Вчення про жертву злочину: соціально-правові основи

У підрозділі 5.2. "Феноменологія віктимізації в Україні" на підставі вивчення матеріалів віктимологічних опитувань, проведених автором і представниками UNICRI, робиться висновок про те, що Україна займає середні позиції по характеристиках злочинності в списку країн пострадянського блоку. Зазначені обставини підтвердилися і при аналізі характеристик розподілу віктимізації в Україні і їхнього співвідношення з даними кримінальної статистики. Безсумнівно, перехідний період спричинив собою небувалий сплеск злочинності (навіть без обліку її неабиякої латентності), що супроводжується тотальним відставанням діяльності органів соціального контролю і нездатністю корекції кримінальної ситуації. Зазначене природно позначилося і на характеристиках віктимізації населення. У роботі стверджується, що рівень віктимізації в Україні в середньому в 2 - 2,5 рази перевищує рівень злочинності, що реєструється. При цьому, якщо в суспільній свідомості віктимізація ототожнюється з насильством, то в основному вона має справу з крадіжками й іншими злочинами корисливого характеру. Це стабільна тенденція для більшості держав. Відомо, що рівень віктимізації по насильницьких злочинах складає приблизно 28/1000; по кишенькових крадіжках і інших викраденнях особистого майна - 68/1000; по крадіжках із проникненням, шахрайствам і автокрадіжкам - 170/1000. Віктимізація поширюється серед населення нерівномірно: чим вищий ступінь ваги злочину, тим рідше виявляється віктимізація.

Аналіз тенденцій віктимізації надав можливості висловити положення про те, що існують гомеостатичні зв'язки між злочинністю і віктимізацією: у випадках, коли суспільство стурбоване станом злочинності, - чим вище злочинність, тим нижче віктимізація; і навпаки, стабільність соціальних відносин, знижуючи страх перед злочинністю, вирівнює показники віктимізації і злочинності. Ризик віктимізації пов'язаний з дефектами способу життя і повсякденної активності, так само як і з індивідуальними відхиленнями, що проектуються ними. Як і в інших європейських країнах, час віктимізації тяжіє до вечора і ночі (насильницькі злочини - вечір/ніч, крадіжки - ніч). Загальна характеристика потерпілих в Україні також нічим не відрізняється від їхнього стандартного розподілу серед інших європейських держав. Пік віктимізації за віком припадає на 16-24 роки, за винятком крадіжок особистого майна, що зберігають стійку тенденцію щодо рівномірного розподілу між усіма віковими групами. Віктимізація щодо злочинів проти особистості у чоловіків у два, два з половиною рази вища, ніж у жінок. У майнових злочинах також превалюють чоловіки, хоча різниця не так помітна. Особи, що знаходяться в шлюбі, менш віктимізовані, ніж неодружені і вдівці. Маргінальність і низький рівень прибутку є супутниками віктимізації. Разом із тим, з ростом прибутків росте і страх перед пограбуваннями, а, отже, і ймовірність бути пограбованими. У роботі наводяться аргументи на користь того, що ризик віктимізації залежить також від ряду індивідуальних факторів соціалізації майбутньої жертви в дитинстві (неправильне виховання, відсутність такого, невдалий шлюб батьків, домінування в родині одного з батьків, соціальне відчуження дитини), а також індивідуальних психологічних факторів (низька самооцінка, пригніченість, психопатії, невротизм, професійні фрустрації, психосексуальні травми, фобії), антигромадського способу життя, досвіду і частоти попередньої віктимізації, девіантної поведінки потенційної жертви.

У підрозділі 5.3. "Тенденції віктимізації і шляхи поводження з жертвами злочинів" висловлюється припущення, що віктимізаця і злочинність як соціальні процеси багато в чому визначаються загальною характеристикою і станом культури суспільства, що організує людське життя в цілому. Соціальні потреби, переконання, цінності і норми формують історичні типи віктимної і злочинної поведінки, впливаючи на зміну систем соціального контролю і ставлення до жертв злочинів. При цьому є підстави припускати, що кожне покоління відтворює і передає визначені типи віктимної і злочинної поведінки своїм нащадкам. Зазначені типи багато в чому генеруються культурою спільності, і їхня зміна, перетворення залежить від зміни (перетворення) інших матеріальних і соціальних умов життя суспільства.

Історична зміна типів злочинної поведінки, збільшення інтенсивності кримінальної активності, схоже, супроводжувалося природними змінами типів жертв злочинів (від багатого перехожого - до члена родини, статусно-рольової жертви і, нарешті, - до деперсонифікованого члена суспільства). Героїзм, ритуальна жертовність, повсякденна і патологічна віктимність переплітаються і взаємодіють точно так само, як і інші інтра- і екстравертовані типи девіантної поведінки, що залежать багато в чому від зміни культури суспільства, від зміни типових форм злочинної поведінки в процесі соціально-детермінованих змін форм групової моралі і нормосвідомості. У роботі відстоюється точка зору, відповідно до якої і злочинність і віктимність виступають своєрідними формами адаптації процесу девіантності до процесу змін соціальної структури. Законодавчо, та й морально не підкріплені суспільні відносини і форми власності, що знову утворюються, породжують нову структуру злочинності і процесуально пов'язаної з нею віктимності. Зміни сучасного світоустрою в процесі чергового переділу власності в загальнопланетному масштабі волею-неволею супроводжуються структурною зміною злочинності і темпів її росту, збільшенням стихійної віктимізації, зменшенням почуття общинної солідарності і залежності в процесі урбанізації. Зазначені зміни призводять, відповідно, до збільшення страху перед злочинністю і суспільних прагнень до підвищення власної безпеки, захищеності націй, громади, індивіда від будь-яких видів погроз.

