Соціально-правова природа юридичної особи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-правова природа юридичної особи

юридичний особа правовий держава

Учасниками правовідносин є не лише люди, але й різноманітні організації. Більшість з них набуває статусу суб'єкта права через визнання за ними прав юридичної особи, а з ускладненням суспільних взаємозв'язків їх значення постійно зростає, оскільки вони, як правило, представляють групові, а не індивідуальні інтереси. Значення юридичної особи як правової категорії полягає в тому, що вона є формою існування організацій як колективних суб'єктів права.

Легальна концепція юридичної особи формувалася в умовах панування державної власності, адміністративно-командних методів розподілу матеріальних благ, домінування державних інтересів над приватними, тому не відповідає вимогам сьогодення. Не можуть задовільнити сучасні потреби й інші теорії, більшість з яких була створена у ХІХ столітті і відображає суспільні відносини, істотно відмінні від теперішніх.

Проблема юридичної особи є актуальною для розвитку вітчизняного законодавства. Одними з перших законів незалежної України стали закони «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства», «Про об'єднання громадян», що визначили правовий статус різноманітних організацій. Останні є лише окремими видами, організаційно-правовими формами юридичних осіб. Тому сама ця категорія як первинна, базова, має бути належно оформлена законодавчо. Видається, що для цього недостатньо стилістичної правки тексту закону. Необхідно проаналізувати потреби, що задовільняються юридичною особою, і маючи на меті забезпечити їх здійснення правовими засобами, змоделювати закон. Лише тоді правовий вираз явища буде відповідати його соціальній сутності. Тому наукова проблема юридичної особи вбачається у виявленні реальних соціальних відносин, що знаходять своє вираження у цій правовій категорії.

Таким чином, актуальність дослідження полягає в необхідності аналізу соціально-правової природи юридичної особи в умовах формування ринкової економіки, громадянського суспільства, правової держави.

В українській правовій науці відсутні спеціальні роботи з проблем юридичної особи в сучасних умовах. У підручниках з цивільного права ця тема в основному розкривається з точки зору вітчизняного законодавства, без грунтовного теоретичного аналізу. Окремі питання створення і діяльності юридичних осіб знайшли висвітлення у роботах О.Вінник, О.Кібенко, В.Луця, А.Пушкіна, В.Селіванова, Я.Шевченко та ін. Все це зумовлює необхідність дослідження юридичної особи з врахуванням тих соціально-економічних змін, які сталися в суспільстві.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена 28 грудня 1996 року рішенням Вченої ради Львівського державного університету імені Івана Франка та виконана в межах комплексної планової бюджетної теми «Проблеми підвищення ефективності цивільно-правового регулювання за умов ринкової економіки» кафедри цивільного права і процесу, що затверджена наказом ректора №Н-492 від 20.08.1999р. Обраний напрям дослідження тісно пов'язаний з викладанням навчальних курсів з цивільного права.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є аналіз соціальної і правової природи юридичної особи. Видається, що при розкритті соціальної природи необхідно з'ясувати її призначення в суспільстві, а правову природу характеризують її місце в системі суб'єктів права, ознаки, особливості правосуб'єктності.

Для досягнення цієї мети видавалось необхідним вирішити наступні завдання:

розкрити сутність і поняття юридичної особи;

визначити і обгрунтувати необхідні ознаки юридичної особи;

з'ясувати поняття організаційно-правової форми, встановити її елементи та запропонувати оптимальні способи їх використання;

розробити критерії класифікації юридичних осіб;

проаналізувати зміст правосуб'єктності юридичних осіб;

дослідити реальний стан законодавства та сформулювати пропозиції, спрямовані на усунення суперечностей, що мають місце.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають з приводу створення та діяльності юридичних осіб.

Предметом дослідження є соціально-правова природа юридичної особи та законодавство, яке визначає її правовий статус.

Методи дослідження. Застосовано дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (діалектичний, історичний, системний, аналізу, синтезу, індукції, дедукції) та спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм). З допомогою діалектичного методу досліджувався розвиток вчення про юридичну особу, її функції на різних стадіях суспільного розвитку. Ця категорія розглядається у взаємозв'язку з історичними умовами, в яких вона формувалася. Застосування системного методу дозволило визначити місце юридичної особи серед суб'єктів права, її співвідношення з іншими правовими категоріями, зокрема організаційно-правовими формами. Шляхом аналізу та синтезу досліджувалися теоретичні положення про юридичну особу, судова практика. З допомогою порівняльно-правового методу досліджувалося законодавство щодо юридичних осіб в різних правових системах, співставлялося з національним законодавством, що дозволило сформулювати пропозиції про запозичення окремих норм у вітчизняну правову систему. Методом індукції та дедукції одержані під час аналізу окремих видів юридичної особи висновки поширювалися на всі її види та навпаки, загальні результати використовувалися для пояснення природи окремих її видів. Для виявлення відповідності норм права суспільним відносинам застосовувався метод тлумачення правових норм. Усі названі та деякі інші методи використовувалися для проведення повного і всебічного аналізу державно-правової практики, юридичних норм, ознак досліджуваного правого явища.

