Гороховська Олена Володимирівна

Спеціальність: 12.00.08. - кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

УДК 343.618

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України.

Кількість засуджених за вбивство через необережність, на відміну від умисного вбивства, порівняно невелика. Так, у 2001 р. в Україні було зареєстровано 4517 умисних вбивств (за цей період засуджено 2865 осіб, що їх вчинили) та 258 вбивств через необережність. Утім, кількість помилок у кваліфікації аналізованого діяння є значною. Вивчення судової практики свідчить про те, що близько 30% судових рішень, які стосуються злочинів проти особи, пов'язані з вадами у кваліфікації саме цих діянь і проблемами відмежування їх від інших злочинів.

Наука кримінального права завжди приділяла значну увагу дослідженню питань кримінально-правового захисту життя людей від злочинних посягань. Для теорії кримінального права і правозастосовної діяльності у цій сфері суттєве значення мають праці таких вчених, як М.К. Аніянц, Ю.М. Антонян, С.В. Бородін, С.В. Гончаренко, М.С. Грінберг, А.П. Гріндорф, П.С. Дагель, М.І. Загородніков, І.І. Карпець, В.Є. Квашис, О.М. Костенко, Д.П. Котов, І.П. Лановенко, І. Лекшас, В.Г. Макашвілі, В.А. Нерсесян, В.А. Серебрякова, М.Г. Тадевосян, І.М. Тяжкова, М.Г. Угрехелідзе, Д.Н. Узнадзе, М.Д. Шаргородський та інших.

Дослідження ґрунтується також на працях вітчизняних і зарубіжних вчених, зокрема, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, Я.М. Брайніна, В.І. Борисова, Ф.Г. Бурчака, Б.В. Волженкіна, В.О. Глушкова, Ю.В. Голіка, В.К. Грищука, А.Ф. Зелінського, В.С. Комісарова, М.Й. Коржанського, Л.Л. Круглікова, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, Т.О. Леснієвські-Костарєвої, О.М. Литвака, Н.О. Лопашенко, О.І. Лукашова, В.М. Мамчура, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, В.А. Мисливого, П.П. Михайленка, Р.І. Міхеєва, А.А. Музики, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, Б.С. Нікіфорова, М.І. Панова, А.О. Пінаєва, А.А. Піонтковського, Е.П. Побігайла, О.І. Рарога, О.Я. Свєтлова, В.В. Скибицького, В.В. Сташиса, М.С. Таганцева, С.А. Тарарухіна, В.Я. Тація, В.П. Тихого, А.Н. Трайніна, З.А. Тростюк, В.О. Тулякова, Б.С. Утєвського, Є.В. Фесенка, М.І. Хавронюка, В.М. Хомича, В.А. Якушина, С.С. Яценка.

Незважаючи на значну увагу, що традиційно приділяється науковцями питанням кримінальної відповідальності за злочини проти життя людини, дослідженню кримінально-правових проблем окремих видів вбивства присвячено небагато праць. Дотепер відсутні фундаментальні дослідження з проблем необережного вбивства. Питання відповідальності за вбивство через необережність розглядались лише на рівні окремих підрозділів підручників з Особливої частини кримінального права та коментарів Кримінального кодексу України.

Таким чином, актуальність обраної теми дослідження визначається високим ступенем суспільної небезпеки аналізованого діяння, певною недосконалістю кримінально-правових норм, передбачених ст. 119 КК України, недостатнім розробленням теоретичних аспектів проблеми, а також наявністю помилок у кваліфікації вбивства через необережність та необхідністю їх усунення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України на 20002003 рр. “Актуальні проблеми кримінологічної безпеки в Україні”.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в комплексному вирішенні проблем кримінальної відповідальності за вбивство через необережність (ст. 119 КК України), розробленні на цій основі пропозицій і рекомендацій щодо подальшого вдосконалення кримінального закону та судової практики в означеній сфері.

Відповідно до мети дослідження були сформульовані такі основні завдання: провести порівняльно-правовий аналіз розвитку національного і зарубіжного законодавства про відповідальність за необережне позбавлення життя; дослідити поняття, об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт і суб'єктивну сторону вбивства через необережність, а також його кваліфікуючу ознаку; встановити й проаналізувати юридично значущі ознаки вбивства через необережність, які дозволяють відмежувати цей злочин від суміжних складів; вивчити стан судової та слідчої практики застосування кримінального закону про вбивство через необережність, виявити недоліки у правозастосуванні, а також здійснити аналіз статистичних даних про поширеність цього виду злочинів; підготувати рекомендації щодо вдосконалення змісту кримінально-правових норм, закріплених у ст. 119 КК України.