Розділ шостий роботи "Організація поводження з жертвами злочинів і віктимологічна профілактика" складається з чотирьох підрозділів, у яких послідовно розкриваються характеристики сучасної віктимологічної політики, особливості правових характеристик організації поводження з жертвами злочину, особливості концепції індивідуальної віктимологічної профілактики.

У підрозділі 6.1. "Віктимологічна політика і профілактика злочинів" розглянуті проблеми загальної характеристики віктимологічної політики, принципів і задач віктимологічної профілактики, співвідношення віктимологічної політики і профілактики злочинів. Стверджується, що віктимологічна політика, покликана за допомогою захисту жертв злочинів і організації справедливого поводження з ними знизити конфліктність і тим самим сприяти обмеженню злочинності і девіантності в суспільстві. Віктимологічна політика - це діяльність по створенню адекватної правової бази, правозастосовчої практики, правової ідеології і їхнього ресурсного забезпечення, що спрямована на обмеження віктимізації громадян, зниження конфліктності та девіантности в суспільстві й інтеграцію потенційних потерпілих від злочинів і актів зловживання владою в нормальному житті.

У роботі описані основні напрямки і принципи віктимологічної політики сучасної держави, що можуть бути зведені до: відпрацьовування питань організації міжнародно-правового захисту жертв злочинів; створення механізмів реституції і компенсації потерпілим від злочинів у рамках міжнародного права; створення модельних законів про права жертв злочинів і зловживання владою в рамках конституційного права; узгодження системи керування і поводження з жертвами злочинів, розвитку моделей віктимологічного моніторингу, організації системи віктимологічної профілактики в рамках адміністративного права; вирішення питання про місце і роль потерпілого в механізмі злочинної поведінки, його кримінально-правовому значенні; визначення проблеми жертви злочину і посткримінальної поведінки, кримінально-правового компромісу та компенсації; ролі жертви в процесі призначення і виконання покарання, ресоціализації злочинців у рамках кримінального та кримінально-виконавчого права; змін положення потерпілого у кримінальному процесі, забезпечення процесуальних гарантій дотримання прав людини в рамках кримінально-процесуального права.

Організація системи виконання законодавства, спрямованого на забезпечення прав жертв злочинів і організацію справедливого поводження з ними; організація віктимологічної ідеології, спрямованої на переорієнтацію суспільства з проблем злочинця на проблеми жертв злочинів як на рівні простих громадян, так і співробітників правоохоронних органів; організація системи ресурсного забезпечення діяльності по поводженню з жертвами злочинів і жертвами зловживання владою; зміцнення взаємодії між громадянами і системою кримінальної юстиції є не менш важливими напрямками віктимологічної політики держави і віктимологічної профілактики злочинів.

Порівняльний аналіз показав, що логіка віктимологічної законотворчості йде шляхом формування загальних принципових положень, що стосуються організації поводження з жертвами злочинів з їх наступною конкретизацією в нормах, що регламентують окремі сторони взаємодії жертв злочинів із системою кримінальної юстиції і конкретні механізми реалізації таких прав. Зазначені напрямки повинні здійснюватися також у процесі виявлення чи усунення нейтралізації факторів, обставин, ситуацій, що формують віктимну поведінку й обумовлюють вчинення злочинів, виявлення груп ризику і конкретних осіб із підвищеним ступенем віктимності і впливу на них з метою відновлення чи активізації їхніх захисних якостей, а також розробки чи удосконалювання вже наявних спеціальних заходів захисту громадян від злочинів і наступної віктимізації. Немає потреби говорити, що цим шляхом повинна пройти й Україна.

Підрозділ 6.2. "Компенсація як основний елемент справедливого поводження з жертвами злочинів" розглядає проблему аналізу компенсації як форми реалізації кримінальної відповідальності громадянина і держави перед потерпілим. Якщо в першому випадку компенсація являє собою міру реалізації кримінальної відповідальності, призначувану судом, поряд із покараннями, то в другому, - це форма відновлення соціальної справедливості, що концептуально виходить із примата і гарантованості прав особистості в демократичному суспільстві. У підрозділі описуються правові основи організації компенсації жертвам злочинів, здійснюється порівняльний аналіз законодавства, присвяченого компенсації, висловлюються аргументи і пропозиції з приводу форми і структури законодавства, що захищає права жертв злочинів в Україні. Відповідно до положень Декларації Основних принципів правосуддя для жертв злочинів і жертв зловживання владою, для реалізації своїх зобов'язань перед жертвами держави повинні сприяти створенню, зміцненню і розширенню національних фондів. Якщо ж вони не в змозі відшкодувати жертві заподіяний їй збиток, то припускається створення інших фондів (формованих за общинним і регіональним принципами). Найбільш розроблене законодавство в області забезпечення компенсації жертвам злочинів передбачає, як правило, досить диференційоване число прохачів (жертви, родичі, утриманці, туристи), обмежені підстави застосування компенсаційних програм (поширення компенсації на насильницькі злочини проти особистості і, частково, майнові злочини) і чітко визначені джерела фінансування (витрати і штрафи, що накладаються на злочинців, держбюджет).

Викладене дозволило запропонувати у підрозділі 6.3. "Перспективи розвитку законодавства про поводження з жертвами злочинів в Україні" наступну схему створення віктимологічного законодавства в Україні:

а) розробка і прийняття пілотної програмної Державної концепції допомоги жертвам злочинів. Концепція повинна визначити принципи, та основні напрямки формування системи державної і недержавної допомоги жертвам злочинів, а також особливості структурного, ресурсного і матеріального фінансування системи державної підтримки жертв за допомогою коштів, отриманих за рахунок накладення на злочинців додаткових судових витрат;

б) розробка і прийняття, з урахуванням аналізу дії Державної програми, закону "Про охорону прав жертв злочинів", що, поряд з іншим спеціальним віктимологічним законодавством, захищав би визначені категорії населення. Названий закон повинен визначити основи правової, соціальної і матеріальної допомоги жертвам злочинів, їх родичам і утриманцям. Послідовне рішення питань організації правової бази поводження з жертвами злочинів у стані, на наш погляд, з мінімальними витратами і максимумом ефективності сприяти зниженню рівня напруженості в українському суспільстві й обмеженню злочинності.

