Екологічні договірні відносини в предметі екологічного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Екологічні договірні відносини в предметі екологічного права

О. Кахацька

Розвиток суспільних відносин вимагає змін в різних сферах життєдіяльності людини та відповідно у відносинах між державою і суспільством. Одним із регуляторів цих відносин, крім закону, може виступати договір. Не виключено, що такий механізм може бути використаний у відносинах людини з навколишнім природним середовищем. Договірні відносини в екологічному праві, як і в інших не суто приватних галузях права, є відносно новим напрямком наукових досліджень, що зумовлює актуальність дослідження цих відносин.

При появі комплексних галузей права, таких як екологічне право, імперативний та диспозитивний метод правового регулювання почали набувати нового змісту та зближатися. При появі приватної власності на окремі природні ресурси необхідно було, не обмежуючи прав власника, задовольнити потреби всього суспільства у належному та раціональному використанні природних ресурсів, цілих комплексів. Тому сучасним реаліям притаманне договірне регулювання відносин публічно-приватного характеру. Тобто, конструкція договору віднайшла своє місце не лише в приватних, а й в публічних галузях права.

Для дослідження питання правового забезпечення суспільних відносин в сфері "природа-суспільство" доцільно зупинитися на договорі як формі, яка існує для регулювання даних відносин, а також визначити його місце в екологічних відносинах. Договір в екологічному праві - це певна угода, яка укладається між різними суб'єктами і має регулюючий характер. Дослідження питання догорів в екологічному праві є новим для науки, тому спочатку необхідно віднайти його місце в екологічному праві, предметом якого є екологічні відносини. З цією метою необхідно визначити місце договірних відносин серед екологічних, тобто в предметі екологічного права.

Питання договірних відносин та договорів в екологічному праві були предметом досліджень таких українських та російських вчених як Бринчук М.М. [1; 2; 3], Геталова М.О. [4], Краснова М.В. [5; 38; ін.], Матейкович М.С., Мороз Л.М. [7; 8], Соколова А.К. [9], Суров О.Ф. [10], Хаустов Д.В. [11; 21] та інших.

Так, Геталова М.О. досліджувала договірні відносини лише в сфері природокористування та охорони навколишнього середовища, що на нашу думку є дуже вузьким підходом до розуміння договірних відносин в екологічному праві, і не охоплює широкого кола всіх екологічних договірних відносин.

Краснова М.В. підійшла до дослідження питання договорів в екологічному праві комплексно та визначила загальні положення як щодо договорів, так і договірних відносин та їх ознак.

Однак визначення місця екологічних договірних відносин в предметі екологічного права залишилося не дослідженим.

Термін "екологія" був уведений у наукову термінологію у 1866 році німецьким біологом Е. Геккелем, який визначав екологію як вчення про умови існування живих організмів у взаємодії із середовищем, у якому вони існують (у межах біології) [12, 4]. Однак такий підхід означав розуміння екології як біологічного явища та значно відрізняється від того змісту, який зараз науковці вкладають в поняття екології та екологічного права.

Традиційно вважають, що предметом екологічного права виступають відносини, що складаються в сфері взаємодії природи і суспільства. Об'єктивно існуюча взаємодія суспільства й природи породжує різноманітні екологічні відносини між певними суб'єктами, а також їх правові форми, які повинні оптимально відповідати цим відносинам [13, 3].

В науковій та учбовій літературі з екологічного права радянського періоду в якості предмета екологічного права традиційно виділяли дві групи суспільних відносин - щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища (охорони природних ресурсів) [14, 55-58; 15, 24]. Проте вже в межах цих правовідносин виокремлювалися відносини договірного регулювання, наприклад при врегулюванні питань щодо приведення порушених внаслідок господарської діяльності територій у попередній стан, очищення забруднених територій небезпечними речовинами, з меліорації.

