Поняття права та його ознаки

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Поняття права та його ознаки

2. Галузь права. Інститут і підгалузь прав а

Висновок

Право - це один з найважливіших інститутів людської цивілізації. Виникнення права обумовлене процесом соціалізації і раціоналізації людських відносин, тобто їхнім розвитком від первісної, общинно-родової організації людей до сучасної, державно-правовий.

На будь-якій стадії історичного розвитку людський колектив для того, щоб зберегти себе як стійку, організовану форму взаємин, припускає визначені, загальновідомі і загальнообов'язкові для всіх його членів правила і норми поводження - нормативний порядок. Без наявності відповідного порядку неможливе існування якої - небудь спільності людей.

Дотримання такого порядку, у т.ч. шляхом офіційного примуса є ознакою і призначенням усякої суспільної влади. Саме визначена нормативна організація всього соціуму й упорядкування застосування сили відрізняє офіційну соціальну владу від панування фізичної сили і безпосереднього насильства. Однак наявність офіційної влади ще не означає наявність права. Право (оформлене у виді державної влади) виникає тоді, коли в суспільстві з'являються вільні і невільні люди. Влада в первісному суспільстві - це влада роду в цілому, а не окремих його членів. Вільні і невільні індивіди з'являються в процесі розкладання роду.

На зміну інститутам і нормам родової влади приходять право і держава, як загальна і необхідна форма захисту волі індивідів - суб'єктів права і держави і регулятора їхніх взаємин. Право і державу виникають і розвиваються як дві взаємозалежні частини єдиного по своїй суті способу існування вільних людей. Під державою розуміється така форма офіційної соціальної влади, що забезпечує життя суспільства відповідно до норм права, тобто можна сказати, у суспільстві без волі немає права і немає держави. Звичайно, наявність невільних людей (об'єктів права і держави) не є їхньою обов'язковою ознакою. Історичний прогрес права як форми волі привів до ліквідації інституту рабства, хоча фактична нерівність не зникла. Однак природа і сутність права, його основні принципи і призначення залишилися незмінними на всьому протязі його існування.

1. Поняття права та його ознаки

Право належить до числа не тільки найбільш важливих, але і найбільш складних суспільних явищ.

Намагаючись зрозуміти, що таке право і яка його роль у житті суспільства, ще римські юристи звертали увагу на те, що право не вичерпується однією якою-небудь чи ознакою значенням. Право, писав один з них, вживається в декількох змістах: по-перше, право означає те, що "завжди є справедливим і доброї", - це природне право; по-друге право означає те, що "корисно всім і многим у якій-небудь державі", - це цивільне (цивільне) право.

В міру розвитку суспільства і держави в людей, природно, мінялося і представлення про право, однак споконвічні основи, хоча й у "модернізованому" вигляді, але збереглися. Багато інститутів римського права (такі, як право власності, успадкована, купівлі-продажу й інші) постійно використовувалися і використовуються при розробці цивільних кодексів і інших нормативно-правових актів в інших країнах. Наприклад, знаменитий Кодекс Наполеона чи цивільний Кодекс Франції 1804 року був підготовлений на основі глибокого вивчення і широкого використання римського права. Зокрема, у ньому під сильним впливом принципів і різних інститутів римського права особливо виділялося право власності, закріплювалися шляхи і способи придбання власності. Подібний вплив римського права на правові системи інших країн, так званий в юридичній літературі рецепцією римського права, значною мірою позначилося на характері і змісті цих систем, а також на визначенні поняття самого права.

Повною мірою зберегли свою значимість і актуальність положення, сформульовані давньоримськими і давньогрецькими юристами щодо нерозривного зв'язку права і справедливості, права і добра. Будучи "регулюючою нормою політичного спілкування", право, як відзначав давньогрецький мислитель Арістотель, повинне служити "критерієм справедливості". Для того, щоб знати, що таке право, писав давньоримський юрист Ульпіан, потрібно насамперед пам'ятати, що "воно одержало свою назву від justіtіa - правда, справедливість", що право є "мистецтво добра, рівності і справедливості".