Розглядаючи особливості кримінально-правового захисту жертв злочинів та перспективи їх розвитку, у роботі детально аналізуються віктимологічні проблеми криміналізації; проблеми відображення правового положення жертв у кримінальному законі, та вченні про злочин, вченні про покарання та призначення покарання. Видається, що реалізація принципу соціальної справедливості в кримінальному праві саме є тією віктимологічно значущою темою, вирішення якої неможливе без теоретичного аналізу поведінки і очікувань потерпілих від злочинів. Забезпечення соціальної справедливості в процесі криміналізації, призначення і виконання покарання, оптимізація поведінки злочинців і жертв, встановлення ефективного соціального контролю і скорочення елементів примусового впливу на людей - от далеко не повний перелік напрямків, вивчення закономірностей функціонування яких з позицій жертв злочинів може дати нам нове знання в кримінально-правовій теорії і практиці.

Робиться висновок про те, що, незважаючи на загальну роль визначення поведінки та статусу жертв при кваліфікації злочинів, необхідність підвищення захисту жертви потребує послідовного відображення деяких положень у Загальній частині Кримінального кодексу. Зокрема, це стосується закріплення принципу пасивного громадянства при визначенні меж чинності кримінального закону, описанні поняття жертв злочинів у розділі, присвяченому суб'єктам злочинів, ширшого застосування кримінально-правового компромісу та інших методик ресторативної юстиції в кримінальному праві, зокрема інституту кримінально-правової компенсації. Так, на думку автора, відшкодування збитків з позицій віктимологічної теорії служить не тільки інтересам приватної особи, але розглядається як соціальна проблема, суспільний інтерес, що підлягає захисту й охороні в рамках кримінально-правових відносин. При цьому виконання стягнення наділене додатковими примусовими характеристиками з боку держави і його органів, несе "заряд" негативного ставлення держави до вчиненого. По суті справи, кримінально-правова компенсація служить кримінально-правовою мірою, що застосовується разом із покаранням з метою відновлення соціальної справедливості, загальної і спеціальної превенції злочинів і виражається у відшкодуванні матеріального і морального збитку, заподіяного злочином.

Дотримання й охорона прав інтересів жертв злочину в кримінально-правових відносинах припускають можливість висловити пропозицію про необхідність впровадження міри кримінально-правової компенсації й в українське законодавство. Уявляється, що розділ Кримінального кодексу "Покарання і його види" може бути доповнений статтею 52-1 у наступній редакції:

"Стаття 52-1 Компенсація

Засуджена особа може бути за вироком суду зобов'язана виплатити компенсацію завданих нею збитків на користь потерпілому від злочину. Компенсація може бути призначеною поруч із усіма видами покарання та іншими мірами відповідальності".

Підрозділ 6.4. "Основи організації індивідуальної віктимологічної профілактики" присвячений опису основних принципів індивідуальної віктимологічної профілактики і розробці стратегій попередження і нейтралізації криміногенного конфлікту. Індивідуальна віктимологічна профілактика являє собою діяльність державних органів, установ, організацій і громадян, спрямовану на виявлення, обмеження і нейтралізацію факторів, що сприяють конкретній особі ставати жертвою злочину. У цьому зв'язку автором робиться спроба визначення стратегії і тактики попередження злочинів крізь призму концепції безпечної поведінки. У роботі доводиться, що автономія поведінки, спонтанність, щирість, інтеграція з оточенням, турбота про людей, про їхнє благополуччя, захист живої і неживої природи є основою, на якій базується безпечна поведінка.

У силу цього в роботі визначається, що пізнання власних сил, оцінка власних можливостей, недоліків і переваг як потенційної жертви злочинного зазіхання, підготовка і психологічна готовність до ймовірного кримінального нападу; правильна оцінка супротивника і ситуації, в якій відбувається зазіхання; визначення правильної тактики поведінки в кримінальній ситуації, - є основними принципами стратегії особистої безпеки й індивідуальної віктимологічної профілактики злочинів.

Висновки

У висновках дисертаційного дослідження формулюються та викладені загальні підсумки та пропозиції щодо розробки наукових, суспільних та правових основ теорії кримінальної віктимології як вчення про жертву злочину, зокрема такі, що стосуються:

· необхідності нейтралізації соціального, економічного і політичного відчуження особистості як передумови розвитку кримінальної віктимології як наукового напрямку, що забезпечує реалізацію цього процесу;

· зазначення комплексного аналізу злочинності, основних параметрів взаємозв'язків злочинності та віктимізації, та змін у кримінологичній парадигмі як основ історичного формування кримінальної віктимології;

· місця і ролі соціальних і політичних змін, історико-правових і світоглядних поглядів наприкінці ХХ століття у формуванні кримінальної віктимології та загальної теорії віктимології як спеціальної соціологічної теорії, що реалізує примат забезпечення особистої безпеки і захищеності над суспільною;

· визначення специфіки загальної теорії віктимології, її структури та методів, постулатів, та спеціальних віктимологічних теорій середнього рівня, що виконують для суспільних наук роль додаткового інструменту у пізнанні взаємозв'язків між жертвами та суспільством;

· визначення основ кримінальної віктимології як вчення про жертву злочину, міри поводження з жертвами злочинів та шляхів нейтралізації негативних соціальних впливів на жертв злочинів;

· специфіки використання поняття "жертва злочину", його ознак та характеристик, опису основних типів жертв злочинів;

· формування концепції безпечної активності як основи для опису та аналізу поняття кримінальної віктимності у сучасних умовах;

· розгляду форм прояву кримінальної віктимності на матеріальному, інформаційному та духовному рівнях, опису її видів, та властивостей;

