Криміналістичні знання, їх вдосконалення і розвиток

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Криміналістичні знання, їх вдосконалення і розвиток

Джерелом усякого знання є суспільно-історичний процес розвитку людського суспільства, суспільна практика, а головним його виробником наука. Завданням і соціальною функцією науки є вироблення та систематизація знань щодо суті процесів, які відбуваються в природі та суспільстві [1, 15].

Криміналістичні знання як частка результатів загального процесу пізнання виробляються й систематизуються наукою криміналістикою та оформляються в її поняттях і теоріях.

Серед криміналістичних знань, як і серед будь-яких інших знань науки, можна виділити фундаментальні та прикладні. Між ними має бути належна пропорційність. Тільки тоді наука служитиме практиці, задовольнятиме її потреби в наукових знаннях відповідної галузі, ефективно виконуватиме роль продуктивної сили суспільства. Співвідношення фундаментальних і прикладних знань у структурі конкретної науки або наукової дисципліни залежить від етапу її розвитку, від «віку» цієї науки, рівня організованості, ступеня практичного значення результатів дослідження та ряду інших факторів [8, 135]. Це добре видно і з історії криміналістики. В історії криміналістики і формуванні її знань слід розрізняти три основних етапи:

Емпіричний розвиток знань (з моменту виникнення криміналістики і до середини 30-х років ХХ ст.). В цей період формуються підстави для наукового пояснення предмету криміналістики. 2. 30-40 рр. формування понять предмета, створення окремих криміналістичних теорій (Б.М. Шавер, А.І. Вінберг), які десятки років були теоретичною основою формування і подальшого розвитку криміналістичних знань.

Середина 60-х років сучасний період пов'язаний з плюралізмом думок відносно предмета криміналістики і творчою дискусією, а також з розвитком загальної теорії криміналістики [4, 4-12].

На ранньому етапі розвитку криміналістична наука ще не мала власної узагальненої теоретичної концепції, вона активно використовувала методологію та результати дослідження природничих, технічних і суміжних з ними юридичних наук, внаслідок чого вироблені нею наукові знання мали здебільшого прикладний характер і призначалися для практичного застосування в розслідуванні злочинів. Поступово, з розвитком наук, в певний момент кількість набутих нею прикладних знань одержала нову якість. Були вироблені теоретичні узагальнення, які потім, в свою чергу, стали основою розвитку прикладних знань. Серед криміналістичних знань є емпіричні й теоретичні знання. Емпіричні знання виникають внаслідок безпосереднього вивчення криміналістичних об'єктів загальнонауковими методами: спостереження, вимірювання, порівняння, опису та ін. Тому вважають, що емпіричні знання це знання про безпосередній об'єкт. До них можна віднести знання про закономірності стійкості та варіаційності ознак криміналістичних об'єктів. Це, наприклад, ознаки почерку, знарядь та інструментів, які використовувалися для руйнування перешкод, злому замків, риси зовнішності людини, збережені у пам'яті, і т.д.

Теоретичні знання в криміналістиці є результатом наукового дослідження не окремого об'єкта й навіть не їх сукупності, а спеціально створеної моделі, в якій зосереджені всі особливості з кожного з об'єктів досліджуваного класу.

Емпіричні наукові знання, особливо на стадіях накопичування досвіду, звичайно спираються на вже відому сукупність повсякденних знань. На їх основі формуються попередні «робочі гіпотези», які поступово підтверджуються, уточнюються або спростовуються [6, 93; 9, 120].

Однак емпіричний і теоретичний рівні пізнання нероздільні. Емпіричні знання ґрунтуються на досвіді відображення дійсності. Теоретичні знання пов'язані з удосконаленням та розвитком понятійного апарату науки й виробляються з метою всебічного пізнання дійсності (об'єктивної реальності) в її суттєвих зв'язках і закономірностях. Обидва ці види дослідження органічно пов'язані між собою й доповнюють один одного в цілісній структурі наукового пізнання. Тому криміналістичні знання в кримінальному процесі не можуть бути лише прикладними знаннями емпіричного рівня, а є повноцінними специфічними науковими знаннями [4, 7].

