Конституційне право на життя людини і громадянина та забезпечення його реалізації органами внутрішніх справ

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Домбровська Оксана Валентинівна

УДК 342.70+351.74

Конституційне право на життя людини і громадянина

та забезпечення його реалізації органами внутрішніх справ

Спеціальність: 12.00.02 - конституційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ України, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник

кандидат юридичних наук, професор Олійник Анатолій Юхимович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри загальноюридичних дисциплін.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Георгіца Аурел Зіновійович, Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича, завідувач кафедри міжнародного права і порівняльного правознавства.

кандидат юридичних наук, доцент Кравченко Віктор Віталійович, Університет економіки та права “Крок”, завідувач кафедри конституційного та адміністративного права

Провідна

установа Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України, м. Харків

Захист відбудеться 29 вересня 2005 р. о 17.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.009.01 в Національній академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, м. Київ, пл. Солом'янська, 1).

Автореферат розісланий 25 серпня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Б. Горова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Фундаментальним правом, яке зумовлено єством людини, котре не може змінити жодне суспільство, є право людини на життя. За шкалою соціальних цінностей життя є найбільш пріоритетним благом у світі. Конституційне право на життя проголошено Основним Законом України у ст. 27 “кожна людина має невід'ємне право на життя” та гарантується забороною протиправного позбавлення життя. Як об'єкт юридичної охорони життя людини закріплено Конституцією України вперше. Жодна з попередніх конституцій та інших законів в минулому цього права не містили. Тому виникає багато питань, пов'язаних з реалізацією суб'єктивного права людини на життя, які потребують детального правового регулювання. Зокрема, до них належать проблеми юридичних меж життя, гарантій забезпечення права на життя людини і громадянина, визначення нових складів злочинів, пов'язаних зі зловживанням сучасної медицини, наприклад, примусове донорство, евтаназія та багато інших питань. У цьому зв'язку одним із важливих завдань правової науки нині стає створення необхідної для розвитку науки теоретичної бази, тобто розробка чітких критеріїв та юридичних визначень основних понять, численних та об'ємних, пов'язаних з поняттям “життя”. Глобальний та комплексний характер даного завдання висуває його як актуальну проблему всієї системи наук про людину.

Важливим напрямком дослідження проблеми права людини на життя є її вивчення крізь призму діяльності владних органів, зокрема органів внутрішніх справ, чия робота безпосередньо впливає на стан реалізації даного права. Конституційне закріплення права на життя людини і громадянина викликало необхідність розробки механізму забезпечення і реалізації цього права, важливу роль в якому відіграють саме органи внутрішніх справ.

Право на життя належить до групи громадянських прав, тому його слід розглядати у поєднанні з іншими правами цієї групи. Проблемами громадянських прав займалися О. Горова, А. Колодій, П. Михайлов, А. Олійник, К. Толкачев, А. Хабібулін. Що стосується гарантій забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина, то цю проблему розробляли М. Вітрук, Л. Воєводін, М. Гуренко, П. Недбайло, П. Рабінович, В. Скобєлкін, Ю. Тодика.

Стосовно наукових праць на тему правового регулювання життя людини, то тут слід зазначити, що певний інтерес, правда, дещо однобічний залежно від репрезентованої галузі, вітчизняних вчених-юристів з цього питання існував давно. Наприклад, наука кримінального права, захищаючи життя людини від різних посягань, встановлювала ознаки та умови, за якими визначалися межі життя. У цьому зв'язку необхідно назвати таких вчених, як: М. Бажанов, С. Бородін, О. Кистяківський, В. Сташис, М. Таганцев, Н. Ярмиш тощо.

Державознавці також зверталися до питань, пов'язаних з категорією людського життя. Серед вчених, що досліджували цей бік питання, відмітимо В. Вожка, П. Новгородцева, І. Покровського. Багато вчених розглядали право на життя в аспекті проблеми смертної кари, але дослідження проводилися в основному в плані загальної дискусії: “за” чи “проти” смертної кари. Про це свідчать, насамперед, низка робіт під загальною редакцією Г. Келіної, праці О. Кистяківського, О. Лавріна, Т. Свиди тощо. Все частіше з'являються роботи, де “право на смерть” розглядається як реалізація права на життя. Серед них можна назвати праці М. Ковальова, Л. Коновалової, І. Мадояна. Зазначені автори розглядають проблеми евтаназії в аспекті права людини розпоряджатися своїм життям.

Що стосується забезпечення прав органами внутрішніх справ, то цим питанням займалися С. Гусарєв, П. Михайлов, А. Олійник, К. Толкачев. Вони розглядали особливості забезпечення органами внутрішніх справ реалізації прав людини і громадянина, не акцентуючи увагу саме на праві на життя.

Як бачимо, окремі положення права на життя вивчалися та вивчаються правовою наукою. Але в цілому слід зазначити, що на сьогоднішній день комплексної чіткої теоретичної концепції безпосередньо конституційного права на життя людини і громадянина не розроблено. Фундаментальних досліджень щодо забезпечення цього права органами внутрішніх справ не існує.