· аналізу криміногенності віктимності на макрорівні, рівні малих соціальних груп та спільнот, індивідуальному рівні;

· визначення основних закономірностей розподілу віктимізації у світі та в Україні, та особливостей взаємозв'язків віктимізації та злочинності;

· визначення основних принципів поводження з жертвами злочинів (відповідальність, право на інформацію, захист, компенсацію, підтримку), схем компенсаційної підтримки потерпілих та їх відображення у проекті Державної концепції допомоги жертвам злочинів;

· рекомендацій щодо необхідності впровадження мір кримінально-правової компенсації в українське законодавство;

· визначення основних напрямків формування стратегії безпечної поведінки як ведучого заходу при формуванні віктимологічної профілактики злочинів;

· розробки проекту Закону України "Про охорону прав жертв злочинів", що додається:

Закон України «Про охорону прав жертв злочинів»

Розділ I. Загальні положення

Стаття 1. Мета та завдання Закону

Цей Закон визначає охорону прав жертв злочинів в Україні як національний пріоритет з метою забезпечення реалізації прав жертв злочинів на життя, охорону здоров'я, інформацію, захист, реституцію та компенсацію, підтримку та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Основними завданнями цього Закону є захист прав і законних інтересів громадян, суспільства і Української держави від злочинних зазіхань, а також створення механізму протидії віктимізації громадян.

Стаття 2. Сфера застосування Закону

Дія цього Закону поширюється на жертв злочинів, що були скоєні на території України.

Відповідно до міжнародних зобов'язань України, дія цього Закону розповсюджується: на скоєні за межами України діяння проти громадян України та осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, у випадках, коли таке діяння має ознаки злочину в державі, на території якої воно було скоєне, і якщо правопорушників не було притягнуто до відповідальності у цій державі.

Стаття 3. Визначення термінів

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

· жертва злочину - фізична чи юридична особа, якій злочином було надано фізичної, матеріальної, або моральної шкоди;

· злочин - передбачене Кримінальним Кодексом України суспільно небезпечне винне діяння;

· шкода - термін, що застосовується для означення несприятливих ефектів для особистості людини, її життя, здоров'я, фізичної та психічної недоторканності, власності, моральності, особистих немайнових прав фізичних та юридичних осіб;

· фізична шкода - шкода, яку злочином заподіяно особистим правам людини та яка призвела до загибелі, ушкодження здоров'я, загрози фізичній та психічній недоторканності особи;

· матеріальна шкода - грошові або матеріальні витрати, проведені жертвою злочину, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані жертвою злочину доходи, які вона одержала би, якби злочин не було скоєно;

· моральна шкода - шкода, яку заподіяно особистим немайновим правам жертв злочинів, та яка призвела або може призвести до збитків, що мають матеріальне вираження;

· охорона прав жертв злочинів - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного поводження та захисту прав жертв злочинів, забезпечення їх персональної безпеки та безпеки майна;

· компенсація - відшкодування державою частини вартості шкоди, заподіяної жертві злочину, згідно з положеннями цього Закону;

· реституція - повернення злочинцем жертві злочину усього втраченого внаслідок злочину її майна (та/або майнових прав) або відшкодування його вартості і понесених збитків.

Стаття 4. Законодавство про охорону прав жертв злочинів та його завдання

Законодавство про охорону прав жертв злочинів ґрунтується на Конституції України, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", Кримінально-процесуального та Цивільно-процесуального Кодексів України, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Завданням законодавства про охорону прав жертв злочинів є розширення соціально-правових гарантій жертв злочинів, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку жертв злочинів, справедливого поводження з ними, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів жертв злочинів в Україні.

Стаття 5. Основні принципи поводження із жертвами злочинів

Всі жертви злочинів на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

У порядку, встановленому законодавством, держава гарантує жертвам злочинів допомогу у вилученні компенсації матеріальної та моральної шкоди, що були заподіяні злочином, та справедливе поводження.

Стаття 6. Система заходів захисту прав жертв злочинів

Система заходів щодо захисту прав жертв злочинів в Україні включає:

· визначення основних правових, економічних, організаційних, культурних та соціальних засад щодо охорони прав жертв злочинів, удосконалення законодавства про правовий і соціальний захист жертв злочинів, приведення його у відповідність з міжнародними правовими нормами у цій сфері;

· забезпечення належних умов для охорони життя та здоров'я, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку жертв злочинів, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності після скоєння злочину;

· проведення державної політики, спрямованої на реалізацію цільових програм з компенсації жертвам злочинів, заохочення наукових досліджень з актуальних проблем віктимології.

Відповідальність за організацію поводження зі злочинцем покладається на державу, а не на жертву злочину.

Держава несе юридичну і моральну відповідальність за збитки, заподіяні жертвам злочинів, на її території у межах, встановлених чинним законодавством.

Розділ II. Права жертв злочинів

Стаття 7. Право на інформацію

Усі жертви злочинів мають право на одержання чіткої інформації про розвиток їхньої справи і прийняті рішення. Жертви злочинів мають право звертатися до органів державної влади та управління, судів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, засобів масової інформації та їхніх посадових осіб із зауваженнями та пропозиціями стосовно їхньої діяльності, заявами та клопотаннями щодо реалізації своїх прав і законних інтересів та скаргами про їх порушення.

З цією метою держава вживає заходів щодо:

· поширення засобами масової інформації матеріалів, корисних для розвитку свідомості жертв злочинів про їх права та обов'язки;

· видання та розповсюдження віктимологічної літератури та підручників з профілактики правопорушень та захисту жертв злочинів шляхом створення пільгових умов для їх видання;

· надання жертві в процесі розслідування права знайомитися з матеріалами справи і висловлювати свої думки щодо фінансових, емоційних і фізичних травм, отриманих ними, і будь-яких страхах, прямим чи непрямим чином пов'язаних зі злочином;

· прийняття до уваги позиції жертви злочину при прийнятті рішень у справі, включаючи залучення винного до відповідальності, його осудження і призначення адекватного покарання;

· своєчасної інформації жертв злочинів про будь-які плани, що стосуються засудженого правопорушника;

· надання жертві злочину можливості висловити свої думки з приводу звільнення засудженого правопорушника, та змін форм реалізації кримінальної відповідальності в процесі виконання покарання.

