Законодавче визначення кола суб'єктів господарювання у сфері реалізації вугільної продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАКОНОДАВЧЕ ВИЗНАЧЕННЯ КОЛА СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ У СФЕРІ РЕАЛІЗАЦІЇ ВУГІЛЬНОЇ ПРОДУКЦІЇ

Виконав

Владиченко О.

Вугільна промисловість України відноситься до найважливіших галузей економіки, оскільки її продукція є одним із основних національних енергоресурсів, який може бути альтернативою газу, що певним чином забезпечує енергетичну незалежність держави. В зв'язку з цим активізується процес реформування саме цієї галузі, який супроводжується її структурною перебудовою. Все це спричинило суттєві зміні в організації та здійсненні видобутку та переробки вугілля, основною завершальною стадією яких є реалізація вугільної продукції. Значимість цієї стадії полягає в тому що саме від неї залежить рентабельність діяльності виробників цієї продукції, зокрема, вугледобувних та вуглепереробних підприємств. Однак вони не є поодинокими на оптовому ринку вугільної продукції, оскільки на ньому присутні й інші посередники, у тому числі й державне підприємство "Вугілля України", які намагаються придбавати у вугледобувних та вуглепереробних підприємств продукцію за найнижчою ціною, а реалізувати її споживачам як можна дорожче. Все це негативно впливає, з одного боку, на ефективність діяльності безпосередніх виробників вугільної продукції, а, з іншого боку, на розвиток інших галузей економіки, які є основними споживачами такою продукції. А тому питання визначення кола суб'єктів господарювання, які реалізують вугільну продукцію, потребує відповідного уточнення. До того ж особливо гостро встає вирішення саме цього питання після схвалення Кабінетом Міністрів України 26 жовтня 2010 р. Концепції переходу на біржову форму продажу вугілля, реалізація якої потребує удосконалення відповідної законодавчої бази [13]. Таке удосконалення, перед усім, стосується уточнення кола саме цих суб'єктів, оскільки від цього в певній мірі залежить формування ціни на цей енергоносій, про широке застосування якого замість газу наголошують в останній час органи державної влади [1].

Питання суб'єктного складу у вугільній промисловості досліджувались в юридичній та економічній літературі іншими авторами, серед яких А.Г. Бобкова [2, с. 152-159], О.І. Чілікін [16], М.О. Вебер [3, с. 150-152], О.Ю. Ілларіонов [8, с. 90-97] та ін. Разом з тим до теперішнього часу залишається невирішеним питання щодо окреслення саме кола суб'єктів господарювання у сфері реалізації вугільної продукції, що також підтверджується положеннями Концепції переходу на біржову форму продажу вугілля, згідно з якою до недоліків існуючого вугільного ринку відноситься наявність посередників на ринку цієї продукції, у тому числі й державного підприємства "Вугілля України".

Вищевикладене вказує на те, що однією з проблем, рішення якої є актуальним в даний час є уточнення кола суб'єктів господарювання, які здійснюють реалізацію вугільної продукції та обмеження участі у цьому процесі посередників. А тому метою цієї статті є обґрунтування пропозицій щодо уточнення суб'єктного складу у цій сфері господарювання з урахуванням особливостей їх правового статусу та змісту здійснюваної ними діяльності.

Для вирішення цієї проблеми необхідно чітко визначити, по-перше, суб'єктів, для яких реалізація вугільної продукції є безпосередньо завершальним етапом виробництва, тобто вони виступають як виробники цієї продукції, а, по-друге, суб'єктів, які безпосередньо організовують цю реалізацію.

До першої групи, зокрема, відносяться суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність у вугільній промисловості. А тому для обґрунтування їх безпосередньої участі в реалізації вугільної продукції необхідно більш детально визначити хто є такими суб'єктами господарювання, а саме їх види.

До теперішнього часу ці суб'єкти визначаються загальними нормами господарського законодавства і спеціальними нормами гірничого законодавства. Так, відповідно до ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до суб'єктів господарювання відносяться:

- господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому законом порядку;

- громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що здійснюють господарську діяльність й зареєстровані відповідно до закону як підприємці [7].

Саме цей перелік суб'єктів господарювання підтверджується в ст. 263 ГК України, що визначає положення про господарсько-торговельну діяльності, одним із видів якої, на думку автора,, безпосередньо є реалізація вугільної продукції [5, с. 78].

Більш детальніше визначаються ці суб'єкти в спеціальному законодавстві, а саме в Гірничому законі України, в ст. 1 якого закріплено, що видобуток корисних копалин здійснюють гірничі підприємства [6]. А оскільки у відповідності з постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 р. "Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення" до корисних копалин загальнодержавного значення відносяться антрацит, буре та кам'яне вугілля [12], то гірничі підприємства безпосередньо займаються видобутком вугілля, невід'ємною складовою якого є його реалізація.

