Теоретичні та практичні аспекти пом’якшення покарання за кримінальним законодавством України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ПОМ'ЯКШЕННЯ ПОКАРАННЯ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Спеціальність: Кримінальне право та кримінологія

Сахнюк Сергій Володимирович

Київ, 2001 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сучасному етапі в Україні спостерігається значне зростання злочинності, певним чином зумовлене невирішеністю завдань соціального, економічного та культурно-виховного характеру. У зв'язку з цим в Україні в законодавчій та судовій практиці спостерігається тенденція до посилення тяжкості кримінального покарання. Так, в діючому Кримінальному кодексі України переважна більшість санкцій передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк. У 1999 р. судами України до позбавлення волі на певний строк було засуджено 83 399 осіб, що вчинили злочини. Такі статистичні дані свідчать про перебування України серед інших країн світу на одному з перших місць по застосуванню в судовій практиці цього виду покарання. Якщо в Японії застосування позбавлення волі на певний строк складає всього 3%, в Швеції - 8%, то в Україні цей показник дорівнює 37,5%.

Проте і історичний досвід, і сучасний стан злочинності в Україні свідчать про те, що такі “крайні заходи” не дають бажаних результатів. До того ж застосування кримінального покарання повинно забезпечувати реалізацію таких основних принципів, як індивідуалізація покарання, гуманізм, економія кримінальної репресії та справедливість. Тому заслуговує на увагу питання найбільш ефективних засобів пом'якшення покарання як альтернативи вищезазначеній тенденції.

А отже звернення до проблем пом'якшення покарання є цілком обґрунтованим.

У своїх дослідженнях окремим питанням цієї складної та багатопланової проблеми приділяли увагу М.І. Бажанов, М.О. Бєляєв, В.М. Бурлаков, І.І. Карпець, М.Й. Коржанський, О.І. Коробєєв, І.П. Лановенко, І.С. Ной, О.М. Плєшаков, С.В. Полубінська, В.В. Скибицький, А.Х. Степанюк, М.О. Стручков, В.Я. Тацій, Ю.М. Ткачевський, О.Г. Фролова, С.Д. Шапченко, М.Д. Шаргородський, О.М. Яковлєв та інші. Разом з тим у науковій літературі розробці проблем пом'якшення покарання не приділялось належної уваги, відсутні спеціальні комплексні дослідження. В більшості випадків питання пом'якшення покарання розглядалось лише у зв'язку з вирішенням інших проблем - визначення цілей покарання, призначення покарання та звільнення від подальшого відбування покарання.

Кримінальний кодекс України передбачає ряд норм, що регламентують питання пом'якшення покарання, зокрема це ч. 3 ст. 29, ч. 1 ст. 34, ст. 44, ч. 2 ст. 46, ч. 5 ст. 46-2, ч. 3 ст. 54 та ст.ст. 52, 53 КК України. Проте наявність цих норм в кримінальному законодавстві України не забезпечує потреб практики призначення покарань в частині, що стосується їх пом'якшення. Крім того, певна законодавча незавершеність та суперечливість деяких з вищезазначених норм призводить до помилок в практичній діяльності судів по їх застосуванню або взагалі виключає їх практичне застосування. Тому наука кримінального права повинна приділяти належну увагу практиці застосування норм, що регламентують питання пом'якшення покарання, виробленню пропозицій по їх удосконаленню, узагальненню досвіду і на основі цього пропонувати відповідні рекомендації судам.

Всі ці фактори у повній мірі зумовлюють актуальність і важливість обраної теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри кримінального права та кримінології Запорізького юридичного інституту МВС України на 1997-2000 рр., де передбачено перспективний напрямок наукового дослідження з теми “Теоретико-правове забезпечення боротьби зі злочинами проти особи: регіональні проблеми”.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у комплексному вирішенні кримінально-правових проблем пом'якшення покарання в Україні і виробленню на цій основі пропозицій щодо вдосконалення норм матеріального кримінального законодавства та судової практики в сфері пом'якшення покарання.