Стаття 8. Право на забезпечення безпеки

Жертви, у яких присутній страх перед помстою з боку злочинців, їхніх родичів і знайомих, повинні мати право на адекватний захист та забезпечення їхньої безпеки.

З цією метою держава вживає заходів щодо:

· накладення додаткових правозаборон на злочинців (заборони контактів з жертвою, захисні приписи судів);

· встановлення відповідальності за порушення принципів захисту і забезпечення безпеки жертви;

· організації безпеки жертви, адекватної та своєчасної реалізації її права на зміну прізвища, місця проживання, фізичну охорону, права на забезпечення безпеки в суді при дачі показань, та вживання інших заходів згідно з діючим законодавством.

Стаття 9. Право на компенсацію.

Кожній жертві злочину гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Держава гарантує жертві злочину право на охорону життя, здоров'я, безкоштовну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя людини.

Жертва злочину має право одержання компенсації за заподіяні злочином фізичні і психічні травми, емоційний збиток, втрату доходу, компенсацію лікування, що не компенсуються системою соціальної допомоги, прийнятої в державі, та сумою реституції з боку злочинця.

З цією метою держава вживає заходів щодо:

· надання жертвам злочинів можливості одержати компенсацію від правопорушника в процесі судового розгляду. При цьому визнаний винним злочинець зобов'язується виплатити державі суму компенсації на користь жертви злочину. Компенсація як форма реалізації кримінальної відповідальності може бути призначеною разом із усіма видами покарання та іншими мірами відповідальності;

· надання жертвам злочинів прав прямого вилучення збитку з держави згідно з рішенням суду у випадку розстрочки одержання компенсації від правопорушника;

· надання жертвам навмисних тяжких та особливо тяжких насильницьких злочинів (а також утриманцям загиблих в результаті означених злочинів) за їх скаргою права на пряме відшкодування збитків згідно з рішенням суду незалежно від того, було чи не було встановлено злочинця.

Процедура розгляду скарг жертв насильницьких злочинів встановлюється законодавством.

Відшкодування шкоди, заподіяної в результаті терористичної акції провадиться за рахунок засобів державного бюджету з наступним стягненням цих сум з винуватця шкоди в порядку, встановленому законодавством.

Для жертв злочинів, які беруть участь у заходах по боротьбі зі злочинністю, згідно із законодавством мають бути встановлені додаткові компенсації, виплати та пільги.

Стаття 10. Право на захист та справедливе поводження

У порядку, встановленому законодавством, держава гарантує всім жертвам злочинів рівний доступ до безкоштовної юридичної допомоги, необхідної для забезпечення захисту їх прав. Правова допомога і захист повинні, по можливості, бути в першу чергу надані жертвам злочинів.

Жертви злочинів мають право на справедливе поводження, соціальну реабілітацію та підтримку.

З цією метою держава вживає заходів щодо:

· організації спеціального навчання державних службовців та працівників системи кримінальної юстиції, яке спрямоване на організацію підтримки жертв злочинів;

· поширення інформації про всі судові й адміністративні процедури, що стосуються статусу жертв;

· надання можливості жертвам злочинів одержати консультацію щодо їхніх прав на всіх стадіях адміністративної і судової процедури;

· надання необхідної допомоги у запобіганні та виявленні злочинів, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для проведення розслідування і вжиття заходів щодо припинення злочинів;

· встановлення спеціальних засобів захисту прав жертв тероризму, насильства у сім'ї, жінок, дітей. У порядку, встановленому законодавством, їм гарантується першочергове і невідкладне відселення, надання кваліфікованої безкоштовної юридичної та медичної допомоги, соціального та іншого забезпечення, компенсацій за втрачене або пошкоджене майно та житло, вжиття заходів щодо соціальної реабілітації.

Соціальна реабілітація зазначених жертв злочинів проводиться з метою повернення їх до нормального життя за рахунок державного бюджету і містить в собі правову, психологічну, медичну, фахову допомогу, допомогу у працевлаштуванні та наданні житла. Порядок та умови здійснення соціальної реабілітації жертв злочинів визначаються законодавством.

У порядку, встановленому законодавством, держава сприяє розвитку мережі суспільних організацій та об'єднань громадян, що створено з метою захисту прав та інтересів жертв злочинів, благодійних організацій. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування надають допомогу цим організаціям та об'єднанням, сприяють їх роботі.

Держава здійснює захист жертв злочинів від усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, зловживання владою з боку працівників органів державної влади та управління, судів, правоохоронних органів. Названі особи несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів жертви злочину відповідно до закону.

Розділ ІІІ. Повноваження органів, що забезпечують виконання законодавства про компенсацію жертвам злочинів

Стаття 11. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері діяльності, пов'язаної з виконанням законодавства про компенсацію жертвам злочинів

До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері діяльності, пов'язаної з виконанням законодавства про компенсацію жертвам злочинів , належать:

· забезпечення реалізації державної політики у сфері діяльності, пов'язаної з виконанням законодавства про компенсацію жертвам злочинів;

· забезпечення державного регулювання і контролю у сфері діяльності, пов'язаної з виконанням законодавства про компенсацію жертвам злочинів;

· організація міжнародного співробітництва у сфері діяльності, пов'язаної з виконанням законодавства про компенсацію жертвам злочинів;

· координація роботи спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади у сфері діяльності, пов'язаної з виконанням законодавства про компенсацію жертвам злочинів;

· здійснення інших функцій, передбачених законами України та актами Президента України.