Разом з тим положення Гірничого закону України потребують більш детального аналізу щодо визначення цих підприємств. Це зумовлено тим, що, по-перше, у цьому Законі гірничі підприємства визначаються не як суб'єкти господарювання, а як цілісні технічно та організаційно відокремлені майнові комплекси засобів та ресурсів для видобутку корисних копалин, будівництва й експлуатації об'єктів із застосуванням гірничих технологій. Що не відповідає, перед усім, положенням Конституції України, у відповідних статтях якої підприємство розглядається як суб'єкт, а не об'єкт права (ст.ст. 46, 86, 142, 143 та ін.) [9]. А тому необхідно підтримати точку зору М.О. Вебер, відносно того, що неприпустиме ототожнення гірничого підприємства та цілісного майнового комплексу. Оскільки самі по собі такі комплекси будь-яких суб'єктів господарювання, у тому числі гірничих підприємств, не можуть функціонувати без участі трудових колективів та органів управління. А тому, як справедливо вважає цей автор, не має підстав для ототожнення гірничого підприємства з майном [4, с. 183], як це зроблено в Цивільному кодексі України [15].

По-друге, в Гірничому законі України уточнюється що до гірничих підприємств відносяться шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики тощо, а також визначаються поняття "шахта" та "кар'єр". Разом з тим, поза увагою законодавця залишилося визначення поняття "збагачувальна фабрика" як суб'єкта господарювання, що реалізує вугільну продукцію. І це, незважаючи на те, що згідно з ст. 2 дія цього Закону поширюється на правовідносини у сфері діяльності гірничих підприємств, що займаються не тільки видобутком а й переробкою корисних копалин, яку здійснюють збагачувальні фабрики, що є гірничими підприємствами у відповідності з ст. 1 Гірничого закону України.

По-третє, в Гірничому законі України звужується коло суб'єктів господарювання, які можуть видобувати та переробляти вугілля, оскільки у відповідності до ст. 1 цього Закону видобуток та переробку корисних копалин, у тому числі вугілля, здійснюють тільки гірничі підприємства, а тому обмежується право громадян- підприємців щодо участі у цій сфері господарювання.

Звідси, згідно з Гірничим законом України видобуток, переробку, а також реалізацію вугілля і вугільної продукції можуть здійснювати тільки гірничі підприємства. Разом з тим цей Закон потребує відповідного доопрацювання щодо визначення гірничого підприємства як суб'єкта господарювання, а також поняття "збагачувальна фабрика", що безпосередньо здійснює переробку вугілля, результатом якої і є вугільна продукція.

Більш детальніше суб'єкти господарювання у сфері реалізації вугільної продукції визначаються в перспективному законодавстві, зокрема в проекті Закону України "Про вугільну промисловість". Так, в ст.1 цього проекту визначається поняття "вугільна промисловість", під якою пропонується розуміти, по-перше, галузь економіки, що забезпечує споживачів вугільною продукцією; подруге, сукупність вугледобувних, вуглепереробних, ша- хтобудівельних підприємств, наукових установ разом з об'єктами інфраструктури, що забезпечують видобування вугілля, його первісну переробку та постачання вугільної продукції споживачам [14]. Тобто суб'єктами, які безпосередньо реалізують вугільну продукцію, у цьому проекті Закону визначаються вугледобувні та вуглепереробні підприємства.

До того ж на відміну від Гірничого закону України в проекті Закону України "Про вугільну промисловість" вугільні підприємства представлені уже як суб'єкти господарювання, а не об'єкти. Так, зокрема, згідно з ст. 1 цього проекту Закону вугледобувне підприємство - це юридична особа будь-якої організаційно-правової форми та будь-якої форми власності, предметом діяльності якої є видобування вугілля. Це може бути підприємство, до складу якого входять одна чи декілька шахт, розрізів із статусом структурного підрозділу, або самостійна шахта, розріз. Під вугледобувним підприємством у цьому проекті Закону розуміється також акціонерна, холдингова компанія, до складу якої входять шахти, розрізи із статусом її дочірніх підприємств.

Разом з тим вищевказаний проект Закону потребує доопрацювання щодо уточнення окремих положень, пов'язаних з визначенням суб'єктів господарювання у вугільній промисловості. Так, виходячи зі змісту проекту Закону України "Про вугільну промисловість", він не узгоджується з Гірничим законом України, оскільки в останньому використовується узагальнююче поняття гірничі підприємства, а проекті Закону не вказано що вугільні підприємства є різновидом гірничих. Також в проекті Закону як і в Гірничому законі України не приділяється належна увага вуглепереробним підприємствам, до яких відносяться збагачувальні фабрики.

А тому, незважаючи на те, що в цьому проекті більш чітко визначаються суб'єкти господарювання у вугільній промисловості, він потребує відповідного доопрацювання, оскільки необхідно уточнити, що вугільні підприємства є різновидом гірничих підприємств, а також визначити поняття вуглепереробного підприємства, яким є, зокрема, збагачувальна фабрика.

Крім того, необхідно виділити й інші суб'єкти господарювання, які причетні до реалізації вугільної продукції, враховуючи особливості їх технологічного змісту діяльності, незважаючи на те що вони не є суб'єктами вугільної промисловості. До таких суб'єктів зокрема відносяться коксохімічні підприємства, для яких основною сировиною виробництва є коксівне вугілля, шляхом переробки якого вони виготовляють кокс, та інші побічні продукти (бензол, сульфат, кислоту тощо).