В сучасній науці предмет екологічного права розглядають дещо ширше. При чому існують декілька основних позицій науковців щодо цього питання. Так, Бринчук М.М. вважає, що предмет права навколишнього середовища утворюють відносини: власності на природні об'єкти та ресурси; щодо природокористування; щодо охорони навколишнього природного середовища від різних форм деградації; щодо захисту екологічних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб [1, 44]. При цьому він повністю заперечує виділення відносин щодо забезпечення екологічної безпеки в окрему групу відносин екологічного права. На цій позиції стоїть Геталова М.О., яка в своїй роботі обмежилась дослідженням договорів в сфері природокористування та охорони навколишнього природного середовища.

Як вважають Попов В.К. та Анісімова Г.В., предметом екологічного права є відносини, які складаються між суб'єктами з приводу приналежності, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення природних об'єктів та охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічних та інших інтересів. Вони диференціюють екологічні відносини за основними сферами діяльності людей у галузі навколишнього природного середовища на: 1) відносини, що виникають з приводу приналежності природних об'єктів певним суб'єктам на праві власності або на праві користування; 2) відносини, що виникають у сфері експлуатації екологічних об'єктів конкретними суб'єктами з метою задоволення своїх інтересів; 3) відносини, що виникають із приводу забезпечення екологічної безпеки довкілля, суспільства та громадян; 4) відносини, що складаються у галузі відтворення, відновлення природних об'єктів, поліпшення їх якості; 5) відносини, що виникають у сфері охорони навколишнього природного середовища [13, 5]. Договірні відносини виникають в кожній означеній сфері, наприклад, в сфері відносин, що виникають з приводу приналежності природних ресурсів - це договори набуття права власності та користування на природні ресурси, у сфері експлуатації екологічних об'єктів конкретними суб'єктами з метою задоволення своїх інтересів - це договори на виконання умов спеціальних дозволів.

Шемшученко Ю.С. поділив екологічні відносини на чотири блоки. До першого блоку він відніс відносини щодо охорони навколишнього природного середовища як комплексного природно-антропогенного явища. Слово "охорона" при цьому розуміється у широкому значенні - як комплекс заходів, спрямованих на збереження, відтворення і поліпшення стану цього середовища. Йдеться, по суті, про управління якістю довкілля. До другого, похідного від першого, блоку екологічних відносин - відносини щодо використання природних ресурсів. Ці відносини регулюються нормами природоресурсного права. До третього - відносини, що стосуються забезпечення проголошеного Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" (стаття 9), а потім і Конституцією України (ст. 50) права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля. У більш широкому плані йдеться про забезпечення екологічної безпеки, тобто запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей. До четвертого блоку екологічних відносин - відносини у сфері формування, збереження та раціонального, невиснажливого використання екологічної мережі [12, 13-16].

З останніх робіт можна виділити підхід представників Львівської еколого-правової наукової школи, які зазначають, що предмет екологічного права становлять екологічні відносини, до складу яких відносять: 1) відносини, які спрямовані на охорону довкілля; 2) відносини раціонального використання природних ресурсів; 3) відносини щодо забезпечення екологічної безпеки; 4) відносини у сфері формування, збереження та раціонального, невиснажливого використання екомережі [16, 18]. Тобто, ці науковці підтримують позицію Ю.С. Шемшученка.

За сучасних умов формується ще одна група екологічних договірних відносин відновно-відтворювальна або ж компенсаційна, в межах якої можна виокремлюють договірні відносини компенсації екологічної шкоди [5, 18].

Враховуючи висловлені думки, в свою чергу, підтримуємо позицію представників Київської еколого-правової школи юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, яка свого часу була висунута Андрейцевим В.І. згідно з якою до предмету екологічного права належать природоресурсні, природоохоронні та антропоохоронні (щодо забезпечення екологічної безпеки) відносини [17, 15].

Як відомо, предмет екологічного права зумовлений комплексним характером його об'єкта, а отже, він також є комплексним. Характер та предмет екологічних відносин тісно пов'язаний з об'єктом екологічного права - це природні і природно-антропогенні цінності, з приводу яких складаються відповідні відносини.