Науково-теоретичною базою дослідження є наукові роботи вчених цивілістів, теоретиків, соціологів: С.М.Братуся, М.Вебера, О.М.Вінник, В.П.Грібанова, О.В.Дзери, С.Дністрянського, Л.Дювернуа, О.С.Йоффе, М.І.Кулагіна, В.В.Луця, Г.К.Матвеєва, В.П.Мозоліна, І.О.Покровського, А.І.Пригожина, А.Пушкіна, В.Селіванова, Є.О.Суханова, В.А.Тархова, Ю.Б.Фогельсона, Я.М.Шевченко та багатьох інших дослідників.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у визначенні соціально-правової природи юридичної особи в умовах ринкової економіки та демократичного суспільства. Елементи наукової новизни притаманні, як видається, наступним положенням дисертації, що виносяться на захист:

1. Соціальна природа юридичної особи полягає у поєднанні її мети, що визначається засновниками і зумовлена їх інтересами, із засобами її досягнення. Останні знаходять вираз у діяльності юридичної особи і визначаються суспільними інтересами. З точки зору соціальної сутності, юридична особа є цивільно-правовою формою взаємодії приватних інтересів особи і публічних інтересів суспільства.

2. Юридичні особи - це організації, котрі створені для досягнення легальної мети шляхом самостійної участі в цивільних правовідносинах. Організація може створюватися як групою, так і однією особою. Для заснування організації потрібно визначити її мету та спосіб (форму) взаємодії зацікавлених осіб.

3. Юридична особа виникає внаслідок засновницького волевиявлення дієздатних суб'єктів цивільного права (крім випадків, передбачених законом) і легалізації, тобто офіційного визнанння державою. Засновницьке волевиявлення виражається у формі угоди або адміністративного акту, що фіксується в установчих документах юридичної особи. Легалізація є формою попереднього публічного контролю за законністю створення, зміни або припинення юридичної особи.

4. Організаційно-правова форма юридичної особи - це закріплена законом модель організації, котра визнається юридичною особою, і визначається шістьма елементами: метою юридичної особи, складом засновників, правовим режимом майна, організацією управління, правовим статусом засновників, умовами відповідальності.

5. В контексті розкриття соціально-правової природи юридичної особи можна запропонувати таке її визначення: юридична особа - це організація, що створена у передбаченій законом організаційно-правовій формі з метою реалізації правомірних інтересів певних осіб та задоволення суспільних потреб шляхом самостійної участі в цивільних правовідносинах від власного імені на засадах майнової відокремленості.

6. За соціальною значимістю і підставою виникнення доцільно розмежовувати приватні і публічні юридичні особи. Публічні - задовільняють публічні інтереси, мають загальносоціальне значення і створюються, дозволяються або одержують спеціальний статус на підставі адміністративно-правового акту. Приватні юридичні особи створюються на підставі угоди і діють в інтересах визначеного кола осіб.

7. Правоздатність публічних юридичних осіб (крім тих, що створювалися як приватні) виникає з моменту видання розпорядчого акту про їх створення, а правоздатність приватних - з моменту їх державної реєстрації, що є формою їх визнання державою. Правоздатність публічних юридичних осіб повинна припинятися в момент завершення їх ліквідації (реорганізації), а приватних - в момент скасування їх державної реєстрації.

8. Необхідно встановити підстави субсидіарної відповідальності засновників (керівників) або інших осіб, під контролем яких перебуває юридична особа за її зобов'язання. Контроль потрібно визначати за допомогою об'єктивних та суб'єктивних критеріїв. Об'єктивний - володіння великою кількістю голосів, що визначається часткою в статутному фонді. Суб'єктивний - вплив на рішення юридичної особи. Необхідною умовою такої відповідальності є вина засновників (керівників) у формі умислу або грубої необережності, що проявляється в прийнятті рішення, виконання якого безперечно могло призвести і призвело до заподіяння шкоди кредиторам, самому товариству або його учасникам.

