Правові основи служби кримських татар у військових формуваннях Російської імперії (1784–1917 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Правові основи служби кримських татар у військових формуваннях Російської імперії (1784-1917 рр.)

Старіцин Олексій Валентинович

АНОТАЦІЯ

Старіцин О.В. Правові основи служби кримських татар у військових формуваннях Російської імперії (1784 - 1917 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. - Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського. - Сімферополь, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню законодавчих та підзаконних актів, на підставі яких здійснювалася служба кримських татар у військових формуваннях Російської імперії у 1784-1917 рр., та виявленню особливостей її проходження.

Встановлені правові засади служби усіх кримсько-татарських військових формувань, що створювалися протягом зазначеного періоду: Таврійських татарських дивізіонів бешлейського війська в Криму (1784-1796 рр.); Кримських кіннотатарських полків (1806-1812 рр.); лейб-гвардії кримсько-татарських підрозділів (1827-1890 рр.); в умовах дії акту про загальний військовий обов'язок (1869-1917 рр.).

В дисертації міститься аналітичний огляд проходження військової служби кримських татар, визначається її специфіка, що полягала у виконанні кримсько-татарськими формуваннями не стільки воєнних (бойових) дій, скільки охоронних, міліційних, прикордонних, фельд'єгерських, каральних тощо, які були переважаючими у мирний час аж до введення загальної військової повинності.

Ключові слова: кримсько-татарські військові формування, правові основи військової служби кримських татар, загальноімперське законодавство, підзаконні акти щодо військової служби кримських татар, військові традиції, функції кримсько-татарських військових формувань (охоронні, міліційні, прикордонні, фельд'єгерські, каральні).

АННОТАЦИЯ

Старицын А.В. Правовые основы службы крымских татар в воинских формированиях Российской империи (1784 - 1917 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского. - Симферополь, 2007.

Диссертация посвящена исследованию законодательных и подзаконных актов, на основании которых осуществлялась служба крымских татар в воинских формированиях Российской империи в 1784 - 1917 гг., и выявлению особенностей ее прохождения.

Установлены правовые основы службы всех крымскотатарских воинских формирований, которые создавались на протяжении указанного периода: Таврических татарских дивизионов бешлейського войска в Крыму (1784 - 1796 гг.); Крымских коннотатарских полков (1806 - 1812 гг.); лейб-гвардии крымскотатарских подразделений (1827-1890 гг.); в условиях действия акта об общей воинской обязанности (1869 - 1917 гг.).

Все воинские формирования крымских татар (до введения воинской повинности) создавались на добровольной основе и содержались за счет казенных источников бывших ханских имений, конфискованных в российскую государственную казну (Таврические татарские дивизионы бешлейского войска), либо денег мусульманской общины в Крыму (Крымские коннотатарские полки, лейб-гвардии крымскотатарские подразделения).

В диссертации содержится аналитический обзор порядка прохождения воинской службы крымских татар, определяется его специфика, которая состояла в выполнении крымскотатарскими формированиями не столько военных (боевых) действий, сколько охранительных, милицейских, пограничных, фельдъегерских, карательных и т.п., превалирующих в мирное время.

Выполнение военной функции крымскотатарскими подразделениями было эпизодическим (во времена войн России с другими государствами), хотя нередко и героическим. В условиях действия нормативного акта об общей воинской повинности крымскотатарские подразделения, кроме военной функции, традиционно выполняли охранительную функцию, а в годы первой русской революции еще и карательную.

Каждый этап образования и деятельности крымскотатарских подразделений в Вооруженных силах Российской империи подвергнут детальному анализу с точки зрения его правовой базы и функциональной направленности. Определено, что направлениями деятельности Таврических татарских дивизионов бешлейского войска были милицейские, осведомительные, профилактические и административные функции.

Служба крымских татар в коннотатарских иррегулярных войсках проходила на манер казачьей службы Донского войска. Из четырех коннотатарских полков Симферопольский, Перекопский и Евпаторийский активно участвовали в определяющих боевых операциях, а Феодосийский полк нес непростую внутреннюю и пограничную службу.

Крымскотатарские лейб-гвардейские подразделения осуществляли воинскую, конвойную службу, которая регулировалась теми же законами, которые устанавливались для всех гвардейских подразделений и казачьих иррегулярных формирований. Выявлено, что издавались и отдельные специальные правовые акты, которыми учреждался порядок прохождения службы мусульманскими и крымско-татарскими подразделениями.

Обобщая правовые основы службы крымских татар в различных воинских формированиях Российской империи на протяжении 1784 - 1917 гг., автор пришел к выводу, что они представляют собой систему взаимно дополняемых правовых источников: а) законодательные акты, выраженные в общеимперском законодательстве и обеспечиваемые с помощью механизма государственного принуждения; б) подзаконные акты, касающиеся непосредственно мусульманских и крымскотатарских воинских формирований; в) поднормативные (правоприменительные) акты, издаваемые командирами воинских подразделений; г) воинские традиции, ритуалы, которые сложились в ходе социально-исторической эволюции службы в вооруженных силах Российской империи.

Ключевые слова: крымскотатарские воинские формирования, правовые основы воинской службы крымских татар, общеимперское законодательство, подзаконные акты относительно воинской службы крымских татар, воинские традиции, функции крымскотатарских воинских формирований (охранительные, милицейские, пограничные, фельдъегерские, карательные).

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Підвищення ролі та значення правової політики держави щодо етнічних меншин, врахування звичаїв та менталітету усіх народів, що складають її населення, зумовлює розгляд багатьох пов'язаних з цим проблем в ретроспективі. Вирішального значення набуває питання про вивчення та узагальнення досвіду правової політики уряду Російської імперії кінця ХVIII - початку ХХ ст. стосовно особливостей служби кримських татар у військових формуваннях держави.