Об'єктом дослідження є проблеми кримінальної відповідальності за вбивство через необережність.

Предмет дослідження - чинне кримінальне законодавство України (ст. 119 КК), а також деяких зарубіжних держав про відповідальність за необережне позбавлення життя, структура і динаміка цих злочинів, причини їх вчинення, слідча та судова практика.

Методи дослідження були обрані відповідно до мети і завдань дослідження, з урахуванням його об'єкта та предмета. Використання історико-правового методу дозволило виявити генезис кримінального законодавства України стосовно встановлення відповідальності за необережне вбивство та передбачити основні напрямки його розвитку у майбутньому. Формально-догматичний метод слугував аналізу норм ст. 119 КК України (та окремих спеціальних кримінально-правових норм) з погляду на дотримання правил законодавчої техніки, конструювання диспозицій і санкцій цих норм, сприяв виявленню недоліків у побудові останніх та формулюванню пропозицій щодо їх усунення. Метод порівняльного правознавства використовувався для дослідження законодавчої регламентації питань відповідальності за необережне позбавлення життя в кримінальному праві Австрії, Англії, Голландії, Греції, Данії, Іспанії, Китайської Народної Республіки, Республіки Білорусь, Російської Федерації, США, Франції, ФРН, Чилі, Швейцарії, Швеції, Японії. Це дало можливість сформулювати ряд пропозицій стосовно подальшого вдосконалення чинного кримінального законодавства України в цій сфері. Статистичний метод дослідження використовувався при вивченні 290 кримінальних справ про необережні вбивства, відповідальність за які передбачена ст. 98 КК України 1960 р., 12 кримінальних справ про необережні вбивства, відповідальність за які передбачена ст. 119 КК України 2001 р., а також 100 кримінальних справ про умисні вбивства (ст.ст. 93-94 КК України 1960 р.), що розглянуті судами Дніпропетровської і Запорізької областей за період 1980-2002 рр.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація за обраною темою є першим в Україні комплексним дослідженням проблем кримінальної відповідальності за вбивство через необережність.

На основі проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, які запропоновані здобувачем особисто та виносяться на захист:

1. Уперше виявлені і систематизовані основні фактори зумовленості кримінально-правової заборони вбивства через необережність, а саме: кримінально-правові, кримінологічні, нормативні, історичні, міжнародні, процесуальні і криміналістичні, організаційні, соціально-психологічні. Зазначене дозволило з'ясувати місце цих посягань серед інших видів злочинів, оцінити ступінь їх суспільної небезпеки і запропонувати більш ефективний підхід до караності вбивств через необережність.

2. Наведена аргументація щодо зміни назви розділу II Особливої частини Кримінального кодексу України “Злочини проти життя і здоров'я особи” на “Злочини проти життя і здоров'я людини”. Поняття “особа” і “людина” не рівнозначні, перше з них є меншим за обсягом, оскільки охоплює лише характеристику соціальних властивостей людини. Звідси - не є особою в правовому розумінні немовля, малолітній, неосудна людина, оскільки вони не можуть повною мірою самостійно здійснювати свої права та обов'язки (чи взагалі позбавлені такої можливості у разі визнання їх недієздатними), проте інтереси названих осіб підлягають кримінально-правовій охороні.

3. Дістала подальшого розвитку позиція криміналістів про те, що вбивство - це умисне протиправне позбавлення життя іншої людини. Обґрунтована доцільність зміни назви ст. 119 КК України “Вбивство через необережність” на “Заподіяння смерті з необережності”, оскільки вона не відповідає поняттю вбивства, визначеному у ч. 1 ст. 115 КК України. Не можна, визначивши вбивство як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, в подальшому використовувати цей термін для позначення необережного діяння. Для позначення кожного з цих злочинів доцільно використовувати різні терміни.

4. Наведено додаткові аргументи на користь того, що об'єктом вбивства через необережність є життя як сукупність суспільних відносин. Обґрунтовується позиція про те, що людина не може бути предметом вбивства (при визнанні людини предметом злочину змішуються два самостійних елементи суспільних відносин: людина як об'єкт суспільних відносин і предмет суспільних відносин).