Актуальність цієї роботи визначається також практичною необхідністю вдосконалення національного законодавства у сфері забезпечення конституційного права на життя людини і громадянина, у тому числі і законодавства, яке регламентує діяльність органів внутрішніх справ по забезпеченню зазначеного права.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах напрямку “Міліція і права людини в Україні”, п. 6 Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр. (затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635). Обрана тема дослідження узгоджується з планами науково-дослідних робіт, тематичними планами Національної академії внутрішніх справ України, обговорена і схвалена на засіданні Вченої ради НАВСУ (протокол № 10 від 4 липня 2001 р.).

Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз теоретичних та практичних проблем реалізації конституційного права на життя людини і громадянина та його забезпечення органами внутрішніх справ з метою розробки науково обґрунтованих пропозицій, рекомендацій щодо удосконалення чинного законодавства у сфері охорони та захисту даного права.

Для досягнення цієї мети автор намагається вирішити такі головні завдання:

1. З огляду на практичну відсутність юридичних визначень, на основі уявлень вчених, враховуючи сучасні досягнення юридичної науки, визначити правове поняття життя, його межі, фази, що гідні державного захисту.

2. В результаті узагальнення наукових праць та порівняльного аналізу визначити загальні та особливі риси права на життя.

3. Сформулювати поняття та основні елементи конституційного права на життя: суб'єкт, об'єкт та зміст.

4. Розглянути випадки, за яких можливе втручання в право на життя, оцінити їх з конституційних позицій та сформулювати пропозиції щодо попередження незаконних довільних втручань у конституційне право на життя.

5. Визначити особливості соціально-юридичного механізму реалізації права на життя людини і громадянина, а також систему його гарантій.

6. Дослідити зміст діяльності органів внутрішніх справ щодо створення сприятливих умов, охорони та захисту конституційного права на життя людини і громадянина.

7. Підготовити практичні рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення компетенції, форм та методів органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації права на життя людини і громадянина в Україні.

Об'єктом дисертаційного дослідження є система закономірностей, зв'язків та відносин між державою та особою, які виникають у сфері реалізації громадянських конституційних прав.

Предметом даного дослідження є правове регулювання конституційного права на життя людини і громадянина та діяльність органів внутрішніх справ по забезпеченню його реалізації, правові проблеми поняття, змісту та гарантій реалізації зазначеного права. конституційне право життя захист

Методи дослідження. Для досягнення зазначеної мети та поставлених завдань при проведенні даного наукового дослідження використовувалася сукупність методів, які здатні забезпечити отримання об'єктивних достовірних результатів з цієї проблематики, зокрема:

- філософські методи: діалектичний метод пізнання використовувався протягом усього процесу дисертаційного дослідження і дозволив проаналізувати тенденції розвитку конституційного права людини на життя; за допомогою історичного методу з'ясовано загальні та окремі закономірності виникнення, становлення та еволюції права на життя у вітчизняній та зарубіжній політико-правовій думці; формально-логічний метод використовувався для формулювання загальних понять, що забезпечують розкриття змісту конституційного права на життя людини і громадянина та забезпечення його реалізації органами внутрішніх справ;

- загальнонаукові методи: системно-функціональний підхід дозволив визначити місце і роль органів внутрішніх справ в соціально-юридичному механізмі забезпечення конституційного права на життя людини і громадянина; методи дедукції та індукції використовувалися для встановлення спільних та відмітних ознак конституційного права на життя та громадянських прав і свобод; використовуючи методи моделювання та прогнозування, зроблена спроба розробити пропозиції щодо удосконалення національного законодавства України в сфері забезпечення права на життя органами внутрішніх справ;

- спеціально-наукові методи: порівняльно-правовий метод застосовано при дослідженні відповідності Конституції та законодавства України положенням міжнародно-правових актів, що стосуються закріплення права на життя; метод тлумачення права - для з'ясування змісту правових норм чинного законодавства, які регулюють процес реалізації конституційного права на життя та його забезпечення органами внутрішніх справ.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у спробі вперше в умовах існування незалежної України провести комплексне наукове дослідження головного, фундаментального конституційного права - права людини на життя, що є передумовою всіх прав. У дослідженні представлено аналіз змісту даного права, уточнені визначення та основні поняття, необхідні для розкриття суті конституційного права на життя людини і громадянина, визначені особливості соціально-юридичного механізму його реалізації та система гарантій, з'ясований зміст діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації права на життя, обґрунтовані основні шляхи та напрями удосконалення цієї діяльності.

У ході дослідження були сформульовані та обґрунтовані нові теоретичні положення, практичні висновки, пропозиції та рекомендації:

1. Зроблено висновок про те, що життя людини повинне захищатися правом як закінчена біосоціальна єдність. З цих позицій розкрито поняття життя, як складного явища, що, з одного боку, є постійною та безперервно функціонуючою взаємодією біологічних явищ в процесі розвитку організму, а з іншого боку, - формою існування людини в суспільстві у певному часовому проміжку, що знаходиться під охороною закону.