Задачі дослідження сформульовані відповідно до поставленої мети і полягають в тому, щоб:

- вивчити історію розвитку кримінального законодавства України стосовно пом'якшення покарання;

- визначити, які цілі досягаються при застосуванні кримінального покарання;

- проаналізувати тенденції кримінально-правової політики в Україні в сфері застосування кримінального покарання та встановити їх ефективність у здійсненні функцій покарання;

- визначити поняття пом'якшення покарання, його рівні та засоби здійснення в Україні та зарубіжних країнах;

- з'ясувати, яким чином можуть досягатися цілі кримінального покарання при його пом'якшенні;

- встановити підстави застосування найбільш ефективних засобів пом'якшення покарання за кримінальним законодавством України, зокрема ст.ст.44, 52, 53 та ч.5 ст.46-2 КК України.

Об'єктом дослідження є напрямок кримінально-правової політики до пом'якшення покарання, що включає в себе нормативно-правове забезпечення, правову практику та вплив на суспільну правосвідомість діяльності, спрямованої на пом'якшення покарання.

Предмет дослідження - норми чинного Кримінального кодексу України та його проектів, діюче законодавство України, кримінальне законодавство зарубіжних країн, правова практика і доктринальні положення, які стосуються кримінально-правових аспектів пом'якшення покарання.

Методи дослідження обрані, виходячи з поставленої в роботі мети, з урахуванням об'єкта та предмета дослідження. Використання історичного методу в роботі дозволило показати генезис кримінального законодавства України стосовно пом'якшення покарання та передбачити основні напрямки його розвитку у майбутньому. Догматичний аналіз норм чинного Кримінального кодексу України та його проектів сприяв виявленню їх недоліків, формулюванню пропозицій по удосконаленню правових норм, що регламентують питання пом'якшення покарання, та визначенню обсягу і змісту відповідних понять. Метод порівняльного правознавства використовувався для дослідження систем законодавчої регламентації питань пом'якшення покарання в кримінальному праві ФРН, Іспанії, Російської Федерації, КНР і Японії, що дало можливість внести ряд пропозицій по удосконаленню діючого кримінального законодавства України з цього питання. Соціологічний метод дослідження використовувався при вивченні правової практики в сфері пом'якшення покарання, зокрема в судах Київської та Запорізької областей було проаналізовано 265 кримінальних справ щодо 279 засуджених за 1996-2000 рр., в яких застосовувалися ст.ст. 44, 52 КК України, для встановлення підстав застосування зазначених норм. Ці та інші методи наукового дослідження використовувалися у їх взаємозв'язку.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана робота є першим комплексним дослідженням кримінально-правових проблем пом'якшення покарання в Україні.

У дисертації із застосуванням досягнень теорії кримінального права обґрунтовуються і виносяться на захист наступні нові положення:

1) обґрунтовується положення про те, що пом'якшення покарання на правовому рівні в повній мірі сприяє здійсненню специфічно притаманних кримінальному покаранню функцій;

2) дається визначення пом'якшення покарання як одного з напрямків кримінально-правової політики України, який полягає у діяльності судових органів, що спрямована на індивідуалізацію покарання шляхом зменшення його тяжкості, визначеної кримінально-правовою санкцією або вироком суду, на підставі норм, передбачених кримінальним законом;

3) за ознакою безпосередньої спрямованості проводиться класифікація засобів пом'якшення покарання на правовому рівні на засоби пом'якшення покарання, які безпосередньо спрямовані на реалізацію принципу гуманізму (ч. 3 ст. 29, ч. 2 ст. 46, ч. 3 ст. 54 КК України); засоби пом'якшення покарання, які безпосередньо спрямовані на реалізацію його цілей (ст. 44, ч. 5 ст. 46-2, ст. 52 та ст. 53 КК України). Засоби пом'якшення покарання, які безпосередньо спрямовані на застосування покарання щодо спеціальної категорії засуджених (ч.1 ст.34 КК України);

4) обґрунтовується положення про те, що пом'якшення покарання на підставі ст.ст. 44, 52, 53 та у випадках, передбачених ч. 5 ст. 46-2 КК України, в повній мірі відповідає принципу справедливості. У всіх інших випадках пом'якшення покарання здійснюється виходячи з принципів, які безпосередньо не обумовлюються завданнями кримінального законодавства України;

