Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

У теорії та практиці цивільно-правового регулювання майнових і немайнових відносин, які виникають у сучасному українському суспільстві, визначення понять об'єктів цивільних прав займає одне з центральних місць. Цивільне законодавство так чи інакше пов'язане з матеріальними і нематеріальними благами. Без них галузь законодавства втрачає будь-який конструктивний зміст. Будучи базисом фактичних і регулюючих правовідносин, майнові і немайнові блага мають певні особливості, котрі впливають на весь механізм правового регулювання. Що ж потрібно розуміти під об'єктами цивільних прав?

Щоб дати визначення поняттю «об'єкти цивільного права», необхідно розглянути співвідношення його з терміном «об'єкти цивільних правовідносин». Питання про об'єкти цивільних правовідносин є одним із найбільш спірних у теорії цивільного права. Огляд правової літератури з цього питання дали Ю.К. Толстой, В.О. Лапач, О.В. Дзера та ін. Розмежування зазначених понять ґрунтується на таких міркуваннях: об'єктами цивільних правовідносин є те, на що вони спрямовані і певним чином впливають. Як суспільні зв'язки цивільні правовідносини можуть впливати лише на поведінку людини, тобто об'єктом останніх є поведінка їх суб'єктів щодо різних матеріальних благ.

Актуальність теми: необхідність визначення специфіки правової природи об'єктів цивільних прав, дослідження механізмів їхнього регулювання і обґрунтування на цій підставі шляхів подальшого вдосконалення правового регулювання відносин, що виникають стосовно них.

Об'єкт дослідження - специфіка об'єктів цивільних прав.

Основна мета дослідження курсової роботи полягає у комплексному дослідженні специфіки об'єктів цивільних прав.

Виходячи з поставленої мети, в даному дослідженні поставлені наступні завдання:

- дослідити загальну характеристику поняття та види об'єктів в цивільному праві;

- розгляд особливостей окремих видів об'єктів цивільних прав.

Теоретичне та практичне значення: матеріал курсової роботи можливо використовувати при викладанні відповідної теми Цивільного права - «Об'єкти цивільних прав», а також при підготовці наукових семінарів, конференцій тощо.

Структура роботи: курсова робота складається з вступу, п'яти питань, висновку та списку літератури.

1. Об'єкти цивільного права

Об'єктами цивільних прав є все те, із приводу чого складаються цивільні правовідносини і на що спрямовані цивільні права та цивільні обов'язки їх суб'єктів.

До об'єктів цивільних прав належать:

1) речі, у тому числі гроші та цінні папери;

2) інше майно, майнові права;

3) результати робіт;

4) послуги;

б) результати інтелектуальної, творчої діяльності;

6) інформація;

7) інші матеріальні і нематеріальні блага, зокрема особисті немайнові блага.

Вказані об'єкти можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони:

1) не вилучені з цивільного обороту;

2) не обмежені в обороті;

3) не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи. Найпоширенішими об'єктами цивільних прав є речі - предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Передбачено таку класифікацію речей:

1) залежно від можливості переміщення в просторі є: - нерухомі речі (нерухоме майно, нерухомість), до яких належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їхнього знецінення та зміни їхнього призначення (будинки, інші споруди, багаторічні насадження тощо) [9, 167].

Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Рухомі речі, якими є речі, які можна вільно переміщувати в просторі (книга, стілець, іграшка тощо).

2) залежно від подільності виокремлюють:

- подільні речі, тобто ті, що можна поділити без втрати їх цільового призначення (зокрема, вода, цукор);

- неподільні речі - речі, які не можна поділити без втрати їх цільового призначення (стіл, вентилятор тощо);

3) залежно від ознак, що їх характеризують, речі є визначеними:

- індивідуальними ознаками, якщо вони наділені тільки їм властивими ознаками, що вирізняють їх з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи їх. Такі речі є незамінними (наприклад, картина І.І. Шишкіна "Сосновий ліс");

- родовими ознаками, у разі, коли вони мають ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюються числом, вагою, мірою (цегла, мука, бензин тощо). Ці речі є замінними;

4) залежно він можливості багаторазового використання виділяють:

- споживні речі - речі, що внаслідок одноразового їх використання знищуються або припиняють існувати в первісному вигляді (чай, паливо та ін.);

- неспоживні речі - речі, призначені для неодноразового використання, які зберігають при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу (зокрема, костюм, холодильник);

5) залежно від призначення є:

- головна річ, якою є річ, що має самостійне призначення (наприклад, гітара);

- приналежність, тобто річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням (наприклад, футляр до гітари). Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом;

б) залежно від кількості речей, що складають річ як об'єкт цивільного права:

- прості речі, тобто такі, що складаються з однієї речі. Хоча в них можуть бути складові частини, якими є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення (зокрема, автомобіль, телевізор складаються з певних частин). При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню;

- складні речі, які утворюють кілька речей, що дає змогу використовувати таку річ за призначенням як єдине ціле (наприклад, чайний сервіз, колекція монет). Правочин вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором [7, 187].