На формування системи криміналістичних знань впливає й практична діяльність правоохоронних органів по розкриттю, розслідуванню і попередженню злочинів. Щодо криміналістичних знань вона виконує роль першоджерела емпіричного, фактологічного матеріалу основи досліджень і є в системі загальнолюдської практики критерієм істинності результатів криміналістичного наукового пізнання.

Розвиток знань приводить до відкриття закономірностей, які входять в предмет і пов'язані між собою єдиним об'єктом. Система понять і категорій в науці використовується як знаряддя прирощування знань. Систематизація знань в науці є формою синтезу, тому що наука виникає на базі зрілої, розвинутої ідеї і оформлюється у відносно закінчену систему знань своїм предметом і методом. Безпосередньою ціллю конкретної галузі науки являється з'ясування, описання, пояснення і прогнозування на основі пізнання закономірностей проявлення певних процесів, взаємодії і сутності відповідних явищ дійсності, що складають зміст предмета її дослідження. Для дослідження цих цілей наука використовує специфічний, обумовлений особливостями об'єкта вивчення, набір методів і засобів пізнання, що є її методологічним арсеналом [3, 105]. Ступінь пізнання об'єкта кожної науки залежить від стану методології наукового дослідження, від того, які методи і засоби пізнавальної діяльності використовувалися, від рівня теоретичного узагальнення, а також від того, в якій мірі відповідає концептуальне і прикладне знання питанням практики.

Знання, яким володіє слідчий і експерт, має цінність лише тоді, коли воно використовується в практичній діяльності. Воно представляє собою результат сукупної професійної діяльності в певній галузі практики [11, 30]. Тому криміналістичні знання можна визначити і як результат (продукт) сукупної професійної діяльності її суб'єктів в галузі пізнавального процесу по попередженню, виявленню, розкриттю і розслідуванні злочинів.

Своєрідну форму криміналістичного знання являє собою досвід, який є сукупністю практично засвоєних знань, умінь і навичок. Останні сприяють раціональному, точному, швидкому і економічному виконанню операцій по реалізації криміналістичного знання. Криміналістичне знання включає в себе і елементи технічні. Зародження їх тісно пов'язано з розвитком природничих наук, практичною реалізацією в цій сфері наукових ідей і розробок, а також з винахідництвом і раціоналізацією.

Сьогодні технічні знання являють собою особливу, розгалужену систему, що включає в себе компоненти як наукового, так і практичного знання. Проте зміст криміналістичних знань слід виводити не з інших галузей знань (природних і технічних), а з предмета криміналістики, не позбавляючи їх практичної сторони діяльності. Криміналістичні знання це відображення існуючої практики: з одного боку, це знання про способи здійснення, підготовки і приховання злочинів, а з іншого знання про криміналістичну діяльність з приводу слідів злочину як наслідків способів підготовки, здійснення і приховання злочинів.

Отже, криміналістичні знання можуть бути визначені як система інформації про рівень пізнанності закономірностей, які становлять основу змісту предмета криміналістики, тобто вихідних принципів, теорій, категорій, а також практичних висновків, наукових рекомендацій, методів і засобів, які використовуються як інструменти криміналістичного наукового пізнання з метою розслідування та попередження злочинів [4, 11].

Цілі застосування криміналістичних знань визначаються соціальною функцією науки криміналістики. Загальна мета криміналістики, яку вона поділяє з іншими юридичними науками кримінально-процесуального циклу, наукове забезпечення боротьби зі злочинністю, яку провадять правоохоронні органи, криміналістика вирішує це завдання специфічними засобами й методами. Із зазначеної загальної мети випливають спеціальні цілі криміналістичних знань, які характерні тільки для даної науки, й відображають її специфіку. До них навіть відносять вивчення об'єктивних закономірностей дійсності, що становить предмет криміналістики, розвиток її загальної та окремих категорій, розробку нових і вдосконалення існуючих техніко-криміналістичних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій щодо збирання, дослідження й використання інформації про злочин, розробку та вдосконалення організаційних, тактичних і методичних основ попереднього й судового слідства, а також організаційних і методичних основ криміналістичної експертизи.