Стаття 12. Повноваження спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади у сфері діяльності, пов'язаної з виконанням законодавства про компенсацію жертвам злочинів

До повноважень спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади у сфері діяльності, пов'язаної з виконанням законодавства про компенсацію жертвам злочинів, належать:

· здійснення державного регулювання і контролю у сфері діяльності, пов'язаної з виконанням законодавства про компенсацію жертвам злочинів;

· здійснення відповідного нормативного регулювання у сфері діяльності, пов'язаної з виконанням законодавства про компенсацію жертвам злочинів;

· вирішення відповідно до закону питань організації виплат компенсації жертвам злочинів;

· проведення віктимологічного моніторингу в країні;

· вирішення інших питань у сфері діяльності, пов'язаної з виконанням законодавства про компенсацію жертвам злочинів, відповідно до законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України.

Стаття 13. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері діяльності, пов'язаної з виконанням законодавства про компенсацію жертвам злочинів

До повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері діяльності, пов'язаної з виконанням законодавства про компенсацію жертвам злочинів, в межах компетенції належать:

· здійснення контролю за додержанням вимог законодавства суб'єктами профілактики правопорушень;

· здійснення необхідних заходів, спрямованих на запобігання віктимізації населення;

· інформування населення про засоби захисту від злочинності, права жертв злочинів, а також про заходи, що можуть вживатися для подолання і ліквідації наслідків злочинів;

· організація робіт по ліквідації наслідків насильницьких злочинів, залучення до цих робіт підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадян;

· вжиття заходів для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок терористичних акцій;

· здійснення інших повноважень відповідно до законів України, а також функцій, визначених законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Стаття 14. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, Київської та Севастопольської міських рад та інших рад у сфері діяльності, пов'язаної з виконанням законодавства про компенсацію жертвам злочинів

До повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, Київської та Севастопольської міських рад та інших рад у сфері діяльності, пов'язаної з виконанням законодавства про компенсацію жертвам злочинів, належать:

· вирішення відповідно до законодавства питань регулювання соціальної допомоги у сфері діяльності, пов'язаної з виконанням законодавства про компенсацію жертвам злочинів;

· вжиття в межах своїх повноважень необхідних заходів, спрямованих на запобігання віктимізації населення, обмеження та ліквідацію її наслідків;

· здійснення інших повноважень, передбачених законами.

Стаття 15. Принципи компенсації жертвам злочинів

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері діяльності, пов'язаної з виконанням законодавства про компенсацію жертвам злочинів і підпорядковані йому органи:

1) приймають заяви разом з визначеними законодавством документами щодо надання компенсації жертвам злочинів;

2) перевіряють правильність оформлення документів щодо надання компенсації жертвам злочинів, виконання умов для надання компенсації;

3) приймають рішення про ліміти та терміни виплати компенсації;

4) ведуть облік осіб, які подали заяви про надання компенсації, та осіб, яким надано компенсацію.

Компенсація надається жертвам навмисних тяжких та особливо тяжких насильницьких злочинів (а також утриманцям загиблих в результаті означених злочинів) та терористичних акцій згідно з рішенням суду незалежно від того, було чи не було встановлено злочинця, чи було чи не було його покарано згідно з діючим законодавством.

Режим компенсації, її ліміти, терміни дії встановлюються законодавством.

Компенсацію може бути зменшено, чи жертві злочину може бути відмовлено у скарзі про компенсацію, враховуючи матеріальний стан жертви злочину, а також у випадках:

вчинення злочину в результаті винних дій (антигромадської поведінки) жертви злочину;

· вчинення злочину у випадках коли жертва злочину та злочинець були членами організованої групи чи злочинної організації;

· протиріччя надання компенсації вимогам громадського порядку, справедливості чи моральності.

Розділ ІV. Відповідальність за порушення законодавства про захист прав жертв злочинів

Стаття 16. Відповідальність за порушення законодавства про захист прав жертв злочинів

Особи, винні у порушенні вимог законодавства про захист прав жертв злочинів, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законів України.

Розділ V. Фінансування і матеріально-технічне забезпечення діяльності по захисту прав жертв злочинів

Стаття 17. Фінансування і матеріально-технічне забезпечення діяльності по захисту прав жертв злочинів

Фінансування і матеріально-технічне забезпечення діяльності по захисту прав жертв злочинів у межах, передбачених цим Законом, здійснюються на основі законодавства України і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Компенсація жертвам злочинів фінансується також за рахунок злочинців, визнаних винними у вчиненні навмисного злочину. Для цього згідно з вироком суду кожен злочинець зобов'язаний перерахувати суму компенсації у розмірі десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян на рахунок спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері діяльності, пов'язаної з виконанням законодавства про компенсацію жертвам злочинів.

Стаття 18. Державний контроль та нагляд у сфері діяльності, пов'язаної з захистом прав жертв злочинів

Державний нагляд та контроль у сфері діяльності, пов'язаної з захистом прав жертв злочинів, здійснюють уповноважені законами органи влади, в тому числі спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади у сфері діяльності, пов'язаної з виконанням законодавства про компенсацію жертвам злочинів, та їх відповідні територіальні органи.

Нагляд за дотриманням законності при забезпеченні захисту прав жертв злочинів здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами.

Розділ VI. Міжнародне співробітництво

Стаття 19. Участь України у міжнародному співробітництві, що пов'язане з захистом прав жертв злочинів

Україна бере участь у міжнародному співробітництві з питань охорони прав жертв злочинів та захисту законних прав жертв злочинів відповідно до норм міжнародного права.

Стаття 20. Міжнародні договори

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у законодавстві України про охорону прав жертв злочинів, застосовуються правила міжнародного договору.

Розділ VII. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. Кабінету Міністрів України у шестимісячний термін:

· подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до законів України, що випливають з цього Закону;

· привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом;

· забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що не відповідають вимогам цього Закону."

