Відповідальність за хабарництво за кримінальним законодавством Йорданії і України (порівняльно-правове дослідження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім. В.М.Корецького

УДК 343.352 (477+569.5)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ХАБАРНИЦТВО ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ ЙОРДАНІЇ І УКРАЇНИ (ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

Спеціальність 12.00.08 -- кримінальне право і кримінологія

АКРАМ ТРАД АЛЬ-ФАЇЗ

Київ -- 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінально-правових дисциплін, судових і правоохоронних органів економічно-правового факультету Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор Багрій-Шахматов Леонід Васильович, заслужений діяч науки і техніки України, проректор Одеської морської академії

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Глушков Валерій Олександрович, заслужений юрист України, начальник Центру організації, координації науково-дослідних робіт вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України

кандидат юридичних наук, ВАСИЛЕВИЧ Віталій Вацлавович, доцент кафедри кримінології та юридичної соціології Національної академії внутрішніх справ України

Провідна установа Одеська національна юридична академія, кафедра кримінально-правових дисциплін, судових і правоохоронних органів

Захист відбудеться “15” травня 2002 року о 1300 на засіданні Спеціалізованої вченої ради по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук в Інституті держави і права ім.В.М.Корецького НАН України за адресою 01001, м. Київ-1, вул.Трьохсвятительська, 4

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України

Автореферат розіслано “12” квітня 2002 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.М.Кучеренко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Конституції Йорданії і України як основні закони держав проголосили непорушність державного і суспільного устрою. При цьому кожна з цих країн має свою історію, свої особливості, свій досвід становлення і розвитку, своє законодавство. Дослідження цього важко переоцінити, особливо щодо державного устрою і правознавства.

В зв'язку з цим значний інтерес становить вивчення в плані порівняльного правознавства різних аспектів норм про кримінальну відповідальність за посадові злочини, оскільки вони є найбільш небезпечними формами корупційних правопорушень. Проблеми боротьби з корупцією актуальні для всіх країн світу, й успіх цієї боротьби багато в чому залежить від широкого використання зарубіжного досвіду.

Актуальність теми дослідження визначає ряд обставин.

По-перше, йорданське кримінальне законодавство складалося і розвивалося під значним впливом французької кримінально-правової доктрини і Кримінального кодексу Франції 1810 року. Назрілі потреби часу наполегливо вимагали перегляду ряду його норм у зв'язку з тим, що в 1992 році у Франції було прийнято новий КК.

Дуже корисним у цьому відношенні є і вивчення досвіду України, яка також прийняла в 2001 році новий Кримінальний кодекс і, як і Йорданія, належить до континентальної правової системи.

По-друге, порівняльно-правовий аналіз корисний у плані не тільки вдосконалення законодавчої бази щодо боротьби з посадовими злочинами, а й правозастосовчої діяльності.

По-третє, ефективна боротьба з корупцією і найбільш небезпечною формою її прояву -- хабарництвом на сьогодні немислима без координації зусиль усього світового співтовариства. Успіх такої координації багато в чому визначає наявність порівняльно-правових досліджень, які дають змогу виявити сильні й слабкі сторони законодавства і правозастосування тієї чи іншої країни.

В українській і арабській кримінально-правовій літературі питанням відповідальності за посадові злочини, і, зокрема за хабарництво, приділялася і приділяється велика увага. Дана проблематика знайшла відображення в роботах В.І.Борисова, Б.В.Волженкіна, М.І.Мельника, В.Е.Мельникової, А.Я.Светлова та багатьох інших російських і українських вчених. Серед арабських дослідників проблеми відповідальності за посадові злочини аналізувалися в працях Авата Мухаммеда, Алі Мухаммеда Джафара, Алі Абдель Кадер Аль-Кхаваджі, Джунді Абделя Маліка, Камеля Аль-Саїда, Махмуда Наджиба Хусні, Мухаммеда Закі Абу Амера, Мухаммеда Субхі Наджиму, Рамзеса Багнама, Едипа Естанбулі та інших.

Однак, незважаючи на настільки пильну увагу, багато проблем відповідальності за посадові злочини, особливо за хабарництво як корупційне діяння, не одержали однозначного розв'язання. Крім того, прийняття в Україні в 2001 році нового Кримінального кодексу зумовлює необхідність глибокого, порівняльного з йорданським дослідження законодавства, теоретичного переосмислення існуючих раніше доктринальних положень, у тому числі і службових злочинів, які стосуються відповідальності, зокрема за хабарництво.

