Теоретичні проблеми матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин

Стороною матеріальної відповідальності перед найманими працівниками, групою працівників як стороною колективних трудових правовідносин при заподіянні майнової і\або немайнової шкоди виступає роботодавець.

У підрозділі 2.5 “Трудове правопорушення як підстава матеріальної відповідальності” автором досліджуються особливості складу трудового правопорушення як підстави матеріальної відповідальності. Проводиться відмінність між елементами правопорушення, склад яких становить підставу відповідальності, і умовами матеріальної відповідальності. Якщо елементи підстави матеріальної відповідальності і умови матеріальної відповідальності розглядаються як ідентичні, то саме в такому сенсі немає необхідності вважати сукупність умов чимось іншим за підставу як сукупність елементів правопорушення.

Отже, підставою матеріальної відповідальності є трудове правопорушення. Шкода, протиправність, вина, причинний зв'язок є елементами підстави, без цих елементів немає підстави, тобто самого трудового правопорушення. Умовами ж матеріальної відповідальності, виходячи із етимологічного поняття умов як сукупності факторів, за яких що-небудь відбувається, є обставини чи фактори, за яких уже здійснюється, реалізується сама матеріальна відповідальність за наявності підстави. До таких умов, зокрема, відносяться: дотримання порядку притягнення до неї, правильне визначення розміру матеріальної шкоди.

В дисертації обґрунтовується висновок, що підставою матеріальної відповідальності в сучасних умовах може бути як майнове, так і немайнове трудове правопорушення. Дається визначення трудового правопорушення та їх класифікація, в основу якої покладено суб'єктний критерій та характер правопорушення.

Досліджуючи елементи підстави матеріальної відповідальності, автор обґрунтовує висновок, що об'єкт трудового правопорушення і об'єкт матеріальної відповідальності не збігаються.

У підрозділі досліджуються особливості протиправності, дається розмежування прямої шкоди та дійсної шкоди, сутність причинного зв'язку, уточнюється поняття вини в трудовому праві та дається визначення видів необережності ? самовпевненості та недбалості. В кінці розділу робляться висновки.

Розділ 3 “Удосконалення правового регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору” складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1 “Удосконалення правового регулювання матеріальної відповідальності працівника перед роботодавцем” доводиться, що трудові відносини підпадають не тільки під дію закону розподілу за працею, а й під дію економічного закону вартості. Закон вартості обумовлює захист майнових інтересів працівника ? власника робочої сили, з одного боку, і роботодавця ? власника засобів виробництва, ? з іншого, а звідси і повне відшкодування заподіяної їм шкоди. Гарантійна функція матеріальної відповідальності у трудовому праві повинна бути спрямована на однаковий захист майнових прав сторін трудового договору і передбачати відшкодування матеріальної шкоди роботодавцеві і працівникові у повному розмірі.

Автор пропонує ввести відшкодування прямої дійсної шкоди у повному розмірі, а не обмежувати його середньомісячним заробітком працівника. Що ж до прямої загальної шкоди, то вона повинна відшкодовуватись тільки в особливих випадках, передбачених законодавством. У цих випадках при притягненні працівника до повної матеріальної відповідальності слід виходити з того, що відшкодуванню підлягає пряма загальна шкода як дійсна, так і не отриманий прибуток, тобто яка є результатом протиправної дії (бездіяльності) і знаходиться у необхідній причинній залежності від неї. Якщо ж, наприклад, не отриманий прибуток є лише побічним результатом протиправної поведінки працівника, а головна причина його неотримання - результат інших обставин, він відшкодуванню не підлягає.

У підрозділі формулюються конкретні моделі норм нового Трудового кодексу України, що регулюють матеріальну відповідальність працівника перед роботодавцем, зокрема, норми, що регулюють відшкодування прямої дійсної шкоди, поняття прямої загальної шкоди та випадки її відшкодування, досліджується сутність терміну “не при виконанні трудових обов'язків” та дається його поняття.

При дослідженні кратної матеріальної відповідальності автор приходить до висновку, що ця відповідальність носить не тільки відшкодувальний, а й карний (штрафний) характер.

У дисертації пропонується ввести норму, згідно з якою утримання із заробітної плати для відшкодування матеріальної шкоди повинно здійснюватися лише за наявності письмової згоди працівника. За відсутності такої згоди утримання не повинно провадитися і питання про відшкодування шкоди слід розглядати за заявою роботодавця безпосередньо в суді. Досліджуються правові проблеми матеріальної відповідальності службових осіб і пропонується ввести таку відповідальність у всіх випадках заподіяння шкоди роботодавцеві, а не лише у випадку незаконного звільнення та переведення на іншу роботу працівника.

У тих випадках, коли найняття керівника здійснюється не посадовою особою, а колегіальним органом, підприємство може також пред'явити регресний позов про відшкодування йому матеріальної шкоди, заподіяної незаконним звільненням, членам колегіального органу.

У підрозділі 3.2 “Особливості правового регулювання матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником” розроблена концепція матеріальної відповідальності роботодавця за заподіяння шкоди працівникові. У новому Кодексі слід передбачити главу про матеріальну відповідальність роботодавця перед працівником. Зазначена глава повинна містити норми, що регулюють матеріальну відповідальність (випадки, розмір матеріальної відповідальності та порядок відшкодування шкоди) роботодавця перед працівником.

Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове правопорушення, що полягає у протиправному, винному невиконанні або неналежному виконанні роботодавцем обов'язку з управління працею, в результаті чого заподіяна майнова і/або немайнова шкода працівникові.