Таким чином, саме поліпшення доступу жертв злочинів до системи кримінального правосуддя, справедливе і гуманне поводження з ними здатні якоюсь мірою знизити страх громадян перед злочинністю, сприяючи одночасно їхній кооперації з органами політичної влади, розширенню демократичних початків керування суспільством, зниженню рівня злочинності.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації:

1. Виктимология (социальные и криминологические проблемы): Монографія - Одеса: Юридична література, 2000. - 336 с.

2. Доктрина безопасности: как уберечься от преступления (советы специалистов) - Одесса: АО "Бахва", 1995. - 164 с. (у співавторстві з Т.А. Білоусом).

3. Handbook on justice for victims. On the use and application of the United Nations Declaration of Basic Principles of Justice for Victims of Crime and Abuse of Power - New York, 1999. - UNODCCP,UN Centre for International Crime prevention - Doc. E/CN.15/ 1997/CRP. 11. - 126 p. ( у співавторстві з Альфонсін Абиа, Ейлін Адамс, Мохаммадом Ал Айсарі, Ешли Оливер, Крістіною Орццанте та ін. членами Спеціального комітету експертів (ad hoc) Комісії ООН із запобігання злочинності та кримінальної юстиції).

4. Криминогенное значение неоднократного участия в драках // Радянське право. - 1985. - № 3. - C.61-64.

5. О ранней профилактике некоторых насильственных преступлений // Сов. юстиция. - 1986. - № 7. - С.76-77.

6. Уголовно-правовые и криминологические аспекты участия в драках // Вопросы борьбы с преступностью. - Вып.45. - М., 1987. - C.45-51.

7. Борьба с агрессивными отклонениями - эффективное средство профилактики насильственной преступности // Проблемы правоведения. - Вып.48.- Киев, 1987. - С.94-98.

8. Балансы агрессивной активности // Тезисы докладов межвузовской научно-практической конференции молодых ученых. - Одесса, 1987. - Ч.1. - С.57.

9. Об ответственности за преступления, совершенные в драке. // Проблемы соц. законности. - Вып. 21. - Харьков, 1988. - С.115-119.

10. Функции экологической преступности и уголовная политика// Криминологические и правовые проблемы защиты экономической системы: тез. выст. на расш. засед. Всесоюзного коорд. бюро по криминологии. - Горький: НИИРИО Горьковской ВШ МВД СССР, 1989. - С.78-80 (у співавторстві з Л.В.Багрій-Шахматовим).

11. Crimes normalcy as the regulator of criminal responsibility's effectiveness // International society of social defense Review: Responsibility and society: responsibility for crimes and infractions. - Budapest, 1989. - Vol. II. - p.p.242-249 (у співавторстві з Л.В.Багрій-Шахматовим).

12. Криминологические аспекты агрессивной преступности молодежи // Радянське право. - 1989. - № 12.- С. 34-36, 64.

13. Насилие в семье // Проблеми боротьби із злочинністю в Україні: Матеріали Республіканської науково-практичної конференції. - Київ, 1992. - С.65-67

14. Victims protection policy in Ukraine // Socio political change and crime - a challenge of the 21-st Century: International society of criminology Review. - Budapest, 1993. - Vol II. - p.64.

15. Віктимологична політика в Україні: реалії та перспективи // Проблеми сучасної політики та шляхи її здійснення / Всеукраїнська науково-практична конференція. - Одеса, 1993. - С. 358-360.

16. Socio-economic Changes in Ukraine and Crime // Socio political change and crime - a challenge of the 21-st Century: International society of criminology Review. - Budapest, 1993 - Vol. 1. - p.43 (у співавторстві з Л.В.Багрій-Шахматовим).

17. Проблемы развития отечественной виктимологии // Юридический вестник.- Одесса, 1994. - № 1. - С. 97-101.

18. Виктимологические проблемы предпринимательства // Международный семинар Криминологической ассоциации "За честный бизнес" - Москва: Криминологическая ассоциация, 1994. - С. 12-14.

19. Проблемы развития теории виктимологии в Украине // Материалы Первого Международного Причерноморского социально-девиантологического симпозиума “Криминологическая ситуация и общественная безопасность в регионе: проблемы, тенденции, опыт социального, правового контроля и менеджмента”, Кишинеу, 9.11-11.11.1995. - Т. 1. - Кишинеу, 1995.- С.18-20 (у співавторстві з Л.В.Багрій-Шахматовим).

20. Виктимность как криминогенный фактор // Юридический вестник. - Одесса, 1995.- № 3. - С. 131-139. (у співавторстві з Л.В.Багрій-Шахматовим).

21. Виктимизация и агрессивное поведение // Материалы Первого Международного Причерноморского социально-девиантологического симпозиума "Криминологическая ситуация и общественная безопасность в регионе: проблемы, тенденции, опыт социального, правового контроля и менеджмента”, Кишинеу, 9.11-11.11.1995. - Т. 2. - Кишинеу, 1995.- С. 69-72.

22. Віктимність як криміногенний чинник // Вісник Академії правничих наук Украіни - Харків, 1995. - № 4. - С.77-84 (у співавторстві з Л.В.Багрій-Шахматовим).

23. Компенсация жертвам преступления: компаративистский анализ // Актуальные проблемы государства и права: сб. науч. тр. - Одесса, 1996. - Вып.3.- С. 72-83.

24. Іноземці в Україні як суб"єкти кримінологічних досліджень: соціально-правовий аналіз // Культурно-історичні, соціальні та правові аспекти державотворення в Україні /Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Одеса, 1996. - ч.1.- С. 80-82 (у співавторстві з Бондарчуком В.Г.).

26. Формула безопасности // Юридический вестник. - Одесса, 1996.- № 2. - С. 62-68

27. Первый Международный социально-девиантологический симпозиум по проблемам криминологии // Юридический вестник. - Одесса, 1996. - № 2. - C. 97-100. (у співавторстві з Л.В.Багрій-Шахматовим).