Слід зазначити й ту обставину, що в йорданській теорії кримінального права практично немає комплексних, порівняльно-правових досліджень питань відповідальності за хабарництво.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження базується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 -- 2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року за №1376/2000. Тема роботи є частиною програми наукових досліджень “Внутрішньодержавна і міжнародна охорона особи і економічних відносин кримінально-правовими засобами”, яку здійснює економічно-правовий факультет, зокрема кафедра кримінально-правових дисциплін, судових і правоохоронних органів Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування необхідності розвитку норм кримінального законодавства Йорданії про відповідальність за хабарництво на основі порівняльного досвіду, аналіз можливостей чинного кримінального законодавства в боротьбі з цим суспільно небезпечним діянням, а також розробка пропозицій щодо удосконалення практики застосування відповідних норм.

Для досягнення поставленої мети в дисертації зважувалися такі дослідницькі завдання:

-- дати загальну характеристику посадового злочину і посадової особи за кримінальним законодавством Йорданії і України;

-- проаналізувати співвідношення хабарництва і корупції, визначити поняття хабарництва; дати юридичний аналіз складу дачі, одержання і провокації хабара (з урахуванням положень української кримінально-правової доктрини);

-- виробити критерії і провести розмежування хабарництва із суміжними складами злочинів (з огляду на положення науки кримінального права України);

-- сформулювати і обґрунтувати пропозиції і рекомендації з удосконалення чинного кримінального законодавства Йорданії про відповідальність за хабарництво.

Об'єктом дослідження є норми про відповідальність за посадові злочини за кримінальним законодавством Йорданії і України, а також практика їхнього застосування.

Предметом дослідження є елементи складу дачі, отримання і провокації хабара, а також критерії їхнього розмежування із суміжними складами злочинів.

Методами дослідження, які використовувалися при підготовці дисертації, є: загальнонауковий діалектичний метод, який забезпечив комплексний підхід при характеристиці посадових злочинів, а також приватні наукові методи -- системно-структурний, логіко-семантичний; порівняльно-правовий і формально-юридичний.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першим у науці кримінального права Йорданії комплексним, порівняльно-правовим дослідженням проблем боротьби з хабарництвом. У дисертації аргументуються такі положення.

1. Зроблено висновок про те, що службовий злочин -- це передбачене законом суспільно небезпечне діяння, спрямоване на основи (ті головні завдання, мету і функції відповідної державної структури, для реалізації яких вона і створювалася) нормального функціонування публічного апарату управління, а також на його престиж і авторитет, що заподіює істотну шкоду цим соціальним цінностям.

2. Обґрунтовується положення про необхідність зміни системи посадових злочинів за КК Йорданії, помістивши ті з них, які не зазіхають на основи нормального функціонування публічного апарату управління, в інші глави. Зокрема, розкрадання грошей з сейфа або з каси організації її службовцем (ч. 2 ст. 174) -- у главу злочинів проти власності; незаконне позбавлення волі (ст. 178--180) -- у главу злочинів проти правосуддя; незаконне проникнення посадової особи в житлове приміщення або прибудову (ст. 181) -- у розділ злочинів проти прав громадян;

3. Уперше в кримінально-правовій доктрині арабських країн обґрунтовується необхідність на законодавчому рівні передбачити поняття посадової особи, виходячи з її функціональних обов'язків. При визначенні цього поняття варто вказати, що йдеться про виконання своїх обов'язків даними особами не тільки у вищих державних, а й у місцевих муніципальних утвореннях.

4. Наводяться додаткові аргументи на користь визнання провокації хабара, який відноситься за КК України до службових злочинів (ст. 370).

5. Додатково аргументується позиція, відповідно до якої хабарництво є кримінально-правовим різновидом корупції, а остання -- економічною основою організованої злочинності, аналізуються їхні взаємозв'язок і взаємозалежність.

6. Уперше в йорданській кримінально-правовій теорії аргументується висновок про необхідність декриміналізації злочину, передбаченого ст.173 КК Йорданії “Посередництво в хабарництві”.

7. Обґрунтовується необхідність розширення законодавчого поняття неодноразовості злочинів за КК Йорданії, шляхом включення до нього двох і більше юридично тотожних дій за відсутності досудового осудження особи за яке-небудь із них.

Практичне значення отриманих результатів. Отримані результати можуть бути використані як у законодавчій (для удосконалення КК Йорданії), так і в правозастосовчій діяльності при кваліфікації хабарництва й відмежування його від суміжних складів злочинів; у навчальному процесі: при викладанні курсу Особливої частини кримінального права і спецкурсів “Економічні злочини”, “Проблеми боротьби з корупцією” як у Йорданії, так і в юридичних вузах арабських країн; при підготовці підручників, навчальних посібників, науково-практичних і методичних вказівок та ін.

Апробація результатів дисертації. Дисертація доповідалася на кафедрі кримінально-правових дисциплін, судових і правоохоронних органів Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова, де була неодноразово обговорена й подана до захисту.