Природні об'єкти та їх ресурси - це публічне благо, які залишаються такими навіть перебуваючи у власності чи користуванні приватних осіб. Бринчук М.М. зазначає, що порядок укладення договору на природокористування визначається природноресурсовим законодавством, яке регулює відносини щодо надр, вод, лісів та інших природних публічних благ і тому покликані охороняти переважно публічні екологічні інтереси; умови договору визначаються природноресурсовим законом, а не сторонами, при цьому в основному відсутнє узгодження волі [3, 47].

Однак слід зауважити, що з однієї сторони природні ресурси, які є об'єктами охорони, виступають матеріальними об'єктами, тобто власністю певного суб'єкта - держави, територіальної громади, фізичної та юридичної особи, які володіють, користуються та розпоряджаються ними згідно із законом [6, 45]. Прийнято вважати, що таким законом є Цивільний кодекс України. З іншої сторони, земля та інші природні ресурси є особливими об'єктами матеріального світу, які характеризуються вичерпністю та малим ступенем відновлюваності. Тому інтерес збереження сприятливого навколишнього природного середовища, екологічного благополуччя, який регулюється та охороняється екологічним законодавством, підлягає пріоритетному правовому захисту [3, 46]. А використання природних ресурсів, їх охорона та забезпечення екологічної безпеки за допомогою договірної форми здійснюється відповідно до Конституції України та екологічного законодавства.

Враховуючи даний підхід, зазначимо, що об'єктами екологічних договірних відносин є навколишнє природне середовище в цілому як сукупність природних, природно-соціальних умов і процесів, а також окремі його складові - природні ресурси, залучені до господарського обігу, і ті, що не використовуються в народному господарстві (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс, тваринний світ), ландшафти й інші природні комплекси (стаття 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року). Такі об'єкти є об'єктами публічної, переважно державної власності. До того ж, деякі з цих об'єктів, наприклад надра та води, відповідно до чинного законодавства, вилучені з цивільного обігу. Відповідно до статті 4 Кодексу України про надра від 27 липня 1994 року, надра є виключною власністю народу і надаються тільки у користування. Народ здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Згідно із статтею 6 Водного кодексу України від 6 червня 1995 року води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування. Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

Слід також звернути увагу, що види природних ресурсів виступають природним диференційованим об'єктом екологічного, а не цивільного чи господарського права, хоча це і не виключає впливу норм цивільного чи господарського законодавства на екологічні договірні відносини в цілому. Таке твердження підкріплюється і позиціями науковців. Так, Хаустов Д.В. стверджує, що "публічно-правові договори не регламентуються самостійно цивільним законодавством. Їх регулювання здійснюється різного роду спеціальними публічно-правовими нормами, наприклад Закону України "Про угоди про розподіл продукції", Лісовим кодексом, Водним кодексом, та іншими. Спеціальні акти покликані регламентувати окремі види публічно-правових договорів, подібно до того, як друга частина Цивільного кодексу регулює окремі види цивільно-правових зобов'язань" [18, 48].

Тобто, слід погодитись, що об'єкти екологічних договірних відносин характеризується комплексністю та специфічністю, ці об'єкти можуть бути залучені до господарського обороту і не залучені до нього. Екологічні договірні відносини не регламентуються самостійно цивільним законодавством, їх регулювання здійснюється окремими актами екологічного законодавства.

Саме в рамках даних відносин, які є предметом екологічного права, та щодо комплексного публічного блага, варто віднаходити екологічні договірні відносини. Так, в сфері природоресурсних відносин можуть виникати відносини щодо власності на природні ресурси на підставі договорів купівлі-продажу, міни, дарування, заповіту, використання природних ресурсів на умовах оренди, концесії, угоди про розподіл продукції, сервітуту, використання атмосферного повітря на підставі дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря. В природоресурсних відносинах екологічні договірні відносини виникають на підставі норм Земельного кодексу України від 28 жовтня 2001 року (далі - ЗКУ), а саме статтями 81-82 ЗКУ врегульована можливість громадян України та юридичних осіб набувати у власність земельні ділянки за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами (але з урахуванням положень статті 132 ЗКУ - авт.), статтями 93-94 ЗКУ - набувати у користування земельні ділянки за договором оренди, статтями 98-102 ЗКУ - встановлення сервітуту, зокрема, за договором, статтею 102-1 ЗКУ - встановлення емфітевзису та суперфіцію за договором, статтями 123-124 ЗКУ передбачена можливість укладати договір оренди земельних ділянок, що перебувають у державній чи комунальній власності, статтями 127-139 ЗКУ передбачений продаж земельних ділянок на земельних торгах. Крім того, згідно статті 97 ЗКУ підприємства, установи та організації, які здійснюють геологознімальні, пошукові, геодезичні та інші розвідувальні роботи, можуть проводити такі роботи на підставі угоди з власником землі або за погодженням із землекористувачем.