2. Сформульовано дефініцію поняття конституційного права на життя людини і громадянина. Це належна від народження, юридично закріплена, гарантована державою сукупність певних можливостей, об'єктивно зумовлених досягнутим рівнем розвитку людства, загальних та рівних для всіх, необхідних для користування та розпорядження таким соціальним благом, як життя.

3. Виявлено та систематизовано загальні та спеціальні ознаки конституційного права на життя людини і громадянина, розкрито їх сутність. До загальних ознак права на життя людини і громадянина належать: значущість права на життя, його постійний характер, фундаментальність, універсальність, висока ступінь захищеності, позбавлення економічного змісту. Особливими ознаками права на життя є: 1) наявність специфічного об'єкту; 2) невід'ємність; 3) пріоритетність; 4) комплексний характер; 5) особливий механізм реалізації; 6) первинність; 7) недопущення правонаступництва; 8) неоновлюваність; 9) сталість; 10) всезагальність; 11) індивідуальний характер.

4. Запропоновано зміст конституційного права на життя людини і громадянина, який включає в себе чотири можливості уповноваженого суб'єкта, а саме: по-перше, можливість певної поведінки носія права на життя, тобто уповноважена особа, існуючи у часі і просторі, може самостійно обирати законні засоби, шляхи та способи задоволення своїх потреб, якщо при цьому не порушується право на життя інших осіб; по-друге, можливість вимагати належної поведінки від зобов'язаної сторони, тобто від всіх інших суб'єктів, які оточують носія даного права (гарантії від свавільного позбавлення життя людини, забезпечення максимально безпечних та сприятливих умов, що виключають ризик позбавлення життя тощо); по-третє, можливість звернення до авторитету та сили держави за необхідності захисту порушеного права чи відшкодування збитків при посяганні на життя, а також можливість людини захищати своє життя і здоров'я, життя та здоров'я інших людей від протиправних посягань; по-четверте, можливість користування таким соціальним благом як життя та вільне розпорядження ним, яке можна охарактеризувати як можливість добровільного прийняття особою рішення про поставлення свого життя в небезпечне становище, вільний вибір форм ризику, а також можливість вирішувати питання про припинення життя.

5. Обґрунтовано необхідність доповнення Кримінального кодексу України статтею, яка передбачає відповідальність за примушення жінки до вчинення аборту, що спричинило тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої.

6. Запропоновано внести зміни до ст. 27 Конституції України, яка повинна мати такий вигляд: “Кожна людина має невід'ємне право на життя. Обов'язок держави - захищати та охороняти життя людини. В Україні не допускається покарання у вигляді смертної кари. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань”.

7. Обґрунтовано внесення змін до п. 4 ст. 15 Закону України “Про міліцію”: “працівники міліції як крайній захід мають право застосовувати вогнепальну зброю для затримання особи, яку застали при вчиненні злочину насильницького характеру і яка намагається втекти”.

8. Здійснено спробу обґрунтування доцільності легалізації пасивної евтаназії, яку слід розглядати не як необхідність, обов'язок лікаря припинити заходи щодо підтримання життя, а як право пацієнта вирішувати питання власного життя, реалізовувати право на відмову від лікування.

9. Зроблено висновок про те, що потребують законодавчого врегулювання питання біомедичних технологій, які торкаються права людини на життя, зокрема, це стосується відсутності юридичної заборони створення химер (людино-тварин), імплементації людського ембріону, що піддався експерименту, чи ембріону тварини в організм жінки. Запропоновано встановити законодавчу заборону виробництва ембріонів спеціально для комерційних, дослідницьких та виробничих цілей.

10. Сформульовано поняття системи гарантій конституційного права на життя людини і громадянина, які розглядаються як загальні (для всіх прав людини) та спеціальні гарантії по відношенню до права на життя.

11. Зроблено висновок про те, що забезпечення реалізації права на життя людини і громадянина органами внутрішніх справ - це, з одного боку, діяльність співробітників структурних підрозділів органів внутрішніх справ з метою створення оптимальних умов для повного та безперешкодного користування таким соціальним благом, як життя, яка полягає як у здійсненні активних дій, так і в обов'язку утримуватися від таких дій, що можуть негативно вплинути на реалізацію права на життя. З іншого боку, - це сам результат цієї діяльності, тобто фактична реалізація права на життя.

12. Запропоновано удосконалення компетенції, форм та методів діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення права на життя людини і громадянина за такими напрямками: вдосконалення правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права на життя людини і громадянина; вдосконалення структурно-організаційної системи; розробка нових форм і методів діяльності; приведення у відповідність вимогам сучасності головних напрямів діяльності; підвищення авторитету органів внутрішніх справ та посилення взаємодії з населенням (гласність діяльності); вдосконалення роботи з кадрами; вдосконалення психологічного забезпечення; вдосконалення міжнародного співробітництва.