Автор брав участь у двох конференціях професорсько-викладацького складу університету, а також читав лекції і проводив практичні заняття по курсу “Кримінальне право України (Особлива частина)”, спецкурсу “Кваліфікація економічних злочинів”. Ним були підготовлені і подані доповідні записки з пропозиціями щодо вдосконалення законодавства про відповідальність за хабарництво до Верховної Ради України, в робочу групу по підготовці КК України, прийнятого в 2001 році, а також до Верховного Суду України з питань правової оцінки і кваліфікації дачі та отримання хабара.

Публікації. Основні положення і висновки, сформульовані в дисертації, викладені автором у трьох статтях, опублікованих у наукових журналах, які є спеціальними виданнями і входять до переліку, затвердженого ВАК України.

Структура дисертації зумовлена її метою і поставленими завданнями. Вона включає вступ, три розділи, які містять одинадцять підрозділів, висновки і список використаних джерел, який містить 165 найменувань. Загальний обсяг роботи --180 сторінок.

Основний зміст дисертації

посадовий злочин хабарництво кримінальний

У вступі обґрунтовується доцільність і актуальність теми дослідження, розкриваються методологічні і теоретичні основи, формулюються основні положення, джерела і форми апробування дисертаційної роботи.

У першому розділі “Загальна характеристика службових злочинів за кримінальним правом Йорданії і України” дається загальна характеристика службових злочинів у кримінальному праві двох країн -- Йорданії і України.

У підрозділі 1.1. “Поняття й ознаки службового злочину” здійснено аналіз кримінально-правової літератури України й деяких інших країн СНД, поняття та особливостей службових злочинів і їх окремих видів. Це дало змогу автору зробити висновок про те, що традиційно до особливостей службових злочинів належать: 1) особливий родовий об'єкт зазіхань і 2) наявність спеціального суб'єкта -- службової особи. Окремі автори виділяють ще одну специфічну ознаку цієї групи злочинів -- здійснення злочинного діяння завдяки займаній посаді.

Серед елементів складу службового злочину, на думку автора, найбільш важливим і водночас складним є питання про об'єкт злочину. Родовий об'єкт службових злочинів -- державна влада, тобто інтереси державної служби і служби в органах місцевого самоврядування. Безпосередній їхній об'єкт -- будь-яке використання службового становища службовою особою всупереч інтересам служби в корисливих, інших чи особистих інтересах або в інтересах третіх осіб.

Об'єктивна сторона більшості службових злочинів характеризується активними діями, хоча можливе їхнє здійснення й у формі бездіяльності (недбалість, бездіяльність влади).

Суб'єктивна сторона злочинів, передбачених розділом XVII КК України 2001 року (крім недбалості, для якої характерна необережність), характеризується провиною у формі прямого наміру, а іноді змішаною формою провини. Для деяких складів злочинів (наприклад, ст. 364 -- зловживання владою чи службовим становищем) обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є мотив.

У підрозділі 1.2. “Поняття службової особи як суб'єкта службових злочинів” аналізуються суб'єкти посадових злочинів за КК України. Автором стверджується, що це (крім дачі хабара) -- спеціальний суб'єкт, тобто посадова особа.

Аналогічний підхід, хоча й не завжди послідовний, знайшов відображення й у КК Йорданії, який не містить конкретного поняття службової особи, а дає лише загальне і дуже розпливчасте визначення.

Порівняльний аналіз концептуальних положень про природу службових злочинів у кримінальному праві України і Йорданії дає змогу зробити такі висновки.

По-перше, логічним і послідовним є визнання як суб'єктів службових злочинів тільки осіб, які здійснюють функції апарату публічного управління.

По-друге, є необґрунтованим віднесення до суб'єктів посадових злочинів осіб, які виконують визначене сприяння службовим особам при виконанні їхніх функцій, або осіб, які здійснюють професійну діяльність.

По-третє, варто солідаризуватися з позицією багатьох арабських дослідників про те, що службовий злочин водночас зазіхає на два об'єкти: нормальне (тобто відповідне законодавству) функціонування, а також престиж і авторитет публічного апарату управління, при виконанні завдань, які стоять перед ним.

По-четверте, службовий злочин можна визначити як передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, спрямоване на основи нормального функціонування публічного апарату управління, а також на його престиж і авторитет, яке заподіює істотну шкоду цим соціальним цінностям.

У зв'язку з цим у КК Йорданії уявляється обґрунтованим: змінити систему службових злочинів, помістивши ті з них, які не зазіхають на основи нормального функціонування публічного апарату управління в інші глави КК; на законодавчому рівні передбачити поняття службової особи; при визначенні цього поняття варто вказати, що йдеться про виконання своїх обов'язків даними особами тільки в державних і муніципальних утвореннях.