5) пропонується доповнити Кримінальний кодекс України нормами, що регламентують питання пом'якшення покарання на стадії його призначення для забезпечення відповідності ступеня суспільної небезпеки готування до злочину, замаху на злочин і злочину, вчиненого пособником чи підмовником, тяжкості покарання, що призначається винному, та для стимулювання шляхом кримінально-правового заохочення винних до відшкодування заподіяної злочином шкоди;

6) класифіковані обставини, що як підстави призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 44 КК України), мають характеризувати виняткові обставини справи та особу винного;

7) обґрунтовується пропозиція щодо визначення твердого становлення засудженого на шлях виправлення підставою пом'якшення покарання у випадках, передбачених ч. 5 ст. 46-2 КК України, та при застосуванні ст.ст. 52, 53 КК України;

8) обґрунтовується висновок про необхідність виділення пом'якшення покарання відповідно до ст.ст. 52, 53 та ч. 5 ст. 46-2 КК України з норм, що передбачають звільнення від покарання, для усунення кримінально-правової конкуренції між ними. З огляду на це вносяться пропозиції по вдосконаленню ст.ст. 52, 53 та ч. 5 ст. 46-2 КК України шляхом нормативного закріплення підстав пом'якшення покарання відповідно до цих норм - твердого становлення засудженого на шлях виправлення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані та викладені в дисертації теоретичні положення можуть слугувати в науково-дослідній роботі методологічною базою для подальшого вивчення кримінально-правових проблем пом'якшення покарання.

Викладені в роботі висновки і пропозиції можуть бути використані для подальшого вдосконалення кримінального законодавства України, сприяти вдосконаленню судової практики призначення покарання, більш широкому застосуванню принципу індивідуалізації та справедливості кримінального покарання.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть використовуватись при викладені курсу кримінального права, при науковій роботі з студентами та слухачами юридичних вузів і факультетів.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження, що включені до дисертації, доповідалися на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми попередження, розкриття та розслідування злочинів органами внутрішніх справ” (м. Запоріжжя, Запорізький юридичний інститут МВС України, 8-9.06.2000 р.).

Публікації. Результати дисертації опубліковані у трьох статтях збірників наукових праць, що включені до переліку фахових видань ВАК України. Структура дисертації визначається її метою та завданнями і складається із вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел (139 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 199 сторінок, обсяг, що займають список використаних джерел та таблиці - 17 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі до роботи обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, стан її наукової розробки, зв'язок з науковими темами та планами, визначаються його мета і задачі, вказана наукова новизна одержаних результатів, визначаються положення, що виносяться на захист, розкривається практичне значення отриманих результатів, наведені дані щодо їх апробації.

Перший розділ “Пом'якшення покарання: становлення законодавства України, проблеми та шляхи їх вирішення” складається з трьох підрозділів.

Перший підрозділ “Розвиток кримінального законодавства України стосовно пом'якшення покарання в 1918-2000 рр.” присвячений розгляду історії законодавства України щодо пом'якшення покарання.

Аналіз історії розвитку кримінального законодавства дає можливість зробити висновок, що питанням пом'якшення покарання приділялась увага вже в перші роки становлення радянської влади в Україні: від надання органам, що здійснювали судові функції, фактично необмежених повноважень в цій сфері до створення формалізованих юридичних норм, які вводили діяльність судів по пом'якшенню покарання в чітко окреслені рамки, надаючи їм в той же час широкі дискреційні повноваження з їх застосування. З 1918 р. кримінальним законодавством України було вироблено різні за своєю юридичною природою норми, які надавали судам можливість пом'якшувати покарання як на стадіях його призначення та відбування, так і після відстрочки відбування покарання. Найбільш інтенсивного розвитку ці норми отримали в останній період - з 1960 року, що, на думку автора, не є випадковим оскільки саме в цей період активізувався і розвиток теорії кримінального права.

В другому підрозділі “Цілі кримінального покарання” досліджується питання про те, які цілі досягаються при застосуванні кримінального покарання, що розглядається автором як юридичний інститут, функціональне призначення якого в цьому випадку полягає в охороні соціальних цінностей від злочинних посягань.

Цілями кримінального покарання ч.1 ст. 22 КК України визначає виправлення і перевиховання засуджених, спеціальну та загальну превенцію. Разом з тим аналіз наукової літератури з цього питання дає можливість виділити такі основні проблеми, що стосуються цілей кримінального покарання:

- чи здатна кара, яка є властивістю покарання та засобом досягнення його цілей, бути одночасно і його метою;

- в якому співвідношенні знаходяться цілі по виправленню і перевихованню засуджених та спеціальна превенція.