З речі можуть вироблятися, добуватися, одержуватися або нею приноситься продукція, плоди і доходи (зокрема, плоди дерев, орендна плата), які належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майном як особливим об'єктом цивільних прав вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. При цьому майнові права є не споживною річчю. Вони визнаються речовими правами.

Гроші є особливою категорією об'єктів цивільного права, оскільки виконують роль загального еквіваленту, визначають міру вартості речей, результатів робіт, послуг тощо.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Цінні папери - це документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам (акції, облігації, ощадні (депозитні) сертифікати, інвестиційні сертифікати, казначейські зобов'язання України, векселі тощо).

Результати робіт виявляються, зокрема, у створенні нових речей, відновленні, налаштуванні, поліпшенні старих (наприклад, побудовано будинок, відремонтовано взуття).

Послуги - це певні дії, що мають своїм наслідком конкретний корисний немайновий результат, яким задовольняються потреби інших осіб (перевезення пасажирів, зберігання речей у камері схову, виконання доручення тощо) [8, 119].

До результатів інтелектуальної, творчої діяльності відносяться, зокрема, літературні, художні та інші твори, наукові відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки.

Інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце в суспільстві, державі і навколишньому середовищі.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага. Ці блага невіддільні від особи і, відповідно, є невідчужуваними.

2. Речі як об'єкти цивільних прав

Поняття "об'єкт права" в юридичній літературі вживається у різних значеннях. По-перше, про "об'єкт права" говорять як про елемент правовідносин, по-друге, -- як про суспільні відносини, які в конкретних умовах підлягають правовому регулюванню. В даному випадку йтиметься про об'єкти цивільних прав як елементи цивільних правовідносин [8, 111].

Юридичні і фізичні особи вступають у цивільно-правові відносини з метою задоволення своїх потреб та інтересів. Об'єктами цивільних прав є все те, з приводу чого складаються цивільні правовідносини і на що спрямовані суб'єктивні цивільні права та суб'єктивні цивільні обов'язки. Будь-який об'єкт повинен задовольняти потреби й інтереси учасників цивільних правовідносин, в іншому разі він не розглядатиметься як об'єкт цивільного права.

Об'єкти цивільних прав за правовим режимом і цільовим призначенням поділяють, зокрема, на такі види: речі, включаючи гроші, валютні цінності та цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права, дії (роботи) та послуги, результати духовної та інтелектуальної діяльності, службова та комерційна таємниця, особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Найпоширенішими об'єктами цивільних прав є речі. Під річчю розуміють все те, за допомогою чого можна задовольнити ту чи іншу потребу і з приводу чого виникають цивільні правовідносини, це предмети матеріального світу в своєму природному стані або предмети, створені в результаті людської діяльності.

Класифікація речей у цивільному праві проводиться за різними підставами і має важливе теоретичне та практичне значення. Юридична класифікація речей досить часто основана на їх природних властивостях чи суспільному значенні і визначає поведінку суб'єктів права щодо речей конкретного виду [9, 92].

Речі залежно від їх особливостей поділяють на такі види: рухомі та нерухомі речі; вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті або не вилучені з цивільного обороту; індивідуально-визначені та родові; споживні та неспоживні; подільні та неподільні; головні та приналежності; продукція, плоди та доходи; гроші; валютні цінності та цінні папери.

Речі рухомі та нерухомі. До недавнього часу основним поділом речей у цивільному праві був їх поділ на засоби виробництва і предмети споживання, що на даний час втратило своє юридичне значення. Політична економія поділяє речі на основні і оборотні засоби залежно від того, споживаються дані засоби повністю при виробництві продукції (оборотні засоби), чи поступово переносять свою вартість на готовий продукт (основні засоби). Даний поділ речей мав своє вирішальне значення для визначення обсягу прав державних підприємств на закріплене за ними майно. Нині цей поділ має значення в основному для ведення бухгалтерського обліку.