Практичне значення одержаних результатів. Дане дослідження охоплює здебільшого теоретичний аспект конституційного права на життя людини і громадянина в Україні. Однак його переважно теоретична спрямованість не означає відірваності від практики. Одержані результати дослідження можуть широко використовуватися:

1. У нормотворчій діяльності - теоретичні розробки можуть бути використані для вдосконалення системи законодавчих, підзаконних та відомчих нормативно-правових актів, що регулюють діяльність органів внутрішніх справ у забезпеченні реалізації права на життя. З огляду на значущість цього фундаментального права вбачається доцільним регулювати дане право спеціальним законом про охорону життя. Відповідні рекомендації наводяться автором під час дослідження.

2. У правозастосовчій роботі - результати цього дослідження сприятимуть практичному забезпеченню права на життя людини в Україні, особливо в діяльності органів внутрішніх справ.

3. У науково-дослідній сфері - окреслено найголовніші напрямки для майбутнього вивчення права на життя. До них, на погляд автора, належать можливості використання людського плоду для наукових досліджень, клонування людини, насильницьке донорство.

4. У навчальному процесі - матеріали дослідження можуть бути використані для викладання дисциплін та підготовки відповідних підручників, навчальних посібників, курсів лекцій з конституційного, кримінального, цивільного права, адміністративного та інших галузей національного права, а також у науково-дослідній роботі слухачів та студентів юридичних вузів і факультетів.

5. У виховній роботі - результати дослідження можуть бути використані для профілактичної роботи серед співробітників органів внутрішніх справ, всього населення України з підвищення рівня їх правової культури та правової свідомості.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні розробки, висновки та пропозиції в межах питань, що досліджувались були апробовані під час участі у: VIII регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 2002 р.); Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (Хмельницький, 2002 р.; тези опубліковані); Міжнародній науковій конференції “Методологічні проблеми правової науки” (Харків, 2002 р.; тези опубліковані); науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених “Актуальні проблеми права 2003” (Київ, 2003 р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (Хмельницький, 2003 р.; тези опубліковані); Х регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (Київ, 2004 р.); Всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (Київ, 2004 р.; тези опубліковані); науково-практичній конференції “Кримінально-правова охорона життя та здоров'я особи: теоретичні та прикладні проблеми” (Харків, 2004 р.; тези опубліковані).

Результати дисертаційного дослідження обговорювалися та позитивно оцінені на засіданнях кафедри конституційного права Національної академії внутрішніх справ України.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені у 9-ти наукових статтях, з яких 4 опубліковані в спеціальних виданнях, що визнані ВАК України як фахові з юридичних наук.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, які об'єднують дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (362 найменувань), додатку. Повний обсяг дисертації становить 236 сторінок, з яких основний зміст - 204 сторінки та додаток на 1 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, висвітлюється ступінь вивчення теми, вказується на зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета, завдання, об'єкт та предмет дослідження, розкриваються методологічні основи дослідження, формулюються основні положення, що виносяться на захист, характеризуються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, а також зазначаються апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 “Поняття, ознаки та зміст конституційного права на життя людини і громадянина” складається з трьох підрозділів, висновків до розділу, в яких визначено правове поняття життя, його межі, фази, що гідні державного захисту, аналізується генезис конституційного права на життя людини і громадянина, сформульовані поняття та основні елементи, а також загальні та особливі риси даного права.

У підрозділі 1.1. “Історико-правові аспекти розвитку конституційного права на життя людини і громадянина” на основі аналізу осмислені теоретичні положення вчених-мислителів щодо зародження та розвитку самої ідеї конституційного права на життя людини і громадянина.

Корені сучасних знань про право людини на життя міститься в ідеях стародавніх мислителів: Платона, Аристотеля, Сократа, які в подальшому розвивались у філософсько-правових роздумах Г. Гроцiя, Дж. Локка, Ш. Монтеск'є, Ж. Руссо тощо.

Включення права на життя в Конституцію України лише в 1996 році можна пояснити рядом причин. По-перше, довгий час ми жили в закритому суспільстві, де суспільні інтереси превалювали над особистими. Доки вищою цінністю нашої держави була не окрема людина, а якісь колективні права, недоречно було піднімати питання про цінність окремого людського життя, його охорону та захист. По-друге, розвиток науки, особливо зростання біомедичних досліджень, пов'язаних, зокрема, з трансплантацією органів, розвитком сучасної реаніматології тощо, висуває вимоги належного правового регулювання у цій сфері.

Аналіз наукової спадщини зарубіжних та вітчизняних мислителів, філософів, учених як давнини, так і сучасності дав змогу розробити пропозиції щодо вдосконалення конституційного закріплення права на життя людини і громадянина, зокрема ст. 27 Конституції України.

У підрозділі 1.2. “Поняття та ознаки конституційного права на життя людини і громадянина” сприйнята спроба наукового аналізу конституційного права на життя людини і громадянина, визначаються його об'єкт, суб'єкт, а також загальні та особливі ознаки.