Надровим законодавством передбачається надання земельних ділянок для користування надрами (стаття 18 Кодексу України про надра), а також укладення концесійних договорів, договорів на виконання умов спеціальних дозволів (статті 9-16 Закону України "Про концесії" від 16 липня 1999 року) та угод про розподіл продукції (Закон України "Про угоди про розподіл продукції" від 14 вересня 1999 року).

Лісовим законодавством передбачається надання у власність земельних лісових ділянок за статтями 1213 Лісового кодексу України від 21 січня 2001 року (далі - ЛКУ), тимчасове користування лісам на підставі договору (стаття 18 ЛКУ), а також встановлення лісового сервітуту на підставі договору (стаття 23 ЛКУ).

Водним законодавством врегульовані відносини щодо укладення договорів оренди водних об'єктів, водозабору та водовідведення на умовах спеціальних дозволів, договори на виконання умов дозволів (статті 47-51 Водного кодексу України).

Фауністичне законодавство врегульовує питання купівлі-продажу, обміну, дарування тощо окремих об'єктів тваринного світу (стаття 7 Закону України "Про тваринний світ" від 13 грудня 2001 року (далі - ЗУ "Про тваринний світ"), використання об'єктів тваринного світу на підставі спеціальних дозволів з обов'язковим додержанням їх істотних умов (стаття 17 ЗУ "Про тваринний світ"), договори на ведення мисливського та рибного господарства, оренди мисливських та рибогосподарських угідь, на проведення науко-дослідних та інших робіт (статті 21-27 ЗУ "Про тваринний світ", статті 14, 16, 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" від 22 лютого 2000 року, стаття 30 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" від 8 липня 2011 року).

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів здійснюється за дозволом юридичними або фізичними особами для задоволення їх виробничих та наукових потреб, а також з метою отримання прибутку від реалізації цих ресурсів або продуктів їх переробки (стаття 10 Закону України "Про рослинний світ"), а саме збирання лікарських рослин, заготівля деревини під час рубок головного користування, заготівля живиці, заготівля кори, лубу, деревної зелені, деревних соків тощо, збирання квітів, ягід, плодів, горіхів, насіння, грибів, лісової підстилки, очерету тощо, заготівля сіна та випасання худоби.

Атмосфероохоронним законодавством врегульовані питання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря через видачу дозволів, що також можна розглядати через призму договірних відносин договори на розробку проектів ГДВ, на виконання експертних, проектних, будівельних та інших робіт (статті 11, 13, 23, 25 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" від 16 жовтня 1992 року).

В межах природоохоронних відносин екологічні договірні відносини можуть виникати в сфері охорони природних об'єктів, як-то, об'єктів, що належать до природно-заповідного фонду, за умови реалізації статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 року, між власниками земельних ділянок та адміністрацією об'єкту природно-заповідного фонду можуть укладатися охоронні договори. Відповідно до статті 51 Закону України "Про охорону земель" від 19 червня 2003 року консервація земель здійснюється за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування на підставі договорів з власниками земельних ділянок.

Відповідно до пункту д) статті 48 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" в Україні здійснюється стимулювання раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища шляхом передачі частини коштів фондів охорони навколишнього природного середовища на договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам на заходи для гарантованого зниження викидів і скидів забруднюючих речовин і зменшення шкідливих фізичних, хімічних та біологічних впливів на стан навколишнього природного середовища, на розвиток екологічно безпечних технологій та виробництв. Реалізація даного положення здійснюється за допомогою екологічних договорів.