Автор дотримується точки зору, що кара не може бути визнана метою кримінального покарання. Застосування покарань за вчинення необережних злочинів та тривалих строків позбавлення волі, що, на думку деяких вчених, обґрунтовується метою кари, здійснюється заради забезпечення досягнення цілей загальної та, перш за все, спеціальної превенції. Невизнання кари метою покарання не зменшує його примусового впливу, не заперечує того, що воно є заходом примусу держави, оскільки перетворення покарання в особливий захід державного примусу визначає лише його зміст, до якого не належать цілі покарання. Відповідність тяжкості покарання, що призначається винному, суспільній небезпеці вчиненого ним злочину не обґрунтовує кару як ціль покарання, а лише підкреслює вихідний та єдиний принцип побудови кримінально-правових санкцій та один з основних принципів призначення покарання винним у вчиненні злочинів. Що ж стосується визначення “мети кари” як встановлення справедливості шляхом (за допомогою) спричинення засудженому страждань та позбавлень за вчинений ним злочин, то в цьому випадку бажаним результатом застосування покарання, тобто його метою, вбачається встановлення справедливості, тоді як кара, яка в значенні властивості покарання полягає у обмеженні чи позбавленні певних прав та свобод засудженого, виступає лише засобом досягнення цієї соціальної мети покарання.

В теорії кримінального покарання була висловлена думка про те, що виправлення і перевиховання засуджених є лише засобами досягнення мети спеціальної превенції, оскільки вони не досягаються у практичній діяльності виправно-трудових установ (В.М. Харченко) та не мають об'єктивних (поведінкових) показників ступеня їх досягнення (С.В. Полубінська). Приєднуючись до позиції тих авторів, які вважають виправлення засуджених самостійною метою покарання, слід зазначити, що декларативний характер має лише перевиховання засуджених. Причинами ж незадовільних результатів і по виправленню засуджених є не декларативний характер такої мети покарання, а саме те, що на протязі тривалого часу в Україні при виконанні покарань не зверталась достатня увага на задачі по виправленню засуджених, а виправно-трудові установи взагалі перетворилися на заклади по залякуванню засуджених та інших осіб. Об'єктивним (поведінковим) показником ступеня досягнення мети по виправленню засуджених, як і спеціальної превенції, є законослухняна поведінка засуджених після відбування покарання. Інша справа, що неможливо достовірно визначити, що є результатом законослухняної поведінки засудженого після звільнення - досягнення мети виправлення чи спеціальної превенції. Тому підвищення рівня рецидивної злочинності є показником неефективності у досягненні як мети виправлення засуджених, так і спеціальної превенції. Проте це в більшій мірі свідчить про недосягнення мети виправлення засуджених, ніж спеціальної превенції, оскільки нейтралізація криміногенних установок засуджених з більшим ступенем гарантує їх законослухняну поведінку після відбуття покарання, ніж залякування, яке є єдиним засобом досягнення мети спеціальної превенції після відбуття засудженими покарання. Заперечення виправлення засуджених, як бажаного результату застосування покарання, тобто його мети, таким чином, зменшує обов'язковість здійснення виховної роботи з засудженими, тому що в цьому випадку вона стає лише одним із засобів реалізації мети спеціальної превенції.

Отже цілями кримінального покарання, на думку автора, є виправлення засудженого, спеціальна та загальна превенція.

У третьому підрозділі “Тенденції кримінально-правової політики України в сфері застосування кримінального покарання” досліджується, з точки зору забезпечення здійснення специфічно притаманних покаранню функцій, ефективність тенденцій кримінально-правової політики України до посилення тяжкості покарань чи їх пом'якшення.

На думку дисертанта, притаманні кримінальному покаранню функції визначаються завданнями кримінального законодавства по охороні соціальних цінностей від злочинних посягань. Такими функціями є функція погрози покарання, що полягає у соціально корисній мотивації поведінки певної категорії осіб шляхом впливу на їх свідомість передбачених законом кримінальних покарань, та виховна функція, яка передбачає зміни у свідомості засуджених, завдяки яким вони утримуються від вчинення нових злочинів.

