних здобутків представників науки аграрного права України.

Відповідно до цього в дисертації зосереджено увагу на виконанні таких основних задач:

проаналізувати основні теоретичні підходи до поняття науки, її структури;

дослідити поняття, предмет та систему юридичної науки;

з'ясувати функції та методологію правознавства;

розкрити поняття сільськогосподарського (аграрного) законодавства та його роль у становленні аграрно-правової науки;

прослідкувати закономірності процесу становлення української науки аграрного права, еволюцію її поняття, предмету, системи;

охарактеризувати різні наукові підходи до поняття аграрного права як галузі права;

дати аналіз науково-правових засад аграрної реформи в Україні;

розглянути основні наукові підходи до поняття сучасного аграрного законодавства України, його структури, напрямів розвитку;

розкрити науково-правові проблеми розвитку нових правових інститутів аграрного права України;

виявити основні напрями розвитку сучасної вітчизняної аграрно-правової науки;

дослідити конкретний теоретичний доробок представників науки аграрного права України;

зробити загальні висновки з проблем дисертаційного дослідження.

Об'єктом дослідження є науковий доробок представників науки аграрного права України, інших держав і сучасне аграрне законодавство України та інших країн.

Предметом дослідження є суспільні відносини, що опосередковують динаміку розвитку аграрно-правової науки з моменту її виникнення (кінець 1960-х - початок 1970-х років) і дотепер; науковий процес в цілому та конкретна наукова діяльність, її зміст і наслідки в сфері дослідження аграрного законодавства та аграрного права України.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний, історико-правовий, комплексний, структурно-функціональний, формально-логічний, порівняльно-правовий методи, метод системного аналізу. За допомогою діалектичного та історичного методів аналізувався процес становлення та розвитку комплексної, інтегрованої та спеціалізованої галузі аграрного законодавства України та аграрно-правової науки. Шляхом аналізу та синтезу досліджувалися теоретичні положення щодо поняття, функцій, методології юридичної науки та науки аграрного права України. Застосування структурно-функціонального методу дослідження та методу системного аналізу дозволило визначити істотну творчу роль української аграрно-правової науки у складі науки сільськогосподарського (аграрного) права колишнього СРСР, а також виділити основні наукові проблеми, що досліджуються сучасною наукою аграрного права України.

Висновки та положення, що висуваються в дисертаційному дослідженні, базуються на конституційних нормах, аналізі аграрного законодавства України, теоретичних досягненнях аграрно-правової науки та загальнотеоретичних юридичних наук, історичному досвіді розвитку аграрно-правової думки в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі вивчення теоретичного доробку вчених-юристів України вперше в українській аграрно-правовій науці виконано комплексне монографічне дослідження розвитку науки аграрного права України; зроблено перший крок у такий її підрозділ, як аграрне наукознавство.

При цьому здійснено входження також і в науку колишнього колгоспного права та в сучасну науку земельного і частково екологічного права України.

Новизна дослідження характеризується наступними положеннями, які виносяться на захист:

1. Юридичну науку слід розглядати як: а)процес інтелектуальної дослідницької діяльності вчених-правознавців, спрямований на формування нових знань про державу і право; б)систему знань про об'єктивні властивості держави і права та специфічні закономірності виникнення, будови, змісту, функціонування і розвитку державно-правових явищ, які обумовлюють їх якісну визначеність.

2. Українська наука аграрного права відігравала істотну роль у складі науки сільськогосподарського (аграрного) права колишнього СРСР в процесі становлення нової комплексної, інтегрованої та спеціалізованої галузі аграрного права, з'ясування її поняття, змісту; способів формування, зокрема, через становлення її окремих правових інститутів.

3. На етапі формування української науки аграрного права визначальним був взаємозв'язок по лінії “аграрне законодавство” - “аграрно-правова наука”. Проте, сьогодні особливо важливого значення набуває зворотний зв'язок як необхідна передумова доцільного та науково обґрунтованого подальшого розвитку аграрного законодавства України.

4. Наука аграрного права України генетично пов'язана з наукою колгоспного і земельного права, а також значною мірою з наукою цивільного права, проте вона має власний, якісно новий специфічний зміст.

5. Процес становлення та розвитку науки аграрного права України відповідно до предмету її дослідження та певних історичних умов можна умовно поділити на чотири основних етапи (наводяться у висновках).

6. Наука аграрного права України - це комплексна, інтегрована та спеціалізована система знань - юридична наука, що базується на комплексній галузі аграрного законодавства та однойменній галузі права, предметом дослідження якої є аграрні відносини, аграрне право як галузь права, його система, предмет та методи правового регулювання, аграрно-правові норми та правові інститути, аграрне законодавство як система, практика його застосування та окремі нормативно-правові акти, що регулюють аграрні відносини, з точки зору закономірностей їх виникнення, змісту, функціонування, взаємодії, розвитку і напрямів удосконалення.

7. Сучасний період розвитку аграрно-правової науки передбачає необхідність активізації евристичної, прогностичної, практико-прикладної та політичної функцій, а також теоретичних методів наукового дослідження нових державно-правових явищ.

8. За умов проведення аграрної реформи в Україні спостерігається розширення предмету науки аграрного права України та її системного змісту за рахунок формування нових правових інститутів, розширення кола аграрних правовідносин, виникнення нових аграрних суб'єктів.