9. Юридична особа несе відповідальність за свої дії. Вони виражаються у винних діях осіб, які діяли від її імені або в її інтересах на підставі закону або договору.

Практичне значення одержаних результатів. Результати роботи можуть бути використані: 1) для вдосконалення вітчизняного цивільного законодавства, що визначає статус юридичних осіб; 2) для використання в навчальному процесі під час вивчення цивільного, підприємницького, корпоративного права; 3) для підготовки установчих документів юридичних осіб; 4) для тлумачення законодавства про юридичних осіб. Деякі положення дисертації мають дискусійний характер і можуть стати базою для подальших наукових досліджень.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри цивільного права і процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, кафедри цивільного і трудового права Львівського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України. Окремі дисертаційні висновки були апробовані на ІІ, ІІІ, IV регіональних конференціях Львівського державного університету імені Івана Франка, що відбувалися у 1997, 1998, 1999рр. Результати досліджень були впроваджені в навчальний процес у Львівському інституті внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України для викладання курсу цивільного і кооперативного права; у Львівському національному університеті імені Івана Франка - для підготовки планів семінарських і практичних занять до теми «Юридичні особи» в складі курсу «Цивільне право України. Загальна частина». Висновки досліджень були враховані в практиці юридичних фірм та державних установ м.Львова при складанні проектів установчих документів юридичних осіб.

Основнi положення дисертацiї вiдображенi у п'ятнадцяти наукових працях. В опублікованому у співавторстві науково-практичному посібнику «Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності» здобувачу належить викладення положень, у яких проаналізовані організаційно-правові форми юридичних осіб, вимоги до установчих документів, у статтях «Право на вихід з господарського товариства», «Відступлення частки в статутному фонді господарського товариства», «Виключення учасників з господарських товариств», «Звернення стягнення на частку в статутному фонді господарського товариства» особисто здобувачем сформульовані пропозиції щодо вирішення проблем застосування законодавства про господарські товариства.

Структура дисертації. Структура роботи обумовлена завданнями та предметом дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, вісьми підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 187с. (список використаних джерел - с. 167-187). Кількість використаних джерел - 239.

У вступі визначається актуальність та стан розробки обраної теми дослідження, її зв'язок з навчальними планами, темами, об'єкт та предмет дослідження, його мета та задачі, основні результати дослідження, методи дослідження, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, їх апробація.

Перший розділ «Поняття та ознаки юридичної особи» складається з трьох параграфів. У першому параграфі «Теорії юридичної особи» характеризуються основні концепції юридичних осіб, їх сутність та причини, через які вони не можуть бути використані в сучасних умовах. Аналізуються теорія фікції, теорія персоніфікованого майна (мети), теорія інтересу, теорія посадового і товариського майна, теорія колективної власності, позитивістська, нормативістська, органічна, реалістична теорії.

Відзначається посилення уваги до цієї проблеми та аналізуються сучасні погляди на природу юридичної особи, висловлені у працях Суханова Є.О., Попондопуло В.Ф., Фогельсона Ю.Б., Богданова Є.В, Шевченко Я.М. Сучасні наукові публікації, включаючи монографічні, містять аналіз окремих норм, що забезпечують створення, діяльність юридичних осіб, взаємозв'язки між ними та їх засновниками. Разом з тим, комплексних праць з цієї проблематики немає.

У другому параграфі «Юридична особа в системі суб'єктів права» відзначається різноманітність теоретичних поглядів на систему колективних суб'єктів права. Аналізується зміст поняття «організація». При цьому застосовуються досягнення соціології організацій. Здобувач вважає, що лише частина людських груп є організаціями, в основі яких, на відміну від груп, завжди лежить суб'єктивний фактор - спільний для всіх членів інтерес.

Організація не завжди є колективом. Вона виникає не тоді, коли утворюється колектив, а коли визначається її мета та форма. Форма організації - це спосіб взаємодії зацікавлених в її діяльності осіб (засновників, членів, акціонерів), їх права та обов'язки, внутрішній устрій. Ці найважливіші елементи не залежать від кількості засновників (членів) організації. Організація - це створена для досягнення певної мети форма взаємозв'язку зацікавлених осіб. Об'єднання осіб якраз і свідчить про те, що такий взаємозв'язок відбувся. Юридична особа завжди є організацією, тому що в будь-який момент свого існування вона має визначену мету, заради якої зацікавлені особи об'єднуються у відповідності до відомої всім їм форми цієї організації. Організаційна структура (організаційна єдність) юридичної особи (поділ на підрозділи, посади) є похідною і визначається потребами управління та обраною формою.