Служба у збройних силах держави в усі часи - це почесний обов'язок громадянина, спрямований на охорону та захист своєї Вітчизни. Залучення різних народностей до служби у її військових формуваннях нерідко розглядається як сприяння їх згуртованості, зміцнення національної єдності.

За часів Російської імперії правова політика уряду щодо служби кримських татар у військових формуваннях здійснювалася у напрямі її геополітичних інтересів - з метою утвердження російської влади на території приєднаного Криму. Складником цієї політики стало залучення кримсько-татарського населення до підтримання правопорядку його власними силами, використання кримсько-татарських воєнізованих формувань насамперед у сфері охоронної діяльності і внутрішньої служби.

Актуалізує проблему можливість в сучасній Україні зважити на позитивні і негативні моменти правового забезпечення служби кримських татар у збройних формуваннях в минулому, підвищити ефективність та якість правового регулювання діяльності військових і воєнізованих формувань, що виступають зовнішнім і внутрішнім гарантом державності, суверенітету.

Ретроспективне вивчення й аналіз системи нормативних і піднормативних актів, регламентуючих проходження військової служби представниками певних етнічних меншин в Росії, дозволяє не тільки заповнити прогалини в історико-юридичному знанні про нормотворчі процеси в військовій і воєнізованій сферах, а й сформулювати теоретичні положення, які можуть бути покладені в основу вдосконалення сучасної нормативно-правової бази цих сфер в багатонаціональних державах, однією з яких є Україна. Від рівня наукового осмислення історичних організаційно-правових основ військової служби багато в чому залежать перспективи та наслідки реформ, що відбуваються в системі збройних сил та органів внутрішніх справ сучасної України, лави яких поповнюють молоді громадяни різних національностей.

Актуальність теми роботи продиктована і відсутністю комплексних історико-правових досліджень в цій галузі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає завданням Цільової комплексної програми НАН України № 0186.0.070872 “Актуальні проблеми Українського національного державотворення”, Координаційному плану Міністерства науки і освіти України “Історія етнонаціональних процесів в Україні”, увійшла до переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права Академії правових наук України. Вона виконувалась у межах наукової теми Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського “Вивчення етнокультурних проблем депортованих народів і малих етнокультурних спільностей у Криму” № 0197V000422 та теми наукових досліджень кафедри історико-правових дисциплін Таврійського національного університету „Особливості формування національної правосвідомості кримсько-татарського народу” № 0105004132.

Мета і завдання дослідження полягають у проведенні комплексного історико-теоретичного аналізу правових основ організації, порядку функціонування кримсько-татарських частин і підрозділів у складі російських збройних сил 1784 - 1917 рр. з тим, щоб виявити можливість врахування у сучасній практиці як позитивних надбань, так і недоліків правової політики владних структур царської Росії щодо організаційно-правового забезпечення військової служби національних меншин.

Мета конкретизована у таких наукових задачах:

виокремити та систематизувати джерельну базу дослідження;

з'ясувати стан наукової розробки проблеми та здійснити необхідний аналіз її понятійно-категоріального апарату;

визначити основні етапи служби кримських татар у збройних силах Російської імперії;

розкрити політико-правові передумови формування Таврійських татарських дивізіонів бешлейського війська в Криму (1784 - 1796 рр.);

виявити особливості правового регулювання організації та функціонування Таврійських татарських дивізіонів бешлейського війська;

розглянути альтернативні проекти щодо формування Кримських кіннотатарських полків та з'ясувати ступінь практичного втілення переміжного проекту (1806 - 1812 рр.);

виявити правові засади прикордонної та внутрішньої служби Кримських кіннотатарських полків та визначити їхню специфіку;

висвітлити стан виконання воєнних (бойових) функцій Кримськими кіннотатарськими полками у Вітчизняній війні 1812 р. та у закордонних походах російської армії 1813 - 1814 рр.;

дати правову характеристику процесам формування та розвитку лейб-гвардії кримсько-татарських підрозділів (1827 - 1890 рр.);

- проаналізувати правові акти, що визначали порядок проходження армійської служби кримських татар в умовах дії загального військового обов'язку, та з'ясувати основні віхи такої служби (1869 - 1917 рр.), також виявити особливості функціонування Кримського кінного полку аж до його розпуску (1922 р.).

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що склалися у сфері формування і функціонування кримсько-татарських підрозділів у збройних силах Російської імперії у період XVIII - початку XX ст.

Предмет дослідження становлять: загальні закономірності правового регулювання організації та служби кримсько-татарських формувань у збройних силах Російської імперії протягом 1784 - 1917 рр., а також специфіка їх подальшої діяльності аж до розпуску в 1922 р.; особливості службових функцій, виконуваних кримсько-татарськими формуваннями, їх юридичне закріплення та практичне втілення.

Методи дослідження. Серед системи загальнонаукових і спеціально-юридичних методів, використаних в роботі, передусім варто назвати конкретно-історичний метод, який дав змогу визначити і дослідити етапи правового регулювання порядку організації і проходження служби кримських татар у збройних силах Російської імперії у хронологічній послідовності та виявити притаманні даному процесу закономірності і суперечності. Використання порівняльно-історичного методу сприяло зіставленню відповідності нормативно-правових актів про організацію і проходження служби кримських татар у збройних силах Російської імперії тим соціально-правовим відносинам, що виникали в різні історичні періоди, а також виявленню особливостей у правовому регулюванні організації та діяльності кримсько-татарських формувань протягом зазначеного хронологічного періоду. Метод аналізу і синтезу застосовувався як для з'ясування правового становища воєнізованих та військових формувань кримських татар у системі збройних сил Росії, так й для демонстрації загальних тенденцій у військово-національній політиці Росії. Метод індукції допоміг узагальнити факти про специфіку служби кримських татар, а метод дедукції - вивести знання про окремі особливості з загальних якостей цієї служби. Метод абстрагування дозволив виділити найсуттєвіші ознаки правових засад функціонування кримсько-татарських формувань у збройних силах Російської імперії. За допомогою системно-функціонального аналізу вдалося поставити в центр розгляду усю сукупність взаємозв'язків, яка існує між правовими основами формування кримсько-татарських військових формувань і соціальним середовищем, встановити функції, що здійснювали ці формування, а отже, й визначити місце кримсько-татарських формувань у системі збройних сил Російської імперії. Широке застосування отримав формально-логічний метод, за допомогою якого здійснено наукову обробку правового матеріалу, - нормативних актів щодо збройних сил Російської імперії кінця ХVIII - початку ХІХ ст. Герменевтичний метод допоміг виявити смисл правових норм, якими регулювалися воєнізовані формування кримських татар, та правозастосовних актів, що видавалися на їх виконання, дати їх роз'яснення. Соціологічний метод застосовувався для збору та обробки інформації про соціальне становище кримських татар, які проходили службу в збройних силах Російської імперії, а статистичний - для визначення їх кількості.