9. Сучасна наука аграрного права покликана всебічно виявляти та аналізувати наукові проблеми нових правових інститутів, зокрема: захисту прав селянина (що зумовлено зміщенням центральної мети аграрного законодавства: від захисту інтересів держави - до захисту інтересів людини, громадянина), земельної та аграрної реформ, приватної власності на землі сільськогосподарського призначення, паювання земель сільськогосподарського призначення, оренди земель сільськогосподарського призначення, сільськогосподарської майнової оренди, фермерського господарства, правового забезпечення соціального розвитку села, приватизації та паювання майна в агропромисловому комплексі.

10. Проблеми науково-правового забезпечення земельної та аграрної реформ, розвитку нових аграрно-правових інститутів визначають пріоритетні напрями наукових теоретичних розробок щодо їх наукового обґрунтування, майбутнього виникнення та розвитку; істотна увага приділяється всебічному правовому аналізу реформування земельних та аграрних відносин.

11. Одним із основних сучасних напрямів розвитку науки аграрного права України є теоретичне обґрунтування подальшого розвитку і вдосконалення земельного та аграрного законодавства України, розробка наукових засад їх кодифікації, науковий аналіз нового Земельного кодексу України.

12. В Україні сформувалося ряд наукових шкіл, зокрема, стосовно наукових засад проведення земельної та аграрної реформ, приватизації земель, соціально-правової ролі селянства, розвитку сільськогосподарської кооперації, правового становища фермерських господарств, екологізації земельного та аграрного законодавства, їх кодифікації тощо.

13. У період радикальних соціально-економічних перетворень в Україні особливо важливого значення набуває тісний взаємозв'язок юридичної науки з практикою суспільного життя як на загальному, так і на спеціальному рівнях.

14. Аграрне правове наукознавство є складовою аграрної науки; воно повинно входити до навчальних програм курсу "Аграрне право України".

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони дають комплексне панорамне уявлення про зміст, основні теоретичні положення та завдання науки аграрного права України; це дає можливість обґрунтувати концептуальні підходи до розвитку сучасного аграрного законодавства України.

Положення дисертації та публікації з проблем дослідження можуть бути використані в науковій роботі, при розробці навчальних посібників і методичних матеріалів, при читанні лекцій та проведенні практичних занять з курсу “Аграрне право України”, а також у науково-дослідній роботі.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися на міжнародних, всеукраїнських, регіональних та вузівських наукових конференціях: “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 1999), “Проблеми права на зламі тисячоліть” (Дніпропетровськ, 2001), “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 2001), “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (Івано-Франківськ, 2001), “Україна між минулим і майбутнім” (Івано-Франківськ, 2001), “Актуальні проблеми державотворення в Україні” (Рівне, 2001), “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 2002), звітно-наукових конференціях викладачів Прикарпатського університету ім. В.Стефаника (Івано-Франківськ, 2000, 2001, 2002).

Положення роботи використовувались у лекціях з курсу “Аграрне право України”, які дисертантка читає для студентів юридичного факультету Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, та при проведенні практичних занять.

Публікації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження відображені у дев'яти публікаціях, з яких 6 - статті у наукових журналах, 3- матеріали і тези наукових конференцій.

Структура дисертації відображає завдання і основні напрями дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел на 63 сторінках (651 найменування). Повний обсяг дисертації - 243 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

аграрний право законодавство

У Вступі визначається актуальність та стан розробки теми дослідження, її зв'язок з навчальними планами, темами, об'єкт та предмет дослідження, його мета та задачі, основні результати дослідження та практичне значення одержаних результатів, їх апробація.

Перший розділ “Поняття юридичної науки” складається з двох підрозділів і присвячений аналізу основних теоретичних підходів до поняття юридичної науки, її предмету та системи, функцій та методології.

У першому підрозділі “Поняття науки” з'ясовується загальне поняття науки, яке повинно мати базове, фундаментальне значення для характеристики юридичної науки. На основі аналізу теоретичних підходів до поняття науки зроблено висновок про те, що поняття "наука" необхідно розглядати у двох аспектах: а)як певний процес інтелектуальної дослідницької діяльності по здобуттю та виробленню теоретично систематизованих знань; б)як наслідок цього процесу - сукупність теоретично систематизованих знань про природу, суспільство і мислення.

Наука в її широкому розумінні розглядається як система знань про різноманітні форми матерії, про сутність соціальних явищ, та форми їх відображення в свідомості людини, їх об'єктивні властивості та закономірності виникнення, будови, змісту, функціонування, взаємодії та розвитку.

Наука як системне утворення складається з окремих галузей наукових знань, які можна умовно поділити на три основні групи: природничі науки, суспільні (соціальні) науки та науки про мислення і пізнання. Суспільні науки, предметом дослідження яких є явища суспільного життя, за своєю структурою є неоднорідними. Часто витоки суспільних наук містяться у природних явищах, чим пояснюється органічний взаємозв'язок природничих (об'єктивних) і суспільних (суб'єктивних) елементів у багатьох суспільних науках (наприклад, у науках земельного, екологічного, аграрного права та ін.). Таким чином, частина суспільних наук (в тому числі аграрно-правова наука) перебуває в тісному генетичному та структурному взаємозв'язку з природничими науками. Важливою зараз є об'єктивна потреба взаємозбагачення науки аграрного, земельного, екологічного права і природничих наук.

Однією із системних галузей знань, що належить до групи суспільних (соціальних) наук, зокрема, наук про політичну і юридичну надбудову, є юридична (правова) наука.

