Кримінально-правова кваліфікація злочину, здійсненого за попередньою змовою групою осіб, за законодавством України і деяких держав-учасниць СНД

Размещено на http://www.allbest.ru/

11

Кримінально-правова кваліфікація злочину, здійсненого за попередньою змовою групою осіб, за законодавством України і деяких держав-учасниць СНД

В. Ткаченко

Останнім часом, у кримінально-правових дослідженнях інституту співучасті, серед науковців кримінального права особливої актуальності набуває порівняльно-правовий метод.

Така зацікавленість обумовлюється, перш за все, тим, що одним із основних аспектів всебічного вивчення будь-якої норми права є саме її порівняльно-правове дослідження.

З огляду на недостатній рівень науково-практичних розробок окремих положень інституту співучасті, він дозволить нам не лише вдосконалити національне кримінальне законодавство, виявити його спільні та відмінні ознаки, але й поліпшити судову та слідчу практику. А це, передусім, дозволить нам знову ж таки виявити як недоліки власного законодавства, так і на рівні різних країн.

Інститут співучасті, вочевидь, є одним з ключових інститутів кримінального права будь-якої держави світу. Основний зміст цього інституту, на нашу думку, є однаковим. Проте у деяких конструкціях типових форм спільної злочинної діяльності, за допомогою яких охоплюються конкретні прояви співучасті у злочині, є певні відмінності.

В загальному питанням співучасті у злочині за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн приділяли увагу як науковці радянського періоду, так і сучасні дослідники, зокрема: П.Ф. Тельнов, Н.Ф. Кузнєцова, Б.С. Нікіфоров, Ф.М.Решетніков, Н.Є.Крилова,

В.Н. Єрьомін. І.Д.Козочкін, А.В. Савченко, М.І. Хавронюк та ін. Проте комплексного вивчення вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб як однієї з форм співучасті не проводилося, що й визначає актуальність теми дослідження.

Тому основним завданням нашого дослідження є не тільки встановити відмінності в конструкціях типових форм спільної злочинної діяльності, але й з'ясувати змістовні характеристики вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб і, відповідно, визначити її місце в загальній системі форм співучасті, передбачених КК України.

Але проаналізувати положення кримінальних кодексів всіх існуючих держав неможливо та й, напевно, недоцільно. Тому ми вирішили обмежитись державами з подібними підходами до формулювання правових конструкцій протиправної поведінки осіб, які спільно вчиняють злочин.

Виходячи із зазначених вище критеріїв для порівняння нами використані кримінальні кодекси наступних країн: Азербайджанська Республіка, Республіка Білорусь, Республіка Казахстан, Киргизька Республіка, Республіка Молдова, Російська Федерація, Республіка Таджикистан.

Перш ніж перейти до з'ясування місця "групи осіб за попередньою змовою" в системному механізмі функціонування форм співучасті, передбачених в кримінальних кодексах держав, які зазначені вище, доцільно звернути увагу на позитивні моменти законодавчої техніки деяких з цих держав.

Так, однією з наших пропозицій по внесенню змін до КК України є вказівка в ст.28 Кодексу відповідної змістовної назви "Форми співучасті". Позитивним прикладом в цьому плані є положення кодексів наступних держав: ст.43 "Форми співучасті" КК Республіки Молдова; ст.31 "Форми співучасті" КК Киргизької Республіки; ст.31 "Форми співучасті у злочині" КК Республіки Казахстан [1-3].

Таким чином, назва статті Кодексу відтворює зміст положень цієї статті.

В процесі дослідження форм співучасті, які виділяються в кримінальному праві України, нами зверталась увага на те, що в ст.28 КК України передбачені не всі форми співучасті, а крім названих вище є ще одна форма співучасті регламентована нормами Загальної частини КК України, яка в науці кримінального права іменується "співучастю у вузькому розумінні" [4, с.257, 259].