5. На підставі аналізу кримінально-правових способів вчинення вбивства через необережність виділено такі найбільш поширені способи вчинення цього діяння, як нанесення удару, внаслідок якого сталося падіння; застосування вогнепальної зброї; нанесення удару кулаком, предметом тощо. Запропоновано доповнити ч. 2 ст. 119 КК України такою кваліфікуючою ознакою, як заподіяння смерті з необережності у сфері дії джерела підвищеної небезпеки. До джерел підвищеної небезпеки необхідно відносити технічні і транспортні засоби, вогнепальну і холодну зброю, наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги і прекурсори, сильнодіючі та отруйні речовини тощо, тобто ті матеріальні об'єкти, що знаходяться у сфері дії людини і можуть проявити за певних умов свої шкідливі властивості.

6. Запропоновано виділити таку кваліфікуючу ознаку ч. 2 ст. 119 КК України, як повторне заподіяння смерті з необережності. Повторним за ст. 119 КК України слід вважати злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цією статтею або ч. 2 ст. 134, ч. 2 ст. 194, ст. 196, ч. 2 ст. 267, ч. 2 ст. 270, ч. 2 ст. 271, ч. 3 ст. 276, ч. 2 і 3 ст. 286 КК України (у разі настання смерті (загибелі) людини чи людей).

7. Обґрунтовано висновок про те, що чинне кримінальне законодавство не вирішило питання щодо встановлення відповідальності за співзаподіяння в необережних злочинах. Запропоновано доповнити Загальну частину Кримінального кодексу України статтею “ Співзаподіяння у злочині”, виклавши її у такій редакції: “ Співзаподіянням у злочині є спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні необережного злочину”. На підставі цього запропоновано доповнити ст. 67 КК України обставиною, що обтяжує покарання, “вчинення злочину у співзаподіянні”.

8. Визначено типові особистісні риси винних у вбивстві через необережність, зокрема соціально-демографічні, соціально-рольові, морально-психологічні. Розроблена кримінологічна модель особи, що вчинила необережне вбивство: це здебільшого особа чоловічої статі віком 2649 років, з середньою освітою, одружена, працездатна, раніше не судима, яка мешкає в селі або районному центрі і, зазвичай, веде правильний спосіб життя та має корисні соціальні зв'язки.

9. Базуючись на результатах узагальнення судової практики, висунута й обґрунтована гіпотеза про те, що однією із причин необережних вбивств є низький рівень загальної культури, технічної освіти та правосвідомості певної частини сільського населення України. Тому одним із чинників, що сприятиме запобіганню необережним злочинам, може бути обов'язкове впровадження в загально- та професійно-освітніх закладах країни навчальних курсів “Практичне право” та “Безпека життєдіяльності”.

10. За результатами комплексного аналізу проблем пеналізації вбивства через необережність найбільш ефективними з точки зору досягнення юридичного виправлення особи визнані покарання, не пов'язані з позбавленням волі (виправні роботи, обмеження волі тощо).

11. Зроблено висновок про те, що новий Кримінальний кодекс України встановлює за вчинення вбивства через необережність надмірно суворе покарання. Запропоновано знизити санкції ч. 1 ст. 119 КК України з п'яти до трьох років обмеження або позбавлення волі, ч. 2 ст. 119 - з восьми до п'яти років позбавлення волі; застосовувати до осіб, які вчинили вбивство, передбачене ч. 2 ст. 119, обмеження волі як вид покарання; доповнити санкцію ч. 2 ст. 119 цього Кодексу додатковим покаранням - позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки, пропозиції і рекомендації, сформульовані в дисертаційному дослідженні, мають прикладне значення і можуть бути використані: у законотворчій діяльності - подальшому вдосконаленні чинного кримінального законодавства України; у правозастосовній діяльності - при підготовці відповідних постанов Пленуму Верховного Суду України з питань відповідальності за діяння, пов'язані з позбавленням життя людини, у слідчій та судовій практиці; у науковій діяльності - для подальших теоретичних розробок і досліджень проблем кримінальної відповідальності за вбивство; у навчальному процесі - при викладанні навчальної дисципліни “Кримінальне право України”, при підготовці відповідних розділів науково-практичних коментарів кримінального законодавства, підручників, навчальних і методичних посібників.

кримінальний вбивство необережність покарання

У вступі міститься інформація, наведена вище при загальній характеристиці роботи.

Перший розділ “Розвиток законодавства про вбивство через необережність” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. “Соціальна зумовленість кримінально-правової заборони вбивства через необережність” досліджуються соціальні фактори, що зумовлюють існування кримінально-правової охорони життя від необережних злочинних посягань (ст. 119 КК України), а саме: кримінально-правові, кримінологічні, нормативні, історичні, міжнародні, процесуальні і криміналістичні, організаційні, соціально-психологічні.