У другому підрозділі “Юридична наука: поняття, предмет, система; функції, методологія” характеризується юридична наука як системна галузь знань, визначається її поняття, предмет, система, методологія та функції.

Виходячи із загальних підходів до поняття науки, юридичну науку необхідно розглядати двояко: 1)як процес інтелектуальної дослідницької діяльності вчених-правознавців, спрямований на виробництво нових знань про державу і право і 2) як систему знань про об'єктивні властивості держави і права та специфічні закономірності виникнення, будови, змісту, функціонування та розвитку державно-правових явищ, які обумовлюють їх якісну визначеність.

В юридичній науці, як закономірній послідовності певних її складників, елементів (внутрішня закономірність), виділяють два рівні - емпіричний і теоретичний. Проте, слід зазначити, що чіткої межі між згаданими рівнями немає. Співвідношення емпіричної та теоретичної частин юридичної науки змінюється у процесі її розвитку. Так, на етапі становлення кожної галузі знань переважає її емпірична частина, тоді як процес розвитку науки, накопичення та теоретична систематизація знань створює передумови для збагачення змісту її теоретичної частини.

Виділення в системі юридичної науки окремих юридичних наук є зовнішньою закономірністю цієї системи, що за своєю сутністю є інтегрованим явищем. У системі юридичної науки можна виділити п'ять основних груп юридичних наук: 1) загальнотеоретичні юридичні науки; 2) галузеві юридичні науки; 3) комплексні юридичні науки; 4) прикладні юридичні науки; 5) міжнародно-правові юридичні науки. Формування у системі правознавства комплексних юридичних наук, в тому числі науки аграрного права України, зумовлене формуванням комплексних галузей законодавства, а відтак - і відповідних галузей права.

Основними функціями юридичної науки є: а)евристична (як основна, фундаментальна функція); б)пізнавальна; в) констатаційна; г)описова; д)інтерпретаційна; е)прогностична; є)практико-прикладна; ж)ідеологічно-виховна; з)політична. Особливе значення в сучасний період у системі функцій юридичної науки мають евристична, прогностична, практико-прикладна та політична функції.

Методологія юридичної науки - це: а)впорядкована система пізнавальних та дослідницьких засобів, теоретичних принципів, підходів, методів та способів пізнання і дослідження державно-правових явищ; б)система знань про пізнавальні та дослідницькі засоби юридичної науки та їх застосування. Методи юридичної науки як елементи системи методології правознавства визначаються як специфічні способи пізнання та наукового дослідження явищ і фактів державно-правової дійсності. Сучасний період розвитку юридичної науки передбачає необхідність активізації теоретичних методів наукового дослідження державно-правових явищ.

Важливим завданням юридичної науки є аналіз проблем системи законодавства, розробка рекомендацій щодо його вдосконалення, що зумовлює і пріоритетні напрями розвитку галузевих та комплексних юридичних наук .

В роботі підтримано пропозицію В.М.Селіванова щодо необхідності розроблення національної концепції розвитку української юридичної науки, сутність якої має розглядатися з позиції захисту інтересів, законних прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності.

Другий розділ “Українська наука аграрного права (шляхи становлення)” складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі “Поняття сільськогосподарського (аграрного) законодавства та його роль у розвитку науки сільськогосподарського права” аналізується процес становлення сільськогосподарського (аграрного) законодавства, яке слугувало юридичною основою для утворення відповідної галузі права.

Для з'ясування поняття аграрного законодавства вихідними є наукові підходи юристів-аграрників (В.З.Янчука, Г.Ю.Бистрова, Н.І.Титової, І.Ф.Казьміна та інших) щодо суті колгоспного законодавства, сільськогосподарського законодавства, джерел аграрного права.

В сучасний період при характеристиці сільськогосподарського (аграрного) законодавства відбувся науково обґрунтований перехід від терміну "сільськогосподарський" до терміну "аграрний", що зумовлено рядом об'єктивних причин, зокрема, розширенням змісту терміну "аграрний" в умовах проведення аграрної реформи в Україні.

Аграрне законодавство України розглядається як комплексна, інтегрована і спеціалізована галузь законодавства, що відповідає окремій галузі господарського комплексу і є системою взаємозв'язаних і взаємоузгоджених уніфікованих та диференційованих нормативно-правових актів (актів правотворчості державних органів і актів правотворчості аграрних суб'єктів), які є джерелом і формою виразу правових норм, спрямованих на регулювання аграрних відносин, що виникають у процесі здійснення аграрними суб'єктами сільськогосподарської виробничої та іншої пов'язаної з нею діяльності.

Розвиток аграрного законодавства, формування його як системного галузевого утворення, відіграли значну роль в процесі становлення науки аграрного права. Проте наука аграрного права, в свою чергу, також здійснює вплив на предмет дослідження. Зокрема, науковий аналіз, комплексні теоретичні дослідження, що здійснюються цією юридичною наукою, забезпечують подальший розвиток і вдосконалення аграрного законодавства як комплексної галузі.

Процес взаємодії аграрного законодавства та науки аграрного права України є органічним та двостороннім. На етапі становлення науки аграрного права України визначальним був взаємозв'язок по лінії “аграрне законодавство” - “аграрно-правова наука”. Однак, тепер особливо важливого значення набуває зворотний зв'язок, як необхідна передумова доцільного та науково обґрунтованого подальшого розвитку аграрного законодавства України.