З метою усунення вказаної вади законодавчої техніки в КК України нами сформульована нова редакція ст.28 КК України таким чином, щоб там були передбачені всі форми співучасті, які регламентовані Кодексом. Позитивним прикладом в цьому плані є підхід використаний в КК Киргизької Республіки, де в ст.31 "Форми співучасті", передбачені всі можливі форми співучасті, в тому числі та, про яку ми зазначали і, яка не передбачена в ст.28 КК України. Зокрема, в. ч. 1 ст.31 КК Киргизької Республіки формами співучасті в злочині визнаються: проста співучасть, складна співучасть, організована група, злочинне співтовариство.

Обумовлена нами вище форма співучасті, тобто співучасть у вузькому розумінні передбачена в ч.3 ст.31 КК Киргизької Республіки, де під складною співучастю визнається вчинення злочину двома або більше особами з розподілом ролей (організатора, підбурювача, виконавця та пособника) [2].

Загалом необхідно відмітити, що така форма співучасті як "група осіб за попередньою змовою" передбачена в усіх вказаних кримінальних кодексах, зокрема: КК Азербайджанської Республіки (п.34.2. ст.34) [5]; КК Республіки Білорусь (ч.2 ст.17) [6]; КК Республіки Казахстан (ч.2 ст.31) [3]; КК Киргизької Республіки (ч.2 ст.31) [2]; КК Республіки Молдова (ст. 44) [1]; КК Російської Федерації (ч.2 ст.35) [7]; КК Республіки Таджикистан (ч.2 ст.39) [8].

Як вбачається з наведених положень кодексів, в одних державах "група осіб за попередньою змовою" на нормативному рівні визначена як різновид спів виконавства: КК Республіки Білорусь, КК Киргизької Республіки, КК Республіки Молдова, в інших: КК Азербайджанської Республіки, КК Республіки Казахстан, КК Російської Федерації, КК Республіки Таджикистан, буквальна вказівка про це відсутня, хоча цілком імовірно, що в науці кримінального права цих держав дана форма співучасті все ж розглядається як різновид спів виконавства. Наприклад, А.В. Наумов, тлумачачи зміст даної форми співучасті, зазначає, що ця форма співучасті може поєднуватись як зі спів виконавством, так і зі співучастю у вузькому розумінні, тобто з розподілом ролей, однак в останньому випадку повинно бути не менше двох співвиконавців. При цьому, як зазначає А.В. Наумов, згідно з роз'ясненнями, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду Російської Федерації від 27.12.2002 р. №29 "Про судову практику у справах про крадіжку, грабіж і розбій", якщо крім співвиконавців у вчиненні злочинні злочину брали участь особи, які допомагали спів- виконавцям, то їх дії кваліфікуються як співучасть у формі пособництва за ознакою "вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб", з посиланням на ч.5 ст.33 КК Російської Федерації [9, с. 457-458], де й визначені ознаки пособництва. Такої позиції дотримується й інший російський вчений А.А. Гравіна [10, с.143].

Таким чином, в кримінальному праві держав, законодавство яких нами аналізується має місце згадуване в роботі раніше "вузьке розуміння" групи осіб за попередньою змовою, тобто як спів виконавства. Такий підхід є тотожним з тим, який використовує правозастосовна практика України і підтримує переважна більшість науковців.

Ми також погоджуємось з тим, що вузьке розуміння групи особі за попередньою змовою дійсно має право на існування, а враховуючи відсутність нормативних приписів, які б давали можливість розглядати групу осіб за попередньою змовою як колективного суб'єкта незалежно від видового складу співучасників, на відміну від організованої групи, вузьке розуміння цієї форми співучасті є достатньо обґрунтованим з правової точки зору.

Однак, якщо проаналізувати систему форм співучасті, які передбачені у вказаних вище кодексах, то вона в цілому дозволяє більш повно врахувати специфічні характеристики можливих проявів співучасті, які наділені ознаками різних форм співучасті, і забезпечити більш точну їх кримінально-правову оцінку.