Організації створюються для реалізації інтересів засновників та членів і виражаються в суб'єктивних правах та законних інтересах. Аналізується взаємозв'язок прав фізичних і юридичних осіб, рішення Конституційного суду України від 09.02.1999р. про тлумачення ст.58 Конституції України та аналогічне рішення Конституційного суду Російської Федерації. Здобувач вважає, що права юридичних осіб потрібно розглядати в контексті прав людини, оскільки створення юридичної особи є способом реалізації цих прав.

Юридична особа - це організація, чия мета може бути реалізована шляхом безпосередньої участі у цивільних правовідносинах. Її соціальна природа виражається у взаємодії мети і засобів досягнення мети: мета організації визначається засновниками виходячи зі своїх інтересів; засоби її досягнення знаходять вираз в діяльності юридичної особи і залежать від суспільних інтересів, що, в свою чергу, визначаються потребами людей.

Цивільна правосуб'єктність виникає у юридичної особи внаслідок юридичного складу з двох юридичних фактів. Першим з них є волевиявлення засновників. Саме вони визначають мету організації, закріплюють її організаційну структуру, затверджують установчі документи, при необхідності формують майнову базу. Другий юридичний факт - легалізація, тобто офіційне визнання державою. Легалізація може здійснюватися шляхом державної реєстрації, яка є формою попереднього публічного контролю за законністю виникнення юридичної особи. Автор розглядає окремі проблеми, пов'язані з державною реєстрацією, аналізує судову практику. Відзначається необхідність створення єдиної системи реєстраційних органів, перегляду порядку ведення єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, котрий повинен стати єдиним загальним реєстром всіх юридичних осіб.

У третьому параграфі «Ознаки юридичної особи» зазначається, що ознаки юридичної особи - це сукупність обов'язкових та мінімально необхідних внутрішніх характеристик організації, котрі в сукупності є підставою для визнання її юридичною особою. Розглядаються підстави класифікації ознак, викладені у науковій літературі. Автор пропонує виділяти дві групи ознак: соціальні і правові. Перша група характеризує соціальну сутність юридичної особи: 1) похідна природа юридичної особи; 2) організаційно-правова форма; 3) власне найменування. Друга група ознак характеризує юридичну особу як суб'єкт права, її юридичну особистість. Тобто вони характеризують правові якості, якими наділена юридична особа, а саме: 1) майнова відокремленість; 2) самостійність в цивільному обороті. Ці ознаки виникають лише внаслідок офіційного визнання юридичної особи державою.

Далі аналізується кожна з цих ознак. Похідна природа юридичних осіб виражається у тому, що в основі їх створення завжди лежить волевиявлення певних осіб. Засновницьке волевиявлення повинно відповідати встановленим вимогам щодо суб'єкта, змісту і форми. Суб'єктом засновницького волевиявлення може бути дієздатний (за деякими винятками) суб'єкт цивільного права: фізичні, юридичні особи, держава та територіальні громади в особі відповідних органів. При тому, окремі категорії осіб не мають засновницьких прав на створення певних видів юридичних осіб. Особа може бути обмежена в засновницьких правах. Розглядаються правові наслідки недотримання цих обмежень. На думку автора, якщо, незважаючи на обмеження, юридична особа була створена, її установчі документи повинні визнаватися недійсними як такі, що суперечать закону на підставі ст.48 Цивільного кодексу України.

Засновницьке волевиявлення знаходить вираз у формі цивільно-правової угоди або адміністративного акту (в залежності від виду юридичної особи). Воно вчиняється у письмовій формі - закріплюється розпорядчим документом (наказом, розпорядженням, постановою) або виражається в затвердженні статуту. Якщо засновників декілька, їх волевиявлення закріплюється установчим договором. На підставі цього волевиявлення виникають певні правовідносини між юридичною особою та її засновником й іменуються корпоративними. Ознакою цих відносин є залежність юридичної особи від засновника, який має право брати участь в управлінні та/або отримувати частину прибутку від її діяльності. Аналізується правова природа цих відносин. Автор доходить висновку, що такі відносини не можуть відноситись ні до зобов'язальних, ні до речових, а мають особливу природу.