У заключному підрозділі першого розділу 1.3. “Поняття хабарництва і його співвідношення з корупцією” міститься матеріал, який свідчить про те, що хабарництво може бути атрибутом будь-якої держави, тому що може бути присутнім там, де є публічна влада. Жодна країна у світі не має повного імунітету від хабарництва, воно відрізняється лише обсягами, характером проявів і масштабами впливу на соціально-економічну і політичну ситуації. У тих країнах, де хабарництво поширене значною мірою, воно із соціальної аномалії перетворюється на соціальну патологію, правило і виступає звичайним способом вирішення проблем, стає нормою функціонування влади і способом життя значної частини членів суспільства. У країнах, де воно трапляється порівняно рідко, сам факт хабарництва в суспільній свідомості асоціюється з великим злом для держави і її громадян і не справляє істотного впливу на громадське життя.

Рівень хабарництва значно вищий у регіонах, де вищий рівень соціально-економічного розвитку. Йорданія традиційно належить до країн, які розвиваються. Рівень соціально-економічного розвитку цієї країни поки що невисокий, що, очевидно, і пояснює порівняно невисокий рівень хабарництва. Визначена обставина зовсім не знижує актуальності дослідження кримінально-правових проблем боротьби з хабарництвом у Йорданії, які необхідні як вдосконалення чинного законодавства, так і створенням ефективних норм на перспективу.

За своєю сутністю хабарництво пов'язане з корупцією, але не збігається з нею. Масштаби і соціальна небезпека кардинально відрізняють корупцію від хабарництва.

Корупція за своїми об'єктивними проявами багатоманітніша, ніж хабарництво: за видами підкупу, формами участі в одержанні й розподілі кримінального прибутку і т. д.

Національні законодавства Йорданії та України мають передбачити не лише дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову, а й кримінальну відповідальність за зазначені корупційні діяння.

Другий розділ дисертації “Загальні питання відповідальності за хабарництво” містить чотири підрозділи.

У підрозділі 2.1. “Загальна характеристика видів кримінально-караних корупційних діянь” аналізується понятійний апарат науки кримінального права, який останніми роками значно збагатився. Це стосується і корупційних злочинів, корупційних правопорушень, корупційної злочинності.

В теорії кримінального права стверджується, що хабарництво -- родове поняття, яке охоплює три нерозривно пов'язані між собою злочини: отримання хабара, дачу хабара, провокацію хабара. Таке тлумачення в Україні, де прийнято нове законодавство про боротьбу з корупцією, не відображає правової дійсності: корупція, а не хабарництво є родовим поняттям, яке охоплює не лише зазначені злочини, а й інші, ще не передбачені національним кримінальним правом багатьох країн СНД.

У підрозділі 2.2. “Об'єктивні елементи одержання і дачі хабара” автор вносить пропозицію про виділення дрібного хабарництва в окремий склад, що раніше висловлювалося і в українській кримінально-правовій літературі, зокрема професором О.Я.Светловим. Оскільки за кримінальним законодавством Йорданії предмет хабара може мати як матеріальний, так і нематеріальний характер, на його думку, поняття дрібного хабарництва може бути тільки оціночним. Однак наявність подібної норми в КК сприятиме глибшій диференціації відповідальності за хабарництво на практиці.

Розмаїття предметів хабарництва породжує настільки ж різні способи дачі й одержання хабара.

Диспозиції ч. 1, 2 ст. 171 КК Йорданії не передбачають способу дачі -- одержання хабара як обов'язкової ознаки об'єктивної сторони. Такий підхід уявляється обґрунтованим. Уся розмаїтість способів дачі -- отримання хабара автором поділяється на дві основні форми: просту й завуальовану.

Суть завуальованої форми полягає в тому, що факт дачі -- одержання хабара маскується зовні законною угодою і має вигляд цілком законної операції.

Кримінально-правові норми про відповідальність за одержання -- дачу хабара за КК Йорданії сконструйовані досить оригінально. В ст. 170 сказано, що кожна службова особа, кожна особа, покликана на державну службу, а рівно обрана чи призначена на державну посаду, кожна особа, якій доручено виконання офіційних обов'язків, таких як арбітражного судді, експерта або адвоката, які зажадали або одержали особисто чи за допомогою іншої особи винагороду або подарунок, або обіцянка таких, або інші вигоди, за здійснення дій, які належать до компетенції займаної особою посади, карається позбавленням волі терміном від двох років і штрафом, який дорівнює грошовій вартості, що вимагається, чи отриманого. Ст. 171 мовить, що кожна особа з вищезгаданих категорій, яка зажадала або отримала особисто, чи за допомогою іншої особи винагороду або подарунок, або обіцянка таких, або інші вигоди за здійснення неправомірних дій, або за стримування від здійснення дій, послідовних до виконання, які належать до компетенції займаної посади, карається тимчасовими каторжними роботами і штрафом, який дорівнює грошовій вартості витребуваного або отриманого. Такому ж покаранню підлягає й адвокат у випадку здійснення ним вищевказаних дій. Згідно з ч. 1 ст. 172 КК Йорданії хабародавець також підлягає покаранням, зазначеним у попередніх статтях; ст. 173 визнає закінченим злочином лише одну пропозицію хабара, яка (у випадку, якщо вона не була прийнята) карається тюремним ув'язненням на термін від трьох місяців і штрафом на суму від 10 до 200 динарів.