Не утратили свого значення для сучасної юридичної теорії і практики положення, що стосуються природного права, що знайшли своє відображення в конституційному законодавстві багатьох сучасних держав. Наприклад, у Конституції прямо вказується на те, що "основні права і волі людини невідчужувані і належать кожному від народження". Тим самим підкреслюється, що вони не даруются і не встановлюються "понад" яким би те ні було державним чи іншим органом, а виникають і існують у силу природних, ні від кого не залежних, причин.

Великий вплив на формування представлення про сутність і зміст права, а також на його визначення, роблять і інші фактори, серед яких варто виділити такі, котрі зв'язані зі службовою роллю і соціальним призначенням права в житті суспільства і держави.

Загальновизнаним є той факт, що в соціальному плані право ніколи не буває абстрактним. Воно завжди виражає і закріплює волю й інтереси панівних класів, що коштують у влади соціальних шарів, груп, прошарків. Немає права "узагалі", воно завжди конкретно і реально. У першу чергу це виявляється в тім, що право на всіх стадіях його розвитку закріплює майнова, соціальна й інша нерівність людей: нерівність рабовласника і раба, поміщика і кріпака, роботодавця і працівника.

Явно виражена чи завуальована нерівність людей просліджується в багатьох правових актах, виданих на різних етапах розвитку людського суспільства. Широко відоме в марксистській і немарксистській літературі положення - витримка з "Маніфесту Комуністичної партії" про те, що право буржуазії "є лише зведена в закон воля вашого класу, воля, зміст якої визначається матеріальними умовами життя вашого класу", безсумнівно має під собою реальну основу.

Як приклад сугубо класового підходу до визначення права, можна посилатися на таке, досить типове визначення, відповідно до якого право розглядається як "сукупність встановлених і охоронюваних державою норм, що виражають волю пануючого класу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя цього класу".

Одним із прикладів позакласового підходу до визначення поняття права може служити тлумачення, відповідно до якого право розглядається як "система загальнообов'язкових правил поведінки, що встановлюються й охороняються державою, виражають загальні й індивідуальні інтереси населення країни і виступають державним регулятором суспільних відносин".

Зрозуміло, у сфері права ніхто не може установити істину в останній інстанції, а разом з нею і критерії правильності підходів до вивчення і визначення поняття права. Тільки практика, по загальному визнанню, може служити критерієм істини. Однак для того, щоб практика "сказала" своє слово і тому чи іншому визначенню поняття права був винесений виправдувальний чи обвинувальний "вирок", буде потрібно визначений час. Тільки на основі накопиченого досвіду можна буде з упевненістю говорити про чи переваги недоліках того чи іншого підходу до вивчення права і його визначенню.

У юридичній літературі, як це видно з вищесказаного, немає єдиного підходу до визначення поняття права, а тим більше однозначного про нього представлення. Спектр думок про нього і суджень, також, як і сукупність факторів, що роблять вплив на процес формування про нього адекватного представлення, дуже широкий і різноманітний.

Наявність безлічі визначень права варто розглядати саме по собі як явище позитивне, тому що він дозволяє глянути на право крізь призму століть, побачити право не тільки в статиці, але й у динаміку.

Однак у такій безлічі є і свої недоліки. Головний з них полягає в труднощях, породжуваних розходженнями, відсутністю єдиного, цілеспрямованого процесу пізнання права і його практичного використання.

Існує кілька шляхів подолання негативних сторін множинності визначень поняття права. Один з таких шляхів полягає в тім, щоб на основі сформульованих у різний час окремих ухвал виробити придатне "на усіх часи" і "на усі випадки життя" загальне визначення поняття права, тобто необхідно виділити і розглянути його найбільш важливі ознаки і риси. У першу чергу мова йде про ті ознаки, що дозволяють виділити права як регулятор суспільних відносин серед інших, неправових регулятивних засобів.