Спеціальні цілі використання криміналістичних знань є внутрішніми, окремими, вони забезпечують виконання криміналістикою її суспільного призначення та відображають структуру й методологію науки. До них треба віднести: а) дослідження об'єктивних закономірностей і явищ, які є предметом криміналістики; б) формування і вдосконалення наукового апарату криміналістики; в) розробка й удосконалення методів наукового криміналістичного дослідження; г) розробка й удосконалення методів практичної діяльності щодо розкриття, розслідування й попередження злочинів.

Криміналістичні знання мають і конкретні завдання. Вирішення загальних і спеціальних завдань реалізується через конкретні. Конкретні завдання є тимчасовими й можуть ставитися перед усією наукою криміналістики або перед певними її розділами (розділом або його частиною). В конкретних завданнях виявляються тенденції розвитку криміналістики. Вирішення нею конкретних завдань озброює правоохоронні органи ефективними засобами й методами боротьби зі злочинністю [4, 11].

Розкриття злочинів це соціально організований процес, у якому суб'єкт реалізує свої криміналістичні знання, пізнає подію злочину за її слідами і розв'язує криміналістичні завдання. Вирішення криміналістичних завдань і алгоритмів являє собою особливі форми втілення криміналістичних завдань, реалізація яких спрямована в практичній діяльності на вдосконалення розкриття, розслідування та попередження злочинів. Вважаємо, що серед криміналістичних завдань мають місце пізнавальні та організаційно-управлінські. Пізнавальні завдання пов'язані з необхідністю встановлення і дослідження окремих сторін злочинної діяльності. Це завдання моделювання, пошукові та дослідницькі. Організаційно-управлінські завдання спрямовані на організацію розслідування злочинів і керування цією діяльністю.

Знання, які створюються криміналістичною наукою, застосовуються в різних сферах: одна частина знань призначена для практичного використання під час розслідування і попередження злочинів, друга для розвитку самої науки, поглиблення пізнання її предмета, третя використовується в навчальному процесі для підготовки спеціалістів у системі загальної й спеціальної юридичної освіти.

В останній період (починаючи з другої половини ХІХ ст.) криміналістичні знання якісно змінилися, почали вдосконалюватися і поглиблюватися у зв'язку зі зміною предмета криміналістики, переглядом і розвитком деяких базових концепцій, принципів і оцінок [5, 22]. Головними закономірностями розвитку криміналістичних знань, як і знань будь-якої іншої науки, є їх інтеграція і диференціація. Перш за все, це стосується теоретико-методологічних розділів науки криміналістики, що відрізняє її від інших національних систем криміналістики світу. Вклад в розвиток методологічних засад внесли такі вчені як Ю.П. Аленін, Р.С. Белкин, В.П. Бахін, Т.В. Варфоломєєва, М.О. Селиванов, Г.Л. Грановський, В.І. Галаган, О.Р Шляхов,

О.М. Васильєв, В.Г. Гончаренко, В.К. Лисиченко, Є.Д. Лук'янчиков, А.М. Лисенко,

Н.І. Клименко, В.С. Кузмічов, А.В. Іщенко, М.Я. Сегай, М.В. Салтевський, В.Ю. Шепітько, В О. Коновалова, В.В. Тищенко та інші. Чотирьохчленна системна модель криміналістики (свого часу існували одно-, дво-, трьохсистемні) виділила в науці теоретико-методологічний розділ, що сприяє розвитку самостійного виду професійної криміналістичної діяльності, вдосконаленню цієї діяльності більш ефективному використанню загального потенціалу наукового знання для розробки стратегії вирішення своїх завдань. Системна організація науки і її розвинута методологія не тільки підвищила ефективність наукових досліджень і практичної криміналістичної діяльності, але й безпосередньо вплинула на якість підготовки спеціалістів, рівень їх спеціалізації, структуру криміналістичних і експертних закладів, формування інформаційних фондів та інші сторони функціонування криміналістичних закладів.

Концепція розвитку предмета криміналістики як науки відображає систему зв'язків і відносин в об'єкті дослідження, необхідна і достатня для вирішення її завдань. Інформаційно-пізнавальна концепція предмета криміналістики (Ф.Ю. Бердичевський, В.Г. Гончаренко) стала кроком вперед в розвитку, уявлень про предмет криміналістики, бо вона розглядає як його інформаційно-пізнавальну структуру діяльність розкриття і розслідування злочинів, робить акцент на гносеологічні, логічні та інформаційні аспекти криміналістичної діяльності. Вона стимулює використання сучасних наукових підходів і інформаційних технологій для вирішення криміналістичних завдань [3, 45].