Звідси, суб'єктами, для яких реалізація вугільної продукції являється завершальним етапом виробництва є вугледобувні, вуглепереробні та коксохімічні підприємства, а тому вони мають приймати безпосередню участь у цій реалізації.

Як було сказано раніше, до суб'єктів господарювання у сфері реалізації вугільної продукції, окрім виробників вугільної продукції, необхідно віднести й тих, хто приймає участь в організація цієї реалізації. Такими суб'єктами у відповідності з Концепцією переходу на біржову форму продажу вугілля є товарні біржі. Але, враховуючи особливості цього процесу, необхідно більш детально розглянути питання щодо кола членів таких бірж та їх видів. вугільна промисловість торгова біржа

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про товарну біржу" така біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій. Товарна біржа діє на основі самоврядування, господарської самостійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, власні поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках, печатку із своїм найменуванням. Вона не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку [11].

Окрім того, у ст. 279 ГК України товарна біржа визначається особливим суб'єктом господарювання, який надає послуги в укладенні біржових угод, виявленні попиту і пропозицій на товари, товарних цін, вивчає, упорядковує товарообіг і сприяє пов'язаним з ним торговельним операціям. З точки зору Ю.О. Моїсеєва, кожний із цих напрямів є обов'язковим для товарної біржі. Однак функціонування цих бірж в умовах ринкової економіки, на його, думку передбачає наявність й інших напрямів діяльності, зокрема, забезпечення клірінга та розрахунків, надання депозитарних послуг, розповсюдження інформації, навчання учасників ринку тощо. При цьому ці напрями діяльності товарної біржі повинні відповідати меті торговельно-біржової діяльності [10, с. 849], що має безпосереднє відношення й до товарних бірж, які приймають участь у реалізації вугільної продукції.

В.С. Щербина робить висновок, що біржа є господарською організацією, яка виконує певні, а саме ринкові регулятивні (організаційні та економічні) функції в економіці завдяки виявленню курсу товарних цін, попиту і пропозиції. Основна її мета - сприяти зведенню в одному місці (на біржі) попиту і пропозиції на певні товари, обслуговування їх обороту. До того ж цей автор розглядає товарну біржу як регулятор цін. На його думку, завдяки коливанню біржового попиту і біржової пропозиції тут не може бути державного регулювання цін [17, с. 150, 152].

Враховуючи положення ст. 1 Закону України "Про товарну біржу", щодо визначення біржі як організації, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, а також ч. 3 ст. 279 ГК України, відповідно до якої товарна біржа створюється на основі добровільного об'єднання заінтересованих суб'єктів господарювання, необхідно наголосити, що членами такої біржі можуть бути тільки суб'єкти господарювання.

Отже, безпосереднім учасником відносин у сфері реалізації вугільної продукції мають бути товарні біржі, які узгоджують попит та пропозицію на цю продукцію та організовують її реалізацію.

Але у відносинах реалізації вугільної продукції, з метою стабілізації ціни на вугільну продукцію, коло таких суб'єктів господарювання необхідно обмежити, з одного боку виробниками цієї продукції, а, з іншого боку безпосередніми споживачами такої продукції, які можуть укладати біржові угоди у відповідності з Законом України "Про товарну біржу". Таке обмеження кола суб'єктів, які можуть укладати біржові угоди на відповідних торгах, зумовлено необхідністю виключення посередників з цього процесу, участь яких значно впливає на підвищення цін на вугільну продукцію.

До того ж обмеження кола суб'єктів біржових торгів суттєво впливає на вид товарної біржі, оскільки якщо її членами будуть тільки виробники вугільної продукції, то відповідно асортимент такої біржі буде представлений тільки цією продукцією, яка буде виключним предметом біржової торгівлі, а сама біржа вузькоспеціалізованою.

Звідси, вважається доцільним обмежити коло суб'єктів господарювання, які можуть бути членами товарної біржі, яка реалізує вугільну продукцію, вугільними, вугле- переробними та коксохімічними підприємствами, виключним предметом біржової торгівлі якої буде саме вугільна продукція, а сама біржа вузькоспеціалізованою.

Таким чином, вищенаведене дає можливість зробити висновок, що коло суб'єктів господарювання, які мають реалізувати вугільну продукцію необхідно обмежити вугільними, вуглепереробними та коксохімічними підприємства, як безпосередньо виробляють цю продукції, а також вузькоспеціалізованими товарними біржами, створеними цими виробниками, які здатні узгодити попит та пропозицію на цю продукцію та організувати її реалізацію, з метою стабілізації ціни на цей біржовий товар.

Запропоноване вище коло суб'єктів господарювання у сфері реалізації вугільної продукції доцільно визначити у законодавстві, з метою виключення посередників та формування реальної ціни на цей вітчизняний енергоносій, як альтернативний газу.

Размещено на Allbest.ru