Аналізуючи численні представлення про право, можна вказати на наступні його найважливіші особливості і чорта.

Як і будь-яка інша система вона складається з однопорядкових, взаємозалежних між собою і взаємодіючих один з одним елементів. Виникаючі між її окремими структурними зв'язки повинні бути спрямовані на досягнення єдиних цілей.

В основі будь-якої системи чи норм правил поведінки лежать як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори. У числі об'єктивних факторів виділяються економічні, політичні, соціальні, ідеологічні й інші умови, що сприяють створенню і функціонуванню системи правових норм у тій чи іншій країні. Як окремі норми, так і їхня система в цілому не створюються стихійно, за бажанням і розсудом тих чи інших окремих облич, вони відбивають об'єктивні потреби суспільства і держави.

Процес створення і функціонування системи норм припускає існування поряд з об'єктивними факторами і суб'єктивними факторами. Мова йде про розробку і здійснення в тій чи іншій країні науково обґрунтованої правової політики, підготовці і реалізації планів законодавчих робіт, активної участі юристів у процесі правотворчества, правозастосування, у правоохоронній діяльності державних органів.

право норма римський конституція

2. Галузь права. Інститут і підгалузь права

Найбільшим елементом системи права є галузь права. Галузь права -- відносно самостійна сукупність юридичних норм, яка регулює якісно однорідну сферу (рід) суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Провідна галузь права -- конституційне (державне) право -- система принципів і норм конституції, які закріплюють основи суспільного і державного ладу, форму правління і державного устрою, механізм здійснення державної влади, правове становище особи. Через призму конституційного права можна сприйняти правовий образ держави як цілісного явища. Конституційне право у питанні взаємовідносин держави і громадян виходить із того, що права людини і громадянина не даруються державою, а належать людині від народження, випливають із її статусу як особи. Призначення держави -- створити належні умови для реалізації прав і свобод людини.

Над конституційним правом як основною галуззю права всієї правової системи нібито надбудовані:

- з одного боку, адміністративне та цивільне право -- дві профілюючі галузі, що втілюють у предметі та методі регулювання первинні начала публічного і приватного права відповідно;

- з іншого боку, кримінальне право -- профілююча галузь, спрямована головним чином на виконання охоронних завдань.

Адміністративне право -- система правових норм, які регулюють управлінські відносини у сфері здійснення виконавчої влади, розпорядничої діяльності державного апарату, його взаємовідносин з іншими державними та недержавними організаціями і громадянами.

Цивільне право -- система правових норм, які регулюють майнові і особисті немайнові відносини, що укладаються між фізичними та юридичними особами як рівноправними.

Кримінальне право -- система правових норм, які охороняють від злочинних посягань на права і свободи людини і громадянина, конституційний лад, усі види власності тощо, установлюючи міру кримінальної відповідальності за їх вчинення.

Особливу галузь права становить міжнародне право.

Міжнародне право -- система правових норм, які регулюють публічні взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) або приватні правові відносини між громадянами різних країн та їх об'єднань (міжнародне приватне право). Міжнародне право розглядає всі держави рівними, незалежно від кількості населення, багатства й могутності. Воно спрямоване на дотримання стабільності у міжнародному житті й на заохочення торгових та інших контактів між державами. Міжнародне право ґрунтується на міжнародних угодах, його норми у разі протиріч із нормами національного права, тобто внутрішнього права держави, мають перевагу.

У міжнародному публічному праві головне місце посідають політичні взаємовідносини: питання забезпечення миру та міжнародної безпеки, суверенітету держав, невтручання у внутрішні справи.