При оцінці показників поширеності вбивства через необережність варто враховувати недосконалість чинної статистичної звітності, зокрема неузгодженість статистичних форм МВС та Міністерства юстиції України. Слід вказати на те, що цей злочин не відображається в статистичних обліках Міністерства юстиції України. Вбивство через необережність, відповідальність за яке передбачена ст. 119 чинного Кримінального кодексу України (як і раніше - ст. 98 КК України 1960 р.), не є самостійним об'єктом статистичного вивчення, а входить до розділу “Інші злочини проти особи”. Така практика не дозволяє простежити динаміку необережних вбивств, а також ускладнює виявлення причин та умов їх вчинення, вироблення і застосування заходів щодо запобігання цим злочинам. Не маючи повної та чіткої картини застосування відповідного законодавства, неможливо виявити тенденції до збільшення або зменшення кількості вбивств, вчинених через необережність, а тому кримінальна політика у цій сфері не може повною мірою реалізувати свій потенціал.

Підрозділ 1.2. “Історичний огляд розвитку законодавства про вбивство через необережність” присвячено дослідженню виникнення і розвитку інституту вбивства через необережність. Автором відзначено, що кримінально-правові норми про відповідальність за вбивство через необережність в законодавстві України формувалися поступово і з'явилися набагато пізніше, ніж більшість норм, що передбачають відповідальність за інші види суспільно небезпечних посягань. Аналіз історії розвитку законодавства про відповідальність за вбивство через необережність виявив ряд цікавих законодавчих рішень, що містилися в попередніх кримінальних кодексах (наприклад, у ч. 2 ст. 144 КК УРСР 1927 р., що передбачала відповідальність за вбивство з необережності, вчинене внаслідок свідомого недотримання правил безпеки). Формулювання кваліфікованого складу необережного вбивства свідчить про обґрунтоване прагнення законодавця того часу більш повно забезпечити охорону життя людини.

Разом з тим варто відзначити і такі моменти, що, на думку автора, можна розцінювати як відступ від вищевказаної тенденції стосовно виділення кваліфікуючих ознак цього злочину, оскільки деякі положення Кримінального кодексу України 1960 р. виявилися “на сходинку нижче” того, що вже було досягнуто КК УРСР 1927 р. Зокрема, навряд чи можна вважати обґрунтованим рішення законодавця про відмову від кваліфікованого складу необережного вбивства. Таке становище вказує на вади в законодавчій техніці, які частково усунув лише чинний Кримінальний кодекс України.

У підрозділі 1.3. “Відповідальність за необережне позбавлення життя: зарубіжний досвід” вивчаються норми кримінального законодавства деяких зарубіжних держав про відповідальність за необережне позбавлення життя, що дозволило виявити переваги та недоліки кримінального законодавства України.

У кримінальних кодексах більшості зарубіжних держав використано термінологічний зворот “необережне позбавлення життя” або “заподіяння смерті з необережності” (наприклад, кримінальне законодавство Російської Федерації, Республіки Білорусь). Безсумнівно, цей зарубіжний позитивний досвід нормотворчості має бути врахований у процесі подальшого вдосконалення кримінального законодавства України.

На думку дисертанта, законодавчі формулювання повинні максимально підкреслювати відмінності між умисними і необережними діяннями, що призводять до позбавлення життя. Вони принципово відрізняються одне від одного за характером і ступенем суспільної небезпеки. У разі зміни назви кримінально-правової заборони “Вбивства через необережність” на “Заподіяння смерті з необережності” термінологія закону буде адекватно відображати зміст складу цього злочину.

Другий розділ “Кримінально-правова характеристика вбивства через необережність” складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 2.1. “Життя людини як об'єкт вбивства через необережність” викладаються базові положення, що розкривають юридичний зміст загального, родового та безпосереднього об'єктів вбивства через необережність.

Дисертант підкреслює, що побудова концептуальних положень, які висвітлюють кримінально-правовий зміст об'єкта злочину, має ґрунтуватися на такій категорії, як “суспільні відносини”. У дисертації піддаються критиці позиції деяких авторів, які при розгляді об'єкта злочину проти життя додатково виділяють ще й предмет злочину. На думку автора, людина не може бути предметом вбивства. Підміна безпосереднього об'єкта злочину предметом при вбивстві через необережність призводить до змішування двох самостійних елементів суспільних відносин: людини як об'єкта суспільних відносин і предмета суспільних відносин.