Юридична особа - це організація, створена у передбаченій законом формі. Організаційно-правова форма має декілька ознак. По-перше, це типова модель організації, що визначає її істотні ознаки як суб'єкта права. По-друге, кожна організаційно-правова форма складається з декількох елементів, що є незмінними для даної організаційно-правової форми. По-третє, вона закріплюється нормами права. Таким чином, організаційно-правова форма - це закріплена нормами права модель юридичної особи певного виду, що втілює її істотні ознаки, котрі в сукупності дають уявлення про тип організації (вони ж є елементами організаційно-правової форми юридичної особи): 1) мета; 2) склад засновників; 3) правовий режим майна юридичної особи; 4) організація управління; 5) правовий статус засновників; 6) умови відповідальності юридичної особи.

Далі з'ясовується значення найменування юридичної особи. Відзначається, що в Україні немає єдиного нормативного акту, яким визначено порядок утворення найменування. Аналізується зарубіжний досвід у сфері найменувань.

Майнова відокремленість - це визнана за юридичною особою здатність набувати майно, що буде відокремлене від майна інших осіб, насамперед засновників. Ця ознака характеризує організацію, що вже є юридичною особою, тому автор відносить її до правових ознак. Мати майнові права може лише організація, що вже визнана суб'єктом цивільного права, тобто юридичною особою. Майнова відокремленість юридичної особи полягає, по-перше, у відокремленості від засновника юридичної особи, по-друге, у відокремленості від майна інших осіб. Майно, що закріплюється за юридичною особою, повинно бути відокремлене не лише фізично, але й юридично. Правовою формою відокремлення майна є установчі документи, в яких визначається розмір, порядок формування статутного фонду, джерела формування майна, його правовий режим.

Автор вважає, що у приватно-правових відносинах необхідно відмовитися від права повного господарського відання та права оперативного управління як способах закріплення майна за юридичними особами. У сфері майнових відносин право власності має стати єдиним правовим режимом майна юридичних осіб незалежно від їх виду. Створюючи державне підприємство, держава втрачає право власності на майно, передане підприємству, набуваючи корпоративних прав щодо підприємства. Зміст цих прав аналогічний правам фізичної особи, яка заснувала приватне підприємство. Саме через корпоративні права засновник впливає на діяльність організації. Така конструкція взаємовідносин юридичної особи та її засновника є простою і ефективною. Втрачаючи право власності, він отримує право контролю, яке виражається через управління.

Сутність цивільної правосуб'єктності юридичної особи виражається в її самостійності в цивільному обороті. Умовами самостійності юридичної особи є свобода вибору виду діяльності, незалежність, самостійна відповідальність.

Другий розділ «Проблеми правосуб'єктності юридичних осіб» складається з трьох параграфів. У першому «Правоздатність юридичних осіб» аналізується тенденція розширення меж правоздатності. З'ясовуються поняття мети (цілі) діяльності, виду діяльності та їх значення для юридичної особи. Розглядається проблема визнання недійсними угод, що укладені юридичною особою всупереч встановленим цілям її діяльності (ст.50 Цивільного кодексу України). При розгляді таких справ суд повинен встановлювати чи справді угода прямо суперечить визначеним в законі або установчих документах цілям. При цьому об'єктивних критеріїв «прямої суперечності» в законі немає. На думку автора, доцільно встановлювати різні правові наслідки позастатутних угод в залежності від характеру порушення. Якщо угода суперечить цілям, визначеним в законі, вона є протизаконною, оскільки порушення встановлених цілей є порушенням закону. Такі угоди є нікчемними. Якщо ж угода суперечить цілям, визначеним установчими документами, то вона може бути визнана недійсною, якщо інша сторона знала або повинна була знати про це.

Досліджується момент виникнення і припинення правоздатності юридичної особи. Автор вважає, що правоздатність публічних юридичних осіб (крім тих, що створювалися як приватні) виникає з моменту видання розпорядчого акту про їх створення, а правоздатність приватних - з моменту їх державної реєстрації, що є формою їх визнання з боку держави. В законі необхідно також визначити момент припинення правоздатності. У публічних юридичних осіб вона, на думку дисертанта, повинна припинятися в момент завершення їх ліквідації (реорганізації). У разі реорганізації таким слід вважати день підписання передаточного (розподільчого) акту, за яким майно реорганізованої організації переходить до правонаступника. У разі ліквідації - день затвердження ліквідаційного балансу. Правоздатність приватних юридичних осіб припиняється в момент скасування їх державної реєстрації.