Робиться висновок, що тенденція до посилення тяжкості кримінальних покарань, що спостерігається в Україні на сучасному етапі, не здатна забезпечити ефективність здійснення цих функцій. Навпаки, посилення тяжкості покарання здатне негативно відбитися на здійсненні виховної функції покарання, оскільки виховний вплив, що супроводжує процес виконання покарання, поєднаний з тривалим заподіянням страждань, зменшує в очах засуджених значущість досягнутих виховною роботою результатів.

Вивчаючи ефективність кримінально-правової політики до пом'якшення покарання в здійсненні виховної функції та функції погрози покарання, автор дійшов висновку, що пом'якшення покарання має здійснюватись за певних умов - забезпечувати індивідуалізацію покарання на правовому рівні.

Наявність цих умов обґрунтовується тим, що при пом'якшенні покарання особі на правовому рівні не відбувається послаблення соціально корисного мотивуючого впливу погрози покарання на інших осіб, оскільки при цьому не викликається необхідність пом'якшення передбаченого кримінальним законом покарання, та забезпечується дотримання основної вимоги здійснення виховної функції - індивідуалізації покарання, що полягає, перш за все, у виборі необхідного та достатнього покарання для внесення соціально корисних змін у свідомість засудженого.

Закінчується перший розділ дисертації короткими висновками, які підсумовують викладене в окремих підрозділах.

Другий розділ “Кримінально-правова теорія та практика пом'якшення покарання на сучасному етапі” складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі - “Поняття та засоби пом'якшення покарання” - визначається зміст та рівні пом'якшення покарання, пропонується його визначення та класифікація засобів здійснення за кримінальним законодавством України, розглядається матеріальне кримінальне законодавство ФРН, Іспанії, Російської Федерації, КНР та Японії, в частині, що стосується пом'якшення покарання. Автором вноситься пропозиція про доповнення Кримінального кодексу України рядом норм, які передбачають пом'якшення покарання.

Враховуючи, що кара є властивістю покарання і характеризує його тяжкість, автор вважає, що і пом'якшення покарання має полягати саме в об'ємі кари, тобто в зменшенні тяжкості покарання, що визначається кримінально-правовою санкцією або вироком суду.

Дисертант пропонує виділяти два рівні пом'якшення покарання:

1) законотворчий, що полягає у діяльності законодавчого органу державної влади, спрямованої на встановлення кримінально-правових санкцій, з метою адекватного відображення суспільної небезпеки злочинного діяння;

2) правовий, що полягає у призначенні судом покарань із застосуванням передбачених кримінальним законом норм, на підставі яких здійснюється пом'якшення покарання.

Разом з тим аналіз законодавчої практики свідчить про рідкі випадки пом'якшення покарання на законотворчому рівні, що, виходячи із необхідної стабільності законодавства, є виправданим. Так, в період з 1993 по 2000 рр. пом'якшення покарання на законотворчому рівні здійснювалось лише по відношенню до 28 складів злочинів, з яких щодо 24 пом'якшення покарання здійснювалось з причин невідповідності Конституції України такого виду покарання як смертна кара, тобто мало не кримінально-правовий, а конституційний характер.

Аналіз чинного Кримінального кодексу України дає можливість дисертанту виділити ряд норм, які регламентують питання пом'якшення покарання на правовому рівні в Україні: ч. 3 ст. 29, ч. 1 ст. 34, ч. 2 ст. 46, ч. 5 ст. 46-2, ст.ст. 44, 52, 53 та ч. 3 ст. 54 КК України.

Автор пропонує класифікувати всі кримінально-правові засоби пом'якшення покарання, за їх безпосередньою спрямованістю на три групи:

1) засоби пом'якшення покарання, які безпосередньо спрямовані на реалізацію принципу гуманізму (ч. 3 ст. 29, ч. 2 ст. 46 та ч. 3 ст. 54 КК України);

2) засоби пом'якшення покарання, які безпосередньо спрямовані на реалізацію його цілей (ст. 44, ч. 5 ст. 46-2, ст. 52 та ст. 53 КК України);

3) засоби пом'якшення покарання, які безпосередньо спрямовані на застосування покарання щодо спеціальної категорії засуджених (ч. 1 ст. 34 КК України).