У новому Трудовому кодексі України необхідно закріпити обов'язок роботодавця відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну у всіх випадках незаконного позбавлення його можливості працювати, а не лише у разі незаконного звільнення чи переведення на іншу роботу.

У Трудовий кодекс доцільно ввести статтю, яка визначатиме розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню працівникові, виклавши її зміст у такій редакції: “Роботодавець відшкодовує працівникові заподіяну йому шкоду, в тому числі немайнову, в повному обсязі, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Немайнова шкода (фізичні, психічні або душевні страждання) відшкодовується працівникові в грошовій формі у розмірі, що визначається роботодавцем і працівником, а у разі виникнення спору ? судом”.

У підрозділі пропонується ввести матеріальну відповідальність роботодавця не лише за затримку рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, а й у разі затримки рішення: про оформлення трудового договору з працівником, якому незаконно відмовлено в прийнятті на роботу; про допущення до роботи незаконно відстороненого працівника; про зміну формулювання причини звільнення, якщо вона перешкоджала працевлаштуванню на підходящу роботу; про видачу трудової книжки в разі її затримки.

У дисертації доводиться, що матеріальна відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України, має правовідновний характер лише у деяких випадках, а саме: якщо працівник звільнений у зв'язку з переїздом в іншу місцевість, особливо по переведенню, або якщо затримка розрахунку перешкоджає виїзду на постійне місце проживання. В інших випадках виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку матеріальна відповідальність роботодавця має не відшкодувальний характер, а карний (штрафний). Тому в разі затримки розрахунку при звільненні доцільно передбачити відшкодування тільки заподіяної прямої дійсної шкоди.

У дисертації вносяться пропозиції щодо вдосконалення порядку розгляду спорів про притягнення до матеріальної відповідальності роботодавця та про встановлення однакового строку позовної давності для сторін трудового договору по спорах, що виникають із заподіяння матеріальної шкоди. Розділ супроводжується короткими висновками.

Висновки

У дисертації вирішено проблему правового врегулювання матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин. Вирішення цієї проблеми знайшло своє втілення у висновках та пропозиціях, основними з яких є:

1. Реформа трудового законодавства, побудова його цілісної системи неможливі без розробки концепції розвитку трудових відносин, а відповідно, і концепції розвитку трудового законодавства в цілому і кожного з його інститутів, одним із яких є інститут матеріальної відповідальності.

Реформа трудового законодавства, приведення його у відповідність до нової Конституції України повинні здійснюватися шляхом:

- прийняття нового Трудового кодексу України;

- прийняття згідно з Конституцією України інших законів, що регулюють трудові відносини;

- прийняття підзаконних актів;

- зміни та доповнення чинного законодавства.

2. Реформування трудового законодавства повинно здійснюватися відповідно до таких принципів:

- підпорядкування трудових відносин закону вартості. В умовах формування ринкових відносин, утворення ринку праці, формування і розвитку різних форм власності трудові відносини підпадають не лише під дію закону розподілу за працею, а й насамперед під дію закону вартості. Саме цей економічний закон повинен знайти своє втілення в Трудовому кодексі України, особливо в нормах, які регулюють трудовий договір, заробітну плату, матеріальну відповідальність сторін трудових правовідносин;

- оптимальне збалансування виробничої і захисної функцій трудового права;

- обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці;

- соціальне партнерство (дво- і тристороннє співробітництво). Цей принцип передбачає відхід від жорсткого централізованого регулювання державою трудових відносин з одночасним розширенням сфери договірного регулювання;

- дотримання принципу соціальної справедливості. Суть цього принципу, який є аксіомою в роботі Міжнародної Організації Праці, полягає в наданні всім рівних стартових можливостей для реалізації права на працю;

- недопустимість зниження рівня трудових гарантій. У новому Кодексі мають бути збережені, якщо вони обґрунтовані, а в окремих випадках і розширені основні гарантії трудових прав працівників, соціальні гарантії для жінок і молоді, інвалідів, пенсіонерів за віком;

- примат міжнародного права над внутрішнім. Норми нового Кодексу повинні повністю відповідати ратифікованим Україною положенням конвенцій МОП, міжнародним договорам та угодам;

- забезпечення єдності і диференціації правового регулювання. Диференціація правових норм, що регулюють нормування праці, заробітну плату, тривалість робочого часу і часу відпочинку на державних, приватних, сільськогосподарських, кооперативних, орендних підприємствах, підприємствах з іноземними інвестиціями, в установах і організаціях. Одне із основних завдань кодифікації трудового законодавства - зменшити до мінімуму регулювання трудових відносин підзаконними актами, зміцнити роль закону і насамперед Трудового кодексу України. Підзаконні акти повинні прийматися тільки для виконання законів і не можуть встановлювати ніяких обов'язків для працівників, обмежувати їхні права, надані законом.