У другому параграфі «Дієздатність юридичних осіб» відзначається, що реалізація правоздатності юридичних осіб здійснюється її органами. З'ясовується правова природа відносин між органом і юридичною особою. Автор вважає, що вони становлять одне ціле, і відносини представництва на них не поширюються. Розглядаються принципи формування та функції вищих, виконавчих органів. Автор аналізує різні способи формування виконавчих органів і відзначає, що їх можна звести до двох. За першим з них, членом виконавчого органу може бути лише дієздатна фізична особа (цієї позиції притримується і вітчизняний законодавець). Другий спосіб передбачає, крім того, можливість формування виконавчих органів окремих видів товариств (насамперед, акціонерних) і з юридичних осіб, від імені яких, в свою чергу, діють їх керівники або уповноважені ними особи. При цьому безумовною перевагою другого варіанту є відповідальність юридичної особи за неналежне виконання обов'язків виконавчим органом, а в окремих випадках також і її представника. Це відповідає інтересам кредиторів товариств. Система органів управління юридичних осіб визначається організаційно-правовою формою і установчими документами. Виділяється декілька типових моделей управління, характерних для різних видів юридичних осіб.

Розглядається питання про наслідки дій, вчинених органом юридичної особи з перевищенням її повноважень. На думку автора, необхідно виділяти два види перевищення. Перший полягає у перевищенні органом повноважень, передбачених законом для юридичних осіб певного виду. Наприклад, якщо правління акціонерного товариства приймає рішення про створення дочірнього підприємства, воно порушує не лише положення статуту, але й ст.41 Закону України «Про господарські товариства», в частині виключної компетенції загальних зборів акціонерів. Другий вид перевищення повноважень відбувається якщо орган вчиняє дозволені законом угоди, але не має права цього робити в силу обмежень, передбачених установчими документами юридичної особи. Отже, у першому випадку йдеться про порушення повноважень визначених законом, в другому - повноважень, визначених установчими документами. Правові наслідки мають бути різними. У першому випадку угода, укладена органом юридичної особи з порушенням повноважень, визначених законом, є недійсною, оскільки не відповідає вимогам закону (ст.48 Цивільного кодексу України). У другому випадку угода може бути визнана недійсною за позовом особи, в інтересах якої встановлено обмеження, але заявник повинен довести, що друга сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження.

Досліджується проблема відповідальності органів за шкоду, заподіяну юридичній особі. Обгрунтовується встановлення особливого виду відповідальності - корпоративної та умов її застосування.

В третьому параграфі «Деліктоздатність юридичної особи» аналізуються засади відповідальності юридичних осіб. З метою забезпечення прав кредиторів необхідно встановити випадки субсидіарної відповідальності за зобов'язання юридичної особи її засновників (керівників) або інших осіб, під чиїм контролем вона перебуває. Контроль потрібно визначати з допомогою об'єктивних та суб'єктивних критеріїв. Об'єктивний - володіння великою часткою в капіталі, що дає відповідну кількість голосів. Суб'єктивний - вплив на рішення, що приймаються органами юридичної особи. Підставою для такої відповідальності є вина засновників у формі умислу або грубої необережності, яка проявляється в ухваленні рішення, виконання якого очевидно могло призвести і призвело до заподіяння шкоди самому товариству, його учасникам або кредиторам. Коли ж заподіяння шкоди стало наслідком нормального господарського ризику, підстав для додаткової відповідальності засновника немає.

Розглядається вина юридичної особи як умова її відповідальності. Вона полягає у вині осіб, які діяли від її імені або в її інтересах на підставі закону або договору.

Третій розділ «Види юридичних осіб» складається з двох параграфів. У першому параграфі «Класифікація юридичних осіб» розглядаються існуючі класифікації юридичних осіб. Дається оцінка запропонованим у проекті Цивільного кодексу України критеріям поділу юридичних осіб на осіб приватного і публічного права, товариства і установи. Вони, на думку автора, потребують уточнення. Оскільки в публічному праві категорія юридичної особи, як правило, не застосовується, пропонується застосовувати термін «публічна (приватна) юридична особа» замість «юридична особа публічного (приватного) права». На думку автора, існує декілька критеріїв їх розмежування. Перший - підстава створення. Приватні створюються на підставі угоди, публічні - на підставі адміністративного акту. Другий - соціальна значимість мети. Публічні юридичні особи мають на меті задоволення публічних інтересів. Їх соціальна значимість виражається тим, що вони засновуються, погоджуються державою або отримують від неї особливий статус. Приватні юридичні особи створюються і діяють в інтересах визначеного кола осіб.

Приватні юридичні особи можуть поділятися на товариства і установи. Критеріями цього є членство і умови зміни мети. Членство характерне для товариств. Мета товариства визначається його членами і може бути змінена в межах, що не суперечать закону. Натомість, мета установи, хоч і визначається засновником, не може бути ним змінена, оскільки установа створюється не в його інтересах, а третіх осіб. Як виняток, якщо здійснення мети установи загрожує суспільним інтересам, така мета може бути змінена відповідним державним органом.