Державну реєстрацію права власності, зокрема на жилі і нежилі будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами, квартири у багатоквартирних будинках, здійснюють державні комунальні підприємства -- бюро технічної інвентаризації. Порядок даної реєстрації регулює Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних і фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету, архітектури та житлової політики України від 9 червні 1998 p. [11, 198].

Що стосується земельних ділянок, то постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. затверджено Положення про порядок ведення державного земельного кадастру, яке містить дані реєстрації права власності, права користування землею та договори на оренду землі, обліку, кількості та якості земель.

Рухомими речами визнаються такі, які можна вільно переміщувати у просторі. Рухомі речі, а також угоди з ними підлягають реєстрації тільки у випадках, передбачених законом.

За ступенем свободи участі в цивільному обороті речі поділяються на: вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті та не вилучені з цивільного обороту. В умовах ринкової економіки більшість об'єктів обертаються без обмежень. Під оборотоздатністю розуміють можливість відчуження певного об'єкта за договором купівлі-продажу, міни, дарування, а також перехід його від однієї особи до іншої у порядку універсального правонаступництва (при спадкуванні чи реорганізації юридичної особи).

Вилучення речей з цивільного обороту означає, що деякі об'єкти можуть належати на праві власності лише певним суб'єктам цивільного права. До речей, вилучених з цивільного обороту, належать об'єкти права власності українського народу (земля, за винятком земельних ділянок певного розміру, надра, води та інші природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони) [12, 225].

Обмеження речей у цивільному обороті вказує на те, що право власності на певні речі може бути передано іншій особі з додержанням вимог, передбачених законом. Наявність речей, вилучених з цивільного обороту, обмежених у цивільному обороті зумовлюється міркуваннями додержання державної безпеки. Так, Постановою Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" від 17 червня 1991 p. (з наступними змінами і доповненнями) було затверджено Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України" та Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна [8, 87].

До майна, що не може перебувати у власності громадян, належать бойова і спеціальна військова техніка, вибухові речовини та інше. Щодо видів майна, для якого встановлюється спеціальний порядок набуття права власності громадянами (зброя, вибухові та радіоактивні речовини тощо), то дані предмети можуть бути придбані лише з дозволу відповідних органів.

Законодавство України також встановлює особливий правовий режим для такого виду майна, як земельні ділянки, валютні цінності, цінні папери та інші речі. Порядок укладення угод щодо них регулюється спеціальними нормативними актами. цивільний право власність реєстрація

Всі інші -- це речі, не вилучені з цивільного обороту, тому вони можуть вільно відчужуватися, переходити у власність на підставах, передбачених законом.

Речі індивідуально-визначені і родові. Дана класифікація речей має важливе значення для цивільного обороту. Індивідуально-визначеними є такі речі, які відрізняються від інших індивідуальними ознаками:

- єдині у своєму роді (наприклад, Софіївський собор);

- відрізняються від інших кількома ознаками (наприклад, будинок Верховної Ради);

- виділені із загальної маси речей даного роду (наприклад, із партії авторучок, холодильників).

Родовими називаються речі, яким належать єдині родові ознаки речей даного роду. Вони вимірюються вагою, числом, об'ємом, а це означає, що вони є юридичне замінними.

Правове значення такої класифікації полягає в тому, що існує ряд договорів, предметом яких можуть бути лише індивідуально-визначені речі (оренда, підряд, купівля-продаж). Крім того, наслідки загибелі індивідуально-визначеної речі і родової різні для боржника. Так, при загибелі індивідуально-визначеної речі виконання зобов'язання в натурі є неможливим, тому боржник звільняється від обов'язку передати її кредиторові, але зобов'язаний виплатити грошову компенсацію її вартості. Загибель родової речі в ряді випадків не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі, оскільки є можливість замінити річ, що загинула, іншою річчю такого роду (ст. 423 ЦК України). Крім того, відповідно до ст. 217 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги. Отже, зарахування автоматично не допускається, якщо предметом зобов'язання є індивідуально-визначена річ [7, 197].

Речі головні та їх приналежність. Даний поділ речей є традиційним для цивільного права. Юридичне значення даного поділу полягає в тому, що приналежність в усіх випадках наслідує долю головної речі, якщо в договорі чи законі не встановлено інше (ст. 132 ЦК України). Це означає, що, наприклад, за договором купівлі-продажу жилого будинку до набувача разом із предметом договору переходять і господарські будівлі. Між тим, дана норма має диспозитивний характер, з огляду на це сторони можуть самостійно в договорі визначити, що право власності переходить тільки на будинок чи господарські будівлі.