У назві розділу II Особливої частини КК України фігурує слово “особа”, проте поняття “людина” й “особа” не рівнозначні, перше з них є ширшим за обсягом. Поняття “особа” охоплює характеристику лише соціальних властивостей людини. З позиції права це означає, що особою може вважатися дієздатна людина. У той самий час інтереси недієздатних осіб не виводяться з-під кримінально-правової охорони розділу II Особливої частини КК України. Такі блага, як життя і здоров'я підлягають абсолютній охороні з боку кримінального закону незалежно від того, хто є їхнім суб'єктом - соціально зріла людина чи немовля або той, кого визнали неосудним. Саме з цим пов'язана необхідність зміни назви розділу “Злочини проти життя і здоров'я особи” на “Злочини проти життя і здоров'я людини”.

У підрозділі 2.2. “Зміст об'єктивної сторони вбивства через необережність” досліджуються суспільно небезпечне діяння, суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої особи, причинний зв'язок між діянням і цими наслідками та факультативні ознаки об'єктивної сторони вбивства через необережність.

Необережне вбивство є специфічним злочином, оскільки дія суб'єкта спрямована не на позбавлення життя, а на досягнення іншого результату, не завжди навіть злочинного. Так, у 82% усіх вивчених автором випадків вбивства через необережність винна особа вчиняє дії, прямо заборонені законом, які, проте, не є злочинними.

Диспозиції ч. 1 і 2 ст. 119 КК України не містять вказівки на способи вчинення злочину. Втім, ст. 64 Кримінально-процесуального кодексу України вимагає встановлювати спосіб не лише для умисних злочинів, а й для необережних. Найбільш поширеними способами необережного вбивства є нанесення удару, внаслідок якого сталося падіння потерпілого (40%), застосування вогнепальної зброї (17%), нанесення удару кулаком, предметом тощо (10%).

Обґрунтовується висновок про необхідність введення кваліфікуючих ознак за об'єктивною стороною. Ряд способів вчинення вбивства через необережність характеризується використанням предметів, що є джерелами підвищеної небезпеки (47% справ зазначеної категорії). На думку автора, є всі підстави для посилення відповідальності за аналізований злочин і тому необхідно виділити таку його кваліфікуючу ознаку, як заподіяння смерті з необережності у сфері дії джерела підвищеної небезпеки.

Пропонується уникнути протиріччя зі статтями, що передбачають відповідальність за злочини проти громадської безпеки і безпеки виробництва, які також виражаються в порушенні спеціальних правил поводження з джерелами підвищеної небезпеки і призводять до загибелі людей з необережності. Відповідно до запропонованої кваліфікуючої ознаки за ч. 2 ст. 119 КК України коло джерел підвищеної небезпеки доцільно обмежити:

1) предметами загального, побутового призначення, що вимагають особливої обережності в поводженні, та до яких має доступ невизначене коло осіб (сильнодіючі речовини, електромеханізми тощо);

2) предметами підвищеної небезпеки, що знаходяться в розпорядженні спеціальної категорії осіб (наприклад, вогнепальна і холодна зброя, бойові припаси, отруйні речовини, що вилучені з побутового обігу).

За таких умов ч. 1 ст. 119 КК України застосовувалася б при заподіянні смерті в результаті необережного поводження з предметами механічної дії - ножами, сокирами, цеглинами тощо.

У 45,5% необережних вбивств місцем вчинення злочину є відкрита місцевість, у 54,5% - приміщення. 80% вбивств через необережність вчиняються в період з 12 до 24 години, причому найчастіше це відбувається у вихідні та свята і, як правило, після вживання спиртних напоїв.

Результати дослідження факультативних ознак об'єктивної сторони складу аналізованого злочину являють собою певний науковий інтерес та можуть бути використані у профілактичній роботі органів внутрішніх справ.

У підрозділі 2.3. “Суб'єкт вбивства через необережність” досліджуються ознаки, що характеризують особу, яка вчинила цей злочин.

Правильність встановлення у чинному Кримінальному кодексі України загального віку кримінальної відповідальності за цей злочин підтверджується тим, що жодного разу вбивство через необережність, як свідчать матеріали вивчених кримінальних справ, не вчинялось особою у віці від 14-ти до 16-ти років. Зазвичай, вбивства через необережність вчиняються особами у віці від 26 до 49 років (63,5% зазначених злочинів).