Важливе значення для науки криміналістики мало створення загальної теорії і методології криміналістичної (судової) ідентифікації. Ефективність цієї методології практично доведена створенням предметних методик ідентифікації всіх типових об'єктів криміналістичної експертизи і до об'єктів судово-медичного і біологічного дослідження (В.Я. Колдін, В.М. Мітричев, М.Я. Сегай, М.В. Салтевський). Значну роль в інтеграції криміналістичних знань відіграли дослідження в галузі теорії і методології судової експертизи (пропозиція виділення судової експертології як самостійної науки О.Р. Шляхов, О.О. Ейсман, Г.Л. Грановський, М.Я. Сегай, Т.В. Авер'янова, О.Р Россінська, Ю.М. Корухов, Н.І. Клименко та інші).

Диференціація та спеціалізація криміналістичних знань, які викликані внутрішніми закономірностями самої науки, сприяла створенню багатьох спеціалізованих криміналістичних судово-експертних закладів, як методологічне забезпечення цих процесів стала розробка необхідних аргументів, понять і класифікацій (сутність і джерела спеціальних знань морфологічних систем, якостей, (ознак) об'єктів, системи класифікацій судових експертиз, систематизація наукових знань в галузі судової експертизи, особливо розвиток нових видів судових експертиз: комп'ютерних, екологічних, лінгвістичних, мистецтвознавчих та інших) і формування нових методик розслідування окремих видів злочинів: терористичних, обігу наркотичних речовин, торгівлі людьми, викрадення дітей, відмивання злочинно нажитих грошових коштів тощо.

В своєму сучасному стані криміналістичні знання являють собою глибоко спеціалізовану систему знань, професійно орієнтовану на різних учасників судочинства і на різноманітні його галузі прийоми і методи криміналістики і судової експертизи носять пізнавальний характер в різних видах правосуддя (кримінального, цивільного господарського, адміністративного тощо), вчені висувають, навіть, пропозиції створення криміналістичного (експертного) права. Тому вважаємо, що криміналістичні знання перестали бути прикладними знаннями, а стали самостійними повноцінними знаннями. У зв'язку з глибокою спеціалізацією криміналістичних знань потрібні професійно-підготовлені спеціалісти-криміналісти внаслідок глибокої спеціалізації криміналістичних знань, а тому сьогодні виникає проблема професійної підготовки і спеціалізації таких кадрів.

Список літератури

криміналістичний пізнання досягнення

1. Вахтомин Н.К. Генезис научного знания. М.: Наука, 1975. 263 с.

2. Варфоломеева Т.В. Криминалистика и профессиональная деятельность защитника. К., 1987. 130 с.

3. Гончаренко В.И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве (методологические вопросы): Монография. К.: Вища школа, 1980. 105 с.

4. КлименкоН.И. Криминалистика как наука. К.: НВТ Правник, 1997.

5. Криминалистика / Под ред. проф. В.Я. Колдина. М.: Зерцало, 2007. 750 с.

6. Лисиченко В.К. К вопросу о предмете и содержании советской криминалистики // 2-я респ. конфер. медиков и криминалистов. К.: УОСМиК, 1958.

7. Пантелеев И.Ф. Теоретические проблемы советской криминалистики. М.: ВЮЗИ, 1980. 96 с.

8. Синтез современного научного значения. М.: Наука, 1973. 419 с.

9. ТанасевичВ.Г. О предмете советской криминалистики в порядке обсуждения // Вопросы борьбы с преступностью. 1976. Вып. 24.

10. ШвыревВ.С. Теоретическое и эмпирическое в научном познании. М.: Наука, 1978. 380 с.

11. Шиканов В.И. Актуальные вопросы уголовного судопроизводства и криминалистики в условиях современного научно-технического прогресса. Монография. Иркутск: ГУ, 1978. 190 с.

Размещено на Allbest.ru