Більшість із цих принципів характерні і для реформування законодавства, що регулює матеріальну відповідальність, але їх використання повинно отримати відповідну інтерпретацію, а саме:

- підпорядкування трудових відносин закону вартості у відносинах з матеріальної відповідальності обумовлено наявністю майнового елемента. Це, в свою чергу, обумовлено майновим елементом інших видів трудових правовідносин, який виявляється через виконання сторонами обов'язків, що мають майновий характер. Для працівника - збереження майна роботодавця, для роботодавця - своєчасна оплата праці працівника, забезпечення безпечних умов праці та ін. Невиконання цих та інших обов'язків і призводить до заподіяння матеріальної шкоди. Саме в оцінці заподіяної матеріальної шкоди та її відшкодуванні і полягає дія закону вартості;

- оптимальне збалансування виробничої і захисної функцій трудового права в матеріальній відповідальності повинно проявлятися в збалансованому захисті майнових інтересів роботодавця та інтересів працівника. Закон вартості і ринкові відносини обумовлюють рівний захист майнових прав роботодавця і працівника;

- принцип обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці у відносинах з матеріальної відповідальності виявляється в тому, що вона розповсюджується тільки за шкоду, заподіяну невиконанням обов'язків, що виникають із трудових правовідносин. За шкоду, заподіяну працівниками - співвласниками невиконанням обов'язків, що виникають із членства, застосовується майнова (цивільно-правова) відповідальність;

- забезпечення єдності і диференціації правового регулювання. Єдність правового регулювання питань матеріальної відповідальності полягає в їх регулюванні виключно законами, а не підзаконними нормативними актами, що відповідало б пунктам 6 та 22 статті 92 Конституції України, а також у дотриманні єдиних принципів правового врегулювання; диференціація трудового законодавства, що регулює матеріальну відповідальність, має бути досить обмеженою і в основному обмежуватись видами матеріальної відповідальності в трудовому праві;

- дотримання принципу соціальної справедливості. Суть цього принципу полягає в притягненні до матеріальної відповідальності у строгій відповідності з законом; у зменшенні розміру матеріальної відповідальності залежно від вини, майнового стану сторони, яка заподіяла матеріальну шкоду;

- підвищення рівня трудових гарантій у правовому регулюванні матеріальної відповідальності повинно проявлятися у впровадженні судового порядку розгляду спорів з питань відшкодування матеріальної і немайнової шкоди як для роботодавця, так і для працівника, у встановленні для сторін однакових строків позовної давності щодо розгляду зазначених спорів, у ліквідації існуючих в чинному законодавстві норм щодо обмеженої відповідальності для роботодавця і для працівника, оскільки це не тільки не відповідає ринковим умовам, а й знижує рівень гарантій однієї із сторін трудового договору;

- примат міжнародного права над внутрішнім ? норми, що регулюють матеріальну відповідальність, повинні відповідати ратифікованим Україною положенням конвенцій МОП, що регулюють зазначені питання, міжнародним договорам та угодам. Якщо ж міжнародним договором чи угодою, в яких бере участь Україна, встанолюються інші норми матеріальної відповідальності, ніж ті, що їх містить законодавство про працю України, то застосовуються правила міжнародного договору чи міжнародної угоди.

3. Дослідження міжнародного та зарубіжного законодавства з метою використання позитивного зарубіжного досвіду правового регулювання матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин, а також гармонізації законодавства України з міжнародним законодавством, яка є необхідною умовою для входження України до міжнародних організацій, зокрема, до Європейського Співтовариства, свідчить, що:

А. Матеріальна відповідальність сторін трудового договору в міжнародно-правових актах регулюється лише за заподіяння шкоди здоров'ю працівника, що ж до інших випадків - матеріальна відповідальність у міжнародно-правових актах має відсильний характер до національного законодавства сторони працевлаштування.

Отже, виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що, по-перше, згідно з міжнародно-договірним регулюванням матеріальної відповідальності сторін трудового договору сторони, за загальним правилом, несуть матеріальну відповідальність за нормами національного законодавства країни, на території якої знаходиться роботодавець. По-друге, правове регулювання матеріальної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, в багатосторонніх і двосторонніх угодах має свої особливості, які полягають у різній повноті відшкодування заподіяної шкоди, у різному порядку її відшкодування. По-третє, працівники, які здійснюють трудову діяльність на території другої країни на підставі договору підряду, укладеного між суб'єктами господарської діяльності обох держав, метою якого є виконання визначеного обсягу робіт або послуг на території держави працевлаштування, несуть матеріальну відповідальність за законодавством держави виїзду.

Б. Матеріальна відповідальність сторін трудових правовідносин країн з високорозвиненою економікою та країн, що розвиваються, або з перехідною економікою може регулюватися як цивільним правом, так і частково ? цивільним, а частково ? трудовим правом.

Матеріальна відповідальність може бути як повною за наявності умислу, так і обмежуватись певним розміром, якщо шкода заподіяна з необережності.

У багатьох країнах при незаконному звільненні з роботи національне законодавство передбачає альтернативну норму: або поновлення на роботі, або відшкодування за незаконне звільнення (Велика Британія та ін.).

4. Щодо інтеграції трудового законодавства України, що регулює матеріальну відповідальність сторін трудового договору, із законодавством зарубіжних високорозвинених країн можна зробити такі висновки:

А. При використанні зарубіжного законодавства слід уникати його переоцінки, однобічного чи повного незнання, а звідси, і невміння його застосовувати чи неправильно його застосовувати в процесі правової реформи національного законодавства. Не можна лише копіювати норми, що регулюють матеріальну відповідальність, без урахування нашої правової системи. Ідея конвергенції в тому й полягає, що трудове право повинно сприйняти все те краще, що є в соціалістичному праві і, по можливості, в капіталістичному.