Аналіз місця конституційного права на життя людини і громадянина в системі громадянських прав дозволив дати авторське визначення даного права.

Об'єктом конституційного права на життя є саме життя людини. Суб'єктом даного права є будь-яка людина як біологічна істота, що підтверджується мовною конструкцією “кожна людина має право на життя”.

Враховуючи існуючі основні наукові підходи до питання ознак конституційних прав і свобод в цілому та громадянських прав зокрема, автор пропонує ознаки права на життя умовно поділити на загальні (характерні всім громадянським правам та свободам людини і громадянина) та особливі (притаманні лише конституційному праву на життя).

Підрозділ “1.3. Зміст та характеристика елементів змісту конституційного права на життя людини і громадянина” присвячений розгляду та аналізу складових елементів конституційного права на життя людини і громадянина, проблеми юридичних меж життя.

Автором доведено, що зміст конституційного права на життя людини і громадянина включає в себе чотири можливості уповноваженого суб'єкта: право-поведінку, право-вимогу, право-претензію та право-користування.

Зміст поняття життя висуває проблеми його юридичних меж, тобто початок та кінець життя. Автором обґрунтовано, що початком виникнення права на життя людини є момент відділення живонародженої та життєздатної дитини від організму матері, а моментом закінчення існування людини у просторі є біологічна смерть, тобто повна і незворотна втрата всіх функцій мозку.

Дисертант доводить необхідність прийняття спеціального закону у галузі генної інженерії, де слід встановити заборону виробництва ембріонів спеціально для комерційних, дослідницьких та виробничих цілей, створення химер (людино-тварин), імплементації людського ембріона, що піддався експерименту, чи ембріона тварини в організм жінки тощо.

Розділ 2 “Гарантії реалізації конституційного права на життя людини і громадянина” складається з трьох підрозділів, висновків до розділу, в яких розкривається соціально-юридичний механізм реалізації, загальносоціальні та юридичні гарантії конституційного права на життя людини і громадянина.

У підрозділі 2.1. “Соціально-юридичний механізм реалізації конституційного права на життя людини і громадянина” зазначається, що соціально-юридичний механізм реалізації конституційного права на життя людини і громадянина - це єдність соціальних та юридичних чинників, що створюють сприятливі умови для здійснення цього права та забезпечують можливість його ефективного захисту, у поєднанні з правореалізуючою діяльністю самого суб'єкта права. Тобто в його структурі виділяється внутрішній та зовнішній бік.

Зовнішній бік механізму реалізації права на життя - це функціонування системи взаємопов'язаних загальносоціальних та юридичних гарантій його забезпечення, а внутрішній є правомірною діяльністю самої особи з метою здійснення права на життя.

Дисертантом розглянуто відмінності в стадіях реалізації окремих елементів конституційного права на життя людини і громадянина.

Ступінь ефективності процесу реалізації права на життя людини і громадянина визначається комплексом соціально-юридичних факторів, які, залежно від свого характеру (позитивного чи негативного), сприяють чи перешкоджають йому. Як чинники, що позитивно впливають на процес реалізації досліджуваного права, виступають його гарантії. Дисертант розглядає загальні та спеціальні гарантії як співвідношення загального та часткового по відношенню до права на життя.

У підрозділі 2.2. “Загальносоціальні гарантії конституційного права на життя людини і громадянина” аналізуються загальні та спеціальні соціально-економічні, політичні, ідеологічні, духовні, в т.ч. релігійні, організаційні гарантії конституційного права людини на життя.

Загальні соціально-економічні, політичні, ідеологічні, духовні, в т.ч. релігійні, організаційні гарантії притаманні всім правам та свободам, а спеціальні - конституційному праву на життя. До спеціальних економічно-соціальних гарантій конституційного права на життя людини і громадянина відносяться: рівень соціально-економічного розвитку суспільства, принципи соціальної політики, що проводиться державою; рівень загальнокримінальної злочинності; комплекс заходів, що застосовуються державою з метою створення максимально можливих сприятливих умов реалізації даного права. Спеціальною політичною гарантією конституційного права на життя можна визнати законодавчу заборону легалізації та діяльності легалізованих об'єднань громадян, що мають на меті зміну шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі зміну територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини. Спеціальними ідеологічними гарантіями права на життя виступають пануючі в суспільстві гуманітарні та етичні погляди, моральні норми, що проголошують недоторканність людського життя. Особлива роль в реалізації права на життя належить духовним гарантіям. Ціннісні установки, що формуються у свідомості більшості людей, щодо вирішення питань життя та смерті (проблеми смертної кари, абортів, евтаназії, клонування тощо), перебувають під впливом суспільної свідомості. Серед духовних гарантій автор виділяє релігійні гарантії, які проголошують принцип поваги до життя, заборону втручання людини в хід життєвого циклу, створеного Богом.

Організаційні гарантії пронизують всю систему гарантій права на життя людини і громадянина, не розчиняючись у ній, а виступаючи універсальною передумовою ефективності цієї системи.

