Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні

Засоби захисту прав власників у випадках втручання державних органів або органів місцевого самоврядування у здійснення власником його правомочностей та видання актів, які порушують права власників застосовуються як при неправомірному, так і при правомірному заподіянні збитків власникам.

Важливою загальною гарантією цього захисту прав власників є встановлення обов'язку державних органів у випадку порушення прав власників відшкодувати заподіяні збитки в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи і неодержані доходи (п. 4 ст. 48 Закону України “Про власність).

У підрозділі 3.3 “Зобов'язально-правові засоби захисту права власності (прав та інтересів власників)” дається характеристика особливостям захисту права власності (прав та інтересів власників) зобов'язально-правовими засобами. Зазначається, що зобов'язально-правові засоби захисту забезпечують захист права власності та інших цивільних прав осіб, між якими виникає цивільно-правове зобов'язання, тобто між особами, пов'язаними між собою певними правами і обов'язками.

На відміну від речевих засобів захисту права власності, які базуються на праві власника вимагати від будь-кого утримуватися від порушення його абсолютного права, зобов'язальні засоби захисту права власності та інших цивільних прав базуються на можливості застосування примусових заходів у правовідносинах з конкретно визначеними учасниками відносного правовідношення, в яких є уповноважена і зобов'язана особа.

Захист права власності чи права на власність у зобов'язальних правовідносинах може мати місце лише тоді, коли їх об'єктом є майно, належне учасникам цих правовідносин на праві власності. Такими є усі договори, що забезпечують перехід права власності від однієї сторони до іншої (договори купівлі-продажу, поставки, міни, дарування ті ні.), перехід майна у тимчасове користування, для зберігання (договори майнового найму, схову та ін.), створення нового майна (договори підряду).

В практиці може виникнути потреба у застосуванні норм договірного права та норм інституту права власності для захисту права власності. Так, відповідно до ст. 225 ЦК України якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно. Це водночас означає, що за таких обставин договір купівлі-продажу зберігає свою чинність, а покупець має вважатися законним власником. Іншими словами, сам по собі факт продажу майна не власником не є достатньою підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним. І лише тоді, коли є підстави для витребування майна за правилами віндикації (якщо майно вибуло з володіння власника всупереч його волі, коли набувач є недобросовісним) покупець не набуває права власності на таке майно. Однак, у такому разі має визнаватися недійсним договір купівлі-продажу.

Захист права власності у договірних зобов'язаннях здійснюється, зокрема, шляхом звернення сторони про витребування майна від іншої сторони (наприклад, покупець вправі вимагати від продавця передачі придбаного майна, на яке у нього вже виникло право власності, орендодавець має право вимагати повернення орендарем майна у зв'язку з закінченням терміну оренди та ін.), про усунення перешкод у користуванні майном другою стороною тощо. Сторона в договорі може також вимагати передачі їй у власність другою стороною майна, наприклад, замовник має право вимагати від підрядника передачі у власність виготовленого предмету підряду.

У зобов'язаннях, що виникають внаслідок заподіяння шкоди (ст. 440-466 ЦК) визначальну роль у захисті інтересів потерпілих відіграє механізм деліктної відповідальності, для настання якої необхідно, як правило, встановити склад цивільного правопорушення (шкоду, протиправну поведінку, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вину).

Як вже зазначалося, віндикаційний позов може бути поданий, якщо майно збереглося в натурі. Тому коли, наприклад, порушник зіпсував, спожив, відчужив невідомим особам вкрадену річ власник може захистити порушене право лише шляхом звернення з позовом про відшкодування вартості цієї речі відповідно до ст. 440 ЦК України. Тобто, у таких випадках некоректно вести мову про захист права власності, оскільки фактично за такими позовами захищається майнове право власника, який втратив право власності на знищене чи втрачене майно. Якщо ж майно частково зіпсоване і власник бажає залишити його собі, то він може вимагати від незаконних утримувачів витребування зіпсованого майна за правилами віндикації та відшкодування збитків, завданих пошкодженням майна.

Зобов'язання, що виникають внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав врегульовані главою 42 ЦК України. Зміст цього зобов'язання полягає в тому, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі. У разі невиконання цього обов'язку безпідставно одержане майно підлягає стягненню в примусовому порядку через суд або арбітражний суд. Ці заходи примусового характеру є цивільно-правовою санкцією, для застосування якої необхідно встановити факт придбання чи збереження майна без достатніх підстав, передбачених законом або договором. Їх застосування можливе незалежно від вини зобов'язаної особи.