Кримінальне законодавство Йорданії на відміну від КК України не передбачає будь-яких кваліфікуючих обставин дачі -- отримання хабара.

У підрозділі 2.3. “Суб'єктивні елементи одержання і дачі хабара” аналізуються навмисні злочини, причому суб'єктивна сторона цих діянь характеризується тільки прямим наміром.

Стверджується, що мотиви дачі хабара і мети, яких бажає домогтися хабародавець за допомогою хабара, можуть бути дуже різні й на кваліфікацію не впливають. Суб'єктом одержання хабара може бути тільки службова особа.

Дисертант є прихильником тієї думки, що кожна особа, яка виконує службові обов'язки, вважається службовою з погляду КК, якими б не були недоліки, допущені при його призначенні, незалежно від того, коли вони були виявлені.

Теорії кримінального і адміністративного права Йорданії відоме поняття “помилкової службової особи”. Таким називається чиновник, рішення про призначення якого було прийняте неправомірно, або державний службовець, тимчасово чи остаточно звільнений від виконання обов'язків. Однак він цілком може бути відповідальним за одержання хабара.

У підрозділі 2.4. “Провокація хабара” аналізується суб'єкт цього злочину, практика дії норми про відповідальність за провокацію дачі хабара. КК Йорданії не передбачає відповідальності за таке діяння, як провокація хабара. Водночас у КК України 1960 року містилася ст. 171, а в новому КК країни 2001 року є ст. 370, які містять такий припис: Провокація хабара, тобто створення службовою особою обстановки і умов, які викликають пропозицію чи одержання хабара, щоб потім викрити хабародавця чи особу, яка отримала хабара. Отже, під провокацією даного злочину в Україні розумілося і розуміється підбурювання до злочину з метою викриття в майбутньому особи, яка скоїла цей злочин. Ст. 370 нового КК України передбачає провокацію хабара двох видів: дачу хабара і його отримання. Провокація хабара обох видів може бути здійснена тільки з прямим наміром, оскільки винний має на меті наступне викриття хабародавця чи особи, яка отримала хабар.

Суб'єктом даного злочину може бути лише службова особа, при цьому переважно співробітник правоохоронних органів.

Якщо з зазначеною в ст. 370 метою службова особа організувала дачу або отримання хабара, підбурила до цього того, хто дав чи отримав хабар, або сприяла їм у цьому, її дії варто кваліфікувати за відповідними частинами статей КК (абз.2 п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 жовтня 1994 року за № 12).

У випадках, коли спровокований хабародавець дав хабара з метою захисту своїх законних прав і інтересів, він звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно нього мало місце, хоча й спровоковане, вимагання хабара.

У дисертації зазначається, що норма про відповідальність за провокацію хабара фактично не працює, а саме діяння в практиці України трапляється дуже рідко. Це цілком зрозуміло, якщо порівняти за мірою суспільної небезпеки всі складові загального поняття хабарництва -- дачу хабара, посередництво в хабарництві (яке мало місце в КК України 1960 року і аж до прийняття нового КК країни 2001 року, передбачене КК ряду зарубіжних країн), одержання хабара і провокацію хабара (успадковану від КК 1960 року і збережену в КК України 2001 року). Всі вони належать до групи корупційних діянь, а значить, усі мають підвищену суспільну небезпеку.

Однак найбільший ступінь суспільної небезпеки з них -- в отриманні хабара, потім -- у посередництві в хабарництві.

Порівняно з отриманням хабара і посередництвом значно меншим ступенем суспільної небезпеки є дача хабара. У переважній більшості випадків хабародавцем є приватна особа, а значить, економічно страждає вона сама, а не держава.

Найменший ступінь суспільної небезпеки порівняно із іншими складовими хабарництва становить провокація хабара. Її навіть важко прямо віднести до корупційних діянь. Скоріше це каталізатор корупційної злочинності. Це навмисне провокування конкретної особи до отримання чи дачі хабара з заздалегідь обміркованим планом його викриття як хабародавця або такого, що отримує хабар. Кримінально-правова норма про провокацію хабара -- це норма, адресована до посадових осіб, насамперед правоохоронних органів і прокуратури. Ця норма ніяк не є доцільною в новому КК України, як не була вона в КК країни 1960 року. Не випадково тому подібної норми немає в КК багатьох зарубіжних країн, у тому числі Йорданії і Росії. Не рекомендується нами її прийняття й законодавцем Йорданії, а законодавцю України варто було б від неї відмовитися.

Третій розділ “Спеціальні питання відповідальності за хабарництво” містить чотири підрозділи.