Науково-теоретичну основу дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних вчених з історії держави і права, теорії держави і права, інших галузевих правових наук, а також загальної історії Росії і України: Д. Арапова, Г. Бако, О. Бандурки, А. Бобкової, І. Бойко, В. Ганкевича, В. Гончаренко, М. Дамірлі, О. Копиленка, О. Кручиніної, М. Кравчука, В. Кульчицького, Ф. Лашкова, М. Левицької, М. Масаєва, Ю. Маркова, І. Муфтійзаде, А. Полякова, О. Скакун, П. Тарана, О. Тимощука, М. Трифанова, І. Усенка, Ю. Шемшученко, О. Ярмиша та ін.

Хронологічні межі дослідження визначаються датами створення та остаточної ліквідації спеціальних кримсько-татарських формувань у складі збройних сил Російської імперії. Початкова дата - 1784 р. (створення Таврійських татарських дивізіонів бешлейського війська), а загальна заключна - 1917 р., коли припинила існування Російська імперія. Долю решток останнього Кримського кінного полку її імператорської величності Олександри Феодорівни простежено до розформування в Галіполі (1922 р.).

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є першою роботою, в якій комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень історико-правової науки, залученням широкого кола джерел досліджені проблемні питання організації, правового забезпечення і функціональної спрямованості служби кримських татар у військових формуваннях Російської імперії у 1784 - 1917 рр. та визначена їх подальша діяльність

У межах проведеного автором дослідження одержано такі результати, які мають наукову новизну:

- виявлено, систематизовано і проаналізовано законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, згідно з якими формувалися, функціонували та припиняли свою діяльність кримсько-татарські підрозділи у складі збройних сил Російської імперії;

- встановлено, що функціонування кримсько-татарських військових формувань у збройних силах Російської імперії базувалося на комплексі взаємопов'язаних норм позитивного права (що виражені в загальноімперських законодавчих актах, підзаконних актах щодо служби кримських татар), правозастосовних актів командирів військових підрозділів, які конкретизували ці норми, та військових традицій, ритуалів, що сформувалися в російській армії і доказали свою практичну необхідність в процесі соціально-історичної еволюції;

- з залученням широкого джерельного матеріалу показано, що норми мусульманського права використовувалися кримськими татарами поза межами військової служби, а в ході служби спостерігалося лише певне дотримання релігійних норм (існували посади військових імамів), хоча штатне магометанське духівництво у військах було офіційно введене лише у 1908 р.;

- розкрито, що організаційно-правова політика російського уряду щодо залучення кримсько-татарського населення до служби у військових формуваннях ґрунтувалася на доцільності їх використання для виконання функцій не виключно воєнного (бойового) характеру;

- доведено (на основі аналізу законодавчих і підзаконних актів та практики їх застосування), що діяльність кримсько-татарських підрозділів у складі збройних сил Росії до 1874 р., тобто до введення загальної воїнської повинності, полягала у здійсненні переважно внутрішньо-охоронних функцій;

- виявлено напрями практичної діяльності Таврійських татарських дивізіонів бешлейського війська у 1784 - 1796 рр.: охорона життя посадовців, “кордонна” (прикордонна) служба, патрульна служба, збір інформації, знищення та конвоювання злочинців, виконання фельд'єгерської служби, охорона лісних масивів, соляних озер та державних стратегічних об'єктів на території Криму, використання бешлеїв в якості службовців внутрішніх військ - їх диференційовано на суто міліційні, інформаційні, профілактичні та адміністративні функції;

- визначено, що головною функцією кіннотатарських полків у мирний час було несення прикордонної та внутрішньої служби згідно з їх статутами; тільки у воєнний час кіннотатарські полки використовувалися як іррегулярне військо, тобто виконували воєнну (бойову) функцію;

- встановлено, що головним напрямком кримсько-татарських лейб-гвардійських підрозділів теж була охорона, - навіть під час ведення активних воєнних операцій чергові частини цих підрозділів знаходилися у штаті охорони при імператорській особі, а воєнну функцію могли виконувати лише пільгові підрозділи;

- з'ясовано, що тільки із введенням загальної військової повинності (1874 р.) воєнна (бойова) функція кримсько-татарських підрозділів стала домінуючою, що не завадило традиційно активно використовувати підрозділи для охоронно-міліційних, рятувальних (під час природних лих) та каральних (антиреволюційних) заходів.

Практичне значення отриманих результатів дисертації полягає в тому, що її основні висновки й положення можуть бути використані:

з науково-дослідною метою - для подальших наукових розробок з історії охоронних та військових структур, що формувалися в територіальних межах сучасної Української держави;

у законотворчій роботі - для вдосконалення законів України про збройні сили та міліцію, зокрема при конкретизації функцій останньої в Законі України “Про міліцію”;

при опрацюванні державної етнонаціональної політики в системі міліційно-охоронних та військових структур;

при проведенні патріотичного виховання правоохоронців, які походять із національних меншин;

при підготовці спеціальних курсів з історії правових засад формування і розвитку армії і міліції у військових і воєнізованих навчальних закладах відповідно.