Під належною правовою підставою необхідно розуміти придбання майна за належною угодою, в порядку спадкування, на підставі адміністративного акту та іншими підставами, не забороненими законом. Дане зобов'язання виникає у разі, коли відповідна правова підстава була відсутня з самого початку, або вона відпала згодом. Правова підстава, за якою придбане майно може відпасти, наприклад, у разі визнання угоди, за якою набувається майно, судом чи арбітражним судом недійсною (ст. 53-57 ЦК України); або у зв'язку з введенням в дію нової правової норми, якій надається зворотня сила; у разі скасування вищою інстанцією в порядку нагляду рішення суду чи арбітражного суду, на підставі яких було проведене стягнення на користь позивача.

Безпідставне придбання може мати місце у разі виконання неіснуючого між даними сторонами обов'язку або коли такий обов'язок існував, але вже був виконаний. Необгрунтованим придбанням може бути і оплата продукції в більшій сумі, ніж вона коштує.

Зобов'язання із безпідставного придбання чи збереження майна забезпечують захист майнових прав по-іншому, ніж віндикація майна. Головним критерієм розмежування тут має слугувати факт збереження у боржника майна та наявність у нього ознак індивідуальної визначеності чи родових ознак. Тобто, якщо майно є індивідуально визначеним і збереглося у боржника в натурі, то воно витребується власником за віндикаційним позовом. Якщо ж його не збереглося в натурі або майно визначене лише родовими ознаками, то потерпілому (власнику) повертається не те саме майно, а лише така ж кількість однорідних речей чи його вартість за позовом про витребування безпідставно придбаного чи збереженого майна і при цьому не буде мати значення спосіб вибуття майна з володіння власника (по його волі, чи всупереч його волі).

Ефективність засобів захисту інституту безпідставного збагачення може проявитися у разі їх субсидіарного застосування у випадках визнання угод недійсними. Наприклад, ст. 48 ЦК України передбачається, що по недійсній угоді кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Тобто у даному випадку законодавець не передбачає у застосуванні реституції правових наслідків щодо доходів, одержаних однією чи обома сторонами від використання майна. Вирішити долю цих доходів можна за допомогою позову про повернення безпідставно одержаних доходів. Нерідко сторони не вимагають у суді застосування реституції, покладаючись на добровільне повернення майна і суд лише визнає угоду недійсною без застосування відповідних правових наслідків. У такому випадку сторони недійсної угоди також можуть забезпечити повернення майна за допомогою механізмів інституту безпідставного збагачення.

У висновках сформульовані найбільш важливі теоретичні та практичні результати, у тому числі рекомендації щодо змін до законодавчих актів, одержані автором у ході дисертаційного дослідження, зокрема, про поняття і зміст цивільно-правового захисту, про класифікацію основних засобів такого захисту, про умови та підстави звернення з віндикаційним, негаторним та іншими позовами.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ НАУКОВИХ ПРАЦЯХ:

В диссертации обращается внимание, что под виндикацией необходимо понимать не возвращение имущества, как об этом записано в ст. 50 Закона Украины “О собственности”, а истребование имущества собственником с чужого незаконного владения.

Иск о признании права собственности может быть самостоятельным вещным иском либо дополнительным до виндикационного или негаторного исков, а также иных исков.

Разграничены понятия “арест имущества” и “опись имущества”, первое по своему содержанию является более широким по сравнению со вторым.

Специальные средства защиты права собственности устанавливаются для участников общей собственности, для лиц, признанных безвестно отсутствующими либо объявленных умершими и т.д.

Внесены предложения по усовершенствованию соответствующих норм Закона Украины “О собственности”, действующего Гражданского кодекса Украины, проекта нового Гражданского кодекса Украины и практики применения арбитражными судами и судами общей юрисдикции, сформулированы научные выводы об отдельных теоретических проблемах гражданского и гражданско-процессуального права.

Ключевые слова: гражданско-правовая защита, правовая охрана, право собственности, виндикационный иск, негаторный иск.

Dzera I.O. The Civil Law Remedies of the Right of Ownership in Ukraine. - Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of Master of Laws with a specialization in 12.00.03 - civil law, civil procedure, family law, international private law. - Taras Shevchenko National University of Kiev. Kiev. 2001.

The thesis researches a notion, specificity and means of the civil law protection of the right of ownership. It analyzes basic remedies of the right of ownership, such as actions in vindication and negation, declaratory actions of confirmation of a right of ownership, actions of release of property from seizure, actions in nullity of a contract as well as actions based on the provisions of different institutions of civil law.

Suggestions on improvement of certain dispositions of the Law on Property of Ukraine, present Civil code of Ukraine, draft of a new Civil code of Ukraine as well as of the jurisprudence of arbitration and general courts are proposed; legal conclusions on different theoretical problems in civil law and civil procedure are formulated.