За результатами узагальнення судової практики дисертантом висунута гіпотеза про те, що однією із причин необережних вбивств є низький рівень загальної культури, технічної освіти та правосвідомості певної частини сільського населення України. В цьому сенсі необхідно відмітити зв'язок між місцем проживання винних у вбивстві через необережність (а також потерпілих), рівнем їх освіти та неналежним поводженням таких осіб з джерелами підвищеної небезпеки. Так, згідно з результатами дослідження 47% вбивств через необережність вчинені у сфері дії джерел підвищеної небезпеки, а 73% осіб, винних у цьому злочині, та приблизно така ж кількість потерпілих були мешканцями селищ, сіл і районних центрів. Більшість винних осіб мають середню і середню спеціальну освіту (73%).

Така тенденція існує, незважаючи на те, що дослідженням були охоплені потужні, технічно розвинені індустріальні регіони. У містах Дніпропетровську та Запоріжжі сконцентровано велику кількість промислових гігантів України (заводи “Запоріжсталь”, “ Дніпроспецсталь”, Запорізькій феросплавний завод тощо), проте вбивств через необережність у цих великих містах вчиняється у декілька разів менше, ніж у селищах, селах і районних центрах. Зазвичай, мешканці невеликих територіально-адміністративних одиниць ставляться до правил експлуатації джерел підвищеної небезпеки формальніше, ніж громадяни, що мешкають в обласних центрах, що передусім пов'язано з недоліками в загальноосвітній та спеціальній підготовці.

На практиці нерідко трапляються випадки співзаподіяння вбивства через необережність. Визначення співучасті, що міститься у ст. 26 КК України, виключає його наявність у необережному злочині. Законодавча формула співучасті істотно обмежує сферу застосування цієї статті, залишаючи за межами кримінального закону як випадки необережної поведінки декількох осіб при вчиненні одного й того самого злочину, так і випадки умисного вчинення декількома особами діяння, що спричинило необережний злочинний результат. На підставі цього дисертант пропонує доповнити Загальну частину Кримінального кодексу України статтею “ Співзаподіяння у злочині”, а також доповнити ст. 67 КК України обставиною, що обтяжує покарання, “вчинення злочину у співзаподіянні”.

У підрозділі 2.4. “Характеристика суб'єктивної сторони вбивства через необережність” обґрунтовується важливість дослідження суб'єктивної сторони вбивства через необережність.

Наголошується на тому, що суди лише в 54,5% обвинувальних вироків визначають і характеризують вид необережності стосовно аналізованих діянь; у 7,5% називають вид необережності, а в 38% в обвинувальному вироку взагалі не вказують, з яким видом необережності особа вчинила вбивство. Подекуди у вироках трапляється стандартне формулювання: “особа вчинила вбивство через необережність”.

Судова практика свідчить про те, що в 95% винна особа діє зі злочинною недбалістю, а в 5% - зі злочинною самовпевненістю.

При вбивстві в результаті злочинної самовпевненості винна особа передбачає можливість настання суспільно небезпечного наслідку своєї дії чи бездіяльності у вигляді смерті іншої особи, проте легковажно розраховує на його відвернення. Особа переоцінює свої сили чи інші обставини, на які вона розраховує, внаслідок чого і настає смерть іншої особи. Суб'єкт допускає невірну оцінку цих обставин, причому йдеться як про неправильну оцінку всіх обставин у сукупності, так і однієї з них. Особа не передбачає нездатності цих обставин запобігти результатові (інакше вона не могла, розраховуючи на них, бути впевненою у запобіганні шкоди), але була зобов'язана і могла їх передбачити, якби виявила належну уважність і обачність.

При вбивстві через злочинну недбалість важливо враховувати її об'єктивний та суб'єктивний критерії.

Об'єктивний критерій визначає міру належної передбачливості. Обов'язок передбачення шкідливих наслідків обмежений часовими рамками, що, зазвичай, збігаються з часом вчинення діяння, що порушує правила обережності. Тому надзвичайно важливим, на думку автора, є встановлення моменту, з якого у суб'єкта виникає такий обов'язок, особливо в тих випадках, коли з виникненням обов'язку передбачати шкідливі наслідки пов'язується обов'язок дотримуватись спеціальних правил обережності.

Встановлюється, що суб'єктивний критерій полягає в урахуванні індивідуальних властивостей особи, а також часу, місця й обстановки вчинення злочину, що у своїй сукупності визначають можливість або неможливість виконання особою обов'язку дотримуватись необхідного ступеня обережності і передбачливості.