Б. Незважаючи на те, що в зарубіжному трудовому праві накопичений великий досвід регулювання трудових відносин у ринкових умовах, направлений на пом'якшення суперечностей між працівниками та підприємцями ? роботодавцями, вирішення між ними спорів, у тому числі й колективних трудових, з такого важливого інституту, як матеріальна відповідальність, норми зарубіжного законодавства, порівняно з законодавством України, меншою мірою захищають інтереси та права працівника. Тому використання зарубіжного досвіду не може і не повинно бути основним шляхом формування трудового права в період становлення та розвитку ринкових відносин. Основним шляхом повинно бути збереження чинних і створення нових норм, які регулюють матеріальну відповідальність і відповідають соціально-економічним умовам, традиціям, національним особливостям тощо. Водночас слід зазначити, що з деяких питань матеріальної відповідальності все ж таки можливим і корисним є використання зарубіжного досвіду. Так, наприклад, цей досвід був використаний при правовому врегулюванні відшкодування шкоди працівникові, заподіяної ушкодженням здоров'я: відповідальність роботодавця, що ґрунтувалась на нормах цивільного і трудового права, замінена обов'язковим державним страхуванням працівників у зв'язку з нещасними випадками на виробництві і професійними захворюваннями. Отже, матеріальна відповідальність перейшла від роботодавця до страховика, а правовідношення з відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, змінило свою галузеву належність і тепер відноситься до галузі соціального забезпечення.

В. Трудове законодавство України, в порівнянні із зарубіжним законодавством, більш повно захищає інтереси працівників при притягненні їх до матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну роботодавцеві, тому запозичення можливе тільки з точки зору захисту майнових прав роботодавця; в зарубіжне законодавство, навпаки, слід конвергувати норми, які захищають матеріальні інтереси і права працівників при притягненні їх до матеріальної відповідальності перед роботодавцем.

Г. У зв'язку з прийняттям Закону України “Про державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 року, по-перше, змінена галузева належність правового регулювання цього питання, воно тепер відноситься до галузі соціального забезпечення, по-друге, відповідальність перед працівником тепер несе не роботодавець, а страховик, який і відшкодовує заподіяну працівникові шкоду. Проте ні у зазначеному Законі, ні в інших законодавчих чи підзаконних актах, а особливо після відміни Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, не врегульовано питання щодо компенсації медичних та інших додаткових затрат, які не компенсуються із фондів соціального страхування. У зв'язку із викладеним доцільно було б запозичити прогресивні норми зарубіжного законодавства при врегулюванні цього питання в законодавстві України.

5. Поняття юридичної відповідальності взагалі і трудо-правової зокрема відноситься до базових понять у юридичній науці і, відповідно, в науці трудового права. Воно не може бути неконкретною оціночною категорією. Повинен існувати еталон, загальне поняття відповідальності, тільки в такому випадку правозастосовчі органи зможуть правильно застосовувати норми, що встановлюють юридичну відповідальність та регулюють порядок притягнення до неї.

6. Юридична відповідальність поділяється на позитивну і негативну. Позитивна і негативна юридична відповідальність, в свою чергу, поділяється на об'єктивну і суб'єктивну.

Об'єктивна юридична відповідальність носить пасивний характер. Суб'єктивна юридична відповідальність може мати як пасивний, так і активний характер.

Об'єктивна позитивна юридична відповідальність ? це сукупність норм, що регулюють правомірну поведінку особи та передбачають заходи заохочення.

Суб'єктивна позитивна юридична відповідальність ? це дотримання правомірної поведінки особою, оцінка своєї поведінки відповідно до закріпленого в нормі права еталона та застосування заходів заохочення.

Об'єктивна негативна юридична відповідальність передбачає закріплені в нормах права санкції та механізм реалізації цих санкцій. Об'єктивна негативна юридична відповідальність є формою примусу (санкція, передбачена в нормі) і засобом реалізації форми примусу (реалізації санкції). Засоби реалізації форми примусу (реалізації санкції), передбачені в правовій нормі, можуть бути як примусовими, так і добровільними.

Суб'єктивна негативна юридична відповідальність є добровільне чи примусове перетерпіння негативних наслідків майнового чи особистого немайнового характеру, закріплених у санкції правової норми, за вчинене правопорушення. Суб'єктивна негативна юридична відповідальність може реалізуватись як добровільно, так і за допомогою засобів примусу.

Підставою виникнення негативної юридичної відповідальності є правопорушення.

Термін “негативна юридична відповідальність” не є синонімом терміна “ретроспективна юридична відповідальність”, оскільки ретроспективна юридична відповідальність може бути як позитивною, так і негативною.

Термін “перспективна відповідальність” не є синонімом терміна “позитивна відповідальність”, оскільки це відповідальність за вчинки, які мають настати в майбутньому. А перспективна поведінка може бути як правомірною, так і протиправною, відповідно, і відповідальність ? позитивною і негативною. Перспективна негативна і позитивна відповідальність як правовий інститут існує об'єктивно в нормах права без застосування до конкретного суб'єкта. Отже, перспективна негативна юридична відповідальність об'єктивно існує і до вчинення особою правопорушення.

7. Для матеріальної відповідальності в трудовому праві, як і для юридичної відповідальності взагалі, характерним є позитивний аспект. Цей висновок ґрунтується на доведенні наявності майнового елемента в трудових правовідносинах, а також на зробленому висновку, що ряд обов'язків, які закріплені в нормах трудового права і повинні виконуватися сторонами трудових правовідносин, мають майновий характер.

Виходячи з раніше зробленого висновку про те, що об'єктивна позитивна юридична відповідальність - це сукупність норм, що регулюють правомірну поведінку особи та передбачають заходи заохочення, а суб'єктивна позитивна юридична відповідальність - це дотримання правомірної поведінки особою, оцінка своєї поведінки відповідно до закріпленого в нормі права еталона та застосування заходів заохочення, можна стверджувати, що:

Об'єктивна позитивна матеріальна відповідальність у трудовому праві - це сукупність норм, які передбачають майнові обов'язки однієї сторони трудового договору, спрямовані на забезпечення майнових прав та виконання майнових обов'язків іншою стороною трудового договору, та закріплююють матеріальні заходи заохочення за їх належне виконання.