Зокрема, мова йде про наступне. Підхід, який домінує в кримінальному праві України щодо змісту ознак організованої групи та групи осіб за попередньою змовою унеможливлює точну і належно сувору кримінально-правову оцінку дій осіб, в наступних випадках:

1) дії двох суб'єктів, що виконували ролі різних видів співучасників, які відзначались високою організованістю і були наявні ознаки організованої групи, не можуть бути кваліфіковані ні за ознакою "вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою", через відсутність спів виконавства, ні за ознакою "вчинення злочину організованою групою", через відсутність третього суб'єкта;

2) дії трьох суб'єктів в поєднанні з усіма іншими ознаками організованої групи, але за відсутності мети - вчинення мінімум двох злочинів, не можуть бути кваліфіковані за ознакою вчинення злочину організованою групою.

Щоб виправити другу ситуацію, як вже зазначалось, Пленум Верховного Суду України в п.9 постанови "Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями" №13 від 23.12.2005 р., використовуючи недосконалість буквального формулювання положень ч.3 ст.28 КК України, дав дуже широке тлумачення змісту мети створення організованої групи, як однієї з конститутивних ознак цієї форми співучасті, а саме зазначив, що такою метою може охоплюватись вчинення ряду злочинів або тільки одного, який потребує ретельної довготривалої підготовки [11, с. 480].

Такий підхід суперечить буквальному змісту ч.3 ст.28 КК України, де мова йде про мету вчинення декількох злочинів, однак, вочевидь, таким чином передбачалось усунення прогалини в законодавчому регулюванні відповідальності за вчинення злочину декількома особами при наявності ознак притаманних організованій групі, але за попередньою домовленістю, яка стосується лише одного злочину.

В цьому плані підхід, використаний в аналізованих нами зарубіжних кримінальних кодексах більш чіткий. Законодавець тут прямо вказує на те, що організована група створюється з метою вчинення одного або декількох злочинів, зокрема:

1) КК Азербайджанської Республіки - п. 34.3. ст.34 "Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо він вчинений стійкою групою, яка складається з двох або більше осіб, які заздалегідь об'єднались для вчинення одного чи декількох злочинів" [5];

2) КК Республіки Білорусь - ст.18 "Злочин визнається вчиненим організованої групою, якщо він вчинений двома або більше особами, які попередньо об'єднались в керовану стійку групу для спільної злочинної діяльності" [6];

3) КК Республіки Казахстан - ч.3 ст.31 "Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо він вчинений стійкою групою осіб, які заздалегідь об'єднались для вчинення одного або декількох злочинів" [3];

4) КК Республіки Молдова - ст. 46 "Організованою злочинною групою визнається стійка група осіб, які попередньо організувались з метою вчинення одного або декількох злочинів" [1];

5) КК Російської Федерації - ч.3 ст.35 "Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо він вчинений стійкою групою осіб, які заздалегідь об'єднались для вчинення одного або декількох злочинів" [7];

6) КК Республіки Таджикистан - ч.3 ст.39 "Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо він вчинений стійкою групою осіб, які заздалегідь об'єднались для вчинення одного або декількох злочинів" [8].

Разом з тим, вказівка на один злочин створює деяку внутрішню суперечливість в самому понятті організованої групи, яке дається у наведених положеннях зарубіжних кодексів. Зокрема, мова йде про суперечність мети створення організованої групи з іншою конститутивною ознакою розглядуваної форми співучасті, її стійкістю.

Так, при аналізі змісту ознак організованої групи за КК України нами вже робився висновок про те, що саме мета створення організованої групи - для вчинення декількох злочинів, логічно обумовлює стійкість організованої групи, оскільки для вчинення декількох злочинів об'єктивно необхідно більше часу ніж для вчинення одного. При цьому є всі підстави стверджувати, що законодавець орієнтувався на реальну, а не ідеальну сукупність в діях учасників організованої групи.

Отже, визначення в зарубіжному законодавстві мети створення організованої групи як вчинення одного злочину входить у змістовну суперечність з іншою її нормативно закріпленою ознакою - стійкість групи.

На нашу думку, ключовим показником стійкості групи є кількість запланованих і вчинених групою злочинів. Відповідно, з одного боку, в зарубіжних кодексах системне співвідношення групи осіб за попередньою змовою і організованої групи, виходячи з нормативних положень видається досконалішим, оскільки більш повно і точно охоплює можливі прояви співучасті типовими формами співучасті, з іншого боку, все ж таки існує внутрішня суперечливість в самому понятті організованої групи.