Підрозділ 2.3. “Юридичні гарантії конституційного права на життя людини і громадянина” розкриває сутність та систему юридичних гарантій аналізованого права.

Юридичні гарантії розглядаються, з одного боку, як система юридичних умов (засобів, способів), що визначається конституційно-правовими та міжнародно-правовими нормами та забезпечує здійснення права на життя на всіх стадіях його реалізації. А з іншого боку - це діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, політичних партій і громадських організацій, засобів масової інформації, посадових осіб, міжнародних правозахисних організацій щодо охорони та захисту права на життя, відновлення його в разі порушення та притягнення винних до відповідальності.

Юридичні гарантії права людини і громадянина на життя взаємопов'язані та являють собою єдину систему, яка складається з міжнародно-правових та конституційних гарантій, що є основою для всіх інших юридичних гарантій, до яких належать: кримінально-правові, кримінально-процесуальні, цивільно-правові, цивільно-процесуальні, адміністративно-правові та кримінально-виконавчі умови і засоби.

Розділ 3 “Забезпечення органами внутрішніх справ реалізації конституційного права на життя людини і громадянина” складається з трьох підрозділів, висновків до розділу, в яких проаналізовано нормативні джерела, які регулюють діяльність органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації досліджуваного права, визначені форми та методи діяльності по створенню сприятливих умов, охороні та захисту конституційного права на життя людини і громадянина, запропоновано удосконалення компетенції, форм та методів цієї діяльності.

Підрозділ 3.1. “Нормативно-правове регулювання діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права на життя людини і громадянина” охоплює аналіз широкого кола нормативно-правових актів, що регулюють діяльність органів внутрішніх справ по створенню сприятливих умов, охороні та захисту конституційного права на життя людини і громадянина.

Предметом правового регулювання у сфері забезпечення органами внутрішніх справ права на життя людини і громадянина виступають такі групи суспільних відносин: а) відносини, що виникають всередині підрозділів органів внутрішніх справ у зв'язку з виконанням ними своїх функцій щодо створення сприятливих умов для реалізації права на життя, його охорони та захисту; б) відносини, які складаються між органами внутрішніх справ та іншими суб'єктами забезпечення права на життя; в) відносини, що складаються безпосередньо між структурними підрозділами органів внутрішніх справ та особою, яка є носієм права на життя.

Дисертантом обґрунтовується необхідність прийняття спеціального закону про охорону життя, метою якого має бути встановлення правових засад державної політики в сфері забезпечення безпечних умов життя людини.

У підрозділі 3.2. “Зміст діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації конституційного права на життя людини і громадянина” визначено компетенцію, форми та методи діяльності органів внутрішніх справ по створенню сприятливих умов, охороні та захисту конституційного права на життя людини і громадянина.

З правової точки зору в діяльності органів внутрішніх справ можна виділити такі основні напрямки роботи: адміністративна, профілактична, оперативно-розшукова, кримінально-процесуальна, виконавча та охоронна діяльність. Саме сукупність цих напрямків діяльності і зумовлює специфіку форм та методів їх роботи.

Форма діяльності підрозділів органів внутрішніх справ щодо забезпечення реалізації права на життя людини і громадянина - це сукупність однорідних, конкретних за своїм характером та правовою природою дій (адміністративних, розшукових, організаційних тощо), що мають об'єктивне зовнішнє вираження та здійснюються в межах Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів, за допомогою яких здійснюється практичне виконання завдань органами внутрішніх справ та їх структурними підрозділами зі створення сприятливих умов для реалізації права на життя, його охорони та захисту. В основі цих дій знаходиться виконання належним чином повноважень всіма підрозділами органів внутрішніх справ з метою забезпечення реалізації права на життя.

Дисертант вважає, що всю сукупність методів, які використовуються у сфері реалізації прав та свобод людини і громадянина, можна поділити на: загальні (універсальні), які притаманні всім органам державного управління (переконання та примус); спеціальні, що використовують всі структурні підрозділи органів внутрішніх справ (створення умов для реалізації громадянами своїх прав, профілактика порушень прав людини, припинення порушень, поновлення порушених прав, притягнення до юридичної відповідальності порушників прав). Серед спеціальних методів можна виділити конкретні методи діяльності органів внутрішніх справ у сфері реалізації конституційного права на життя людини і громадянина.

У підрозділі 3.3. “Удосконалення компетенції, форм та методів діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення конституційного права на життя людини і громадянина” розглянуто основні шляхи вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення конституційного права на життя людини і громадянина.

Удосконалення діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення права на життя передбачає як створення необхідних умов для реалізації громадянами свого права, так і ефективне припинення зловживань цим правом. Органи внутрішніх справ (як і все суспільство) переживають глибоку кризу, але всі ці кризові явища ще підсилюються надмірною перевантаженістю цих органів, пов'язаною з виконанням багатьох функцій, які безпосередньо не пов'язані з охороною та захистом прав людини і громадянина, інтересів держави та суспільства.