В сфері антропоохоронних відносин - це екологічні договірні відносини, які виникають, наприклад, на підставі договорів екологічного страхування відповідно до статті 7 Закону України "Про страхування" від 7 березня 1996 року, а також відносини в сфері поводження з небезпечними відходами відповідно до статті 34 Закону України "Про відходи" від 5 березня 1998 року.

В цілому екологічні договірні відносини можуть виникати на підставі проведення екологічної сертифікації, екологічного аудиту, екологічного інформування, екологічної сертифікації, екологічного моніторингу тощо. Дані відносини регулюються статтями 5, 15, 20 Закону України "Про екологічний аудит від 26 червня 2004 року, статтями 13, 17, 37 Закону України "Про екологічну експертизу" від 9 лютого 1995 року та іншими законодавчими актами.

Крім, об'єктів екологічних договірних відносин елементами даних правовідносин виступають суб'єкти та зміст.

На характер суб'єктивного складу екологічних договірних відносин впливає практика законодавця, який в Законі України "Про державно-приватне партнерство" від 1 липня 2010 року окреслює два типи таких суб'єктів. З огляду на те, що екологічні договірні відносини мають публічно-приватну правову природу, можна зазначити, що суб'єктами цих відносин можуть бути: 1) суб'єкти приватного права - фізичні та юридичні особи; 2) суб'єкти публічного права - уповноважені публічні органи.

Фізичні та юридичні особи повинні мати певні правові властивості - бути правоздатними і дієздатними. Правосуб'єктність, тобто можливість вступати в екологічні договірні відносини, таких осіб визначається екологічним, а також цивільним та господарським законодавством. Причому в законодавстві встановлені спеціальні вимоги до фізичних та юридичних осіб, які хочуть вступити в еколого-правові договірні відносини. Наприклад, Медведєва Н.П. вказує на те, що правосуб'єктність надрокористувачів є спеціальною, тобто вимагає від них відповідної кваліфікації, матеріально-технічної та економічної можливості для користування надрами. Суров О.Ф. зазначає, що державне ліцензування (а в окремих випадках, передбачених законом, укладення договору) має правоустановче значення для виникнення спеціальної правоздатності суб'єкта здійснення екологічно значимої діяльності [10, 9].

Така правосуб'єктність не лише надає право вступати в екологічні договірні відносини для задоволення власних приватних потреб, а й зобов'язує суб'єкта приватного права дотримуватись спеціальних екологічних вимог щодо раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки, що обумовлюється необхідністю задоволення суспільних (публічних) потреб та інтересів. договір екологія природокористування господарство

Щодо суб'єкта публічного права, то такою особою зажди буде уповноважений орган державної влади, причому відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Бринчук М.М., розглядаючи еколого-правову відповідальність як самостійний вид юридичної відповідальності зазначає, що договори на природокористування укладаються уповноваженим державним органом - публічною юридичною особою та такі договори укладаються в порядку реалізації повноважень держави-власника по розпорядженню тим чи іншим природним ресурсом [3, 46-47]. Публічний учасник володіє по відношенню до іншої сторони договору певними прерогативами адміністративного характеру, а саме монополією на правотворчість та на реалізацією державного примусу. Їм властиві професіоналізм в здійсненні управлінської діяльності, компетенційна самостійність, єдність системи реалізації публічних інтересів, універсальність і загальність владних повноважень. Всі ці якості надають суб'єктам публічної влади особливий статус, універсальну правосуб'єктність, в тому числі в договірних відносинах з іншими суб'єктами [20, 17].

Суб'єктами публічної влади екологічних договірних відносин можуть бути державні органи - Кабінет Міністрів України, Міністерство екології та природних ресурсів України, Державне агентство екологічних інвестицій України, інші міністерства та центральні органи виконавчої влади, територіальні органи Державного агентства рибного господарства України, державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. Таких осіб закон називає державними замовниками, державними партнерами, орендодавцями, концесіодавцями, кредиторами, розпорядниками бюджетних коштів тощо [5, 75].