Апробація результатів дослідження. Підсумки розробки проблеми в цілому та окремих її аспектів були апробовані на п'яти наукових міжнародних і науково-практичних конференціях: ХІ Історико-правовій конференції “Місцеві органи державної влади та самоврядування: історико-правові аспекти” (16-18 квітня 2004 р., м. Суми); ХІІ Міжнародній історико-правовій конференції “Мононаціональні чинники в історії державно-правового будівництва” (10-13 вересня 2004 р., м. Бахчисарай); ХІV Міжнародній історико-правовій конференції “Міграційні процеси в Україні і світі: історико-правові аспекти” (4-7 вересня 2005 р., м. Балаклава); ХVІ Міжнародній історико-правовій конференції “Природа, право і держава: історико-юридичні аспекти” (15-18 вересня 2006 р., м. Ялта); VІІІ звітній науково-практичній конференції Кримського юридичного інституту ХНУВС (10-14 травня 2006 р., м. Сімферополь).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в семи наукових статтях, з яких чотири опубліковані у збірниках, які входять до переліку наукових спеціальних видань ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, поділених на тринадцять підрозділів, загальних висновків та списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації становить 262 сторінки, з яких основного тексту - 188 сторінок. Список використаних джерел і літератури - 146 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зазначається зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, розкриваються методологічні, теоретичні та нормативні основи дослідження, його наукова новизна, практичне значення отриманих результатів, відомості про апробацію результатів дисертаційної роботи.

Перший розділ „Джерела, історіографія та понятійно-категоріальний апарат дослідження” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Характеристика джерел дослідження” всебічно розглянуто комплекс історико-правових джерел, що сприяли науковій реконструкції подій, пов'язаних із службою кримських татар у збройних силах Російської імперії. Джерельну базу дослідження представлено за такими блоками: відомості державно-правового змісту, що зберігаються в архівах; опубліковані нормативно-правові та правозастосовні акти; матеріали державно-правового змісту, які містяться в опублікованій монографічній літературі; відомості державно-правового змісту, що почерпнуті з енциклопедичних видань та іншої довідкової літератури; відомості державно-правового змісту, які були надруковані у пресі.

Певним джерелом для дослідження стали правові документи, що зберігаються в Державному архіві при Раді міністрів Автономної Республіки Крим: підзаконні нормативні акти місцевих органів виконавчої влади - акти-документи (ордери, рапорти, накази), діловодна документація й матеріали (відомості, іменні списки, формулярні списки, канцеляристські матеріали, щомісячні рапорти, реєстри, свідоцтва, листи тощо), які проливають світло на історико-правові ситуації, що складалися в Криму під час утворення кримсько-татарських військових формувань.

Найбільшу вартість для дослідження становить система опублікованих нормативних правових актів: їх більше, ніж неопублікованих. Варто виділити нормативно-правові акти - консолідовані: “Полное собрание законов Российской империи”, що є класичною збіркою правових актів імператорського періоду історії Росії; кодифіковані - “Устав о воинской повинности”; “Устав внутренней службы”; “Дисциплинарный Устав”, “Воинский Устав о наказаниях” та “Воинский Устав о гарнизонной службе”, “Высочайше утвержденные краткие правила строевой службы для иррегулярного войска...”, “Правила для состава построений и движений в войсках казачьих и иррегулярных из мусульман”. Визначено ознаки, за якими останні віднесені до кодифікованих нормативно-правових актів. Встановлено підзаконний характер нормативного документу “Штат лейб-гвардии Кавказских 1 и 2 кубанских и Терского эскадронов собственного его императорского величества конвоя, с причисленной к ним командой л.-г. Крымских татар”, що містить певні відомості з даної теми.

Цінними для дослідження є правові документи, що містяться в опублікованій монографічній літературі різних років видання: як випущені в дореволюційні часи (їх більше), так і сучасні. Серед перших привертають увагу підзаконні нормативні акти канцелярії правителя князя Г.О. Потьомкіна, а саме: серія ордерів правителю Таврійської області В. Каховському 1787 р. (вони були опубліковані силами співробітників краєзнавчої організації Таврійської вченої архівної комісії в 1888 - 1889 рр.). У виданні Г. Габаєва під назвою “Законодательные акты и другие документы о военной службе крымских татар в рядах войсковых частей...” (1914 р.) містяться джерела, що “працюють” на розкриття предмета дослідження. Не меншу вартість мають історичні документи правового і організаційного характеру, що наведені у сучасній книзі М.В. Масаєва “Таврические татарские дивизионы бешлейского войска (1784 - 1796 гг.). Документы и материалы” (1999 г.). На жаль, ці документи не пройшли первинної джерелознавчої обробки, і тому їх досить складно використовувати.

Серед збірок документів, опублікованих в наші часи, треба зазначити й працю Д.Ю. Арапова “Ислам в Российской империи (законодательные акты, описания, статистика)” (2001 р.) та виділити, зокрема, оприлюднення ним документа під назвою “Учредить штатные должности военных магометанских мулл”, що має певне значення для даного дослідження.

Науковим джерелом слугувала й довідкова література, що вже стала “рідкісною книгою”: “Кавалерия (кроме гвардейских и казачьих частей)” (1914 р.), “Императорская российская гвардия. Хронологические таблицы 1700 - 1878 рр.” (1878 р.) тощо, а також публікації в тогочасній газеті “Терджиман” (1883 - 1905 рр.), в яких висвітлювалися епізоди із служби кримських татар в російській армії.