Дисертантом визначено напрями удосконалення компетенції, форм та методів діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення конституційного права на життя людини і громадянина, які виносяться на захист.

У висновках сформульовано підсумки дослідження, визначено основні ідеї та засади, що дали змогу обґрунтувати пропозиції теоретичного та практичного характеру:

1. На основі уявлень вчених, з урахуванням сучасних досягнень науки визначено правове поняття життя, конституційне право на життя людини і громадянина та його змістовні елементи.

2. В результаті узагальнення матеріалу та порівняльного аналізу визначено характерні риси права на життя, які умовно можна поділити на загальні та особливі. Загальними ознаками є такі, що характерні для всіх основних прав та свобод людини і громадянина, а особливі - притаманні лише праву на життя.

3. Розглянуто випадки, за яких можливе втручання у процес реалізації права на життя, проведено їх оцінку з конституційних позицій та сформульовано пропозиції щодо попередження незаконних довільних втручань у право на життя. На основі даного аналізу дослідник дійшов висновку про доцільність прийняття спеціального закону, спрямованого на охорону життя людини, що було б вирішенням проблеми законодавчого врегулювання права на життя. Метою даного закону має бути встановлення правових засад державної політики в сфері забезпечення безпечних умов життя людини. В своїй структурі закон про охорону життя повинен містити: основні поняття (життя людини, право на життя людини і громадянина, юридичні межі життя людини, аборт, евтаназія, клонування, клінічні та неклінічні досліди на людях тощо); принципи державної політики та гарантії забезпечення, охорони і захисту життя людини та її репродуктивних прав; порядок проведення експертизи факторів ризику для життя та здоров'я у зв'язку з діяльністю деяких організацій (наприклад, таких, що пропагують та примушують своїх членів до відмови від медичної допомоги за життєвими показниками (включаючи відмову від переливання крові) щодо себе та своїх дітей); правові засади біоетики медичних досліджень (наприклад, захист людини, яка є об'єктом дослідів); порядок відшкодування шкоди внаслідок порушення права на життя; організаційні засади забезпечення охорони життя людини; відповідальність за порушення даного закону тощо.

4. Визначено особливості соціально-юридичного механізму реалізації права на життя людини і громадянина, а також систему його гарантій. Існують певні розбіжності у стадіях реалізації права на недоторканність життя та права на вільне розпорядження ним. Право особи на недоторканність життя реалізується постійно, безперервно, до моменту біологічної смерті. В ситуації правомірного ризику, якому особа має право піддати своє життя, законодавець пов'язує виникнення суб'єктивного права з юридичним фактом, яким є досягнення особою певного віку. Стадія припинення права на вільне розпорядження людиною своїм життям обумовлена настанням одного з юридичних фактів: біологічної смерті особи чи визнання її у встановленому порядку недієздатною.

5. Підготовлено практичні рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення компетенції органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації права на життя людини і громадянина в Україні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Домбровська О. Поняття та ознаки конституційного права на життя людини та громадянина // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2001. - № 4. - С. 25-33.

Домбровська О. Зміст конституційного права на життя людини та громадянина // Право України. - 2002. - № 5. - С. 37-41.

Домбровська О. Забезпечення реалізації суб'єктивного права на життя людини (теоретико-правовий аспект)” // Підприємство. Господарство. Право. - № 3. - 2003. - С. 98-101.

Домбровська О. Зміст діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації конституційного права на життя людини та громадянина // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2004. - № 1-2 (9-10). - С. 56-62.

Домбровська О. Право на смерть: парадокс чи необхідна умова демократичного суспільства?” // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Збірник наукових праць. За матеріалами Міжнародної наукової конференції “Актуальні проблеми правознавства очима молодих учених”. - 2002. - № 1. - с. 48-49.

Домбровська О. Правові проблеми визначення юридичних меж життя // Методологічні проблеми правової науки. Матеріали міжнародної наукової конференції. Харків, 13-14 грудня 2002 р. / Упорядники М.І. Панов, Ю.М. Грошевий. - Х.: Право, 2003. - С. 381-384.

Домбровська О. “Ксерокопіювання” людини: прогрес чи регрес? // Молодь у юридичній науці: збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання”. - Хмельницький: В-во ХІУП, 2003. - С. 52-53.

Домбровська О. Ідеологічні та духовні гарантії конституційного права на життя людини та громадянина // Юридичні читання молодих вчених: Збірник матеріалів всеукраїнської наукової конференції 23-24 квітня 2004. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2004. - С. 46-49.

Домбровська О. Теоретичні проблеми кримінально-правової охорони життя людини // Кримінально-правова охорона життя та здоров'я особи: Матеріали науково-практичної конференції [Харків] 22-23 квітня 2004 р. / Редкол.: Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. - К.- Х.: “Юрінком Інтер”, 2004. - С. 42- 44.