Така класифікація дає підстави зробити висновок про те, що лише пом'якшення покарання при застосуванні норм кримінального закону України, які належать до другої групи (ст. 44, ч. 5 ст. 46-2, ст. 52 та ст. 53 КК України) зумовлює посилення індивідуалізації покарання, що визначає ефективність, доцільність, гуманізм і, як результат, в повній мірі справедливість цього напрямку кримінально-правової політики.

Тому пом'якшення покарання слід визначити як один з напрямків кримінально-правової політики України, який полягає у діяльності судових органів, що спрямована на індивідуалізацію покарання шляхом зменшення його тяжкості, визначеної кримінально-правовою санкцією або вироком суду, на підставі норм, передбачених кримінальним законом. Використовуючи досвід ФРН, Іспанії, Російської Федерації, КНР та Японії по законодавчій регламентації питань пом'якшення покарання підмовникам і пособникам злочину та при вчиненні незакінченого злочину, а також для кримінально-правового заохочення винних до відшкодування заподіяної злочином шкоди, дисертантом обґрунтовується положення про необхідність доповнення Кримінального кодексу України рядом спеціальних норм, які б передбачали можливість пом'якшення покарання винним в таких випадках.

У другому підрозділі “Реалізація цілей кримінального покарання при його пом'якшенні” розглядається механізм реалізації цілей покарання по виправленню засуджених, спеціальної та загальної превенції при його пом'якшенні.

Дисертантом робиться висновок, що при пом'якшенні покарання групою засобів, що безпосередньо спрямовані на реалізацію принципу гуманізму, мета по виправленню засудженого може не досягатися, оскільки підстави пом'якшення покарання в цьому випадку не характеризують суспільної небезпеки особи винного чи засудженого та вчиненого ним злочину. Мета спеціальної превенції при застосуванні цих норм реалізується лише за рахунок впливу на засуджених погрози застосування покарання, передбаченого законом.

При пом'якшенні покарання групами засобів, що безпосередньо спрямовані на реалізацію цілей покарання та застосування покарання щодо спеціальних категорій засуджених, виправлення засуджених та спеціальна превенція досягаються в повному обсязі, оскільки підстави застосування таких норм зобов'язують суд враховувати суспільну небезпеку особи винного і вчиненого ним злочину (ч. 1 ст. 34, ст. 44 КК України) та суспільну небезпеку особи засудженого (ч. 5 ст. 46-2, ст.ст. 52, 53 КК України).

Загальна превенція досягається при пом'якшенні покарання на правовому рівні в усіх випадках. Це пояснюється тим, що при застосуванні ч. 3 ст. 29, ч. 2 ст. 46, ч. 1 ст. 34, ч. 5 ст. 46-2, ст.ст. 44, 52, 53 та ч. 3 ст. 54 КК України мотиваційний вплив передбаченого кримінальним законом покарання за вчинення злочину на інших громадян не зменшується, оскільки при цьому не виникає необхідності пом'якшити покарання, передбачене санкцією статті кримінального закону, де така погроза знаходить своє втілення. До того ж покарання реально застосовується до засуджених, що забезпечує його невідворотність.

У третьому підрозділі “Підстави пом'якшення покарання за кримінальним законодавством України” досліджується застосування норм Кримінального кодексу України, що належать до групи засобів пом'якшення покарання, які безпосередньо спрямовані на реалізацію цілей покарання (ст.ст. 44, 52, 53 та ч. 5 ст. 46-2 КК України).

Аналіз судової практики по застосуванню ст. 44 КК України свідчить про те, що із 143 кримінальних справ, згідно з якими судами Київської та Запорізької областей за вчинення різних видів злочинів у 1996 - 2000 рр. були засуджені 157 осіб із застосуванням зазначеної норми, лише в одному випадку були розмежовані дані як такі, що відносяться до виняткових обставин справи та особи винного. А, враховуючи масштаби застосування ст. 44 КК України (в 1997 р. - 10,9 %, в 1998 р. - 9,1 %, в 1999 р. - 8,2 % до кількості осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк), можна уявити собі і масштабність недоліків, які допускаються при застосуванні цієї норми.