Підрозділ 1.2. „Історіографія проблеми як її ідейно-теоретичне підґрунтя” присвячено поділу історіографії проблеми дослідження на загально-історичний та історико-правовий блоки; у ньому визначено, що перший є переважаючим за кількістю публікацій, а також важливий тим, що до висвітлення історичних процесів залучалися й юридичні документи. Вже з середини ХІХ ст. почали з'являтися краєзнавчі та військово-патріотичні розвідки із так званої полкової історії С. Пєтіна (1899 р.), І. Муфтійзаде (1905 р.), Г. Габаєва (1913 р.), Г. Бако (1934 р.) тощо. Фундаментальний характер має робота “Столетие военного министерства 1802 - 1902. Главное управление казачьих войск...” (1902 р.), а також узагальнюючі дослідження М.Ф. Дубровіна з історії приєднання Криму до Росії, А.І. Маркевича з історії Кримської війни та епохи 1806 - 1814 рр.

У радянські часи проблемі військової служби кримських татар майже не надавалося значення. Лише у 1991 р. були опубліковані тези В.П. Петрова “Из истории крымскотатарских воинских формирований в составе русской армии в конце XVIII - начале ХХ вв.”. Зате сучасні вітчизняні історики О.Є. Бойцова, В.Ю. Ганкевич, Б.А. Короленко, М.В. Масаєв, І.В. Савченко та російські дослідники Д.Ю. Арапов, Р.Т. Дейніков, О.Ю. Захарова, А.А. Кручінін, В.С. Лопатін, М.А. Трифанов, висвітлюючи питання з історії війн Росії цього періоду, що тією чи іншою мірою пов'язані з Кримом, торкаються питань про участь кримських татар у збройних силах Росії. Однак історико-правовий блок історіографії проблеми не представлений спеціальними дослідженнями, котрі б стосувалися теми дисертації.

Підрозділ 1.3. „Понятійно-категоріальний апарат дослідження”. В дослідницькому полі проблеми визначено ряд базових дефініцій, що мають змістовне наповнення при розкритті концепцій: “геополітичний інтерес”, “етнічна меншина”, “кримсько-татарські військові формування”, “функції”, “військові традиції”. “Кримсько-татарські військові формування” - це створені відповідно до законодавства підрозділи у складі збройних сил Російської імперії, що комплектувалися військовослужбовцями з кримських татар і призначені як для її оборони, захисту у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій, так і для виконання міліційних та інших функцій охоронного характеру. “Військові традиції” виявляються подвійно: а) передають норми, принципи, що склалися й удосконалилися протягом військової служби багатьох поколінь у певних формуваннях збройних сил держави; б) перешкоджають становленню нових правових інститутів і відносин в своєму середовищі або вимагають від військового керівництва, що впроваджує норми державної влади, проводити політику компромісів.

Поняття терміну “функція” розглянуто найповніше, оскільки звернення до нього має науково-практичне значення в контексті досліджуваної проблеми. Будь-яке явище соціальної дійсності може реалізувати своє призначення, якщо воно буде функціонувати. По тому, які функції воно здійснює, яким чином відбувається реалізація цих функцій і з якою ефективністю, можна судити про саме явище, про його основні риси, значення в житті суспільства і місце серед подібних соціальних явищ, а також про перспективи його існування і розвитку. Саме твердження про специфічний характер військової служби кримських татар, що виявлявся переважно у виконанні охоронних, міліційних, а не виключно воєнних (бойових) функцій, доповнює і визначає спрямованість концепції дослідження.

Другий розділ „Правові засади формування та функціонування Таврійських татарських дивізіонів бешлейського війська” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Політико-правові передумови формування Таврійських татарських дивізіонів бешлейського війська у Криму ” висвітлюється процес кардинальної зміни політичної й військово-організаційної ситуації в Криму за період від 1475 р., коли Кримське ханство перебувало під контролем Османської імперії, до видання Катериною ІІ 08.04.1783 р. спеціального маніфесту “Про взяття півострова Кримського, острова Тамань і всієї Кубанської сторони під Російську державу”, який поклав кінець кримсько-татарській державності.

У підрозділі досліджується питання про організацію Г.О. Потьомкіним та його представниками прийняття присяги від кримських татар на вірність російській імператриці 10.07.1883 р. після проголошення Маніфесту про приєднання Криму до Росії. Визначається, що застосовувалися жорстокі катування та репресії щодо кримських татар, котрі зберігали вірність халіфу. Простежується, як російська адміністративна та судова влада залучала кримських татар до співпраці після підписання Катериною ІІ іменного указу Г.О. Потьомкіна “Про прийняття кримських мешканців та інших татарських народів до російського підданства”. Оскільки кримські татари звільнялися від військового обов'язку, який у той час в Російській імперії мав форму насильницької рекрутчини, російський уряд організаційно-правовими заходами підтримував і стимулював їхнє бажання служити в російському війську на добровільних засадах.

У підрозділі 2.2. „Нормативно-правова база формування та розвитку Таврійських татарських дивізіонів бешлейського війська” відзначено, що нормативно-правові підстави для формування Таврійських дивізіонів бешлейського війська закладено документом „Найвище побажання” („Высочайшее соизволение”) від 09.02.1784 р. за підписом Катерини ІІ. А безпосереднім нормативним актом, який оголосив про створення військових підрозділів, що мають комплектуватися з кримських татар, став “Іменний указ”, підписаний імператрицею 01.03.1784 р. Складений на ім'я князя Г.О. Потьомкіна, він мав назву “Про склад війська із підданих, що мешкають у Таврійській області із додатком його штату”.

Відомчим актом верховного командування було створено два дивізіони - ІІ-й під командуванням майора Абдули Веліча та ІІІ-й під командуванням майора Батир-ага Тамагул-Кримтаєва. У 1787 р. був сформований ще один - І-й під командуванням ротмістра Мустафи Киятова, але невдовзі його було розпущено. Після переформування, яке відбулося наприкінці 1787 р., із службовців були залишені кращі, а інші були відпущені по домівках до часу, коли в них виникне потреба. Служити залишилися два дивізіони. Після чергового переформування вже у 1790 р. на додаток до двох було створено ще чотири дивізіони.