Суб'єктивна позитивна матеріальна відповідальність у трудовому праві - це належне виконання стороною трудового правовідношення майнових обов'язків, спрямованих на забезпечення майнових прав та виконання майнових обов'язків іншою стороною трудового правовідношення, та застосування матеріальних заходів заохочення за їх належне виконання.

8. Негативну матеріальну відповідальність суб'єктів трудових правовідносин, як і позитивну, обов'язково слід розглядати в об'єктивному і суб'єктивному аспектах.

В об'єктивному аспекті негативна матеріальна відповідальність являє собою сукупність норм, які встановлюють матеріальні санкції за заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди стороні трудових правовідносин та можливість застосування засобів примусу для реалізації цих санкцій у випадку відмови від їх добровільного виконання.

Суб'єктивна негативна матеріальна відповідальність є добровільне чи примусове перетерпіння стороною трудового правовідношення негативних наслідків майнового характеру, закріплених у санкції правової норми, за заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди іншій стороні трудового правовідношення.

Суб'єктивна негативна матеріальна відповідальність може реалізуватись як добровільно, так і за допомогою засобів примусу.

Характерною рисою негативної матеріальної відповідальності як правової категорії є можливість примусу, коли заподіяна шкода добровільно не відшкодовується. Якщо примусові заходи, спрямовані на відшкодування шкоди, що застосовуються судами, можна назвати державним примусом, оскільки суди ? органи державної судової влади (третьої гілки), то заходи з забезпечення відшкодування шкоди, що застосовуються роботодавцем, не завжди є державним примусом. Як відомо, зараз, поряд з державною, з'явилися й успішно розвиваються інші форми власності - колективна, приватна. Примус, що здійснюється власником або уповноваженим ним органом на недержавних підприємствах, не є державним примусом на стадії реалізації.

9. У трудовому праві на рівні індивідуального правовідношення має місце матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, і матеріальна відповідальність підприємства за шкоду, заподіяну працівникові.

10. В ринкових умовах відмінності між матеріальною відповідальністю суб'єктів трудового правовідношення, які навіть у часи застою не можна було віднести до принципових, все більше згладжуються. По-перше, роботодавцем зараз може виступати не тільки юридична особа, підприємство, установа, організація, а й фізична особа ? громадянин України, іноземний громадянин, особа без громадянства. По-друге, в зв'язку з розвитком колективної і приватної форм власності нерідко власники майна, прибутку підприємства, які водночас виступають і працівниками, або просто наймані працівники за своїм майновим станом є багатшими, ніж підприємство, на якому вони працюють, або ніж особа - роботодавець, у якої вони працюють. Крім того, ні в цивільному, ні в інших галузях права, що регулюють майнову відповідальність, нерівність майнового стану ніколи не була критерієм чи тією особливістю, що дає підстави для виділення матеріальної (майнової) відповідальності в окремий вид. Це було лише підставою для зменшення розміру матеріальної відповідальності. По-третє, в трудових відносинах зараз розвивається метод їх договірного регулювання, який починає займати первинне місце в порівнянні з владно-адміністративним методом. А різний правовий статус підприємства і працівників, який обумовлений насамперед різною їх функціональною роллю у виробничому процесі, ще не може свідчити про наявність принципових ознак, які б підтверджували абсолютну самостійність матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин.

Зазначені вище докази, які свідчать про згладжування відмінностей між матеріальною відповідальністю працівників і матеріальною відповідальністю роботодавця, дають підстави для висновку про те, що це не два самостійних види матеріальної відповідальності і, отже, не два інститути в трудовому праві, а єдиний вид трудо-правової матеріальної відповідальності і єдиний інститут трудового права, що і потребує правового закріплення в новому Трудовому кодексі України.

11. Виходячи з того, що матеріальна відповідальність має позитивний і негативний аспекти, слід зробити висновок, що позитивна матеріальна відповідальність, яка не виходить за межі нормальної поведінки і полягає в усвідомленні виконання та належному виконанні обов'язку щодо забезпечення цілісності майна роботодавця з боку працівника та щодо охорони праці працівника, дотриманні законодавства про охорону праці з боку роботодавця, входить складовим елементом до основного трудового правовідношення. Що ж до правовідносин з матеріальної відповідальності, яка встановлена за діяння (правомірне або протиправне), яке виходить за межі норми, а така відповідальність може бути як позитивною, так і негативною, то ці правовідносини є похідними від основного трудового правовідношення.

12. На базі проведеного дослідження про правову природу, а отже, і галузеву належність матеріальної шкоди, що виникає із порушення колективних трудових прав і обов'язків, зроблено висновок, що відносини з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної в результаті невиконання чи неналежного виконання колективних трудових обов'язків однією стороною колективних трудових правовідносин іншій стороні колективних трудових правовідносин чи порушення прав іншої сторони колективних трудових відносин, повинні регулюватися трудовим правом.

13. Правовідносини з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної однією стороною колективного трудового правовідношення іншій, є видом колективних трудових правовідносин.

14. Колективні трудові правовідносини з матеріальної відповідальності є похідними від інших колективних трудових правовідносин (безпосередніх та опосередкованих) суб'єктів трудового права, оскільки вони виникають у результаті порушення останніх, що призводить до заподіяння матеріальної шкоди.

15. Оскільки відповідальність за заподіяння немайнової шкоди настає в грошовому вираженні, то сутність такої відповідальності є матеріальною. Матеріальна відповідальність за заподіяння немайнової шкоди має відшкодувальний характер, але не може бути правовідновлювальною, оскільки неможливо відновити той стан особи, який був до вчинення правопорушення.