Далі проводиться класифікація юридичних осіб за елементами організаційно-правової форми, і включає поділ юридичних осіб: 1) за метою - підприємницькі і непідприємницькі; 2) за складом засновників - створені одним або декількома засновниками; фізичними чи юридичними особами, державою або змішані; 3) за правовим режимом майна - власники і невласники; 4) за організацією управління - три-, дво-, одноланкова структура органів; 5) за правами та обов'язками засновників - засновники мають речові або корпоративні права; 6) за умовами відповідальності -несуть відповідальність всім або частиною свого майна. Конкретний зміст кожного елементу в сукупності характеризує лише одну організаційно-правову форму юридичної особи.

У другому параграфі «Організаційно-правові форми юридичних осіб» характеризується система юридичних осіб, закріплена вітчизняним законодавством. Визначаються організаційно-правові форми підприєм-ницьких юридичних осіб: підприємств (в тому числі господарських товариств), об'єднань підприємств, виробничих кооперативів. Розглядається проблема застосування терміну «підприємство» в Україні. Автор вважає, що відмовлятися від цього терміну в значенні суб'єкта права недоцільно, оскільки немає іншого рівноцінного йому відповідника. Аналізуються організаційно-правові форми господарських товариств. Відзначаються проблеми правового статусу об'єднань підприємств, фондових та товарних бірж, торгово-промислових палат. Пропонується закріпити єдину організаційно-правову форму непідприємницької юридичної особи - асоціації підприємців. Розглядаються організаційно-правові форми непідприємницьких юридичних осіб - об'єднань громадян, споживчих товариств, установ.

Завершується параграф з'ясуванням правового статусу органів державного управління. Відзначається, що вони мають для держави те саме значення, що й органи для юридичної особи. Вони не мають власних інтересів, відмінних від інтересів держави. Органи державного управління покликані виконувати певні державні функції, а тому є суб'єктами публічних правовідносин. Їх участь в цивільних правовідносинах епізодична, обумовлена реалізацією покладених на них державою завдань. В тих випадках, коли органи державного управління беруть участь в таких правовідносинах, вони лише прирівнюються до юридичних осіб, але не є такими. Їх підпорядковують загальним правилам з метою спрощення правового регулювання цивільного обігу.

У висновках, що завершують роботу, автор наводить основні теоретичні висновки, що розкривають соціальну і правову природу юридичної особи та формулює пропозиції до законодавства. Найбільш важливі серед них наступні:

1. Розмежувати правові наслідки угод, укладених органами юридичної особи з перевищенням повноважень. Для цього доповнити Цивільний кодекс України ст.50-1 «Недійсність угоди, укладеної органом юридичної особи з перевищенням повноважень» наступного змісту: «Угода, укладена органом юридичної особи з перевищенням повноважень, визначених законом, є недійсною. Угода, укладена органом юридичної особи з перевищенням повноважень, обмеженими установчими документами, може бути визнана недійсною, якщо інша сторона знала або повинна була знати про такі обмеження».

2. Доповнити ст.10 Цивільного кодексу України словами «засновувати юридичні особи».

3. Доповнити ст.26 Цивільного кодексу України ч.3 наступного змісту: «Правоздатність юридичної особи припиняється в момент скасування її державної реєстрації. У випадках, передбачених законом, правоздатність юридичної особи припиняється в момент завершення її ліквідації (реорганізації).» У зв'язку з цим п.4 ст.34 Закону «Про підприємства в Україні» скасувати.

4. У ч.2 ст.32 Цивільного кодексу України слова «чи установчими документами юридичної особи» виключити.

5. Ч.1 ст.50 Цивільного кодексу України викласти у новій редакції: «Недійсною є угода юридичної особи, що суперечить її цілям, передбаченим законом. Угода юридичної особи, що суперечить її цілям, передбаченим установчими документами, може бути визнана недійсною, якщо інша сторона в момент укладення угоди знала або повинна була про це знати».

6. Ст.441 Цивільного кодексу України викласти у новій редакції: «Юридична особа зобов'язана відшкодувати шкоду, заподіяну з вини осіб, які діяли від її імені або в її інтересах на підставі закону або договору».

7. Встановити підстави для додаткової відповідальності засновника за зобов'язання залежної юридичної особи. Для цього доповнити Цивільний кодекс України статтею 32-1 наступного змісту «Стаття. 32-1. Залежні юридичні особи.