Що стосується першої вказаної вище проблемної ситуації, то в зарубіжному законодавстві, як видно з наведених положень кодексів, обмеження кількісного складу організованої групи мінімум двома особами, а не трьома, як в КК України, як і мета - вчинення одного злочину, також розширює зміст організованої групи. Відповідно, згідно з аналізованими зарубіжними кодексами, такими формами співучасті як група осіб за попередньою змовою та організована група можна охопити більше, порівняно з КК України, конкретних проявів співучасті, які за змістовними характеристиками є несумісними зі співучастю у вузькому розумінні.

Однак, з іншого боку, такий низький кількісний склад організованої групи, на нашу думку, не відтворює належним чином дійсного змісту такого злочинного об'єднання декількох осіб, яке охоплюється поняттям "організована група".

Враховуючи вищевикладене слід відмітити, що визначення організованої групи закріплене в ч.3 ст.28 КК України, з огляду на зміст кожної з передбачених в ньому ознак, є більш точним порівняно із зарубіжними відповідниками. Однак, системне охоплення можливих проявів співучасті типовими формами співучасті, передбаченими в КК України, потребує вдосконалення, і найбільш вдалим способом для цього є розширення змісту такої форми співучасті як "група осіб за попередньою змовою" разом з доповненням Кодексу нормативними орієнтирами щодо кваліфікації дій учасників групи, які б дозволили охопити цією формою співучасті дії різних видів співучасників, як колективного суб'єкта.

кримінальна кваліфікація співучасть організована група

Література

1. Уголовный кодекс Республики Молдова / Принят 18 апреля 2002 г. Введен в действие с 12 июня 2003 г. / Вступ. статья канд. юрид. Наук А.И. Лукашова. - СПб.: Издательство "Юридический центр Пресс", 2003. - 408 с.

2. Уголовный кодекс Кыргызской Республики / Принят 18 сентября 1997 г., в редакции закона от 12 марта 2002 г. / Предисл. канд. юр. наук, зам. прокурора Санкт-Петербурга А.П. Стуканова, канд. юр. наук, зам. нач. управления прокуратуры Санкт-Петербурга П.Ю. Константинова - СПб.: Издательство "Юридический центр Пресс", 2002. - 352 с.

3. Уголовный кодекс Республики Казахстан / Закон Республики Казахстан от 16 июля 1997 г. / Предисл. министра юстиции Республики Казахстан, докт. юр. наук, проф. И.И. Рогова. - СПб.: Издательство "Юридический центр Пресс", 2001. - 466 с.

4. Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навчальний посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 704 с.

5. Уголовный кодекс Азербайджанской Республики / Утвержден Законом Азербайджанской республики от 30 декабря 1999 г. Вступил в силу с 1 сентября 2000 г. - Баку: Издательство "Юридическая литература, 2006. - 264 с.

6. Уголовный кодекс Республики Беларусь: принят Палатой представителей 2 июня 1999 года: одобрен Советом Республкики 24 июня 1999 года: текст по состоянию на 12 марта 2007 г. - Минск: Амалфея, 2007. - 336 с.

7. Уголовный кодекс Российской Федерации. Официальный текст с изменениями и дополнениями согласно ФЗ №162 от 08.12.2003 г. ФЗ №169 от 08.12.2003 г. - М.: "Юркнига", 2004. - 160 с.

8. Уголовный кодекс Республики Таджикистан / Принят Законом Республики Таджикистан от 21 мая 1998 г. Введен в действие 1 сентября 1998 г. / Предисловие А.В. Федорова - СПб.: Издательство "Юридический центр Пресс", 2001. 410 с.

9. Наумов А.В. Российское уголовное право. Курс лекций: в 3 т. Т.1. Общая часть. - 4-е изд., перераб. и доп. - М.: Волтерс Клувер, 2007. - 736 с.

10. Научно-практический комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. В.П. Кашепов. - М.: ОАО "Издательский дом "Городец", 2005. - 752 с.

11. Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (2-е вид., змін. і доп.). К.: Видавничий дім "Скіф", 2006. - 492 с.

Размещено на Allbest.ru