У підрозділі висвітлюються особливості нормативного регулювання штатного розпису особового складу війська, забезпечення його озброєнням, обмундируванням та амуніцією, джерела та обсяги фінансування, регіони комплектування особового та офіцерського складу, складні процеси формування татарських дивізіонів, іррегулярна служба кримських татар поза межами Криму. Розкриваються позитивні і негативні факти служби Таврійських татарських дивізіонів бешлейського війська; серед останніх, зокрема, факти дезертирства, якими була заплямована їхня служба, особливо під час здійснення походу на кордон із Річчю Посполитою. Відзначаються факти інтернування бешлеїв-дезертирів до Криму (особливо у 1793 році), про що свідчать відповідні документи, які зберігаються у фондах Державного архіву при Раді міністрів АР Крим. Вказується, що таврійські татарські дивізіони бешлейського війська припинили свою діяльність 29.03.1796 р. очевидно в процесі ліквідації імператором Павлом І державно-адміністративних заходів імператриці Катерини ІІ.

У підрозділі 2.3. „Охоронно-міліційні функції як провідні у діяльності Таврійських татарських дивізіонів бешлейського війська” обґрунтовуються мотиви, за якими керівництво російських окупаційних сил вирішило створити з числа кримсько-татарського населення воєнізовані структури з чітко визначеними охоронно-міліційними функціями. Організація міліційних сил змогла б допомогти вирішити кілька важливих питань. По-перше, заспокоїти збентежене населення приєднаних територій й показати, що власне самі кримські татари залучені для збереження порядку в Криму. По-друге, забезпечити авторитет нової влади, оскільки запрошеними на службу на офіцерські посади були особи зі шляхетних родин. І, нарешті, по-третє, не відволікати підрозділи регулярної армії від військових справ для несення охоронної служби. Залученню кримських татар до виконання міліційних функцій сприяло й те, що вони краще орієнтувалися на місцевості, легко виконували регіональні доручення, бо знали місцеві традиції, шляхи сполучення тощо.

Третій розділ „Правове регулювання служби кримських татар у кіннотатарських іррегулярних полках та порядок її проходження” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. „Альтернативні проекти та організаційно-правовий процес формування кіннотатарських полків” зазначається, що наприкінці 1806 р. мусульманською громадою Криму на чолі із муфтієм Муртазою Челєбі було запропоновано сформувати певну кількість кінних полків на власному утриманні; з цією метою на урядовому рівні було створено спеціальну комісію, до складу якої увійшли міністри В.П. Кочубей, С.К. Вязьмітінов та генерал Феншау. Обговорювалися два проекти: по-перше, заснувати кінні полки на зразок козачих (“як служить Донське військо”), враховуючи місцеві обставини, і по-друге, замість чотирьох іррегулярних полків утворити один регулярний уланського типу. Перемогу отримав перший проект. Був оприлюднений імператорський наказ про термінове формування чотирьох кінних полків (Сімферопольський, Євпаторійський, Перекопський та Феодосійський) у кількості 500 чол. кожний з числа кримських татар задля їх подальшого використання у війні. Командирами полків були майори К.б. Балатуков, А.б. Хункалов, капітан А.а. Мамайський та поручик А.м. Ширинський. Молодші офіцери отримали козацькі звання: осавули, сотники та хорунжі. Існували посади військових імамів та квартирмейстери. Чверть особового складу була озброєна рушницями та холодною зброєю. Інші використовували тільки холодну зброю: списи, кулюки, татарські ножі або келепи.

У підрозділі висвітлюється обмундирування особового складу; знамена полків; фінансування служби в Криму і за межами півострова; пільги, що встановлювалися для тих, хто вступав до лав кіннотатарських полків, - звільнення від податків та повинностей.

У підрозділі 3.2. ”Правові засади прикордонної та внутрішньої служби кіннотатарських полків” висвітлена участь кінно-татарських полків у черговій військовій кампанії 1806 - 1807 рр. у контексті аналізу правових засад їх служби. Останні складалися з системи нормативно-правових, правозастосовних актів та військових традицій, котрі створилися у військових формуваннях кримських татар за попередні роки їх служби (клятва на Корані у вірності службі Російському престолу) та назбиралися у Донському козачому війську, за зразком якого вони будувалися. Можливість використання військових традицій допускалася, якщо вони були адаптовані до російського законодавства. Їх вияв простежується й у тому, що командування полками складалося, як правило, з осіб російського походження (наприклад, загальну команду чотирма Кримськими кіннотатарськими полками, що рушили з Криму, здійснював генерал А.М. Римський-Корсаков; Сімферопольським та Перекопським полками безпосередньо командував отаман М.І. Платов); нижчими ланками командирів кіннотатарських частин були вихідці з кримських татар.

За традицією - після порушення перемир'я (Слободзейське перемир'я 1808 р.) - Євпаторійський та Феодосійський кіннотатарські полки, що були відправлені з Криму до Махнівки, несли внутрішню службу. Коли усі чотири кіннотатарські полки були виведені із Криму і розташовувалися у західних губерніях, вони почергово несли прикордонну і внутрішню службу аж до початку Вітчизняної війни 1812 року.

У підрозділі 3.3. „Виконання охоронних і воєнних функцій кіннотатарських полків під час Вітчизняної війни 1812 р. та закордонних походів російської армії 1813 - 1814 рр.” висвітлюються функціональні особливості служби різних кіннотатарських полків: Сімферопольський, Перекопський та Євпаторійський кіннотатарські полки брали активну участь у визначальних бойових операціях, а Феодосійський полк продовжував нести непросту внутрішню та прикордонну службу.

У підрозділі вказується, до складу яких російських армій входили Сімферопольський, Перекопський та Євпаторійський кіннотатарські полки, в яких авангардних битвах (в тому числі під Бородіно) та у звільненні яких міст вони брали участь під час вигнання французів з Росії і визвольного походу за державними межами, якими нагородами відзначені їх офіцери і вояки. Із закінченням війни полки повернулися у межі Російської імперії й були розформовані. На жаль, під час визвольного походу в ході битви окремі полкові архіви було захоплено ворогом і знищено.