Другий підрозділ “Становлення української науки сільськогосподарського (аграрного) права” присвячений з'ясуванню закономірностей та особливостей процесу становлення науки сільськогосподарського (аграрного) права.

Процес розвитку науки по лінії “колгоспне право СРСР” - “аграрне право України” розпочався ще в умовах старої держави - СРСР в 60-х - 70-х роках ХХ ст. і вже тоді характеризувався наявністю творчого наукового підходу до оцінки наявних суспільних відносин у сфері сільського господарства (згодом - агропромислового комплексу), їх критичного аналізу та визначенням перспективи. Активну власну наукову позицію стосовно зазначених складних явищ завжди мали українські вчені: В.З.Янчук, Н.І.Титова, В.І.Семчик, В.С.Шелестов, Ц.В.Бичкова (Боцян) та інші. При цьому досить вагомою була їх позиція стосовно ролі законодавчої бази для становлення замість колгоспного права нової широкої комплексної спеціалізованої галузі аграрного права.

Процес формування аграрно-правової науки характеризується певним правонаступництвом. Науковою базою для розробки теорії аграрного законодавства України і відповідної галузі права, окремих аграрно-правових інститутів слугували наукові дослідження у сфері колгоспного та земельного права, які розроблялись вченими-юристами (І.В.Павловим, М.Д.Казанцевим, М.І.Козирем, Г.В.Чубуковим, З.С.Бєляєвою, В.З.Янчуком, В.Л.Мунтяном, Н.І.Титовою, Ц.В.Бичковою (Боцян), Ю.А.Вовком, І.О.Середою, В.І.Семчиком, І..А.Дмитренком, П.Д.Індиченком, І.С.Цемком та іншими) ще задовго до виникнення науки аграрного права України. Таким чином, аграрно-правова наука генетично пов'язана з науками колгоспного та земельного права, проте вона має власний, якісно новий зміст.

Процес становлення та розвитку науки аграрного права України відповідно до предмету її дослідження та конкретних історичних умов можна умовно поділити на чотири основних етапи:

- І - кінець 60-х - початок 70-х років - етап становлення аграрно-правової науки, який характеризується аналізом переважно загальнотеоретичних проблем сільськогосподарського права;

- ІІ - початок 70-х - початок 80-х років - етап розвитку української науки сільськогосподарського (аграрного) права, що супроводжується дослідженням теоретичних проблем відповідної галузі законодавства, розробкою перших аграрно-правових інститутів;

- ІІІ - початок 80-х - початок 90-х років - етап активного розвитку української науки аграрного права та формування її як цілісної комплексної системи наукових знань, який характеризується розширенням предмету аграрно-правової науки, поглибленням загальнотеоретичних її розробок, всебічним обґрунтуванням багатьох правових інститутів аграрного права в умовах агропромислового комплексу;

- ІV - початок 90-х років - дотепер - період інтенсивного розвитку аграрно-правової науки на якісно новій основі в умовах незалежної Української держави, який відзначається розширенням системи аграрно-правової науки, її предмету за рахунок виникнення якісно нових правових інститутів, розширення кола аграрних суб'єктів у зв'язку з проведенням земельної та аграрної реформ, радикалізацією аграрного законодавства за умов переходу до ринкової економіки.

На основі аналізу основних ознак аграрно-правової науки та предмету її дослідження у дисертації запропоновано визначення поняття науки аграрного права України (наводиться у висновках).

Нині спостерігається розширення предмету науки аграрного права України та її системного змісту за рахунок виникнення нових інститутів аграрного права України, розширення кола аграрних правовідносин, виникнення нових аграрних суб'єктів у процесі реалізації земельної та аграрної реформ та у зв'язку з прийняттям нового Земельного кодексу України.

У третьому підрозділі “Різні наукові підходи до поняття сільськогосподарського (аграрного) права; предмет науки аграрного права” аналізуються основні теоретичні позиції та висновки гострої наукової дикусії 70-х років щодо визнання (чи невизнання) існування галузі сільськогосподарського (аграрного) права, що характеризує початковий етап становлення комплексної науки сільськогосподарського (аграрного) права.

У дискусії щодо розуміння суті, змісту та предмету аграрного права, розробці його загальнотеоретичних засад активну участь взяли вчені-юристи УРСР: В.З.Янчук, Н.І.Титова, Ц.В.Бичкова, В.С.Шелестов, З.А.Павлович та інші.

Представниками української науки аграрного права (В.І.Андрейцевим, В.З.Янчуком Ц.В.Бичковою, В.І.Семчиком, З.А.Павловичем, Н.І.Титовою, В.С.Шелестовим, та іншими вченими) вироблено теоретичне поняття аграрного права як комплексної, інтегрованої та спеціалізованої галузі права, його предмету, обгрунтовано структуру аграрних правовідносин, роль у ній земельних і трудових відносин, що мало важливе значення для подальшого розвитку аграрно-правової науки.

В аграрно-правовій науці дуже дискусійним є питання щодо змісту та структури предмету правового регулювання аграрного права як комплексної галузі права. На основі аналізу основних наукових позицій з цієї проблеми обґрунтовується висновок про те, що предметом аграрного права є органічний комплекс суспільних відносин: земельних, трудових, майнових, організаційно-управлінських, соціальних (як зовнішніх, так і внутрігосподарських), що складаються в процесі здійснення сільськогосподарськими підприємствами та іншими аграрними суб'єктами виробничої сільськогосподарської та іншої пов'язаної з нею діяльності. Причому, в цьому складному комплексі відносин земельні і трудові відносини складають його найвагомішу частину, оскільки саме вони найбільше опосередковують специфічний та унікальний за своєю суттю процес виробництва сільськогосподарської продукції.