16. Матеріальна відповідальність за немайнову шкоду, заподіяну трудовим правопорушенням однією із сторін трудового правовідношення іншій стороні, носить трудо-правовий характер.

17. За суб'єктами, яким заподіюється немайнова шкода, остання класифікується на: немайнову шкоду, заподіяну працівникові; немайнову шкоду, заподіяну суб'єктові колективних трудових правовідносин; немайнову шкоду, заподіяну роботодавцеві.

18. Під немайновою шкодою працівника слід розуміти душевні, психічні і/або фізичні страждання, викликані порушенням його трудових прав та інтересів з боку роботодавця.

19. Під немайновою шкодою роботодавця як юридичної особи слід розуміти приниження ділової репутації юридичної особи, заподіяне внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов'язків іншою стороною трудового правовідношення.

20. Під немайновою шкодою роботодавця як фізичної особи слід розуміти душевні, психічні і/або фізичні страждання і приниження ділової репутації, заподіяні невиконанням чи неналежним виконанням трудових обов'язків працівником.

21. Заподіяння немайнової шкоди може бути спричинене будь-яким порушенням трудових прав та обов'язків. Матеріальна відповідальність настає в будь-якому випадку заподіяння немайнової шкоди працівникові і роботодавцеві як фізичній особі.

22. Роботодавець - юридична особа (підприємство, установа, організація, їх об'єднання) незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності чи фізична особа, які відповідно до чинного законодавства використовують найману працю.

23. Сторонами матеріальної відповідальності на рівні індивідуального трудового правовідношення є сторони трудового договору - працівник і роботодавець (юридична або фізична особа).

24. Стороною матеріальної відповідальності в колективному правовідношенні виступає трудовий колектив, група найманих працівників. Уповноважена профспілкова організація чи уповноважений найманими працівниками орган можуть виступати стороною матеріальної відповідальності тільки в єдиному випадку - в разі заподіяння шкоди роботодавцеві при перевищенні повноважень, наданих йому найманими працівниками, наприклад, заподіяння шкоди внаслідок перевищення повноважень з вирішення колективного трудового спору.

25. Підставою матеріальної відповідальності є трудове правопорушення сторін трудових правовідносин, тобто протиправне, винне невиконання чи неналежне виконання стороною трудового правовідношення (індивідуального чи колективного) трудових обов'язків, яке спричинило заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди іншій стороні трудового правовідношення.

26. Закон вартості, під дію якого підпадають і трудові відносини, обумовлює однаковий захист майнових інтересів сторін трудових правовідносин працівника - власника робочої сили, з одного боку, і роботодавця ? власника засобів виробництва, з іншого боку, і повне відшкодування їм заподіяної прямої дійсної шкоди.

27. Шкода, заподіяна працівником підприємству, з яким працівник перебуває у трудових відносинах, але не під час виконання ним трудових обов'язків, виходить за рамки регулювання трудовим правом, і особа повинна нести відповідальність як суб'єкт цивільно-правових відносин. Тому необхідно вилучити пункт 7 із статті 134 КЗпП України, який передбачає повну матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну з їх вини підприємству, установі, організації не при виконанні трудових обов'язків.

28. Працівник повинен відшкодовувати пряму дійсну шкоду в повному розмірі, якщо інше не передбачено законом, тобто відшкодування прямої дійсної шкоди не повинно обмежуватися середньомісячним заробітком працівника. Така відповідальність носить обмежений характер, але вона обмежується не заробітком, а розміром прямої дійсної шкоди.

В окремій статті нового Кодексу слід визначити поняття повної матеріальної відповідальності та передбачити випадки її настання. Під повною матеріальною відповідальністю слід розуміти відшкодування прямої загальної шкоди, що охоплює як пряму дійсну шкоду, так і не одержані роботодавцем доходи, які він одержав би, якби не було допущене трудове правопорушення.

Виходячи із зазначених теоретичних висновків, автором вносяться конкретні пропозиції щодо правового врегулювання питань матеріальної відповідальності в новому Трудовому кодексі та даються формулювання статей цього кодифікаційного акта.

29. Доцільно доповнити частину 1 статті 31 Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” таким видом відповідальності, як матеріальна відповідальність за трудовим законодавством.

30. Потребують зміни частини 2 і 3 статті 34 Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, які пропонується викласти у такій редакції:

“Шкода, заподіяна роботодавцеві страйком, який був визнаний судом незаконним, відшкодовується стороною колективного трудового спору в розмірі, визначеному судом згідно з трудовим законодавством.

Роботодавець, який порушив закони України, внаслідок чого склалися умови для страйку, і страйк закінчився повним чи частковим задоволенням вимог найманих працівників, компенсує учасникам страйку матеріальну і/або немайнову шкоду в розмірі, визначеному судом згідно з трудовим законодавством (у межах коштів і майна, що йому належать)”.

Зроблені висновки і пропозиції сприятимуть подоланню суперечностей і перешкод на шляху кодифікації національного законодавства про працю, а також правовому врегулюванню матеріальної відповідальності в новому Трудовому кодексі України.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Монографії

1. Хуторян Н.М. Теоретичні проблеми матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин. Монографія - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. - 264 с.

Рецензії див.: 1. Карпенко Д. Теоретичні проблеми матеріальної відповідальності// Право України. - 2002. ? №9. - С.148-149.