Предметом регулювання в міжнародному приватному праві є відносини цивільно-правового характеру, що виникають у міжнародному житті і пов'язані з розширенням міжнародного торгово-економічного, науково-технічного і культурного співробітництва. В міру поглиблення господарських міжнародних зв'язків, спілкування і співробітництва організацій і фірм різних країн, окремих громадян зростає значення норм міжнародного приватного права.

Міжнародне публічне право і міжнародне приватне право тісно пов'язані, оскільки норми цих двох галузей права служать меті оформлення мирного міжнародного співробітництва в різних галузях.

За субординацією у правовому регулюванні відрізняють матеріальні та процесуальні галузі права.

Матеріальні галузі права (матеріальне право) -- прямо регулюють суспільні відносини. До них належать конституційне (державне), цивільне, адміністративне, кримінальне та ін. право.

Процесуальні галузі права (процесуальне право) -- визначають процедуру реалізації матеріального права і є похідними від нього.

Матеріальним галузям права -- адміністративному, цивільному, кримінальному відповідають процесуальні -- адміністративно-процесуальне, цивільне процесуальне, кримінально-процесуальне право.

Адміністративно-процесуальне право -- система норм права, яка регулює порядок здійснення і розгляду адміністративно-правових справ, тобто таких, що складаються в сфері державного управління.

Цивільне процесуальне право -- система норм права, яка регулює порядок розгляду і вирішення судом цивільних справ, а також порядок виконання судових рішень.

Кримінально-процесуальне право -- система норм права, яка регулює порядок діяльності правоохоронних органів і судів у зв'язку з розкриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, їхнім розглядом у суді й винесенням вироку.

Процесуальні галузі права мають свій предмет регулювання, який відрізняється від предмета регулювання матеріальних галузей права. Ним є так звані організаційні відносини, які формуються в результаті діяльності уповноважених суб'єктів, пов'язаної із застосуванням норм матеріального права. Ці організаційні відносини представляють особливий прошарок, за рівнем не збіжний із предметом регулювання матеріального права.

Інститут і підгалузь права

Якщо система права складається з галузей, то самі галузі складаються з підгалузей, інститутів і норм права. Окремими взаємозалежними елементами галузі є інститути права.

Інститут права -- система відносно відокремлених від інших і пов'язаних між собою правових норм, які регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин.

Інститути права -- необхідна ланка в цілісній системі права. Як правило, кожна галузь права має інститути права як свій самостійний структурний підрозділ. Наприклад, галузь конституційного права -- «інститут громадянства», «інститут виборчого права» та ін. Галузь цивільного права -- інститути «купівлі-продажу», «представництва», «спадкування», «відшкодування шкоди», «дарування» та ін. Галузь кримінального права -- ін­ститут «необхідної оборони», інститут «крайньої необхідності», інститут «затримання особи, яка явно вчинила суспільне небезпечне діяння» та ін. Галузь екологічного права -- інститут права власності на природні ресурси і об'єкти, інститут природокористування, інститут правової охорони природних ресурсів і навколишнього середовища і т.д.

Проте інститути права можуть складатися з правових норм різних галузей, бути міжгалузевими. Головне призначення інститутів права -- у межах своєї групи однорідних суспільних відносин забезпечити суцільне, відносно закінчене регулювання.

Наведемо класифікацію інститутів права.

Інститути права за сферою поширення (або за складом):

- галузеві (інститут спадкування);

- міжгалузеві (інститут відповідальності за екологічні правопорушення, інститут приватної власності). Інститути права за функціональною роллю:

- регулятивні (інститут міни);

- охоронні (інститут кримінальної відповідальності). Інститути права за субординацією у правовому регулюванні:

- матеріальні (інститут підряду);

- процесуальні (інститут порушення кримінальної справи). Родинні інститути однієї й тієї самої галузі права утворюють підгалузі права.