І приналежність і основна річ є фізично самостійними речами, але головна річ має самостійне значення, а її приналежність -- залежне, допоміжне і слугує найкращому використанню головної речі (наприклад, скрипка і футляр, картина і рама до неї). Приналежність головної речі вказується у стандартах, технічних умовах або прейскурантах, визначається договором. За відсутності такого рішення слід керуватися звичаями ділового обороту.

Приналежність не треба ототожнювати із складовою частиною речі, якою згідно зі ст. 131 ЦК України визнається все те, що не може бути відділене від неї без пошкодження та істотного знецінення речі (наприклад, комп'ютер і монітор, телевізор і динамік). При переході права на річ складові частини її не підлягають відокремленню [7, 195].

3. Цінні папери

Поняття цінного паперу вперше сформульоване в Німеччині. Усередині XIX ст. цінним папером називали кожний документ майново-правового змісту.

У радянському цивільному праві поняття цінних паперів вперше було визначено в Основах цивільного законодавства Союзу PCP і союзних республік 1991 p., де ст. 31 встановлювала, що цінними паперами визнаються документи, що посвідчують майнове право, яке може бути здійснене тільки після пред'явлення оригіналу цього документа.

У ст. 194 ЦК 2003 p. цінний папір визначено як документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що виплітають з цього документа, іншим особам. Закон України від 23 лютого 2006 р. "Про цінні папери та фондовий ринок" у ст. З наводить практично тотожне визначення цієї категорії [12, 165].

Характеристика суті цінних паперів має вияв у сукупності функцій, які вони виконують у цивільному обігу.

Зокрема, важливими функціями цінних паперів є:

- перерозподіл грошових коштів між галузями і сферами економіки, між територіями і країнами, між групами і верствами населення;

- надання їхнім власникам, крім права на капітал, певних додаткових прав. Наприклад, право на участь в управлінні підприємством, право на додаткову інформацію тощо;

- забезпечення отримання доходу на капітал і (або) повернення самого капіталу.

Права, які складають зміст цінних паперів, можуть належати до різних категорій цивільних прав. Частіше за все, вони належать до зобов'язальних прав, опосередковуючи різноманітні договірні та позадоговірні відносини. Але вони також можуть бути речовими правами, правами членства в корпорації, являти собою уповноваження на вчинення дій у чужій правовій сфері. Наприклад, зобов'язально-правовий зміст мають вексель, облігації тощо. Речово-правовий (але, разом з тим, і зобов'язально-правовин) зміст мають товаророзпорядчі документи (коносамент тощо). Тому до особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються (ч. 2 ст. 194 ЦК). Права на акції пов'язані з корпоративними правами (правом членства у господарському товаристві) [8, 144].

Папери, в яких не виражене будь-яке право (поштові марки, грошові знаки), не є цінними паперами. Цінний папір може також виконувати легітимаційні функції (крім тих, що властиві йому як певному виду цінних паперів). З таким випадком ми зустрічаємося, коли маємо справу з цінними паперами, що уповноважують боржника на виконання зобов'язання не тільки стосовно суб'єкта права, вказаного в папері, але й щодо кожного його пред'явника. У юридичній літературі такі папери звичайно іменують легітимаційними цінними паперами.

Для цінних паперів характерними є:

- цивільна обороноздатність;

- нерозривний зв'язок із закріпленим у цьому папері майновим правом; реалізувати це право можна лише шляхом використання самого паперу;

- формальність і наявність обов'язкових реквізитів: недотримання цих вимог тягне невизнання документу цінним папером (ч. 2 ст. 196 ЦК);

- "формальна легітимація", яка полягає в тому, що дотримання формальних вимог до цінного паперу забезпечує перевагу у останніх форми над змістом права, вираженого у цьому папері;

- незалежність прав добросовісною володільця цінного паперу від прав попередніх володільців цього паперу: проти добросовісного володільця цінного паперу боржник не може висувати заперечення, які міг би висунути проти попереднього його володільця.

Згідно зі ст. 195 ЦК в Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

- пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема, у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента;

- боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти за зобов'язанням;

- похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

- товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах [9, 187].

Класифікація цінних паперів можлива за різними підставами:

- залежно від способу легітимації правомочного суб'єкта - папери на пред'явника, іменні, ордерні;

- за строком існування - строкові, безстрокові;

- за формою існування - документарні, бездокументарні;

- за національною приналежністю - вітчизняні, іноземні;

- за типом використання - інвестиційні (капітальні), не інвестиційні;

- за формою власності - державні, недержавні;

- за оборотоздатністю - ринкові або вільно оборотні, неринкові;

- за рівнем ризику - безризикові чи малоризикові, ризикові;

- за наявністю доходу - доходні, бездоходні;

- за формою вкладення коштів - боргові, володільницькі часткові.