Участь у військових операціях під час Вітчизняної війни 1812 р. свідчить про те, що кримсько-татарські формування виконували як воєнні (бойові) функції, так і охоронні (Феодосійський полк).

Четвертий розділ „Правова забезпеченість служби кримських татар у російських гвардійських підрозділах та її функціональна спрямованість” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1. „Правові підстави організації та служби лейб-гвардії кримсько-татарських підрозділів” зазначається, що після розформування в 1817 році кримських кіннотатарських полків у складі російських збройних сил не існувало кримсько-татарських підрозділів майже десятиліття. Але поступово виникла ідея поновити ці збройні формування.

Правовими підставами організації та служби лейб-гвардії кримсько-татарських підрозділів стали наступні: іменний Указ “Про назву сформованого із татар ескадрону лейб-гвардії кримсько-татарським” від 20.07.1827 р., згідно з яким ескадрон було зараховано до складу лейб-гвардійського звідно-козачого полку, а 08.03.1832 р. до складу лейб-гвардії Козачого його величності полку; іменний Указ “Про скасування лейб-гвардії кримсько-татарського ескадрону при гвардійському корпусі та сформуванні із татар, що лишаються в Криму, особливої команди лейб-гвардії кримських татар, зараховуючи в лейб-гвардії в Кавказький козачий ескадрон його імператорської величності Конвою” від 26.05.1863 р.; указ Олександра ІІІ про виключення команди лейб-гвардії кримських татар із складу Конвою (02.05.1890 р.).

У підрозділі висвітлюється загальний склад лейб-гвардійського ескадрону, загальний строк служби, форма (повсякденна і парадна), озброєння, матеріальне утримання особового складу ескадрону тощо, що переважно визначалися правовими актами військового командування.

Підрозділ 4.2. „Воєнні та охоронні функції кримсько-татарських лейб-гвардійських підрозділів” розкриває особливості служби кримсько-татарських лейб-гвардійських підрозділів під час російсько-турецької війни 1827 - 1829 рр.; Кримської війни 1853 - 1856 рр. та російсько-турецької війни 1877 - 1878 рр. Визначається, що хоч кримсько-татарські лейб-гвардійські підрозділи брали участь у воєнних подіях, їх головною функцією була охоронна. В їх обов'язки входило супроводження, конвоювання та охорона життя членів імператорської родини в усіх місцях, де б вони не перебували - в Санкт-Петербурзі, Царському Селі, Криму тощо. Проходження військової, конвойної служби кримсько-татарськими лейб-гвардійськими підрозділами регулювалося тими ж законами, які встановлювалися для усіх гвардійських підрозділів та козачих іррегулярних формувань. Існували й окремі підзаконні акти, які призначалися для виконання служби мусульманськими та кримсько-татарськими підрозділами: “Правила для складу шикувань і рухів у військах козачих і іррегулярних із мусульман”; “Доповнення до Коротких правил стройової служби для іррегулярного війська, які височайше затверджені для власного його імператорської величності конвою”.

П'ятий розділ „Правові засади та основні напрями військової служби кримських татар в умовах дії загального військового обов'язку” складається з двох підрозділів.

Підрозділ 5.1. „Нормативно-правові акти про формування та порядок проходження військової служби кримських татар після введення загального військового обов'язку” починається з аналізу “Зводу військових постанов 1869 р.” і, зокрема, “Присяги мусульман, що вступають на військову службу”, згідно з якою вони приводилися до присяги за відповідною формою на одній із п'яти мов, котрими вільно володіли призовники.

Аналізується “Статут про військову повинність”, затверджений 01.01.1874 р., на реалізації якого базувалася військова реформа, але тільки в тій його частині, яка стосувалася сухопутних військ, оскільки кримських татар не призивали до флоту. Звертається увага на те, що довготривала боротьба кримських татар за право сповідувати свою релігію у війську призвела до того, що 19.02.1908 р. Радою Міністрів ухвалено “Положення про заснування штатного магометанського духівництва у військах”, а у 1912 р. це положення включено до “Зводу законів Російської імперії”.

У підрозділі 5.2. „Охоронна, каральна та воєнна функції кримсько-татарських військових підрозділів в умовах дії загальної військової повинності” розкрито забезпечення виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби кримських татар протягом 1869 - 1917 рр. - до і під час російсько-турецької війни 1877 - 1878 рр., в роки російсько-японської війни, у Першій світовій війні, після повалення царського режиму у роки громадянської війни. Наводяться статистичні дані, згідно з якими наприкінці ХІХ ст. новобранців з кримських татар призивали від 500 до 550 осіб. На поповнення створеного Кримського дивізіону припадало тільки 90. Інші направлялися на поповнення полків 14-го та 34-го піхотних і 7-ї та 8-ї кавалерійських дивізій. Щодо служби Кримського дивізіону, то він з другої половини 80-х років ХІХ ст. почав залучатися до охорони імператора та його родини - командирувався у повному складі до Лівадії на період їх перебування у Криму.

У роки російсько-турецької війни (1877 - 1878 рр.) Кримський дивізіон знаходився у Севастополі та по суті займався внутрішньою службою, здебільшого караульною, про що свідчить плакат “Весь день солдата”, який можна вважати певного роду дисциплінарним документом, виданим у відповідності до “Статуту внутрішньої служби”. Наголошується, що дисциплінарні документи, конкретизовані та деталізовані на нормативно-правовому і піднормативному (правозастосовному) рівні, були спрямовані на вироблення певних стандартів поведінки. Дисциплінарна відповідальність спонукала військовослужбовців до підтримання належного рівня дисципліни не тільки під час виконання службових обов'язків, а й поза місцем проходження військової служби, й у неслужбовий час. В межах дотримання військової дисципліни (наказів командирів) кримсько-татарські підрозділи виконували каральну функцію у роки першої російської революції, - брали участь у придушенні революційних виступів в Ялті та у Дніпровському повіті Таврійської губернії.