У підрозділі 3.1. “Співучасть у хабарництві” аналізуються норми КК про співучасть у хабарництві. Новий КК України на відміну від кодексу 1960 року передбачає самостійний розділ VI, присвячений співучасті. Відповідно до ст. 26 співучастю у злочині є спільна участь декількох суб'єктів у здійсненні навмисного злочину.

За КК України кваліфікуючою хабар ознакою є отримання її за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 368). В Україні спостерігається збільшення кількості випадків отримання хабара за попередньою змовою групою осіб.

Створення організованої групи, а також групи за попередньою змовою з метою отримання хабарів при припиненні злочинної діяльності на цьому етапі повинно кваліфікуватися як приготування до злочину (ч.1 ст.14 і ч.2 ст.368 КК України).

Аналіз норм КК арабських країн про співучасть дає змогу виділити дві основні його форми -- основну співучасть (співвиконавство), тобто здійснення дій, які утворюють матеріальний елемент злочину, описаний у законі; другорядна співучасть -- співучасть у власному розумінні слова, тобто здійснення дій, які не утворюють матеріального елементу злочину, але опосередковано пов'язані з ним. На основі цих форм розрізняють: основних співучасників (виконавець, підбурювач, співвиконавець та інші співучасники), які безпосередньо відіграють вирішальну роль у здійсненні злочину; другорядні співучасники (пособники, підбурювачі й у деяких випадках -- приховувачі), роль яких у здійсненні злочину менш значна.

Поряд із матеріальним виконавцем у кримінально-правовій доктрині в арабських країнах виділяється так званий “моральний виконавець”, тобто особа, яка здійснює елемент злочину за допомогою іншої особи -- невинної чи такої, що не підпадає під кримінальну відповідальність.

У підрозділі 3.2. “Повторність хабарництва” аналізуються норми КК, що вказують на кваліфікуючі ознаки одержання--дачі хабара. Згідно зі ст. 35 КК України повторність, сукупність і рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів і призначенні покарання, при вирішенні питання про можливість звільнення від кримінальної відповідальності й покарання у випадках, передбачених цим кодексом.

Ч. 2 ст. 368 і ч. 2 ст. 369 КК України як кваліфікуючу ознаку отримання -- дачі хабара вказують на повторність цих дій.

Кримінальне законодавство Йорданії не передбачає якої-небудь форми множинності злочинів як кваліфікуючої отримання -- дачу хабара ознаки.

У підрозділі 3.3. “Інші спеціальні питання відповідальності за хабарництво” серед спеціальних питань відповідальності за хабарництво автор аналізує умови звільнення хабародавця від кримінальної відповідальності та відмінність хабарництва від інших злочинів.

Положення про звільнення від покарання, передбачене ч.2 ст.172 КК Йорданії, не містить вказівки на те, що заява хабародавця і його співучасників про факт дачі хабара має бути добровільною. З цим пов'язаний іще один недолік аналізованої норми -- звільнення від покарання можливе аж до передачі справи в суд, тобто навіть у тих випадках, коли заяви про дачу хабара являють собою показання про скоєний злочин.

Враховуючи досвід України, в роботі пропонується така нова редакція аналізованої норми КК Йорданії: “Хабародавець, хабароотримувач і їхні співучасники звільняються від покарання, якщо вони добровільно заявили про скоєні ними факти хабарництва в правоохоронні органи або суд, не знаючи про поінформованість цих органів про скоєне ними. Хабародавець звільняється від покарання й у тому випадку, якщо стосовно нього мало місце вимагання хабара. Хабароотримувач і його співучасники звільняються від покарання лише за умови, якщо хабар був отриманий за відсутності обтяжуючих обставин”.

Крім хабарництва, сучасне українське кримінальне законодавство передбачає відповідальність за ряд інших злочинів, суть яких полягає в підкупі, чи які пов'язані з підкупом: перешкоди здійсненню громадянином своїх виборчих прав або права брати участь у референдумі (ч. 1 ст. 157, ч. 1 ст. 160 КК України); підкуп свідка, потерпілого або експерта з метою дачі ними помилкових показань або помилкового висновку (ст. 386 КК України); незаконне одержання інформації, яка складає комерційну таємницю, шляхом підкупу (ст.232 КК України).

Від хабарництва ці злочини відрізняються за об'єктом зазіхання. До того ж у цих злочинах суб'єктом, який підкуповується, не є службова особа, або суб'єкт, який фактично є службовою особою. Отримує винагороду за дію (бездіяльність) особа, не пов'язана з її службовим становищем.

У зв'язку з цим ще раз треба підкреслити, що диспозиція ст.170 КК Йорданії має потребу в законодавчому коригуванні, оскільки експерти, адвокати (у доктрині називаються також ліквідатори та ін.) суб'єктами одержання хабарів бути не можуть, тому що вони не є носіями суспільних відносин, які забезпечують нормальне функціонування апарату публічного управління й авторитет державної влади.