Проте найбільш поширеним і традиційним в теорії цінних паперів є поділ їх на:

- папери на пред'явника або "пред'явницькі" (складені на пред'явника). Права за ними належать пред'явникові;

- ордерні цінні папери (складені за наказом певної особи). Права належать особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу;

- іменні цінні папери (складені на ім'я певної особи). Права належать особі, зазначеній у цінному папері.

Папером на пред'явника є цінний папір, держатель якого легітимований як суб'єкт вираженого в ньому права. Тобто для реалізації права держателя паперу достатньо лише пред'явлення цього паперу (це можуть бути державні облігації, ощадні сертифікати тощо). Тому цінний папір на пред'явника - це документ, де ім'я власника не фіксується безпосередньо, і обіг якого не потребує реєстрації.

Папери на пред'явника являють собою об'єкти прав, на які зазвичай поширюються усі положення про речові права на майно: вони можуть бути відчужені і заставлені на загальних підставах.

Для передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника, достатньо вручення цінного паперу цій особі.

Цінним ордерним папером є документ, держатель якого легітимований як суб'єкт вираженого у ньому права, за умови, що на ньому зупиняється безперервна низка передавальних написів (індосаментів).

Права за ордерним цінним папером передаються шляхом вчинення на цьому папері передавального напису (індосаменту). Індосант відповідає за існування та здійснення цього права.

За індосаментом, вчиненим на цінному папері, до особи, якій або у розпорядження якої передаються права за цінним папером (індосата), переходять усі права, посвідчені цінним папером. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, якій має бути здійснене виконання) або ордерним (із зазначенням особи, якій або за наказом якої має бути здійснене виконання). Індосамент може бути обмежений тільки дорученням здійснювати права, посвідчені цінним папером, без передання цих прав індосату. У цьому разі індосат виступає як представник.

Таким чином передача права на ордерний папір означає перехід виражених в ньому прав від індосанта до індосата. Індосат набуває прав на ордерний папір і права, що слідують з ордерного паперу, якщо він набув права власності на папір, що дійшов до нього внаслідок безперервного ряду передавальних написів. У його особі тоді сполучаються матеріальний і формальний кредитор. Набуте ним право є автономним і не залежить від прав його попередників.

Іменним цінним папером є такий цінний папір, котрий легітимує свого держателя як суб'єкта вираженого в ньому права, якщо він вказаний як такий у тексті самого паперу.

Отже, іменний цінний папір характеризується, насамперед, тим, що ім'я власника зафіксоване на його бланку і (або) в реєстрі власників, що може вестися у звичайній документарній і (або) бездокументарній електронній формах (ч. 3 ст. 195 ЦК, Закон України від 10 грудня 1997 р. "Про Національну депозитарну систему та особливості бездокументарного обігу цінних паперів в Україні") [11, 198].

Бездокументарний (безпаперовий) цінний папір це завжди іменний цінний папір, оскільки в електронній пам'яті він зареєстрований на певну фізичну або юридичну особу.

Оскільки перехід від документарної до бездокументарної форми неминуче супроводжується тим, що з одного боку цінний папір може втрачати деякі свої властивості, пов'язані саме з його матеріальним носієм, а з іншого набувати нових, які виникають внаслідок його "електронного" характеру, можна сказати, що документарна (паперова) і бездокументарна (безпаперова) форми це не просто форми, а стадії розвитку цінного паперу, перехід однієї якості в іншу.

Власне кажучи електронний цінний папір це вже не традиційний цінний папір, а електронна форма обліку власників капіталу, що володіють заздалегідь визначеними правами і мають відповідні зобов'язання щодо користувача цим капіталом.

Іменний цінний папір має дві важливі властивості: по-перше, завжди відомий його власник; по-друге, оскільки внаслідок першої його властивості, всі операції з ним зазвичай підлягають фіксації, реєстрації, вони є легко доступними для оподаткування з боку держави.

Пред'явницький цінний папір за певних умов також фактично перетворюється на іменний. Це пов'язано з процесами зберігання пакетів таких паперів, наприклад, в комерційних банках і перетворенням останніх на представників власників цінних паперів на пред'явника. Зданий на зберігання до банку, пред'явницький папір має конкретного власника, що уклав відповідний договір з банком, а, відтак, за юридичною суттю він перетворюється на іменний цінний папір.

Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому для відступлення права вимоги (цесії). Особа, яка передає право за цінним папером (індосант), відповідає лише за недійсність відповідної вимоги і не відповідає за її невиконання.

Законом може бути виключена можливість випуску цінних паперів певного виду як іменних, або як ордерних, або як паперів на пред'явника.

Основні положення щодо пред'явницьких, ордерних та іменних цінних паперів вміщено у ст. 197 ЦК, котра встановлює засади визначення належності та переданим прав за цінним папером [10, 187].

4. Дії та послуги

Об'єктами цивільних прав можуть бути дії іншої особи. Проте, не будь-які дії, а лише такі, внаслідок яких створюється певна річ, матеріальне благо. Термін «дія» у цивільному праві має інше значення. Так, за договором купівлі-продажу продавець і покупець вчиняють дії по передачі придбаного майна і сплаті за нього грошових сум. Але такі й подібні дії не можна розглядати як об'єкт права, бо вони:

- є підставами виникнення, зміни чи припинення правовідносин;

- можуть бути за дорученням правомочних осіб вчинені іншими особами.

Дії, як об'єкти цивільних прав, безпосередньо спрямовані на створення певних матеріальних благ і не можуть бути відокремлені від самої зобов'язальної особи. Серед дій як об'єктів цивільних прав особливе місце посідають послуги - певна діяльність, яка створює не річ, а благо для задоволення суспільних потреб. За допомогою послуги досягається певний немайновий результат, що сам по собі є благом, має споживну вартість і стає об'єктом цивільного права.

Розрізняють три види послуг: фактичні (договір схову, договір перевезення); юридичні (договір доручення, договір комісії); комплексні послуги, в яких поєднуються юридичні і фактичні послуги, наприклад, договір експедиції.

Об'єктами цивільних прав є також дії суб'єктів цивільного права. Такими об'єктами можуть бути тільки правомірні дії, тому що правопорушення (наприклад, заподіяння шкоди) лежить за межами правомірної поведінки і є підставою для виникнення права потерпілого на відшкодування шкоди, захист або самозахист порушеного права. Не є об'єктами цивільних прав також правомірні дії суто юридичного характеру, які визнаються правочинами [12, 187].

Дії, які є об'єктами цивільних прав, поділяються на дві групи. Першу з них складають ті, внаслідок яких створюється нова річ або відновлюються чи поліпшуються властивості існуючих речей. Об'єктом цивільних прав у цьому разі є результати робіт. Наприклад, за договором підряду підрядник може бути зобов'язаний виготовити на замовлення столярні вироби, меблі, ювелірні прикраси, пошити одяг, взуття або відремонтувати будинок, телевізор, годинник тощо. У одних випадках уповноважену особу цікавить тільки результат дій зобов'язаної особи і не цікавить особа виконавця. Так, за договором будівельного підряду окремі види робіт можуть бути виконані субпідрядниками. У других випадках уповноважену особу цікавить виконання роботи особисто зобов'язаним (наприклад, замовлення пошити одяг у відомого модельєра). У всіх наведених прикладах уповноважену особу цікавить не робота взагалі, а її кінцевий результат. Це дозволяє відрізняти результати робіт як об'єкти цивільних прав і відносини, пов'язані з виконанням робіт у трудовому праві. Якщо у вказаному праві предметом регулювання є трудова діяльність, то у цивільному праві виконавець робіт сам організує свою працю і відповідає, як правило, тільки за її кінцевий результат. Тому, якщо досягнення такого результату стало неможливим без вини сторін або результат роботи (наприклад, предмет договору підряду) був випадково знищений, посередник не має права вимагати плату за виконану роботу (ст. 855 ЦК) [12, 193].

Таким чином, результат роботи для визнання його об'єктом цивільних прав має бути матеріалізований у створених, відремонтованих, поліпшених, відреставрованих тощо речах, також повинен відокремлюватися від самої дії суб'єкта по його утворенню та бути здатним до передачі його уповноваженій особі (замовнику тощо). Дана ознака дозволяє відрізняти результати робіт від другого різновиду дій як об'єктів цивільних прав - послуг.

Послуги - це дії суб'єктів цивільного права, внаслідок здійснення яких задовольняються відповідні потреби інших осіб. Вони також характеризуються наявністю певного кінцевого результату, але останній завжди є немайновим. У деяких випадках цей результат наявний (наприклад, завантаження вантажу, перевезення пасажирів), у інших - ні. Послуги можуть також полягати у діях, результати яких виявити не завжди можливо (наприклад, послуги няні - виховательки, репетитора тощо). Крім цього, суспільна корисність дій може полягати у них самих, незалежно від їх результату. Наприклад, консультація фахівця є корисною як така, незалежно від використання отриманої інформації у майбутньому. Зокрема, консультації та інші послуги адвоката незалежно від використання його порад особою, котрій вони надавалась, і кінцевого результату його професійної діяльності, визнаються об'єктом цивільного права. Таке ж значення мають інформаційні, розважальні, консультаційні, просвітянські та інші послуги.