Вивчення доктринальних положень та судової практики свідчить, що до змісту виняткових обставин справи повинні включатись одна або декілька обставин, що пом'якшують відповідальність винного, але лише за умов, що такі обставини вказують на менший ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину в порівнянні з типовим ступенем суспільної небезпеки, та безпосередньо характеризують подію злочину. Обставини, що пом'якшують відповідальність, повинні характеризувати лише суспільно небезпечне діяння, тобто такі елементи юридичного складу злочину як об'єкт, об'єктивна чи суб'єктивна сторони. Виходячи з цього дисертант пропонує наступне визначення виняткових обставин справи - одна або декілька обставин, що пом'якшують відповідальність винного, які в якості елементів складу злочину характеризують об'єкт, об'єктивну чи суб'єктивну сторони та істотно знижують ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння, в порівнянні з типовим ступенем суспільної небезпеки для даного виду злочину.

Особу винного, в якості підстави застосування ст. 44 КК України, на думку автора, слід визначити як сукупність даних, що визначають соціальну спрямованість винного в основних видах життєдіяльності людини у формі соціальних фактів і характеризують такий ступінь суспільної небезпечності винного, який може бути нейтралізований за рахунок застосування більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, та нейтральні по відношенню до нього якості особистості.

Узагальнення судової практики за 1998-1999 рр. в Київській та Запорізькій областях свідчить про відсутність випадків заміни покарання більш м'яким відповідно до ст.ст. 52, 53 КК України та пом'якшення покарання у випадках, передбачених ч. 5 ст. 46-2 КК України. На думку автора причини цього полягають у недосконалій законодавчій регламентації підстав застосування зазначених норм, що зумовлює конкуренцію пом'якшення покарання відповідно до цих норм та норм, що регламентують питання звільнення від подальшого відбування покарання.

Основним недоліком законодавчого визначення підстав заміни покарання більш м'яким є їх тотожність підставам застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання. Враховуючи це пропонується визначити підставою заміни покарання більш м'яким тверде становлення засудженого на шлях виправлення, оскільки виправлення засудженого виключає необхідність застосування до нього покарання, а тому така підстава має будуватися на ідеї про незавершеність процесу виправлення засудженого. Тверде становлення засудженого на шлях виправлення, в якості підстави заміни покарання більш м'яким, визначається як часткова нейтралізація криміногенної установки особи під час відбування покарання, визначеного вироком суду, коли остаточна нейтралізація криміногенної установки можлива під час відбування більш м'якого виду покарання, ніж позбавлення волі на певний строк чи направлення в дисциплінарний батальйон.

Аналіз ст.ст. 52, 53 КК України дає можливість виділити, крім підстав, ще й передумови заміни покарання більш м'яким - фактичне відбуття засудженим певної частини строку покарання, які кримінальний закон, на думку автора, встановлює задля попередження необґрунтованого застосування зазначених норм. Разом з тим передумови заміни покарання більш м'яким та передумови умовно-дострокового звільнення від відбування покарання також є тотожними. Це є недоліком зазначених норм.

Підстави пом'якшення покарання у випадках, передбачених ч. 5 ст. 46-2 КК України, кримінальний закон не визначає, а лише встановлює критерій для цього - поведінка засудженої протягом встановленої судом відстрочки відбування покарання. Зазначена норма, після спливу встановленого строку відстрочки, крім заміни покарання більш м'яким, передбачає і інші юридичні наслідки - звільнення засудженої від відбування покарання чи направлення її для відбування покарання, визначеного вироком суду. Це, на думку автора, дає можливість зробити висновок про те, що настання цих різних за своєю тяжкістю для засудженої наслідків повинно бути пов'язано з різним станом її виправлення. Тому підставою заміни відстроченого засудженій покарання більш м'яким у випадках, передбачених ч. 5 ст. 46-2 КК України, має бути визнано тверде становлення засудженої на шлях виправлення, яке характеризується частковою нейтралізацією криміногенної установки особи під час відстрочки відбування покарання в порядку ст. 46-2 КК України та свідчить про можливість остаточної нейтралізації такої установки під час відбування більш м'якого, ніж позбавлення волі на певний строк, виду покарання.

Завершується розділ короткими висновками.