Зараз в аграрно-правовій науці України дискусія щодо існування комплексної галузі аграрного права, розуміння його змісту та структури майже не ведеться. Проте, в сучасних умовах у зв'язку з конкретними проблемами аграрної реформи, розвитком сучасного аграрного законодавства виникає багато проблем у цій площині, які досліджено в наступному розділі роботи.

Третій розділ “Сучасне аграрне право України (наукові засади)” складається з трьох підрозділів.

Перший підрозділ “Проблеми сучасного наукового правового забезпечення аграрної реформи в Україні” присвячений аналізу науково-правових засад аграрної реформи в Україні. При цьому зроблено спробу виділити основні аспекти широкої проблеми наукового правового забезпечення аграрної реформи в Україні та проаналізувати науковий доробок представників аграрно-правової науки в цій площині, що дало змогу виділити пріоритетні напрями розвитку науки аграрного права України в сучасний період.

Виникнення нових напрямів розвитку аграрно-правової науки зумовлене необхідністю наукового обґрунтування змісту, сутності та етапів земельної і аграрної реформ. Основними аспектами широкої проблеми науково-правового забезпечення земельної та аграрної реформ в Україні є: а)наукова розробка фундаментальних засад і стратегії аграрної та земельної реформ, їх правового забезпечення (В.І.Андрейцев, В.І.Семчик, Н.І.Титова, М.В.Шульга, П.Ф.Кулинич, В.В.Носік, І.І.Каракаш); б)визначення ролі земельної реформи в аграрних ринкових перетвореннях та її місця в аграрній реформі (М.В.Шульга, П.Ф.Кулинич, І.Будзилович); в)з'ясування змісту, стратегії та етапів розвитку аграрної реформи (В.І.Андрейцев, В.І.Семчик, М.В.Шульга, П.Ф.Кулинич, В.І.Федорович, В.К.Гуревський); г)правовий аналіз організаційних форм та методів проведення аграрної реформи (В.І.Андрейцев, М.В.Шульга, А.М.Статівка, Ц.В.Бичкова, В.В.Носік, В.А.Сонюк, В.П.Нагребельний, О.А.Поліводський); д)радикальна зміна відносин власності на землі сільськогосподарського призначення (В.І.Андрейцев, Н.І.Титова, М.В.Шульга, В.З.Янчук, Ю.С.Шемшученко, Ц.В.Бичкова, І.І.Каракаш, В.В.Носік, В.І.Федорович, В.К.Гуревський, В.А.Сонюк, О.М.Вовк, Н.В.Ільницька); е)аналіз правового становища суб'єктів аграрної реформи, зокрема, селян (В.З.Янчук, В.І.Семчик, Н.І.Титова, О.О.Погрібний, Ц.В.Бичкова, П.Ф.Кулинич, В.І.Федорович, Т.П.Проценко, О.М.Сонін, М.Я.Ващишин, В.П.Нагребельний); є)роль держави у забезпеченні радикальних аграрних перетворень (В.З.Янчук, В.І.Семчик, Ц.В.Бичкова, З.А.Павлович, А.Бейкун, В.П.Нагребельний); ж)законодавче забезпечення аграрної реформи (В.І.Андрейцев, М.В.Шульга, В.І.Семчик, Н.І.Титова, О.О.Погрібний, Ц.В.Бичкова, В.З.Янчук, В.В.Янчук, П.Ф.Кулинич, В.В.Носік, О.І.Заєць); з)охорона навколишнього природного середовища в процесі аграрного реформування (Ю.С.Шемшученко, В.І.Андрейцев, В.К.Попов, А.П.Гетьман, Н.Р.Малишева, С.М.Кравченко).

В роботі показано, що розвиток сучасної української юридичної науки нерозривно пов'язаний з динамікою соціально-економічного життя в державі. У зв'язку з цим всі зміни, перетворення в соціальній та економічній сферах, що відбуваються на теренах нашої держави, так чи інакше зумовлюють напрями та зміст науково-правових досліджень в Україні. Водночас юридична наука повинна відігравати роль тієї рушійної сили, яка програмує та скеровує розвиток законодавства і права в цілому, а тому вона покликана сприяти своєчасній розробці науково обґрунтованої державної програми реформування земельних і аграрних відносин в Україні.

У другому підрозділі “Наука про розвиток сучасного аграрного законодавства та розробку його теоретичних засад” досліджуються проблеми наукового обґрунтування поняття, особливостей та подальшого розвитку сучасного аграрного законодавства України.

Серед авторів, які глибоко аналізують сучасне аграрне законодавство України, слід відзначити: В.І.Андрейцева, Ц.В.Бичкову, І.А.Дмитренка, П.Ф.Кулинича, З.А.Павловича, В.І.Семчика, Н.І.Титову, В.М.Шульгу, В.В.Янчука та інших вчених.