Змістом екологічних договірних відносин є права та обов'язки суб'єктів даних правовідносин, які визначаються законом, а не цими суб'єктами. При цьому держава в особі уповноваженого органу завжди буде мати пріоритет на стадії виникнення, виконання та припинення екологічних договірних відносин, тому характерним є суттєве обмеження свободи договору.

Права та обов'язки суб'єктів екологічних договірних відносин визначаються законами України, самим договором, а також дозволом, ліцензією тощо. Наприклад, відповідно до статті 17 Закону України "Про концесії":

- концесіодавець має право: здійснювати контроль за дотриманням концесіонером умов концесійного договору; надавати виключне право на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії; вимагати дострокового розірвання концесійного договору в разі порушення концесіонером його умов; вимагати від концесіонера відшкодування збитків у разі погіршення стану об'єкта концесії, яке сталося з вини концесіонера;

- концесієдавець зобов'язаний: передати концесіонеру об'єкт концесії у стані та строки, передбачені концесійним договором; надати концесіонеру своєчасно і в повному обсязі передбачені концесійним договором документи, які підтверджують право концесіонера на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії; вимагати звіт про використання амортизаційних відрахувань; зберігати комерційну таємницю концесіонера; не втручатися у господарську діяльність концесіонера; якщо для здійснення концесійної діяльності необхідна земельна ділянка, забезпечити її надання у порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про концесії":

- концесіонер має право: здійснювати підприємницьку діяльність на основі створення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об'єкта концесії; на виключне право на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії, якщо це передбачено умовами концесійного договору; вимагати розірвання концесійного договору у разі порушення концесієдавцем умов договору і відшкодування збитків, завданих невиконанням умов договору; на продовження строку дії концесійного договору у разі виконання його умов; отримувати плату за вироблені товари (роботи, послуги) згідно з умовами концесійного договору; використовувати амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, отриманих у концесію; на контрактній основі залучати до виконання спеціальних робіт на об'єкті концесії третіх осіб. При цьому концесіонер несе відповідальність за виконання такими особами умов концесійного договору та законодавства України.

- концесіонер зобов'язаний: виконувати умови концесійного договору; укладати відповідно до законодавства трудові договори (контракти), як правило, з працівниками - громадянами України; використовувати на об'єкті концесії технології, матеріали, техніку вітчизняного виробництва, якщо інше не передбачено умовами договору; утримувати об'єкт концесії в належному технічному стані; після закінчення строку, на який було укладено концесійний договір, передати об'єкт концесії в належному технічному стані концесієдавцю відповідно до умов договору; укладати договори оренди землі не пізніше одного року з дня набрання чинності договором концесії. За письмовим зверненням приватного партнера цей строк може бути продовжено, але не більш як на один рік.

Крім того, чинне законодавство передбачає особливості застосування законодавства до договірних відносин, які виникли в рамках державно-приватного партнерства. Так, відповідно до частини четвертої статті 20 Закону України "Про державно-приватне партнерство" до прав і обов'язків сторін, визначених договором, укладеним у рамках державно-приватного партнерства, протягом строку його дії застосовується законодавство України, чинне на день його укладення. Зазначені гарантії поширюються на зміни цивільного і господарського законодавства, що регулює майнові права та обов'язки сторін, і не стосуються змін законодавства з питань оборони, національної безпеки, забезпечення громадського порядку, охорони довкілля, стандартів якості товарів (робіт, послуг), податкового, валютного, митного законодавства, законодавства з питань ліцензування та іншого законодавства, що регулює правовідносини, в яких не діють принципи рівності сторін (державного та приватного партнерів).

Отже, екологічні договірні відносини є: по-перше, правовими відносинами, бо регулюються відповідною системою правових норм міжгалузевого характеру; по-друге, такі відносини тяжіють до предмета екологічного права, бо реалізуються у всіх сферах його правового регулювання (в природоресурсних, в природоохоронних та антропоохоронних відносинах); по-третє, об'єктами таких відносин, з одного боку виступають об'єкти, віднесені наукою екологічного права до його об'єктів, тобто природні ресурси, ландшафти й інші природні комплекси, з іншого боку - це відповідні типи робіт, послуг в означеній сфері; по-четверте, суб'єктом таких відносин є обов'язково публічний орган; по-п'яте, на зміни цих правовідносин обов'язково впливають екологічні імперативи, що визначають зобов'язання як публічних так і приватних суб'єктів.