2. Зуб І.В. Вагомий доробок у галузі трудового права// Держава і право. ? Збірник наукових праць. - Випуск 17. - К: 2002. - С. 536-538.

3. Харитонов Є.О., Чанишева Г.І. Актуальне дослідження проблем матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин // Митна справа. - 2002. - №5. - С.98-99.

Статті у фахових виданнях

1. Хуторян Н. Відповідальність сторін за договором бригадного підряду// Радянське право. - 1988. - № 1. - С. 28-32.

2. Хуторян Н.Н., Стадник Н.П. Ответственность при коллективном подряде в промышленности // Советское государство и право. - 1990. - № 3. - С.54-59.

3. Хуторян Н. Матеріальна відповідальність суб'єктів трудових правовідносин в умовах регульованої ринкової економіки // Радянське право. -1990. - № 12. - С.28-30.

4. Хуторян Н. Розвиток трудових правовідносин в умовах ринку// Право України. - 1992. - № 8. - С. 6-9.

5. Хуторян Н. Матеріальна відповідальність власника перед працівником// Право України. - 1993. - № 3. - С.21-23.

6. Хуторян Н.М. Зміцнення гарантій реалізації прав трудових колективів в умовах ринку// Зб.: Правова держава. - Вип.4. - К.: 1993. - С. 96-104.

7. Хуторян Н.М. Вдосконалення правового регулювання матеріальної відповідальності працівника перед наймачем// Право України. - 1993. - № 5-6. - С. 29-33.

8. Хуторян Н. Концепция нового Кодекса о труде Украины// Ж-ал Российского права. - 1997. - № 9. - С. 116-125.

9. Карпенко Д., Хуторян Н. Правові проблеми загальної частини проекту Кодексу України про працю // Право України. - 1998. - № 3. - С. 41-44.

10. Карпенко Д., Хуторян Н. Особлива частина проекту Кодексу України про працю потребує удосконалення// Право України. ? 1998. ? № 6. - С.54-58.

11. Хуторян Н. Об'єкти і суб'єкти матеріальної відповідальності в трудовому праві// Зб.: “Правова держава”. - Щорічник наукових праць. - Вип.9. - 1998. - С.185-192.

12. Карпенко Д.О., Хуторян Н.М. Актуальні проблеми понятійного апарату проекту Кодексу України про працю // Зб.: Правова держава. - Випуск 10. - К.: ІНюре, 1999. - 287-295.

13. Хуторян Н. Правове регулювання матеріальної відповідальності працедавця перед працівником у новому Кодексі України про працю// Зб.: Правова держава. - Випуск 11. - К.: Видавничий дім “Юридична книга”, 2000. - С. 301-309.

14. Хуторян Н. Матеріальна відповідальність сторін трудового договору за законодавством України та Польщі// Держава і право. - Збірник наукових праць. - Випуск 8. - К.: 2000. - С.306-311.

15. Хуторян Н. Міжнародно-правове регулювання матеріальної відповідальності суб'єктів трудового права// Зб.: Правова держава. - Випуск 12. - К.: Видавничий дім “Юридична книга”, 2001. - С. 79-89.

16. Хуторян Н. Поняття юридичної відповідальності в загальній теорії права// Держава і право. - Збірник наукових праць. - Випуск 11. - К.: 2001. - С.340-357.

17. Хуторян Н. Поняття матеріальної відповідальності в трудовому праві// Держава і право. - Збірник наукових праць. - Випуск 12. - К.: 2001. - С.383-393.

18. Хуторян Н. Підстава матеріальної відповідальності в трудовому праві// Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2002. - №2. - С.139-141.

19. Хуторян Н. Проблеми галузевої належності матеріальної відповідальності за моральну шкоду, заподіяну сторонами трудового договору// Правова держава. - Щорічник наукових праць. - Випуск тринадцятий. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. - С.168-181.

20. Хуторян Н. Правове врегулювання матеріальної відповідальності в нових трудових кодексах колишніх союзних республік// Держава і право. ? Збірник наукових праць. - Випуск 16. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. - С.251-259.

21. Хуторян Н.М. Класифікація видів трудового правопорушення як підстави матеріальної відповідальності// Актуальні проблеми держави і права. - Збірник наукових праць. - Випуск 13. - Одеса: Юрид. літ., 2002. - С.199-204.

22. Хуторян Н. Проблеми правової природи і галузевої належності матеріальної відповідальності в трудових відносинах// Держава і право. - Збірник наукових праць. - Випуск 17. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. - С.297-307.

23. Хуторян Н. Трудове правопорушення як підстава матеріальної відповідальності // Юридический вестник. - 2002. - №3. - С.110-113.

Інші публікації, які додатково висвітлюють основний зміст дисертації

1. Материальная ответственность субъектов трудовых отношений в условиях рыночной экономики. - Раздел в коллективной монографии: “Проблемы укрепления социальной справедливости в трудовых правоотношениях”. - К.: Наукова думка, 1993. - С.89-116.

2. Проблеми матеріальної відповідальності сторін трудового договору. - Розділ в колективній монографії “Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні”. - Харків: “Консум”, 1999. - С.194-226.

3. Проблеми відповідальності в трудовому праві - Розділ в колективній монографії “Удосконалення трудового законодавства в умовах ринку”. - К.: “Ін Юре”, 1999. - С.89-116.

4. Теоретичні проблеми відповідальності в трудовому праві. - Глава в монографії “Становлення та розвиток цивільних і трудових відносин у сучасній Україні”. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, 2001. - С. 173-212.

5. Хуторян Н.Н. Закон о собственности в СССР и перспективы развития трудовых правоотношений. - Тезисы на республиканской научно-практической конференции “Развитие национальной государственности союзной республики на современном этапе”. - Киев, 1990. - С.199-201.