Певним чином розподілилися обов'язки кримсько-татарських формувань у період війн - російсько-японської та Першої світової. Якщо Кримський дивізіон не залучався до воєнних (бойових) дій під час російсько-японської війни і ніс охоронну та патрульну службу з початку мобілізації, то Кримський кінний полк майже одразу був залучений до боїв на фронтах Першої світової війни у складі Звідно-кавалерійської дивізії генерал-майора П. Скоропадського.

В підрозділі просліджується доля кримсько-татарських дивізіонів після падіння Російської імперії. Зазначається, що захоплення влади більшовиками особовий склад Кримського кінного полку сприйняв різко негативно, на початку січня 1918 року вів кровопролитні бої зі збройними силами, які очолювали більшовики, а після захоплення Сімферополя більшовиками 14.01.1918 року тимчасово припинив своє існування. 07.12.1918 року “з метою відновлення старих частин” за наказом командувача Збройними Силами в Криму генерала Боде Кримський кінний полк було відроджено в складі трьох, а потім шістьох ескадронів і зараховано до Добровольчої армії. Відроджений полк брав безпосередню участь у боях при Ак-Монаї, у придушенні повстання в Керчі, знищенні в Одесі радянської 47-ї стрілецької дивізії. В осінньо-зимову кампанію 1919 року полк протистояв армії УНР та 12-ій і 14-ій радянським арміям. Наказом головнокомандуючого Збройних сил Півдня Росії генерала П.М. Врангеля від 16.04.1920 р. Кримський кінний полк передали на формування Окремої кавалерійської бригади. Його залишки були евакуйовані 02.10.1920 р., а потім інтерновані в Галіполі. У 1922 році було офіційно повідомлено про остаточне його розформування.

ВИСНОВКИ

У термінологічному аспекті проблема правових основ служби кримських татар у військових формуваннях Російської імперії досліджується через визначення понять і категорій, які допомагають розкрити концепцію роботи: “геополітичний інтерес”, “етнічна меншина”, “кримсько-татарські військові формування”, “функції”, “військові традиції”.

Простежити правову політику Російської імперії щодо Криму дозволяє тлумачення категорії “геополітичний інтерес”, що розуміється як форма вираження інтересу національного, сутністю якого є поширення впливу нації (носія інтересу) на суміжні країни і народи задля забезпечення рішення власних задач за рахунок ресурсів інших країн і народів.

“Етнічна меншина” - стійка групи людей, що виникла історично і визнає свою етнічну ідентичність в силу релігійних, мовних, культурних, історичних відмінностей від представників інших груп чи культур, котрі проживають в тій же державі, і в етнографічному розумінні близька до поняття “народ”. Такою “етнічною меншиною” став кримсько-татарський народ після втрати своєї державності і приєднання Криму до Російської імперії 1784 р. Оцінюючи політику владних структур Російської імперії щодо кримських татар в цей час, варто зазначити, що переслідувалася мета повного злиття Криму з Росією, у тому числі через правове регулювання служби кримських татар у військових формуваннях її збройних сил. При цьому допускалося використання релігійних мусульманських традицій (військові імами), які адаптувалися, по можливості, до російського законодавства (“Положення про підставу штатного магометанського духівництва у військах”, прийняте Радою Міністрів 19.02.1908 р.).

В роботі встановлено і проаналізовано правові основи формування і функціонування кримсько-татарських підрозділів в хронологічному вимірі: таврійських татарських дивізіонів бешлейського війська в Криму (1784-1796 рр.); кримських кінно-татарських полків (1806 - 1812 рр.); лейб-гвардії кримсько-татарських підрозділів (1827-1890 рр.); військової служби кримських татар після введення загальної військової повинності (1869-1917 рр.).

Узагальнюючи правові основи функціонування різних кримсько-татарських військових формувань у збройних силах Російської імперії, автор дійшов висновку, що їх склала система правових джерел: а) законодавчі акти, виражені в загальноімперському законодавстві і забезпечувані з допомогою механізму державного примусу; б) підзаконні акти, що стосуються безпосередньо служби кримських татар; в) піднормативні (правозастосовні) акти, видавані командирами військових підрозділів; г) військові традиції, що нагромадилися в ході соціально-історичної еволюції служби в збройних силах Російської імперії.

Серед нормативно-правових актів різної юридичної сили, що безпосередньо стосуються утворення і функціонування кримсько-татарських військових формувань, можна назвати наступні: „Устав о воинской повинности”, „Устав внутренней службы”, „Дисциплинарный Устав”, „Воинский Устав о наказаниях”, „Воинский Устав о гарнизонной службе”, „Высочайше утвержденные краткие правила строевой службы для иррегулярного войска и дополнения к оным для собственного его императорского величества Конвоя 1845 г., „Правила для состава построений и движений в войсках казачьих и иррегулярных из мусульман”, „Штат лейб-гвардии Кавказских 1 и 2 Кубанских и Терского эскадронов собственного его императорского величества конвоя, с причисленной к ним командой л.-г. Крымских татар” тощо.

Вивчення функцій кримсько-татарських військових формувань та їх правових основ затребувало розкриття поняття “функція”, оскільки через функції розглядається пізнання будь-якого явища, в даному випадку - діяльності зазначених формувань та їх правового забезпечення. Автор показує співвідношення понять “функції” і “задачі”, при поясненні функції військової служби виходить з її класичного розуміння як єдності двох моментів: 1) ролі (призначення) цієї служби; 2) основних напрямків її впливу на суспільні відносини, на свідомість, волю, дії людей, що проходять цю службу. В роботі обґрунтовується провідна ідея про специфічний характер військової служби кримських татар, що виявлявся у виконанні у мирний час переважно охоронних, а не виключно воєнних (бойових) функцій, особливо до введення загальної військової повинності.