При дослідженні поняття аграрного законодавства України, заперечується положення, висунуте З.А.Павловичем, щодо формування інтегрованої галузі агропромислового законодавства, до складу якого входить як підсистема аграрне (сільськогосподарське) законодавство. Так, суспільні відносини, що складаються в системі усіх ланок агропромислового виробництва потребуватимуть спеціалізованого правового регулювання лише в силу та за умови безпосереднього зв'язку з процесом виробництва сільськогосподарської продукції. Крім того, у випадку визнання існування агропромислового законодавства, до складу якого входитиме аграрне законодавство, ми будемо змушені констатувати формування занадто обширної спільності нормативно-правових актів, для яких буде характерним широке коло об'єктів, суб'єктів, а також різна змістовна направленість. Це в свою чергу може призвести до “розмитості” основної частини спільності норм аграрного права, поступового відходу (зникнення) такої їх істотної особливості, як сільськогосподарська спеціалізація.

Сучасне аграрне законодавство повинно ґрунтуватися на основоположних конституційних засадах, що розроблені аграрно-правовою наукою. Однак, не всі обґрунтовані пропозиції вчених з цього приводу знайшли своє відображення у Конституції України, що свідчить про відсутність належного зв'язку між юридичною наукою та практикою правотворчості державних органів.

Особливостями сучасного етапу розвитку аграрного законодавства України є: а)поглиблення комплексності та спеціалізованості нормативно-правових актів аграрного законодавства України; б)ядро аграрного законодавства України складають нормативно-правові акти, що забезпечують проведення земельної та аграрної реформ; в)збільшення питомої ваги законів (актів з вищою юридичною силою); г)значна роль локальних аграрно-правових актів та інші.

Підвищення ефективності правового регулювання аграрних відносин можливе за умови прийняття єдиного кодифікованого акта аграрного законодавства. В роботі обґрунтовується положення, що таким актом повинні стати Основи аграрного законодавства України, оскільки саме така форма кодифікації найбільш повно відображала би суть, зміст та межі правового регулювання зазначеного акта. Прийняття Основ аграрного законодавства (а не Аграрного кодексу) відображало би принципові риси аграрного законодавства України, зокрема, його комплексний, інтегрований та спеціалізований характер.

Оскільки земельні відносини в системі аграрних займають чільне місце, визначальним для вдосконалення правового регулювання аграрних відносин є також розвиток земельного законодавства. У зв'язку з цим представниками аграрно-правової науки (В.І.Андрейцевим, Н.І.Титовою, П.Ф.Кулиничем) активно досліджувались проблеми розробки та прийняття нового кодифікованого акта земельного законодавства України. Авторами визначено коло земельних відносин, що підлягають правовій регламентації таким кодифікованим актом, основні напрями їх правового регулювання тощо.

Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001 року, вирішивши ряд дискусійних теоретичних і практичних проблем правового регулювання земельних відносин, разом з тим зумовить виникнення нових важливих напрямів наукових досліджень, що пов'язано з розширенням сфери його правового регулювання та запровадженням нових земельно-правових інститутів.

У третьому підрозділі “Нові правові інститути аграрного права України, проблеми їх розвитку; роль юридичної науки в їх обґрунтуванні” аналізуються науково-правові проблеми розвитку нових аграрно-правових інститутів.

Розвиток аграрного законодавства України на даному етапі зумовив виникнення нових правових інститутів аграрного права України , що в свою чергу призвело до розширення предмету і системи аграрно-правової науки, виникнення нових напрямів її розвитку.

Представниками науки аграрного права України зараз всебічно аналізуються правові проблеми розвитку нових правових інститутів аграрного права України, зокрема таких як: інститут земельної та аграрної реформ (В.І.Андрейцев, В.З.Янчук, Ю.С.Шемшученко, В.І.Семчик, Н.І.Титова, О.О.Погрібний, М.В.Шульга, А.М.Статівка, Ц.В.Бичкова, П.Ф.Кулинич, І.І.Каракаш, В.В.Носік, В.В.Янчук, В.І.Федорович, В.К.Гуревський, Т.П.Проценко, В.А.Сонюк, В.П.Нагребельний, О.А.Поліводський, О.М.Вовк, Н.В.Ільницька, І.Будзилович, О.М.Сонін, М.Я.Ващишин, А.Бейкун, О.І.Заєць); інститут захисту прав селянина (Н.І.Титова, Ц.В.Бичкова, В.І.Андрейцев, В.В.Носік); інститут права приватної власності на землі сільськогосподарського призначення (В.І.Андрейцев, В.І.Семчик, Н.І.Титова, Ю.С.Шемшученко, М.В.Шульга, В.З.Янчук, П.Ф.Кулинич, В.В.Носік, Т.П.Проценко, В.К.Гуревський, О.М.Вовк, В.А.Сонюк, А.Берлач, А.Бейкун, О.А.Вівчаренко); інститут паювання земель сільськогосподарського призначення (В.І.Андрейцев, Н.І.Титова, М.В.Шульга, В.В.Носік, Т.Коваленко, В.І.Федорович, П.Ф.Кулинич); інститут оренди земель сільськогосподарського призначення (О.О.Погрібний, М.В.Шульга, Н.І.Титова, П.Ф.Кулинич, І.Будзилович, А.Юрченко, В.А.Сонюк, Н.Ільницька, І.А.Войтюк, А.Берлач); інститут сільськогосподарської майнової оренди (О.О.Погрібний, В.А.Сонюк); інститут сільськогосподарської кооперації (.І.Семчик, Н.І.Титова, В.І.Федорович, О.М.Сонін, Я.З.Гаєцька); інститут фермерського господарства (О.О.Погрібний, Н.І.Титова, Т.П.Проценко, В.І.Семчик, М.Я.Ващишин, Л.В.Логуш, М.С.Долинська); інститут правового забезпечення соціального розвитку села (Н.І.Титова, Ц.В.Бичкова, В.І.Андрейцев, В.В.Носік); інститут приватизації та паювання майна в агропромисловому комплексі (В.І.Семчик, Н.І.Титова). В подальшому намічаються тенденції до формування й інших правових інститутів: правового становища приватних аграрних підприємств, аграрних акціонерних товариств, особистих селянських господарств громадян, права власності аграрних юридичних осіб, земельних та трудових відносин у сільськогосподарських кооперативах тощо.