Екологічні договірні відносини складаються в сфері природоресурсного законодавства, природоохоронного законодавства та законодавства щодо забезпечення екологічної безпеки. Така різноманітність відносин зумовлює подальше дослідження договірних відносин в кожній із цих сфер. Адже кожен із видів екологічних договорів потребує детального і ґрунтовного дослідження та зумовлює необхідність співвідношення його з іншими правовими засобами.

Література

1. Бринчук М.М. Экологическое право (право окружающей среды): Учебник для студ.высших учеб.заведений / М.М. Бринчук; Ин-тут государства и права РАН. Академ.правовой ун-тет. - Москва: Юристъ, 2000 - 688 с.

2. Бринчук М.М. Соотношение экологического права с другими отраслями права / М.М. Бринчук // Государство и право. - 2009. - № 7. - С. 25-37.

3. Бринчук М.М. Эколого-правовая ответственность - самостоятельный вид юридической ответственности / М.М. Бринчук // Государство и право. - 2009. - № 4. - С. 39-48.

4. Геталова М.А. Договорные отношения в области охраны окружающей среды: Дисс. ... канд. юрид. наук / Геталова М.А. - М., 2002. - 177 с.

5. Краснова М.В. Договори в екологічному праві України: Навч. посіб. - К.: Алерта, - 2012. - 216 с.

6. Матейкович М.С. Конституционные основы рационального природопользования в Росийской Федерации / М.С. Матейкович // Государство и право. - 2009. - № 11. - С. 45-53.

7. Мороз Л.Н. Правовые проблемы платного природопользования: автореф. дис. ... докт. юрид. наук / Л.Н. Мороз. - Минск, 1999. - 38 с.

8. Мороз Л.Н. Улучшение природных ресурсов: договорные отношения. - Минск, 1994. - 72 с.

9. Соколова А.К. Договори на користування природними ресурсами: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - Х., 1993 - 18 с.

10. Суров А.Ф. Лицензионно-договорные основы природопользования и охраны окружающей природной среды: Дисс. ... канд. юрид. наук:

06 / А.Ф. Суров. - М., 1997. - 185 с.

11. Хаустов Д.В. Публичноправовые договоры как особый инструмент государственного регулирования природопользования: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.06 / Д.В. Хаустов: Москва, 2003. - 227 с.

12. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. - К.: ТОВ "Видавництво "Юридична думка". - 2005. - 848 с.

13. Екологічне право України: Підручник для студ. вищ. навч. закладів / А.П. Гетьман, М.В. Шульга, В.К. Попов та ін.; за ред. А.П. Гетьмана та М.В. Шульги. - Х.: Право, 2005. - 384 с.

14. Колбасов О.С. Экология: политика-право; Правовая охрана природы в СССР. Учебное пособие / Под ред. В.В. Петрова. М., 1976. - 230 с.

15. Природноресурсовое право и правовая охрана окружающей среды: Учебник / Под ред. В.В. Петрова. - М.: Юрид. лит., 1988. - 512 с.

16. Право довкілля (екологічне право): навч. посіб. для студ. вищ. навч. заклад. / [Пилипенко, В.І. Федорович. М.Я. Ващишин та ін.]; за ред. П.Д. Пилипенка. - К. : Ін Юре, 2010. - 401 с.

17. Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. - К.: Вентурі, 1996. - 208 с.

18. Хаустов Д.В. Публично-правовой договор в природоресурсном праве: отличительные признаки / Д.В. Хаустов // Вестник Моск. ун-та. Серия 11. Право. -2005 - №1. - С. 45-61.

19. Медведєва Н.П. Правові засади гірничої концесії: автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Медведєва Н.П. - К., 2008.

20. Морозова Л.А. Договор в публичном праве: юридическая природа, особенности, класификация / Л.А. Морозова // Государство и право. - 2009. - № 1. - С. 15-22.

Размещено на Allbest.ru