Факультативними ознаками суб'єктивної сторони вбивства через необережність виступають мотив і мета, однак вони завжди мають кримінально-правове значення (для правильної кваліфікації вчиненого, індивідуалізації покарання, виправлення засуджених за вбивство через необережність тощо). Дисертант аналізує негативні, позитивні та нейтральні мотиви і цілі, що запропоновані в юридичній літературі, у контексті необережних вбивств.

Третій розділ “Відмежування вбивства через необережність від суміжних злочинів та питання призначення покарання” складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1. “Відмежування вбивства через необережність від суміжних злочинів” відзначаються помилки органів досудового слідства і судів у кваліфікації вбивства через необережність. Так, у 24% випадків у процесі розгляду судами кримінальних справ даної категорії дії винних були перекваліфіковані.

Дисертант аналізує критерії відмежування вбивства через необережність від таких діянь: умисного вбивства, умисного нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, необережного тяжкого тілесного ушкодження, правомірного ризику, позбавлення життя внаслідок порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, службової недбалості та випадкового заподіяння смерті.

У всіх випадках для кваліфікації діяння за ст. 119 КК України потрібно встановити, чи повинний був і чи міг винний передбачити настання смерті потерпілого. Автор стверджує, що ці питання слід вирішувати з урахуванням всіх конкретних обставин справи і особистих якостей винного, а саме: його розвитку, освіченості, уважності, а також, нерідко, - його спеціальних знань у певній галузі, чинних у цій галузі правил і нормативів, та знання і розуміння загальноприйнятих правил поведінки в умовах виробничого чи побутового ризику.

Підрозділ 3.2. “Призначення покарання за вбивство через необережність” присвячено аналізу видів та розмірів покарань, передбачених санкціями ст. 119 КК України.

Доводиться констатувати, що основним видом покарання за вбивство через необережність продовжує залишатися позбавлення волі (37,5%).

Автор дійшов висновку, що зниження верхніх меж санкцій за вбивство через необережність є перспективним напрямком удосконалення кримінального законодавства України в цій сфері.

У 8% від загальної кількості вивчених автором кримінальних справ вбивству через необережність передував вчинений раніше особою злочин, у результаті якого настала смерть іншої особи з необережності. З урахуванням цього у ч. 2 ст. 119 КК України пропонується виділити таку кваліфікуючу ознаку злочину, як повторне заподіяння смерті з необережності. Повторним за ст. 119 КК України слід вважати злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цією статтею або ч. 2 ст. 134, ч. 2 ст. 194, ст. 196, ч. 2 ст. 267, ч. 2 ст. 270, ч. 2 ст. 271, ч. 3 ст. 276, ч. 2 і 3 ст. 286 КК України (у разі настання смерті (загибелі) людини чи людей).

У висновках викладені основні теоретичні положення стосовно ознак вбивства через необережність, сформульовані пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства.

Статтю про відповідальність за заподіяння смерті з необережності пропонується викласти у такій редакції:

“Стаття 119. Заподіяння смерті з необережності

1. Заподіяння смерті з необережності,

- карається обмеженням волі на строк до 3 років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Заподіяння смерті з необережності двом або більше особам чи повторно, а так само у сфері дії джерела підвищеної небезпеки,

- карається обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років або без такого”.

Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації

1. Гороховська О.В. Відповідальність за необережне позбавлення життя за кримінальним законодавством деяких зарубіжних держав // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України. 2000. - Вип. 7. - С. 368-374.

2. Гороховська О.В. Розвиток законодавства про вбивство з необережності в Україні (з найдавніших часів до середини XVIII ст.) // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України. 2000. - Вип. 8. - С. 368-372.

3. Гороховська О.В. Пропозиції щодо вдосконалення змісту ст. 119 “Вбивство через необережність” проекту Кримінального кодексу України //Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Спілка юристів України. 2001. - Вип. 12. - С. 480-482.

4. Гороховська О.В. Про покарання за вбивство через необережність // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічний бюлетень Київського інституту внутрішніх справ. К.: КІВС, МП “Леся”. 2002. № 7. С. 161165.

5. Гороховська О.В. Вбивство, вчинене через необережність: мотив та мета // Держава та регіони. Серія: Право. - 2001. - № 3. - С. 76-80.

6. Гороховська О.В. Об'єктивна сторона вбивства через необережність // Держава та регіони. Серія: Право. - 2002. - № 5. С. 8085.

7. Гороховська О.В. Спосіб вчинення вбивства через необережність // Наука і вища освіта: Матеріали конференції. Запоріжжя: ЗІДМУ. 1999. Вип. 2. С. 6062.