В роботі сформульовано пропозиції щодо вдосконалення правового забезпечення нових аграрно-правових інститутів.

Проблеми розвитку нових аграрно-правових інститутів, їх законодавчого забезпечення визначають пріоритетні напрями наукових теоретичних розробок щодо їхнього наукового обґрунтування, прогнозування майбутнього виникнення та розвитку. Серед них на першому місці стоїть проблема науково-правового забезпечення соціальних прав селянства.

Четвертий розділ “Представники науки аграрного права України; їх науковий доробок” - це наукознавчий та інформативно-науковий розділ. Він присвячений дослідженню конкретного теоретичного доробку представників науки аграрного права України з метою показу сучасної аграрно-правової науки як системи знань.

Представниками української аграрно-правової науки досліджено широке коло проблем правового регулювання аграрного сектора економіки, в тому числі загальнотеоретичні засади аграрного права як галузі права, галузі законодавства, науки та навчальної дисципліни, а також науково-правові проблеми розвитку окремих аграрно-правових інститутів.

Особливо вагомий внесок у розвиток науки колгоспного права та у становлення та обґрунтування сутності сучасної науки українського аграрного права вніс її патріарх - доктор юридичних наук, професор, академік АПН України Василь Зіновійович Янчук, який є не лише видатним науковцем-дослідником, а й плідним організатором науки аграрного права України.

Істотний внесок у розвиток науки аграрного права України зробили такі вчені як: В.Л.Мунтян, В.І.Семчик, Ю.С.Шемшученко, В.І.Андрейцев, Н.І.Титова, О.О.Погрібний, Ц.В.Бичкова (Боцян), В.С.Шелестов, І.О.Середа, З.А.Павлович, В.К.Попов, Ю.О.Вовк, І.А.Дмитренко, В.В.Долежан, А.М.Статівка, М.В.Шульга, А.М.Запорожець та ряд інших. Важливе значення для розвитку аграрно-правової думки в Україні мають праці вчених-екологів: А.П.Гетьмана, Н.Р.Малишевої, С.М.Кравченко та інших. В роботі також аналізується науковий доробок Л.В.Бориславського, С.Ф.Василюка, В.В.Янчука, В.В.Носіка, П.Ф.Кулинича, І.І.Каракаша, В.К.Гуревського, О.М.Вовк, О.І.Заєць, Д.А.Суржана, В.П.Цемко, Н.В.Ільницької, І.Будзиловича, Т.П.Проценко, М.Я.Ващишин, Л.В.Логуш, М.С.Долинської, В.І.Федоровича, О.М.Соніна, А.І.Римарука, В.Кодавбовича, В.Ю.Уркевича, В.П.Жушмана, М.А.Мацька, З.Ф.Самчук, В.О.Ситник, В.М.Стретовича, О.П.Радчука, І.М.Миронця, І.А.Войтюк, А.Бейкуна, І.Бакая, О.А.Поліводського, В.П.Нагребельного та інших науковців.

Сучасний період розвитку аграрно-правових досліджень українських вчених характеризується значним розширенням кола проблем, що потребують науково-теоретичного з'ясування, виникненням нових напрямів наукових досліджень.

Прийняття нового Земельного кодексу України та істотне розширення кола земельних відносин вимагають нових ґрунтовних досліджень наукою аграрного права України.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у комплексному дослідженні процесу становлення і розвитку науки аграрного права України. Найбільш важливими висновками, що робляться в дослідженні є наступні:

1. Юридичну науку слід розглядати як: а)процес інтелектуальної дослідницької діяльності вчених-правознавців, спрямований на виробництво нових знань про державу і право; б) систему знань про об'єктивні властивості держави і права та специфічні закономірності виникнення, будови, змісту, функціонування та розвитку державно-правових явищ, які обумовлюють їх якісну визначеність.

2. Специфічною рисою аграрно-правової науки, що належить до групи суспільних (соціальних) наук, є її органічний взаємозв'язок з науками земельного, екологічного права, а також з природничими науками. На жаль, в сучасний період продовжує існувати певний розрив між науками аграрного, земельного, екологічного права та природничими і економічними науками, що негативно позначається на глибині змісту цих наук, а також на змісті аграрного, земельного та екологічного законодавства (зокрема нового Земельного кодексу України).

3. Надзвичайно важливою є проблема розроблення концепції розвитку української юридичної науки, сутність якої має розглядатися з позиції захисту інтересів, законних прав і свобод селянина. Проте, ця концепція не повинна обмежувати розвиток галузевих юридичних наук (зокрема, аграрно-правової) як спеціальних галузей знань зі своїми внутрішніми закономірностями, що повинні узгоджуватися із загальними національно-концептуальними закономірностями.