АНОТАЦІЯ

Домбровська О.В. Конституційне право на життя людини і громадянина та забезпечення його реалізації органами внутрішніх справ. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 - конституційне право. - Національна академія внутрішніх справ України. - Київ, 2005.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню теоретичних і практичних проблем, які виникають при реалізації конституційного права на життя людини і громадянина та його забезпеченні органами внутрішніх справ. Аналізуються історичні основи становлення та розвитку конституційного права на життя людини і громадянина. Виокремлено та теоретично обґрунтовано його загальні та особливі ознаки.

На основі аналізу літератури та узагальнення практики дається власне бачення поняття та змісту конституційного права на життя людини і громадянина, а також соціально-юридичний механізм його забезпечення. Досліджуються компетенція, форми та методи діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення реалізації конституційного права на життя людини і громадянина.

Розроблено пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері забезпечення конституційного права на життя людини і громадянина.

Ключові слова: конституційне право на життя людини і громадянина, гарантії, механізм забезпечення, компетенція, форми та методи діяльності органів внутрішніх справ.

АННОТАЦИЯ

Домбровская О.В. Конституционное право на жизнь человека и гражданина и обеспечение его реализации органами внутренних дел. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 - конституционное право. - Национальная академия внутренних дел Украины. - Киев, 2005.

Диссертация посвящена комплексному исследованию содержания конституционного права на жизнь человека и гражданина, уточнены определения и основные понятия, необходимые для раскрытия сущности даного права, определены особенности социально-юридического механизма реализации конституционного права на жизнь человека и гражданина, а также система общесоциальных и юридических гарантий, проанализировано содержание деятельности органов внутренних дел по созданию благоприятных условий, охране и защите права на жизнь, обоснованы основные пути и направления усовершенствования компетенции, форм и методов этой деятельности.

На основании изучения литературных источников и обобщения существующего опыта проанализирована история становления и развития конституционного права на жизнь человека и гражданина.

В результате обобщения материала и сравнительного анализа определены характерные черты конституционного права на жизнь человека и гражданина, которые условно можно разделить на общие и особенные. Общие черты характерны для всех основных прав и свобод человека и гражданина, а особенные - присущи только праву на жизнь.

Рассмотрены случаи, при которых возможно вмешательство в конституционное право на жизнь человека и гражданина, проведена их оценка с конституционных позиций и сформулированы предложения по предупреждению произвольных вмешательств в право на жизнь.

Исходя из проведенного анализа, разработаны предложения и рекомендации по усовершенствованию действующего законодательства, в том числе регулирующего деятельность органов внутренних дел по обеспечению реализации конституционного права на жизнь человека и гражданина. Анализируя положения Конституции Украины и закрепление права на жизнь человека и гражданина в базовых отраслях национального права, автор приходит к выводу о необходимости принятия специального закона, направленного на охрану жизни, целью которого должно быть установление правовых основ государственной политики в сфере обеспечения безопасных условий жизни человека. В своей структуре закон об охране жизни должен содержать: основные понятия (жизнь человека, право на жизнь человека и гражданина, юридические границы жизни, аборт, эвтаназия, клонирование, клинические и неклинические опыты на людях и др.); принципы государственной политики и гарантии обеспечения, охраны и защиты жизни человека и его репродуктивных прав; порядок проведения экспертизы факторов риска для жизни и здоровья в связи с деятельностью некоторых организаций (например, пропагандирующих и принуждающих своих членов к отказу от медицинской помощи по жизненным показателям (включая отказ в переливании крови) в отношении себя и своих детей); правовые основы биоэтики медицинских исследований (например, защита человека, ставшего объектом исследований); порядок возмещения вреда вследствии нарушения права на жизнь; организационные принципы обеспечения охраны жизни человека; ответственность за нарушение данного закону и др.

Ключевые слова: конституционное право на жизнь человека и гражданина, гарантии, механизм обеспечения, компетенция, формы и методы деятельности органов внутренних дел.

ANNOTATION

Dombrovska O.V. Constitutional Human and Citizen Right to Life and Ensuring of Its Realization by the Authorities of Internal Affairs. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in law in speciality 12.00.02 - Constitutional Law. - National Academy of Internal Affairs of Ukraine. - Kyiv, 2005.

The thesis focuses on complex research of theoretical and practical problems, which appear in the process of realization of constitutional human and citizen right to life and its ensuring by the authorities of internal affairs. Historical background of formation and development of constitutional human and citizen right to life are analyzed, it's general and specific characteristics are pointed out and theoretically grounded.

Based on the analysis of the literature and generalization of the practice a personal point of view on the concept and content of constitutional human and citizen right to life, as well as social and legal mechanism of its realization are provided. Competence, forms and methods of activity of the authorities of internal affairs are studied concerning ensuring realization of constitutional human and citizen right to life.

Propositions and recommendations are developed for improvement of current legislation in the sphere of ensuring constitutional human and citizen right to life.

Key words: constitutional human and citizen right to life, guarantees, mechanism of ensuring, competence, forms and methods of activity of the authorities of internal affairs.

Размещено на Allbest.ru