У підрозділі 3.4. “Покарання за хабарництво за КК Йорданії й України” робиться порівняльно-правовий аналіз санкцій статей за одержання, дачу і провокацію хабара за КК України 1960 року і КК країни 2001 року, що дає підстави для висновку про те, що новий кодекс значною мірою їх декриміналізував.

Статті КК Йорданії про хабарництво як основне покарання за цей злочин передбачають позбавлення волі, а як додаткове -- штраф і конфіскацію майна.

Кримінальне законодавство арабських країн знає ще один вид покарання, коротка характеристика якого у зв'язку з дослідженням проблем кримінально-правового впливу за хабарництво є актуальною. Це обмеження або позбавлення цивільних прав.

КК Йорданії такого виду покарання, на жаль, не передбачає.

В роботі обґрунтовується пропозиція передбачити в КК Йорданії це покарання.

У висновках дисертант, підсумовуючи результати дослідження, вважає за необхідне визначити таке.

1. Виходячи з родового об'єкта посадових злочинів і з метою уніфікації судової практики Йорданії, уявляється доцільним передбачити в КК цієї країни поняття службової особи. В зв'язку з цим цілком можна використовувати досвід України, тому що існуюча тут багато років законодавча регламентація поняття службової особи, заснована на її функціональних обов'язках, себе виправдовує.

2. Принципово неправильно зводити корупцію лише до хабарництва, яке являє собою лише одну з її кримінально-правових форм у послідовному ланцюжку: підкуп, хабар, хабарництво, корупція.

3. Предмет хабара може мати як матеріальний, так і нематеріальний характер. Необґрунтовано при цьому не включати в предмет хабара сексуальні послуги, оскільки механізм заподіяння шкоди нормальному функціонуванню апарату публічного управління й авторитету державної влади залишається тим самим: службова особа обмінює свої повноваження на задоволення фізичних потреб.

4. Автор вважає за доцільне ввести до КК Йорданії норму про відповідальність за дрібне хабарництво, коли розмір хабара незначний з доданням даному діянню статусу порушення, що зумовлює застосування у вигляді покарання штраф.

5. Недоцільна за соціально-етичними підставами (аморальність, упередженість щодо правоохоронних органів і прокуратури, несприйняття практикою і т.п.) подальша наявність у КК України ст. 370 “Провокація хабара”. Пропонується її вилучити з нового КК країни, а законодавцям Йорданії не сприймати її з огляду на неспроможність цього досвіду в Україні.

6. Порівняльно-правовий аналіз різних аспектів норм про відповідальність за хабарництво за КК України, з одного боку, за КК Йорданії та інших арабських країн -- з другого, зумовлює необхідність законодавчої зміни конструкції складів про отримання -- дачу хабара в КК Йорданії. Пропонується конкретна нова редакція диспозицій ст. 170, 171 і 172 КК Йорданії.

7. Автор вважає за доцільне передбачити в даних статтях як додаткові покарання: спеціальну конфіскацію майна; позбавлення права займати визначені посади, а також опублікування чи розклеювання (вивішування) вироку. Як основне покарання цілком може бути використаний і штраф, особливо у випадках, коли хабарництво являє собою не злочин, а проступок чи порушення.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях автора

1. Разграничение преступлений по объекту преступного посягательства // Правова держава. -- Одеса, 2000. -- №2. -- С.145--148.

2. Уголовная ответственность за получение взятки // Правова держава. -- Одеса, 2001. -- №3. -- С.149--153.

3. Понятие субъекта должностных преступлений по уголовному праву Украины и Иордании (сравнительно-правовой аспект) // Вісник інституту внутрішніх справ. -- Одеса, 2001. -- №2. -- С.100--104.

4. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами. Навчальний посібник. -- К., 2002. -- 364 с. (у співавторстві).

5. Курс кримінології. Загальна частина. Підручник: У 2 кн. -- К., 2001. -- 352 с. (у співавторстві).

6. Курс кримінології. Особлива частина. Підручник: У 2 кн. -- К., 2001. -- 480 с. (у співавторстві).

Анотації

Акрам Трад Аль-Фаїз. Відповідальність за хабарництво за кримінальним законодавством Йорданії і України (порівняльно-правове дослідження). -- Рукопис (192 с.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за фахом 12.00.08 -- кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право. Одеський національний університет ім.І.І.Мечникова. -- Одеса, 2001.

На підставі порівняльного дослідження законодавства і судової практики Йорданії і України в дисертації піддані науковому аналізу: загальна характеристика службових злочинів, особливо хабарництва; співвідношення хабарництва з корупцією в єдиному ланцюгу таких корупційних діянь, як підкуп, хабар, хабарництво, корупція; питання кримінальної відповідальності за хабарництво; його види, об'єктивні і суб'єктивні ознаки; спеціальні проблеми хабарництва (співучасть, повторність, покарання).