Підгалузь права -- система однорідних предметно пов'язаних інститутів певної галузі права. Підгалузі є у багатьох галузей права. Наприклад, цивільне право має підгалузі: право власності, зобов'язальне право, спадкове право, авторське право та ін.; фінансове право -- банківське і податкове право; екологічне -- лісове, гірниче, водне.

Система законодавства. Співвідношення системи права і системи законодавства

Можливі два трактування законодавства: широке і вузьке.

Широке трактування включає в поняття законодавства: акти законодавчих органів і підзаконні акти (акти органів управління та ін.), вузьке -- акти законодавчих органів: закони і постанови парламенту про введення цих законів у дію.

У СРСР під законодавством розумілися всі нормативно-правові акти держави, чим знижувалася значимість закону, відбувалася його девальвація. Закон «обростав» підзаконними, особливо відомчими, нормативними актами, і його значення як основи законності і правопорядку в державі нівелювалося.

Нині перевага віддана вузькому трактуванню законодавства.

Законодавство держави -- це система всіх упорядкованих певним чином законів даної країни, а також міжнародних договорів, ратифікованих парламентом.

Не обов'язково, щоб нормативні акти, що входять до складу законодавства, мали форму закону. Важливо, щоб у конституції була вказівка на них як таких, що мають силу закону. До складу законодавства припустимо включати нормативно-правові акти президента, уряду, видані в порядку делегування їм законодавчих повноважень, тобто переданих законодавчим органом (парламентом) відповідно до конституції. Це так зване «делегування законодавство» (Франція, Великобританія та ін.).

Законодавство -- форма життя права. Саме законодавство надає нормам права формальну визначеність (одна з ознак права).

Система права і система законодавства співвідносяться між собою як зміст і форма. Позаяк поняття системи права характеризує сутнісну внутрішню сторону об'єктивного права, поняття системи законодавства відбиває його зовнішню сторону -- форму.

Між системою права і системою законодавства є відмінності. Вони спостерігаються в структурних елементах, змісті, обсязі.

1. Система права є невидимою, оскільки відбиває внутрішню будову права, а система законодавства є видимою, зовнішньою формою системи права.

2. Система права є сукупністю правових норм, а система законодавства сукупністю нормативно-правових актів.

3. В системі права норми права логічно розподілені за галузями, підгалузями та інститутами. Як правило, норми галузей права -- будівельний матеріал, із якого (у різному наборі та різному поєднанні) складається конкретна галузь законодавства. Можливим є варіант, коли галузь права є, а галузі законодавства -- немає (фінансове право, право людини на соціальне забезпечення та ін.). У цьому випадку галузі права не кодифіковані, а нормативний матеріал розосереджений по кількох правових актах, які потребують на уніфікацію. У системі законодавства нормативно-правові акти об'єднані за галузями законодавства, які поділені на інститути законодавства. Галузі законодавства створюються як з урахуванням галузевого принципу, так і без його врахування: галузь законодавства може містити норми різних галузей права (комплексні галузі) або створюватися на підґрунті інституту або підгалузі права. Можливим є варіант, коли галузь законодавства існує без галузі права (митне законодавство та ін.).

4. Система права складається з галузей права, які мають свій предмет і метод правового регулювання, а система законодавства включає галузі законодавства, в яких відсутній метод регулювання, а предмет регулювання не завжди однорідний, як у галузей права.

5. Система права має лише галузеву, горизонтальну будову, а система законодавства може мати будову і горизонтальну (галузеве), і вертикальну (ієрархічне). У федеративних державах існує законодавство федерації і законодавство її суб'єктів (вертикальна будова).

6. Первинний елемент системи права -- норма права зі своєю структурою: гіпотеза, диспозиція, санкція, а первинний елемент системи законодавства -- стаття закону, яка містить нормативне розпорядження, котре, як правило, не містить у собі всі три структурні елементи логічної правової норми. Нормативне розпорядження нерідко складається лише з гіпотези і санкції; диспозиція може міститися або в іншій статті даного закону (відсильний спосіб викладу), або в іншому правовому акті (бланкетний спосіб викладу). Закони, що включають норми різних галузей права, забезпечуються санкціями, які викладені в інших нормативно-правових актах (наприклад, закони про власність, про підприємницьку діяльність та ін.).