8. Гороховська О.В. Відмежування вбивства через необережність від виправданого ризику // Наука і вища освіта: Матеріали конференції. Запоріжжя: ЗІДМУ. 2000. Вип. 3. С. 213214.

9. Гороховська О.В. Предмет вбивства, вчиненого через необережність // Становлення і розвиток правової системи України: Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції. К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. 2002. С. 183185.

10. Гороховська О.В. Співзаподіяння вбивства через необережність // Теорія і практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах: Тези доповідей науково-практичної конференції: У 2-х ч. К.: Національна академія внутрішніх справ України. 2002. Ч. 1. С. 5354.

11. Гороховська О.В. Безпосередній об'єкт вбивства, вчиненого через необережність // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції: У 2 ч. Запоріжжя: Юридичний інститут МВС України. 2002. Ч. 1. С. 137141.

Анотація

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2002.

У дисертації досліджується комплекс проблем теоретичного і практичного характеру, пов'язаних з відповідальністю за вбивство через необережність. Зокрема, характеризується історія розвитку, сучасне кримінальне законодавство України, практика його застосування та кримінальне законодавство зарубіжних держав. Аналізуються об'єктивні та суб'єктивні ознаки необережного вбивства. Здійснюється відмежування вбивства через необережність від суміжних складів злочинів. Досліджуються проблеми пеналізації вбивства через необережність, розробляються рекомендації щодо вдосконалення кримінально-правових норм, закріплених у ст. 119 КК України.

Ключові слова: кримінальна відповідальність, вбивство, життя людини, злочинна самовпевненість, злочинна недбалість, джерела підвищеної небезпеки, покарання.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. Институт государства и права им. В.Н. Корецкого НАН Украины, Киев, 2002.

В диссертации исследуется комплекс проблем теоретического и практического характера, связанных с ответственностью за убийство по неосторожности.

Проводится исторический обзор проблемы уголовной ответственности за убийство по неосторожности с древнейших времен до наших дней. Проанализированы уголовно-правовые нормы законодательства Австрии, Англии, Голландии, Греции, Дании, Испании, КНР, Республики Беларусь, РФ, США, Франции, ФРГ, Чили, Швейцарии, Швеции, Японии об ответственности за неосторожное лишение жизни.

Дается характеристика объективных и субъективных признаков убийства по неосторожности. Предлагается изменить название ст. 119 УК Украины “Убийство по неосторожности” на “Причинение смерти по неосторожности”.

Дополнительно аргументируется позиция криминалистов о том, что объектом убийства является жизнь человека как совокупность общественных отношений. Подвергаются критике взгляды некоторых авторов, которые при рассмотрении объекта убийства специально выделяют и предмет преступления. При признании человека предметом преступления смешиваются два самостоятельных элемента общественных отношений: человек как объект общественных отношений и предмет общественных отношений.

Получила дальнейшее развитие точка зрения, согласно которой начальным моментом жизни человека является момент начала процесса рождения. По мнению диссертанта, начальным моментом самого процесса физиологических родов, достаточным для констатации факта начала жизни ребенка, необходимо считать прорезывание головки ребенка из организма матери. Утверждается, что невозможно смешивать разные категории: начальный момент жизни и живорожденность плода.

Предлагается ввести квалифицирующие признаки по объективной стороне. Огнестрельное оружие, боевые припасы, взрывчатые и иные опасные вещества требуют особо осторожного обращения с ними, поэтому есть все основания для выделения такого квалифицирующего признака, как причинение смерти по неосторожности в сфере действия источника повышенной опасности. Предлагается также ч. 2 ст. 119 УК Украины дополнить таким квалифицирующим признаком, как повторное причинение смерти по неосторожности.

Исследуется субъект убийства по неосторожности. Разработана криминологическая модель личности преступника, совершившего неосторожное убийство: это в основном мужчины в возрасте 2649 лет, со средним образованием, женатые, трудоспособные, ранее не судимые, проживающие в селе или районном центре, ведущие правильный образ жизни и имеющие полезные социальные связи.

Предлагается регламентировать на законодательном уровне институт неосторожного сопричинения, дополнив Общую часть УК Украины соответствующей уголовно-правовой нормой. Кроме того, автор предлагает дополнить перечень обстоятельств, отягчающих наказание, таким обстоятельством, как сопричинение преступления.

В диссертации проанализированы тенденции уголовно-правовой политики Украины в сфере назначения наказания за неосторожное убийство. Делается вывод, что усиление наказания за это преступление нельзя признать эффективным средством борьбы с неосторожной преступностью.