4. Виділення у системі правознавства комплексної юридичної науки сільськогосподарського (аграрного) права в кінці 60-х - на початку 70-х років, її подальший розвиток зумовлений формуванням комплексної, інтегрованої та спеціалізованої галузі аграрного законодавства, а відтак - і однойменої галузі права, необхідністю їх наукового обґрунтування.

5. Процес взаємодії аграрного законодавства та науки аграрного права України є органічним та двостороннім. На етапі становлення науки аграрного права визначальним був взаємозв'язок по лінії “аграрне законодавство” - “аграрно-правова наука”. Проте, нині особливо важливого значення набуває зворотний зв'язок як необхідна передумова доцільного та науково обґрунтованого подальшого розвитку аграрного законодавства України.

6. Становлення української аграрно-правової науки характеризується певним правонаступництвом. Науковою базою для розробки теорії аграрного законодавства України і відповідної галузі права, окремих аграрно-правових інститутів слугували наукові дослідження у сфері колгоспного та земельного права, які розроблялись ще задовго до виникнення науки аграрного права України. Таким чином, наука аграрного права України генетично пов'язана з науками колгоспного і земельного права, проте вона має власний, якісно новий зміст.

Істотне значення для розвитку науки аграрного права України завжди мала і має наука цивільного права, оскільки аграрне право як галузь права у широкому розумінні належить до групи цивілістичних галузей права.

Практично важливою є проблема розмежування правового регулювання окремих суспільних відносин (особливо земельних) земельним, аграрним та цивільним законодавством. Нею плідно займаються такі українські вчені, як: В.І.Андрейцев, Н.І.Титова, М.В.Шульга, Ц.В.Бичкова, П.Ф.Кулинич.

7. Процес становлення та розвитку науки аграрного права України відповідно до предмету її дослідження та певних історичних умов можна умовно поділити на чотири основних етапи:

- І - кінець 60-х - початок 70-х років - етап становлення аграрно-правової науки, який характеризується аналізом переважно загальнотеоретичних проблем сільськогосподарського права;

- ІІ - початок 70-х - початок 80-х років - етап розвитку української науки сільськогосподарського (аграрного) права, що супроводжується дослідженням теоретичних проблем відповідної галузі законодавства, розробкою перших аграрно-правових інститутів;

- ІІІ - початок 80-х - початок 90-х років - етап активного розвитку української науки аграрного права та формування її як цілісної комплексної системи наукових знань, який характеризується розширенням предмету аграрно-правової науки, поглибленням загальнотеоретичних її розробок, всебічним обґрунтуванням багатьох правових інститутів аграрного права в умовах агропромислового комплексу;

- ІV - початок 90-х років - дотепер - період інтенсивного розвитку аграрно-правової науки на якісно новій основі в умовах незалежної Української держави, який відзначається розширенням системи аграрно-правової науки, її предмету за рахунок виникнення принципово нових правових інститутів, розширення кола аграрних суб'єктів у зв'язку з проведенням земельної та аграрної реформ, радикалізацією аграрного законодавства за умов переходу до ринкової економіки.

8. Перехід від терміну "сільськогосподарський" до терміну "аграрний" при характеристиці аграрного законодавства та аграрно-правової науки зумовлений, насамперед, розширенням змісту терміну "аграрний" (особливо в умовах проведення аграрної реформи в Україні).

9. Наука аграрного права України - це комплексна, інтегрована та спеціалізована система знань - юридична наука, що базується на комплексній галузі аграрного законодавства та однойменній галузі права, предметом дослідження якої є аграрні відносини, аграрне право як галузь права, його система, предмет та методи правового регулювання, аграрно-правові норми та правові інститути, аграрне законодавство як система, практика його застосування та окремі нормативно-правові акти, що регулюють аграрні відносини, з точки зору закономірностей їх виникнення, змісту, функціонування, взаємодії, розвитку та напрямів удосконалення.

10. Наука аграрного права України характеризується певними функціями та методами, які загалом притаманні юридичній науці як системі. Сучасний період розвитку аграрно-правової науки передбачає необхідність активізації евристичної, прогностичної, практико-прикладної та політичної функцій, а також теоретичних методів наукового дослідження державно-правових явищ.

11. В умовах проведення аграрної реформи в Україні відбувається розширення предмету науки аграрного права України та її системного змісту за рахунок формування нових інститутів аграрного права України, розширення кола аграрних правовідносин, виникнення нових аграрних суб'єктів (особливо з прийняттям нового Земельного кодексу України).

12.Виникнення нових напрямів розвитку аграрно-правової науки значною мірою зумовлене необхідністю наукового обґрунтування земельної та аграрної реформ в Україні. Основними аспектами широкої проблеми їх науково-правового забезпечення є: а)наукова розробка фундаментальних засад і стратегії аграрної та земельної реформ, їх правового забезпечення; б)визначення ролі земельної реформи в аграрних ринкових перетвореннях та її місця в аграрній реформі; в)з'ясування змісту, стратегії та етапів розвитку аграрної реформи; г)правовий аналіз організаційних форм та методів проведення аграрної реформи; д)радикальна зміна відносин власності на землі сільськогосподарського призначення; е)аналіз правового становища суб'єктів аграрної реформи, зокрема, селян; є)роль держави у забезпеченні радикальних аграрних перетворень; ж)законодавче забезпечення аграрної реформи; з)охорона навколишнього природного середовища в процесі аграрного реформування.