7. Система права формується об'єктивно, відповідно до існуючих суспільних відносин, а система законодавства створюється в результаті цілеспрямованої діяльності уповноважених суб'єктів і тому включає суб'єктивний момент.

8. Структурні елементи системи права не мають зовнішніх реквізитів: назв розділів, статей, глав та інших частин, властивих закону. Структурні елементи системи законодавства (нормативно-правові акти), як правило, мають назви розділів, глав, статей. Вони можуть містити преамбули, формулювання цілей і принципів, загальні нормативні визначення, що складають загальну частину тощо.

Система законодавства є головною, але не одною лише формою існування системи права, оскільки:

1) право може існувати до законодавства, коли воно формувалося завдяки звичаям, які підтримувалися тільки-но виниклою державою (т. зв. «дозаконодавче право»);

2) право існує поза законодавством: природні права людини мають правовий характер незалежно від закріплення їх у законі (т. зв. «показаконодавче право»).

До «позазаконодавчого права» належать й такі юридичні форми права, як правовий прецедент, правовий звичай, правовий договір.

Висновок

Вивчення права і держави було важливе завжди, але в сучасний період особливо. Право - це розвивається інститут, оскільки розвивається саме суспільство, а в наш час у суспільстві відбуваються великі зміни. Напрямок його розвитку в недавнім минулому визначалося протиріччям між капіталізмом і соціалізмом, і відповідно, між правом і його фактичним запереченням.

Історично розвиток людського суспільства - від первісної родової громади до рабства і феодалізму, від них до капіталізму і соціалізму, а потім до посткапіталістичного і постсоціалістичного цивільного ладу (від латинського "cіvіs" - громадянин) означає прогрес волі. Однак це загальна тенденція розвитку не завжди виявляється лінійно. У сучасному розумінні, право і держава нерозривно пов'язані. Форма влади, у якій не забезпечується воля і формальна рівність прав громадян, не може називатися державою. У таких суспільствах панує деспотичний лад. У залежності від історичного типу суспільства, деспотизм приймає різні форми. Розходження між давньосхідними чи феодальними деспотіями і сучасними тоталітарними й авторитарними суспільствами величезний. Однак у них є загальна риса - усі ці форми влади засновані не на праві, а на насильстві пануючих над підвладними, незалежно від того, хто здійснює насильство, - древній імператор чи сучасний клас номенклатури. Норми, що регулюють відносини в таких суспільствах не можуть називатися правом, як самі деспотії не можуть називатися державою.

Державою варто визнати лише таку форму організації офіційної соціальної влади, що забезпечує дотримання природжених і невідчужуваних прав і воль людини, верховенство правового закону, організації системи державної влади на основі принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Така форма правових взаємозв'язків між індивідами, суспільством і державою є основим завданням правової держави і цивільного суспільства.

Використана література

1. "Загальна теорія права і держави". В.С. Нерсесянц. Підручник для вузів. - М.: НОРМА-ИНФРА·М, 1999.

2. "Загальна теорія права і держави". В.В. Лазарєва. - М.: Юрист, 2000.

3. "Теорія держави і права". Підручник. М.М. Рассловова, В.О. Скіпа, Б.С. Эбзеева. - М.: Закон і право, 2000.

4. Теорія держави і права. Учбово-методичний посібник. / Сост. Л.Т. Бакулина. - Казан, 2000.

5. Мальцев Г.В. Соціальна справедливість і право. - М., 2005.

6. Штаммер Р. Сутність і задачі права і правознавства. - СПБ, 2004.

7. Явич Л.С. Сутність права. - Л., 2001.

Размещено на Allbest.ru