Послуги доцільно поділяти на три групи: фактичні, юридичні та змішані. Для послуг першої групи характерним є те, що уповноважена особа зацікавлена у здійсненні зобов'язаною особою конкретних фактичних дій (наприклад, перевезенні вантажу - ст. 909 ЦК; зберіганні майна - ст. 936 ЦК тощо). Другу групу послуг складають дії зобов'язаної особи, що мають правовий характер (наприклад, дії повіреного - ст. 1000 ЦК або комісіонера - ст. 1011 ЦК). Чинне законодавство України передбачає також випадки, коли правового значення набувають дії зобов'язаної особи як юридичного, так і фактичного характеру (змішані послуги). Наприклад, за договором транспортного експедирування експедитор зобов'язується не тільки супроводжувати вантаж, перевіряти його кількість та стан (фактичні дії), а й оформляти відповідні документи, сплачувати мито, збори і витрати, покладені на клієнта, тощо (юридичні дії) - ст. 929 ЦК [11, 84].

5. Нематеріальні блага

Цивільні правовідносини виникають також внаслідок створення та використання результатів інтелектуальної, творчої, діяльності осіб. У відповідності з положеннями статей 199 та 418 ЦК право фізичної або юридичної особи на результати творчої діяльності визнається особливою категорією суб'єктивних цивільних прав. Вони мають абсолютний характер і традиційно іменуються виключними правами.

Результатами інтелектуальної, творчої, діяльності є твори науки, літератури, мистецтва, винаходи та корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, права на сорти рослин тощо. Для визнання їх об'єктами цивільних прав результати творчої діяльності повинні бути втілені у відповідну об'єктивну форму, достатню для їх сприйняття іншими особами. Наприклад, твір науки чи літератури може бути відображений у рукопису, книзі; картина - у полотні; скульптура - у бронзі, мармурі, інших матеріалах; винахід - у кресленнях, схемах тощо. Сам процес створення відповідних творів та інших результатів творчої діяльності залишається поза межами правового регулювання. Норми цивільного права не регламентують порядок або форми здійснення діяльності, кінцевим результатом якої є створення відповідного об'єкта цивільних прав.

Право регулює відносини, що виникають внаслідок створення результатів творчої діяльності тільки з моменту закінчення процесу творчості і набуття його результатом об'єктивної форми, доступної для сприйняття. Відносини з приводу об'єктів авторського права саме з цього моменту підлягають правовому регулюванню незалежно від їх призначення, цінності, способу відтворення тощо. Для визнання відповідного технічного рішення винаходом воно повинно мати ознаки патентоспроможності і отримати правову охорону шляхом одержання правоутримувачем у компетентному державному органі спеціального документа - патенту.

На відміну від речей продукти творчої діяльності є благами нематеріальними, хоча матеріальні носії продуктів названої діяльності (книги, магнітні плівки, інтегральні мікросхеми тощо) є речами і можуть виступати об'єктами права власності та інших майнових прав. Відповідне майнове право на матеріальний носій не дає власнику права на результат творчої діяльності, яке, включаючи право авторства, завжди зберігається за його творцем. Власник матеріального носія результату творчої діяльності без згоди автора, як правило, не має права відтворювати чи вносити зміни у текст, форму, зовнішній вигляд відповідного об'єкта. Тому в науці цивільного права результати творчої діяльності визнаються об'єктами виключних прав і охоплюються поняттям «інтелектуальна власність». Особливості співвідношення права інтелектуальної власності та права власності на річ, у якій втілено результат творчої діяльності, визначаються положеннями ст. 419 ЦК. Вказана стаття встановлює незалежність цих прав одне від одного [12, 129].

Особливим об'єктом цивільних прав є інформація. У відповідності зі ст. 200 ЦК інформацією визнаються документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали чи мають місце у суспільстві, державі або навколишньому середовищі. Цінність інформації обумовлюється її широким використанням у всіх сферах людської діяльності. У зв'язку з цим вона у всьому світі визнається товаром. Правове регулювання відносин, пов'язаних зі збиранням, зберіганням, пошуком, поширенням та використанням інформації, здійснюється законами України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію», від 25 червня 1993 р. «Про науково - технічну інформацію», від 5 липня 1994 р. «Про захист інформації в автоматизованих системах» [12, 134].