Робота характеризується новизною. Висновки складають ряд конкретних пропозицій з викладенням нових формулювань диспозицій ряду статей КК Йорданії на підставі аналізу нового кримінального законодавства України.

Ключові слова: службові злочини; хабарництво; корупція; склад злочинів: підкупу, дачі -- одержання хабара, провокації хабара; співучасть, повторність і рецидив злочинів.

Акрам Трад аль-Фаиз. Ответственность за взяточничество по уголовному законодательству Иордании и Украины (сравнительно-правовое исследование). -- Рукопись (192 с.).

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 -- уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. Одесский национальный университет им.И.И.Мечникова. -- Одесса, 2001.

На основе сравнительного исследования уголовного законодательства и судебной практики Иордании и Украины в работе подвергнуты научному анализу: общая характеристика служебных преступлений, особенно взяточничества; соотношение взяточничества с коррупцией в единой цепочке таких коррупционных деяний, как подкуп, взятка, взяточничество, коррупция; вопросы уголовной ответственности за взяточничество; его виды, объективные и субъективные признаки; специальные проблемы взяточничества (соучастие, повторность, наказание).

Диссертант делает выводы, сущность которых заключается в новом видении проблем служебных преступлений, взяточничества; внесении на основе опыта УК Украины конкретных предложений к УК Иордании, формулировании ряда новых статей действующего уголовного законодательства Иордании.

Исходя из родового объекта служебных преступлений и в целях унификации судебной практики Иордании, представляется целесообразным предусмотреть в УК этой страны понятие служебного лица. В связи с этим вполне можно использовать опыт Украины, где существующая многие годы законодательная регламентация понятия служебного лица, основанная на их функциональных обязанностях, себя оправдывает.

Принципиально неверно сводить коррупцию только к взяточничеству, которое представляет собой лишь одну из ее уголовно-правовых форм в последовательной цепочке: подкуп, взятка, взяточничество, коррупция.

Предмет взятки может носить как материальный, так и нематериальный характер. Необоснованно при этом не включать в предмет взятки сексуальные услуги, поскольку механизм причинения вреда нормальному функционированию аппарата публичного управления и авторитету государственной власти остается прежним: служебное лицо обменивает свои полномочия на удовлетворение физических потребностей.

Автор считает целесообразным ввести в УК Иордании норму об ответственности за мелкое взяточничество, когда размер взятки незначителен, с приданием данному деянию статуса нарушения, влекущего применение в виде наказания штраф.

Нецелесообразно по социально-этическим основаниям (аморальность, предвзятость относительно правоохранительных органов и прокуратуры, невосприятие практикой и т.п.) дальнейшее наличие в УК Украины ст. 370 “Провокация взятки”. Предлагается ее опустить из нового УК страны, а законодателям Иордании ее не воспринимать в виду несостоятельности этого опыта в Украине.

Сравнительно-правовой анализ различных аспектов норм об ответственности за взяточничество по УК Украины, с одной стороны, и Иордании, других арабских стран -- с другой, вызывает необходимость законодательного изменения конструкции составов о получении -- даче взятки в УК Иордании. Предлагается конкретная новая редакция диспозиций ст. 170, 171 и 172 УК Иордании.

Автор считает целесообразным предусмотреть в данных статьях в качестве дополнительных наказаний: специальную конфискацию имущества; лишение права занимать определенные должности, а также опубликование или расклеивание (вывешивание) приговора. В качестве основного наказания вполне может быть использован и штраф, особенно в тех случаях, когда взяточничество представляет собой не преступление, а проступок или нарушение.

Ключевые слова: служебные преступления, взяточничество, коррупция, состав преступлений: подкупа, дачи -- получения взятки, провокации взятки; соучастие, повторность и рецидив преступлений.

Akram Trad al-Fayez. The responsibility for bribery according to criminal legislation of Jordan and Ukraine (the comparative lawful research). -- Manuscript (192 р.).

The Dissertation for competition of a scientific degree of the candidate of jurisprudence on a specialty 12.00.08. -- criminal law and criminology, the criminal-executive law. Odessa's national university by I.I.Mechnikov, Odessa, 2001.

The General characteristic of malfeasance, especially bribery, the correlation between the bribery and the corruption in the unique chain of such corrupting acts as a payoff, bribe, bribery, corruption, question of the criminal, liability, its kinds, objective and subjective attributes, special problems of bribery (complicity, recurrence, punishment) were the subject of scientific research on the basis of the comparative criminal legislation and legal proactive of Fogram and the Ukraine's.

The work is characterized by novelty. The conclusions contain a number of specific suggestions with new formulations of dispositions of a number of clauses of the Criminal Law of Jordan on the basis of the analysis of the new Ukrainian Criminal Law.

Key words: malfeasances, briberies, corruption, structured of crimes, a payoff, attaching of a bribe, provocation of a bribe; complicity, recurrence and relapse of crimes.

Размещено на Allbest.ru