6. Новий Кодекс України про працю. - Тези. Матеріали науково-практичної конференції “Концепція розвитку законодавства України”. - К., 1996. - С.35-337.

7. Матеріальна відповідальність суб'єктів трудових правовідносин. - Тези. Матеріали науково-практичної конференції “Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України: проблеми, досвід, перспективи”. - Харків: “Право”, 1998. - С.158-160.

8. Гармонізація трудового законодавства України і ЄС // Зб.: Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем. - Матеріали міжнародної наукової конференції, 17-20 жовтня 2000 р. - К., 2000. - С.227-233.

9. Актуальні проблеми регулювання матеріальної відповідальності в трудовому праві. - Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції “Становлення і розвиток правової системи України” - К., 2002. - С.19-21.

10. Хуторян Н.М., Дріжчана С.В., Бабаскін А.Ю., Стадник М.П. Проблеми вдосконалення трудового законодавства на сучасному етапі. - Зб.: Правова держава. - Випуск 8. - К., 1997. - С.150-166.

11. Коментар до Конституції України. - К., 1996. - С.113-117.

12. Хуторян Н., Карпенко Д. Перспективи розвитку трудового законодавства. - Розд. у монографії: “Державотворення і правотворення в Україні”. - К., 2001. - С.468-489.

13. Конституція незалежної України. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, Спілка юристів України, 2000. - С.140-146.

14. Юридична енциклопедія. - К.: “Українська енциклопедія”, 1998 - Т.1. - Відповідальність дисциплінарна (с. 431-432), відповідальність за порушення законодавства про працю (с. 432-433).

15. Юридична енциклопедія. - К.: “Українська енциклопедія”, 2001. - Т.3. - Колективна (бригадна матеріальна відповідальність (с. 152), матеріальна відповідальність власника (с. 596-597), матеріальна відповідальність працівника (с. 597).

16. Юридична енциклопедія. - К.: “Українська енциклопедія”, 2002. - Т. 4. - Обмежена матеріальна відповідальність (с.220), підвищена матеріальна відповідальність (с. 534-535), повна матеріальна відповідальність працівника (с. 558), поновлення на роботі (с. 657), поява на роботі в нетверезому стані (с. 707).

Анотація

Хуторян Н.М. Теоретичні проблеми матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2002.

У дисертаційному дослідженні розроблена концепція розвитку трудових правовідносин щодо матеріальної відповідальності в ринкових умовах, а також концепція правового регулювання матеріальної відповідальності у новому Трудовому кодексі України. Визначені етапи та досліджені особливості розвитку трудового законодавства про матеріальну відповідальність; досліджено поняття та правову природу матеріальної відповідальності; визначено її місце в системі трудових правовідносин; доведено трудову галузеву належність матеріальної відповідальності за немайнову шкоду; визначено сторони матеріальної відповідальності; досліджено особливості трудового правопорушення як підстави матеріальної відповідальності; дано класифікацію його видів; сформульовано моделі правових норм, що регулюватимуть матеріальну відповідальність у новому Трудовому кодексі України.

Ключові слова: відповідальність, матеріальна відповідальність, сторони матеріальної відповідальності, трудове правопорушення, матеріальна шкода, немайнова шкода.

Аннотация

Хуторян Н.Н. Теоретические проблемы материальной ответственности сторон трудовых правоотношений. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора юридических наук по специальности 12.00.05 - трудовое право; право социального обеспечения. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2002.

Диссертация является комплексным научным исследованием теоретических проблем материальной ответственности сторон трудовых правоотношений.

В диссертационном исследовании разработана концепция развития трудовых отношений по материальной ответственности в рыночных условиях и на базе этого разработана концепция правового регулирования материальной ответственности сторон трудовых отношений в новом Трудовом кодексе Украины.

В работе определены этапы и проанализированы особенности развития трудового законодательства, регулирующего материальную ответственность сторон трудовых правоотношений; сделан анализ правового регулирования материальной ответственности в международно-правовых актах и зарубежном законодательстве и сформулированы предложения о приведении трудового законодательства Украины в соответствие с международными стандартами и о целесообразности использования передового зарубежного опыта.

Исследовано и уточнено понятие юридической ответственности; определены понятие и юридическая природа материальной ответственности в трудовом праве, раскрыты ее особенности в рыночных условиях. Обосновывается вывод, что для материальной ответственности в трудовом праве характерен наряду с негативным также позитивный аспект. Определяются понятия объективной позитивной и объективной негативной материальной ответственности, субъективной позитивной и субъективной негативной материальной ответственности, проводится отличие между “позитивной” и “перспективной”, а также между “ретроспективной” и “негативной” материальной ответственностью.

Определено место материальной ответственности в системе индивидуальных и коллективных трудовых правоотношений.

Доказано трудовую отраслевую принадлежность ответственности за причинение неимущественного вреда сторонам трудовых отношений. Автором установлена материальная сущность ответственности за причинение неимущественного вреда и подчеркнут ее возместительный характер.

Определены стороны материальной ответственности на уровне индивидуального и коллективного трудового правоотношения. Сторонами материальной ответственности на уровне индивидуального трудового правоотношения являются работник и работодатель, а на уровне коллективного трудового правоотношения - трудовой коллектив, наемные работники, группа работников и работодатель. Профсоюзная организация или какой-либо уполномоченный трудовым коллективом, наемными работниками орган могут выступать стороной правоотношения по материальной ответственности лишь в случае превышения предоставленных им полномочий.