Особливості інформації як об'єкта цивільних прав полягають у наступному. Перш за все інформація є благом нематеріальним, хоча і має матеріальні носії (диск, магнітна плівка, папір тощо). За своїми фізичними властивостями вона є благом неспоживчим, тому що використання останньої за призначенням не призводить до зменшення її обсягу чи фізичного знищення. Інформація може тільки морально застаріти і тому або залишитись невитребуваною, або, у разі необхідності, замінюватися на актуальнішу. Важливою особливістю інформації є різноманітність форм її фіксації, використання, поширення тощо. Крім цього, законодавство, з одного боку, закріплює право громадян України на інформацію, закладаючи підвалини розвитку інформаційної діяльності у суспільстві, а, з іншого - забезпечує правові форми захисту прав суб'єктів даних правовідносин.

Законодавство України, зокрема ст. 30 Закону України «Про інформацію», визначає правовий режим інформації з обмеженим доступом, до якої відносить конфіденційну та секретну інформацію.

Конфіденційною інформацією є відомості, що знаходяться у володінні, користуванні і розпорядженні окремих фізичних та юридичних осіб і можуть поширюватися на визначених ними умовах. Конфіденційною, наприклад, може бути інформація певної юридичної особи стосовно укладених нею договорів або міжнародних контрактів, перспектив підприємницької діяльності, змін у складі її керівних органів, кількості майна тощо. Конфіденційними можуть визнаватись також відомості щодо використовуваних товариством у виробництві технологічних процесів, технічних рішень, методів організації виробництва та інша комерційна інформація. У зарубіжних правових системах такі відомості мають назву «ноу - хау» (від англ. know - how - знати як). Секретною є інформація, що містить відомості про державну або іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої може завдати шкоди особам, суспільству та державі.

Висновки

В даній курсовій роботі вивчено питання «Об'єкти цивільних прав». Згідно основної здійснено розгляд та комплексне дослідження специфіки об'єктів цивільних прав. При написанні курсової роботи я звернувся до правової літератури, Законів України та авторських статей правового характеру.

Узагальнюючи тему роботи слід сказати, що саме поняття «об'єкт права» в правовій літературі вживається в різних значеннях. По - перше про об'єкт права говорять як про елемент правовідносин, по - друге як про суспільні відносини, які в конкретних умовах підлягають правовому регулюванню. В даному випадку ми розглянули об'єкти цивільних прав як елементи цивільних правовідносин. Тому зазначу, що під об'єктами цивільних прав розуміють будь - які матеріальні та нематеріальні блага з приводу яких виникають цивільні правовідносини. Також об'єкти цивільних прав можуть бути визначені як матеріальні, та (або) нематеріальні блага з приводу яких складаються цивільні правовідносини. Класифікація об'єктів цивільних прав можлива за різними підставами, проте виділяють класифікації об'єктів цивільних прав за двома критеріями: залежно від характеру благ; залежно від оборотоздатності об'єктів цивільних прав.

Я вважаю, що в курсовій роботі достатньо розкрито специфіку об'єктів цивільних прав та надано повні визначення відносно їх класифікації.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 23.02.2006.

2. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»: Закон України від 10.12.2012.

3. «Про право власності на окремі види майна»: Постанова ВР України від 19.06.1992 р. // ВВРУ. - 1992.

4. Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" ст. 3, Відомості Верховної Ради України (ВВР), 12 липня 2001 р.

5. Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. "Про застосування векселів в господарському обороті України".

6. Цивільний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року.

7. Українське цивільне право, авт. Заіка О.Ю., вид. Київ, «Істина», 2007.

8. Цивільне право України: авт. Мазур О.С. Навч. посіб. К.: Ун-т "Україна", 2009.

9. «Цивільне право України», авт. Панченко М.І. Навч. посіб. -- К.: Знання, 2008.

10. Українське цивільне право, авт. Зорислава Ромовська: Загальна частина. Академічний курс. Підручник, - К.: Атіка, 2009.

11. Цивільне право України - за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, вид. К.: Юрінком Інтер, 2008 р.

12. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 2012.

13. Цивільне право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів авт. О.А. Підопригора - К.: Вентурі, 2007.

14. Цивільне право України: Підручник. -- Вид. 2, перероб. і доп. авт. Харитонов Є.О., Старцев O.B. -- К.: Істина, 2007.

Размещено на Allbest.ru