Залежна юридична особа - це юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, діяльність котрої прямо чи опосередковано визначається іншою юридичною або фізичною особою в силу переважної кількості її голосів у вищому органі, або як керівником виконавчого органу.

Дочірнє підприємство - вид залежної юридичної особи, єдиним учасником якої є інше підприємство.

Особа, яка контролює залежну юридичну особу, може бути притягнута до субсидіарної відповідальності за її зобов'язаннями, якщо вона знала або повинна була знати, що виконання її обов'язкового рішення призведе чи може призвести до заподіяння шкоди третім особам.»

8. Врегулювати умови та порядок притягнення до відповідальності перед товариством її органів. Для цього доповнити ч.3 ст.23 закону «Про господарські товариства» нормою наступного змісту: «Посадові особи органів управління господарських товариств на вимогу товариства, учасників (акціонерів), які володіють не менше, ніж 10% голосів, голови ревізійної комісії, спостережної ради, ліквідатора, прокурора зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну товариству невиконанням (неналежним виконанням) своїх обов'язків, визначених законом, установчими документами, контрактом або рішеннями вищого органу товариства. Порядок відшкодування шкоди визначається цивільним законодавством.» Така норма повинна встановлювати загальний порядок відповідальності органів юридичних осіб і повинна бути закріплена в Цивільному кодексі України.

9. Закріпити організаційно-правову форму непідприємницького об'єднання - асоціації підприємців, доповнивши закон України «Про підприємництво» статтею 2-1 наступного змісту: «З метою координації, управління та створення сприятливих умов для розвитку підприємницької діяльності, захисту спільних інтересів суб'єкти підприємницької діяльності можуть об'єднуватися в асоціації. Асоціація підприємців є неприбутковою організацією. Порядок створення асоціації підприємців визначається законом». Після цього внести відповідні зміни до законів «Про товарну біржу», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про торгово-промислові палати», визначивши їх організаційно-правову форму як асоціацію підприємців.

Врахування запропонованих висновків і пропозицій, на думку автора, дозволить усунути окремі недоліки діючого законодавства, що регулює створення та діяльність юридичних осіб в Україні.

Література

1. Грущинський І.М., Кравчук В.М., Пограничний Є.П. Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності. Науково-практичний посібник. - Львів: Престиж-Інформ, 2000. - 268с.

2. Кравчук В.М. Поняття юридичної особи в сучасних умовах // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. Збірник наукових статей. - Львів, - 1997. - Вип.5. - С.125 - 132.

3. Кравчук В.М. Поняття організаційно-правової форми підприємства // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства. Збірник наукових статей викладачів юридичного факультету Прикарпатського університету ім.В.Стефаника. - Івано-Франківськ. - 1998, № 1. - С.74- 83.

4. Кравчук В.М. Визначення сфери застосування інституту юридичної особи // Право України. - 1998. - №4. - С.74 - 77.

5. Кравчук В.М. Засновник - підприємство: сутність взаємовідносин // Право України. - 1998. - №8. - С. 103 - 108.

6. Кравчук В.М. Сутнісні ознаки юридичної особи // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1999. - № 7. -С.30-32.

7. Кравчук В.М. Органи юридичних осіб: порівняльна характеристика європейського і українського законодавства // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1999. - № 8. - С. 30 - 34.

8. Кравчук В.М. Правові ознаки юридичної особи // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1999. - № 9. - С.11 - 13.

9. Кравчук В.М., Красовська А.В. Право на вихід з господарського товариства // Предпринимательство, хозяйство и право. -1999. - №9. - С.39 - 41.

10. Кравчук В.М., Красовська А.В. Відступлення частки в статутному фонді господарського товариства // Предпринимательство, хозяйство, право. - 1999. - № 10. - С.53 - 55.

11. Кравчук В.М., Красовська А.В. Виключення учасників з господарських товариств // Предпринимательство, хозяйство, право. - 1999. - № 11. - С.52 - 54.

12. Кравчук В.М. Про правоздатність юридичних осіб: окремі питання // Право України. - 1999. - № 11. - С.16 - 19.

13. Кравчук В.М., Красовська А.В. Звернення стягнення на частку в статутному фонді господарського товариства // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1999. - № 12. - С.40 - 43.

14. Кравчук В.М. Зміна власника приватного підприємства // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 1. - С.50 - 53.

15. Кравчук В.М. Правові наслідки смерті (реорганізації) учасника господарського товариства // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - №2.- С.64 -67.

Размещено на Allbest.ru