28. Декларация основных принципов правосудия для жертв преступлений и жертв злоупотребления властью и ее применение в национальном законодательстве // Материалы Второго Международного Причерноморского социально-девиантологического симпозиума “Преступность, социальный контроль и права человека”. - Одесса, 1996. - Т.1.- С.20-26.

29. Розвиток законодавства про права потерпілих та жертв зловживання владою// Концепція розвитку законодавства України. - Київ, 1996. - С. 438-440.

30. Международный девиантологический симпозиум причерноморских государств // Юридический вестник. - Одесса, 1997. - № 2. - С. 106-114 (у співавторстві з Л.В.Багрій-Шахматовим).

31. Гарантии безопасности личности - основа виктимологической профилактики // Юридический вестник. - Одесса, 1997. - № 4. - С.101-109.

32. Виктимность и ее выражение // Юридична освіта і правова держава (до 150-річчя юридичного інституту ОДУ) : Зб. наук. праць. - Одеса, 1997. - С. 224-233.

33. Державний захист природних прав жертв злочинів у сучасному світі // Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю: аналитичні розробки, пропозиції наукових працівників: Зб. наук. праць / НДІ "Проблеми людини". - К., 1998. - Т.7. - С.122-129.

34. Практика Верховного Суда Украины по уголовным делам (1960-1997) - Одесса: Адвокатское объединение "Одесская областная колегия адвокатов", 1998 .- С.3-8

35. Декларация Основных принципов правосудия для жертв преступлений и жертв злоупотребления властью и ее воплощение в законодательстве Украины // Юридический вестник. - Одесса, 1999. - № 1.- С. 46-47.

36. Международно-правовые основы защиты жертв преступлений //Вестник Одесского института внутренних дел: Насилие в семье. - Одесса, 1999. - № 2. - С.69-74.

37. Вина жертвы преступления // Актуальные проблемы государства и права: сб. науч. тр. - Одесса, 2000. -Вып. 6.- Т.2. - С. 30-36.

38. Насильственная преступность в США и превентивная политика// Актуальні проблеми політики. - Одеса, 2000. - Вип.8. - С. 315-323.

39. Социальная защита населения и виктимологическая профилактика преступлений // Актуальные проблемы государства и права: сб. науч. тр. - Одесса, 2000. - Вып.9. - С. 52-57.

40. Конституция и принципы законодательства об обращении с жертвами преступлений // Сучасний конституціоналізм та конституційна юстиція: Матеріали міжнародної конференції. - Одеса,2000. - С. 310.

41. Принципы обращения с жертвами преступлений сотрудников правоохранительных органов // Актуальные проблемы деятельности ОВД по предупреждению, раскрытию и расследованию преступлений: Материалы международной конференции - Одесса, 2000. - С.10-15.

42. Страх перед терроризмом как криминогенный фактор // Актуальні проблеми політики. - Одеса, 2001. - Вип.10-11.- С.185-192.

43. Права жертв преступлений и некоторые проблемы развития современной уголовной политики // Актуальні проблеми політики. - Одеса, 2001. - Вип.12.- С.409 - 413.

44. Насилие и дети // Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю в Україні. - Харків, 2001. - С. 68-73.

Анотація

Туляков В.О. Вчення про жертву злочину: соціальні та правові основи. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право і кримінологія; кримінально-виконавче право - Одеська національна юридична академія, Одеса, 2001.

Дисертація присвячена дослідженню комплексу питань теоретичного і практичного характеру, що стосуються проблем формування основ віктимологічної теорії в Україні. У роботі уточнюються зміст і характеристики процесу віктимізації у світі та в Україні, аналізується предмет і структура загальної теорії віктимології, історія розвитку, стан та основні наукові напрямки розвитку сучасної кримінальної віктимології, визначаються перспективні напрямки віктимологічної профілактики злочинів, та поводження з жертвами злочинів. На підставі критичного аналізу юридичної літератури дисертант визначає передумови формування кримінальної віктимології як самостійного наукового напрямку, описує основні поняття, принципи та науковий апарат віктимологічної теорії. Проведено узагальнююче дослідження місця віктимності як форми реалізації девіантної активності особистості. Розглянуті форми реалізації віктимологічної політики у суспільстві, визначені перспективи кримінальної і профілактичної політики у сфері обмеження віктимізації в Україні. Вперше в науковій вітчизняній літературі досліджуються умови організації справедливого поводження з жертвами злочинів, та здійснена компаративістська оцінка результатів поводження з жертвами в світі.

Ключові слова: віктимологія, віктимність, віктимізація, злочинність, віктимологічна профілактика.

Summary

Tulyakov V.A. Victim of crime doctrine: social and legal fundamentals - Manuscript.

The doctorate thesis of law science by specialty 12.00.08 - criminal law and criminology, penitentiary law. - Odessa National Law Academy, Odessa, 2001.

The thesis contains a complex of theoretical and practical problems in the field of victimology and criminology dedicated to fundamentals of criminal victimology doctrine construction in Ukraine. The thesis stresses the world's and Ukrainian victimization process notion and characteristics, the crime and victimization characteristics, their patterns and consequences. Common theory of victimology subject and structure, history of development, conditions and main scientific ways of criminal victimology development, its perspectives are analyzed here. On the basis of critical analysis of juridical literature the author defines grounds of criminal victimology as social science, forms and patterns of scientific ideas and definitions, perspectives of victimological and preventive policy concerning Ukrainian legislation development. Victimity as common pattern of deviant activity is analyzed here. This work gives perspective ways of crimes control and prevention from the field of criminal victimology and victimological policy. The number of notions directed to the improvement of legislation in the field of criminal justice is introduced here due to comparative analysis of victims treatment. It was done for the first time in the national scientific literature.