У висновках відзначається, що дослідження доктринальних положень, стану законодавства України та правової практики привело до висновку про необхідність комплексного дослідження кримінально-правових проблем пом'якшення покарання, а також про потребу внести цілий ряд змін і доповнень до норм кримінального законодавства з метою забезпечення його відповідності теоретичним положенням і практичним завданням, які існують в сфері пом'якшення покарання. В них викладені основні теоретичні положення, які стосуються пом'якшення покарання як напрямку кримінально-правової політики, що має забезпечувати ефективність, гуманізм та доцільність у застосуванні кримінальних покарань до засуджених. Зокрема: визначені умови та поняття пом'якшення покарання, встановлені та класифіковані засоби пом'якшення покарання, визначені підстави пом'якшення покарання при застосуванні ст.ст. 44, 52, 53 та ч. 5 ст. 46-2 КК України, обґрунтовані пропозиції по вдосконаленню кримінального законодавства України.

Крім того, проведене дисертаційне дослідження показало шляхи і методи використання його результатів:

- у галузі правотворчості пропонується внести зміни та доповнення до наступних статей Кримінального кодексу України:

1) ч. 3 та 4 ст. 17 КК України викласти в такій редакції:

“Покарання за готування до злочину і за замах на злочин призначається за статтею Особливої частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за даний злочин.

При цьому покарання, що обирається винному, суд визначає в межах покарання, передбаченого статтею Особливої частини Кодексу, зменшених на половину при готуванні до злочину чи на одну третину при замаху на злочин. кримінальний законодавство праворегулюючій

Призначаючи покарання винному в межах, визначених згідно з ч.3 цієї статті, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпечності дій, вчинених винним, ступінь здійснення злочинного наміру і причини, через які злочин не було доведено до кінця”.

2) ст. 19 КК України доповнити ч.8 такого змісту:

“При призначенні покарання підмовнику або пособнику, суд з урахуванням вимог ч. 7 цієї статті обирає винному покарання в межах, визначених статтею Особливої частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за даний злочин, зменшених на одну третину”.

3) Кримінальний кодекс України доповнити ст. 40-1 “Призначення покарання при наявності обставин, що пом'якшують відповідальність”:

“Покарання, що призначається винному, при наявності обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 40 цього Кодексу, та відсутності обставин, передбачених ст. 41 Кодексу, не може перевищувати двох третин покарання, визначеного відповідною статтею Особливої частини Кодексу”.

4) в ст.ст. 52, 53 КК України внести ряд змін:

а) встановити підставу для заміни покарання більш м'яким - тверде становлення засудженого на шлях виправлення;

б) передбачити менш тривалі обов'язкові частини відбування засудженим призначеного строку покарання (передумови), ніж при умовно-достроковому звільненні від покарання.

5) ч. 5 ст. 46-2 КК України викласти в наступній редакції: “Після досягнення дитиною трирічного віку або у випадку її смерті суд залежно від поведінки засудженої протягом встановленої відстрочки відбування покарання може звільнити її від відбування покарання або замінити його більш м'яким покаранням чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного вироком.

Звільнення засудженої від відбування покарання або заміна його більш м'яким покаранням може бути застосовано до засудженої лише відповідно у випадку її остаточного виправлення або твердого становлення на шлях виправлення”.

- у правозастосуванні: результати цього дисертаційного дослідження сприятимуть більш широкому застосуванню судами принципу індивідуалізації та справедливості кримінального покарання. Використання суддями в практичній діяльності розроблених в роботі методик встановлення підстав застосування ст.ст. 44, 52, 53 та ч. 5 ст. 46-2 КК України слугуватиме ефективному застосуванню зазначених норм.

- у навчальному процесі: основні результати дисертаційного дослідження, що стосуються питань визначення цілей покарання, застосування ст.ст. 44, 52, 53 та ч. 5 ст. 46-2 КК України, можуть бути використані при викладанні студентам та слухачам юридичних вузів і факультетів курсу “Кримінальне право України. Загальна частина”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Сахнюк С.В. Пом'якшення покарання як прояв гуманістичних начал кримінального покарання в Україні // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 1999. - №2. - С.289-295.

2. Сахнюк С.В. Цілі кримінального покарання та їх реалізація при пом'якшенні покарання // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 1999. - №3. - С.265-271.

3. Сахнюк С.В. Підстави заміни покарання більш м'яким відповідно до ст.52 КК України // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2000. - №2. - С.159-169.

Размещено на Allbest.ru